Хоровий концерт та його творці (М. Березовський, А. Ведель, Д. Бортнянський), збіркаГ. Сковороди «Сад божественних пісень»



Скачати 348.62 Kb.
Дата конвертації05.02.2019
Розмір348.62 Kb.

ТЕМА: Хоровий концерт та його творці (М.Березовський, А.Ведель, Д.Бортнянський), збіркаГ.Сковороди «Сад божественних пісень»
МЕТА: розширити і поглибити знання учнів про творців хорового концерту та їхню творчу спадщину; розвивати творчі здібності учнів, навички аналізу музичних творів та вміння виступати зі своїми творчими досягненнями перед аудиторією, аргументувати власні судження; прищеплювати інтерес до курсу «Художня культура», виховувати патріотизм, національну гордість, самосвідомість, повагу до творчості українських митців.
ОБЛАДНАННЯ: відеофрагменти, аудіозаписи, фото пам'ятників композиторів, виставка літератури, творчі роботи учнів (композиції, вірші).
Заздалегідь учні працювали за вибором утрьох студіях: студії шанувальників творчості М. Березовського, студії шанувальників творчості А. Веделя і студії шанувальників творчості Д. Бортнянського. Члени кожної студії досліджували життєвий і творчий шлях обраного композитора, знайомилися з його творчою спадщиною, аналізували й оцінювали вплив західноєвропейської професійної музики світських жанрів на розвиток української музичної культури XVIII ст.
ХІД УРОКУ

Дійові особи:

Ведучий (учитель)

Учні — шанувальники творчості М. Березовського

Катерина II

Потьомкін

Березовський

Учні — шанувальники творчості Д Бортнянського

Учні — шанувальники творчості А Веделя

Поліцмейстер

Солдат

Ведель
Ведучий.



Мерехтіння свічок, пахощі ладану... Ікони, мозаїки, фрески, стінописи, а ще... спів. Острів Божого світла й добра, острів краси, людської жертовності і високого творчого злету. Цим островом серед наших буднів є чудовий український храм. Божий дім, образ неба на землі! Тож давайте увійдемо до храму.

(Перегляд відеоуривку «Духовна музика) — дзвони.)

Ведучий.

Духовна музика... її писали майже всі визначні композитори світу спеціально для виконання у церквах, культових спорудах. Із глибини століть линуть до нас ці безсмертні шедеври.

Величезний внесок до світової духовної спадщини зробили українські композитори. Знамениті духовні хорові урочисті річні концерти написали у XVIII ст. такі визначні майстри, як М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель. їхні твори — це справжні перлини у скарбниці вітчизняного мистецтва.

Тема сьогоднішнього уроку — «Хоровий концерт та його творці — М. Березовський, Д. Бортнянський та А. Ведель». Нашим епіграфом стануть такі слова:

«Мистецтво незбагнене й незрівняне,

Його не може розум осягнуть,

Є в ньому вічна і священна тайна,

Що кличе людство на духовну путь».

Готуючись до цього уроку, ви проводили дослідження життєвого та творчого шляху композиторів, знайомилися з їхньою творчістю у студіях шанувальників М. Березовського, Д, Бортнянського та А. Веделя. Хочу нагадати вам, що досліджувати означає збирати різноманітний матеріал, порівнювати та аналізувати його, доходити до певних висновків. А сьогодні у нашій музичній вітальні ми послухаємо дослідження кожної зі студій.

Завдання класу: уважно стежити за розповіддю, робити нотатки в опорному конспекті, зразки якого знаходяться у вас на столах.

Ми пам'ятаємо, що діяльність цих славетних композиторів припадає на XVIII ст. Спробуємо охарактеризувати цю епоху методом «Ланцюжок асоціацій».

Приклад роботи учнів у «ланцюжку»

1-й учень. «Золотий вік» української музики.

2-й учень. Набуває розвитку хорова музика.

3-й учень. Починають формуватися такі жанри як опера, симфонія, соната, концерт тощо.

4-й учень. У великих містах, маєтках вельмож і меценатів створюються оркестри.

5-й учень. Це період мистецького тріумфу на Заході і культурного піднесення в Росії.

6-й учень. Цей період був особливо трагічним для українського народу. 7-й учень. Період жорстокого поневолення України.

8-й учень. Період вивезення найобдарованіших українців, зокрема молодих, в Росію. .


Ведучий.

Так, саме тому в деяких джерелах ми можемо прочитати твердження, що М. Березовський, Д. Бортнянський, А. Ведель — російські композитори.

А зараз давайте проведемо невеличкий дистанційний диктант за термінами й поняттями, які розкриваються в цій темі.

Дистанційний диктант: вчитель називає значення терміну, учні піднімають картку з назвою цього терміну.

• Вид театрального мистецтва, у якому сценічна дія поєднується з музикою, балетом і пантомімою. (Опера.)

• Із XVIII століття — твір для одного або двох інструментів, написаний у формі сонатного циклу. (Соната.)

• Жанр великого музичного твору віртуозного характеру для одного соліста з оркестром. (Концерт.)

• Найважливіша церковна відправа у православній християнській церкві, аналогічна католицькій і протестантській месі. (Літургія.)

• Великий твір для симфонічного оркестру, написаний у формі сонатного циклу. (Симфонія.)

• Вид старовинної триголосної куплетної пісні, що виконувалася ансамблем співаків або хором без інструментального супроводу. (Кант.)

Ведучий.

Хочу нагадати, що на ваших столах знаходяться картки, які ілюструють життя і творчість цих славетних композиторів. Отже, розпочинаємо. Надаємо слово студії шанувальників творчості Максима Березовського і не забуваємо вести опорний конспект.



(Відбувається виступ студії шанувальників творчості М. Березовського.)

1-й учень.

Максим Березовський. Доля його склалася трагічно. Блискучий талант композитора, яскраво спалахнувши на мистецькому небосхилі, на довгі роки поринає у морок забуття після його ранньої і загадкової смерті.

Пригадаймо біографію митця. Максим Березовський, син Созонта, народився 16 (27 за новим стилем) жовтня 1745 р. у Глухові, тодішній гетьманській столиці України. Музичний хист майбутнього композитора проявився у нього змалечку: він мав гарний голос і абсолютний слух, співав у церковних хорах Миколаївського храму і Троїцького собору, рано навчився грати на скрипці.

Навчався спочатку в Глухівській музичній школі, а пізніше — декілька років у Києво-Могилянській академії.

З 1758 або 1759 р. співає у хоровій капелі в Петербурзі. Цей хор тоді знаходився на вершині свого розквіту. Ось як згадував сучасник композитора, німецький дипломат при дворі цариці Катерини в Петербурзі Якоб фон Штелін: «Згаданий хор царської придворної капели складається тепер із сотні прекрасних вибраних голосів, переважно українців, і включає ясні, ніжні і сильні голоси». Керівником хору був у час навчання Березовського талановитий співак і композитор, також виходець з України, Марко Полторацький.
2-й учень.

Я досліджував композиторську діяльність М. Березовського. Із цього приводу хочеться зазначити, що з 1762 р. його композиторська діяльність була дуже успішною. Його твори — в основному церковні композиції і духовні концерти — отримують високу оцінку не лише вітчизняних, але й іноземних знавців мистецтва, про неї пишуть тогочасні петербурзькі часописи. Хочу теж звернутися до свідчень Якова фон Штеліна: «Церковні концерти складаються... італійськими придворними капельмейстерами... і українськими композиторами, колишніми церковними співаками. Серед останніх вирізняється... придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений видатним обдаруванням, смаком і майстерністю у композиції церковних творів вишуканого стилю. Він настільки досконалий, що знає, як щасливо поєднувати вогненну італійську мелодію з ніжною грецькою».

Серед інших почутих у Петербурзі духовних творів композитора Штелін згадує концерт «Не отвержи мене во время старости» («Не відкинь мене в час старості»). Пропонуємо зупинитися саме на цьому концерті.
3-й учень.

Коли ми прослухали цей концерт на попередньому уроці, мене дуже вразила ця музика. Я вирішив дізнатися більш докладно про історію його написання, літературну основу; порівняти свої враження, почуття, які виникли після прослуховування музики, із задумом композитора.

Літературною основою концерту послужили слова псалому № 70 із Псалтиря, однак текст використано не повністю, а лише частково: вибрані п'ять строф (9-13).

Давайте звернемо увагу на текст у перекладі І. Огієнка:

«9. Не відкинь мене в час старості, коли зменшиться сила моя, не покинь мене. 10. Бо вороги мої Ітроти мене змовляються і ті, що чатують на душу мою, народжуються спільно кажучи: 11. «Бог покинув його, доганяйте і хватайте його, бо нема кому рятувати». 12. Боже мій, не віддаляйтеся від мене, поспіши, Боже, на поміч мені. 13. Нехай засоромляться і щезнуть ті, що обмовляють душу мою».

А тепер прослухаємо уривок із цього концерту. (Учні прослуховують фрагмент із концерту М. Березовського «Не отвержи мене во время старости».)

Ми спробували проаналізувати цей концерт. І визначили, що твір складається з 4-х частин, які яскраво контрастують між собою.

Ідею автора, як ми вважаємо, можна представити таким закликом: «Через терни до зірок, через страждання і муки — до боротьби й перемоги».

Аналізуючи концерт, ми уявили собі наступну систему образів.

У першій частині чути образ скорботи, випробування, неспокій, можливо, загроза. У другій частині - образ агресії, ворожнечі. У третій — образ останньої молитви. У четвертій частині знаходимо образ перемоги людського духу над невблаганністю долі.


4-й учень.

А я хотів би звернути вашу увагу на інтонації, які ми відчуваємо в цьому концерті. Аналізуючи мелодію першої частини, я почув знайомі наспіви. Стало цікаво, що саме вони нагадують мені? Намагаючись відповісти на це запитання, я дійшов висновку, що мелодія нагадує звучання українських тужливих пісень. Ці роздуми співпали з висновками мистецтвознавців: я знайшов відомості' про те, що М. Березовський саме в першій частині використовує такі музичні мотиви українських тужливих пісень, як «За нашою слободою», «Кущ калини процвітає».

У другій частині теж спостерігаємо інтонації українських пісень, побутових та жартівливих. Але вони використані в іншому образному сенсі — як наступальні, ворожі.

Третя частина найменша за розмірами. У музиці немає; бурхливої динамічної дії — і все раптом завмирає.

У четвертій частині знов звучить початкова тема «Не отвержи». Інтонація енергійна, вольова, швидко досягає кульмінації, сповнена життєвої сили і незламності.
5-й учень.

А мені б хотілося поділитися з вами своїми враженнями та думками щодо життєвих обставин творчості композитора, під час яких він написав цей концерт.

Коли я дізнався про дату написання цього концерту, мене вразило те, що Максиму Березовському на той час було лише 20 років. А в музиці відчувалося багато сердечного болю, страждання, туги, ніби його написала людина, яка багато перенесла в житті лиха, страждань. Але ж М. Березовський на той час знаходився на вершині успіху?

Мої дослідження привели мене до повісті В. Жакової «Максим Березовський». Мене зворушив наступний факт.

У січні 1766 р. від голоду та сирості захворіла його донька. Стомлена дружина Франческа протягом 10 діб, як навіжена, намагалася врятувати дитину. Донька стогнала жалібно і покірно, і цей стогін породжував звучання — мерехтливі терції мінору. На одинадцятий день дитина померла. Коли її ховали, Максим запам'ятав скляні передзвони засніжених беріз і металеве стакато змерзлої землі.

Через декілька днів,померла і його дружина.

22 серпня 1766 р. придворними півчими було виконано новий концерт, який написав М. Березовський.

Якщо порівняти дату написання цього концерту і концерту «Не отвержи мене во время старости», можна припустити, що в повісті йдеться саме про цей концерт.


6-й учень.

Ще раз звернімося до біографії митця. Слід зауважити, що досягнення композитора були помічені: вже в 1766 році він отримує почесну посаду придворного камерного музиканта. Крім того, в 1768 (за іншими джерелами — 1769 р.) він отримав стипендію (або, як тоді говорили, «пансіон») для навчання за кордоном, в Італії. Місцем його перебування стала Болонья. Він брав уроки у падре Мартіні, францисканського монаха, одного із кращих музичних теоретиків у Європі.

В Італії композитор прожив близько п'яти років — до 1774 р.— і за цей час написав не лише хорові Літургії (Служби Божі), але і світську музику — першу українську оперу «Демофонт» на античний міфологічний сюжет та першу Сонату для скрипки і чембало.

Пропоную прослухати уривок із хорового твору М. Березовського «Достойно єсть».

(Учні переглядають відеофрагмент із д/ф «Духовна музика» — М. Березовський «Достойно єсть».)

Італійський період був найщасливішим у житті Березовського — тут оцінили його талант, виконували інструментальні твори, поставили оперу «Демофонт» у дні карнавалу, перед ним відкривалася блискуча творча перспектива. Тим більшим контрастом стали для нього прикрі обставини життя після повернення до Петербурга.

Як доказ цього пропонуємо вам переглянути уривок із роману Миколи Дашкієва «Страчена пісня».

Катерина II.Сідайте, граф! Сідайте, пане академіку! (Березовський робить крок уперед, простягує папку з партитурою «Демофонт».)

Березовський. Дозвольте, Ваша Величносте, уклінно просити Вас прийняти на знак мого найнижчого схилення оперу, написану мною на честь блискучих перемог флоту Вашої Імператорської Величності.

Катерина II. Я ціную ваш подарунок, пане академіку (бере папку, передає Потьомкіну).

Катерина II. Мені доповідали про успіх вашого «Демофонта». Ми маємо надію прослухати його ближчим часом у Санкт-Петербурзі.

Березовський. Для мене це буде найвища честь, Ваша Величносте.

Катерина II. Його сіятельство розповів мені про свій задум заснувати музичну академію. Чи зумієте ви її організувати й очолити?

Березовський. Сподіваюсь, Ваша Величносте. Адже я одержав титул академіка славетної Болонської філармонічної академії.

Катерина II (посміхнулася). Так, нам це відомо. А яка ваша думка щодо заснування російського оперного театру?

Березовський. Його сіятельство цілком слушно зауважує, що про такий театр можна буде говорити трішки згодом, коли в нас з'являться російські солісти та російські опери.

Катерина II. А коли ж вони з'являться, пане академіку?

Березовський. Співаки, Ваша Величносте, будуть через три-чотири роки. А над першою російською оперою я вже працюю.

Катерина II. О, це цікаво! І що ж то за опера? Як зватиметься?

Березовський. «Запорожці», Ваша Величносте. Про боротьбу з татаро-турецькою навалою.

Катерина II. «Запорожці»? (розлютилася, поглянула на Потьомкіна) Ну, гаразд, пане академіку. Нас чекають державні справи.
7-й учень.

Як бачимо, його освіта, талант були тут нікому не потрібні. Російські вельможі і царський двір надавали перевагу іноземним музикантам, а Березовський міг розраховувати лише на ту саму скромну посаду хориста у Придворній півчій капелі, яку він мав перед від'їздом в Італію. Певний час він мав надію на те, що князь Г Потьомкін, фаворит Катерини II, відкриє в Катеринославі консерваторію, а Березовського запросить на посаду її директора. Але виявилось, що це лише пусті обіцянки. Однак композитор і надалі плідно працює, незважаючи на життєві труднощі, пише духовні концерти «Бог ста в сонмі богів», «Хваліте Господа».

Автор книги «Неопалима купина», письменник С. Плачинда пише навіть, що ці твори знищила після смерті композитора сама імператриця Катерина II, додавши, що «Березовський — бунтівник, гірший за Пугачова». Невідомо, чи це історична правда, чи художній вимисел, але безперечно те, що творчі плани митця не знаходять підтримки при російському дворі. У розпачі від людської байдужості і зневаги, 24 березня 1777 р. Максим Березовський закінчує життя самогубством. Він помер у таких важких матеріальних нестатках, що не було за що його поховати, і похороном займались друзі — українці, співаки з Придворної півчої капели.

Після його смерті хорові концерти і світські композиції перестали виконуватися, майже зовсім зникли з мистецького обрію, і лише в наш час повертаються до слухачів. Тільки один твір залишився в репертуарі капели, незважаючи на всі зміни в духовному і політичному житті Росії,— найвідоміший його духовний концерт «Не отвержи мене во время старости».


Ведучий.

Дякуємо. Як бачимо, шанувальники творчості М. Березовського довели, що його твори — одна з найбільш славних сторінок української музичної культури. Він уперше прилучив вітчизняне мистецтво до здобутків західноєвропейської музики: йому належить перша інструментальна соната, опера, фуга в нашій спадщині.

Деякі дослідники називали Березовського представником «італійського стилю». Проти такого визначення заперечив, зокрема, видатний український композитор С. Людкевич, зауваживши, що «музика Березовського.,. вийшла з надр тогочасної української музичної культури і глибоко в ній коріниться».

Незаслужено забута в XIX ст., багатьма музикантами недооцінена, силоміць вилучена з української культури, перекручена свавільною уявою письменників, повертається до нас творча особистість Максима Березовського як одного з найталановитіших і найтрагічніших митців на тернистому шляху української історії, і в цьому буде й ваш внесок.

Багато в чому нагадує біографію Максима Березовського життєвий шлях Дмитра Бортнянського.

Але доля кожного складається по-різному. Березовського чекала трагічна смерть і майже цілковите забуття на довгі роки. До Бортнянського доля виявилась прихільнішою: він стає одним із найуславленіших композиторів свого часу, а його творчість — неперевершеним зразком для багатьох наступних поколінь. До сьогодні Бортнянський справедливо вважається одним із найславетніших українських композиторів, гордістю і славою вітчизняної культури, котрого знають не лише на Батьківщині, але й у всьому світі, твори якого виконують навіть у далекій Америці. Тож познайомимося з результатами дослідження життя і творчості Д. Бортнянського.


Відбувається виступ студії шанувальників творчості Д. Бортнянського

1-й учень.

Життєвий шлях Д. Бортнянського дійсно багато в чому нагадує біографію Максима Березовського. Як і його старший співвітчизник, Бортнянський народився в співучому серці України — Глухові. Як і Березовський, в дитячому віці його взяли до Петербурзької співацької капели. Як і Березовський, ще в юні роки Бортнянський привернув до себе увагу винятковими музичними здібностями, і для вдосконалення музичної освіти його також посилають вчитися до Італії. Бортнянський пробув у сонячній Італії 10 років і уславив себе оперними творами, що з успіхом йшли на сценах італійських оперних театрів.

Ці опери були написані на міфологічні сюжети. Мали назву «Креонт», «Алкід», «Квінт Фабій». Композитор написав сонати, кантати, церковні твори.

Давайте прослухаємо уривок однієї з цих сонат у виконанні народної артистки України Наталі Свириденко (клавесин).



(Звучить «Соната фа-мажар».)

Як ми відчули, цей твір виявляє блискучу майстерність автора.


2-й учень.

Як і Березовський, здобувши європейське визнання, Бортнянський повертається до Петербургу. Але з цього моменту доля кожного складається по-різному.

Перша зустріч молодого композитора з імператрицею Катериною II пройшла досить благополучно. Але цариця, яка на головні посади звикла запрошувати іноземних музикантів, і не думала замінити когось із них Бортнянським. Тому Дмитро Бортнянський отримав невдовзі призначення не до «великого» царського, а до «малого» двору сина Катерини II князя Павла.

У 80—90-х рр. XVIII ст. Бортнянський створив велику кількість творів. Багато з них стали першими зразками вітчизняної музики у різних жанрах.

Так, «Збірка романсів і пісень» започаткувала жанр, що потім став найпопулярнішим як у російській, так і в українській культурі.

Бортнянський є також автором першої вітчизняної клавірної сонати, перших в Росії та на Україні професійних інструментальних творів — інструментального концерту, квартету, двох квінтетів, трьох сонат для скрипки та клавіру, першої вітчизняної симфонії. Протягом 1786—1787 рр. Д. Бортнянський створив три «французькі опери»: «Свято сеньйора», «Сокіл» та «Син-суперник».


3-й учень.

Проте хочеться сказати, що якими б визначними не були його досягнення у світській музиці, найвидатніші свої твори він написав у жанрі духовного хорового концерту.

У 1796 р. вжитті Дмитра Бортнянського відбулися значні зміни. Павло І призначив його директором Придворної співацької капели, яка після смерті М. Полторацького залишилась без керівника. Саме на цій посаді творча діяльність Бортнянського — композитора та організатора хорової справи — розгорнулась на повну силу. За час його керівництва капела досягла таких вершин майстерності, що в першій половині XIX ст. з нею не міг зрівнятися жоден хор Європи. У її виконанні звучали шедеври світової музики: «Пори року» Гайдна, «Реквієм» Моцарта, «Месія» Генделя, «Урочиста меса» Бетховена. Але найбільше захоплення слухачів капела викликала виконанням хорових концертів самого Бортнянського: саме ці твори вписали золотими літерами-ім'я свого творця в історію світової культури.

Він створив 35 чотироголосних хорових концертів, 10 двохорних (восьми-голосних) концертів, багато хорових аранжувань церковних наспівів.


Ведучий.

Давайте проаналізуємо хоровий концерт № 15, один із кращих духовних концертів Д. Бортнянського. На минулому уроці ми слухали весь концерт, а сьогодні прослухаємо уривок.



(Звучить концерт №15.)

4-й учень.

Прослухавши цей концерт, ми можемо виділити в ньому три частини, різні за настроєм. Перед нами постали наступні образи.

І частина — можливо, образ свята. II частина — образ страждання (розп'яття Христа), скорботи, жалоби. III частина — образ воскресіння Христа, Великодня.

Інтонації в І частині: в перших тактах — урочисті, закличні, немов вводять слухача в настрій радісного свята. Ця частина невелика, дуже динамічна, побудована подібно до пісні чи канту — у ній немає контрастних епізодів. Мелодія викладена в чотирьох голосах. Ми почули перегукування окремих голосів, у нас виникло враження, що це свято, радісний настрій.

У II частині — інтонації зітхання, які вириваються з грудей, несподівані вигуки, різкий перехід від одних голосів до інших. У нас склалося враження ніби це оплакування Ісуса Христа, адже переважають інтонації жалю, розпачу. Відчуваються елементи українського фольклорного жанру — голосіння.

У III частині хор імітує звучання фанфар і труб, які чути ніби здалеку; поступово наближаючись, вони досягають найбільшої впевненості. Немов знову повертається свято, яке було в І частині. Окремі інтонації схожі на мелодію І частини. Таким чином досягається єдність циклу.


5-й учень.

А мене вразила легенда, яку я прочитав у нарисах Д. Дувірак «Дмитро Бортнянський» про останні години життя композитора, і мені хочеться познайомити вас із нею.

Легенда розповідає, що старий композитор заснув навіки під звуки свого концерту, виконуваного його улюбленими вихованцями. На Смоленському кладовищі, що на Василівському острові в Петербурзі, на могилі Бортнянського було встановлено скромний обеліск.

Після його смерті духовні концерти повністю вилучаються з церковної практики в Росії як невідповідні до указів царя Павла і нових правил богослужіння в російській православній церкві. Але величезну популярність вони здобули у 30-х рр. минулого століття в Західній Україні, де і сьогодні постійно виконуються в церквах під час богослужінь.


6-й учень.

Мені хочеться додати, що і в наш час, саме в день народження Дмитра Бортнянського в Київській філармонії відбувся концерт, програма якого, крім духовної музики, вповні представила його творчість. Звучали арії з опер «Сокіл» та «Син — суперник», сонати та концерт для кдавесина і струнних, квінтет для скрипки, альта, віолончелі, арфи, концертна симфонія. Партію клавесина виконувала народна артистка України Наталя Свириденко, гру якої ми сьогодні слухали, ініціатор і натхненниця цього концерту. Вона зібрала митців, які своїм чудовим виконанням подарували шанувальникам високого мистецтва свято. У день Покрови Пресвятої Богородиці відбулась і вистава опери «Сокіл», яка, свого часу написана на французький текст, тепер прозвучала українською в довершеному перекладі Максима Стріхи, котрий переклав лібрето й інших опер композитора. Автором проекта та художнім керівником постановки стала Наталя Свириденко.

Музика Дмитра Бортнянського лунала у стінах Національного музею історії України.

Ведучий. Як бачимо, спадщина Бортнянського, значна за масштабами, різноманітна за настроями й образами, здобула визнання в усьому світі. Навіть французький композитор Гектор Берліоз, знаний як гострий критик творчості найвидатніших знаменитостей, так оцінював музику нашого геніального співвітчизника: «У цій гармонічній тканині були поєднання, які здаються неможливими: то чулись зітхання, то неясний дрімотний шепіт, часом з'являлись акценти, за силою схожі на крик, який захоплює ваш дух, стискає серце й груди, а потім все розчинялось в безмірному легкому завмиранні; здавалось, хор ангелів залишав землю і поступово зникав у небесній височині».

І зараз, перш ніж ми перейдемо до дослідження студії шанувальників творчості А. Веделя, зазначимо, що серед творців українського духовного концерту найближчою до національних джерел є творчість Артема Веделя. Він не мав змоги отримати професійну освіту за кордоном, як його старші сучасники — Березовський та Бортнянський, і все його життя нерозривно пов'язане з Україною.

Отож, надаємо слово шанувальникам творчості А. Веделя.


Відбувається виступ студії шанувальників творчості А. Веделя.

1-й учень.

Артемій Лук'янович Ведель — великий духовний світоч, композитор величезного таланту. Він народився навесні 1767 р. у Києві. Вочевидь у квітні, бо саме тоді православна церква відзначає святих мучеників Дртеміїв, тож за традицією при хрещенні новонародженого священик назвав цим ім'ям майбутнього митця. Батько його, Лук'ян Власович, належав до міщанського стану, був знаним різьбярем іконостасів. Мати померла рано. У родині Ведельських Артемій був єдиним сином. В одинадцять років юнак навчався в Києво-Могилянській академії; тут він зразу виявив свій неординарний талант: став співаком, солістом, скрипалем, диригентом. Вже тоді про нього ширилася слава як про надзвичайно обдаровану людину. На цей час припадають і перші творчі спроби — духовні концерти на тексти із Псалтиря.

Завершивши свою освіту в академії, Ведель отримує дуже вигідну пропозицію від багатого московського генерала Єропкіна стати диригентом його капели, а крім того — зайняти посаду писаря у Сенатській канцелярії. На декілька років композитор покидає Україну та переїжджає до Москви. Про цей період його життя відомо небагато.

Наприкінці 1792 р. Ведель повертається до Києва. Два роки він працював у військовій капелі, яку заснував генерал А. Леванідов. Ці роки вважаються найбільш плідними у творчості композитора. Тут він написав свої відомі концерти, такі як «В молитвах неусипающую Богородицу», «Спаси мя, Боже», «Доколе, Господи, забудеш мя» та ін.


2-й учень.

Варто висвітлити Харківський період творчості Веделя. У 1795р. Леванідова переводять до

Харкова, і Ведель їде з ним. Там він працює 3 хором казеного училища, який за короткий час здобуває

неабияку славу. Цікаво, що саме завдяки цьому хорові Ведель у 1796 р. познайомився з Бортнянським.

У Харкові виникає багато концертів, хорових творів.

Давайте послухаємо уривок з хорового твору «Покаяння».



(Звучить Покаяння, відбувається перегляд відеофрагменту.)
3-й учень.

Після смерті Катерини II у 1796 р., її син Павло посилає у відставку всіх ставлеників матері, серед них і Леванідова. Тому Ведель знов повертається до Києва, проте тепер він потрапляє у дуже скрутні умови: Павло заборонив виконання духовних концертів у церкві, вбачаючи у цьому небажаний вплив католицизму. Для Веделя це означало кінець його творчої кар'єри.

Він не може знайти роботу. Великі професійні хори були лише при монастирях, церквах, і розпоряджались ними духовні владики. Очолити якийсь із цих хорів йому заважав військовий чин. Тому він, можливо, за порадою одного із цих владик поступає послушником у Києво-Печерський монастир, сподіваючись знайти гідне застосування своєму музичному таланту.

Але, придивившись до життя лаврських монахів, де його привчали тільки їсти, пити і спати, Ведель відмовляється від послушництва і повертається додому.

Той факт, що композитор відкрито відмовляється від чернецтва, а може, ще і критично висловлюється на адресу слуг божих, викликає проти нього сильне озлоблення з боку ревнивих поклонників самодержавства та правовірного православ'я, в тому числі — митрополита та архімандрита Ієрофея Малицького.
4-й учень.

Зазначимо, що люди в Києві були незадоволені новими порядками. Панувала атмосфера переслідувань, доносів, підозр, недовір'я. Саме тоді, у травні 1788 р., учень риторики Папський знайшов на столі в чулані книжку про службу святому угодникові, в якій на ненадрукованих сторінках було від руки написано, як сказано в документі, «многия нелепости» політичного змісту. Книжку було негайно віднесено митрополиту Ієрофею, який за характером почерку запідозрив у написанні «нелепостей» Веделя. Митрополит наказав ченцям привести до себе композитора. Ті якимось чином запросили Веделя до Лаври.

Не домігшись у композитора покаяння, митрополит запрошує до своєї резиденції губернатора і доповідає йому про крамольну подію. Обидва, порадившись, оголошують Веделя божевільним.

Пропонуємо вам уривок із повісті Миколи Литвина «Допоки плине час»: Поліцмейстер вийняв з кишені якогось папірця. Кашлянув у кулак раз, вдруге, почав голосно читати.

Поліцмейстер. Артем Ведель, він же Ведельський, він же Ведедєв, міщанського доходження. Прикмети: років тридцяти п'яти, зросту два аршини сім і три чверті вершка, чуб і брови русяві. Повновидий, очі сірі, ніс прямий, біля правого ока — невеличкий шрам. Прикмети збігаються, Конашенко?

Солдат. Так точно, ваше благородіє!

Поліцмейстер. Ведель — Ведельський — Веделєв! Згідно з височайшим наказом царської величності, тебе заарештовано!

Ведель. За які гріхи, Пане поліцмейстер? Я нікому не чинив зла. Ходив по селах, грав на весіллях, записував пісні.

Поліцмейстер. Царським наказом тобі велено не давати ні паперу, ні пера, ні чорнила, ні книжки, ні скрипки.

Ведель. А дихати велено?

Поліцмейстер. Дихай, до... наступного царського наказу. (Сміється.) Конашенко, веди його!

Ведучий. Кінець,— заплакала-заридала причинне душа. — Господи, створи чудо, я служив тобі вірою-правдою. Вирватись... Втікати... В бессарабські степи, за Дунай, до запорожців.

Ведель. Доля... (Стогне.)

Солдат. Авжеж. (Співчутливо.) Від своєї долі ще ніхто не втік. Ну, з Богом, земляче.

Ведель. Куди мене?

Солдат. В пекло.

Однак розглядати справу про політичний злочин ніхто у Києві не мав повноважень, тож справу надіслали до Санкт-Петербурга, генерал-прокурору сенату. Там її було затримано на 23 дні, що не випадково — доказів не було, потрібен був час, щоб їх придумати і виставити Веделя божевільним.


5-й учень.

Ми зацікавились питанням, що то були за записки і як називалася ця книга. Наші пошуки привели нас до свідчень дослідника творчості та життя Веделя В. Кука. Він знайшов ту книгу, вона називалась «Служба преподобному отцу нашому Нілу иже на езере семинчеря...». Це посібник для вшанування пам'яті.

На трьох ненадрукованих сторінках було між іншим написано: «Царицю Катерину II вбив її син Павло. А Павла вбив київський митрополит Ієрофей разом зі своєю братією. Про це свідчить вся сіонська церква, а також Павло, Петро, Андрій, Іоан».

Дослідник зняв копії з цих записок і на основі графологічного аналізу порівняв почерк. Виявилося, що немає ніякої схожості. Тобто, хтось навмисно зробив цю фальшивку і приписав Веделю.

Поки справу вирішували в Москві, композитор в ув'язненні захворів, не міг ходити, його віддали батькові. Дома він чекав рішення Синоду. Виникає запитання: коли б Артемій був божевільний, хіба могли його відпустити до батька?

Парадокс утому, що через пару років, у 1801 р., Павла І все-таки вбивають.


6-й учень.

Так, на долю композитора випали такі випробування, що інший хтось зламався б, здався, а він вистояв і перед смертю здивував усіх своєю тихою розмовою, в якій, за словами очевидців, з високим почуттям говорив, якими ми повинні бути лагідними, смиренними, несамовпевненими, благочистиви-ми й особливо волелюбними до ближніх. Він сказав: «Допоки плине час, доти існуватиме моє буття, а доки тектимуть води, доти триватиме моє зникнення».

Мене настільки зворушив один епізод з його життя, описаний у книзі Михайла Слабошпицького, що не можу не поділитися з вами:

«Десь тут на Подолі, біля Дніпра, старий батько, ще сповнений сил, у своїй хаті сидів над помираючим сином, легеньким, мов пір'їнка. На руках він зніс його з крутої гори, де стояла Кирилівська божевільня, і єдиний син зовсім не мружив очі від сонячного світла. Він так лагідно дивився у височінь, ніби щось знайшов там — всепримирливе, тихе. Ніби й не мав кривди на тих, хто на дев'ять років запроторив його у цю божевільню з наказом: «Не давати ні пера, ні паперу, ні чорнила», де було так мало світла і не звучала музика — його земна і небесна відрада. Сонце гралося на золотих банях Кирилівської церкви, мерехтіло прозорими золотими метеликами, юрба божевільних дивилась крізь паркан, як сивий чоловік мовби аж на одних пальцях ніг ніс своє і синове тіло.

«Брата забрали, брата забрали»,— вигукували і шепотіли блаженні.

І то була правда. Як же вчив він їх співати! Як сам співав! Немов у ту мить ангели сідали їм на плечі. А тепер він уже на шляху, внизу...».

Тіло Артемія Лук'яновича несли студенти й професори Києво-Могилянської академії, увесь Київ зійшовся, щоб попрощатися зі своїм улюбленцем і провести його в останню путь.

Страшна, Дивна доля у цього митця. По суті, творив він тільки до 32 років, бо на 41-му виснажений, помер.


7-й учень.

Ведель залишив значну музичну спадщину. На сьогодні ми знаємо близько 80 музичних творів, серед них 36 духовних концертів, 4 тріо, літургія, всеношна. Митець створив усе це приблизно за 10 років.



Ведучий.

Так, можна сказати, що найбільше інформації про Веделя приховано в його музиці. Тож, давайте прослухаємо уривок із концерту «Доколе, Господи». (Звучить уривок «Доколе, Господи».)

Давайте проаналізуємо концерт.
7-й учень.

В основі цього концерту лежить Давидів псалом № 12, що співався під час Богоявлення. Звернімо увагу на текст.

Доколе, Господи, зовсім будеш мене забувати?

Доки ховатимеш лице своє від мене?

Доки мій ворог буде знущатись надо мною?

Зглянься і вислухай мене.

Просвіти мої очі, щоб не заснути смертю,

Щоб не сказав ворог. «Я його подужав».

Я ж надіявся на твою ласку.

Нехай радіє моє серце Твоїм порятунком.

Заспіваю Господові, бо добро мені вдіяв.

Як ми можемо відчути, поетичний образ концерту глибоко скорботний, жалісний, але водночас просвітлений у кінці. Отож, зміст псалму повністю відповідає настроям і почуттям, що панували у творчості Веделя.

Концерт складається із трьох частин, не контрастних: вони всі повільні, стримані, сумні.

За своєю музичною мовою концерт близький до українських пісенних джерел.

І частина виражає пристрасне благання до Бога, її інтонації ніжні, ліричні, немов «зітхання». II частина: мелодія нагадує думи, тужливі пісні кобзарів. III частина: більш спокійна, урочиста. Але, на відміну від Березовського і Бортнянського, Ведель у цій частині не передає збуджених радісних почуттів: музика стриманіша.

У цьому концерті страждання і сум пережитого ніби не дозволяють про себе забути.

Ми знайшли такий цікавий факт про цей концерт, який подається в біографічній літературі: «Після виконання капелою Леванідова в Михайлівськім монастирі Веделевого концерту «Доколе, Господи...» під диригентурою самого композитора присутній князь Дашков, що в той час перебував у Києві, в захоплені зняв із себе золоту шарфу і подарував її Веделеві, додаючи п'ятдесят червонців».

Зауважимо, що в 1997 р. група ієрархів Української православної церкви Київського Патріархату звернулася до Патріарха Філарета і Священного Синоду із клопотанням про канонізацію композитора Артемія Веделя.


Ведучий.

Як бачимо, духовна музика, яка прийшла до нас із глибини століть, сьогодні владно входить до концертних залів, у програми радіо і телебачення, в душі і серця людей. Сьогодні ви спробували пронести її крізь себе, доторкнутися, відродити і поділитися своїми враженнями і думками.

Я знаю, що знайомство із творчістю цих славетних композиторів, слухання їхньої музики, надихнуло вас на роздуми, міркування, спробу створити власну композицію, написати музику чи вірш. Тож, я хочу, щ

(Учні висловлюються, декламують власну поезію, знайомлять один одного із творчими спробами вшанування пам'яті.)

Пам'яті М. Березовського

Його творіння — то плач його душі,

Його життя — це море сліз,

Він найпрекрасніше нам всім подарував,

Він свій талант через віки проніс.

Він в музику заклав свою печаль,

Свої думки і жаль, і почуття високі,

І він вогнем заплахкотів у всіх серцях,

Він свій духовний світ творив в своїй скорботі.

І музика його — надія у майбутнє,

Вона в нас кров'ю б'є і піснею дзвенить,

Уклінно я вклонюсь, бо, як сам Березовський

Ніхто не міг у нотах душу відтворить.

М. Сергєєва

Присвячено М. Березовському

Не стерти плями безпритульного таланту

В душі навік без тямитиме жах,

Шаленість, крижаніння, дике пекло слави,

Божественна мелодія, поєднані у страх.

Його талант — це божий дар, це істина глибинна,

Що в серці терзаною славою луна.

Це та іскра, що у гіркій сльози краплині

Ненависть до людей неоціненних обмина.

І лиш у тиші, при вогні свічок яскравих

Приречений мовчанням, геній спочива.

Мовчання — це для нього звук прекрасний,

А шорох — це мелодія жива.

Проклята слава, туга, дерзання і муки

Відкрили шлях гострому блиску рани.

І тяжкі, смутні, знесиленії руки,

Залишили відбиток червоних крові плям.

Ф. Агаєва
Ця музика прекрасна й незбагненна

Немов Орфея ліри звуки.

Глибока, чарівна, натхненна.

Створили її Веделеві руки.

В цій музиці — веселка кольорів,

Що майорить чарівним різнобарв'ям.

В цій музиці — серпанок мрій і снів,

Що линуть до небес понад проваллям.

Мелодія полине — коло почуттів

Замкнеться враз в незнаннім танці.

Серця хвилює музика митців.

На пелюстках троянди — сльози вранці.

Я музиці вклоняюсь чарівній,

її красі — прекрасній й незбагненній.

Вона — натхненна королева мрій.

Вона — мов блискавки удар вогненний.



Хохлов В.

Ведучий.

А зараз я хочу запропонувати прослухати у виконанні учнів уривок із твору Дмитра Бортнянського «Достойно єсть».



(Учні виконують уривок «Достойно єсть» Д. Бортнянською.)

Ведучий.

Наш урок добігає свого кінця.

Стоїть собор, сяє вогнями крізь відчинені двері. То він зупиняє нас, питаючи: «А чи пам'ятаєте ви про святе і високе?».

Подумаємо над цим запитанням і на наступному уроці запропонуємо свої варіанти відповіді.



ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ДЛЯ ТЕМАТИЧНОГО КОНТРОЛЮ

1. Назви найдавніший смичковий інструмент, що побутував на теренах України.



Інформація-відповідь

Басоля, або басоль — український народний струнний смичковий інструмент басового регістру. Формою він схожий на віолончель і також має чотири струни.

Ще й зараз в ансамблях українських троїстих музик, особливо з центральних районів України, використовують цей стародавній смичковий інструмент.

Проте ще давнішим смичковим інструментом, що побутував на території України, був гудок або смик.

Гудці, тобто музиканти, які виконували пісні, акомпануючи собі на гудку, були популярні за часів Київської Русі. Гудок називають руською народною скрипкою.
2. Хто такі кобзарі, бандуристи, лірники? Що ми знаємо про спеціальну мову, якою спілкувались між собою кобзарі та лірники?

Інформація-відповідь

Улюбленим інструментом українського народу була кобза. Найдавніша кобза мала три струни. Із часом інструмент ускладнювався: на ньому збільшилась кількість струн до 40—50, і він вже став називатися бандурою. Народних співців — музик, що грали на цих інструментах,— називали кобзарями і бандуристами. З XI—XVI ст. в Україні була поширена і ліра (інші назви — рила, риля).

Про ліру і лірників трапляється менше відомостей, ніж бандурист про кобзарів. Царський уряд добре розумів силу кобзарського співу, в якому були відтворені страждання і мрії про волю українського народу. Кобзарі та лірники жорстоко переслідувались у всі часи, а особливо у XIX та на початку XX ст. Тому, щоб мати можливість безпечно спілкуватись між собою, кобзарі та лірники мали свою особливу таємну мову, яку вживали з метою конспірації.

Наприклад, зустрілися два кобзарі та й завели розмову:

— Кудень клевий, либідю!

— Аби тобі кудень клевитий!

Цей діалог перекладається так: -«Доброго дня, діду!», «Нехай тобі буде цей день іще кращим!»

На цю мову кобзарі та лірники переходили, коли поряд нікого стороннього не було, щоб не привертати зайвої уваги.


3. Хто з відомих українських художників приділив найбільше уваги дослідженню та зображенню кобзарства?

Інформація-відповідь

Українське кобзарство завжди приваблювало увагу митців. Зображували його у своїх творах Т. Шевченко, Л. Жемчужников, П. Мартинович, І. Рєпін, М. Лисенко, Г. Хоткевич та ін.

Опанас Сластьон. Опанас Сластьон.

Портрет кобзаря Портрет кобзаря

Ф, Д. Куіпнерика Самійла Яшного

Але найбільше уваги дослідженню та зображенню кобзарства приділив відомий український художник і збирач народних творів Опанас Сластьон. Своїм пензлем він увічнив у портретах образи кобзарів Петра Сіроштана, Самійла Яшного, Степана Зозулі, Михайла Кравченка, Федора Кушнерика. Зустрічався він із кобзарями Опанасом Баром, Остапом Вересаєм, Іваном Кравченко-Крюковським, вивчав їхню творчість, записував думи, історичні пісні, що виконували ці кобзарі, організовував їхні виступи на мистецьких зібраннях.

Особлива дружба пов'язала О. Сластьона з кобзарем Михайлом Кравченком. Про цього народного співця Опанас Сластьон написав книгу «Кобзар Михайло Кравченко та його думи», яка побачила світ у Києві у 1902 р.
4. Як називались цехи у XVIII—XIX ст., які об'єднували кобзарів та лірників?

Інформація-відповідь

Скрутне матеріальне становище, соціальна незахищенність кобзарів та лірників змусили їх об'єднуватись в організації, які б захищали їхні інтереси. Уже наприкінці XVII ст. на зразок міських ремісних цехів почали виникати братства (гурти) кобзарів та лірників. Організацію братств, їхню діяльність народні спів-ці-музики тримали в таємниці. У кобзарсько-лірницьких братствах, як і в цехах

ремісників, були керівники — «цехмайстри», «майстри», вчителі та учні (підмайстри). Вони мали свої статут, касу, хоругву, таємну мову, свій суд.

Братства регламентували діяльність кобзарів та лірників, піклувалися про підготовку молодих співців тощо. Кобзарям та лірникам відводилась певна територія, на якій кожний із них мав право грати та співати. Виконувати думи, пісні, грати на бандурі та лірі, як правило, братство надавало право тому, хто пройшов повний курс навчання у свого вчителя. Правом брати учнів володів не кожний співець-музика, а лише той, хто мав відповідний стаж — десять років. Вищим органом братства були збори, на які повноправні члени, що мали «визвілку» — дозвіл на кобзарювання — сходилися раз чи кілька разів на рік. Досвідчені братчики, чи, як їх називали, «діди», приводили з собою і «хлопців»-учнів.

Учень повинен був заробити на вступний внесок до братства. Коли випробування скінчалися, «хлопець» поставав перед гуртом. Були спеціальні церемонії посвяти в лірники. Наприклад, у Подільській губернії після екзамену один із «дідів» подавав «учневі» хліб. Той відрізав від нього три окрайці, посипав їх сіллю і клав за пазуху. Це й називалося «взяти визвілку» і було найважливішим актом, що надавало право носити ліру.
5. Який інструмент оспіваний Лесею Українкою в «Лісовій пісні»?

Флояра Інформація -відповідь

«Як солодко грає, Як глибоко крає, Розтинає білі груди, Серденько виймає...»

Ці хвилюючі рядки «Лісової пісні» Леся Українка присвятила сопілці. Чарівними звуками цього інструменту Лукаш розбудив почуття Мавки, її кохання. Дослідженнями вчених встановлено, що сопілку наші предки знали понад 20 тисяч років тому.

Про сопілку створено безліч легенд, переказів, пісень, частівок. А в західних областях України ще й нині старі люди переказують цікаве повір'я: «Якщо знайти в бору зелену вербу, котра не чула шуму води і крику півня, та зробити з того дерева сопілку, то буде така чарівна дудка, що під неї всі танцюватимуть, і навіть мертві повставають із могил...». Сопілку можна зробити з калини, черешні, а найлегше — з бузини, в якої м'яка серцевина, а також із верби, очерету та липи. Найкраще гілочку зрізувати близько до кореня, де деревина твердіша. Різновиди сопілок: гуцульська теленка, денцівка, зубівка та флояра (флоєра).
6. Який інструмент і чому називається «флейтою Пана»?

Інформація-відповідь

«Флейта Пана» — дерев'яний музичний інструмент стародавнього походження. Це — багатоствольна флейта. Вона складається з кількох з'єднаних між собою очеретяних чи дерев'яних трубочок різної довжини. Інструмент цей відомий у різних країнах. Греки називають його «сірінга», грузини — «ларгеми», «соннари», литовці -- «скудучай», молдовани — «мускал», «най». В Україні-Русі його називали цівниця, кугикли.

Козлоногий Пан, син Гермеса та Пенелопи,— божество у грецькій міфології. Спочатку він вважався богом лісів, отар, пастухів, пізніше — покровителем усієї природи. Пан мав лагідну та веселу вдачу. Одного разу він побачив німфу Сірішу і покохав її. Він наблизився до неї, але та, побачивши козлоногого Пана, зі страху втекла. Пан почав наздоганяти німфу, дорогу якій перетнула річка. Сірінга стала благати бога ріки, щоб той врятував її, і той перетворив її на очеретину. Пан у смутку зрізав кілька очеретин, скріпив їхні нерівні колінця воском і заграв. На честь німфи Пан назвав цей інструмент сірінгою. З того часу Пан полюбляє грати на своїй флейті-сірінзі, а німфи, що завжди оточують Пана, пускаються в танок... В Українській міфології також є аналог Пана — Чугайстер. Він живе у Карпатах, серед місцевих жителів вважається добрим духом лісів, помічником пастухів. Чугайстер грає свої прекрасні мелодії на своїй флейті — свирілі.
7. Як називається гуцульський ритуальний інструмент?

Інформація -відповідь

Трембіта — гуцульський ритуальний інструмент. Нею користувались у давнину, сповіщаючи про народження, смерть людей, а також про весілля.

Це духовий інструмент, особливістю якого є те, що він буває завдовжки до трьох метрів. За гуцульським повір'ям для виготовлення трембіти найкраще брати ялину, в яку поцілив грім. Дві половини вижолобленого стовбурця слід склеїти й оповити корою берізки, що росте над водоспадом. Тоді трембіта гратиме сильно, а коли треба,— то і ніжно.

Звук трембіти надзвичайно гучний. У Закарпатті гуцули, « трембітаючи», скликають до гурту худобу, подають умовні сигнали сусіднім селам, сповіщають про своє місцезнаходження в горах.


8. На якому духовому інструменті виконавець може акомпанувати власному співу?

Інформація-відповідь

З усіх духових інструментів тільки на одному виконавець може акомпанувати власному співу. Це коза, або дуда — надзвичайно поширений свого часу український народний інструмент.

Його різновиди в багатьох народів ще й зараз у великій пошані: у болгар — «гайда», в англійців — «багпайп», французів — «корнемюз», німців — «закпфейфе», а в шотландців, як основний національний музичний інструмент,— «волинка». Доречі, в Шотландії існують навіть військові оркестри з музикантів-волинщиків.



Інструмент являє собою зроблений зі шкіри або міхура повітряний резервуар (під час гри виконавець тримає його під пахвою, натискуючи), в який вмонтовано трубки для вдування повітря і отримування звуків. Із двох металевих трубок одна призначена для виконання мелодії, а друга дає витриманий звук, що становить своєрідний органний пункт (витриманий бас).

Якщо виконавець — співець, він може використовувати інструмент для супроводу.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка