«Хто серцем відчуває красу слова…» Позакласна робота з української літератури Яручик Тетяна Василівна



Скачати 111.41 Kb.
Дата конвертації16.01.2018
Розмір111.41 Kb.

«Хто серцем відчуває красу слова…»

Позакласна робота з української літератури

Яручик Тетяна Василівна, учитель Маяківського НВК «загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів – лінгвістичний ліцей», учитель-методист
У вигляді мови дано людині великий дар. Не тільки користуватися ним, рідним словом, але й натхненно ростити, оберігати його коріння й леліяти його цвіт, ось тоді й буде запашним та співучим, сповненим музики й чару, життєвої правдивості й поетичності.

О. Гончар

Чи можна говорити про високий рівень викладання літератури в школі, коли позакласна робота є невиразною?

Сучасна школа повинна викликати в учнів стійкий інтерес до художнього слова, прилучати їх до великих цінностей духовної культури. Виховання громадянина України, духовно багатої особистості здійснюється не тільки на уроках, але й в процесі найрізноманітніших позакласних заходів. Метою таких заходів є виховання любові до літератури, рідної мови, розвиток інтелектуальних здібностей учнів, творчого потенціалу, а також вдосконалення практичних вмінь і навичок учнів.

«Хто серцем відчуває красу слова і може словом передати найтонші відтінки людських думок і переживань, той підніметься на високу сходинку справжньої людської культури.» (В. Сухомлинський).

Школа – «царство мудрого й красивого, правдивого і чуйного, сильного і ласкавого, доброго і мужнього слова» (В. О. Сухомлинський)

Літературна освіта в школі здобувається не тільки на уроках, а й поза ними. Позакласна робота – потрібна і цікава, адже вона має величезні можливості, якщо підійти до підготовки літературних заходів творчо, по-новому.

Літературно-мистецькі свята – це найцікавіші форми позакласної роботи. Обов’язковими є такі заходи з нагоди Дня народження Тараса Шевченка, Лесі Українки, або коли вивчається творчість письменників. Учнів треба залучати до активної участі як у підготовці, так і в проведенні заходів. Насамперед готується сценарій: основа пропонується учителем-словесником, а діти вносять свої корективи, щоб захід був цікавим, яскравим і захоплюючим. До програми обов’язково повинні ввійти художні читання, мелодекламація, пісенні номери, інсценізація уривків із творів. Також сучасним елементом свята є презентація учнівських поезій. Крім насиченого сценарію і вдало дібраних виконавців, велику роль відіграє оригінальна режисура. Нині популярнішим є принцип мізансцен, яв: виходять учень чи невелика група виконавців, оригінально розташовуються на сцені і читають вірші, уривки зі спогадів, фрагменти з наукових розвідок на задану тему. Потім їх змінює інша група, тобто практикується театральна гра. Це додає святу яскравості, оригінальності. Отож, у позакласній роботі використовуючи інноваційні методи щодо літературно-мистецьких свят.



Літературно-мистецька композиція

Тарасова молитва

На сцені: столик із вишитим рушником, портрет Т. Г. Шевченка (вишитий), підсвічник, іконки.

  1. Виходить дівчина зі свічкою в руках, стає навколішки перед іконами, портретом Шевченка, читає:

Свічку поставлю, свічку поставлю

І перед образом, й перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколішки, поряд зі мною,

І помолитись за тебе, Кобзарю,

Щиро, – хоч раз би! – як перед Богом.

Все ж українці ми, а не хазари.

Гори ж, моя свічко, гори нам ще довго!



  1. Дівчина підводиться, стає збоку. Виходить друга дівчина на сцену і читає «Молитву до Тараса»:

Молитва

Отче наш, Тарасе всемогущий,

Що створив нас генієм своїм,

На моїй землі, як правда, сущий,

Б’ющий у неправду, наче грім.

Ти, як небо, став широкоплечо

Над літами, що упали в грузь,

Віку двадцять першого предтечо,

Я до тебе одного молюсь.

Прочитавши, відходить і стає з другого боку біля столика.



  1. Виходить третя учасниця і читає «Молитву» Т. Шевченка:

Молитва


Царям, всесвітнім шинкарям,

І дукачі, і таляри,

І пута кутії пошли.

Робочим головам, рукам

На сій окраденій землі

Свою ти силу ниспошли.

Мені ж, мій Боже, на землі

Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай.

Царів, кровавих шинкарів,

У пута кутії окуй,

В склепу глибокім замуруй.

Трудящим людям, всеблагий,

На їх окраденій землі

Свою ти силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх

Постав ти ангели свої,

Щоб чистоту їх соблюли.

Мені ж, о Господи, подай

Любити правду на землі

І друга щирого пошли!

Злочинающих спини,

У пута кутії не куй,

В склепи глибокі не муруй.

А доброзиждущим рукам

І покажи, і поможи,

Святую силу ниспошли.

А чистих серцем? Коло їх

Постави ангели свої

І чистоту їх соблюди.

А всім нам вкупі на землі

Єдиномисліє подай

І братолюбіє пошли.

Учасники сходять зі сцени


  1. Ведучі:

1 В. Молитва до Бога і Тарас Шевченко… Тарас Григорович виріс у патріархальній українській родині, де любов до Бога була неодмінною умовою життя. Читав Шевченко церковні книги, добре знав псалтир, щоденно читав молитви, відвідував церковні богослужіння. У його «Щоденнику» є записи про те, яке полегшення приносили сповідь та причастя. Поет склав для українців молитви, з якими вони могли б звертатися до Бога, благаючи прощення особистих гріхів та порятунку України і всіх людей.

2 В. Шевченко нам болить… Тарасу болить власна душа, болить доля ближніх. Земляки, народ, Україна – кожен позначає різними словами, але справжня суть нашої спорідненості: ближній. Тим, хто не присипляє серця лінню, різними ідейними та матеріальними наркотиками, тим болить Шевченко – як рідний брат по духу і по слову, з яким ми ділимо наш український шлях шукачів сердечного щастя і святої правди-волі.

1 В. Т. Г. Шевченко! Це ім’я стало символом нашого народу. Його портрети – в кожній хаті, його «Кобзар» лежить на столі поруч з Біблією, святим хлібом, а слова його пісень вишиті на рушниках.

. Сьогодні ми зібралися в нашій світлиці, щоб вклонитися великому українському Пророкові. Він став для України заповітною думою, її безсмертною піснею, молитвою.

1 В. Покликання всеукраїнського Кобзаря – речника правди та утішителя сердець – близьке до покликання біблійного пророка, але не в усьому тотожне з ним, бо це специфічно українське служіння Богу і народу – сердечно-повчальне, мистецьке, художнє, а не тільки пророчо-обвинувачувальне. Змалечку Тарас був приречений цим покликанням на самітництво, яке привчило його до постійної молитви, на життя необлаштоване; не маючи постійних заробітків чи сталих прибутків, по суті, він жив милістю друзів, тобто милістю Божою.

2 В. Твою, Тарасе, радість-муку

Христос явив нам як науку.

Душа – той камінь, на якому

Бог написав нам Свій урок,

Вказав дорогу незнакому,

Утрат і духу перемог.



1 В. Вчасно сказане слово – золоте слово. Так і творчість Т. Шевченка. Поезія нового Кобзаря України зробила це з біблійною силою і висотою голосу, із щирими євангельськими всесвітнім резонансами, а тому і стала насущною й вагомою для все нових поколінь українців, значимою для світової культури.

Ведучі сходять зі сцени, а виходять читці по одному і читають твори Т. Шевченка.

  1. «Псалми Давидові»:

1

Блаженний муж на лукаву

Не вступає раду,

І не стане на путь злого,

І з лютим не сяде.

А в законі Господньому

Серце його й воля

Навчається, і стане він,

Як на добрім полі

Над водою посажене

Древо зеленіє,

Плодом вкрите. Так і муж той

В добрі своїм спіє,

А лукавих, нечестивих

І слід пропадає,

Як той попіл над землею

Вітер розмахає.

І не встануть з праведними

Злії з домовини,

Діла добрих оновляться,

Діла злих загинуть.
12

Чи Ти мене, Боже милий,

Навік забуваєш,

Одвертаєш лице Своє,

Мене покидаєш?

Доки буду мучить душу

І серцем боліти?

Доки буде ворог лютий

На мене дивитись

І сміятись!.. Спаси мене, /359/

Спаси мою душу,

Да не скаже хитрий ворог:

«Я його подужав».

І всі злії посміяться,

Як упаду в руки,

В руки вражі, спаси мене

Од лютої муки.

Спаси мене, помолюся

І воспою знову

Твої блага чистим серцем,

Псалмом тихим, новим.
53

Боже, спаси, суди мене

Ти по Своїй волі.

Молюсь, Господи, внуши їм

Уст моїх глаголи.

Бо на душу мою встали

Сильнії чужії,

Не зрять Бога над собою,

Не знають, що діють.

А Бог мені помагає,

Мене заступає

І їм правдою Своєю

Вертає їх злая.

Помолюся Господеві

Серцем одиноким

І на злих моїх погляну

Незлим моїм оком.
93

Господь Бог лихих карає —

Душа моя знає.

Встань же, Боже, Твою славу

Гордий зневажає.

Вознесися над землею

Високо, високо,

Закрий славою Своєю

Сліпе горде око.

Доки, Господи, лукаві

Хваляться, доколи

Неправдою? Твої люди

Во тьмі і неволі

Закували... Добро Твоє

Кров’ю потопили,

Зарізали прохожого,

Вдову задавили

І сказали: «Не зрить Господь,

Ніже теє знає».

Умудрітесь, немудрії,

Хто світ оглядає,

Той і серце ваше знає

І думи лукаві.

Дивітеся ділам Його,

Його вічній славі.

Благо тому, кого Господь

Карає меж нами,

Не допуска, поки злому

Ізриється яма.

Господь любить свої люди,

Любить, не оставить,

Дожидає, поки правда

Перед ними стане.

Хто б спас мене од лукавих

І діющих злая?

Якби не Бог поміг мені,

То душа б живая

Во тьмі ада потонула,

Проклялась на світі.

Ти, Господи, помагаєш

По землі ходити.

Ти радуєш мою душу

І серце врачуєш, /363/

І пребудет Твоя воля

І труд Твій не всує.

Вловлять душу праведничу,

Кров добру осудять.

Мені Господь пристанище,

Заступником буде,

І воздасть їм за діла їх

Кроваві, лукаві,

Погубить їх, і їх слава

Стане їм в неславу.

«Подражаніє 11 псалму»

Мій Боже милий, як-то мало

Святих людей на світі стало.

Один на другого кують

Кайдани в серці. А словами,

Медоточивими устами

Цілуються і часу ждуть,

Чи швидко брата в домовині

З гостей на цвинтар понесуть?

А ти, о Господи єдиний,

Скуєш лукавії уста,

Язик отой велеречивий,

Мовлявший: ми не суєта!

І возвеличимо надиво

І розум наш і наш язик...

Та й де той пан, що нам закаже

І думать так і говорить?

— Воскресну я! — той пан вам скаже, —

Воскресну нині! Ради їх,

Людей закованих моїх,

Убогих, нищих... Возвеличу

Малих отих рабов німих!

Я на сторожі коло їх

Поставлю слово. І пониче,

Неначе стоптана трава,

І думка ваша і слова —

Неначе срібло куте, бите

І семикрати перелите

Огнем в горнилі, словеса

Твої, о Господи, такії.

Розкинь же їх, твої святиє,

По всій землі. І чудесам

Твоїм увірують на світі

Твої малі убогі діти! 


  1. Виходять ведучі :

2В. Чому ж відбувається розрив між нами і Шевченком? Бо найчастіше ми, читачі, просто наближаємося до Шевченкового слова, приймаємо його як суму фактів, знань, цитат, а біль і радість його живої душі не приймаємо у глибину своєї душі. Ми не переживаємо разом із Тарасом його духовних пошуків, утрат і надбань, – не прочитуємо глибин його серця. Та ще ж якось так історично склалося, що учені мужі читають Шевченка по-своєму, а прості люди – по-своєму, вибираючи рядки, як хліб насущний, потрібний у будень і в свято.

1 В. На півдорозі до Шевченка

Спинилась патріотів рать,

Щоб Україну величать, –

І топчуть ближніх, і кричать

Ген-ген за ворітьми садиби,

Яку він мріяв спорудити,

Дружину милу в ній вітать,

Свій вік у тиші доживать

І наодинці із собою

Сердечно з Богом розмовлять.



2 В. Наблизившись до Шевченка, ми теж – услід за ним – повинні зробити свій внутрішній невидимий подвиг: пройти той духовний шлях, який він сам протоптав до «сердечного раю», бо Істина для всіх одна.

  1. На сцену до ведучих виходять всі учасники, цитують афоризми Шевченка:

  1. Мені ж, о Господи, подай

Любити правду на землі

І друга щирого пошли!

…Подай любов, сердечний рай!

І більш нічого не давай! («Молитва»)



  1. Господь любить свої люди,

Любить, не оставить,

Дожидає, поки правда

Перед ними стане. («Давидові псалми.93»)


  1. Не мені,

Великий Господи, простому,

Судить великіє діла

Твоєї долі. Люта зла

Не вдієш без вини нікому. («Єретик»)



  1. Встань же, Боже, суди землю

І судей лукавих.

На всім світі Твоя правда.

І воля, і слава. («Псалми Давидові.81»).


  1. Ми віруєм Твоїй силі

І духу живому.

Встане правда!встане воля!

І Тобі одному

Помоляться всі язики



Вовіки і віки. («Кавказ»)

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка