Хід виховного заходу



Скачати 128.88 Kb.
Дата конвертації04.02.2019
Розмір128.88 Kb.





Мета: розповісти учням про один із видів декоративно-прикладного мистецтва – вишивання, пробуджувати інтерес до заняття цим видом мистецтва. Продовжувати знайомити з обрядами та традиціями. Познайомити з національними символами та оберегами (символіка кольорів, елементів, візерунків). Коригувати образну уяву, фантазію, розвивати художньо-естетичні смаки. Виховувати почуття прекрасного.

Обладнання: виставка вишиванок, українські рушники, ілюстрації з традиційними візерунками вишиванок.
Хід виховного заходу:

Вступне слово вчителя: Радий вітати вас, дорогі діти – продовжувачі традицій нашого народу! Нашу зустріч я хочу розпочати словами незабутнього Василя Симоненка.

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління, завжди було і є предметом спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє ремесло стали основою сучасного народного мистецтва, пов’язаного з виготовленням речей практично необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Із далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло – шиття, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво. І виникло воно з любові до рідної землі, батьківської оселі, зі спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й творити її власними руками.

Зараз – особливий час. Ми звертаємося до джерел народної творчості, до народних традицій. І як радісно усвідомлювати, що вони сьогодні оновлюються, оживають, і чим більше ми будемо їх знати, тим життя наше буде радіснішим, духовно багатшим.

Сьогоднішнє наше свято називається «Українські вишиванки – наче райдуги світанки». Тож нехай час, проведений у спілкуванні з найдавнішим видом українського мистецтва, буде приємним для всіх.
Учениця: Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки


Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!
Вчитель. Важко уявити український національний побут без вишивки. Вишивка - один з масових і найбільш улюблених видів народного мистецтва. Коли подивишся, на перший погляд воно таке просте ремесло, але насправді досить складне, цікаве, таємниче. Воно ввібрало в себе багато казок, легенд, ці­кавих історичних подій, людських доль. Вишивати по-справж­ньому, талановито досить непросто. Для цього потрібні роки терпеливої наполегливої творчої праці. Вишивальниця мусить бути художницею, вміти відчувати найтонші відтінки, кольо­ри. Один штрих, один стібок голки — і вже співає, звучить, оживає узор у руках майстрині.

Вишивкою прикрашали вбрання, рушники, серветки під ікони, скатерті, постільну білизну і навіть взуття. Вона є складовою частиною народного костюма, активно використовується в сучасному одязі, надаючи йому своєрідності і неповторності. Українську хату прибирали саме вишитими рушниками, завісками, картинами, простирадлами, прикроватниками, скатерками і т. ін.


Учень. Вишиванка - символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.
Учениця. Вишиванка - дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт.
Учень. Вишиванка - біль на п`ядесталі,

Слава, воля, єдність, віра - ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами-крильми.
Вчитель. Цей вид мистецтва виник давно — корені його сягають у глибину віків. За часів Київської Русі мис­тецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна-Янка організувала в Києві при Андріївському монастирі школу, де дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.

Народ творив, знаходив і стверджував власний, оригінальний стиль. Невідомі умільці копіткою працею виробили різноманіт­ні усталені техніки вишивання, які дійшли аж до нас. Раніше більшість речей домашнього вжитку здебільшого виготовлялася господарем та його сім'єю. Майже в кожній хаті ткали полотно і шили з нього одяг. А вишивка була найпоширенішим способом прикрасити тканину.


Учениця. Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узор

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

У букет нарвала,

І роботу любимую

Свою розпочала.
Вчитель. Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті.

Психологи радять жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.


Учениця. Звечора тривожного аж до ранку

Вишивала дівчина вишиванку.

Вишивала дівчина, вишивала,

Чорну і червоную нитку слала.

Що та чорна ниточка — розставання,

А червона ниточка — то кохання.

Що та чорна ниточка часто рвалась,

А червона ниточка легко слалась.

Вийду я в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.




Вчитель. Вишивка – це не тільки майстерне творіння золотих рук народних умільців, а й скарбниця вірувань, духовних устремлінь, інтелекту народу. Численні орнаментальні зображення тварин, птахів, квітів стверджують, що наші предки обожнювали, опоетизовували природу не лише у фольклорі, а й у декоративному мистецтві. Багатство і різноманітність геометричних елементів в українській вишивці (ромби, кола, хрести, хвилясті лінії води, горизонтальні знаки землі), зображення тварин, птахів, рослин (дерево життя — верба, дуб, явір та ін.; листя, плоди, квіти; коні, голуби, журавлі, ластівки тощо), людей із ромбоподібними тулубами, хрестоподібними головами. В Україні налічувалось близько 100 видів і технічних прийомів вишивання (гладь, хрестик, низь, мереження, бігунець, плетіння тощо). Композиційне вирішення української вишивки відзначається безмежною фантазією, колоритом.

Велика наша Україна і в різних куточках вишивають по-різному, але всі рукодільниці вкладають у свої вишивки теплоту своєї материнської любові, відданість своєму народу. Тому й сила вишиванок - в їх візерунках. Їх можна читати, як читають книги, адже кожен елемент візерунка щось символізує. Узори вишивок, як правило, були не тільки простими прикрасами, але й оберегами, які захищають («відгороджують») від злих духів, хвороб, різних напастей тощо.


Учениця.Голку вліво, голку вправо —

Вишиваєм квіти вправно.

Маки наче жар горять,

Всіх навколо веселять.
Учениця.А волошки в жовтім житі,

Наче тільки-но умиті,

Ожили на полотні

Й освітили наші дні.
Волошка

Окраса хлібної ниви – волошка. Чарівна, синя, як небо, квіточка ця – вказує на постійний зв’язок з небом. І так вони цвітуть серед неспокійного моря колосків, провіщаючи людям багатство небес. А чистий синій колір спонукав обрати його за символ сталості й вірності.

І так на вишиванках, серед маків, житніх колосків, ромашок, дзвоників гордо синіють чарівні волошки, символізуючи спокій, вірність, стабільність.

Лілеї

Цю чарівну квітку завжди любила молодь. З давнини білу квітку лілеї вважали символом чистоти й цнотливості, любові, краси, чарівності.

Таємниче значення квітки вміщено в її російській назві «одолєнь». За твердженням одного із слов’янських дослідників, вона походить від слова «одолевать» - а саме: перемагати нечисту силу й недугу. Давні слов’яни вважали її важливим оберегом під час подорожей. Отже, вишиті квіти лілеї – уособлення цнотливості, любові, оберіг від усього лихого.
Фіалка триколіна (братки)

Це скромна проста квітка, яка росте на полях, іноді й поблизу людських осель, на городі. Квітка символізує прагнення до знання, допитливість.

Існує легенда, що фіалка – це лице однієї жінки, перетвореної на квітку, через те, що любила зазирати, куди було заборонено.


Чорнобривці

Дуже тісно пов’язані поетичні образи народної пісні та вишивки. Бо те, що любе й миле народові, завжди знайде своє втілення в мистецтві. Ну хто не знає, що в кожному українському обійсті мають рости чорнобривці. Милують вони наше око, лікують наше тіло, а тому й просяться на біле поле рушника чи сорочки.



Хміль

Символіка узору «хміль» дуже близька до символіки води й винограду. Означає вона розквіт, любов, розвиток. В основному це весільна символіка. У народній пісні співається, що «витися» для хлопця означає бути готовим до одруження, а для дівчини заміж іти.


Троянда

Троянда – цариця квітів. Її любили, перед нею схилялися, її оспівували з давніх давен. Тож не дивно, що троянди пишно рясніли на сорочках і рушниках вишитих в багатьох областях України. Узори з трояндами укладалися як рослинні орнаменти, що означало безперервний сонячний рух із вічним оновленням, адже квітка це нащадок Сонця.

А там де троянди – геометричний узор, це вже не просто квіти, це квіти зорі, що уособлюють уявлення про всесвіт як систему, про непорушний закон космосу.

Маки

Маки в українських піснях часто – символ краси й молодості, а ще – символ сну.

З давніх-давен на Україні святили мак і обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви навесні вкривається маками. Ніжна трепетна квітка несе в собі незнищену пам’ять народу. Дівчата, в сім’і яких був загиблий, з любов’ю і сумом вишивали узори маку на сорочках, а на голови клали віночки з семи маків, присягаючи цим зберегти й продовжити свій рід.

Виноград

Символіка винограду розкриває нам радість і красу створення сім’ї. Сад-виноград - це життєва нива, на який чоловік є сіячем, а жінка має обов’язок ростити й плекати дерево їхнього роду. А також виноград є символом достатку та багатства. Мотив винограду бачимо на жіночих та чоловічих сорочках Київщини, Полтавщини. А на Чернігівщині виноград в’ється на родинних рушниках.

Дуб і Калина

Дуб і калина - мотиви, що найчастіше зустрічаються на парубочих сорочках і поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої.

Дуб - святе дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної чоловічої енергії, розвитку життя. Про калину вже було сказано як про дерево роду. Отже, хлопці й молоді чоловіки мали при собі чудодійний оберіг життєдайної сили роду.
Калина

Калина - дерево нашого українського роду. Колись у давнину вона пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогненної трійці: Сонця, Місяця і Зірки. Тому і назву свою має від давньої назви Сонця - “Коло”. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові та невмирущого роду. Ось через це весільні рушники, дівочі і навіть парубочі сорочки тяжкі тими могутніми гронами.

Міцний космотворний український ланцюжок: крапелька крові - жінка - народження - Україна - Відродження.

Зірки на подільських вишивках

Зірки, розкидані по рукаві і зібрані в геометричний орнамент, - це уявлення про структуру Всесвіту, що вже є не хаотичним і безладним, а порядкованим і гармонійним. І знову засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Символи Води і Сонця

Здавна вважалося, що Сонце і Вода є земними першопочатками, і вони є основами життя. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві стихії, що утворили земне життя, а тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогненну батьківську енергії.

З глибини минувщини дійшли в орнаментах українських вишивок ці символи - Земля і Сонце, що в поєднанні з Водою складають життєдайну трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя. Ромбічні знаки на плічку - це символ плодоріддя Землі-матері, щедро засіяної, зігрітої Сонцем, щоб буяло життя наше.



Символ Берегині

Берегиня. Ось вона, чарівна квітка-пані, що береже біле, червоне та чорне зерно, зерно духу, крові та землі-плоті, готової у цю мить розлетітися (вибухнути) у космосі для зародження нового життя. Її віття-руки обтяжене земним насінням розвитку, але тільки вона знає час того магічного помаху-засіву.

Її створив народ такою загадковою, багатоликою та могутньою незнаною квіткою, що тримає в собі материнську силу жінки. Вона сама Мати-природа, яка несе в світи і суть творення, і суть захисту, а через це - вічне оновлення та гармонію життя.

Берегиня - дорогий нам символ, поширений по всій Україні. Вона і життєтворча Мати-природа, і жінка-Мати, яка дарує світові сина, і Дерево життя, що сформувало із мороку-космосу чітку систему Всесвіту. І при всій своїй величності та могутності скромно прикоренилося у земному горнятку, аби ще раз нагадати, що кожне живе створіння - часточка неподільна і нерозривна загальної системи буття.
Символіка птахів




Крім квітів, зілля і дерев особливо багата на українських вишивках символіка птахів. В залежності від нагоди, з приводу якого був вишитий рушник, різні птахи виспівують відповідний зміст. Так соловейко і зозуля, вишиті найчастіше на дівочих рушниках, сидять на гілці калини і немов співають: “Соловейко щебече, собі пару кличе”, а про вишиту зозулю співають: “до осені дівці да гулять, гулять”.

На весільних рушниках дуже часто розсідають пави жар-птиці, які несуть в собі сонячну енергію, і тому символізують теплоту сімейного життя. Вишиті на рушниках соколи, голуби і півні, звернені один до одного голівками з ягідкою калини в дзьобику, зображені в основі дерева-знаку нової сім’ї – символізують шлюбну пару. Серед мотивів птахів є і вірна супутниця людської оселі ластівка, яка завжди приносить добру вістку.

Згідно з філософським розумінням минулого, сучасного і майбутнього птахи розташовані при корені дерева, середині стовбура та віття з обох сторін - то символи дерева – роду.
Учень. Узор вручну, широка планка,

легенький запах ковили,

моя сорочка вишиванка,

вся ніби сплетена з трави.

Дніпра потоки, степ , простори,

по лівій й правій стороні.

Червоно - чорні всі узори,

мережив ряд на полотні.
Традицій пласт, легенди роду,

духовний символ, оберіг,

калини кущ, дівочу вроду,

на полотні все хтось зберіг.

Прості орнаменти, народні,

тягучі як пісні з степів.

Все актуально і сьогодні,

хоча й прийшли з далеких днів.

Заключне слово вчителя. Той, хто пам`ятає минуле, має чимало шансів не помилитися у майбутньому. Варто зберігати своє коріння та свої ремесла. Тому давайте вишивати, давайте носити вишиванки та інші оздоблені вишивкою речі, прикрашати свої оселі, адже це красиво, це природно, це наше рідне мистецтво, наші традиції.

Милуйтеся й радійте! Хай і у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.


Учень:

Одягнімо, друже, вишиванки —

Наш чарівний український стрій.

Не для когось, не для забаганки,

А для себе, вірний друже мій.
Одягнімо вишиванки, друже,

Як одвічний предків талісман.

Хай не буде серед нас байдужих

І один в нас буде отаман.
Одягнімо в свята і неділі,

В будень, за потреби, одягнім

І відчуєм — вороги безсилі

Зруйнувати український дім.
Одягнімо вишиванки, друже,

Хай побачить українців світ —

Молодих, відважних, дужих,

У єднанні на сто тисяч літ.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка