Головний редактор В. Горовий, д-р іст наук, проф., заст гендиректора нбув. Редакційна колегія



Сторінка1/7
Дата конвертації25.06.2019
Розмір1.47 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7


Засновник: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського. Видається з 01.01.1998 р. Виходить двічі на місяць. Головний редактор
В. Горовий, д-р іст. наук, проф., заст. гендиректора НБУВ. Редакційна колегія: М. Закіров (заст. голов. ред.), канд. іст. наук, заввідділу політологічного аналізу, Л. Чуприна, канд. наук із соц. комунікацій, заввідділу оперативної інформації, Т. Дубас, заввідділу синтезу соціокультурних мережевих ресурсів. Комп’ютерний дизайн: Г. Булахова. Адреса редакції: НБУВ, Голосіївський просп, 3, Київ, 03039, Україна. Тел. (044)524-25-48, (044)525-61-03. E-mail: siaz2014@ukr.net, www.nbuviap.
gov.ua. Свідоцтво про державну реєстрацію КВ № 5358 від 03.08.2001 р.




Україна: події, факти, коментарі

Інформаційно-аналітичний журнал
16 2018
ЗМІСТ

Коротко про головне
Президент України П. Порошенко увів у дію рішення РНБОУ
щодо припинення дії Договору про дружбу, співробітництво
і партнерство між Україною та Росією………………………………………..3
Аналітика
Політичні акценти
Гранчак Т.

Президентські вибори в Україні: кандидати, стратегії, технології………4
Потіха А.

ВО «Свобода» готується до виборів 2019 р…………………………………18
Рудь І.

Вихід України із СНД і відмова від пролонгації Договору
про дружбу з РФ: офіційні заяви, прогнози, оцінки експертів
…………………………………………………………………………25
Ворошилов О.

«Движение» С. Бэннона в отзывах СМИ …………………………………...31
До нових стандартів самоврядування
Пальчук В.

Забезпечення цивільного захисту населення ОТГ

в умовах децентралізації………………………………………………………37
Економічний ракурс
Кулицький С.

Банківська система України: сучасний стан і тенденції розвитку…….46
Наука – суспільству
До 100-річчя НАН України

Основні напрями діяльності НАН України………………………………...57

Діяльність науково-дослідних установ……………………………………...60

Міжнародне співробітництво в галузі науки і освіти……………………..63

Наукові публікації……………………………………………………………...71

Інтерв’ю вчених НАН України…………………………………………….....75

Здобутки української археології……………………………………………...81
До 100-річчя Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського
Тарасенко Н.

Оцінювання ефективності діяльності бібліотек у соціальних мережах: методика, критерії, досвід…………………………………………………….82


Коротко про головне
Президент України П. Порошенко увів у дію рішення РНБОУ щодо припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та Росією
Президент України П. Порошенко підписав Указ «Про Рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 вересня 2018 року “Про Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацієюˮ».

Відповідно до Рішення Ради національної безпеки та оборони України підтримано пропозиції Міністерства закордонних справ України щодо припинення Україною дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, підписаного 31 травня 1997 р.

Міністерство закордонних справ України має заявити Російській Федерації про бажання України припинити дію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ відповідно до ст. 40 цього Договору та внести у встановленому порядку на розгляд Президентові України проект закону України щодо припинення дії Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і РФ.

Також, відповідно до рішення РНБОУ, МЗС має поінформувати Організацію Об’єднаних Націй, Організацію з безпеки та співробітництва в Європі, інші міжнародні організації про бажання України припинити дію Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією, підписаного 31 травня 1997 р., та підстави припинення.

Як зазначила представник Президента у Верхній Раді України І. Луценко під час засідання погоджувальної ради лідерів фракцій і груп, на засіданні Ради нацбезпеки і оборони «було погоджено позицію держави щодо непродовження Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією».

Вона повідомила, що до 30 вересня Російську Федерацію буде поінформовано нотою МЗС України, а главою держави буде внесений до парламенту відповідний законопроект відповідно до ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» (Офіційне інтернет-представництво Президента України (http://www. president.gov.ua). – 2018. – 17.09).



Аналітика
Політичні акценти
Т. Гранчак, ст. наук. співроб. СІАЗ НБУВ
Президентські вибори в Україні: кандидати, стратегії, технології
31 березня 2018 р. на Україну чекає черговий політичний струс у вигляді президентських виборів. Додаткової гостроти події додаватиме російський фактор – війна і цілком імовірне втручання Кремля в перебіг виборчої кампанії (принаймні у вигляді підтримки певного кандидата). І хоча, на перший погляд, часу до виборів ще багато, ключові політичні гравці вже розгортають підготовку до виборчої кампанії. Не залишає байдужими тема майбутніх виборів і експертне середовище, у якому продовжують обговорюватися імовірні кандидати, сценарії та результати виборів.

Позиції кандидатів

Серед можливих претендентів на посаду Президента експерти називають діючого главу держави П. Порошенка; його вже традиційного суперника, лідера партії «Батьківщина» Ю. Тимошенко; лідера партії «Громадянська позиція» А. Гриценка; Ю. Бойка (Опозиційний блок); В. Рабиновича (партія «За життя»); О. Ляшка (Радикальна партія О. Ляшка); А. Садового (політична партія «Об’єднання “Самопомічˮ»); О. Тягнибока (ВО «Свобода»); В. Наливайченка (рух «Справедливість»); Р. Безсмертного (екс-віце-прем’єр-міністр України); С. Таруту (партія «Основа»); А. Яценюка (партія «Народний фронт»), а також відомого співака С. Вакарчука та шоу-мена В. Зеленського. При цьому повний перелік кандидатів на президентське крісло, за прогнозами оглядачів, становитиме не менше 20 позицій.

Один з провідних експертів Інституту публічної політики й консалтингу К. Бондаренко виокремив чотири групи кандидатів на пост Президента на виборах 2019 р., кожний з яких пропонуватиме свій вектор розвитку країни:

1. «Консервативний» (П. Порошенко та представники президентської команди) – збереження чинної влади і її курсу.

2. «Національний» (Ю. Тимошенко/О. Ляшко) – боротьба за реформи для громадян, а не для МВФ.

3. «Компрадорський» (А. Гриценко/С. Вакарчук/В. Чумак та ін.) – орієнтація на США.

4. «Реваншистський» (Ю. Бойко/В. Рабинович/Б. Колесников/В. Новинський) – апелювання до економічних успіхів попередніх років.

Назви запропонованих експертом векторів можуть, звісно, дискутуватися, зокрема «компрадорським» з однаковим успіхом може бути названий будь-який з них. У цілому ж запропонований К. Бондаренком поділ може бути взятий за основу для більш детального розгляду основних позицій імовірних учасників наступних президентських виборів, об’єднаних відповідно до специфіки їх позиціонування на політичному полі в такі групи:

– консервативно-традиційні;

– національно-традиційні;

– національно-модерністські;

– реваншистсько-традиційні.

Т. Козуб у виданні «Вести» на початку липня представив доволі детальний аналіз основних програмних меседжів, з якими ключові політики готуються до виборів Президента.

1. «Консервативно-традиційні» (П. Порошенко та представники президентської команди).

Говорячи про П. Порошенка, оглядач звертає увагу на те, що його участь у майбутніх президентських перегонах не настільки очевидна, як здавалося б на перший погляд. Він не виключає того, що в «прагматичній» частині БПП і «Народному фронті» може обговорюватися варіант висунення альтернативного кандидата, який представлятиме владну команду (наприклад, діючого Прем’єра В. Гройсмана).

Акцентами виборчої кампанії стануть конституційне закріплення курсу держави на ЄС і НАТО (про таку ініціативу Президент П. Порошенко вже заявив під час параду на майдані Незалежності з нагоди Дня Незалежності України), скасування депутатської недоторканності, право самовизначення для кримських татар, а також створення на базі УПЦ КП і УАПЦ помісної православної церкви. Крім того, на порядку денному залишиться реформа децентралізації та лібералізація зовнішньоекономічної діяльності для бізнесу.

У контексті російсько-українського конфлікту зберігатиметься курс на введення миротворчої місії на Донбасі, припинення вогню та імплементація Мінських домовленостей – роззброєння незаконних збройних формувань, контроль над російсько-українським кордоном, проведення під контролем ООН місцевих виборів за українським законодавством.

2. «Національно-традиційні» (Ю. Тимошенко/О. Ляшко).

Ю. Тимошенко, яка станом на кінець липня 2018 р. очолювала рейтинг претендентів на посаду Президента, пропонує українцям розглянути можливість зміни політичної системи в державі з парламентсько-президентської на парламентсько-канцлерську з ліквідацією посади Президента як такої. Прем’єром має стати лідер партії, яка переможе в парламентських виборах. Частково президентські функції з контролю й адміністрування мають бути передані новому органу – Національній асамблеї самоврядування (далі – НАС), третина якої формуватиметься главами професійних асоціацій (медицина, бізнес, військові), а дві третини – авторитетними публічними особами, які обиратимуться шляхом рейтингового голосування.

Серед пропонованих повноважень НАС – право розпуску Верховної Ради, призначення глав НАБУ, ГБР, НАПК та інших органів, вето на закони, що їх ухвалюватиме парламент, право законодавчої ініціативи.

Цікавими пропонованими новаціями, які з високою долею імовірності сподобаються пересічним виборцям, є впровадження у Верховній Раді біометричного голосування, а також наділення законодавчою ініціативою громадян.

Болюче для українського суспільства питання підвищення ефективності боротьби з корупцією передбачається вирішити шляхом забезпечення додаткової прозорості за рахунок блокчейну.

Щодо проблеми Донбасу, то поряд з мінським форматом пропонується повернення до Будапештського меморандуму. Паралельно передбачається проведення «гуманітарної деокупації», під якою розуміється проведення роз’яснювальної політики, спрямованої на зміну в позитивний бік (як до громадян України) ставлення до мешканців тимчасово неконтрольованих Україною територій, а також акумуляція з міжнародних фондів коштів на відновлення регіону.

Крім того, з метою зміцнення передвиборних позицій Ю. Тимошенко, за інформацією ЗМІ, проводить переговори щодо підтримки з боку «Народного фронту» (далі – НФ) А. Яценюка. Такий союз одного разу вже виявився ефективним для лідера «Батьківщини», коли, по суті, саме А. Яценюк представляв партію під час ув’язнення Ю. Тимошенко.

Для НФ угода з Ю. Тимошенко у випадку її перемоги створює реальний шанс закріпитися у владі в умовах відсутності власного рейтингу. При цьому варіант угоди А. Яценюка з П. Порошенком, враховуючи історію їхніх політичних взаємовідносин і високий антирейтинг діючого Президента, навряд чи варто серйозно розглядати.

Інший представник «національного вектора», О. Ляшко, бачить Україну виключно президентською республікою й пропонує прибрати посаду Прем’єра, скоротити кількість міністерств до 10 і підпорядкувати їх безпосередньо Президенту.

Так само скоротити політик пропонує й кількість депутатів – до 250 з нинішніх 450, проте наділити їх посиленими контрольними повноваженнями, зокрема ухвалити закон про імпічмент і тимчасові слідчі комісії. Крім того, ввести заборону на входження до парламенту більше двох разів.

У сфері економіки передбачається досягти розвитку за рахунок сприяння високотехнологічним галузям, що в підсумку дасть змогу проводити більш виважену соціальну політику і розв’язувати гострі соціальні проблеми.

У вирішенні конфлікту на Донбасі політик робить ставку на миротворчий контингент.

До групи «національно-традиційних» кандидатів можна віднести й Р. Безсмертного, який заявив про свої президентські амбіції ще в травні 2018 р.

Так само, як і Ю. Тимошенко, він вважає доцільним зміну форми правління на парламентську, утім виступає за збереження посади Президента, хоча й з обмеженими відносно нинішніх повноваженнями.

Політик упевнений у необхідності мілітаризації країни, економіки й промисловості для врегулювання ситуації на Сході України. При цьому він виступає за суб’єктивізацію ролі України в процесі встановлення миру, а також підкреслює необхідність впровадження практики звітів силовиків перед парламентом стосовно перебігу Операції об’єднаних сил.

3. «Національно-модерністські» (А. Гриценко/С. Вакарчук/ В. Зеленський).

Найближчий опонент Ю. Тимошенко, який, за прогнозами експертів, має доволі високі шанси проходження в другий тур виборів, А. Гриценко, не вважає за необхідне усунення з політичної системи України посади Президента. «Можна на основі парламенту керувати країною? Я категорично проти. Це має бути вертикаль, яка 24 год на добу приймає рішення, несе за них відповідальність, яка має прізвище, прізвище Президента. У парламента прізвища немає. Там більше 400 депутатів, якщо закон не прийняли, вони всі розводять руками, немає з кого спитати. А ще вони не ходять на роботу, тиснуть по 15 кнопок. Ось чому не можна обмежувати повноваження Президента. І не можна обирати голову держави в парламенті», – вважає А. Гриценко.

Свою передвиборну кампанію політик будує на завданнях припинення війни на Донбасі, зростання економіки й покращення екології.

«Відповіддю на вирішення проблем освіти, медицини, соціального забезпечення є потужна економіка. …Як зробити економіку потужною? По-перше, державі не треба заважати бізнесу, – розповідає лідер “Громадянської позиціїˮ. – Якщо держава зменшить податкове навантаження, це допоможе врятувати економіку. Наші підприємства готові і вже сплачують по 500 євро зарплатні і більше на своїх підприємствах. Владі потрібно стимулювати розвиток робочих місць і зупинити мільйонний відплив людей за кордон».

Важливим кроком для позитивних змін у країні А. Гриценко називає покращення стану навколишнього середовища. «Проблема екології є актуальною по всій країні, особливо на Запоріжжі, Дніпропетровщині, Львівщині, у Сумах, Харкові тощо. Нові підприємства повинні відповідати європейським екологічним стандартам. Якщо інвестор вкладає в будівництво сотні мільйонів, але 10 млн шкодує на екологічні заходи – завод не будуть вводити в експлуатацію. На вже існуючих підприємствах необхідно провести аудит і скласти графік поступового приведення у відповідність їх до екологічних стандартів. Інших варіантів не може бути».

Щодо тимчасово окупованих територій, то, за словами А. Гриценка, існує неофіційний формат мирних переговорів «між Україною, Росією, Америкою та Європою», у рамках якого лідер «Громадянською позиції» особисто брав участь у розробці нового проекту мирного плану. «Цей документ зараз лежить на столі Е. Макрона, А. Меркель, Д. Трампа, П. Порошенка і В. Путіна. План передбачає участь міжнародних сил, розформування “республіканськихˮ органів управління і військових сил, відновлення систем життєзабезпечення. Проект повернення Донбасу до нормального спокійного життя розрахований на три-п’ять років, – розповідає А. Гриценко. – Розпочати цей план заважають дві проблеми. По-перше, міжнародна спільнота ще не дотиснула Путіна, хоча санкції вже досягли його найближчого оточення. По-друге, це – недовіра до нинішньої української влади».

За словами політика, реінтеграція нині окупованих територій (включно з Кримом) відбуватиметься «завдяки міжнародним зусиллям», але не в рамках мінського формату.

Свої позиції в президентських перегонах А. Гриценко планує посилити за рахунок домовленостей з іншими політичними силами. Як відомо, раніше про його підтримку як кандидата на пост Президента і входження до «Громадянської позиції» заявила політична сила «Альтернатива» та її лідер Є. Фірсов, на разі ж тривають переговори з лідером партії «ВО “Самопомічˮ» А. Садовим.

Як інформує видання «Гордон», в інтерв’ю LB.ua від 4 липня А. Гриценко заявив, що демократичні опозиційні партії повинні об’єднати свої зусилля на виборах Президента України. «Моє глибоке переконання, що має бути один кандидат... Якщо від цієї ліберально-демократичної опозиції, як її називають, ...піде 10 кандидатів, вибір усієї країни зведеться до двох прізвищ –Порошенко і Тимошенко. І цей вибір виглядає надто вузьким для такої потужної країни. Але дуже багато людей у цьому випадку або не піде на вибори, або просто покрутить пальцем біля скроні, мовляв, ідіоти-гетьмани не змогли зробити так, щоб наш виборчий бюлетень не був метровим», – пояснив він.

Політик зазначив, що обговорював це питання ще в березні 2017 р. з лідером партії «Рух нових сил» М. Саакашвілі, мером Львова й лідером «Самопомочі» А. Садовим і співголовою партії «ДемАльянс» В. Гацьком. Пізніше до переговорів долучилися лідер Європейської партії України М. Катеринчук і глава партії «Народний контроль» Д. Добродомов. «Чому я на цьому наголошую? Тому що зараз ви говорите зі мною в ситуації, коли прізвище другої людини в рейтингах Гриценко, а не Садовий. Дехто каже: “Ага, зараз у нього є шанс, тому він навколо себе об’єднує”. Ні. Я вважав, що треба об’єднатися навіть тоді, коли шансу в мене не було. І ця позиція чесна, послідовна, і партнери це визнають», – запевнив політик. За словами екс-міністра оборони, якщо на початку президентської виборчої кампанії більше шансів буде в А. Садового, він підтримає його кандидатуру. А. Гриценко вважає, що платформі опозиційних політсил також треба було б погодити кандидатуру Прем’єра й спікера Верховної Ради. «Якби зараз, наприклад, зателефонував Садовий і сказав: “Ми прийняли рішення – входимо в одну команду і йдемо впередˮ. І “Самопомічˮ, як умова для того, щоб ми об’єдналися, висуває на посаду Прем’єр-міністра свою кандидатуру, моя відповідь була б “такˮ, я підтримую цю кандидатуру», – пояснив він.

Інший представник «модерних» політиків С. Вакарчук асоціюється з тим новим обличчям на українському політичному небосхилі, на якого громадськість очікує вже не менше десятка років. У ряді матеріалів ЗМІ його пов’язують з американським фінансистом Д. Соросом і українським олігархом В. Пінчуком. І хоча сам співак намірів брати участь у президентських виборах наступного року не підтверджує, його прізвище наполегливо продовжують включати в соціологічні опитування.

Як можна зробити висновок з виступів С. Вакарчука, основними завданнями для українців сьогодні він бачить боротьбу з корупцією, зміни виборчого законодавства (відкриті списки й незалежність ЦВК від партій), реформу держслужби, припинення практики політичного лобізму тощо.

Головною умовою повернення тимчасово окупованих територій вважає розвиток економіки України й підвищення рівня життя її громадян, а також розроблення успішного сценарію для регіону.

Подібною до С. Вакарчука є кандидатура В. Зеленського, який також на разі ухиляється від чітких відповідей щодо своєї потенційної участі у виборах Президента. Появу його прізвища в президентських рейтингах ряд оглядачів схильні розглядати як технологію, спрямовану проти С. Вакарчука, адже наявність двох «нових облич» розсіює увагу виборця та зменшує значення події. Про технічний характер «проекту “Зеленськийˮ» може свідчити й зосередженість шоу-мена на своєму прямому «конкуренті» С. Вакарчукові – натяки на західні освітні програми («я в Вашингтон учиться не ездил») і прямі виклики («Слава, ну что: ты “даˮ или “нетˮ? Если ты железно “даˮ или точно “нетˮ, ну тогда и я»).

Разом з тим оглядачі висловлюють припущення, що як політики і С. Вакарчук, і В. Зеленський можуть бути орієнтовані на різні електоральні групи. С. Вакарчук – на серйозних представників молоді та людей середнього віку, а В. Зеленський – на протестний електорат, налаштований на разі голосувати «проти всіх».

4. «Реваншистсько-традиційні» (Ю. Бойко/В. Рабинович).

У групі «реваншистсько-традиційних» політиків станом на початок липня найрейтинговішим був Ю. Бойко.

Основними постулатами його передвиборної платформи є:

– поглиблення децентралізації та передача в регіони повноважень з формування виконавчих органів, участі в бюджетній, податковій, соціальній, культурній політиці країни;

– розширення повноважень парламенту й уряду;

– перегляд економічної частини Угоди про асоціацію з ЄС;

– перегляд відносин з МВФ;

– ембарго на підвищення комунальних тарифів;

– поновлення економічного співробітництва з Росією;

– підвищення соціальних виплат;

– податкові пільги аграріям;

– право голосу переселенцям;

– впровадження жорстких заходів з боротьби з вивозом лісу до ЄС.

Цілком очікувано окрема увага приділяється вирішенню ситуації на Донбасі. Тут головна теза – «Мир понад усе». Для цього пропонується проведення переговорів у прямому форматі як з Кремлем, так і з «владою республік», відродження Мінських домовленостей і їх реформування – доповненням «введення в регіон миротворчої місії».

Найближчий суперник Ю. Бойка на полі колишнього електорату Партії регіонів – лідер партії «За життя» В. Рабинович.

Він обстоює ідеї нейтрального статусу України, зміцнення її армії, заборони обирати депутатів до парламенту на понад один термін. Соціальна програма політика включає зменшення пенсійного віку для жінок, підвищення пенсій для військовослужбовців і звільнення людей похилого віку від сплати ЖКХ.

У питанні Донбасу ідеться про мир, припинення економічної блокади і виконання Мінських домовленостей.



Сценарії і технології

Зважаючи на кількість імовірних учасників президентських перегонів, питання, яке у першу чергу ставлять оглядачі, у тому, чи вдасться зберегти свій статус діючому Президенту. Ситуація в державі залишається складною, рівень життя українців продовжує знижуватися, питання подолання корупції багато хто з українців уже навіть перестав обговорювати, зважаючи на безперспективність цього заняття. Тож цілком закономірним і очікуваним стало падіння рейтингу П. Порошенка. За даними на червень 2018 р. соціологічними замірами, його підтримка коливається на рівні 7–9 %, чого явно недостатньо для перемоги (хоча деякі оглядачі пояснюють такий низький відсоток тим, що Президент, на відміну від багатьох своїх суперників, фактично ще не почав власної кампанії). Більше того, за даними соціологічної групи «Рейтинг», діючий Президент очолює антирейтинг – майже 52 % громадян України за жодних обставин не готові голосувати за нього. Зважаючи на це і враховуючи політичні амбіції глави держави, оглядачі розглядають імовірні сценарії, які можуть забезпечити команді П. Порошенка збереження нинішніх позицій.

Перший з них умовно можна визначити як «менше зло». Він полягає в розпорошенні електорату провладних партій між різними кандидатами й консолідації виборців відверто опозиційних партій навколо одного кандидата.

У зв’язку з цим примітний прогноз голови Всеукраїнської громадської організації «Комітет виборців України» О. Кошеля, за яким, як інформує видання «Сегодня», на выборах Президента України у 2019 р. може бути рекордна кількість кандидатів. На думку О. Кошеля, претендентів посісти вищий державний пост може бути від 20 до 30. При цьому не виключена поява позасистемних кандидатів – керівників нового бізнесу, людей з європейською освітою та менеджерським досвідом. З таким прогнозом погоджується директор Агентства моделювання ситуації В. Бала; про «рулон з прізвищами» говорить також заступник Голови Верховної Ради І. Геращенко.

У такому випадку, враховуючи потенціал адмінресурсу, а також інформаційні можливості дискредитації найбільш небезпечних опонентів, можна розглядати варіант, коли П. Порошенку вдасться отримати найбільший відсоток серед кандидатів «промайданівських» партій і вийти в другий тур з представником опозиції. По суті, ідеться про розігрування сценарію виборів 1999 р., коли основна боротьба точилася між Л. Кучмою й П. Симоненком. Голосування за Л. Кучму на тлі загрози реваншу комуністів стало тоді для багатьох вибором «меншого зла». Сьогодні П. Порошенко міг би позиціонуватися як «менше зло» на тлі загрози повернення країни в орбіту Росії.

Про ймовірність такого сценарію ще на початку президентства П. Порошенка говорив, зокрема, О. Доній, який саме в цьому контексті розглядав ініціативи щодо реінтеграції тимчасово непідконтрольних Україні територій Донбасу. Адже можливість проголосувати для багатьох мешканців цього регіону означала б підтримку саме опозиційного кандидата, а отже, зростання загрози реваншу.

У чистому вигляді на разі цей сценарій не відбувся, водночас можливості його адаптації до нинішніх умов аналітики все ще не готові відкинути. Зокрема, О. Роговик, координатор Антикорупційного форуму Львівщини, голова аналітичного центру FreeVoiceInformationAnalysisCenter, 5 липня у своєму представництві у Facebook написав, що володіє інформацією про те, що своїм бажаним спаринг-партнером П. Порошенко обрав екс-«регіонала» Ю. Бойка. «…Порошенко затіяв небезпечну гру. Переклавши частину власних політичних амбіцій до проросійського кошика, він створює дуже небезпечну для країни ситуацію. По-перше, бо можливим просуванням Бойка він гарантує перемогу будь-кому, хто вийде з ним у другий тур, а це може бути не сам Порошенко (Тимошенко, той же Ляшко). По-друге, у випадку провалу цього цинічного сценарію усе може вилізти страшним боком і хтось з ригів (екс-“регіоналівˮ. – Прим. авт.) буде мати реальний шанс посісти головне державне крісло. Тоді купа людей швидко збереться на Майдані, щоб не допустити навіть інавгурації якогось Бойка/Рабіновича/Ляшка. І це може катастрофічно завершитись для країни. В умовах війни з РФ», – застерігає експерт.

Про співробітництво частини опозиційних партій із діючою владою інформує «Украина.ру». Зокрема, ідеться про зв’язки з Адміністрацією Президента Ю. Бойка, який нібито обмінює свою пасивну участь у президентських виборах на збереження партійних бізнес-активів.

Видання також повідомляє, що, як звернув увагу на своєму каналі в YouTube.com український блогер А. Шарій, канал «Прямий» активно критикує Ю. Тимошенко, головного конкурента П. Порошенка на президентських виборах. При цьому Ю. Бойка, начебто теж суперника Президента, канал не просто не критикує, а, навпаки, дає йому трибуну для виступів. На підставі цього А. Шарій робить висновок, що українська влада навмисно «ростить» Ю. Бойка до прийдешніх виборів.

У зв’язку з цим примітною є ініціатива партії «За життя» щодо висунення єдиного кандидата від опозиційних сил. Лідер партії В. Рабинович, посилаючись на інтереси виборців, ще на початку липня 2018 р. закликав об’єднати зусилля навколо одного кандидата керівників Опозиційного блоку, «Відродження», Аграрної партії, інших опозиційних сил, до яких можна віднести ті політичні партії, які умовно орієнтовані на колишній електорат Партії регіонів

Узгоджений кандидат імовірно міг би претендувати на голоси виборців південно-східних регіонів країни, педалюючи теми миру, позаблокового статусу, російської мови, традиційних сімейних цінностей, соціальної підтримки. Сумарно ступінь його підтримки виборцями міг би становити від 16 до 20 %, що станом на сьогодні вивело б єдиного опозиційного кандидата на першу позицію в рейтингу потенційних претендентів на президентське крісло.

Утім, ця ініціатива партії «За життя» поки що не отримала твердої відповіді. Натомість співголова української парламентської фракції «Опозиційний блок» О. Вілкул зазначає, що партія восени нинішнього року визначиться з кандидатом на вибори Президента-2019 шляхом проведення праймеріз.

«Вибори Президента – це дуже серйозні і відповідальні вибори. Можу сказати те ж саме, що говорив уже Ю. Бойко, В. Новинський, я багато раз це говорив. В Опозиційному блоці восени буде проведений, скажімо так, певний праймеріз і буде прийнято рішення, хто буде балотуватися на президентських виборах. Очевидно, це має бути людина, яка буде користуватися максимальними повагою, довірою, а також зможе перемогти», – сказав він в ефірі програми «Свобода слова».

Оглядачі не виключають, що між різними опозиційними партіями точитиметься суперництво за підтримку Кремля, який зробить ставку на більш прохідного кандидата. «Триває мегаборотьба за підтримку Кремля на президентських виборах – єдиного проросійського кандидата, на якого спрямують увесь медіа- та фінансовий ресурс», – підкреслює політолог М. Давидюк. За його словами, у середині осені має бути визначений єдиний кандидат, що об’єднає електорат.

«І якщо рейтинги приблизно в обох проектів (Ю. Бойко і В. Рабинович. – Прим. авт.) одинакові, то змагання наразі відбуваються на рівні медіа-ресурсів: фінансова основа Рабіновича входить до інформаційних каналів, нарощуючи власний вплив та проросійський контент», – пояснює М. Давидюк.

У свою чергу голова Комітету виборців України О. Кошель переконаний у зацікавленості Москви в одному опозиційному кандидаті. «На перший погляд, у російському таборі – суцільні конфлікти, взаємні звинувачення… І здається, що об’єднання нереально. Але головна технологія Кремля на виборах 2019 р., і парламентських, і президентських, – технологія примусового об’єднання кандидатів з проросійського табору і проведення їх однією колоною, – сказав він. – Яким це буде примусом, складно говорити. Це може бути фінансовий примус, це може бути спокуса певною медійною підтримкою. На виборах 2019 р. це буде однією з ключових відмінностей – мінімальна кількість російських грошей, тому що пряме фінансування, як це було в 1990-ті або 2000-ні й можливе викриття у фінансуванні з Росії – серйозний мінус для будь-якої політичної сили, навіть проросійської. Але примус до об’єднання однозначно буде».

Треба зазначити, що під кінець липня А. Рабиновичу вдалося посилити позиції партії в змаганні з Опозиційним блоком, залучивши до її лав одного з найбільш одіозних вітчизняних політиків, лідера громадської організації «Український вибір» і кума Президента Росії В. Путіна В. Медведчука. На думку оглядачів, вступ В. Медведчука в партію «За життя» виявляє, на кого насправді роблять ставку в Росії.

При цьому не виключено, що ряд невеличких опозиційних партій, на кшталт партії «Християнські соціалісти» М. Добкіна, не братимуть участі в об’єднавчих процесах. За домовленістю з Банковою вони можуть відігравати технічну роль і через збереження автономності, відтягувати на себе частину голосів виборців, сприяючи в такий спосіб контрольованості міри зміцнення позицій єдиного опозиційного кандидата.

Разом з тим розігрування сценарію «меншого зла» за збереження наявної лінійки кандидатів 100-відсоткової упевненості в перемозі на виборах П. Порошенка не дає, натомість створює небезпечні для країни ризики. Факторами, які б збільшили вірогідність успішної реалізації такого плану, є загострення російської загрози, яке змусило б провладні партії відкинути суперечки й об’єднатися навколо діючого Президента; виведення з пулу претендентів на пост Президента політичних «важковаговиків»; великий успіх влади, велика перемога, яка могла б переважити набутий негатив (за влучним висловлюванням С. Рахманіна, «безвіз» уже відіграно як яскравий медіа-привід, потрібні свіжі вражаючі перемоги).

Хресна хода УПЦ КП з нагоди 1030-річчя хрещення Русі, яка відбулася 28 липня і яку, за фактом, очолив Президент, дає змогу визначити принаймні одну тему, яка інтегруватиметься в передвиборну кампанію П. Порошенка – томос про надання автокефалії Українській православній церкві. Принаймні сформульовані П. Порошенком гасла «Армія – боронить українську землю. Мова – боронить українське серце. Церква – боронить українську душу» цілком вкладаються в агітаційні шаблони. Упевнено можна стверджувати, що саме ідея томосу активно експлуатуватиметься президентською командою під час виборчої кампанії. Утім, враховуючи суспільні настрої (питання релігії не стоїть серед найбільш затребуваних виборцями), а також те, що надання томосу стосується в першу чергу православних українців (з яких частина вірян УПЦ МП виступить проти томосу), експерти сумніваються в тому, що перспектива отримання томосу серйозно відкоригує президентський рейтинг.

У контексті непевності передвиборних позицій діючого глави держави примітно, що в інформаційному полі з’явилася інформація стосовно залучення для вирішення актуальних питань його виборчої кампанії фахівців Національного інституту стратегічних досліджень.

Таку інформацію поширила у Facebook на початку липня генеральний директор телеканалу ZIK, телеведуча Н. Влащенко. «Мої джерела в АП і СБУ (Адміністрація Президента, Служба безпеки України. – Прим. авт.) говорять про те, що в найближчі тижні Національний інститут стратегічних досліджень може бути реорганізовано. Зокрема, його глава В. Горбулін подасть у відставку», – цитує Н. Влащенко видання «Гордон». За інформацією телеведучої, причиною відходу В. Горбуліна з посади стане поділ колективу на дві нерівнозначні групи. «Менша на чолі з Горбуліним (до 50 осіб) продовжить займатися проблемами безпеки і пов’язаною з ними науковою роботою. Велика піде з Петром Олексійовичем (Президентом України П. Порошенком. – Прим. авт.) на вибори і стане системоутворюючою опцією в боротьбі за владу», – зазначила Н. Влащенко. Примітно, що під кінець липня з’явилася інформація, що В. Горбулін дійсно пішов з посади директора НІСД, а його місце посів Р. Павленко, колишній заступник глави Адміністрації Президента України.

Інший варіант, який теоретично міг би дати шанси для збереження П. Порошенком чинних позицій, – дострокові вибори. Утім, імовірність реалізації такого сценарію, на думку експертів, невисока. Адже, по-перше, деякі конкуренти П. Порошенка вже готові до боротьби, мають вироблені передвиборні концепції, кадровий і фінансовий ресурс, мережу регіональних осередків і навіть у випадку дострокової кампанії зможуть стати небезпечними суперниками для діючого глави держави; по-друге, для оголошення дострокових виборів потрібні вагомі юридичні підстави; по-третє, цей варіант навряд чи з ентузіазмом буде сприйнято західними партнерами України та, найімовірніше, послабить її підтримку з боку європейських країн і США, а отже, зробить більш вразливою для агресивних дій з боку Росії.

Ще один сценарій полягає в скасуванні виборів узагалі, що теоретично можливо в умовах введення в країні військового стану. З інформацією про можливість розвитку подій в цьому напрямі 5 липня в ефірі програми «Доброго ранку, країно» на «UA:Перший» виступила лідер «Батьківщини» Ю. Тимошенко, яка є одним з найсильніших претендентів на вищу державну посаду. Ю. Тимошенко де-факто звинуватила Президента в бажанні розв’язати «велику війну» на Донбасі, що потребуватиме оголошення військового стану і, відповідно, скасування виборів. «Це вкрай небезпечний план, який П. Порошенко сьогодні думає здійснити в Україні. Він хоче в принципі вибори Президента не проводити. І тому зараз почався глибокий переговорний процес з тими, хто нібито очолює “ЛНРˮ і “ДНРˮ – з людьми, які окупували частину України і Донбасу. І Порошенко хоче ініціювати початок великої війни»,– заявила політик.

Нагадаємо, однопартієць Ю. Тимошенко В. Івченко вважає, що військовий стан може бути введено тільки на Донбасі. Але і цього буде достатньо, щоб вибори не відбулися.

Анонсований лідером «Батьківщини» сценарій прокоментував політолог А. Золотарьов. За його словами, перед виборами Президента в 2019 р., П. Порошенко почав розробляти план із збереження особистої влади. При цьому перемога на виборах не є його метою. На думку експерта, відповідь на питання, чи вдасться П. Порошенко до радикальних дій з метою збереження посади, очевидна. «У нинішній рівноважній ситуації худої стабільності шанси Порошенка на переобрання рухаються до точки нуля. Запитується, що треба зробити, щоб спробувати цей тренд зламати? Треба вивести ситуацію з рівноваги. І такі сценарії напевно опрацьовуються. Тут метою є не перемога на виборах як таких, а збереження особистої влади. У мене немає таких інсайдерів, які б могли підтвердити або спростувати заяву Тимошенко в ефірі “UA:Першийˮ про те, що одним з таких сценаріїв є загострення на фронті, щоб ввести в Україні військовий стан і не проводити вибори. Поки заперечення з приводу заяви звучали в дусі “цього не може бути, тому що не може бути ніколиˮ. Відповісти можна в тому ж дусі. Україна – країна необмежених можливостей, від нашої влади можна чекати чого завгодно. До речі, а передачу, в якій Тимошенко зробила заяву, оперативно прикрили, напевно, щоб народ не баламутили. Закони політики універсальні, з поправкою на місцеві нюанси, тому ще раз подивіться Wag the Dog (“Хвіст виляє собакоюˮ), за 20 років фільм ані трохи не втратив актуальності».

Разом з тим не можна виключати, що поява такої інформації може бути інформаційним вкидом, покликаним розхитати ситуацію, з одного боку, і завдати удару по позиціях Президента – з іншого (примітно, що поширення заяви Ю. Тимошенко здійснювалося переважно проросійськими й російськими медіа-ресурсами). Така інформація може вкидатися не стільки для запобігання можливому загостренню, скільки для перекладання негативу відповідальності за таке загострення з російської сторони на діючу українську владу в особі Президента. Адже про можливе нагнітання ситуації на Донбасі восени 2018 р. ішлося неодноразово. Тож його анонсування – вдалий хід. У випадку, якщо загострення не відбудеться, можна буде сказати, що саме завдяки Ю. Тимошенко, яка завчасно розкрила «підступні наміри». Якщо відбудеться – можна заявити, що прогноз справдився й попередження було немарним. Така інформація може бути вигідна й Росії. Адже для того щоб мінімізувати ризик імовірного посилення санкційного тиску у випадку загострення ситуації на Донбасі, не зайвим було б спробувати перекласти провину на Україну, завдавши попутно удару по іміджу П. Порошенка. Зворотним боком такої тактики може бути посилення позицій кандидата, який стояв би на позиціях примирення.

Тож не виключено, що витоки такої інформації відбуваються не без сприяння російської сторони. На користь такого припущення може свідчити, зокрема, інформація про зустріч Ю. Тимошенко напередодні зробленої заяви с нардепом від Опоблоку М. Добкіним і прокремлівським політтехнологом В. Грановським, про що повідомив колишній нардеп та політичний експерт Т. Чорновіл.

«Не дивлячись на абсолютну шизофренічність цього припущення, Тимошенко ще додала трохи менш помітних нюансів у тексті. Там ніде не було згадки про Росію та її агресію, про Путіна. Виходить, що керівники фейкових республік самостійні в ухваленні рішень і у веденні бойових дій та не залежать від Кремля. Росії там взагалі немає... Стоп !!! Від когось ми все це вже чули. За кордоном про це постійно говорять Лавров, Сурков і сам Путін. А в Україні ще недавно подібні речі заявляла перший номер партійного списку “Батьківщиниˮ Савченко», – написав він у Facebook.

Російський фактор

Безвідносно до випадку із заявою Ю. Тимошенко російське втручання в президентські вибори в Україні не викликає сумнівів ані в політиків, ані в експертів. Зокрема, міністр закордонних справ України П. Клімкін вважає, що таке втручання буде тотальним. Про намагання Росії втрутитися в перебіг виборчої кампанії попереджає Ю. Шулипа, директор Інституту досліджень російської агресії, у своєму блозі.

Науковий співробітник Центру з питань трансатлантичних відносин при Університеті Д.Гопкінса в США М. Воробйов назвав п’ять способів, у які Росія може вплинути на результати українських виборів.

Перший спосіб втрутитися – підтримати фінансово проросійських кандидатів. Як засвідчують опитування, проросійські кандидати досі мають потужний електоральний ресурс, тож підтримка таких політиків, як Ю. Бойко і В. Рабинович, гіпотетично може дати можливість Росії впливати на українські реалії політичним шляхом.

М. Воробйов вважає, що якщо б Ю. Бойкові та В. Рабиновичу вдалося домовитися про єдиного претендента на президентських виборах 2019 р., це була б сильна кандидатура. І, вважає аналітик, це потенційне злиття вже спричинило тривожні паралелі з виборами 2010 р., коли проросійський кандидат В. Янукович, вдало використовуючи помилки демократичної команди, що була при владі, здобув пост Президента через шість років після продемократичної помаранчевої революції та намагався повернути Україну до авторитаризму.

Другий спосіб втручання – організація через потужну мережу впливових організаторів, журналістів й інших експертів, які працюють в інтересах Росії в Україні, потужної медіа-кампанії для підтримки проросійського кандидата та дискредитації його опонентів.

Третій варіант впливу на вибори – дестабілізація ситуації в Україні через збільшення військової напруженості на Донбасі, терористичні напади та інші насильницькі дії, які поширюють страх, паніку й недовіру до українського уряду, зокрема серед правоохоронних органів. Як результат, багато виборців можуть втратити віру у виборчий процес і вирішити просто не голосувати.

Четвертий можливий сценарій – організація широкомасштабних кібератак, спрямованих проти українських державних установ, банківської системи, Міністерства оборони, Ради національної безпеки й оборони та інших організацій. Експерт також не виключає зламів персональної електронної пошти, як це було під час президентської кампанії в США у


2016 р.

П’ятий варіант – провокування військового перевороту в Києві, що призведе до влади радикальні й інші націоналістичні організації, включаючи членів добровольчих батальйонів, які мають військовий досвід на Донбасі.

«Якщо б до влади в Києві прийшла справжня “українська хунтаˮ, як були відображені результати Революції гідності в російських державних засобах масової інформації, Кремль може використовувати це як привід для “миротворчої операціїˮ, спрямованої на захист російськомовного населення від “київської хунтиˮ», – ідеться в повідомленні.

М. Воробйов наголошує, що третій, позначений насильством, «майдан» був би найсприятливішим для подальшого вторгнення російської армії в Україну, демонструючи міжнародному співтовариству, що тільки Росія може навести лад у цій «невдалій державі», одночасно тримаючи Україну у сфері впливу Кремля.

Аналітик не має жодних сумнівів щодо того, що Росія докладе максимум зусиль, щоб використати для повномасштабного реваншу в Україні шанс, який створюють для неї президентські вибори 2019 р.

Кремль робитиме все можливе, щоб завоювати Україну політично, вважає аналітик. «Вибори дають Росії велику можливість помститися за останні чотири роки і відновити контроль над політичною орієнтацією та майбутнім України», – зазначає він.



Рейтинги

Майбутні вибори Президента України стали приводом для вивчення настроїв українців. Як інформують «Факти. ICTV», соціологічна група «Рейтинг» у середині червня провела анкетування серед 2 тис. 500 повнолітніх українців за репрезентативною вибіркою в усіх регіонах. Отримані в результаті опитування дані засвідчили, що лідером виборчих симпатій є Ю. Тимошенко (16 %); за нею йдуть А. Гриценко (11,7 %) і Ю. Бойко (10,5 %); 9,3 % тих, хто визначився з вибором, хочуть бачити Президентом шоу-мена В. Зеленського.

Діючий Президент П. Порошенко виявився на п’ятому місці поряд з С. Вакарчуком і О. Ляшком (по 8,6 %).

Згідно із соціологічними даними, голову партії «За життя» В. Рабиновича висловили готовність підтримати 7,6 % респондентів; лідера партії «Об’єднання “Самопомічˮ» А. Садового – 3,4 %; голову ВО «Свобода» О. Тягнибока – 2,8 %; лідера руху «Справедливість» В. Наливайченка –


2,0 %; екс-народного депутата Р. Безсмертного – 1,4 %; голову партії «Основа» С. Таруту – 1,1 %; лідера «Народного фронту» А. Яценюка – 1,1 % респондентів.

Дещо інші дані показує Фонд «Демократичні ініціативи». Відносну підтримку серед респондентів, які планують узяти участь у виборах, має Ю. Тимошенко – 13,3 % виборців. Далі йдуть А. Гриценко – 9,4 %, Ю. Бойко – 8,4 %, П. Порошенко – 7,6 %, О. Ляшко – 7,4 %.

Київський міжнародний інститут соціології перше місце так само віддає лідеру «Батьківщини». Якби вибори Президента України відбувалися в середині червня 2018 р., у першому турі більше голосів, ніж інші кандидати, а саме 19,5 %, отримала б Ю. Тимошенко. Далі А. Гриценко (12,6 %), О. Ляшко (10,7 %), Ю. Бойко (10,2 %), П. Порошенко (8,5 %).

По-іншому список лідерів виглядає в компанії SOCIS. На першому місці Ю. Тимошенко, у якої 9,3 % прихильників. За нею з відривом менше ніж у відсоток (8,4 %) П. Порошенко; С. Вакарчук – 7,3 %, А. Гриценко – 7 %, В. Зеленський – 6,6 %.

При цьому видання зазначає, що, на думку соціологів, розраховувати на те, що кількість громадян, які на разі не визначилися з вибором
(у середньому 15–20 % у кожному регіоні), змінить картину, не варто.

Як зазначає керівник соціологічної групи О. Антипович, як правило, це люди, які й так не мають намірів іти на вибори. Інша частина розділиться пропорційно між учасниками виборів.

Хто може вплинути на розподіл сил, так це самі кандидати. Точніше ті з рейтингу, які вирішать не брати участі в перегонах. Тоді голоси їхніх прихильників розділяться між іншими конкурентами й таким чином можуть змінити картину.

А. Потіха, наук. співроб. СІАЗ НБУВ



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка