«Гумористичне і містичне в житті Ломоносова»



Скачати 170.54 Kb.
Дата конвертації26.12.2017
Розмір170.54 Kb.


Муниципальное учреждение

«Управление народного образования г. Тирасполь»

Муниципальное образовательное учреждение ТГ-МГ

Городская научно-практическая конференция учащихся

«Ломоносовские чтения»,

Посвященная 300-летию со дня рождения М. В. Ломоносова

Секция: українська мова

Тема: «Гумористичне і містичне в житті Ломоносова»

Научный руководитель: Брыжко Марина Юрьевна,

учитель украинского языка 1 кв.кат.

Тирасполь, 2012


ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………….. ….2

Розділ І. Український гумор - шлях до кращого сприйняття і засвоєння біографії Ломоносова…………………………………………………………..5

1. Жарти українського народу – на допомозі до розкриття унікального життя Ломоносова………………………………………………………………..5

2.Через жарт до пізнання таємниць людської вдачі……………………6

Розділ ІІ. Містичні та гумористичні події в житті Ломоносова………………8

1.Походження великого вченого…………………………………………8

2. Шлях до вченості пролягає через таємні свитки…………………….9

3.Світське життя Михайла Ломоносова ……………………………….12

4.Таємниця сувою з паперами………………………………………….15

Висновки…………………………………………………………………………17

Список використаної літератури……………………………………………….18




Вступ


Ломоносов — з тих геніїв, які з'являються в історії народів не те щоб раз в століття, чи в тисячоліття, а взагалі, — один тільки раз. З'являються, щоб показати співвітчизникам, що криється в кожному з них... Читати Ломоносова і писати про Ломоносов треба, по суті, з однією метою — щоб розібратися в самих собі.

Е. Н. Лебедєв.

Кожного дня на нашій планеті згадують досягнення того чи іншого вченого, часто ми можемо почути, що саме сьогодні визначна дата з дня народження чи смерті якогось письменника чи поета. Усі вони у свій час зробили значні внески в культуру, літературу чи освіту своєї держави.. Про багатьох з них пам’ятають, їх імена увіковічені в їх творіннях, численних пам’ятниках в різних містах.…Але не кожен з них викликає бурю емоцій, пересудів, дискусій, не в кожного у біографії є темні закутки, куди не змогли заглянути дослідники, історики. Далеко не кожний з них може похвалитися тим, що був розвинений всебічно, і буквально з кожною галуззю знань мав справу.

Що ж це за людина, яка торкнулася майже всіх наук? Людина – геній?! Так!

Це Миха́йло Васи́льович Ломоно́сов - росiйський вчений-натураліст, геохімікпоет, реформатор російської мови, перший російський академічно освічений вчений. Серед творів Ломоносова є роботи з фізики, хімії, геології, метеорології, гірничої справи, географії, астрономії, історії і філології. Він був видатним поетом, художником, просвітителем і суспільним діячем. Як про таку людину можна забути? В чому тільки не проявилися таланти Михайла Васильовича! За один рік вивчив латину так, що міг складати вірші. Розгадав рецепт виготовлення скляних сплавів (смальти) і став майстром –мозаїчником. Недарма говорять, що велика людина велика у всьому. Мало хто знає про захоплення Ломоносова історією і про те, що він писав історичні рукописи. Про його досягнення в астрономії, відкриття у фізиці і хімії можна і не говорити!

Мета роботи: показати життєвий шлях Ломоносова через призму українського гумору, спробувати розкрити завуальовані таємниці його життя.

Метою даного дослідження є погляд на життя Ломоносова з іншого боку, ми спробуємо показати життєві віхи вченого за допомогою гумору, проаналізувати діяльність Ломоносова, його репліки, довести, що в житті вченого було багато таємного та комічного.

Новизна і актуальність обраної теми. Ломоносова до сих пір розглядали тільки з боку науки, ми ж в своїй роботі зробили спробу поглянути на нього як на просту людину зі своїми звичками, примхами і таємницями, спробували поєднати український гумор і веселі та цікаві випадки з життя Ломоносова.. Пропоноване дослідження має, окрім наукового, ще й пізнавальний, прикладний характер.

Реалізація поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- аналіз літературних даних з проблеми дослідження;

- зібрання фактів з творчого життя вченого;

- розкриття таємниць та гумористичних історій з життя Ломоносова;

- показ значення гумору у зображенні певного образа.

Методи дослідження:

Були використані такі методи: порівняльний, описовий, зіставний, викривальний, психологічний.



Теоретична і практична значимість роботи:

Матеріал виконаної роботи можна використати на уроках української мови та літератури, для роботи в гуртках українознавства, при організації та проведенні виховних заходів, відкритих уроків, семінарів, при вивченні біографії Ломоносова, для написання рефератів, курсових та дипломних робіт.



Розділ І. Український гумор - шлях до кращого сприйняття і засвоєння біографії Ломоносова

  1. Жарти українського народу – на допомозі до розкриття унікального життя Ломоносова

Михайло Васильович Ломоносов був унікальною людиною. Ми можемо простежити його зв'язок майже з усіма науками, так як він був не просто всебічно розвиненою людиною, а обдарованою усіма можливими талантами.

Зрозуміло, що про таку людину хочеться слухати, її біографію хочеться вивчати. Безумовно, кожний вчитель хоче, щоб учні запам’ятали на все життя таких людей, чиї імена увіковічила сама матінка – історія. А що робити, коли біографічні дані та творча діяльність подаються сухо та нецікаво? Тут на допомогу прийде добрий український гумор.

Користуючись різними джерелами ми з вами маємо змогу прочитати смішні історії або випадки з життя того чи іншого вченого. Окрім того, що ми отримуємо багато позитивних емоцій, ми ще й взнаємо щось нове та цікаве про цих чи інших людей. Здоровий гумор ще нікому не завадив. Тим більше, що вчені часто бувають неуважними, зануреними в себе і не помічають нічого навколо.

А всім, мабуть, вже давно й достеменно відомо, що українці - дуже веселий народ, який полюбляє жартувати і не пропускає нагоди посміятися. Багато українських письменників спеціалізуються саме у жанрі гуморески. Факт, що якщо під час слухання та сприймання інформації, вона вам видалася смішною, ви отримали позитивні емоції, то вона краще засвоїться і ви на довший час її запам’ятаєте.



  1. Через жарт до пізнання таємниць людської вдачі

Жарти дуже точно розкривають вдачу людей. Давньогрецький філософ і історик Плутарх у своєму життєписі про Олександра Македонського писав «часто... слово чи жарт краще розкривають вдачу людини, ніж битви...»

Ви можете заперечити, що читаючи серйозні речі або говорячи про них, не можна сміятися…Але і не можна бути постійно серйозними, ми повинні шукати позитивні, веселі моменти в нашому житті, повинні вміти сміятися, адже сміх продовжує життя, допомагає позбутися поганих емоцій.

А позитивні емоції – потужний стимул людському організму боротися з будь-якою недугою самостійно.

Фразі Аристотеля: « Із усіх живих істот тільки людині властивий сміх» - у середні століття надавалося величезне значення. Сміх розглядали як вищий духовний привілей людини, недоступний ніяким іншим істотам. 

І в кінці кінців «розумне» обличчя не говорить дійсно про розум його власника. Мав рацію барон Мюнхгаузен з однойменного кінофільму, коли сказав: "Розумне лице - ще не ознака розуму, панове! Усі найбільші дурниці у світі робляться саме з цим виразом обличчя. Посміхайтеся, панове, посміхайтеся"!

Сміх відіграє важливу роль у виживанні людства як виду, оскільки відновлює в людях психічну урівноваженість і стабільність поведінки.. Коли ми сміємося в клітинах нашого мозку, а потім і в усьому тілі, відбуваються хімічні реакції, які сприяють травленню, скороченню і розслабленню артерій, поліпшенню кровообігу. Можливо, сміх - не кращі і ефективніші ліки, але вже точно - найприємніші. Тому в будь-якому суспільстві цінують тих, хто уміє смішити, знає ціну жарту.

Але українці дійсно цікавий народ, в нього ще багато талантів та зацікавлень. Окрім любові до гумору, явно простежується тенденція «все і про всіх знати». Що ж робити, якщо нам все цікаво і до всього є діло. Ну всюди ми можемо встромити свого носа. А якщо у людини все життя завуальоване? Начебто всі ми знаємо біографію Ломоносова, але ні…скільки ще таємниць зберігає вона, скількома секретами повниться його життєвий шлях. Скільки з вченим відбувалося цікавого! Такого, що аж ніяк не можна зарахувати до сухих та серйозних фактів!

Спробуємо і ми дослідити життєвий шлях Ломоносова, використовуючи при цьому цікаві смішні випадки та історії з його життя. Не забудемо і про розкриття фактів, таємних та невідомих досі людству.



Розділ ІІ. Гумористичні події та таємниці в житті Ломоносова

  1. Походження великого вченого

Біографія Ломоносова достатньо добре відома, хоча в ній є і багато білих плям. Порівняно недавно було встановлено точне місце народження Михайла Ломоносова – село Мішанінськая, поблизу Холмогор, Архангельської губернії. День його народження датується «Михайловим днем» (8 листопада за старим стилем) 20 листопада 1711 року. Вважається, що Ломоносов був сином селянина-помора Василя Дорофієва.

Навіть потім, коли він стане знаменитим, багато хто буде нагадувати його низьке походження. Кажуть, що одного разу , опиниившись в колі петербурзьких академіків, серед яких знаходився і М.В.Ломоносов, молодий і хвалькуватий князь Іван Курагін вирішив нагадати, що і він ''величина'': - А ось я Рюрікович! Моє генеалогічне дерево сягає корінням до самого Володимира Червоне Сонечко. Хто ще тут може сказати таке про себе? Ось ти, Михайло син Василя, здатний що-небудь подібне сказати про своїх предків? - На жаль, ні, - із сумом відповів великий російський учений. - Справа в тому, що всі метричні записи мого генеалогічного дерева зникли ще під час всесвітнього потопу.

Ось так з гумором і почуттям власної гідності відповідав Ломоносов.

Але за яких обставин він, син простого помора, придбав пристрасть до науки і прізвище Ломоносов, невідомо. Говорять, що син рибака насправді був дитям прибульця або, принаймні, побічним сином самого царя Петра 1, схожість між яким, до речі, простежується дуже добре.




  1. Шлях до вченості пролягає через таємні свитки

Достовірно відомо, що сам Ломоносов називав «брамами своєї ученості» «Граматику» Мелетія Смотрицького і «Арифметику» Леонтія Магницького. Обидві ці книги займають видне місце в культурі, характеризують рівень науки і освіти в Росії, досягнутий на початок XVIII століття. Проте просто читання та бесіди з бувалими людьми навряд чи могли збудити в поморському синові настільки пристрасне бажання вчитися, щоб він взимку 1730 років відправився до Москви. І у віці 20 років, пішовши на явний підлог ( він видав себе за сина священика), поступив в тодішній вищий учбовий заклад – Заіконоспаську духовну академію, де зазнав всього – і кепкування товаришів по навчанню, і голод.

Смішно, що навіть, коли він вже став знаменитий, його земляки, як і раніше платили за нього подушну подать - 1 рубль 20 копійок, оскільки за документами перший російський академік ще числився "крестьянином в бегах".

Цікаво, невже усі поневіряння за кордоном, і багатолітня робота від темна і до темна, лише ради того, щоб його, Ломоносова, назвали «першим російським університетом»? Ні, схоже, у нього була ще якась таємна мета. Яка ж?.. Микола Іванович Костомаров – один з найвидніших істориків часу Ломоносова – натякав якось, що витоки подвижництва Михайла Васильовича потрібно шукати на його батьківщині. На півночі в той період мешкали найсильніші чаклуни-маги. Закрутити метіль або влаштувати на морі шторм для них була пара дурниць. Проте, схоже, і вони були не всесильні. Інакше не прийшли б до Василя Ломоносова напередодні народження сина. Причому вони знали не лише стать майбутньої дитини, але і запропонували для неї, ще ненародженої, роботу. А за її виконання, як аванс, дали Василю стільки грошей, що він враз став одним з найбагатших людей краю. Отримав садибу з будинком, ставок для риби і навіть власний корабель. А що ж чаклуни хотіли взамін? Це прояснилося через декілька років, коли до корабля Василя в повний штиль і туман вивернулася звідкись тура. На борт рибальської шхуни піднялися люди і передали Василю футляр з дивними сувоями. «Скажеш синові – хай прочитає.»

Кажуть, то були сувої з текстами мудреців Гиперборєї. Була колись така країна на місці Північно-східної Русі. Багата і сильна була держава, з якою рахувався навіть Олександр Македонський. А потім чомусь загинула. І залишилися після неї лише розвалини споруд, яким 9000 років. А також документи, що несуть в собі якусь таємницю.

Розгадати її і повинен був Михайло Ломоносов . І він пішов з рідної домівки. За знаннями. Вчився спочатку в Росії. Потім п'ять років оббивав пороги іноземних університетів. І усюди возив з собою футляр з тими сувоями. Прочитати сувої – такий наказ чаклунів. Борг батька доведеться сплатити синові. Північні чаклуни всесильні. За непослух покарають невідкладно. Першим, кому Михайло показав ті письмена, був професор Феофан Прокопович. Сам він і прикрив Ломоносова, який обманом поступив в академію. Феофан поручився, що Михайло насправді – син сільського священика. Він же допоміг учневі осилити латинь – мову мов. Але навіть професор не зміг допомогти студентові в прочитанні дивних текстів. Він лише підказав, що письмена на свитах схожі на списки середньовічних алхіміків. А це означало, що подальша дорога Ломоносова лежала до Європи, перш за все до Німеччини – центру тодішньої науки. Спочатку Ломоносов вчився в Марбурзі, слухав лекції з фізики і хімії професора Вольфа.

У формулах хімії він бачив щось схоже на письмена в сувоях. Хімія, як відомо, дочка алхімії. Проте коли Михайло ризикнув показати ті сувої Христіану Вольфу, той теж лише розвів руками. Писання нагадали йому рецепт філософського каменя. «Залиште це, друже мій. Вам ця праця не під силу».

Але Ломоносов не міг зупинитися. І він поїхав у Фрейбург, де продовжував удосконалюватися в науках, в геології і гірській справі. І робив це настільки завзято, що новий професор Іоганн Гендель навіть поскаржився на буйного учня до Москви. Мов, жодного ладу з ним немає, не хоче робити те, що його заставляють, а робить, що йому заманеться. Тим часом на Василя насідали чаклуни: «Чи прочитав син письмена?» Батько Ломоносова оборонявся, як міг. Навіть запропонував магам втричі більше грошей, ніж отримав від них колись. Але ті лише відмахнулися: відомості з сувою для них були важливіші. А щоб поквапити сина, чаклуни зробили так, що Василь Ломоносов, батько Михайла Ломоносова пропав без вісті. А самому Михайлу в той момент приснився віщий сон. Мов, корабель, на якому плив його батько, розбився, а його самого викинуло на незаселений острів в Білому морі. Повернувшись до Петербургу, Михайло Ломоносов почав наводити довідки про батька. Йому повідомили, що Василь з рибальською артіллю ось вже чотири місяці як пішов в море і все ще не повернувся.

Тоді Михайло написав, де шукати батька. Його тіло і справді рибаки знайшли на тому самому острові, який вказав їм його син. Михайло Васильович натяк зрозумів: чаклуни таким чином давали знати – нам чекати набридло.





  1. Світське життя Михайла Ломоносова

Але вчений не тільки займався розгадуванням таємниць містичного сувою з паперами. Його життя було насичене подіями, зустрічами з відомими і вченими людьми того часу. Незважаючи на те, що світське життя Михайла Ломоносова теж пронизане своїми секретами, в ньому багато місця залишилося і для жартівливих моментів.

Якось на прийомі один вельможа вказав Михайлу Ломоносову на дірку в його каптані, запитавши: "Що це у вас, шанований академіку, розум з каптана виглядає?" "Ні, - відповідав Ломоносов, - це дурість туди заглядає". З ним жартувати було невигідно. Він скрізь був таким же: удома, де всі трепетали перед ним; у палаці, де він «драв» за вуха пажів; в Академії, де, за свідченням Шлецера, не сміли при ньому «пікнути». В той же час Ломоносов був добродушним.

Одного дня Шувалов запросив до себе на обід багатьох відомих учених і письменників (він частенько так робив), серед яких були і Ломоносов з Сумарковим. Вже всі зібралися і чекали лише приходу Ломоносова, який не знав про запрошення Сумаркова. Увійшовши, Ломоносов пройшов вже півкімнати, коли помітив Сумаркова. Ні слова не сказавши, Ломоносов обернувся і пішов до дверей. Шувалов закричав йому услід: "Куди, Михайлу Васильовичу?! Ми вже сідаєемо за стіл, чекали лише тебе". Притримуючи рукою двері, Ломоносов відповів: "Додому". Шувалов заперечив: "Навіщо ж? Адже я запросив тебе до себе обідати". Вказуючи пальцем на Сумаркова, Ломоносов сказав: "Тому, що я не хочу обідати з дурнем", - і пішов.

Починаючи з 1741 року, вчений працює на повну силу. Російська академія наук, ним же організована, допомагає своєму лідерові, чим може. А сам він замінює собою цілий університет. Серед його багаточисленних наукових відкриттів того часу – дослідження, присвячені ртуті. Це свідчення того, як він шукав філософський камінь. А камінь той чудодійний, як відомо, багато що може – і свинець в золото перетворити, і вічну молодість своєму володареві гарантувати, і дещо ще.

У 1748 році Ломоносов написав оду на честь чергової річниці з дня сходження імператриці Єлизавети Петрівни на престол, за що був нагороджений двома тисячами рублів. Говорять, що в казні на той момент були лише мідні гроші і винагорода була видана саме ними. Для того, щоб доставити винагороду Ломоносову, було потрібно два вози.

Дивними дослідами академіка зацікавилися не лише на півночі, але і в Петербурзі. По місту пішли чутки про дивний футляр, який Ломоносов постійно носив з собою.

Михайло Васильович хоч багато часу віддавав наукам, але він все-таки не був кабінетним диваком. Великий, пізніше повнуватий, і в той же час швидкий та сильний, вдачу мав хоч і добру, веселу, але круту, запальну. Одного разу задумали його пограбувати троє матросів на Васильєвському острові, але не тут то було. Ломоносов так розсердився, що одного уклав однією рукою, іншого з розбитим обличчям спонукав до втечі, а третього вирішив пограбувати сам, знявши з нього куртку, камзол, штани, зв'язав вузлом і приніс цю здобич додому.

Одного дня Ломоносов вирішив розібрати колекцію мінералів для Академії наук. Він без особливих зусиль визначив камені,які зберігалися там, окрім одного. Ломоносову нічого не залишалося, як поцікавитися у секретаря Академії походженням цього каменя. Секретар відповів ученому, що цей мінерал є найдорогоціннішим в колекції, тому що його в колекцію передав король Ян Собеський особисто. Це був камінь з нирок короля. Його-то і не зміг розпізнати Ломоносов.

Світське життя вченого переповнене цікавими фактами, смішними і таємничими історіями про нього, адже кожний день вченого був насичений різноманітними подіями. Але всі свідки та історики сходяться на одному моменті, що Ломоносов любив посміятися, міг кепкувати і з себе… але принижувати свою власну гідність не давав нікому.


  1. Таємниця сувою з паперами

Якось увечері на темній вулиці на Ломоносова знову напали двоє. Їм потрібний був сувій з паперами. Але впоратися з дужим помором не змогли. Він сам побив грабіжників. Але задумався: хто на нього міг полювати в столиці? Чаклуни так грубо не працюють. Виявилось, що за сувоєм полює сам всесильний Орлов. Спочатку він пішов до мети навпростець – підіслав грабіжників. Але справа не вигоряла, і граф відклав повторну операцію до зручного моменту. Ломоносову тим часом залишалося провести лише декілька експериментів. Він вже багато що розгадав з того сувою і ось-ось був готовий розкрити таємницю філософського каменя. Але щось, мабуть, йому здалося дивним в останньому рецепті. І він у вирішальному досліді не став дотримуватися пропорцій, вказаних у сувої, а використав речовини в мікроскопічних дозах. І ця обережність врятувала його . Отримана речовина дарувала не життя – вона несла смерть. То була вибухівка небаченої сили. Навіть крихта викликала сильний вибух. Оскільки Ломоносов жив при академії, де вибухи і пожежі були справою звичною, на той випадок ніхто начебто не звернув особливої уваги. Але Ломоносов вирішив не ризикувати. Зрозумівши, в чому справа, він спалив і свої записи, і самі сувої. Він знав, чим йому це загрожує. Але дороги назад вже не було. І незабаром Ломоносову приснився ще один віщий сон: із столу впав календар, розкрившись на даті – 4 квітня. Михайло Васильович зрозумів: цього дня йому не пережити. Він і справді раптово помер 4 квітня 1765 року, у віці всього 54 років, хоча славився відмінним здоров'ям. Граф Орлов тут же наказав переворушити лабораторію і роздобув таємничий футляр. Але в ньому виявився лише попіл. Тоді взялися за архів ученого. Багато що з паперів Ломоносова пропало зразу після його смерті. Дивом лише зберігся список 14 робіт, над якими він працював в останні місяці і тижні. Але самих рукописів не знайшли і понині.

Чи правильно зробив Ломоносов, коли знищив сувої, вже з розгаданими таємницями?! Напевно, так. Він ніби передбачив, що динаміт з копалень негайно перекочує на поля битв. І що атом стане раніше бомбою, а лише потім запрацює в ядерному казані. Ну, а що було б з нами зі всіма, якби ще в часи Ломоносова в хід пішла вибухівка жахливої сили?.. Так, напевно, те ж, що сталося з жителями тієї ж Гиперборєї і не менш таємничої Атлантиди. Згинула б наша цивілізація, як і ті, що були до неї. Ось такий вже зовсім чорний гумор.

Виходить, що Ломоносов своїм життям заплатив за те, щоб наша цивілізація могла існувати, розвиватися. Образа тільки бере, як подумаємо , скільки ще унікальних відкриттів міг зробити вчений, скільки користі принести науці! Ось так незрозуміло обірвалося життя Ломоносова, залишивши після себе велику і таємничу спадщину.


Висновок

До особи Михайла Васильовича Ломоносова зверталося багато прозаїків, поетів, драматургів. Здавалося б, про нього написано стільки, що спроба сказати щось своє неодмінно стикнеться з вже висловленою точкою зору. Але ж в кожного – свій Ломоносов!

Ломоносов постав перед нами як особа – величезна, самобутня, яку не можна ні з чим порівняти.

Отже, можна сказати лише одне: такі геніальні люди, як Ломоносов народжуються нечасто. І зрозуміло, що в їхніх життєвих долях буде багато незрозумілого і таємничого, такими людьми буде цікавитися не одне покоління істориків та вчених. І дуже добре те, що така розумна, здібна і обдарована всіма талантами людина могла жартувати, не боялася сказати гостре слівце в суспільстві, і не соромилася посміятися, навіть, над якимись своїми вадами.

Ви знаєте, мабуть , добре те, що в біографії Ломоносова стільки темних закутків, стільки ще нерозгаданих таємниць! Тому що наступні покоління учнів обов’язково зможуть їх розгадати, зможуть їх вивчати, досліджувати…І хто знає, можливо колись, ми з вами взнаємо усі таємниці загадкового сувою…

Список використаної літератури

1.Ломонов Михаил Васильевич. Биография. Библиография. Выссказывания.-

Л.: Просвещение,1966.- 153с.

2.Равич Н. Повесть о великом Поморе / Н. Равич; рис. И. Архипова. – М. : Дет. лит., 1976. – 173 с.

3.Рачкова Е. Каким был его облик // Наука и жизнь. - 2011. - №11. - С. 64-66.

4.Киприянов В. Беспорядки Ломоносова: библиотека исторических курьёзов/ В. Киприянов. – Архангельск, 1991. – 108 с. 

5.М.В. Ломоносов в портретах, фотографиях, документах: пособие для учителя. - Л.: Просвещение, 1965. – 301 с.

6.Михайло Ломоносов: Жизнеописание. Избранные труды. Воспоминания современников. Суждения потомков. Стихи и проза о нём / сост. Г.Е. Павлова, А.С. Орлов. – М.: Современник, 1989. – 493 с. – (Открытия и судьбы).









Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка