Хмельницький дошкільний навчальний заклад №48 «Червона квіточка» Чернявська Лариса Анатоліївна «Хата біла моя, біла хата, завжди кличеш до себе мене!»



Скачати 451.91 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації08.01.2019
Розмір451.91 Kb.
  1   2   3

Хмельницький дошкільний навчальний заклад №48 «Червона квіточка»

Чернявська Лариса Анатоліївна


«Хата біла моя, біла хата, завжди кличеш до себе мене!»



Формування морально-духовних чеснот та цінностей

дітей дошкільного віку на традиціях українського народу


«Мій дім, моя фортеця»


Даний посібник відповідає вимогам освітньої лінії «Дитина в соціумі» Базового компонента дошкільної освіти в Україні. Містить фото-матеріали міні -музею «Українська оселя», конспекти занять з дітьми середнього дошкільного віку, короткий історичний екскурс в минуле, добірку малих фольклорних форм патріотичного спрямування.

Посібник рекомендовано вихователям дошкільних навчальних закладів та батькам для використання в роботі з дітьми дошкільного віку.

Зміст


1. Передмова…………………………………………………………………………………………………………..…4

2. Тематика занять по ознайомленню з міні-музеєм «Українська оселя»



  • Мандрівка до бабусиної оселі…………………………………………………………………………………...7

  • В гостях у гончара (гончарні вироби)…………………………………………………………………………..13

  • Родина, родинні стосунки. Символи родини (світлиця, піч, вінок)……………………………………….....17

  • До бабусі Ганусі на гостину (українська оселя, обереги-символи)…………………………………………...24

  • Мамина турбота (українська народна творчість, страви української кухні)…………………………........27

  • Моя хата (розгляд реконструкції хати у різні пори року)…………………………………………………….37

3. «Хата, то мій оберіг»…………………………………………………………………………………………...……38

Вступ

Важливе значення в системі громадянського виховання дітей має створення міні-музею, за допомогою якого розв’язуються завдання розвитку, навчання і виховання особистості. У нашому міні-музеї містяться експонати які мають унікальну особливість: вони одночасно впливають на інтелектуальні, вольові та емоційні сторони особистості дитини. Саме завдяки національному куточку вихователь має змогу довести до дітей різноманітність способів, за допомогою яких можна ознайомитися з надбанням культури, сформувати у дітей стійку потребу отримувати естетичну насолоду, поповнювати свої знання про обряди, традиції та предмети побуту минулого.

У своїй групі, я вирішила створити міні-музею «Українська оселя», який постійно поповнюється новими експонатами старовини. В організації міні-музею, були залучені батьки, що є дуже важливим не лише для вихователів, але й для батьків, на яких покладено завдання виховувати у дітей високоморального, культурного, знаючого свою історію та поважаючого традиції громадянина. Національний куточок розташований у зручному та світлому місці для розгляду дітьми.

В міні-музеї «Українська хата» є багато цікавих експонатів: муляж української хати, журавлева криниця, паркан, українська піч, колиска, ліжко, мисик, скриня, покуть, стіл та лави, обереги, рушники, український посуд, подушки вишиті, та ковдра і т.д.

Даний осередок був створений для того, щоб дати дітям уявлення про українське житло, складові українського інтер’єру. За допомогою куточку можна ознайомити дітей з історією, виховувати повагу до рідної історії та культури, гордість за приналежність до українського народу, з народними промислами, з побутом українців у різний час.

Знайомство з міні-музеєм відбувається через дотримання певних вимог:



  • Заздалегідь налаштовую дітей на міні-екскурсії, подорожі;

  • Під час огляду експонатів з міні-музею «Українська оселя» потрібно обмінюватися з дітьми думками;

  • Тривалість занять не повинна перевищувати 30 хвилин;

  • Розповідь вихователя, має бути доступною, чіткою, відповідно до віку дітей;

  • У ході роботи можна використовувати багато художнього слова (вірші, казки, легенди, прислів’я, заклички, потішки, прослуховування музичних творів).

  • Знайомство з експонатами міні-музею відбувається в ігровій формі « Занурення у культуру», коли дитина і вихователь розглядають реконструювання інтер’єру «Української оселя», та переносяться у творчій простір.

  • Важливе значення має участь кожної дитини, емоційний вплив пов'язаний із «зануренням» , атмосферою почуттів, особистісних емоцій, знань дитини, та перетворення їх у світосприймання, світобачення, історичну свідомість.

Під час розглядання експонатів з міні-музею «Українська оселя», вихователь повинен навчати дітей етикету, дбайливо ставитися до експонатів, до предметного світу в цілому, до творіння людських рук.

Приємно відзначити, що розгляд міні-музею «Українська оселя» не лише захоплює вихователів, духовно збагачує та розвиває дітей, але й подобається батькам, вносить радість у повсякденне життя.

За допомогою міні-музею, я розробила систему занять відповідно до своєї вікової групи, зібрала чимало практичних матеріалів роботи з дітьми та батьками. У кожного вихованця збагачується словниковий запас, відбувається розширення світогляду, формується національно – патріотична свідомість.


Тематика занять по ознайомленню з міні-музеєм «Українська оселя»


  • Мандрівка до бабусиної оселі (житло, предмети побуту, подвір’я )

  • Бабусина хата (інтер’єр, колискові)

  • В гостях у гончара

  • Родина, родинні стосунки. Символи родини (світлиця, піч, вінок)

  • До бабусі Ганусі на гостину (українська оселя, обереги-символи)

  • У бабусиній скрині (український народний одяг)

  • Ой на плоті, на кілочку (український посуд)

  • В гостях у майстрів (кераміка, вишиванки)

  • Мамина турбота (українська народна творчість, страви української кухні);

  • Моя хата (розгляд реконструкції хати у різні пори року).

МАНДРІВКА ДО БАБУСИНОЇ ОСЕЛІ

(заняття для середньої групи)

Мета. Поглибити і розширити знання дітей про українське житло, предмети побуту та їх призначення; розвивати інтерес до історії українського народу; виховувати повагу до народних традицій.

Словник. Сіни, ступа, кочерга, рогачі, долівка, сволок.

Обладнання. Приміщення, оформлене як українська хата; малюнок ступи, пензлики, фарби (гуаш), вода, макет печі; спечений хліб із ягідками калини; віночок з верби, записи пісень «Смерекова хата», «Моє рідне село».

Вихователь. Діти, до садочка надійшов лист. Давайте прочитаємо, хто і що нам написав (читає листа).

«Добрий день, любі дітки. Приходьте до нас у гості. Ми на вас чекаємо. До побачення. Бабуся Палажка і дід Панас».

— Ну що, йдемо у гості?

(Звучить запис пісні «Смерекова хата». Діти заходять до етнографічної кімнати. Назустріч їм бабуся Палажка. Вітаються).

Баба Палажка. Заходьте, гості дорогі! Я дуже рада вас бачити у своїй хаті. Як говорить народне прислів'я: веселий гість — дому радість. Ось і я хочу, щоб у мене в хаті було радісно від ваших голосів. Сьогодні я запрошую вас у мандрівку по своїй оселі. Як називається моя оселя? (Хата).

Діти, для чого будується хата? Але хата не тільки місце проживання. У кожній хаті є свої життєві правила, звичаї, традиції. У кожній хаті повинні бути спокій і любов. У таку хату і гості йдуть із радістю.

Кожна хата починається із сіней. Це таке невелике приміщення, у якому можна зберігати коромисло, деякі знаряддя праці, побутові речі. Ще сіни служать для збереження тепла у хаті взимку. Тут зберігають і ступу.

Вихователь. Бабусю, а що таке ступа?

Баба Палажка (показує ілюстрацію). Ось погляньте, це такий дерев’яний предмет, у якому товчуть (розбивають) мак, просо, гречку. Назва «ступа» походить від слова ступати. Ступу робили зі стовбура товстого дерева. Відрізали частину стовбура, видовбували посередині заглибину (ямку), оббивали ступу в середині залізом. Зверху закріплювали товсту колоду з наконечником, теж оббитим залізом. Цей наконечник опускається в заглибину і б'є по зерну, яке засипають у неї. А ось у мене настояний товкач (макогін), яким товкли мак, картоплю тощо.

Вихователь. Діти, то як називається цей предмет? (Ступа). Для чого призначена ступа? (Щоб товкти зерно, мак...). А чим товкли зерно? (товкачем)Як називається приміщення, де стоїть ступа? (Сіни). Діти, а це маленька ванна і називається вона в селі — ночви. З чого зроблена ця ванночка? (З дерева). З якого дерева можна зробити такі ночви, як ви думаєте?

Так, дерево повинне бути товсте і міцне. Які ви знаєте дерева з товстим і міцним стовбуром? (Верба, дуб). Верба і дуб мають цілющі властивості. Вони лікують від різних хвороб і оберігають від усього поганого. Корою дуба і верби лікують зуби. Відваром гілок і листя верби миють голову, щоб не боліла. Якщо у когось із вас з'явилась ранка чи подряпинка, то прикладіть вербовий листочок і ранка швидко загоїться. Коли ж митися у вербових чи дубових ночвах, то ніяка хвороба не пристане.

Діти, може й ви знаєте щось про цілющі дерева?

Вербовії сережки.

Біля яру, біля стежки

Одягла верба сережки.

Головою хилитала,

Потихесеньку питала:

— Де ота біленька хатка,

Що гарнесенькі дівчатка?

Хай би вибігли до стежки.

Подарую їм сережки.

Я. Костенко

(Діти водять хоровод «Ой дівчинко, вербиченько», слова Л.М. Бульби) Ой дівчинко, вербиченько,

Яке в тебе біле личенько!

Коси в тебе шовковії,

Як гілочки вербовії.

Коси будем заплітати,

Вербиченьку прикрашати.

Одягнемо тобі віночок

Із зелененьких гілочок.

Щоб голівка не боліла,

Щоб дівчина не старіла.

Верба віти розпустила,

Всіх до танцю запросила.

(Усі плескають у долоні, дівчинка-верба танцює по черзі з дітками в колі).

Баба Палажка. Дякую, діти, і я себе відчула знову молодою. Молодці, дуже гарно співаєте, танцюєте, ще й вірші знаєте. А тепер заходьте до моєї кімнати. Піднімайте ніжки, щоб не перечепитися через поріг. Поріг — це символ рідного дому. Діти, коли хтось заходить до хати, переступає поріг, то що має зробити? (Вітається).

Бачу, ви знаєте, що таке ввічливість. Правильно, чоловіки, переступивши поріг хати, завжди знімають головний убір і вітаються, а жінки просто вітаються, бажають господарям доброго здоров'я.

— Діти, а на чому ви стоїте? (На підлозі). У селі це називається долівка. Це просто земля, сильно втоптана, змащена зверху рудою глиною. На долівці лежать домоткані доріжки. Погляньте, які вони яскраві, різнобарвні, смугасті. Я їх сама виткала.





— Як ви думаєте, чим відрізняється долівка від підлоги? Правильно, долівка — земляна, підлога — дерев'яна. Якщо покрити долівку дошками, то вона стане підлогою.

— Діти, що це таке в кімнаті велике, що майже півхати займає? Правильно, це піч. Для чого вона потрібна? (Варити їсти, пекти хліб, пироги...).

— Що можна сказати про піч, яка вона? (Красива, розмальована, намащена, тепла, велика, щедра, годувальниця). Так, ви гарно сказали, що піч, це годувальниця. Ось тому всі люди в селі завжди шанобливо ставляться до печі. Біля печі не можна лаятися, сваритися, брехати, бо тоді страва з печі буде не смачна. Про піч складають прислів'я, приказки, пишуть у казках. Пригадайте, які ви знаєте казки, у яких згадується піч? («По щучьему велению», «Гуси-лебеді», «Мороз Іванович», «Летючий корабель» і т.д.)

— Молодці, багато казок знаєте. Може хто з вас і приказки знає про піч?

• Яка піч, така і господиня.

• Немащена в хаті піч — все одно, що невмита дівчина.

Вихователь. Бабусю, а що у вас під піччю лежить?

Баба Палажка. Це мої помічники. Вони допомагають мені поратися біля печі. Ось це рогач. (Показує рогач ).

У рогача довгий дерев’яний держак із двома металевими закругленими ріжками на кінці. Рогачі є різної величини. Як ви думаєте, чому?

— Правильно, тому що горщики, чугунки, які треба заставляти в піч і витягувати з печі, бувають різної величини. Треба знати і підбирати рогачі до горщиків за їх величиною.

Ще в мене є кочерга. Це знаряддя для перемішування в печі палива та вигрібання з неї жару, попелу.

Вихователь. Бабусю, а попіл ви викидаєте, він вже непотрібний?

Баба Палажка. Я вам розкажу по секрету, що попіл має велику чудодійну силу, ніби пральний порошок.

Вихователь. Та він же сірого кольору.

Баба Палажка. Він хоч і сірий, але дуже гарно відбілює полотно (це така тканина), виводить з одягу жирні плями. Ще попіл вбиває комах-попелиць, які нападають на городні рослини та знищують їх. Коли посипати попелом капусту, перець, помідори, то попелиці втікають з цих рослин. З попелом краще росте картопля. А ще попіл зберігає вогонь. Моя бабуся розповідала, що раніше не було сірників, а тому вогонь у печі дуже берегли. Вогонь — це щось світле, магічне. Коли в печі все зварилось, вогонь перегорів і залишився тільки жар, його підтягували кочергою в бокову пічурку. На цей жар насипали побільше попелу і так залишали до наступного ранку. Вранціг пересовували жаринки з попелу знову в піч, клали на них сухі дрова і розгорався новий вогонь. Біда була, коли вогонь згасне. Треба було бігати до сусідів і просити жару. Тому кожна господиня оберігала свій вогонь, як найдорожче.

Вихователь. Діти, ви запам'ятали, які в бабусі є помічники біля печі? (Рогачі, кочерга).

— Що бабуся робить рогачами?

— Для чого потрібна кочерга?

Баба Палажка. Діти, давайте поглянемо на піч з другого боку. Що ви бачите?

Так, на піч можна залізти. Піч зверху накрита рядном. На печі підвішено довгу палицю. Вона називається жердка. Для чого вона, хто знає?

Ми з дідусем вішаєм на жердку свій одяг. Восени я підвішую на жердку вінки цибулі та часнику. Біля печі є лежанка, накрита домотканою доріжкою. Для чого вона?

Правильно, на ній теж, як і на печі, можна лежати, сидіти, відпочивати. З лежанки дуже зручно залазити на піч.

Вихователь. Діти, на чому висить у бабусі одяг? (На жердці).

(Діти малюють. Тихенько звучить запис пісні «Моє рідне село»).

...І хлібом, і цвітом,

І прадідом-дідом Гріє душу село,

Моє рідне село...

Вихователь. Погляньте, бабусю, які в нас дітки майстри: і до співу, і до танцю, і до малювання. Це вам, бабусю, малюнки від нас на згадку.

Баба Палажка. Дякую, діточки. Я буду щоразу новим вашим малюнком прикрашати свою піч. Вона в мене буде най-гарніша у селі. І в хаті буде, як у тому прислів'ї: «У хаті, як у віночку». Ще є про хату таке прислів’я: «Що хата має, тим і приймає». То я вас пригощаю домашнім хлібом з калиною, який спекла в моїй печі. (Бабуся пригощає. Діти дякують і прощаються).

Баба Палажка. Хай вам щастить у дорозі і на порозі. Щоб ви були здорові, веселі і щасливі.


В гостях у гончара

(Інтегроване заняття для середньої групи)

Мета. Формувати у дітей уявлення про гончарство, особливості праці гончаря, його знаряддя праці. Ознайомлювати з різними видами гончарних виробів: глечиками, горщиками-близнятами, мисками, макітрами, барильцями, горщиками. Збагачувати мовлення дітей професійними словами гончарів. Розвивати логічне і абстрактне мислення, вміння добирати слова-ознаки, пояснювати їхню роль у мовленні. Спонукати малюків до творчості, розвивати фантазію. Виховувати повагу до людей праці, естетичний смак.

Матеріали: зображення гончаря за роботою, горщик; різні видами старовинного посуду, ілюстрації оздоблювальних елементів, декоративних глиняних іграшок, прикрас; мультимедійне обладнання, відеозапис

Роботи гончаря за гончарним кругом; малюнок гончарної печі; зображення не розписаного і розписаного глечиків; різні гончарні вироби; картки, на яких зображено половинки гончарних виробів; фартушки; не оздоблені глиняні вироби, фарби, пензлі, вологі серветки.

Хід заняття



Педагог привертає увагу дітей до горщика, запитує чи подобається він, чим саме, потім звертається до горщика.

Вихователь. Горщику, хто тебе, друже, зробив?

(Чути голос) — Гончар мене вчора зліпив.

Вихователь. Малята, а чи знаєте ви, хто такий гончар? (Відповіді дітей). Чи хотіли б ви дізнатися про нього більше? (Відповіді дітей). Тож сідайте і уважно слухайте.

Діти сідають на лавочки.

Вихователь. Гончар — дуже давня професія. (Демонструє зображення гончаря за роботою). Люди завжди шанували майстрів-гончарів, адже вони виготовляли багато різних виробів, необхідних людям для щоденного життя.

Дорослий демонструє різні види посуду, оздоблювальних елементів, декоративних глиняних іграшок, прикрас. Називає ці речі.

Перегляд відеозапису роботи гончаря

Педагог демонструє відеозапис роботи гончаря за гончарним кругом. Супроводжує показ розповіддю.

Вихователь. Майстер-гончар брав шматок глини, розмочував його у воді, клав на гончарний круг, розкручував його і починав працювати. Гончарний круг обертався, глина оберталася разом з ним, тягнулася до рук, і в цей час майстер творив з неї справжні дива. Скеровуючи рух глини, він перетворював безформну масу на горнятко, миску чи глечик. Погляньте, як замість глиняної грудки на гончарному крузі з’явилася посудина — кругле денце, рівні стінки, правильної форми горлечко. Що це? (Горщик). Але поки він ще вологий, і ним не можна користуватися. Що ж робити? (Міркування дітей). Для того, щоб висушити глиняний виріб, його треба поставити у спеціальну піч. (Демонструє малюнок печі). У ній під дією жару та вогню виріб швидко висохне, стане міцним. Таким посудом уже можна користуватися. (Демонструє малюнок випаленого, але не розписаного глечика). Однак кожній господині хочеться, щоб посуд був гарно оздобленим, барвистим. Тож потім майстер брав свій виріб і розписував його. Ось погляньте, який гарний у мене глечик. (Демонструє розписаний глечик).

Дидактична гра “Який ти, глечику?”

Усіх дітей вихователь ділить на дві команди. Групи по черзі називають якесь слово-ознаку глечика (глиняний, розписний, блискучий, новий, великий, коричневий, старовинний, український, казковий, гарний тощо). Перемагає команда, яка назве більше ознак.

Пальчикова зарядка “Як стати майстром?”

Вихователь. Згадаймо, що треба робити, щоб стати майстром.

Педагог читає вірш. Називаючи характеристики майстра, загинає пальці. На останній рядок кілька разів згинає і розгинає кулачки. Насамкінець плеще у долоні. Діти повторюють вправи за дорослим.

Як мені, малята, справжнім майстром стати?

Раз — це бути вправним.

Два — це бути вмілим.

Три — любити справу, шанувати діло.

Працювать — чотири.

П’ять — старанним бути.

Шість — про відпочинок часом не забути.

Сім — поради добрі до уваги брати,

Вісім — буть дбайливим,

Дев’ять — ще й завзятим.

Десять — не боятись, успіхам радіти.

День від дня учитись, щоби щось зуміти!

Екскурсія “У світлиці гончаря”

Вихователь. А ви хочете піти в гості до майстра? (Так). Тоді в дорогу!

Діти разом з вихователем заходять до світлиці гончаря. Майстер розписує вироби.

Вихователь. Ось ми і прийшли до майстерні гончаря. Бачимо, що він дуже зайнятий — саме розмальовує свій виріб. Привітаймося з майстром. (Доброго дня).

Гончар. Доброго дня, діти. Радий вітати вас у своїй господі. Проходьте, роздивляйтесь.

Вихователь. Проходьте, малята. Не будемо заважати гончареві, а самі розглянемо, що є у його майстерні. (Вихователь підводить дітей до столу, на якому стоять різні вироби). Бачите, скільки різних старовинних виробів у нього. Це наша історія, наші традиції, наше мистецтво. Тому треба ставитися до них бережно. Пам’ятайте, що вони з’явилися на світ завдяки майстерності українських гончарів.

Гончар закінчив розписувати.

Гончар. Малята, а чи знаєте ви, як називаються ці вироби?

Майстер по черзі піднімає зі столу якийсь виріб, а діти висловлюють припущення, як називають продемонстровану річ і для чого її використовують. За правильну відповідь гончар хвалить дітей, а ті предмети, які малюки не можуть назвати, називає сам. (Горщик — для каші, глечик — для молока, барильце — для напоїв, горщики-близнята — класти їжу (борщ, кашу), макітра — терти мак для пиріжків, миска — класти овочі, фрукти, рідку їжу).

Вихователь спонукає дітей ставити гончарю запитання.

Гра “Склади посуд із частин”

Гончар. Малята, у мене недавно сталося лихо —І розбилися гончарні вироби. Чи не допомогли б ви мені їх скласти?

Вихователь роздає дітям картки, на яких зображено половинки гончарних виробів. Завдання: знайти пару.

Образотворча ДІЯЛЬНІСТЬ "Прикрашаємо вироби"

Гончар. Молодці. Ви гарно впоралися із завданням. Хочете теж побути гончарями і допомогти мені прикрасити ось ці гончарні вироби, які є у мене в майстерні? (Так). До роботи!

Діти одягають фартушки, сідають за столи і розмальовують фарбами не оздоблений посуд. По закінченні роботи виставляють свої вироби на виставку в гончарській світлиці. Милуються ними.

Вихователь проводить підсумкову бесіду, діти дякують гончарю.


ДО БАБУСІ ГАНУСІ НА ГОСТИНУ

(комплексне заняття для середньої групи)

Мета. Розширити знання дітей про українську оселю, гостинність, обереги-символи; продовжувати розвивати цікавість дітей до життя людей у селі; закріплювати навички конструювання з паперу — оригамі; виховувати шанобливе ставлення до старших, естетичний смак.

Словник. Мисник, покуття, макітра, миска, полумисок, ослін.

Обладнання. Інтер'єр української хати, посуд (миска, полумисок, макітра, глечик, ложки дерев'яні), вишивані рушники, покуть; великий листок паперу (ватман)) квадратні листки паперу (кольорові) по 7 на кожну дитину (6 великих пелюсток квітки, 6 маленьких і 2 зелених — листя)\ клей, пензлики, серветки, запис пісні «І в вас, і в нас хай буде гаразд».

Вихователь. Діти, я дізналася, що сьогодні у бабусі Палажки день народження. А коли у когось день народження, то що треба зробити?

Правильно, треба привітати іменинницю. Побажати їй щастя, здоров'я. Іменинникам завжди дарують подарунки. А який найдорожчий дарунок? (Зроблений своїми руками).

Який же подарунок ми можемо зробити бабусі? (Малюнки, коробки, вірші, пісні...)

Вихователь. Діти, ви бачили, що наша бабуся дуже любить квіти. Вони у неї скрізь. Влітку все подвір’я буяє квітами. А на вікнах у хаті квіти в горщиках, і на печі намальовані квіти, і на рушниках вони вишиті. Я пропоную зробити їй квітник Із квітів, які ми зробимо самі. Сідайте за столи і будемо робити бабусі подарунок.

(Діти працюють по двоє над однією квіткою).

(Вихователь допомагає в разі потреби. Наклеюють готові квіти на папір).

Вихователь. Діти, вам подобається наш «квітник»? Молодці, ви дуже гарно попрацювали. Я думаю, що і бабусі сподобається ваш подарунок. Можна йти в гості.

(Звучить запис пісні «Зеленеє жито, зелене». Діти заходять до світлиці. Назустріч їм бабуся. Вітаються).

Вихователь. Бабусю, ми прийшли привітати вас із днем народження. Діти приготували вам ось такий дарунок.

(Вихователь дає панно бабусі. Вона розглядає, дякує, хвалить діток за їх працелюбність, за творчість).

Бабуся. Я повішу вашу роботу на стіну, щоб усі бачили, які ви майстри.

Вихователь. Наші діти ще хочуть порадувати вас віршами, піснею.

1-а дитина.

З днем народження, люба, зі святом!

Хай квітує усе навкруги!

Щоб гостями повнилася хата,

На столі щоб були пироги.

2-а дитина.

Дай, бабусю, поцілую

Сивину твого волосся.

Теплим подихом зігрію

Снігом вибілені коси.

3-я дитина.

Цілую бабусині втомлені руки,

Що знали в житті і любов, і розлуки,

Що вміють так смачно хліб випікати

І людям добро завжди дарувати.

4-а дитина.

Вашу працю ми шануємо,

Ваше серце добре чуємо.

Ваші ніжні колискові

Дають сили і любові.

5-а дитина.

Дорога бабусю!

В день цей урочистий

Щиро вам даруємо

Пісню голосисту!

(Усі співають пісню про бабусю).

Бабуся. Дякую, діти, за таке гарне привітання!



Вихователь. Бабусю, послухайте, які гарні прислів’я про бабусю знають наші діти:

• Де онуки — там і бабусині руки.

• Хто бабусю має — той горя не знає.

Бабуся. Дуже приємно, діти, що ви так багато знаєте про бабусь хороших слів. Як прийдете додому, то обов'язково своїм рідненьким бабусям їх розкажіть. Відгадайте, діти, мою загадку:

Він усіх до себе манить.

Всіх збирає навкруги.

Борщ на нього й кашу ставлять,

Ще й духмяні пироги. (Стіл)

— Правильно, молодці. Вмієте загадки відгадувати. Стіл у хаті завжди стоїть у найсвітлішому місці. Який він за розміром? Так, він великий. Як ви думаєте, для чого стіл зробили таким великим?

— Діти, раніше люди жили великими сім’ями, за стіл сідали всі разом. Кругом столу що стоїть? (Лави). А ще стоять ослони. Ослін — це теж лава, тільки вужча і коротша, теж призначена для сидіння. На широкій лаві можна і лежати, і спати.

Стіл у хаті — це годувальник. За ним збиралася вся родина. Діти, чим накритий стіл? (Вишитою скатертиною).

— А що лежить на столі? (Хліб, накритий вишитим рушником).

Бабуся. Хліб на столі — це наша українська гостинність. Який би подорожній не зайшов до хати, його завжди пригостять, нагодують і напоять чистою джерельною водицею. Ось і мій хліб чекає на дорогих гостей і запрошує вас, діти, сідати до столу.

(Діти з вихователем сідають до столу).

Бабуся. Сідайте, я вам ще розкажу про свою оселю. Ось зараз я вас посадила не просто за столом, а на покутті, де садовлять найдорожчих гостей. Покуть — це головний кут у хаті, ще його називають червоним (красивим) кутом. У цьому куті висять ікони, прикрашені рушниками, горить свічечка. Ви вже знаєте, що вогонь очищає від усього поганого і людей, і приміщення. Тому якщо в хату зайшла людина з лихими думками, то вона ніколи не сяде на покутті, її туди не допустять мої хатні обереги: вогонь, вишиванки і трави. А шанованих гостей, молодят, щоб їм було добре в житті, де садовлять? (На покутті).

— Молодці, вже й запам'ятали, де ви сидите.

(Бабуся говорить й розкладає по столу ложки).

— Діти, чи такими ложками ви їсте в дитсадку, вдома?

— Чим же вони відрізняються?

(Ми їмо металевими, а у вас дерев'яні).

Бабуся. Усі ці ложки зробив дідусь Панас. Вони незвичайні. Чому? Вони чарівні, лікувальні, соком і сонечком напоєні. Здогадайтеся, чому в мене такі ложки?

(Ложки з дерева. А дерева ростуть на сонечку, цілуються з вітром, дощиком вмиваються, соком наливаються).

— З яких дерев такі цілющі ложки можна зробити?

Дідусь вирізає ложки з груші, яблуні та берези. (Показує ложки).

— Погляньте, які вони різні: велика й вузенька — варення розмішувати; велика і глибока — борщ та суп насипати; середньої величини, як у вас на столі — щоб їсти.

Ось такий у мене дідусь гарний господар, про все піклується.

Вихователь. Бабусю, а де у вас миски стоять? Я хочу вам допомогти стіл накривати.

Бабуся. Миски стоять у миснику. Він у мене стоїть проти печі біля стіні. Це щоб зручно було брати посуд. Діти, погляньте, що ж це таке — «мисник»?

— Правильно, це полички для посуду. Від слова «миска» його назвали мисником. Скажіть, діти, який ще посуд стоїть у миснику? (Глечик).

Бабуся. А звідки ви знаєте, що це глечик?

Дитина. Такий глечик був у казці «Лисиця та Журавель».

Бабуся. А для чого глечик потрібний? (Для молока, води).

— Що можна сказати про глечика який він? (Високий, круглий, глиняний, красивий).

Бабуся. У мене тут стоять миски. Миска — це глибока керамічна посудина для перших страв. Ось полумисок (показує) — це посуд не такий глибокий, але його використовують і для перших, і для других страв.

— З чого весь цей посуд зроблено? (З глини).

— Так, це посуд глиняний. Він дуже красивий, розмальований, з нього приємно їсти.

Ми зараз це перевіримо.

(Бабуся ставить на стіл велику гарну посудину з варениками).

— Як називається цей посуд?

— Це, діти, макітра. Чим вона відрізняється від глечика? (Макітра широка, товща, нижча і з широким горлечком).

— В макітру кладуть пампушки з часником, вареники. Я хочу пригостити вас варениками.

(Діти смакують вареники, а бабуся їм приспівує: їжте, їжте, не цурайтесь,

Ви у мене пригощайтесь.

Вареники непогані,

Вареники у сметані,

їжте, дітки, доїдайте,

Здоровенькі підростайте).

Бабуся. У чому я вам принесла вареники? (У макітрі).

— А в що я вареники накладала? (У полумиски).

Може пригадаєте, де посуд стоїть? (В миснику).

Молодці, усе запам'ятали.

Ось така у мене хата,

Чим багата, тим і рада.

Вихователь. Хата господинею красна.

Дитина. Ліс красен грибами, а хата пирогами.

Бабуся. У своїй хаті і кути помагають.

Вихователь. То ж, бабусю, красно дякуємо за гостину.

Бабуся. Дякую і вам щиро. Бачу і ви рідної мови та звичаїв не цураєтесь. Молодці. Як моя бабуся говорила «Без старого не буде і нового». Тож пам'ятайте, як жили ваші діди-прадіди. Для вас, дітки, у мене є великий секрет.

Приходьте ще в гості і я вам його відкрию.

(Під музику «І в вас, і в нас хай буде гаразд» діти прощаються і виходять із зали).



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка