Інтеркультурна освіта на заході: позитивний підхід до розбіжностей



Скачати 165.4 Kb.
Дата конвертації11.06.2019
Розмір165.4 Kb.

ІНТЕРКУЛЬТУРНА ОСВІТА НА ЗАХОДІ: ПОЗИТИВНИЙ ПІДХІД ДО РОЗБІЖНОСТЕЙ

Шокотко І.М.

вчитель англійської мови

Запорізької гімназії № 71

В наш час окреме існування народів и культур стає неможливим, оскільки інтенсифікація міграційних та демографічних процесів, зростання кількості етнічно змішаних сімей, утворення багатонаціональних колективів в соціальних інститутах значно розширюють межі міжетнічної взаємодії. Все це обумовлює також і перетворення соціального оточення, характерною особливістю якого є поліетнічність. Люди стикаються з різноманіттям культурного оточення, з іншою системою цінностей, що часто загострює проблему адаптації в даному оточенні, а також може призвести до трансформації етнічної ідентичності людини [6, с. 35].

Ще Миклухо-Маклай стверджував, що розбіжності між народами спричиняються природними та соціальними особливостями їх життя. Частини світу з їх різними умовами не можуть бути заселені одним різновидом людей, тому існування різних рас, народів цілком виправдане законами природи [3, с. 423-424]. Саме тому освіта і має дати усвідомлення того, що міжкультурне різноманіття – це нормальне явище, обумовлене різновидами форм людського життя.

Разом з цим, щоб краще ознайомитись з іншою культурою, долучитися до загальнолюдських цінностей, необхідно, насамперед, добре знати свою власну культуру. «Шлях до загальнолюдської культури пролягає через національне виховання» стверджував П.П. Блонський [1, с. 63]. Але людина може не тільки зберегти прихильність до рідної культури, вона цілковито може поєднувати належність до кількох. «В той час, коли наші способи життя стають все більше схожими, стають також присутніми риси сильної протидіючої тенденції: проти однаковості, бажання затвердити унікальність своєї культури та мови, боротьба з іноземним впливом» [4, с. 136].

Завдання підготовки молоді до життя в полікультурному світі назване в складі пріоритетних в документах ООН та ЮНЕСКО. Доповідь Міжнародної комісії з освіти для ХХІ століття підкреслює, що одна з найважливіших функцій школи – навчити людей жити разом, допомогти їм перетворити існуючий взаємозв’язок держав та етносів у свідому солідарність. З цією метою освіта має сприяти тому, щоб, з одного боку, людина усвідомлювала свої корні і тим самим змогла визначити місце, яке вона займає в світі, і з другої – прищепити їй повагу до других культур [5, с. 52].

Як же ці питання вирішуються в західному суспільстві?

Автором концепції інтеркультурної (міжкультурної) освіти (intercultural education) є Д.Хупс. Основною метою інтеркультурної освіти Д.Хупс вважає підготовку учнів до життя в глобально залежному та культурно плюралістичному світі, що дозволяє віднести його концепцію до теорії глобальної освіти [7, с. 90]. Інтеркультурна освіта Д.Хупса включає в себе завдання двох концепцій: з одного боку, забезпечення учнів конкретними знаннями, надбання певних умінь, необхідних для взаємодії з культурно відмінними у всіх сферах людської діяльності в контексті глобальної культури; з другого боку – укріплення культурної ідентичності та підвищення самооцінки учнів, які не належать до титульної культури, підготовка вчителя до роботи у класі, де учнями є представники різних расових, етнічних груп [7, с. 19].

Таким чином, інтеркультурна освіта на заході розглядається як кроки освіти у відповідь на мультикультурне суспільство. Першість в області досліджень проблем міжкультурної освіти по праву належить американським вченим. Такі педагоги, соціологи та психологи як Д. Голлнік, Ф. Чінн, Л. Чавез, Дж. Бенкс, Р.Л. Гарсіа, Л. Бак та інші провели великомасштабні теоретико-практичні дослідження, результатом яких виявилась ломка стереотипів, бажання американців пізнати мир в його різноманітності, низка законів, прийнятих американським урядом, спрямованих на виховання толерантності по відношенню до культурної меншості [2, с. 86-95].

В Європі, починаючи з 60х років, деякі країни ввели спеціальні освітні програми, спрямовані як на дітей із традиційних груп національних меншин, так і на дітей із середи тих, які щойно іммігрували. В залежності від політичного та культурного контексту, ці освітні системи були націлені на досягнення низки цілей, наприклад:

* забезпечити умови, за яких діти іммігрантів змогли б повернутися в свою рідну країну та відповідати її специфічним соціальній та освітній системам;

* вбудувати дітей із культурних меншин в основне суспільство (mainstream society) і таким чином позбавити їх повністю культурної ідентифікації. Іноді такий напрямок називають «політикою асиміляції», яку можна розглядати як розширення старого прислів’я «В чужий монастир зі своїм уставом не ходять» до «В чужому монастирі думають, відчувають та вірують так, як це роблять його мешканці».

* допомагати дітям із культурних меншин злитися з основним суспільством, одночасно підтримуючи їх власну культурну ідентифікацію. Такий напрямок іноді називають «політикою інтеграції» - «В чужий монастир зі своїм уставом не ходи, але можеш молитися у себе вдома як хочеш, якщо щільно закриєш вікна» [8, c.36].

Різні освітні форми та підходи, в результаті, часто комбінувались одні з другими. Але були також і серйозні проблеми, пов’язані з вищевказаними цілями та їх практичним виконанням. Причини проблем були основані на ідеї про беззаперечну перевагу основної культури, яка, як припускалось, залишиться поза впливом контакту з другими культурами. Це було більше схоже на шлях з одностороннім рухом: мінятися повинні тільки «вони». Додаючи до цього, що переважна більшість іммігрантів так і не повернулись в свої рідні країни, був зроблений логічний висновок, що поставлені цілі не відповідають справжній дійсності і в них дуже мало спільного з цілями інтеркультурної освіти.

Поступово розуміння мультикультурного суспільства отримало свій розвиток. Це не мозаїчний візерунок, де культури розташовуються пліч-о-пліч, не впливаючи один на одного, але це й не «тигель, плавильня» (melting pot), де все зменшується до самого низького спільного знаменника. Інтеркультурна освіта пропонує процеси, які дають можливість відкрити взаємовигідні відносини та зруйнувати бар’єри. Тут мають місце тісні зв’язки з другими освітніми філософіями, такими як освіта в області прав людини, антирасистська освіта та розвиток освіти.

Термін «інтеркультурна» освіта, таким чином, вибраний не випадково. Оскільки, як підкреслює Майкл Рей, якщо префікс «інтер» розглядати з точки зору його повного значення, він беззаперечно включає: взаємодію, обмін, руйнування бар’єрів, взаємовигідність, об’єктивну солідарність.

Інтеркультурна освіта це процес соціальної освіти. Щоб суспільство стало дійсно інтеркультурним, кожна соціальна група має жити в рівноправних умовах незалежно від її культури, способу життя або походження. А це значить, що треба переглянути не тільки відношення до культур, які на наш погляд виглядають дивними, але й відношення до таких меншин як гомосексуалісти або люди с обмеженими здібностями, які стикаються із багатьма формами неприйняття та дискримінації. Необхідно об’єднати різні фактори – соціальні, економічні, політичні – щоб створити таке суспільство. Інтеркультурна освіта – основний засіб, який мається у розпорядженні на сьогоднішній день, який в змозі допомогти використати всі можливості, мультикультурного суспільства. Головною ціллю інтеркультурної освіти мають бути сприяння і укріплення базису взаємовигідних відносин між різними суспільствами та групами культурних меншин або більшості. Дана ціль означає:

* впевнитися, що різноманітність є результатом рівноправності та не стає виправданням маргіналізації;

* сприяти визнанню різних культур та підтримувати повагу до них;

* розв’язувати конфліктні ситуації мирним шляхом.

Ця головна ціль передбачає, що інтеркультурна освіта має охопити все суспільство в цілому. Неможливо мріяти про інтеркультурне суспільство, працюючи тільки з однією із сторін, тобто тільки з групами культурної меншості або більшості [8, c. 38].

Потреби груп меншості та більшості різні, але взаємопов’язані. Для більшої частини груп меншості, особливо, якщо вони виникли в результаті імміграційних процесів, основною потребою залишається придбання низки здібностей і знань. Без здібності спілкування на загальнодоступній мові, наприклад, дуже важко, якщо взагалі можливо, вижити в суспільстві. У випадку груп культурної більшості, їх основною потребою є необхідність заглянути за межі прийнятих норм, піддати сумніву традиційний образ мислення – особливо негативні стереотипи або упередження – у відношенні до груп меншин. Для всіх нас важливо зрозуміти, яку роль відіграють відносини в суспільстві і, звідси, зрозуміти їх вплив на інтеркультурні взаємовідносини.

Із цих різних потреб логічно витікають різні цілі. Для груп соціальної більшості цілі інтеркультурної освіти такі:

* сприяти розумінню взаємозалежності світу та заохочувати дії узгоджені з цією реальністю;

* вийти за межі негативних упереджень та етнічних стереотипів;

* сприяти позитивній оцінці розбіжностей та різноманіття;

* знаходити та підкреслювати схожість;

* виробляти позитивне відношення та поведінку до людей із інших суспільств та культур;

* втілювати принципи солідарності та громадянської мужності.

Для груп меншин цілі інтеркультурної освіти включають все вищеперераховане плюс навчитися жити в основному суспільстві, не гублячи власну культурну ідентичність.

Молодо покоління є суттєвою складовою інтеркультурної освіти; хоча вона й повинна охоплювати все суспільство в цілому, ні в кого не викликає сумніву, що концентруватися вона повинна на системі відносин дітей та молодих людей. Цей пріоритет виправдовується тим фактом, що молоді люди, у великій мірі, є майбутніми громадянами інтеркультурного суспільства. Вони також являються важливим каналом зв’язку з дорослим населенням і можуть допомогти йому, наприклад, впевнитись у необхідності змін. Із цього стають зрозумілими посилання для освіти дорослого покоління.

Інтеркультурна освіта дітей і молоді відбувається в двох основних напрямках:

* допомогти їм придбати спроможність усвідомити нерівність, несправедливість, расизм, стереотипи та упередження;

* дати їм необхідні знання та вміння, які допомогли б їм протистояти та спробувати змінити ці недоліки, де б вони не натрапили на них в суспільстві.

Тут дуже важливі різноманітні освітні підходи, як в академічному, так і в позаакадемічному середовищі.

На заході існують два способи інтеркультурної освіти: формальна та неформальна.



Формальна інтеркультурна освіта включає академічні програми та ініціативи, які отримують розвиток в навчальному закладі. Освітня система, після сім’ї, є принциповою ланкою соціалізації через яку молоді люди отримують не тільки академічну освіту, але й пізнають багато про свою культуру. Розуміння власної культури повинно бути відкритим для розуміння інших культур, релігій та способу життя. Тому, без активної підтримки з боку навчального закладу усі зусилля запровадити інтеркультурну освіту приречені на невеликий результат, якщо не на повний провал.

Інтеркультурна освіта потребує від системи освіти важливого процесу відкриття та оновлення, приведення освітньої програми у відповідність до реальностей мультикультурного суспільства. Навчальні заклади повинні все більше покладати свою роботу на принципах рівності всіх людей. Сьогодні інтеркультурна освіта потребує від навчального закладу визнати та поважати культурні розбіжності між індивідуумами.

В цілому, навчальні заклади мають прикладати зусилля до того, щоб:

* намагатися створити рівні соціальні та освітні можливості для молодих людей із груп культурних меншин;

* збуджувати усвідомлення культурних розбіжностей як способу протистояння дискримінації;

* захищати та розвивати культурний плюралізм в суспільстві;

* допомагати молоді ставитись до проблем конструктивно, усуваючи розбіжності інтересів та знаходячи спільні цілі.

Роль навчального закладу як ланки інтеркультурної освіти є подвійною: по відношенню до груп меншин та по відношенню до груп більшості.

По відношенню до молодих людей із культурної меншості роль навчального закладу як посередника соціалізації та адаптації практично нічим незамінна. В цьому випадку ціллю інтеркультурної освіти є створення програм, розрахованих на задовільнення основних потреб груп меншин в плані придбання самосвідомості в новому суспільстві. Ці програми базуються на основній культурі, але є відкритими до змін і мають надавати можливість молодим людям із груп меншин поступово зрозуміти культурні цінності основного суспільства, а також придбати здібності та способи для створення особистої автономії та самовпевненості в даному суспільстві. Останній аспект має включати:

* придбання знань про оточення та про взаємовідносини між людьми;

* розуміння специфіки культурі на даний час;

* розуміння економічних відносин, особливо таких, від яких залежать працевлаштування та виживання людей;

* знання найближчого оточення та корисних суспільних організацій;

* розуміння політичної системи та як нею користуватися.

Стосовно молодих людей із груп культурної більшості, вони мають навчитися жити позитивно і креативно разом з іншими. При цьому в академічну програму необхідно ввести інтеркультурні елементи, щоб:

* відмовитись від етноцентричних поглядів на культуру або від ідеї про те, що існує можливість установити ієрархію серед різних культур;

* прийняти до уваги – з об’єктивністю та повагою – характерні риси різних культур, які живуть на одній території;

* відкрити учням погляд на світ; це особливо важливо для місцевостей, де проживають декілька груп меншин.

В той же час, стає зрозумілим, що навчальний заклад повинен переглянути свої власні позиції. Занадто часто самий заклад передає та підкріплює негативні стереотипи про інші групи та культури. Необхідно провести конструктивний діалог між всіма, хто приймає участь в процесі освіти: вчителями, дітьми, молодими людьми, батьками, адміністрацією, місцевою владою та іншими. Необхідно провести ряд кардинальних заходів, якщо навчальні заклади збираються впровадити інтеркультурну освіту. Тут не достатньо тільки доброї волі та бажання, необхідні конкретні дії. Як приклад можна привести досвід ряду європейських країн в цьому напрямку. Ось декілька рекомендацій:

* інтеркультурна освіта має бути одним з ключових факторів в підготовці всіх вчителів; одним із способів такої підготовки є робота майбутніх вчителів в інших країнах, з іншими культурами; володіючи власним досвідом, їм буде легше допомогти своїм учням бути дійсно толерантними по відношенню до інших;

* підручники та інший навчальний матеріал має бути переглянутий з позиції різноманіття поглядів для того, щоб учні сприймали різні погляди, як норму. Наприклад, як підручники з історії різних країн описують битву при Ватерлоо або яку країну або регіон світу розташовують в центрі географічної карти, що використовується на уроці географії [8, c. 41].

Труднощі, які виникають на цьому шляху, вражають, але такими ж вражаючими мають бути й результати.



Неформальна інтеркультурна освіта. ЇЇ цілі співпадають з цілями формальної освіти. Різниця між ними полягає в основному у тому, хто її здійснює та методах роботи. В залежності від освітніх та політичних традицій, може бути кращим назвати ці процеси неформальної освіти як «мультикультурне навчання». Західні педагоги вважають це дуже важливим моментом, оскільки він тісно пов’язаний із одним з найважливіших принципів їх підходу до мультикультурної освіти. Вони розглядають молодих людей як об’єкт самоосвіти, розкриття свого власного світу, які знаходять способи мирного існування в оточуючій дійсності.

Педагоги в області неформальної освіти працюють з молодими людьми в молодіжних клубах, організаціях та рухах, інформаційних центрах; на вулицях; під час міжнародних молодіжних обмінів; в гуртожитках серед непрацевлаштованої молоді; по всьому географічному та соціально-економічному спектру Європи. Багато з них – добровольці, які віддають цій роботі свій вільний час, оскільки розуміють її важливість. Цей список не вичерпує весь спектр форм роботи с молоддю. Однією з найважливіших та найефективніших її форм остається навчання один одного самими молодими людьми. (Цей підхід ще відомий як “peer education” – навчання рівних собі).

Неформальна освіта має декілька важливих характеристик, які відрізняють її від формальної:

* неформальна освіта має добровільний характер, на відміну від обов’язкової академічної, яка іноді примушує учнів відмовлятися від підходів та предметів, які є частиною програми;

* педагоги, які здійснюють неформальну освіту повинні докладати більше зусиль до того, щоб підтримати інтерес своїх учнів, оскільки комерційний світ розваг пропонує дуже багато альтернатив;

* у неформальній освіті зв’язок між його учасниками більш тісний, що набагато полегшує спілкування;

* зміст навчання адаптовано до його учасників, їх потреб та реалій;

* вибір цілей і відповідної діяльності більш свобідний;

* методологія неформальної освіти спрямована на розширення кола учасників.

У багатьох аспектах, очевидно, неформальна освіта не змогла б існувати без формальної і для того, щоб їх краще поєднувати, необхідно зробити ще дуже багато. Цілком можливо перенести методи роботи у неформальній освіті в навчальну аудиторію, але найбільш ефективним методом все рівно остається робота с молоддю у неформальному оточенні. Тут необхідним є більш глибокий погляд на основу такої діяльності.

Важливо підкреслити, що робота с молоддю – безперервний процес. Не залежно від свого віку, люди, які стикаються з проблемами мультикультурного суспільства, не в змозі перейти моментально від повного нерозуміння до критичного усвідомлення й діям. Такий перехід може бути здійснений тільки в процесі інтеркультурної освіти, в даному випадку неформальної, у межах якої можливе проведення різноманітної діяльності та ініціатив.

Інтеркультурна освіта має давати молодим людям можливість зрозуміти корні та механізм расизму, нетерпимості, ксенофобії та антисемітизму. Особистісне розуміння цих проблем може привести до колективних дій та прискорення цього процесу в руках педагогів. Безумовно, при цьому також необхідними є політичні та економічні заходи.

У спрощеному вигляді, процес інтеркультурної освіти можна порівняти з дорогою, розділеною на декілька етапів, які одночасно є джерелами роботи, яка викликає зацікавлення. Такими є:

1. Уявити себе з боку. В інтеркультурній освіті початковим етапом є роздуми про самого себе й оточуючої нас дійсності. Основними ідеями та змістом тут є: а) наше особисте соціальне та культурне середовище, що включає роздуми про те, які позитивні та негативні почуття ми відчуваємо по відношенню до власної реальності; розуміння того, що наші звички, образ мислення, життя та інше є тільки одним з можливих варіантів реакції на оточуючий світ: існують й інші реалії, не гірше й не краще, просто відмінні від нашої; пояснювати наші звички та інше тим, хто з ними не знайомий, може бути корисно тим, що допомагає придбати інший погляд на світ; розуміння світу, в якому ми живемо; ознайомлення з іншими реаліями; погляд на різноманіття з позитивної точки зору; привітання позитивного відношення, оцінювання та поведінки; б) реакція на інші соціальні та культурні реалії, з якими ми співіснуємо, тобто упередження та стереотипи нашого суспільства по відношенню до інших суспільств та культур, чому ці упередження та стереотипи з’являються, чому існують позитивні та негативні упередження та стереотипи, вплив упереджень та стереотипів на наше вставлення до інших людей; в) дискримінація як явище деспотизму, де треба прийти до розуміння того, що люба людина може піддатися дискримінації з того чи іншого приводу, чому виникає дискримінація та які форми вона приймає.

2. Зрозуміти світ, в якому ми живемо. Різні суспільства, країни або держави не можуть розвиватися ізольовано один від одного. Основними ідеями та змістом тут є: ми живемо у взаємозалежному світі, різні суспільства мають потребу один в одному; Європа – ще не вся планета! (лозунг ради європейського центру «Північ – Південь»); рівноправна відповідальність - у більшості випадків, люди змушені кидати свої країни із-за економічної системи, на якій базується наше життя.

3. Познайомитися з іншими реаліями. Наше негативне ставлення до інших культур, суспільств або образу життя в основному відбувається із-за «страху перед незнайомим». Тому істотним елементом інтеркультурної освіти є знайомство з іншими культурами – не «туристське», яке тримає себе на безпечній відстані, але таке, що відкриває можливість обміну інформацією. Таке знайомство має базуватися на прагненні зрозуміти реальність, яка відрізняється від нашої. Основними ідеями та змістом тут є: а) наші знання про інші культури та образ життя: яким чином ми придбали інформацію про інші культури, суспільства, країни; наскільки ці знання відповідають реальності та скільки в них упередженості; що потрібно для того, щоб піддати сумніву інформацію та стереотипи, які нав’язуються засобами масової інформації; яким чином ми можемо дійсно зрозуміти, що значить «побувати в чиєїсь шкурі»; б) не існує культури «високої» або «низької», люба культура – результат розвитку різної реальності; в любій культурі є позитивні аспекти, на яких можна вчитися, та негативні, які можна критикувати (але як ми їх можемо відрізнити?); в) відмінний не значить гірший, просто інший (які є фактори, на основі яких розбіжності між людьми розглядаються, як щось негативне?).

4. Розглядати відмінності з позитивної точки зору. На чому базується спроможність дивитися на відмінності з позитивної точки зору? Основними ідеями та змістом тут є: а) наша власна культура – суміш відмінностей: соціальна та культурна реальність, до якої ми належимо – це результат змішання відмінностей; ми не маємо вважати ці відмінності безумовною перешкодою для спільного існування; б) розбіжності між різними культурами – позитивне явище, зв’язки та відносини між різними культурами збагачують не тільки окремих людей, але й все суспільство. Вони також можуть бути джерелом розваг та задоволення; у кожного суспільства є чому повчитися; як навчитися запобігати квапливих суджень про ті чи інші прояви в інших культурах або образі життя, які здаються нам дивними?; як нам навчитися жити с відчуттям (тимчасової) небезпеки, яке пробуджує в нас процес такого ознайомлення?; як навчитися бачити перевагу знаходити нові риси у власній особистості в тих величезних можливостях,які нам пропонує спілкування з другими культурами?

5. Вітати позитивне відношення, оцінювання та поведінку. Всі ці етапи націлені на розвиток цінностей: права людини, визнання, прийняття, активна толерантність, повага, мирне розв’язання конфліктів та солідарність. Якщо ми оголошуємо право на солідарність, тоді ми також приймаємо на себе обов’язок демонструвати її. Ось до якого висновку має прийти інтеркультурна освіта. Але молоді люди можуть змінити своє відношення та висновки, ми ж на даному етапі можемо лише допомогти прискорити процес, розробляючи різномаітність засобів. Якщо ми будемо вітати позитивне відношення до цієї роботи, буде легше пробуджувати позитивне відношення до інших культур.

Але при цьому також необхідно брати до уваги й те, що таке відношення та поведінка неможливо розвинути без паралельного розвитку таких якостей, як чесність, співробітництво, товариськість, критичне мислення та організованість [8, c. 46].

Деякі з цих етапів можна вважати важливішими за інші, можна міняти їх послідовність або поєднувати один з другим.

Таким чином, інтеркультурна освіта не є закінченою програмою, яку можна використовувати у незмінному вигляді. Навпаки, спектр форм діяльності в цій області дуже широкий. Крім цього, необхідно постійно ставити питання, що робиться і навіщо. Неможливо винайти чарівну формулу, яка б гарантувала успіх.

Щоб визначити межі любої форми неформальної освіти, треба пам’ятати наступне:

* Зміст перспективної активності.

* Контекст, на фоні якого проводиться робота та її межі. Мотивація учасників буде мінятися в залежності від місцевості та їх особистої мотивації участі.

* Рівень знайомства та взаємовідносин з молодими учасниками. Якщо педагог знає їх добре та може планувати тривалу роботу, це дозволить внести корективи в цілі навчання. Якщо він не знає учасників та збирається провести одиничний захід, процес планування дещо міняється.

* Рівень участі в навчальній діяльності. Якщо учасники відчувають відповідальність з приводу своєї діяльності, її результати будуть носить більш позитивний характер, на відміну від пасивної ролі учасників.

З іншого боку, необхідно приймати до уваги наступне:

* Ізольована діяльність призводить до обмеженого ефекту. В інтеркультурній освіті необхідно прагнути до певних цінностей, відношенню та поведінки. Тому, буде краще, щоб кожна окрема форма діяльності відбувалась в межах більш широкого процесу. Але це не значить, що необхідно відмовитись від можливостей, навіть якщо вони обмежені, для прискорення інтеркультурного процесу.

* Діяльність має бути спрямована на повсякденне життя учасників. Ціллю навчання є вироблення позитивного відношення до особистого оточення та об’єднання його з рештою світу.

Підходи до форм неформальної інтеркультурної освіти залежать від конкретних можливостей та від учасників.

Підсумовуючи все вищевикладене, доцільно пам’ятати, що, починаючи з активної та динамічної методології, західні педагоги, соціологи та психологи працюють з процесами, через які та через інформацію, аналіз та критичне осмислювання реальності, її учасники знайдуть шляхи позитивного спілкування з людьми інших культур в повсякденному житті та зможуть перенести це позитивне відношення в індивідуальну і колективну активність.
ЛІТЕРАТУРА

1. Блонский П.П. Избранные педагогические и психологические сочинения: В 2 т. Т. 1. М., 1979.

2. Гаганова О.К. Политкультурное образование в США: теоретические основы и содержание. Педагогика. Научно-теоретический журнал. – ООО «Педагогика», № 1, 2005.

3. Миклухо-Маклай Н.Н. Собр. соч. Т. 2. М., 1955.

4. Нэсбит Д., Эбурден П. Что ждет нас в 90-е годы. М., 1992.

5. Образование: сокрытое сокровище. Доклад Международной комиссии по образованию для ХХІ века, представленный ЮНЕСКО. Париж, 1997.

6. Поштарева Т.В. Формирование этнокультурной компетентности. Педагогика. Научно-теоретический журнал. – ООО «Педагогика», № 3, 2005.

7. Hoopes D. Intercultural Education. Phi Delta Kappa, 1980.

8. Education Pack: Ideas, resources, methods and activities for informal education with young people and adults/ Council of Europe; Youth Directorate. – Strasbourg, 1995. – 211p.

9. http://www.tandf.co.uk/journals/titles, E-journal “Intercultural Education. Formerly European Journal of Intercultural Studies”.



10. http://www.coe.int/T/E/Cultural Cooperation/education.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка