Геродот виступає в афінському одеоні



Сторінка1/47
Дата конвертації06.01.2018
Розмір6.58 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47






Gore Vidal. Creation. — Heinemann, London, 1981.

(C) Gore Vidal, 1981. By arrangement with Andrew Nurnberg Associates, London.
Гор Відал (нар. 1925 p.) — визначний амери­канський письменник, автор відомих радянсько­му читачеві романів «Вашінгтон, округ Колум­бія» (1967), «Віце-президент Берр» (1974), «1876» (1976), що склали трилогію про суспільно-полі­тичне життя Америки в різні періоди її історії. У 1984 р. письменник поповнив свої американсь­кі історичні хроніки великим біографічним ро­маном «Лінкольн». Перу Гора Відала належать також романи, присвячені стародавній історії,— «Юліан» (1964), «Дві сестри» (1971), «Сотворіння світу» (1981), гротесково-сатиричні твори «Калкі» (1977), «Дулут» (1984), п'єси, кіносценарії, літературно-критичні й публіцистичні нариси.

Дія роману «Сотворіння світу», визнаного одним з найкращих творів Гора Відала, що його ми публікуємо в погодженому з автором скоро­ченому варіанті, розгортається в V ст. до н. е. Побудований у формі спогадів перського посла в Афінах, він послідовно переносить читача з Греції до Персії, Месопотамії, Індії, Китаю, ви­світлює тогочасні історичні події, зокрема — греко-перські війни, а також наукові та філо­софсько-релігійні погляди різних народів Старо­давнього світу.



Шовкун Віктор Йосипович (нар. 1940 р.) — перекладач, член Спілки письменників СРСР. Перекладає з італійської, португаль­ської, іспанської, французької, англійської мов. Окремими видан­нями виходили його переклади творів Д. Піреллі, Г. Деледди, Ф. Намори, М. Лопіша, В. Бласко Ібаньєса, Ч. Павезе, А. Франса, В. Гюго, О. Бальзака та ін.





ГЕРОДОТ ВИСТУПАЄ В АФІНСЬКОМУ ОДЕОНІ

ЧАСТИНА ПЕРША

1

Я сліпий. Але я не глухий і тому вчора аж шість годин мусив терпіти нісенітні розбалакування одного rope- історика про так звані «греко-перські війни». Якби я був молодший і зі мною більше тут рахувались, я неодмінно підвівся б зі свого місця в Одеоні й дав йому гідну відповідь.

Бо я знаю, як і чому почалися війни з греками. Адже більшість свого життя я прожив при перському дворі й навіть тепер, коли мені пішов уже сімдесят п'ятий, і досі служу Великому цареві, як служив його батькові — моєму любому другові Ксерксу — та його дідові, славному володарю, що його навіть греки називають Дарієм Великим.

Коли той «історик» нарешті замовк, мій вісімнадцятирічний небіж Демокріт запитав, чи не хочу я належно відповісти промовцеві, який щойно так принизив Персію.

— Ви повинні дати йому відсіч,— сказав він.— Бо всі на вас дивляться. Вони знають, що ви дуже розгніваний.

Тут, в Афінах, Демокріт вивчає філософію. Отож суперечка для нього — неабияка втіха. Запиши мої слова, Демокріте. Зрештою, я завів цю довгу розповідь про те, як і чому почалися війни з греками, на твоє прохання. Я не збираюся щадити нікого — в тому числі й тебе. То на чому я зупинився? Ага, Одеон...

Я посміхнувся в'їдливою посмішкою сліпого — як висловивсь один поет. Сказати щиро, я ніколи не думав дожити до старості, а тим більше — до сліпоти. Та ось три роки тому білі хмари, що вже давно клубочились перед моїми очима, раптом заслали мені світ.

Останнє, що я побачив у житті, була пляма мого обличчя в срібному дзеркалі. Це сталося в Сузах, у царському палаці. Спершу я був подумав, що кімнату заволокло димом. Але стояло літо, і ніде нічого не горіло. Якусь мить я ще бачив себе в дзеркалі, потім перестав бачити. І вже ніколи нічого не побачив.

У Єгипті роблять операцію, після якої білі хмари начебто розсіюються. Але я надто старий, щоб їхати до Єгипту. Та й світу я надивився більше, ніж досить. Жодна людина стільки не мандрувала — я не лише об'їздив усю Персію, а й побу­вав у Індії, в далекому Китаї.

Але я збився на манівці. Це старим людям властиво. Розповім, що сталося, коли ми виходили з Одеону.

Пролунали оглушливі оплески — то Геродот із Галікарнаса закінчив нарешті свою розповідь про «розгром» персів біля Саламіна тридцять чотири роки тому. Коли Демокріт повів мене до виходу, звідусіль почулися вигуки й перешіп­тування:


  • Перський посол!

  • Б'юсь об заклад, йому не сподобалося те, що він тут почув!

  • Він доводиться Ксерксові братом, так?

  • Ні, він маг.

  • А що це таке?

  • Перський жрець. Вони їдять змій та собак.

  • А хлопець гарний на вроду.

  • Він грек, родом з Абдерів. Мегакреонів онук.

  • Онук отого персолиза?

— Тому персолизові, щоб ти знав, належить добра половина всіх срібних копалень у Фракії.

Мені звідусюди дихали в обличчя, мене штовхали і ображали. Я, звичайно, розумію, що бути послом Великого царя в Афінах досить-таки небезпечно. Адже в першу-ліпшу хвилину ці легковажні люди можуть зійтись на збори, де кожен громадянин чоловічої статі має право висловити свою думку і — що найгірше!— має право голосу. Вислухавши котрогось із місцевих демагогів — підкупленого чи божевільного,— афіняни не завагаються порвати мирний договір, як вони уже вчинили одного разу, коли .напали на перську провінцію Єгипет. І зазнали нищівної поразки. Ця виправа була ганебним порушенням договору, укладеного шістнадцять років тому, коли до Суз з'явилося афінське посольство, наділене повноваженнями домагатися миру з Персією. Головним у посольстві був Каллій, найперший багатій у Афінах. Незабаром договір уклали. Афіни визнали владу Великого царя над грецькими містами Малої Азії. Натомість Великий цар пообіцяв не посилати перський флот у Егейське море і таке інше. Договір був дуже довгий. Либонь, ото я й очі собі пошкодив, коли протягом кількох місяців безліч разів перечитував перський текст договору.

Після поразки греків у Єгипті до Суз прибуло друге посольство. Великий цар виявив поблажливість. Він обминув увагою те, що афіняни порушили перший договір, напавши на його провінцію Єгипет, і за кілька днів було погоджено, що договір знову набуває сили. А як доказ своєї довіри до Афін, Великий цар направив туди послом найближчого друга свого покійного батька Ксеркса — Кіра Спітаму, тобто мене.

Не скажу, щоб я був у захваті. Чи думав я, що мені доведеться прожити свої останні роки на чужині, в цьому холодному й непривітному місті? З другого боку, коли вбили мого любого друга Ксеркса й на трон зійшов його син Артаксеркс, моє становище в Сузах стало досить хистким. Хоча Великий цар ставився до мене добре, я був надто близький до колишнього монарха, щоб нові люди при дворі могли цілком мені довіряти. Мені пощастило зберегти якийсь вплив тільки тому, що я онук Зороастра, пророка єдиного бога Ахурамазди — Мудрого Повелителя, якщо висловитись по-грецькому. А що Великий цар Дарій півсотні років тому навернувся до зороастризму, царський дім завжди ставився до нашої родини з пошаною. Через те я іноді почуваю себе самозванцем. Зрештою, нікому не дано обирати собі діда.

У дверях Одеону мене зупинив Фукідід — похмурий чолов'яга середніх літ, який три роки тому очолив у Афінах консервативну партію після смерті свого знаменитого тестя Кімона.

Політичні розбіжності тут умовні. Верховоди обох угруповань — аристокра­ти. Але одні вельможі — як, скажімо, небіжчик Кімон — підтримують багатих землевласників, інші — як Перікл — заграють із міським простолюдом. Перікл продовжив справу свого політичного наставника Ефіальта, підступно вбитого більш ніж десять років тому. Природно, в убивстві звинуватили консерваторів. Якщо це справді вчинили вони, їх слід вітати. Жодна юрба не може правити містом, а тим більше — сильною державою.

Фукідід заговорив до мене на виході з Одеону:

— Сподіваюся, до Суз надішлють звіт про те, що ми сьогодні почули?

— Чом би й ні? — відповів я з чемною байдужістю, як то й належить досвідченому послові.— Великий цар любить легенди про чудеса.

Фукідід був не сам — навкруг нього юрмились консерватори. Вожді партій у Афінах рідко ходять одинцем, боячись за своє життя. Демокріт каже, що коли з'являється галасливий гурт, а посеред гурту виблискує або шолом-цибулина, або шолом-місяць, то це кудись іде Перікл — у першому випадку, або Фукідід — у другому. Все місто непримиренно розколоте: одні гуртуються навколо цибулини, інші — навколо місяця.

Сьогодні шолом-цибулина чомусь не з'явився на Геродотів виступ у Одеоні.


  • Ви хочете сказати, посланнику, що розповідь, яку ми оце вислухали, неправдива? — досить зухвало запитав Фукідід.

  • Вона дуже приблизна, молодий чоловіче. Зрештою, ні вас, ні — боюся — нашого історика ще не було на світі, коли сталися ці події.

  • Нас іще чимало, тих, хто пам'ятає день, коли перси підійшли до Марафона,— прозвучав біля самого мого ліктя старечий голос.

Демокріт не впізнав того, хто озвався. Але такі старечі голоси тут можна почути часто. По всій Греції діди вітають один одного запитанням: «А де був ти, коли ми зустріли персів біля Марафона?» Потім вони обмінюються брехнями.

— Авжеж,— сказав я.— Ще є люди, які пам'ятають давні події. Я, на жаль, один з таких. До речі, Великий цар Ксеркс і я — однолітки. Якби він досі жив, йому було б сімдесят п'ять років. Він зійшов на трон у тридцять чотири — в розквіті віку. Одначе ваш історик щойно твердив, ніби Ксеркс був зеленим хлопцем, коли успадкував від Дарія престол.

— Незначуща подробиця...— почав Фукідід.

— Але типова для трактату, з якого в Сузах сміятимуться не менше, ніж з Есхілової драми «Перси». Я сам її переклав, і Великий цар був у захваті від аттічної дотепності автора.

Я, звичайно, казав неправду: Ксеркс розлютився б, якби взнав, як спотворили його та його матір задля розваги афінської юрби.

Я взяв собі за звичай ніколи не гніватися, коли мене ображають греки. На щастя, свої дошкульні образи вони приберігають для своїх одноплемінників. Усьому світу пощастило, що греки не терплять один одного куди дужче, ніж нас, чужоземців.

Ось переконливий приклад того, до чого може призвести взаємна неприязнь між греками. Коли знаменитий раніше Есхіл програв змагання знаменитому нині Софоклові, він так розлютився, що виїхав з Афін на Сіцілію, де його спіткав навдивовижу справедливий кінець. Один орел, шукаючи чогось твердого, щоб розбити панцир черепахи, яку тримав у пазурах, з фатальною влучністю скинув черепаху на лисий череп автора «Персів», прийнявши його за вичовганий граніт.

Фукідід не встиг мені заперечити, бо в цю мить юний Демокріт несподівано смикнув мене за руку й вигукнув:

— Дорогу послові Великого царя! І нас пропустили.

На щастя, мої ноші чекали мене біля портика.

Мені вдалося винайняти дім, збудований раніше, ніж ми спалили Афіни. Він затишніший, хоч і не такий пишний, як оселі багатих афінян, споруджені нещодавно. Ніщо так не розпалює марнославство зодчих, як видиво рідного міста, спаленого до цурки.

Нині головне будівництво ведуть на Акрополі — скелястому пагорбі, що височіє майже над усім містом. Там споруджують переважно храми із статуями богів, яким греки нібито поклоняються. Я кажу «нібито», бо переконаний, що хоч афіняни і глибоко консервативні, коли йдеться про давні традиції, проте по своїй духовній суті вони безвірники. Для них, як недавно висловився один мій грецький родич, «людина є мірилом усього сущого». Небезпечна гордість! Я думаю, в душі усі афіняни щиро вірять у справедливість такого твердження. Чи не тому — парадоксальний наслідок!— вони навдивовижу забобонні й суворо карають кожного, хто, на їхню думку, завинив у безбожництві.





Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   47


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка