Кайдашева сім'Я



Скачати 203.63 Kb.
Дата конвертації21.12.2018
Розмір203.63 Kb.

Украинский язык с И. Нечуй-Левицким
КАЙДАШЕВА СІМ'Я

СЕМЬЯ КАЙДАША

Повість

Повесть

Повесть адаптировал Андрей Литвин litvin@visti.net


Метод чтения Ильи Франка

Недал`еко от Богусл`ава, к`оло Р`осі (недалеко от Богуслава /100 км к юго-юго-востоку от Киева/, у реки Рось /впадает в Днепр с запада ниже Канева/), в д`овгому покр`ученому яр`у розк`инулось сел`о Семиг`ори (в длинном извилистом овраге = лощине раскинулось село Семигоры /расположено в нескольких километрах к северу от левого берега Роси; в произведении будут упомянуты сёла: Биевцы, находящиеся в нескольких километрах к югу от правого берега Роси, и Дешки — на правом берегу Роси рядом с Богуславом; Богуслав расположен по обоим берегам Роси западнее места действия; будет упомянут и город Корсунь, расположенный в 30 км ниже по течению Роси/). Яр в'`ється гад`юкою між крут`ими гор`ами (овраг вьётся гадюкой меж крутыми горами), між зел`еними тер`асами (между зелёными террасами); од `яру на всі б`оки розб`іглись (от оврага во все стороны разбежались), нен`аче гілк`и д`ерева (словно ветви дерева), глиб`окі рукав`и (глубокие рукава) й похов`ались десь дал`еко в густ`их ліс`ах (и спрятались где-то далеко в густых лесах). На дні д`овгого `яру блищ`ать рядк`ами став`очки в очер`етах (на дне длинного оврага блестят рядками прудики в камышах), в осоц`і (в осоке), зелен`іють лев`ади (зеленеют левады; “лев`ада” — участок недалеко от хаты с сенокосом, садом и огородом). Гр`еблі обс`аджені стол`ітніми в`ербами (плотины обсажены столетними ивами; “верб`а” — родовое название деревьев Salix, в котором более 600 видов, верба, ива, ветла; на Украине наиболее распространена ива белая, Salix alba). В глиб`окому яр`у н`іби в'`ється оксам`итовий зел`ений п`ояс (в глубоком овраге будто вьётся бархатный зелёный пояс), на котр`ому блищ`ать н`іби впр`авлені в зел`ену опр`аву прикр`аси з ср`ібла (на котором блестят = сверкают словно вставленные в зелёную оправу украшения из серебра). Два рядк`и б`ілих хат поп`ід гор`ами біл`іють (два рядка белых хат под горами белеют), нен`аче два рядк`и п`ерлів на зел`еному п`оясі (словно два рядка жемчужин на зелёном поясе). К`оло хат зелен`іють густ`і стар`і садк`и (возле хат зеленеют густые старые сады).


Недалеко от Богуслава, коло Росі, в довгому покрученому яру розкинулось село Семигори. Яр в'ється гадюкою між крутими горами, між зеленими терасами; од яру на всі боки розбіглись, неначе гілки дерева, глибокі рукави й поховались десь далеко в густих лісах. На дні довгого яру блищать рядками ставочки в очеретах, в осоці, зеленіють левади. Греблі обсаджені столітніми вербами. В глибокому яру ніби в'ється оксамитовий зелений пояс, на котрому блищать ніби вправлені в зелену оправу прикраси з срібла. Два рядки білих хат попід горами біліють, неначе два рядки перлів на зеленому поясі. Коло хат зеленіють густі старі садки.

На вис`оких гр`ивах гір круг`ом `яру зелен`іє стар`ий ліс (на высоких гривах гор вокруг оврага зеленеет старый лес), як зел`ене м`оре, вкр`ите хв`илями (как зелёное море, покрытое волнами). Гл`янеш з вис`окої гор`и на той ліс (глянешь с высокой горы на тот лес), і зда`ється, н`іби на г`ори вп`ала оксам`итова зел`ена тк`анка (и кажется, будто на горы упала бархатная зелёная ткань), г`арно побг`алась скл`адками (красиво собралась складками), позапад`ала в вузьк`і дол`ини тисяч`ами об`орок та жмут`ів (попроваливалась в узкие долины тысячами оборок и пучков = кистей). В гар`ячий `ясний л`ітній день ліс на г`орах с`яє (в горячий светлый летний день лес на горах сияет), а в дол`инах чорн`іє (а в долинах чернеет). Над дол`инами сто`їть с`изий легк`ий тум`ан (над долинами стоит сизый лёгкий туман). Ті дол`ини зд`алека н`іби д`ишуть тоб`і в лиц`е холодк`ом (те долины издалека будто дышат тебе в лицо холодком), лісов`ою в`огкістю (лесною влажностью = сыростью), м`анять до с`ебе в тінь густ`ого стар`ого л`ісу (манят к себе в тень густого старого леса).

Під одні`єю гор`ою (под одною горою), к`оло зел`еної лев`ади (у зелёной левады), в глиб`окій зап`адині сто`яла чим`ала х`ата Ом`елька Кайдаш`а (в глубокой впадине = низине стояла большая хата Омельки Кайдаша). Х`ата потон`ула в стар`ому садк`у (хата утонула в старом саду). Стар`і чер`ешні росл`и скрізь по двор`і (старые черешни росли по всему двору; “скрізь — всюду) й кид`али од с`ебе густ`у тінь (и отбрасывали от себя густую тень). Вся Кайдаш`ева сад`иба н`іби д`ихала холодк`ом (вся Кайдашова усадьба словно дышала прохладой).
На високих гривах гір кругом яру зеленіє старий ліс, як зелене море, вкрите хвилями. Глянеш з високої гори на той ліс, і здається, ніби на гори впала оксамитова зелена тканка, гарно побгалась складками, позападала в вузькі долини тисячами оборок та жмутів. В гарячий ясний літній день ліс на горах сяє, а в долинах чорніє. Над долинами стоїть сизий легкий туман. Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Під однією горою, коло зеленої левади, в глибокій западині стояла чимала хата Омелька Кайдаша. Хата потонула в старому садку. Старі черешні росли скрізь по дворі й кидали од себе густу тінь. Вся Кайдашева садиба ніби дихала холодком.

Одн`ого л`ітнього дня п`еред пал`икопою (в один из летних дней перед Пантелеймоном; “пал`икопа — день святого Пантелеймона, 9 августа по новому стилю) Ом`елько Кайд`аш сид`ів в пов`ітці на осл`оні й майструв`ав (Омелько Кайдаш сидел в сарае на скамейке и мастерил; “осл`ін” — переносная скамейка). Шир`окі вор`ота з хв`оросту бул`и одч`инені н`австіж (широкие ворота из прутьев были раскрыты настежь). Густ`а тінь у вор`отях пов`ітки (густая тень в воротах сарая), при `ясному с`онці (при ярком солнце), здав`алась ч`орною (казалась чёрной). Н`іби намаль`ований на ч`орному п`олі карт`ини (будто нарисованный на чёрном поле картины), сид`ів Кайд`аш в б`ілій сор`очці з шир`окими рукав`ами (сидел Кайдаш в белой сорочке = рубашке с широкими рукавами). Кайд`аш струг`ав вісь (Кайдаш строгал ось). Шир`окі рукав`а закач`ались до л`іктів (широкие рукава закатались до локтей); з-під рукав`ів бул`о видн`о здор`ові загор`ілі ж`илаві р`уки (из-под рукавов было видно здоровые загорелые жилистые руки). Шир`оке лиц`е бул`о сухорл`яве й блід`е (широкое лицо было сухощавым и бледным), н`аче лиц`е в ченц`я (будто лицо у монаха). На сух`ому вис`окому л`обі набіг`али густ`і дрібн`і зм`оршки (на сухой = худой высокий лоб набегали густые мелкие морщины). Кучер`яве пос`ічене вол`осся стирч`ало на голов`і (кудрявые посёкшиеся волосы торчали на голове), як пух (как пух), і блищ`ало сивин`ою (и блестели сединою).


Одного літнього дня перед паликопою Омелько Кайдаш сидів в повітці на ослоні й майстрував. Широкі ворота з хворосту були одчинені навстіж. Густа тінь у воротях повітки, при ясному сонці, здавалась чорною. Ніби намальований на чорному полі картини, сидів Кайдаш в білій сорочці з широкими рукавами. Кайдаш стругав вісь. Широкі рукава закачались до ліктів; з-під рукавів було видно здорові загорілі жилаві руки. Широке лице було сухорляве й бліде, наче лице в ченця. На сухому високому лобі набігали густі дрібні зморшки. Кучеряве посічене волосся стирчало на голові, як пух, і блищало сивиною.

К`оло пов`ітки на ток`у два Кайдаш`еві син`и (возле сарая на току два Кайдашовых сына), молод`і парубк`и (молодые парни; “п`арубок” — юноша от 16-ти лет, способный выполнять самостоятельную работу без отцовского присмотра), поправл`яли п`оди під стіжк`и (поправляли плошадки под стожки): жнив`а кінч`ались (жатва кончалась), і начин`алась возов`иця (и начиналась возовица /пора привоза/). Ст`аршого Кайдаш`евого с`ина зв`али Карп`ом (старшего сына Кайдаша звали Карп), м`еншого — Лавр`іном (младшего — Лаврин). Кайдаш`еві син`и бул`и молод`і парубк`и (Кайдашовы сыновья были молодые парни), об`идва вис`окі (оба высокие), р`івні ст`аном (со стройными фигурами), об`идва довгообр`азі й рус`яві (оба с продолговатым лицом и русые), з д`овгими, тонк`ими (с длинными, тонкими), тр`ошки горб`атими нос`ами (немножко горбатыми носами), з рум'`яними губ`ами (с румяными губами). Карп`о був шир`окий в плеч`ах (Карп был широк в плечах), з б`атьківськими к`арими г`острими оч`има (с отцовскими карими острыми глазами), з блідув`атим лиц`ем (с бледноватым лицом). Тонк`і пружк`и йог`о блід`ого лиц`я (тонкие черты его бледного лица; “пруж`ок” — уменьшительное от пруг— край, ребро предмета, моршина; пружк`и— черты /лица/) з тонк`ими губ`ами м`али в соб`і щось неласк`аве (с тонкими губами содержали в себе что-то неприветливое = неласковое). Г`острі т`емні `очі бул`и н`іби серд`иті (острые тёмные глаза были как будто сердитыми).


Коло повітки на току два Кайдашеві сини, молоді парубки, поправляли поди під стіжки: жнива кінчались, і начиналась возовиця. Старшого Кайдашевого сина звали Карпом, меншого — Лавріном. Кайдашеві сини були молоді парубки, обидва високі, рівні станом, обидва довгообразі й русяві, з довгими, тонкими, трошки горбатими носами, з рум'яними губами. Карпо був широкий в плечах, з батьківськими карими гострими очима, з блідуватим лицем. Тонкі пружки його блідого лиця з тонкими губами мали в собі щось неласкаве. Гострі темні очі були ніби сердиті.

Лавр`інове молод`е довг`асте лиц`е бул`о рум'`яне (Лавриново молодое продолговатое лицо было румяным). Вес`елі с`ині, як н`ебо, `очі (весёлые синие, как небо, глаза) світ`ились прив`ітно й ласк`аво (светились приветливо и ласково). Тонк`і бр`ови (тонкие брови), рус`яві дрібн`і к`учері на голов`і (русые мелкие кудри на голове), тонк`ий ніс (тонкий нос), рум'`яні г`уби (румяные губы) — все подих`ало молод`ою паруб`очою крас`ою (всё дышало молодой юношескою красотой). Він був сх`ожий з в`иду на м`атір (он был похож лицом на мать; “вид/диалектное/ лицо).

Лавр`ін пров`орно с`овав з`аступом по земл`і (Лаврин проворно водил лопатою по земле; “заступ — лопата с острым суженным концом для копания, в отличие от термина лопата /совковая лопата/). Карп`о л`едве вол`одав рук`ами (Карп едва владел = управлял руками), м`орщив л`оба (морщил лоб), нен`аче с`ердився на св`ого важк`ого й туп`ого з`аступа (будто сердился на свою тяжёлую и тупую лопату). Вес`елому, жартовл`ивому м`еншому бр`атові хот`ілось говор`ити (весёлому, шутливому /любителю пошутить/ младшему брату хотелось говорить); ст`арший зн`ехотя к`идав йом`у по к`ілька слів (старший нехотя бросал ему по несколько слов).
Лаврінове молоде довгасте лице було рум'яне. Веселі сині, як небо, очі світились привітно й ласкаво. Тонкі брови, русяві дрібні кучері на голові, тонкий ніс, рум'яні губи — все подихало молодою парубочою красою. Він був схожий з виду на матір.

Лаврін проворно совав заступом по землі. Карпо ледве володав руками, морщив лоба, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа. Веселому, жартовливому меншому братові хотілось говорити; старший знехотя кидав йому по кілька слів.

— К`арпе (Карп)! — пром`овив Лавр`ін (произнёс Лаврин). — А ког`о ти б`удеш оц`е св`атать (а кого ты будешь вот сватать)? Адж`е ж оц`е п`еред Сем`еном теб`е б`атько, маб`уть, ож`енить (ведь вот перед Семёном /9 сентября по новому стилю/ тебя отец, наверное, женит).

— Посв`атаю, ког`о тр`апиться (посватаю, кого придётся), — зн`ехотя обізв`ався Карп`о (нехотя отозвался Карп).

— Св`атай, К`арпе, Пал`ажку (сватай, Карп, Палашку; “Пал`ажкаот Пелаг`ія). Кр`ащої од Пал`ажки н`ема на всі Семиг`ори (Лучшей, чем Палашка, нет во всех Семигорах).

— То св`атай, як тоб`і тр`еба (так сватай, если тебе надо), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

— Якб`и на м`ене, то я б св`атав Пал`ажку (как по мне, то я б сватал Палашку), — сказ`ав Лавр`ін (сказал Лаврин). — В Пал`ажки бр`ови, як шнур`очки (у Палашки брови, как шнурочки); моргн`е, н`іби вогн`ем сипн`е (моргнет, будто огнём осыпет). Одн`а бров`а в`арта вол`а (одна бровь стоит вола), др`угій бров`і й цін`и нем`а (второй брови и цены нет). А що вже г`арна (а что уж красивая)! Як намаль`ована (как нарисованная)!

— Кол`и в Пал`ажки `очі витрішкув`аті (когда = /если, в то же время/ у Палашки глаза навыкате), як у ж`аби (как у жабы), стан крив`ий, як у б`аби (фигура кривая, как у бабы).
Карпе! — промовив Лаврін. — А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

Посватаю, кого трапиться, — знехотя обізвався Карпо.

Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семигори.

То сватай, як тобі треба, — сказав Карпо.

Якби на мене, то я б сватав Палажку, — сказав Лаврін. — В Палажки брови, як шнурочки; моргне, ніби вогнем сипне. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, стан кривий, як у баби.

— То св`атай Х`іврю (тогда сватай Феню; “Х`івряот Февр`онія). Х`івря дол`адна, як п`исанка (Хивря статная, как писанка; “п`исанка” — пасхальное яйцо, в переносном значении — что-либо приятное, красивое).

— І вже дол`адна (и уж статная)! Ход`ить так л`егенько (ходит так легко), наче в ст`упі гор`ох товч`е (будто в ступе горох толчёт), а як гов`орить (а как говорит), то н`осом свист`ить (то носом свистит).

— То св`атай В`івдю (то сватай Дуню; “В`івдяотЄвдок`ія). Чим же В`івдя нег`арна (чем же Вивдя некрасива)? Гов`орить тон`ісінько (говорит тоненько), мов соп`ілка гр`ає (будто дудочка играет), а т`иха, як ягн`иця (а тихая, как овечка).

— Т`иха, як тел`иця (тихая, как тёлка). Я любл`ю, щоб д`івчина бул`а тр`охи брикл`ива (я люблю, чтобы девушка была немного брыкливая), щоб м`ала с`ерце з п`ерцем (чтоб имела сердце с перцем), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

— То бер`и Х`имку (тогда бери Фимку; “Х`имка от Юх`имія). Ця як брикн`е (эта как брыкнёт), то й перек`инешся (так и перевернёшься), — сказ`ав Лавр`ін (сказал Лаврин).

— Кол`и в Х`имки `очі (когда у Химки глаза), як у сов`и (как у совы), а сво`їм кирп`атим н`осом в`она ч`ує (а своим курносым носом она чувствует = чует, слышит), як у н`ебі млинц`і печ`уть (как в небе блины пекут). А як х`одить (а когда ходит), то нен`аче р`ешетом гор`ох т`очить (то словно решетом горох просеивает), так`і викрут`аси виробл`яє (такие выкрутасы выделывает)...


То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем, — сказав Карпо.

То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся, — сказав Лаврін.

Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то неначе решетом горох точить, такі викрутаси виробляє...

Карп`о прик`инув так`е слівц`е (Карп вставил такое словцо), що б`атько перест`ав струг`ати і поч`ав прислух`атись (что отец перестал строгать и начал прислушиваться). Він гл`янув на син`ів ч`ерез хворост`яну ст`іну (он глянул на сыновей через плетёную стену). Син`и сто`яли без д`іла й баз`ікали (сыновья стояли без дела и болтали), поспир`авшись на заступ`и (опершись на лопаты). Кайд`аш ск`очив з осл`она й в`ибіг з стр`угом у руц`і з пов`ітки (Кайдаш вскочил с лавки и выбежал со стругом в руке из сарая; струг — инструмент для грубой обработки дерева). Стар`ий Ом`елько був д`уже богом`ільний (старый Омелько был очень набожным), ход`ив до ц`еркви щонед`ілі не т`ільки на сл`ужбу (ходил в церковь каждое воскресенье не только к службе), а н`авіть на веч`ерню (но даже к вечерней), гов`ів два раз`и на рік (говел два раза в год; гов`іти — поститься и посещать церковные службы, готовясь к исповеди и причастию), горн`увся до духов`енства (льнул к духовенству), люб`ив мол`итись і п`остити (любил молиться и поститься); він понед`ілкував (постился по понедельникам) і п`ост`ив дван`адцять п'`ятниць на рік (и постился двенадцать пятниц в году), перед д`екотрими пр`азниками (перед некоторыми праздниками). Т`ого дня припад`ала п'`ятниця п`еред пал`икопою (на тот день выпадала пятница перед Пантелеймоном), котр`ого нар`од д`уже поваж`ає (которого народ очень уважает). Кайд`аш не їв од с`амого р`анку (Кайдаш не ел с самого утра); він в`ірив (он верил), що хто б`уде п`остить у ту п'`ятницю (что кто будет поститься в ту пятницу), той не б`уде в вод`і потоп`ати (тот не будет в воде тонуть).
Карпо прикинув таке слівце, що батько перестав стругати і почав прислухатись. Він глянув на синів через хворостяну стіну. Сини стояли без діла й базікали, поспиравшись на заступи. Кайдаш скочив з ослона й вибіг з стругом у руці з повітки. Старий Омелько був дуже богомільний, ходив до церкви щонеділі не тільки на службу, а навіть на вечерню, говів два рази на рік, горнувся до духовенства, любив молитись і постити; він понеділкував і постив дванадцять п'ятниць на рік, перед декотрими празниками. Того дня припадала п'ятниця перед паликопою, котрого народ дуже поважає. Кайдаш не їв од самого ранку; він вірив, що хто буде постить у ту п'ятницю, той не буде в воді потопати.

— А чог`о це ви постав`али (а чего это вы повставали = остановились), та р`уки позгорт`али (и руки поскладывали), та ще й верз`ете Бог зна що (да ещё и несёте Бог знает что)? — загомон`ів Кайд`аш до син`ів (зашумел Кайдаш на сыновей). — Чи то м`ожна в так`у п'`ятницю паск`удить язик`и (да можно ли в такую пятницу осквернять = пачкать языки)? Ви зн`аєте, що хто сьог`одні сп`остить ц`ілий день (вы знаете, что кто сегодня пропоститься целый день), той нік`оли не потоп`атиме в вод`і і не вмре н`аглою см`ертю (тот никогда не утонет в воде и не умрёт внезапной = насильственной смертью).

— В Семиг`орах нем`а де і втоп`иться (в Семигорах негде и утонуть), бо в ставк`ах стар`ій ж`абі по кол`іна (ибо в прудах старой жабе по колено), — сказ`ав Карп`о (сказал Карп).

— Говор`и, д`урню (говори, дурень)! Нем`а де втоп`иться (негде утонуть). Як бог дасть, то і в кал`южі вт`опишся (если Бог даст, то и в луже утонешь), — сказ`ав б`атько (сказал отец).

— Хіб`а з корчм`и йдуч`и (разве из корчмы идя)... — серд`ито сказ`ав Карп`о (сердито сказал Карп) і тим натякн`ув б`атькові (и тем намекнул отцу), що б`атько л`юбить ч`асто ход`ить до корчм`и (что отец любит часто ходить в корчму).

— Ти, К`арпе, нік`оли не вд`ержиш язик`а (ты, Карп, никогда не удержишь язык)! Все допік`аєш мен`і гірк`ими слов`ами (всё донимаешь меня горькими словами)...


А чого це ви поставали, та руки позгортали, та ще й верзете бог зна що? — загомонів Кайдаш до синів. — Чи то можна в таку п'ятницю паскудить язики? Ви знаєте, що хто сьогодні спостить цілий день, той ніколи не потопатиме в воді і не вмре наглою смертю.

В Семигорах нема де і втопиться, бо в ставках старій жабі по коліна, — сказав Карпо.

Говори, дурню! Нема де втопиться. Як бог дасть, то і в калюжі втопишся, — сказав батько.

Хіба з корчми йдучи... — сердито сказав Карпо і тим натякнув батькові, що батько любить часто ходить до корчми.

Ти, Карпе, ніколи не вдержиш язика! Все допікаєш мені гіркими словами...

Кайд`аш пл`юнув і знов піш`ов у пов`ітку струг`ать вісь (Кайдаш плюнул и снова пошёл в сарай строгать ось). Хл`опці тр`охи помовч`али (парни немного помолчали), ал`е перегод`я знов почал`и бал`акати сп`ершу т`ихо (но погодя снова начали болтать сначала тихо), а д`алі все голосн`іше (а дальше всё громче), а п`отім з`овсім г`олосно (а потом совсем громко).

— К`арпе (Карп)! — т`ихо поч`ав Лавр`ін, д`уже ох`очий до г`арних дівч`ат (тихо начал Лаврин, очень охочий до красивых девчат). — Скаж`и-бо, ког`о ти б`удеш св`атать (скажи же, кого ты будешь сватать)?

— Ат! Одчеп`ись од м`ене (отцепись от меня), — т`ихо пром`овив Карпо (тихо произнёс Карп).

— Св`атай Ол`ену Головк`івну (сватай Елену Головко). Ол`ена кр`угла (Елена круглая), як циб`улька (как луковичка), повнов`ида (полнолица), як п`овний м`ісяць (как полная луна); в н`еї щ`оки, мов `яблука (у неё щёки, как яблоки), з`уби, як б`іла р`іпа (зубы, как белая репа), кос`а, як пр`аник (коса, как валёк; “пр`аник” — валёк, приспособление для стирки — узкая зазубренная доска с ручками), сам`а д`івка здор`ова, як тур (сама девка здоровая, как тур; “турвымерший вид быков, поэтический символ силы): як ід`е, то під н`ею аж земл`я стугон`ить (как идёт, так под ней аж земля гудит).
Кайдаш плюнув і знов пішов у повітку стругать вісь. Хлопці трохи помовчали, але перегодя знов почали балакати спершу тихо, а далі все голосніше, а потім зовсім голосно.

Карпе! — тихо почав Лаврін, дуже охочий до гарних дівчат. — Скажи-бо, кого ти будеш сватать?

Ат! Одчепись од мене, — тихо промовив Карпо.

Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур: як іде, то під нею аж земля стугонить.

— Г`арна... м`ордою хоч пацюк`и бий (красивая... мордой хоть крыс бей); сам`а товст`а, як б`одня (сама толстая, как кадушка; “б`одня” низкая кадка с крышкой), а ш`ия, хоч об`іддя гни (а шея, хоть обода гни).

— Ну, то св`атай Од`арку Ходак`івну (ну, тогда сватай Дашу Ходак; “Од`арка от Дар`ина): ця тон`енька, як очерет`ина (эта тоненькая, как тростинка), гнучк`а ст`аном (гибкая фигурой), як топ`оля (как тополь); л`ичко мал`еньке й тон`еньке (личико маленькое и тоненькое), мов шовк`ова н`итка (словно шёлковая нить); г`уби мал`енькі, як рутян`ий лист (губы маленькие, как лист руты). З мал`енького л`ичка хоч вод`и нап`ийся (с маленького личика хоть воды напейся), а сам`а п`ишна (а сама пышная), як у сад`у в`ишня (как в саду вишня), а т`иха нен`аче вод`а в крин`иці (а тихая, будто вода в колодце).

Стар`ий Кайд`аш аж н`абік спл`юнув (старый Кайдаш даже в сторону сплюнул), а Карп`о пром`овив (а Карп произнёс):

— Вже й знайш`ов крас`уню (уж и нашёл красавицу)! Та в н`еї лиц`е, як тр`іска (да у неё лицо, как лучина), стан, наче коп`истка (фигура как мешалка; “коп`истка — деревянная лопатка для размешивания пищи), р`уки, як коч`ерги (руки, как /две/ кочерги), сам`а, як д`ошка (сама, как доска), а як ід`е, то аж кістк`и торохт`ять (а как идёт, то аж кости тарахтят).

— Ал`е ж ти й вередл`ивий (ну ж ты и привередливый)! То св`атай Хот`ину Корчак`івну (тогда сватай Хотину Корчак; “Хот`ина от Фот`инія), — сказ`ав Лаврін і засмі`явся (сказал Лаврин и засмеялся).
Гарна... мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка; губи маленькі, як рутяний лист. З маленького личка хоч води напийся, а сама пишна, як у саду вишня, а тиха неначе вода в криниці.



Старий Кайдаш аж набік сплюнув, а Карпо промовив:

Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну, — сказав Лаврін і засміявся.

— Чи ти здур`ів (иль ты сдурел)? Хот`ина як в`игляне в вікн`о (Хотина как выглянет в окно), то на вікн`о три дні соб`аки бр`ешуть (то на окно три дня собаки лают), а на вид`у в н`еї нен`аче чорт сім кіп гор`оху змолот`ив (а на лице у ней будто чёрт семь копен гороха смолотил; “коп`а” — копна, стожок из 60-ти снопов).

— Ну, то бер`и Г`анну (ну то бери Анну).

— Авж`еж (а как же)! Оц`е взяв би той к`адівб (вот взял бы ту бочку; “к`адівб” — большая кадка), що б`ублика з'їс`и, п`оки круг`ом об`ійдеш (что бублик съешь, пока вокруг обойдёшь), а як ід`е (а как идёт)...

Карп`о прик`инув так`е слівц`е (Карп вставил такое словцо), що богом`ольний Кайд`аш пл`юнув і знов в`ибіг з пов`ітки (что набожный Кайдаш плюнул и снова выбежал из сарая).

Хл`опці сто`яли од`ин пр`оти `одного (парни стояли друг перед другом), поспир`авшись на заступ`и (опершись на лопаты).


Чи ти здурів? Хотина як вигляне в вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї неначе чорт сім кіп гороху змолотив.

Ну, то бери Ганну.



Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з'їси, поки кругом обійдеш, а як іде...

Карпо прикинув таке слівце, що богомольний Кайдаш плюнув і знов вибіг з повітки.

Хлопці стояли один проти одного, поспиравшись на заступи.
Полностью книгу можно купить на сайте www.franklang.ru в соответствующем языковом разделе (украинский язык), в подразделе «Тексты на украинском языке, адаптированные по методу чтения Ильи Франка»





Мультиязыковой проект Ильи Франка www.franklang.ru


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка