Живи, кринице доброти, у серці кожної людини



Скачати 214.49 Kb.
Дата конвертації05.01.2018
Розмір214.49 Kb.

Живи, кринице доброти, у серці кожної людини

Усний журнал для старшокласників на тему:



«Живи, кринице доброти, у серці кожної людини»
Криниця без джерел – це не криниця,

і колос – ще не колос без зерна

Без доброти душа – то є безкрила птиця,

Не заспіває жайвороном вона.


«Зло існує для того, щоб людина ставала Людиною, переборюючи його, щоб вона могла усвідомити добро й робити добро.»

В. Пахаренко.



«Хто людям добра бажає, той і собі має».

«Не роби того іншому, чого не хочеш, щоб тобі робили».

«Робиш добро – не кайся, а зло – зла й сподівайся».

Народна мудрість.



Дошка: Епіграф:

«Зло існує для того, щоб людина ставала Людиною, переборюючи йго, щоб вона мала усвідомити добро і робити добро».

Із народної мудрості:

Хто людям добра бажає, той і собі має. Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся. Нероби того іншому, чого не хочеш, щоб тобі робили.


Газета: «Наші моральні цінності».

Сторінки журналу:
1. Не скупімося, люди, на добро.

Криниця без джерел – ще не криниця,

І колос – ще не колос без зерна.

Без доброти душа – то є безкрила птиця.

Не заспіває жайвороном вона.

2. Проблема Добра і Зла у творчості українських класиків.

Не бажаймо ближньому біди,

Знаючи усі перестороги,

Швидко зло повернеться туди,

Звідки виринуло у дорогу.

3. Щоб не запізнитися.

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим,

Нехай комусь техіше стане

Від зливи наших почуттів.

1. Оголосити тему, познайомити з ціллю заходу.

Сьогоднішню нашу розмову я хочу почати словами великого пророка Тараса Шевченка:



Один у другого питає

Нащо нас мати привела?

Чи для добра? Чи то для зла?

Нащо живем? Чого бажаєм?

І, не дознавшись, умираєм,

А покидаємо діла….

Справді, кожен з нас рано чи пізно ставить перед собою це питання:



Навіщо я живу на світі? Яке моє призначення? Яка я людина – добра чи зла? Запитання не легкі. І не завжди людина знаходить на них відповідь. Оточуючі ж оцінюють її за вчинками:

Це добродій, а не нікчема, зла людина, чи злочинець. Як розпізнати зло? Чому воно існує? як з ним боротися? В усі часи осмислити це прагнули філософи і вчені, поети і прозаїки. Про це йдеться в Біблії, в усій народній творчості. Та, на жаль, тільки в казках добро завжди перемагає зло, а вжитті ми часто стаємо свідками розгулу зла. Нині воно не лише не зникло, а стало ще сильнішим і чинить справжній шабаш. Хто ж у цьому винен? У чому причина такого становища? У злих силах космосу чи в людині?

Що треба зробити для того, щоб Добо проростало й цвіло, а зло, якщо зовсім не зникне, то хоча б відступило, як врятувати світ та свої душі?



Єднаймо небо і землю любов’ю.

«З неба летіли чорні й сірі сніжинки, не схожі на узорчасті білі пушинки, а якісь кривулясті у вигляді страшних павуків, жуків. Земля вкривалась темним килимом. Дерева перелякано дивились то на небо, то на землю, шикуючись, намагались струсити зі своїх плечей непроханий вантаж.

Що сталося з небом? – запитували одні в одного здивовані перехожі. Астрологи,синоптики, психологи листали старезні книги, шукаючи істину, ворожбити віщувати кінець світу. На землю спадає морок».

Не бійтеся, це плід моєї фантазії, але уявіть, що таке може статись. Поряд з добром у світі живе і зло. І саме воно спричиняє дуже багато бід і негараздів. У світі з’являється все більше людей, які є носіями зла. Використовуючи різноманітну зброю, вони знищують подібних собі. Але, мабуть, перед тим, як вчинити комусь кривду, перед тим, як бездушно бруднити землю, річку, перед тім, як лихими лихослів’ями образити сусіда чи дитину, потрібно добре подумати: чи не зашкодить це землі, небу.Спробуйте не наступити, а поступитися. Не захопити, а віддати. Не кулак показати, а подати руку. Не розрізати, а склеїти.

Спробуйте – і Ви побачите, як цікаво виходитиме. І яке дивовижне почуття прокинеться в серці і зігріє його.

Тож висновок один: Щоб не жити в мороці зла, треба поспішати творити добро.

Тому перша сторінка нашого усного журналу так і називається: «Не скупімося, люди, на добро».

До вашої уваги результати бліц- анкети товаришів, їх роздуми та уривки з творів на морально-етичну тему, які ви писали напередодні на уроці мови.

Перед вами було поставлене питання: Що таке добро? Які моральні якості людини, в першу чергу, ви можете віднести до категорії добра, а які до зла?

Пропоную вашій увазі найцікавіші, на мій погляд, відповіді:



Учениця: добро,я гадаю, це одна з найкращих якостей людини. Якби в світі існувало лише зло, то навряд чи було б у когось благополуччя, радість, і, взагалі,мир на Землі.

Учень: Добро – це те, без чого не можна прожити у цьому складному світі. Хоча й не всі ще це розуміють, і досить часто в нашому житті доводиться зустрічатися з «вибухом» негативних емоцій, із злими людьми, але особисто я вважаю, що все ж таки добра існує більше, і воно повинне врятувати світ.

Учениця: Добро – це стан душі людини, яка відноситься до інших без зла, жорстокості, із щирим серцем.

Учениця: Не можу дати точного визначення, але думаю, що неодмінно це діяння людини, яка приходить на допомогу за покликанням свого щирого серця, коли поруч – нужденний, спраглий, скривджений чи зажурений. Не обов’язково воно виражене матеріально, частіш за все – це щира моральна підтримка.

«Як не крути», як їх не назви: любов, ненависть, повага, ревнощі, чи вірність, порядність, а всі, як найкращі, найблагородніші, так і наймерзенніші, найогидніші риси людської вдачі поділяються на дві категорії: одні з них проростають паростками добра, інші ж точать душу іржею зла. І так точиться між ними одвічне змагання: «хто кого переможе».

Погляньте, це « дерево життя» складене за результатами вашої бліц-анкети.

Нагадую, було поставлене питання:

Яким з усіх чеснот добра ви надасте перевагу? І з якими проявами зла вам би не хотілося зустрітися в житті, тобто, які з них вам найосоружніші, найогидніші

Добро: 1 місце – Милосердя

2 - Любов

3 - Чесність

4 - Щедрість

5 - Повага

6 - Доброзичливість

7 - Вірність і Порядність

8 - Взаємодопомога

9 - Чуйність

10 - Ввічливість

Багато з вас обрали взаєморозуміння, щедрість, вдячність, привітність, благородство, ласкавість, дружбу, відданість, безкорисливість.

Щодо зла погляди були такі:

1 місце – заздрість

2 - ненависть, зрада, брехня, неповага

3 - підлість і жадібність

4 - лицемірство, байдужість

5 - недоброзичливість, егоїзм, невихованість.

Серед інших ви назвали підступність, неприязнь, грубість, гордість, жорстокість, самолюбство.

! Погляньте ще раз на наше дерево. Воно буйно зеленіє листочками Добра, які міцно тримаються на гілочках, а почорнілі від зла відриваються від основної крони, падають на землю, йдуть у небуття.

Це вселяє надію, що якщо всі ваші чесноти з віком не почорніють, а дадуть паростки ще й іншим зеленим, тоді як чорних буде все менше й менше, то дерево ваших нащадків буде буяти у своєму пишному зеленому цвітінні.



А доброму слід вчитися у великих і мудрих:

Будьмо добрими.

Завдяки своїм глибокодумним порадам, біблейський цар Соломон здобув славу виключно мудрої людини. Але якщо вивчити ці поради уважніше, то можна переконатися, що більшість іх він надав, керуючись звичайним здоровим глуздом. Ось одна з них: « Сумирна відповідь відвертає гнів, а образливе слово збуджує лють». Час не применшив правдивості цих слів. Дослідних людських стосунків Альф Лоне відзначає: «лагідні слова чудодійно впливають на людей, у той час, як уразливі викликають реакцію, що можна порівняти з укусом жала».

Важко зберегти спокій, нелегко промовчати й не відповісти тим самим, якщо хтось ображає нас. Проте вміння вчасно стримати гнів і не підпасти під спокусу вчинити сварку відрізняє людей вихованих і мудрих. Слід пам’ятати: ніхто недосконалий, кожний має як привабливі сторони вдачі, так і не дуже.Якщо шукаєш щось добре в інших, м не лише зміцнюємо вже існуюче в них добро, а й ті позитивні елементи, що закладені в нас самих. То ж давайте будемо добрими, друзі!

Але у своєму повсякденному житті ми так звикли, що добро просто так, від думи, так рідко трапляється, що повірити в щирість малознайомої чи й зовсім незнайомої людини важко.

В одному селищі в день весняного свята в маленьку крамничку зайшли гуляючи – зголодніли, вирішили перекусити на природі. Продавець відпустив їм ковбаси, яєць, хліба, фруктової води. Вони вєе збиралися вийти, коли той запропонував: « Хочете, я підсмажу ковбаси, зварю яйця, у мене є тут плитка». «Так взагалі – то було б непогано», - зніяковіли здивовані покупці.

Біля річки на пагорбі, під липою вони розташувалися, розпочалася така розмова:

- Цікаво, чому він старався, ковбасу розігрівав?

- Щось, мабуть, має з цього.

- Він пляшки просив повернути, щоб гляди в траві не залишили. Напевно, за пляшки взяв. Троє закотили очі під лоба, рахували.

- Так ні, він взяв без вартості посуду.

- Тоді, мабуть, за ковбасу з націнкою, за підсмажу.

Знову порахували, копійка в копійку.

- Оце чорт хитрий, що ж він з цього все-таки має, га?

- Слухай, можливо, він просто так, - промовив один із них. – Ну … свято, люди прийшли. Чому не зробити їм приємно? Можливо, просто людина хороша?

І вони розсміялися думці, що хороше,добре чомусь прийшло їм в голову в останню чергу. Потім, коли відпочиваючі повертали в крамницю пляшки з-під квасу і фруктової води, розговорилися з продавцем, з’ясувалося, що він дійсно нічого «не має з цього», крім приємного почуття догодити людям, порадувати їх.



Світ стане тільки тоді кращим, коли потреба творити добро, бути сердечним, щирим та гуманним стане для кожного життєвим кредом.
«Моди» Л. Забашта
Є моди на зачіски,

На гострі носки в черевиках,

На декольте, на сукні

І на короткі штанці,

На плечі – вузькі й широкі,

На вуха – малі й великі

І навіть на форму браслета

На ніжній дівочій руці.

І ми, незалежні, зайняті завжди ділом,

Хоч пізно, а все ж таки плетемося у моди тієї в хвості,

Та тільки, правду кажучи, я б дуже хотіла,

Щоб стали навік панівними моди в житті.

Моди на світлі душі,

На прямоту, та сердечність,

На людяність, на гуманність, на серце, повне щедрот…

А ще, скажімо, мода

На щиру людську бентежність,

На бічний дух непокори

До скритих лакуз і підлот.

Ми повинні не забувати, що поруч завжди є люди, котрим так необхідна наша допомога. Це необов’язково фізична поміч: наколоти дров, принести води чи прибрати в хаті. Частіше за все ії зігріє ваша увага, щире та добре слово.

Про один із таких випадків я хочу розповісти. У Тетяни Юхимівни після інсульту раптово помер чоловік. Від миттєвого горя та безкінечної гіркоти втрати жінка катастрофічно почала втрачати зір. І саме в цей, мабуть, найтяжчий життєвий період, на допомогу прийшла доброта та справжнє дитяче розуміння горя дорогої, безпомічної людини.

Вісім дівчаток, дізнавшись про біду цієї зовсім не старої жінки, повернули її до життя, наповнивши серце і душу турботою і співчуттям.

Спочатку дівчата приносили Тетяні Юхимівні нехитрі покупки з домашньою їжею, а потім, краще пізнавши цю добродушну жінку, приходили майже щовечора і своїми розмовами урізноманітнювали її будні. І якою ж величезною була їх радість, коли школярки дізнались, що їхня підопічна почала розрізняти контури предметів, кольори та обличчя.

З того часу Тетяна Юхимівна зрозуміла, що її теперішнє життя складається не лише з журних і чорних подій, а й з і радісних, і світлих.

Саме вірою в себе, надією почати все з початку вона зобов’язана цим школяркам, котрі дали їй можливість повірити у власні сили.
Лунає пісня: Шура «Твори добро».

А зараз ми простежимо на прикладах з української класики, звідки з’являється зло, як йому вдається заглушити світлі почуття любові й добра. Друга сторінка нашого усного журналу має назву:

«Проблема добра і зла у творчості українських класиків».

Тут ви зустрінетеся з відомими літературними героями, простежите над еволюцією їхніх душ і помислів, а згодом і дій, і зможете зробити для себе відповідні висновки, бо розумні вчаться на чужих помилках, і лише дурні – на своїх. То ж будьте розумними! Бо «Життя іде, і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде …» Тож пишіть зразу змолоду в житті красивим, рівним почерком добрих вчинків, без плям і виправок, бо іноді виправити, а тим паче переписати заново буде важко, або ще гірше – зовсім неможливо.

Хазяйновитою, роботящою прийшла в дім Кайданів старша невістка Мотря з повісті І. С. Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я”. Але чорне жал жадібності, егоїзму,темноти й бездуховності зробили свою огидну справу. Ця жінка знехтувала споконвічними народними традиціями, серед яких неписаним законом було шанобливе ставлення до батьків. Вона втрачає людську подобу, стає смішною у своїх повсякденних сварках і страшною у вчинках. Дійшло до того, що під час однієї з вульгарних сварок та брутальної лайки Мотря виколює свекрусі око:



Сценка з повісті «Кайдашева сім’я» Івана Нечуя-Левицького.

Мотря. Ти змія люта, а не свекруха! Буду я чортова дочка, коли не розіб’ю тобі кочергою голови.

Кайдашиха. Хто? Ти? Мені? Своєї матері? Карпе! Чуєш, що твоя Мотрунька говорить про мене? То це ти таке говориш мені, своїй матері? Карпе, візьми вірьовку та повісь її зараз в сінях на бантині, бо як не повісиш,то я їй сама смерть заподію.

Мотря. Карпе, візьми налигача та прив’яжи на три дні свою матір серед вигону коло стовпа мов скажену собаку, нехай на неї три дні вся громада плює! Вона мене або отруїть, або зарубає.

Кайдашиха. Що ти кажеш? Щоб мене мій син, моя кров, та прив’язував налигачем серед вигону на сміх людям? Ось я візьму мішка та напну тобі голову, мов скаженій собаці, бо ти нас усіх покусаєш. Ти злодійка! Ти покрала в нас яйця!

Мотря. Брешеш, не докажеш! Ти сама злодюга, бо обкрала мене, мою працю цілий рік. Я на тебе робила, як на пана панщину.

Кайдашиха. А чом же ти мене не кидала, коли тобі було в мене погано? Чом тебе чорти не понесли на Бессарабію або за границю?

Мотря. Овва,через таке паскудство та оце б тікала за границю! Тікай сама хоч під шум, під греблю! Ти злодюга, ти відьма!

Кайдашиха. Хто? Я? Я відьма? Чи злодюга? Ось тобі! На! (Дає дулю)

Мотря. (тикає Кайдашисі межи очі деркачем).

Кайдашиха. Ой лишенько! Виколола проклята зміюка мені око! В волость її, розбишаку! В тюрму її!

Ні, це вже не смішно, а страшно, коли вчинки людини призводять до трагедії. Не змогли ці обмежені, захоплені тільки власним « Я» дві жінки порузумітися, зробити щасливими своїх чоловіків, самих себе… у постійних сварках за «твоє» й «моє» вони втратили красу, жіночність, зробивши себе посміховищем на все село. До сих пір пам’ятаю урок – диспут за романом Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні», коли ми довго сперечалися, хто є такий Чіпка – пропаща сила чи кримінальний злочинець? Співчувати йому чи засудити? В чому ж причина духовного зламу Варениченка? І знову переконуюсь, що вона не стільки в тих бідах і зневазі, яких йому довелося пережити в дитинстві і юності (до речі, не легше було й Грицькові) скільки в роздвоєності душі – невизначеності вибору між добром і злом, а на певному етапі й поєднанні їх, бо вдень, бачте, він працює, а вночі х бандитами вершить свої чорні справи. Чіпка не чинить духовного опору злу, воно заволоділо ним. Відбувається мутація душі, і Чіпка стає катом: вирізує сім’ю простого козака Хоменка.



Сценка з роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть роли, як ясла повні!»

Галя. Знаєш що, Чіпко? Кинь життя таке!

Чіпка. Яке?

Галя. Чуже добро грабувати, людей убивати!

Чіпка. Галочко! Ніхто на світі не скаже, щоб я кого вбив. Хіба обороняючись, руки не здержав.

Галя. Проклятий! Каторжний! Обороняючись? Лізеш у чужу кату красти та хочеш, щоб хазяїн не ловив тебе? Злодюго!

Чіпка. А вони? Вони хіба кращі? Нажилися на нашій праці та й панують. А тут хата валиться, мати стара, сап копи не заробиш у день. Треба їсти, треба й одягтися. Як же його жити, Галю? Та хіба ми крадемо? Ми своє оддираємо.

Галя. Чіпко, голубе мій! Не буде щастя, не буде добра. Ти прийдеш уночі з побоїща… ляжеш коло жінки … та тими руками, що недавно людей давили, будеш жінку пригортати.

Чіпка. Ох, Галю! Не знаю, що буде. Я – отаман… як почує товариство, що кинув, - не животіти мені. Поклялися ми так один одному…

Галя. Кому ви клялися, душогубці, розбишаки?

Чіпка. Один одному клялися, Галю.

Галя. Чорт чортові клявся.

Зло бумерангом повертається до нього – кінчає життя самогубством,Галя приречена на самотність, смерть у чужих людей, стара мати; занапащена, віддана сатані власна душа. Де ж вихід? А він простий – за правду борються розумним словом і добрими ділами, а не ножем і кров’ю. Зло злом не викоріниш.

Зараз у такий складний і контрастний час, коли на вулицях купа голодних, а по фешенебельних ресторанах розкошують наші українські мільйонери, образ Терентія Гавриловича Пузиря з сатиричної комедії К. Карпенка-Карого «Хазяїн» не втрачає своєї актуальності. Давайте згадаємо цього «чумазого», новоспеченого капіталіста, мета якого не сягає далі наживи. Пузир перетворює на пекло не тільки життя селян, а й близьких йому людей. Спочатку він захотів завдяки багатству стати вільною людиною і всі духовні і фізичні сили віддав збагаченню. Але в усьому повинна бути межа. Пузир перейшов її, ї гроші спустошили душу, перетворились в фетиш. Заради них цей чоловік безсердечно розоряє господарства селян, створює собі дешеву робочу силу, робить нещасними тисячі людей. Саме в цьому його найбільший злочин.

Уривок з п’єси Івана Карпенко –Карого «Хазяїн»

Пузир. Ну як-таки ви, пане Зеленський, і досі не загнуздали мануйлівських мужиків? Же ж це видано, щоб на буряках платить робочим по тридцять п’ять копійок в день? (До Ліхтаренка). Порфірий!По чому тебе у Чагарнику робили й роблять поденна?

Ліхтаренко. З початку весни по п’ятнадцять копійок, потім по двадцять, тепер, в гарячу пору, по двадцять п’ять, на їх харчах!

Пузир. Чуєте!! По двадцять п’ять багато, але все ж таки не тридцять п’ять! Та ще либонь ви й харчуєте?

Зеленський. Харчую!

Пузир. Боже мій! Харчуєте?! То це, видно, по сорок п’ять копійок. Робочі все заберуть, а нам же що застанеться? А чим же я вам буду жалування платить? Так не можна, ви не вмієте зробити дешевого робітника!

Зеленський. Околиця до околиці не приводиться! У Мануйлівці люди більш зажиточні, ніж де: окрім своїх наділів держать оброчну казенну землю в оренді, артілі почали заводить. А робочий, самі знаєте, тільки там дешевий, де землі нема, де нема за що рук зачепити, де бідність!

Пузир. Так ви зробіть у Мануйлівці бідність!

Зеленський. Попробую.

Пузир. Це тобі не борщ, тут пробувати нічого, треба взять! Ти розумієш? Взять! Казенну оброчну статтю взять! На діли мужицькі на десять років в оренду взять! А як мужик зостанеться без землі, роби з ним що хочеш, а поки при землі, мужики все одно що бури, нічого з ними не зробиш.

Зеленський. Я вже пробував.

Пузир. Ви ніколи не пробуйте, а просто – їжте.

А мені не йдуть з думки герої з драми І. Франка «Украдене щастя». Як це, вкрасти долю, любов, щастя? Хто ж на це піде, та й що може спонукати на такий безсердечний вчинок? Ради чого? Ясна річ – ради грошей, багатства, спадку. Нажива заполонила душі братів Анни, коли ті намагаються позбутися сестри, щоб не ділити з нею батьківське майно. Рідні брати чинять зло – нівечать долі відразу трьом людям: Анні, Михайлові та Миколі.



Сценка з драми Івана Франка «Украдене щастя»

Анна. А хіба ти не знав, що Михайло у наших сторонах?

Микола. Та звідки я мав знати? був певнісінький, що він давно вже загнив у Боснії. Адже ж: твій брат присягався передо мною, що його нема на світі, навіть карту з війська показував. Тільки то біда, що я неписьменний,то й не міг прочитати.

Анна. Значить, і тебе так само обдурили, як і мене.

Микола. Не знаю, нащо їм так конечно забаглося випхати тебе на десяте село.

Анна. А я знаю. Не хотіли мені нічого дати з вітцівщини. Ну а якби я була пішла за Гурмана, той би їм був з горла видер. Ти знаєш, який він був чоловік. Боялися його, то й постаралися разом з війтом, що його, одинака у матері, випхано на війну, а потому скористалися з часу, щоб мене також випхати в іншій бік. От і вся мудрість.

А зло породжує зло. Воно охоплює й душі потерпілих. Як наслідок – зневіра, розчарування, спустошення, духовна смерть, а в Михайла й фізична.

До глибоких роздумів спонукає повість Михайло Коцюбинського «Тіні забутих предків». З давніх давен ворогують між собою родини Гутенюків та Палійчуків. Душі членів обох сімей охопила помста – одне з найстрашніших і найруйнівніших почуттів. Дорослі не в силі розірвати коло зла, що панує в серцях Гутенюків, Палійчуків, вони тільки його розширюють. Але Марічка, ще будучи дитиною, розриває це коло – відповідає Іванові на зло добром.
Сценка з повісті Михайло Коцюбинського «Тіні забутих предків»

Іван. Ага» Се, певно, Гутенюкова дівка! (Штовхає дівчину, видирає з рук кісники і викидає)

Марічка. (Зігнута вся, дивиться на нього і спокійно говорить). Нічого… В мене є другі… Май ліпші. Мені неня купила нову запаску… І мережані капчурі… Я си обую файно та буду дівка.

Іван. А я вже вмію грати в денцівку.

Марічка. Наш Федір зробив си файну флояру… та як заграє…

Іван. (надувся). А я вже щезника бачив.

Марічка. (здивовано дивиться на нього) А нащо ж ти б’єш єси?

Іван. А ти нащо коло воза стояла?

Марічка. (подумавши трохи, дістає із-за пазухи цукерку, половину відламує дає Іванкові). Ади! На!
І ненависть переростає згодом в найпрекрасніше, найчистіше почуття любові. Господь за це подарував їм незабутні миті щастя: пізнати радість від кохання.

Яскравий приклад роздвоєння людської душі показала у драмі-феєрії «Лісова пісня» Леся Українка. Який контраст між двома героями! Благородство Мавки вражає, як і її безкорисливість. Я в захваті від цієї лісової країни, дитини природи. Ось де справжній приклад гармонії з природою, безкорисливості, здатності любити і прощати.


Сценка з драми-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня»

Мавка. Заграй, заграй, дай голос моєму серцю! Воно ж одно залишилося від мене!

Лукаш. Се ти? … Ти упирицею прийшла, щоб пити з мене кров? Спивай! Живи моєю кров’ю! Так і треба, бо я тебе занепастив.

Мавка.Ну милий, ти душу дав мені, як гострий ніж дає вербовій тихій гілці голос.

Лукаш. Я душу дав тобі? А тілі збавив! То що з тепера з тебе? Тінь! Мара!

Мавка. О, не журися за тіло! Ясним вогнем засвітилось воно, чистим, палючим, як добре вино, вільними іскрами вгору злетіло. Легкий, пухкий попілець ляже,вернувшися, в рідну землицю, вкупі з водою там зростить вербицю, стане початком тоді мій кінець, будуть приходити люди, вбогі й багаті, веселі й сумні, радощі й тугу нестимуть мені, і промовляти душа моя буде. Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки, голосом ніжним тонкої сопілки, смутними росами з вітів моїх. Я їм тоді проспіваю все, що колись ти для мене співав, ще як напревесні тут вигравав, мрії збираючи в гаю… Грай же, коханий, благаю!

Прес-конференція після зустрічі з героями.

Кореспондент: Яка причина злих учинків персонажів літературних творів, які щойно пройшли перед нашими очима?

Відповідь: Зло, яке має багато облич: жадібність, егоїзм, помста, зрада, невміння поєднати духовне й матеріальне.

Кореспондент: Хто з літературних героїв ваги імпонує? Чим? Кого ви осуджаєте? За що?

Відповідь: Сподобалася Марічка й Мавка. Вони мають чисті душі, їх не торкається зло, вони здатні прощати, що особливо важливо. Шкода Івана,Миколи. А Чіпка і Лукаш самі занапастили свої душі!

Відповідь: А мені жаль Анну й Михайла. Вони не злочинці, а жертви обставин.

Кореспондент: А яке зло панує в сучасному житті?

Відповідь: Нічим не оправдана суспільна нерівність, що призводить до відчаю, заздрощів, які у свою чергу породжують злодіїв, убивць, насильників.

Відповідь: А на мою думку, треба заборонити фільми, які відверто рекламують насильство, бо є такі люди, особисто молоді, які прагнуть наслідувати так званих супергероїв. Яскравим прикладом цьому нещодавно був випадок у Первомайському районі, про який нам на зустрічі розповів начальник РВВС Зінькоєвський Олег Миколайович. Я до цих пір до тями не прийду, як могли нормальні, якщо можна так сказати, юнаки щодня дивитися бойовика Брат-2, учитись убивати, а потім на практиці розстріляти цілу сім’ю, ні в чому невинних людей. Говорять, вони із забезпечених сімей. Це вже навіть не Чіпка.

Кореспондент: У чому, на вашу думку причина зла?

Відповідь: У самій людині, у її життєвому виборі.

Кореспондент: Що може перемогти зло?



Відповідь: Зло переможе тільки добро, розум, справедливість.

Кореспондент: Як позбутися зла, коли воно вже поселилось у душі?



Відповідь: У християн є свій шлях очищення душі: піст, який передбачає не стільки утримання від іжі, скільки духовне очищення. Людина повинна усвідомити свої гріхи, признатися в них. Сповідь – це поєдинок з гординею, а гординя – один з найперших і найтяжчих гріхів, і поки людина сама не усвідомить своїх гріхів, не захоче очиститись від них, вона може чинити зло і, зрештою, сама стане його жертвою.

Кореспондент: Традиційно, раніше наші предки, щоб очиститися від усього не доброго, ходили до церкви: молилися Богу, просячи прощення та відпущення гріхів для них, сподівалися. Зараз же існує у світі безліч ворожок, білих, чорних відьом, екстрасенсів, які у газетах, на радіо, по телебаченню рекламують свої послуги, часто приїздять і до нашого провінційного містечка, до речі, беруть за це немалі гроші. Як ви до цього ставитись? Які ваші думки з приводу духовного очищення людини?

Відповідь: Особисто я вважаю, що людина, в першу чергу, сама в якійсь мірі і Бог, і суддя, і екстрасенс… треба знайти в собі мужність зізнатись перед своєю совістю у гріхах та злих помислах, обов’язково розкаятися, якщо від твоїх вчинків страждали люди, – попросити у них прощення. А вже потім – особиста справа: йти до церкви чи ще кудись... Головне, щоб ти усвідомив і після сповіді чи зізнання більше цього не повторював…
Тонкий знавець, берегиня давніх повір’їв і звичаїв відома народна цілителька Гарафина Маковій ось як пише про духовне очищення:

У неділю ввечері старійшина дому (по білому ти ж садовив родину за стіл, і здіймалося з великого і малого все те недобре, що нечистому вдалося посіяти.

  • Си очищаю з голови – як недобре на кого подумав, - проказувала родина за старійшиною, молитовна склавши до Господа руки, - Си очищаю з очей. Як зло чи осудливо на когось подививсь. З вух – як слухав неугодне Богу, з язика – як слово недобре колись з нього зірвалося, з душі – як злість там на когось мав, з рук – як чужим осквернилися чи лайдапшво на них стояло, з ніг – як носили мене, куди не любить Бог…

  • Кожен цю загальну віть потім подумки розкладав на конкретні поіменні поступки, бо забудеш – накличе на тебе зло, як з тим у великий празник увійдеш.


Кореспондент: Що треба робити, щоб зла стало менше?

Відповідь: Треба починати з того, що виховувати себе, контролювати свої вчинки і поведінку і сміливо протистояти злу.

Відповідь: На мою думку, ще дуже важливо, щоб людина не тільки не чинила лихих дій і вчинків, а й не допускала лихих думок та слів, особливо проклять. Бо це вже страшне зло не тільки для себе, а й для планети, для космосу. Посилаючи в простір злі думки, ми захаращуємо власне життя своєю енергією, а та невдовзі перетворюється у фізичну. Наші предки були переконані, що образити думкою, – більший гріх, ніж учинком.

Відповідь: А я хочу ще додати, що всі негаразди і стихійні лиха ми провокуємо самі, бо думки - це вічна енергія. Вони утворюють у Космосі світлі і темні хмари, бо мають властивість притягувати собі подібних. Вони провисають над землею, звідки пішли, і невдовзі повертаються до неї. Згадаймо, що війни, кров, ненависть завжди доповнювали ще якісь катаклізми, голод, стихійні лиха. То ж кожна думка «матеріальна». І найбільше зло ми робимо собі, проклинаючи когось.

Відповідь: Одним словом, щоб жити в гармонії з природою, Космосом треба скористатися давньою народною мудрістю:

«Не роби того іншому, чого не хочеш, щоб тобі робили».

«Хто людям добра бажає, то й і собі має».

«Робиш добро – не кайся, робиш зло – зла й сподівайся».

Тоді й на душі буде легко і світло.

Третя сторінка нашого журналу називається: «Щоб не запізнитися».

Як часто буває, що згадуємо ми про свої добрі, чисті помисли і поривання вже тоді, коли пізно, бо той, хто так жадав від нас довгожданої допомоги, ласкавого привітного слова не дочекався… На жаль, ми всі смертні…

То ж, друзі мої, поспішайте творити добро, щоб не запізнитися.

Найвища наука життя – мудрість, а найвища мудрість – бути добром. Доброта й чуйність, співпереживання і сердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді – це найвищий прояв Милосердя, (якому в нас сьогодні, до речі, на дереві життя віддали 1 місце). Бути добрим нелегко. Треба менше говорити про добро, а просто постійно його робити.



Не говори про доброту.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово,

В цім почутті така основа,

Яка з глибини душі росте.

Коли її не маєш ти,

Тараниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

А ще добро треба просто робити, а не говорити про нього, його треба ще встигнути зробити, поки не пізно, поки ще живі ті, хто його потребує, одним словом, щоб не запізнитися.


Стаття. Нам би про душу хоч не забути

Нам би про душу хоч не забути,

Нам би хоч трохи добрішими бути!

Ми лише раз, - так уже повелося,

-Живемо на цій грішній землі…

Хай прокинуться сплячі душі,

Що як квітки у квітнику,

Що потребують дощу і суші

На довгім життєвім шляху

Хай романтика Віри й Любові,

Слова людського, тепла й доброти

Нам порожнини в душах би заповнить,

Куди вже війнули ринкові вітри.

Лікування добротою потребують не тільки хворі й салютні, а й цілком благополучні, здорові люди, у яких душа черства й глуха до чужого горя. Як тут не звернутися до слів А. Чехова:



«Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні».
Лікуймо наші душі зачерствілі

Лікуймо наші зболені серця,

Лікуймо наші душі зачерствілі.

Несімо правди непогасний стяг,

І кривда в нашу долю не поцілить.

Є ще спасіння від недуг людських –

Джерела віднайдімо лиш цілющі…

Мов подорожником торкнімося до них,

Й добром розквітнуть, просвітліють душі.

Скропімо серце щире, не черстве,

Людського милосердя еліксиром,

Воно, хоч кволе, знову оживе,

У справедливість й людяність повірить.
Поки ми молоді і в наші душі ще не в’ївся чорний морок бездуховності, байдужості, то не забуваймо, що поруч нас живуть не тільки спраглі, голодні, нужденні, а й обділені увагою, виснажені самостійністю, одинокі у спілкуванні. А їм так небагато від нас треба…
Кажімо більше ніжних слів

Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям й коханим,

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів,

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загонить рану.

(Чи перший біль, чи то останній)

коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів,

Комусь всміхаймось ненароком,

То не життя людське коротке,

Короткі в нас слова черстві,

Кажімо більше ніжних слів,

Добрі слова частіше говоріть.

Вони потрібні, так потрібні людям,

Коли з душі вивітрюють вітри

Тепло останнє, ах холоне в грудях.

Добрі слова, мов дощик весняний,

Що впав на землю, висушену рясно.

Від них в людей прибавиться снаги;

Які ж бо люди в щедрості прекрасні.

Добрі слова частіше говоріть,

Коли й самих згинає печаль затята.

Ви уявляєте: мама із воріт

Виходить вас зустрічати – наче свято.

З давніх - давен дзвони, окрім богослужіння, використовувались як набат для сповіщення про якесь лихо, на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

Сьогодні дзвони б’ють на сполох, залинаючи нас до милосердя, бо тільки воно нас робить справжными людьми. Люди! Будьмо милосердними. Не скупімося на добро. Поспішаймо його творити.


Пісня «Твори добро»

Бажаю вам, щоб ваші душі були завжди світлими й чистими, щоб зло не взяло вас у полон. Творіть добро і світ стане кращим.

Дорогі гості! Прийміть від нас у цій гостинній хаті це скромне частування святим хлібом, адже здавна українці зустрічали й проводжали гостей хлібом – сіллю!

Скуштуйте, будь ласка, від усієї душі!



Лунає музика. Дівчата частують пирогами, а хлопці дарують весняні квіти гостям.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка