Карпати: край, де легенди переплітаються з реальністю



Скачати 97.07 Kb.
Дата конвертації11.05.2018
Розмір97.07 Kb.


Карпати: край, де легенди переплітаються з реальністю

Гуцульщина ‒ це край легенд. Чарівна природа цих місць відображається у моральних якостях місцевих жителів. Ці люди із чистими помислами, високою і прекрасною душею, волелюбністю нагадали мені горян моєї батьківщини. У легендах і переказах про реальні історичні події та особистості, почутих мною від місцевих жителів, розповідається про мужність, відвагу, прямодушність, шляхетність, патріотизм синів цієї землі.

Побувавши на Гуцульщині, я зрозумів, що у світі багато таких, як ми ‒ відкритих і доброзичливих людей. Гуцули дуже привітні, гостинні люди. Вони радо зустрінуть і пригостять кожного, хто завітав до них. Вони готові віддати гостю останній шматок, витратити на нього останню гривню. Будинки гуцулів, здебільшого дерев’яні і прості за плануванням, опалюються дровами. А навколо ‒ вкриті лісами дивовижні схили Карпат, поруч ‒ річка Чорний Черемош. Слухати історію цих країв, розповіді місцевих про особистості, що стали легендами, виявилося настільки ж цікаво, як і милуватись чудовою карпатською природою.

У цій статті я розповім вам про легендарних і героїчних синів Карпат, які присвятили життя своїй країні та народу. Але спочатку ‒ про природні пам'ятки Карпат і Верховини. Про унікальні перлини рідної природи жителі цих дивовижних місць створили легенди і перекази, в яких вигадка так химерно переплітається із реальністю, що слухаєш мов зачарований. Деякі легенди науково підтверджені вченими і мають реальне підґрунтя. Одне із чудес тутешньої природи – палаюче джерело у Верховині. Виявлене ще півстоліття тому під час пошуків родовищ нафти у Карпатах, це джерело стало факелом Верховини, що постійно горить. Я запалив сірник і підніс його до води, яка витікала із джерела. В ту ж мить вода запалала, поширюючи навколо особливий запах, світло і тепло. Місцеві п’ють цю воду і вмиваються нею. Кажуть, що за допомогою цієї води можна вилікувати гастрит, хвороби печінки і нирок та, навіть, мікроінсульти. Феномен горіння науковці пояснюють тим, що вода захоплює у надрах гази і з ними виходить на поверхню. А я згадав палаючу гору в селищі Мехеммеді на Апшеронському півострові поблизу Баку. Двадцять років тому я побував біля підніжжя цієї гори і згодом присвятив цьому унікальному природному диву статтю.

Гейзер (до речі, єдиний в Україні) у селі Вучкове Міжгірського району також вважається лікувальним. Вода в ньому багата на солі і залізо. У цьому можна переконатися, поглянувши на жерло гейзера. Тут, в місці, де вода пробивається назовні, земля забарвлена в червоно-руді відтінки. Гейзер вивергається приблизно кожні дві години, приблизно 10 хвилин викидаючи вгору струмені води. Місцеві жителі називають гейзер фонтаном. Трохи віддалік від гейзера є кварцове джерело. Його вода вважається цілющою для лікування захворювань, особливо шлунково-кишкового тракту. Також мою увагу привернуло бджільницьке господарство, на території якого на честь 40-річного ювілею справи вивчення бджіл у цьому регіоні був встановлений єдиний пам’ятник славнозвісній медоносній бджолі-карпатці. Вирізняється ця комаха високою працездатністю, продуктивністю, невибагливістю та морозостійкістю.

«Джерело близнюків» у селі Велика Копаня

Ще один чудовий куточок Карпат – це село Велика Копаня. На превеликий жаль, я не зміг побувати в ньому. Але про все дивовижне, що довелося почути, я звичайно ж поділюся з вами, мої дорогі читачі. Українське село Велика Копаня увійшло до Книги рекордів України як місце, де народжується рекордна кількість близнюків. Місцеві жителі пов'язують цей факт із джерелами води в селі. Нам розповіли про велике підземне озеро, розташоване під Копанським хребтом, води якого живлять тутешні джерела. Вода джерел багатана цинк і селен, і кажуть, що саме цей склад є причиною репродуктивного дива. За багаторічними спостереженнями місцевих, вісім із десяти корів, які випили цієї води, приносять двох телят. Яйця з місцевої птахофабрики здебільшого із двома жовтками. А люди приїжджають сюди практично звідусіль. Вода з унікального диво-джерела, крім усього іншого, дуже чиста, смачна і не дає ніякого осаду. Її можна тижнями зберігати в скляних ємностях,і вона довго не псується. Ще одна особливість цієї води ‒ вона завжди однієї температури. Влітку холодна, а взимку здається теплою. Хоча вчені не висловлюють ніяких припущень про зв'язок такої великої кількості близнюків із водою в джерелі, але і місцеві, і люди, які приїжджаютьсюди, п'ють цю воду з щирою віроюудиво, і диво справді відбувається…



«Ласкаво просимо в благодатні Карпати...»

У Карпатському регіоні виділяються три етнографічні групи – лемки, бойки, гуцули, які бережуть свої звичаї, традиції та культуру.



Ужок«сльози землі»

Родючою землею, чарівною природою Ужок нагадав мені рідний край, чудовий куточок Азербайджану – Масалли. Багато років тому, проводячи журналістське розслідування в Істісу, розташованому в Масалли, я пив воду із безлічі джерел, що б'ють, немов сльози землі, практично з-під кожного каменя. Село Ужок знаходиться недалеко від Турки, під Ужоцьким перевалом, який є межею між Львівською та Закарпатською областями. До нашої традиційної команди журналістів-дослідників (Ольга Парчевська, Самір Мехті-заде і я) додались нові члени ‒ жителі міста Турки – Іван і Наталія Дуди. Іван Дуда ‒ працівник Турківської районної ради ‒ повіз нас у гори на своєму автомобілі. А Наталія – завідувач методичного кабінету Турківського районного відділу освіти ‒ стала нашим гідом. Вона уродженка Турківщини і дуже прив'язана до цієї землі, і в її розповідях відчувається справжня любов до рідного краю.

Контрольно-пропускний пункт знаходився на відстані декількох кілометрів від Турки. Ми швидко пройшли КПП. Співробітники пункту, одягнені у військову форму, з привітними посмішками підняли шлагбаум зі словами: «ласкаво просимо у благодатні Карпати».

З Ужоцького перевалу добре видно територію сусідньої держави – Польщі. У зв’язку з цим тут розміщено пропускний прикордонний пункт – служба прикордонників. Неподалік – в селі Сянки – прикордонна застава.

Благодатність Карпат відчувається на кожному кроці. Високі, розлогі дерева, що тягнуться вершинами в бездонну синь неба, яскраві сонячні промені, вечірній небосхил зі всіма відтінками багряного, прозорі, як сльози, струмки, що б'ють із-під землі то тут, то там... На шляху до Ужка є безліч джерел. Наталія захоплено розповідала про них, а Іван іноді додавав щось від себе.

– Майже кожне джерело в Карпатах цілюще, – каже Наталя. – А місцевими мінеральними водами почали користуватись ще у XVI-XVII століттях. Карпатські санаторії були відомі у всій Європі. Цілющі води цих місць здатні вилікувати навіть нерухомих пацієнтів. І хоча Перша світова війна дійшла і до цих місць, час вилікував ці рани, і Карпати, забувши гуркіт гармат, знову поринули в пташиний гомін, дзюрчання джерел і пісні місцевих красунь.

Деякі моменти у розповідях Наталії дуже здивували мене. Наприклад, що жителі Ужка, особливо літні люди, за смаком води з тутешнього джерела могли дати досить точний прогноз погоди: якщо вода втамовує спрагу і насичена газом, то погода буде безхмарною, а якщо вона майже не газована і на смак як звичайна вода, це до дощу… Зізнаюся, вперше чув про таку «технологію» прогнозування погоди.

Робін Гуд Карпат

Олекса Довбуш – один із легендарних синів України, чия мужність здобула йому всенародну любов і повагу. Він народився 1700 рокуу бідній гуцульській селянській сім'ї у селі Печеніжин. Розповідають, що Олекса до шести років не міг ходити. Його батько працював при заможному господареві. Хлопчик бачив, як несправедливо поводяться з його батьком і страждав через це. Заради хліба насущного селяни були змушені терпіти тяготи панщини. Олекса з болем у серці спостерігав за життям незаможних верств населення і всім серцем прагнув полегшити їхнє життя. Він багато думав про долю бідняків, і про те, як їм допомогти, і, нарешті, знайшов вихід. Пішовши разом із братом Іваном у гори, він приєднався до групи повстанців. Незабаром дух волелюбності пробудив у бунтівній душі Олекси жагу боротьби. Довбуш стає грозою багатіїв, рятівником бідних і лідером повстанців. Народ дуже полюбляв свого захисника. Його називали Робін Гудом Карпат. Перші відомості про героїзм Олекси Довбуша з’являються у джерелах 1738 року. Це був час, коли Карпати, Прикарпаття, Галичину і Буковину охопило полум'я народного опору. Довбуша оголосила в розшук польська влада, на його пошуки було кинуто 2000 солдатів. Але Довбуш і його соратники мали великий авторитет серед селян. Люди годували і переховували їх, перешкоджаючи владі зловити народних месників. Олекса Довбуш став непримиренним ворогом багатіїв. Довгий час він був невловимим. Гуцули розповідають, що люди так любили Довбуша, що кожен був готовий сховати його. Але приховувати його від влади безкінечно не вдалось.24 серпня 1745 року Олекса Довбуш потрапив у заздалегідь розставлену пастку в селі Космач і був убитий Степаном Дзвінчуком.

Про Олексу Довбуша складені легенди, образ героя увічнений в усній народній творчості. Одна з легенд говорить, що якось молодий Довбуш, прибираючи за худобою, побачив самого диявола, але, не розгубившись, вистрілив у нього. В цей час з неба спустився ангел і сказав Олексі: «Твоє життя буде недовгим, але твоя мужність залишиться у пам'яті людей на довгі роки. Ти знайдеш свою смерть від свого волосся і пшениці». В іншому переказі говориться, що Довбуш був закоханий у Марічку – красуню-дружину Степана Дзвінчука. Любов ця була взаємною. Кажуть, Марічка відвезла пораненого Довбуша у ліс, зцілила його, і вони жили довго і щасливо. Ще одна легенда про Олексу Довбуша говорить про скарб, захований ним десь у Карпатах. Деякі історики і шукачі скарбів все ще сподіваються знайти цей скарб. На мій погляд, найбільший і єдиний цінний скарб всіх народних героїв – любов, вдячність і світла пам'ять, яку вони, як і Олекса Довбуш, залишили у серцях людей.

«Я ріс серед чудової природи, під звуки народжених народним духом пісень і казок»

Якщо мова заходить про видатних представників гуцулів, неможливо не згадати Марка Черемшину, справжнє ім'я якого Іван Юрійович Семанюк. Марко Черемшина – відомий український письменник, громадський діяч, фахівець у галузі права. Він народився 13 червня 1874 року в селі Кобаки Косівського повіту Івано-Франківської області. Дитячі роки письменника пройшли в селі Кобаки, у будинку бабусі та дідуся. Вічнозелені схили Карпат, золоті осінні ліси, тихі зимові вечори, шумливі потоки, тихі долини, чудова природа цих місць живила дух Марка, який пізніше напише, що він «виріс серед співанок, казок і сопілок, вдихав їх і віддихав ними». Марко Черемшина увійшов до історії української літератури як співак гуцульського сільського способу життя. Знятий за його оповіданням «Сльоза» мультиплікаційний фільм «Різдвяна казка» полюбили і діти, і дорослі.



Легенда ГуцульщиниРоман Шухевич

На Гуцульщині мені розповіли ще про одного героя України, який став легендою, ‒ Романа Шухевича. Розповідь про його життя я слухав немов казку. За 43 роки, відведені йому на землі, Роман прожив життя, яке можна описати хіба що у романах. Майбутній народний герой народився 1907 року на Львівщині у відомій гуцульській родині. Прадід Романа по батькові, священик Йосип, вперше в історії української літератури перевів на рідну мову Вергілія, Шиллера, Вольтера. Іван Франко написав передмови і вступ до його творів. Дід Романа Володимир Шухевич був відомий як етнограф, педагог і публіцист, автор «Гуцульщини» – п'ятитомного твору про рідний край. Його дядько по батькові Степан був юристом і теж боровся за незалежність України. У польських державних колах, на судах виступав в якості захисника українських політичних діячів. Батько Романа був суддею в місті Краковець. Саме тут він оголосив маніфест про незалежність Західноукраїнської Народної Республіки і був призначений першим політичним комісаром. Атмосфера, що панувала у сім'ї, сприяла формуванню Романа Шухевича як полум'яного патріота своєї країни, що присвятив життя боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини.

Роман Шухевич став головнокомандувачем стотисячної Української Повстанської армії, головою Генерального Секретаріату Української Визвольної Ради, керівником Організації українських націоналістів і дослужився до звання генерала. 30 червня 1941 року Роман Шухевич, Степан Бандера та Ярослав Стецько проголосили Акт відновлення Української Державності. Шухевич був призначений заступником військового міністра і близько семи років очолював антикомуністичний рух на Західній Україні. Москва мобілізувала всі сили для його ліквідації. Виконавцям бойових операцій було доручено захопити його живим. Радянський уряд хотів стратити Шухевича принародно. Але захоплення генерала був справою нелегкою. В одному із боїв його важко поранили. Для того, щоб не потрапити в руки ворогів живим, Роман вистрілив собі в голову, обірвавши своє доблесне життя, цілком присвячене Батьківщині. Радянські керівники були незадоволені результатом операції щодо захоплення генерала. Багато високопоставлених працівників та офіцерів були покарані. А автоматник, який поранив Шухевича, був представлений до нагороди.

Про Романа Шухевича, як і про багатьох інших героїв, складали легенди. Кажуть, що після смерті Шухевича його забальзамували і відправили до Москви. Сталін, подивившись на вбитого генерала, наказав спалити героя в крематорії, а прах розвіяти в околицях Збруча. Радянський уряд і мертвого Шухевича боявся як живого. Адже якби вони дозволили поховати Шухевича, на його похорон прийшли б мільйони (підрахуємо чисельність дорослого населення того часу у тих краях), а це могло стати причиною заворушень. Такою мільйонною армією соратників можна було виступити проти радянського режиму і, навіть, перемогти.

Роман Шухевич ще з підліткових років був сміливим і рішучим. Одного разу на різдвяних канікулах п'ятнадцятирічний Роман врятував дитину, яка провалилась під лід річки. Зовні дуже схожий на німця, Роман успішно використовував цю схожість у своїй політичній діяльності.

Сім'я Романа Шухевича зазнала репресій. Радянська влада не пожаліла нікого: в 1945 році заарештували його дружину, матір, батька, сестру, а його дітей‒ сина Юрія та дочку Марію забрали в дитячий будинок на Донбасі. Членів сім'ї вислали на Урал. Його син (сам він не звільнився і не зміг би) був звільнений тільки в 1989 році, після 41 року тюремного ув'язнення. Брат Романа Юрій був безжально вбитий німцями у Львівському концентраційному таборі. Заслуги Романа Шухевича перед українським народом і Батьківщиною настільки великі, що їх можуть вмістити лише багатотомні твори.



Я щасливий, що зумів познайомити азербайджанського читача з деякими сторінками біографії видатного громадсько-політичного діяча України. І ще одне: Указом Президента України Віктора Ющенка Роману Шухевичу було посмертно присвоєно почесне звання «Герой України». Через багато років після загибелі він і його заслуги були гідно оцінені...

Боюкага Мікаіллі



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка