І. П. Ющук Рідна мова Поглиблене вивчення § Побудова тексту у підготовці до складання тексту



Скачати 70.77 Kb.
Дата конвертації04.06.2019
Розмір70.77 Kb.

І.П.Ющук

Рідна мова

Поглиблене вивчення

§ 5. Побудова тексту
У підготовці до складання тексту виділяються три етапи: конкретизація теми, формування плану тексту, збір матеріалу.

Тема — це життєве явище, подія, наукове питання, предмет розмови, що становить основний зміст тексту.

Тема, йдеться про наукову працю чи про розмову з товаришем, завжди повинна бути конкретна, чітко визначена, зрозуміла тому, кому адресовано текст. Під час творення тексту не слід виходити за межі обраної теми, бо це розпорошує увагу, призводить до поверховості. Зміст усього тексту має підпорядковуватися одній обраній темі, одному авторському задумові. Отже, перш ніж творити текст, потрібно чітко з’ясувати для себе тему й окреслити її межі.

План — це модель майбутнього тексту. Він спочатку існує в голові автора й поволі викристалізовується й обростає подробицями.

План складається за схемою: від загального до часткового, від абстрактного (задум) до конкретного (реалізація задуму). Формування плану відбувається такими етапами: 1) осмислення наміру, усвідомлення мети майбутнього тексту; 2) вибір адресата; 3) перші начерки основних думок майбутнього тексту; 4) складання простого плану-схеми з 3 — 5 пунктів; 5) поділ пунктів на підпункти, деталізація їх; 6) перестановка окремих пунктів і підпунктів відповідно до загального задуму; 7) прив’язка окремих думок, прикладів, аргументів, образів до тих чи інших пунктів плану.

План допомагає впорядкувати думки автора. “Якщо знання людини не впорядковані, то чим більше вона знає, тим більшою буде плутанина в її думках” (Герберт Спенсер).

Найвідповідальнішим етапом у підготовці до складання тексту є збір матеріалу, який має на меті накопичення виражальних засобів, думок і фактів.

По-перше, треба зжитися з темою, щоб думка свідома й мимовільна працювала якийсь час на неї (бо будь-який текст — це передусім наслідок розумової діяльності його автора). Думки, які виникатимуть при цьому (байдуже, досконалі вони чи недосконалі), слід записувати або на окремих картках, або підряд в окремому зошиті, нумеруючи їх, щоб потім легше було відбирати і ставити їх на потрібні місця в тексті.

По-друге, слід знайти літературу якщо не прямо з обраної теми, то чимось близьку до неї і, читаючи її, виписувати слова, словосполучення, звороти, а також окремі цитати, пов’язані з темою (цитати слід обов’язково брати в лапки й зазначати при них повну назву праці та вказувати сторінки), а також нотувати власні думки, які при цьому виникають.

Звичайно, не весь зібраний матеріал буде потім використано: щось не стосуватиметься теми, щось виявиться надто другорядним, несуттєвим або й узагалі недоречним чи хибним, щось буде непереконливе, а чогось є надмір, введення його перевантажить текст. Але під час підготовки до складання тексту всі думки, факти тощо, більш-менш дотичні до обраної теми, слід ретельно занотовувати.

Приступаючи до складання письмового тексту, першим чином треба добре обдумати заголовок. Він має бути короткий, конкретний, цікавий і виражати основну тему чи думку всього тексту.

Текст поділяється на три неоднакові за обсягом частини: зачин (вступ), виклад і кінцівку.

У зачині висловлюється щось найзагальніше, яке потім дістане свій розвиток у всьому подальшому викладі, або дається дуже стисле визначення предмета наступної розмови. Зачин повинен зацікавити читача чи слухача і водночас дати певний поштовх, напрям його думкам, заволодіти його увагою, активізувати уяву. Сам зачин має бути коротким, енергійним і навіть вражаючим.

Основним у кожному тексті є виклад. Саме тут і міститься вся та інформація, заради передачі якої певним читачам чи слухачам і твориться текст. Виклад має бути підпорядкований основній темі й меті. При цьому треба стежити, щоб думки викладалися послідовно, не суперечили основній думці й були достатньо аргументовані. Кожна наступна думка повинна випливати з попередньої або доповнювати її.

Докази, напруга з розгортанням теми повинні наростати, а не падати. Найсильніші аргументи, найяскравіші образи треба приберігати на завершення. “Кінець — ділу вінець”, — каже народна мудрість.

Текст завершується коротким висновком, підсумком чи розв’язкою. Тут, якщо це науковий чи публіцистичний текст, можна повторити найважливіші думки, висловлені й аргументовані в основному викладі. Якщо це художній текст, наводиться епізод чи репліка, які певним чином перегукуються із зачином. У всякому разі кінцівка не повинна суперечити попередньому викладові, його спрямуванню. Вона так чи інакше підсумовує, завершує все сказане раніше.

Тема вважається розкритою, якщо в тексті:

1) викладено найважливіший матеріал, враховано всі докази за і проти і всі вони логічні, переконливі;

2) наведено достатню кількість достовірних аргументів, фактів, які розкривають, підтверджують основну думку твору;

3) нема нічого зайвого, нема суперечностей у міркуваннях, описах, розповіді.



Мовне оформлення тексту проходить кількома етапами. На першому, підготовчому етапі автор ретельно добирає слова й вислови, які відповідають темі, задумові, меті й установці на читача чи слухача. На другому етапі йде формування словосполучень, речень, уривків тексту (синтаксичних єдностей, фрагментів), усього тексту. Це формування відбувається відповідно до попередньо складеного плану. При цьому в план можуть вноситися певні уточнення, доповнення, інші корективи. Третій етап — це мовне шліфування тексту й увиразнення його. При цьому перевіряємо:

1) чи вживання слів, побудова словосполучень і речень відповідають літературній нормі, а якщо це письмовий текст, то ще й чи правильно написано слова, розставлено розділові знаки;

2) чи слова, словосполучення й речення точно виражають думку, чітко творять образи, навіюють потрібний настрій;

3) чи всі мовні засоби витримано в одному стилі, чи нема стильового різнобою, дисонансу.

Водночас треба усувати й зайву багатослівність, щоб за словами не загубилася думка. Бо чим більше слів, тим важче збагнути, що хотів сказати автор.
17. Прочитайте уривок (розповідь мисливця) з гуморески Остапа Вишні “Дикий кабан, або вепр” і дайте відповіді на такі питання: 1. Чи в усьому в розповіді мисливця дотримано норм літературної мови? 2. Чи все точно висловлено? 3. Чи достатньо багата мова цього тексту? 4. Чи нема в ньому якихось суперечностей? 5. Чи всі висловлювання доречні? 6. Що, отже, потрібно для того, щоб текст був правильним, зрозумілим?

— Сікача вчора стріляв! Іду, знаєте, очеретом, коли чую, щось сопе! Дивлюсь, а воно як гора! Я зразу думав, що паровик обтікаємої форми зійшов з рейок і болотом котить. Придививсь — а воно сікач! Я, звичайно, не розтерявся, — у лівому стволі в мене жакан, — я його в лоб як жахну, — а він тільки головою покрутив, куля одскочила та недалечко од мене й упала. Тільки трохи сплющилась! Я не розгубився... А коли я взагалі розгублююсь, скажіть? Да... Я не розгубився, та зразу за фінку, та до нього! Розмахуюсь, а він мені й каже: “Злізайте, каже, дядьку, з дуба, чого ви туди залізли?” Да... Я, звісно...

— Стій-стій! Що ти буровиш? Хто каже? З якого дуба?
18. Зіставте попередні, підготовчі записи і остаточний варіант уривка з повісті М.Коцюбинського “Тіні забутих предків”, у якій описано життя гуцулів, гілки українського народу, що живе в Карпатах. Проаналізуйте, що із підготовчих записів увійшло в остаточний варіант і як воно було перероблене.

І. 1. Кучерявий Черемош сердито поблискував сивиною і світивсь попід скелі недобрим зеленим вогнем. 2. В тихих місцях Черемош як ситий віл, а там, де йому твердо лежати, він скаче скажено з каміння на камінь. 3. Піниста сваволя потоків. 4. Кипів холодний Черемош. 5. Синє дихання чорних лісів. 6. Гори вікують у такій тиші, що чують навіть дихання худоби. 7. Царинки блищали, як дзеркала в чорних рамах смерек. 8. Чорні смереки спускають сум свій в Черемош, а він несе його долом й оповідає. 9. Зажурені гори вкрила сумна смерека. Їх поять сумом тіні од хмар, що все стирають бліду усмішку царинок.

ІІ. Звідси [Іван] дивився на гори, близькі й далекі верхи, що голубіли на небі, на смерекові чорні ліси з їх синім диханням, на ясну зелень царинок, що, мов дзеркала, блищали в рамах дерев. Під ним, в долині, кипів холодний Черемош. По далеких горбах дрімали на сонці самотні оселі. Було так тихо і сумно, чорні смереки безперестанку спускали сум свій в Черемош, а він ніс його долом й оповідав.
19. Прочитайте заготовку Лесі Українки до так і ненаписаного твору. Дайте відповіді на такі питання: 1. Чи намічена тут основна колізія майбутнього твору? 2. Чи проглядаються характери його героїв? 3. Чи є тут такі вислови, які можуть цілком увійти до майбутнього твору? 4. Чи можна сказати, яка буде його основна думка?

На передмістю Александрії живе сім’я грецька (еллінська) в той час, коли нова віра взяла вже силу і в свою чергу стала тіснить і гнати тих людей, що держалися давнішої віри й кохалися в давній науці.

Теокрит, дуже вчений еллін, не християнин, кохається в давньому писанню, має цілу бібліотеку, — збір папірусів. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, теж привчені до давньої науки, вірні давній релігії.

Ясний день, по полудню. Син і дочка Теокрита сидять у своєму середньому дворикові; син чита й оповіда сестрі. Приходить старий чоловік, сусіда, дуже збентежений і каже дітям, що їх батька схопили в храмі (на сходах до храму); його ув’язнено за те, що він “ширив єресь”, проповідував думки грецьких філософів, одвертав од догматів віри християнської. Він казав “нема рабів божих” — єсть і повинні бути люди, вільні “тілом і духом”.

”Начувайтесь лиха”, — сказав старий.

”Прийдуть і в господу до вас: заберуть всі папіруси, понищать, попалять яко писання “єретицьке”, “поганське”.

Дівча плаче, потім радиться з братом — що робити. Зважають, що треба поховати хоть найдорожчі писані речі... Ждуть вечора з турботою, чи встигнуть поховать (коротка сценка). Уночі засвічують світло у сховах, у покої вибирають писання. Ідуть, ховають в пустині, просто в пісок. Ніч кінчається, сонце ледве встає. Обоє стають на коліна, припадають до землі, молять Геліоса — берегти їх скарби. Може, настануть кращі часи. Може, колись хтось знайде ті скарби — і дознається великої мудрості: “Геліосе! рятуй наші скарби! Тобі і золотій пустині доручаємо їх!”
20. Законспектуйте статтю, вказану вчителем, перед тим уважно прочитавши подані нижче поради, як треба складати конспект.

1. Читаючи текст уперше, визначте його основні змістові частини, зверніть увагу на найважливіші з вашого погляду думки.

2. Приступаючи до конспектування, запишіть повністю назву тексту і в дужках зазначте, у якому виданні надрукований, на яких сторінках.

3. Конспектуючи, послідовно й стисло передавайте своїми словами найсуттєвіші положення тексту, коротко занотовуйте факти, що наводяться як аргументи до цих положень, а окремі висловлювання переписуйте дослівно, беріть у лапки й після них зазначайте сторінку, щоб пізніше їх можна було використати як цитати з посиланням на джерело.



4. У конспекті окремі слова записуйте скорочено, найважливіші думки підкреслюйте або якось інакше виділяйте, скажімо, кольоровими олівцями абощо, поля залишайте широкі, щоб на них можна було потім робити додаткові записи, зауваження, ставити, якщо треба, умовні позначки.

Пам’ятайте: конспект пишеться для того, щоб потім за ним можна було якомога точніше відтворити зміст усього тексту.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка