Інсценізація «Зіркове небо»



Скачати 97.33 Kb.
Дата конвертації05.01.2018
Розмір97.33 Kb.

Інсценізація «Зіркове небо»

( Звучить мелодія. Виходить жінка, несе свічку, ставить на стіл біля ікони, стає на коліна, молиться. Тоді сідає на лаву, сидить і пряде ,задумавшисьабігає хлопчик, сідає біля мами, тулиться до неї. Починає розмову)

Хлопчик.Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах тримається?

Мати. Так ,мій синочку, правда( хлопчик кладе голову на колін матері, вона співає «Колискову»)

Хлопчик.А чому так багато зірок на небі?



Мати.Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює.І горить та свічка, поки людина не помре. А як помре – свічка згасає, зірочка падає. Бачив?

Хлопчик.Бачив, матусю, бачив...Мамусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а інші ледь видно?

Мати.Бо коли людина зла, заздрісна, скупа, то її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра, робить людям добро, тоді свічечка світить ясно, і світло це далеко видно.

Хлопчик.Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати. Старайся, мій хлопчику.(Гладить сина по голові)

Хлопчик виходить на передній план,читає вірш.(Мати сидить витирає посуд або пряде.)



Хлопчик: Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом край села.

Мене там мати повила

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину… В тім гаю,

У тій хатині, у раю

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

(Сумно,з опущеною головою , хлопчик відходить на задній план, сідає на землю. Пише вірші…На передній план виходить мати.)



Мати: Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

Промовиш слово і нагай

Над головою люто свисне.

І так усюди з краю в край.

Панує рабство ненависне.

Хлопчик починає читати вірш, сидячи, потім повільно встає і виходить наперед)

Хлопчик: "Думи мої, думи мої,

Ви мої єдині,

Не кидайте хоч ви мене

При лихій годині.

Прилітайте, сизокрилі

Мої голуб"ята,

Із-за Дніпра широкого

У степ погуляти...

...Прилітайте ж ,мої любі,

Тихими речами

Привітаю вас ,як діток,

І заплачу з вами."

Мати: "Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся,братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте,не питайте

Того ,що не має

І на небі,а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя правда,

І сила ,і воля."

Звучить мелодія або уривок пісні, наперед виходять мати і хлопчик.


Мати: І виріс він, і кобзу взяв,

І струн її торкнувсь рукою –



Хлопчик: І пісня дивна полилась,

Повита вічною журбою.



Звучить голос з фонограми:

«І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі»

Спи маленький козачок (колискова) - Ukrainian lullaby

Колискова (1984) - мультфільми українською мовою (Пісні виконує Ніна Матвієнко)

Ніна Матвієнко. Колискова "Спи, засни, моя дитино"

Яна Соломко "Люлі" (Колыбельная Хюррем Султан) - 6 этап "O Ses Turkiye"

ВедучаНевесела вечеря – зморений батько, зажурена мати, сестричка Катерина, брат.

Сусід Дай, Боже, здоров’я вашій родині!

Всі І ви будьте здорові, сусіде!

Сусід Це тільки вечеряєте? Що так пізно?

Мати Та у нас клопіт, що й вечеря не вечеря. Хлопець десь дівся – зранку як пішов, то й досі немає. Бігали і до ставка, і до греблі, всі бур’яни обшукали – як у воду впав!

Батько(сердито) Догляділи!

Сусід Нічого, знайдеться. Може, заснув десь у бур’яні. Проспиться – прийде…

Мати Ну й де дітись цій дитині?

(Раптом чути: «Чумаки! Чумаки!»)

Сестричка А ось і наш волоцюга з’явився!

Брат Нарешті прийшов!

Мати Де ти блукав?

Батько Де ж ти був оце – питаю? Чому не кажеш?

Тарас Був у полі та й заблудив.

Батько Бачили таке? Хто ж це тебе привів додому?

Тарас Чумаки.

Всі Хто?


Тарас Стрінувся з чумаками, питають: «Куди йдеш-мандруєш?» А я кажу: «В Кирилівку!» А вони й кажуть: «Це ти ідеш в Моринці, а в Кирилівку треба назад іти. Сідай, кажуть, з нами, ми довеземо». Та й посадили мене на віз. І дали мені батіг волів поганяти.

БатькоБачили такого? Чумакувати надумав уже! І як воно згадало, що з Кирилівки?

Сусід Я ж казав, що знайдеться. Такий лобатий не пропаде.

Батько Ну, почумакував, тепер бери ложку та й сідай вечеряти.

МатиНу чого тебе понесло в поле? Чого? Як мотає! Наче три дні не їв.

(Тарас швидко їсть і пошепки розповідає братові і сестричці, а вони уважно слухають. Мати підслуховує.)

Мати Ви послухайте, що він вигадує, старий того не придумає збрехати, як воно. Каже, що ходив він туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч. Розповідає, ніби справді сам теє бачив. Ой, Тарасе, що з тебе буде?

Сусід Всі на селі кажуть, що з вашого Тараса, мабуть, щось добряче вийде!



Пісня «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами..». Тарас сидить, задумавшись, з пером, пише вірші, у цей момент його твори оживають. Виходить Лілея (у довгій білій сорочці з розпущеним волоссям читає уривок з «Лілеї» і стає біля портрета Шевченка).

За що мене, як росла я,

Люде не злюбили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий цвіте!

На сцену виходить Катерина з дитиною. Вона стає біля портрета Шевченка

Кохайтеся, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Роблять лихо з вами.

Москаль любить, жартуючи,

Жартуючи кине;

Піде в свою Московщину,

А дівчина гине…

Якби сама, ще б нічого,

А то й стара мати,

Що привела на світ божий,

Мусить погибати.

Сонце в’яне, співаючи,

Коли знає за що;

Люде серця не побачать,

А скажуть - ледащо!

Кохайтесі ж, чорнобриві,

Та не з москалями,

Бо москалі – чужі люде,

Знущаються вами!

Виходить Наймичка (жінка – селянка)

…А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!

Коли б Марка діждатися…

Так щось тяжко стало!

Заходить Марко.

Слава… слава Богу!

Ходи сюди, не лякайся…

…Марку! Подивися,

Подивися ти на мене!

Бач, як я змарніла?

Я не Ганна, не наймичка,

Я…

Прости мене! Я каралась



Весь вік в чужій хаті…

Прости мене, мій синочку

Я… я твоя мати…

Марко сідає біля матері, схиляє голову їй на плече. Сідає під портретом.

Входить мати (молода усміхнена жінка з дитиною на руках)

У нашім раї на землі,

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла.

Виходять козаки.

Козак 1.

Україно, Україно, серце моє, Ненько,

Як згадаю твою долю, заплаче серденько.

Булла колись гетьманщина,

Та вже не вернеться,

Було колись панували,

Та більше не будем!

Тої слави козацької

Повік не забудем!

Козак 2.


Слава не поляже,

Не поляже, а розкаже,

Що діялось на світі,

Чия правда, чия кривда,

І чиї ми діти.

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…

От де, люди, наша слава,

Слава України!

Без золота, без каменю,

Без хитрої мови,

А голосна та правдива,

Як Господа слово.

Йдуть до гурту. З'являється група невільників у кайданах.

Невільник

О милий Боже України!

Не дай пропасти на чужині,

В неволі вольним козакам!

І сором тут, і сором там –

Вставать чужої домовини,

На суд Твій праведний прийти,

В залізо руки принести

І перед всіми у кайданах

Стать козакові…

Невільники стають до гурту.

Музика «Думи мої, думи мої, ви мої єдині». Під портретом Шевченка стоять герої його творів і сумно слухають його пісню.

Пісня «По діброві вітер виє». На сцену виходить молодий Тарас у чорному сюртуку, білій сорочці, з краваткою.

Тяжко – важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитись –

Хоч з гори та в воду!..

В того доля ходить полем –

Колоски збирає;

А моя десь ледащиця,

За морем блукає…

Єсть на світі доля…

А хто її знає?

Єсть на світі воля,

А хто її має?

Єсть люде на світі –

Сріблом – злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають,

Ні долі, ні волі!

Візьміть срібло-злото

Та будьте багаті,

А я візьму сльози –

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти!



Пісня «По діброві вітер виє» Довкола нього збирається гурт селян з серпами (граблями ,косами). Кожен щось хоче сказати поетові.

Дід: Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянин: Пани – кати… латану свитину з каліки знімають, з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих!

Дівчина: А он розпинають вдову за подушне… а сина кують… Єдиного сина, єдину дитину, єдину надію у військо оддають!

Жінка: А онде під тином опухла дитина голоднеє мре, а мати пшеницю на панщині жне…

Дід: Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, наше горе?

Селянка: Чи довго ще на сім світі катам панувати?

Шевченко: (задумливо)

Пани, пани! Схаменіться! Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…



Селянин: Ех, Тарасе, не доведуть до добра такі вірші.

Шевченко: А що мені буде?

Селянин: У москалі оддадуть…

Шевченко: Нехай!

  1. З самого дитинства Тарас прагнув до знань. Навчився читати, писати, співати, а особлива любов була до малювання.

(Слайд3)

Шевченко дуже любив рідну природу. (Слайд 4, 5) Часто сидів під деревом, чи на березі річки, рано-вранці чи увечері, і дивився: як ростуть верби на берізки, чи слухав, як пташки співають в гаю, бачив як сонечко увечері сідає. А потім складав вірші.

В своїх віршах та поемах Т .Г.Шевченко описував і тяжке життя народу , яке не обійшло і його самого. Коли читаєш його вірші,то ніби чуєш ніжну, сумну пісню.

Тарас в дитинстві любив слухати, як співала його сестра Катря. Слухав, завчав слова і сам співав. Дуже любив слухати пісні і думи старих кобзарів.



(«Думи мої ,думи», «Тополя», «Реве та стогне Дніпро широкий», «Стоїть гора висока», «Заповіт», «Зацвіла в долині червона калина».

: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори.

Розлука з рідним краєм тривала довгих 14 літ. Ці роки вишиваємо чорними візерунками на рушникові життя.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила

Там батько плачучи з дітьми

( А ми малі були і голі)

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині !… А ми

Розлізлися межи людьми.



Мов мишенята.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка