Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров’я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей



Скачати 482.46 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації29.12.2017
Розмір482.46 Kb.
  1   2   3

Зміст

Вступ……………………………………………………………………

3

Розділ І. Екологічна освіта як психолого-педагогічна проблема……

5

1.1.Екологічна освіта та екологічне виховання, їх взаємозв’язок

та взаємообумовленість………………………………………………..



5

1.2.Проблеми екологічного виховання особистості в історії

шкільної освіти і педагогічної думки…………………………………



9

Розділ ІІ. Зміст та організація екологічної освіти молодших

школярів у процесі вивчення рідної мови та природознавства………



13

2.1.Формування екологічної культури учнів початкових

класів на уроках рідної мови…………………………………………



13

2.2.Міжпредметні зв’язки як засіб удосконалення

екологічного виховання учнів………………………………………



17

2.3 Екологічна освіта на уроках природознавства…………………

19

Висновки…………………………………………………………………

22

Список використаної літератури………………………………………

24

Додатки…………………………………………………………………

27



Вступ
Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров’я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей. До проблеми природокористування звертаються політичні діячі, письменники, економісти, історики та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об’єктом тильної уваги кожного з землян. Лише до такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв’язку екологічних проблем.

Важливо, сьогодні, щоб всі – дорослі і діти – стали на шлях співробітництва з природою. Тому одним із основних завдань у сучасній школі є виховання підростаючого покоління. Велику роль тут повинна відігравати початкова школа, яку можна розглядати як першу сходинку збагачення людини знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство її з загальною, цілісною картиною світу і формування науково-обгрунтованого, морального і естетичного ставлення до нього.

У вирішенні цих завдань першорядну роль повинна відігравати екологічна освіта та екологічне виховання. Від успішності здійснення екологічної освіти, формування нового екологічного мислення великою мірою залежить майбутній стан природного середовища.

На думку В. О. Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення, почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в людини ставлення до рідного краю як частки природи слід починати з раннього віку.

Основою екологічної підготовки мають бути, звичайно, біологічні знання – закони життя живої природи і розуміння того, як необхідно жити, щоб не порушити гармонії навколишнього середовища і бажано, щоб кожна людина оволоділа відповідними знаннями еколога раніше.

У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв’язується завдання екологічного виховання майбутніх школярів. Але всі вони носять вузький характер ,оскільки намагаються вирішити цю проблему при вивченні певного предмета або під час організації позаурочної діяльності (М.В.Картель, А.Берека, В.Вербицький та інші).А дослідження, в яких би проблема екологічного виховання вирішувалась комплексно –відсутній. Саме тому темою даної роботи обрано “ Формування екологічної компетентності учнів початкових класів на уроках рідної мови та природознавства».

Мета даної роботи – визначення виховних можливостей початкової школи по наданню екологічної освіти і культури учням молодшого шкільного віку.

Практична значущість даної роботи полягає в розробці орієнтовної програми екологічної освіти молодших школярів, що сприяє процесу їх соціалізації.Основні завдання: показати роль наскрізного завдання в початковій школі.



Розділ.1 Екологічна освіта як психолого-педагогічна проблема
1.1. Екологічна освіта та екологічне виховання, їх взаємозв’язок та взаємообумовленість
Екологічна криза, що тепер набула загальнопланетарного характеру, створює реальну загрозу виживання людства. Складається враження, що вже немає жодного місця на планеті, яке було б екологічно благополучним. Тому, визначальним для розвитку екологічних проблем сучасності є формування екологічної свідомості, культури суспільства. Це педагогічне надзавдання можна втілювати лише через освітню виховну систему на основі принципово нових ніж це було досі, ідей, методів, підходів, які враховували структуру екологічних знань, соціальний функції сучасної екології, традиції, звичаї, історичний досвід українського народу для того, щоб збагнути себе, своє місце в природі, зв’язки між природою і Всесвітом. Отже, формування екологічної свідомості в учнів – це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов і способів творення свого довкілля.

У зв’язку із загостренням проблем взаємовідносин суспільства і природи перед сучасною педагогічною наукою і практикою виникли нові невідкладні завдання. Необхідно забезпечити підготовку молодого покоління спроможною вивести людство зі стану глибокої екологічної кризи, в якій воно опинилось через незнання або ігнорування законів взаємовідносин суспільства і природи, споживацьке ставлення до неї.

Настав час виховувати підростаюче покоління не у згубній традиції якомога більше брати у природи, а в іншому, притаманному українському народові гармонійному співіснуванні з природою, раціональному використанні та відтворенні її багатств, у психологічній готовності оберігати природні цінності всюди і завжди.

У вирішенні цих завдань першорядну роль повинна відігравати екологічна освіта і екологічне виховання.

Дуже часто ці два поняття плутають. Дехто думає, що чим більше людина знає про природу, тим усвідомленіше вона буде захищати її. Але це зовсім не так. Екологічна освіта – це лише надбанні людиною екологічні знання. Набагато важливішим є екологічне виховання, яке представляє собою засвоєння людиною особливої екологічної моралі, етики відношення природи і людини. При цьому екологічна мораль й екологічна етика за своєю суттю є глибоко гуманістичними. Це “... найдійовіші фактори, що контролюють екологічну благополучність”.

Екологічна освіта – це “свідомий і планомірний розвиток знань про навколишнє середовище на протязі всього життя”. Основна її мета: формування уявлень про довкілля, специфіку його внутрішніх відносин, характеру антропогенного впливу, а також принципи гармонійного розвитку людини і природного середовища.

Під екологічним вихованням розуміють такий розвиток волі, почуття, рис характеру, які б проявились в правильній (етичній) поведінці по відношенню до природного середовища. Воно повинне бути добровільним і безперервним протягом усього життя людини. Метою екологічного виховання є: _формування аналогічної свідомості, яка охоплює поняття екологічної моралі – збалансованості між сприйняттям навколишнього середовища, його піднесенням і поведінкою людей по відношенню до нього.

Екологічне виховання не може орієнтуватись тільки на розум. Необхідно впливати також на емоції і почуття. В школі цьому сприяє наскрізне навчання рідної мови, літератури і художнє і музичне виховання та уроки природознавства.

Екологія як проблема цікавить кожного з нас, бо в кінцевому підсумку – це проблема виживання людства. “Осередцем тут є природні ресурси як засіб розвитку продуктивних сил як середовище, де живе людина. В рамках розв’язання цієї проблеми відбувається екологізація усіх сфер суспільного життя”.

Екологія як і будь-яка навчальна дисципліна, має педагогічне надзавдання. Перше стосовно екології полягає у дотриманні певного обсягу екологічних знань, друге – у формуванні екологічної свідомості учнів, їх сівтоглядних позицій, переконань. Зовнішнім виявом свідомості є культура, а культура – це те, що досягається системою навчання, довготривалим тренінгом. Отже, формування екологічної свідомості – це передусім навчання екологічній культурі, яку ми визначаємо як форму адаптації етносу до природних умов і спосіб творення свого довкілля.

З дидактичної точки зору важливо розрізняти рівні функціонування екологічної культури. Перша з них стосується релігійних та філософських систем; другий рівень ментальності, традицій, історичного досвіду народу; третій – особистісних цінностей.

Об’єктивним показником екологічної культури є рівень нашого спілкування з природою. А рівень цей низький. За висловом відомого вченого Льва Конторовича “низька культура природокористування не є результатом низького рівня науково-технічної думки, а є наслідком відсутності у нас етики”. Неестетичне ставлення до природи і самих себе є показником обгрунтованості людства. Альберт Шейлер визначає екологічну етику як “безмежну відповідальність людини за все, що живе”.

Екологічна освіта та виховання, вимагають реорганізації на основі глибокого філософського і психолого-педагогічного осмислення проблеми з урахуванням структури екологічних знань, сучасного рівня розвитку екологічної науки, визначення соціальних функцій екології у суспільстві, традицій, звичаїв та історичного досвіду українського народу у цій сфері”.

Аналіз існуючих навчальних програм, підручників, посібників та різних нормативних документів з цього приводу свідчать про начальну необхідність розробки національної концепції безпосередньої екологічної освіти, яка б розглядалася як невід’ємна складова гуманітарної освіти; була цілісною взагалі і цілісною в методологічному відношенні, зокрема, значною мірою грунтувалась на національних традиціях, звичаях; була добре опрацьована з філософських та психолого-педагогічних позицій.

Виконання цього надзавдання в школі має гармонійно доповнюватися шляхом екологізації інших дисциплін.

Екологічну освіту й виховання треба здійснювати повсякденно в сім’ї, дошкільних установах, школі, в після шкільний період. Для успішного формування екологічної вихованості учнів велике значення має робота, що проводиться в молодших класах в цьому напрямі. Адже тут виховуються основні риси характеру особи і спілкування з природою відіграє першорядну роль. Важко сказати, що важливіше – практична діяльність, безпосереднє спілкування з природою чи широка словесна інформація про неї у поєднанні з іншими засобами впливу. На перших порах у роботі з молодшими школярами заслуговує на увагу саме повідомлення екологічних відомостей, бо шестиліток ще важко залучити до суспільно-корисної природоохоронної праці. Однак, формувати гуманістичні переконання в учнів цього віку можна і треба. Адже враження дитинства вкарбовується в розум і серце людини назавжди. В. О. Сухомлинський писав: “Якщо добрі почуття не виховані дитинстві, їх ніколи не виховаєш... У дитинстві людина повинна пройти емоційну школу – школу вихованця добрих почуттів.

Основні освітні, виховні і розвиваючі завдання, які ставить перед собою школа, сучасність:


  • формування в учнів перспективності в необхідності піклування та збереження природи та її багатств;

  • формування в дітей направленості в пошуках найбільш правильних методів і шляхів захисту природи, а також свідомого і бережливого використання її ресурсів;

  • озброєння учнів вміннями і навичками, які дають можливість активно діяти в довкіллі щодо питань екології;

  • розвиток потреби у спілкуванні і прагненні пізнавати таємниці природи;

  • активізація діяльності спрямованої на покращення стану природи.

Беручи до уваги вище написане, потрібно наголосити, що екологічну освіту

та виховання треба здійснювати безперервно, протягом усіх років навчання в школі. Тільки озброївши учнів науковими знаннями про об’єкти і явища природи, ми закладаємо основу для їх екологічного виховання. Адже захищати і любити можна те, що добре знаєш.

Узагальнюючи все вище написане, можна ще раз наголосити на тому, що роль школи у вихованні екологічної культури учнів незаперечна. І не можна сказати, що відіграє тут більшу роль екологічна освіта чи екологічне виховання. Лише розглядаючи ці процеси у взаємозв’язку, можна виховати екологічно грамотного громадянина нашого суспільства.
1.2. Проблеми екологічного виховання особистості в історії шкільної освіти і педагогічної думки
Педагогічне осмислення виховання як гармонії з природою, уміння правильно поводитися у довкіллі й читати природу має глибокі історичні корені.

У першій половині ХІ століття в період князювання Ярослава Мудрого, а потім Володимира Мономаха Київська Русь була однією з найосвіченіших держав світу. Заохочувався потяг до науки, відкривалися “школи”, навчання в яких починало відлік від знань, одержаних раніше від батьків, і продовжувалось у природному середовищі.

« Поученіе дітям», написане Володимиром Мономахом 1117 року, можна вважати першим програмно-методичним збірником, в якому зроблено спробу обгрунтувати значення виховання і освіти, роль праці та природної культури людини. Мономах дає багато корисних порад, повчань своїм нащадкам: “Куди б ви не тримали дороги по своїм землям, не давайте отрокам причиняти шкоду ні своїм, ні чужим, ні селам, ні посівам, щоб стали проклинати вас... Що вмієте хороше, того не забувайте, а чого не вмієте, тому вчіться... з радістю починайте новий день, настроюйте себе на добрі справи...”.

“Повчання дітям” – це перший методичний лист нащадкам про цінність природи , вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап – Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила в своїй методичній праці “Анфологія” започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обгрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов’язаній з використанням природи.

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600–1683 рр) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці “Про філософію природи” він дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: “По-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно – цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває .

Великий внесок в розвиток “матеріалістичного” виховання, тобто виховання на лоні природи, зробив видатний педагог Ян Ямос Коменський (1592–1670 рр). Через всі його педагогічні твори, в особливості через його головну працю “Велика дидактика” (1623 р.), проходить думка про те, що “правильне виховання у всьому повинне узгоджуватись з природою”. Принцип природовідповідності у вихованні, починаючи від Коменського, неодноразово зустрічається в педагогічних системах ХVI-XIX ст., причому кожен з великих теоретиків (Руссо, Песталоцці, Дістерверг та ін.) розуміють цей принцип по різному. Каменський рахував, що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим законам, який діють як у світі рослин і тварин, так і у відносинах з людиною. Він вказує, що “... чіткий порядок школи треба запозичити у природи”.

В цей час на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана Прокоповича (1681–1736 рр), ректора Київської академії, який вів курси фізики, арифметики, природознавства. Його буквар “Первое учение строкам” витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів Феофан Прокопович застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). “Науки природи, – писав він,– юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють”.

Григорій Скоровода (1722–1974 рр.) геніальна особистість: філософ, поет, просвітитель, педагог, представник етико-гуманістичного просвітительства простого народу. В центрі його уваги питання: природа людини, її щастя.

На думку Сковороди, людина може прийти до щастя тільки через само пізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей і інтересу, а не соціальної належності і положення у суспільстві.

Одним із перших документів та науковим орієнтиром у позакласній натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році “Прохання до людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в сільській місцевості”. Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був притулком для молоді. Песталоцці писав: “Я обіцяє дати всім хлопчикам знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати навички по посадці і обробітку за плодовими деревами...”.

Ідея пришкільного саду в кінці ХVIII століття захопила англійського педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин, “живий куточок” для вивчення дрібних тварин та лабораторій по виготовленню ліків.

На Україні в цей час Яків Козельській (1728–1794 рр.) – просвітитель, філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків наукового пізнання, поклавши в її основу два об’єкти пізнання: природу і суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення екологічної системи в науці. Я. Козельський виділив окремі галузі науки – онтологію, гносеологію, логіку, психологію, педагогіку, етику, біологію та інші, дав визначення поняття “наука”.

Не стояв осторонь питання необхідності природничої освідченості Констянтин Дмитрович Уминський (1824–1870). Він закликав розширити спілку спілкування дитини з природою і дивувався тому, що “... виховний вплив природи ... так мало оцінений в педагогіці”. Видатний педагог рахував, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і вплив на розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть таланту хорошого вчителя.

Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична робота організував у Павлині в 1948 році Василь Олександрович Сухомлинський. Велику увагу приділив педагог в своїй школі системі виховання дітей на лоні природи (школа під голубим небом). Він вважав, що “... дуже важливо не допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючий світ”. Два рази на тиждень “... ми йшли в природу – вчилися думати” – пише у своїй роботі “Серце віддано дітям” В. О. Сухомлинський.

Підсумовуючи вище поданий матеріал потрібно сказати, що проблема екологічного виховання турбує людство протягом багатьох віків. Її коріння можна простежити на будь-якому відтинку людської цивілізації, починаючи з часів зародження продуктивних сил суспільства і виникнення наук, і аж до наших днів. Сама екологічна культура є явищем історичним, плинним і змінним у вирі життя. Але наявність її є обов’язковою, оскільки втрата її може зруйнувати цивілізаційний рух людства.

Розділ 2. Зміст та організація екологічної освіти молодших школярів у процесі вивчення рідної мови

2.1. Формування екологічної культури учнів початкових класів на уроках рідної мови

Предмети гуманітарно-естетичного циклу, володіючи значними можливостями для екологізації змісту навчання розглядаються як могутній засіб виховання у школярів любові до природи, розуміння необхідності її охорони. Вивчення таких предметів, як українська мова та література, образотворче мистецтво, трудове навчання, музика і співи, сприяє художньому засвоєнню природничої та соціальної дійсності, розвитку моральних і естетичних відносин учнів, їх вміння виражати своє особисте ставлення до природи творчими засобами. Відчуття краси природи допомагає по новому сприймати мистецтво. Не випадкову в програмах з музики пропонується використання музичних творів з природничої тематики. А програма з образотворчого мистецтва для 1–4 класів орієнтується на формування естетичного ставлення до довкілля, насамперед, до живої і неживої природи.

Керування діяльністю молодших школярів, при формуванні у них екологічної вихованості, під час проведення уроків української мови вчителі можуть здійснювати за допомогою різних педагогічних засобів. Насамперед, за допомогою різних навчальних завдань, інструкцій, питань, вправ, естетичних бесід. Учням пропонують виконати вправи, зміст яких має природничий характер. Так, при вивченні теми “синоніми” вчитель може запропонувати такі вправи:

Знайди і підкресли синоніми в тексті:

Сплять метелики в травичці,

Ще куняє рибка в річці,

Ще дрімає навіть бджілка

Біля теплого припічка.

(Б. Чалий)

Знайти в тексті недоречно вжиті слова і замінити їх синонімами. Записати удосконалений текст.

Сірі журавлі прилетять до нас рано. Ще сніг не зійшов, а вони вже щебечуть у висоті. Відшукавши рідні місця, збираються невеликими табунами і починають танці. Піднявши таким чином “настрій”, птахи беруться за ремонт старих хатинок або споруджують нові.

(щебечуть – курличуть, табунами – зграями, хатинок – гнізд).

Під час роботи на уроці з реченнями вчитель може давати учням приклади речень екологічного спрямування. Наприклад:

Хоч би яке дерево ви посадили, вам буде вдячна матінка земля.

Не ламай калину, бо вона в житті єдина.

Краще принеси ти їй води.

Не рубай тополю, зустрінешся з бідою.

Краще їй сестричку посади.

Можна запропонувати завдання і до цих речень:

Які слова заперечують дії? Чому? Як написані вони? (не з дієсловами окремо). Випишіть головні слова. Які це речення за метою висловлювання?

Складіть і запишіть власні правила поводження у природі. (Не рви квітів, бо знищиш красу. Не полохай птахів. Не руйнуй гнізд. Не вбивай навіть найменшої комашки).

Екологізувти зміст предмету української мови можна введенням до збірника диктантів текстів з певною природничою інформацією ( Додаток1). Або

наприклад:

Зима (1 клас)

Всю ніч за вікном завівав вітер. Білою м’якою ковдрою укрив землю сніг. Небо стало низьким і сірим. На деревах стрибають голодні горобці.

Школярі з 2-го класу зробили годівниці. Вони розвісили їх на шкільному подвір’ї. У годівницях завжди є зерно, насіння і горобина. Пташки прилітають і дзьобають їжу.

На уроках зв’язного мовлення можна включаюти завдання творчого характеру. На таких уроках учні вчаться складати перші невеличкі твори, казочки, легенди, пишуть перекази, описи. Особливо діти полюбляють складати тексти про тварин і рослин. А тому доречно учням пропонувати теми, які близькі їм і є цікавими. ( Додаток 2). Або ж наприклад такі завдання.:

“З ким розмовляє на весні вербичка на березі ріки?”;

“Легенда про кульбабу”;

“Що мені розповіла краплина роси?”;

“Яку казкову історію розповіла білочка?”.

Спочатку вчитель допомагає дітям. Пропонує їм зачин головну частину, кінцівку тексту. Але пізніше, коли діти зрозуміють саму суть складання текстів, вони пробують їх складати самі.

Пропоную два варіанти складання текстів:

Варіант 1. “Обранець рідної землі” (Легенда про дерево дуб)

Зачин. Був собі славний легінь..., неабиякої сили, всі його любили, допомагав.

Головна частина. Та ось напали, стали топтати, стислося серце, скочив на..., б’ється не день, не два, падають..., направо, наліво, повернувся додому з першою... та підступний ворог... у самісіньке серце...; захитався. Але не впав; перетворився на ... .

Кінцівка. Своїм життям землю врятував. А смертю своєю прикрасив її. Хто йде всяк поклониться.

Варіант 2. Текст-розповідь “Яким я бачу дубок у майбутньому?”

Зачин. Ось і закінчився....; настав час...; стали думати, щоб залишити на згадку... .

Головна частина. Допомогла у цьому, виростила; тепер ми посадимо; і виросте...; мені уявляється...

Кінцівка. Бо життя вічне.

Можна учням запропонувати самим обрати тему і написати якусь казку чи легенду про рослину чи тварину. Такі завдання дуже подобаються дітям.

Щоб активізувати діяльність учнів на уроках рідної мови можна до структури уроку включити невеликі конкурси, вікторини на краще знання загадок, прислів’ї, приказок про рослини, тварини, взагалі про охорону природи.

Урізноманітнять уроки мови завдання у вигляді гри, яка може сприяти і вихованню екологічної культури у дітей молодшого шкільного віку.

Гра “Допоможемо незнайці”. Дітям пропонується записаний на дошці віршик:

В ліс Незнайко увійшов –

Під кущем йоршів знайшов.

Біля річки посидів –

Наловив собі грибів.

До городу завітав –

Стиглих яблук накопав.

А по саду походив –

Моркву з яблуні струсив.

Вчитель:


-Допоможіть Незнайкові виправити вірша. Поміняйте слова місцями.

Дидактична гра “Що було б, якби...”



  • раптом перестали квітнути рослини?

  • зникли лісові звірі і птахи?

  • не стало води на землі?

Гра “Вісник весни”

(Читаємо початок речення, діти вибирають закінчення на дошці)

Граки прилетіли – ... (перші проталини на полях принесли).

Жайворонки над полями заспівали – ... (трава зазеленіла).

Над квітами перші метелики закружляли – ... (ластівки прилетіли).

Отже, на основі вищесказаного можна зробити висновок, що такі уроки емоційно збагачують навчально-виховний процес, допомагають учителю різнобічно і системно сформувати необхідні уявлення та життя, вони є цікавими, запобігають втомлюваності дітей, посилюють інтерес до навчання. Використовуючи елементи наскрізного навчання свої уроки можна зробити цікавими і захоплюючими. ( Додаток 3).

В даній роботі подані різні дидактичні завдання та ігри, які мають екологічне спрямування і сприяють активізації пізнавальної діяльності учнів в початкових класах. Тому ефективність роботи вчителя в цьому напрямку певною мірою залежить від його педагогічної творчості, майстерності, професійності. Саме такі педагоги зможуть підняти рівень екологічної культури як особистості, так і всього суспільства.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка