Геннадій костовецький, Олег попов



Скачати 82.17 Kb.
Дата конвертації05.02.2019
Розмір82.17 Kb.

Геннадій КОСТОВЕЦЬКИЙ, Олег ПОПОВ

ВАЛУН


1
Ніколи не гадав, що на планеті Валунії зірки N поталанить погомоніти з розумною істотою. Адже планета ця - пустеля-пустелею. Та купки каміння де-не-де. А найближча цивілізація навіть у телескоп не проглядається. Не на кожній карті ту Валунію і знайдеш...

Яким вітром мене туди занесло? Відповім точно, аби не було кривотлумачень. Отже...

Віяв легкий пасат. Узявши кілька відгулів, я програв на Везі та в її околицях (Лас-Вегасі та ін.) усі відгульні до останнього дублона (добре, хоч дублянку зумів зберегти) й подався відпочити од спокус цивілізації та відеофікації десь у тихому куточку. І зупинився на Валунії.

Та так, певне, й залишився б при гадці, що Валунія - найтихіше місце у галактиці М-24, якби ненароком не перечепився об нічим не примітний валунчик, що трапився на шляху. Схопившись за забиту ногу, я спересердя зігрів крижаний космос кількома досить теплими словами, та, трохи охоловши, присів на каверзну каменюку, аби роздивитись, чи не порвав часом чобота.

І тут індикатор інтелекту мого персонального комп’ютера почав посилено блимати.

Я машинально (тобто, не перестаючи вивчати підошву) перемкнув його на режим перекладу. Комп’ютер гудів хвилин десять, відтак видав на дисплей інформацію: “Мову розшифровано, близька до тьму-тарганської”1.

Я оглянув похмуру місцевість без ознак життя, рослинності чи якогось бодай штучного інтелекту. Зазирнув під камінь - ані жучка, ані павучка. Тим часом пішов переклад невидимого співрозмовника: “Повторюється фраза: “Чи довго сидітимете в мене на голові?..”

І тут до мене дійшло: то каміння забалакало! Приголомшений, я, одначе, не розгубився й, не гаючись, зайшов у контакт із валуном, попереду злізши з нього...

2
Бесіду з вуглецедумним я почав із щирого комплімента:

- Е-е, даруйте, я чимало бачив на своєму зорелітному віку, якось здибав навіть драглистих розумних істот, проте жодного разу не стрічав іскри розуму серед застиглих форм, скажімо, у колоди чи в цеглини!

- Ото непогамована землянська пиха! - пробурчав абориген Валунії. - Ваш “чималий” досвід - трильйонна частина мого віку. А щодо драглистих, то коли ви маєте на оці високоорганізованих ряжанкоїдів із сузір’я Рака, розумними я б їх не називав. Хіба можна мислити, маючи хронічне розм’якшення мозку? До речі, ви розмовляєте не з камінням, а з особливим незворушним народом. То ми тільки на вигляд наче окам’янілі. Всередині ж у нас нуртує життя.

- Яке ж бо перше враження оманливе! - не втримався я.

- Авжеж, - потвердив валун. - Ви у скафандрі теж казна-що нагадуєте...

- Ну, знаєте, ви не той... - образився був я.

- Казни - всевідущі ерудити з планети Гау-Гау сузір’я Гончих Псів, - пояснив валун.

- Г-м-м, ну, гаразд, облишмо порівняння. Ось ви сказали: “Ми – народ”. Невже ж усі оці камінці, - я показав рукою на розлогу валунянську рівнину, всіяну валунами та бруком, - не позбавлені кебети мешканці Валунії?

- Ну, це ще треба подумати - чи ми її мешканці , а чи вона з нами проживає тимчасово... А щодо суті запитання, відповім: ми не всі тямущі, а приблизно через одного... і, на жаль, розрізнити хто с хто важкувато... А у вас, до речі, хіба не так?..

3
...Звичайно, мене вельми дивувало, що в усіх наших довідниках Валунія зарахована до розряду не засіяних розумом.

- Навколосонячні sapiens взагалі упереджено ставляться до нашої родини, - зітхнув гірко валунянин. - До нас долинає часом усе це ваше: “скинути камінь з душі”, “кидати камінці в чужий город”, “не залишити каменя на камені”...

Я почувся присоромленим.

- Може, і є, справді, у нас каменефоби, але повірте, чимало є й таких, які все життя ладні носити камінь за пазухою.

- Щодо пазухи не знаю, а от на ногах ви запевне камінь носите2. Ледь мене своїм чоботом не пощербили.

- Ну, ви теж у боргу не залишились, - мовив я, потираючи забиту кінцівку. - А оскільки ми - квити, пропоную вважати інцидент вичерпаним.

- Згода... Зрештою, хоч ми і не кревні, але брати по розуму. Навіть більше: скидається на те, що ви - гуманоїд із твердими переконаннями, отже, ніщо кам’яне вам не чуже.

- Ви ще скажіть, що в мене закам’яніла душа, - спробував пожартувати я. - До речі, де ви нахапалися нашої фразеології?

- Ми ж слухаємо Всесвіт, а той, хто має вуха, почує!..

...Що довше я розмовляв із валунянином, то міцніше ставало моє бажання зазирнути йому в душу. Тож, бесідуючи, я нишком скерував на нього промінь спектрографа.

- Та де ж вони, де ваші вуха? - напосідав я.

- Тільки не треба так хвилюватися! - відказував непробивний для спектрографа абориген. - Ми всотуємо інформацію разом із космічним промінням... ї вимкніть ви, нарешті, свій прилад спектрального аналізу. Крім вуглецю та ще кількох звичайних домішок, нічого ви в мені не побачите. Ваш Менделєєв був справжнім велетнем й уклав досить вичерпну таблицю елементів, які є у Всесвіті.

Тут у мене, здається, чуб дибки почав ставати:

- Ви й про Менделєєва знаєте?!!

- А чом би, властиво, не знати? Проживете стільки, як я, теж будете багато всячини знати. І, крім того, станете спокійнішим.

- Боюсь, я заспокоюся значно раніше вказаного вами терміну. До речі, яка у вас тривалість життя?

- Важко сказати, ми не любимо чисел і не ведемо статистики, не ганяємося за “справною цифрою”. Зрештою, мільйон років більше, мільйон менше - не має значення. Надто, якщо взяти до уваги, що ми, власне, не, вмираємо, а переходимо з одного стану в інший. Онде праворуч, метрів за двісті од мене, лежить мій рудявий брат. Бачите? Йому під двадцять мільйонів. Щоправда, з нього вже пісок сиплеться, але почувається він ще ого-го.

- Перепрошую, а у вас що, і система зв’язку відпрацьована?

- Ет, любите ви всякі системи. Все вам здається, що досить знайти ідеальну систему, і ноу проблем... Так, усі системи в нас є. Крім рухової. Тобто ми не пересуваємося.

- Ото горопахи! - пожалів я. - Що ж ви весь вік робите?

- Мислимо, отже, існуємо.

- І все ж двадцять мільйонів років застою! Це ж бо з глузду можна з’їхати!

- Аби з’їхати, треба спочатку поїхати, а таке нам анітрохи не загрожує. По-вашому, щось робити - неодмінно кудись гнатися, колотитись, розбиватися на порох. Але заради чого? Аби переконатися, що вся та метушня - “марнота над марнотами”, і що ми - лише піщинки у безмежних просторах космосу? Але ми це засвоїли, не сходячи з місця. Зайва ж непосидючість (валунянин ужив терміну - побігучість) тільки відвертає увагу й спричинює прикрощі. Про це свідчить, зокрема, й історія Валунії, якої ми - кам’яні свідки...

4
...І умудрений часом лежень розповів про те, що колись на їхній планеті мешкала квітуча цивілізація. Та невгамовний потяг до мандрів штовхав тих гуманоїдів чимраз далі від колиски-Валунії, й зрештою привів до відкриття на кометі, що пролітала поблизу, “кристалів вічності” - речовини, яка одвертала смерть від її власника. Радощам першовідкривачів не було меж. Та невдовзі виявилося, що на хвості комети вже сиділи сусідні цивілізації, які теж змагалися за ту речовину. А всім її не вистачало. Спалахнули чвари, що перейшли в сутички, а згодом і в війну. Вся снага та розумові потенції були витрачені в боротьбі за диво-засіб. Як наслідок, розумне життя рухливих валунян кануло у вічність, куди, власне, й поривалося...

- А як же ви? - урвав я.

- Ну, як у нас полюбляють казати: лежачого не б’ють.

- Отже, у вас на планеті нині золотий, чи то пак - кам’яний вік?

- Тільки не треба іронізувати. Наші досягнення безперечні.

- Перепрошую, але їх можна побачити чи помацати?

- Ні те, ні друге, і саме в цьому наше головне досягнення. Ми не засмічуємо Всесвіту відходами існування, не ставимо природу на межу катастрофи. Ми ні з ким не воюємо.

- Невже у вас немає ворогів?

- На жаль, є. За такий довгий вік як їх не нажити... Приміром, вітер. Або вода...

- Таж під лежачий камінь...

- Але точить, - скрушно ствердив валунянин...

5
...Спілкуючись із неметушливим філософом, я раз у раз переконувався, що його мудрість далеко не поверхова, а зачерпнута з глибин Усесвіту. Кожен крок сотень і тисяч цивілізацій він без поспіху, ретельно зважував щонайменше століттями. Тож і висновки його були вагомі й водночас виважені.

Так, спираючись на багатовікові дослідження, він порадив заборонити на Землі нашу новітню науку астроенергетику, хоч першу сотню років вона, можливо, й давала б відчутні плоди. Але років за п’ятсот, за його передбаченнями, астроенергетика пригальмує поступ, бо скерує землян на хибний шлях. Щоправда, з другого боку, - додав він, - аналізуючи далі всі “за” та “проти”, може бути, що ще за тисячу років астроенергетика знов почне давати людству неабияку користь. Тобто земляни мають гаразд розміркувати, що для них важливіше - короткочасний успіх із ризиком майбутньої катастрофи чи...

Тут я урвав співрозмовника - з ляку, що мені просто життя не стане дослухати його монолог до кінця.

До того ж, на превеликий жаль, поради старезного доброзичливця, при всій їхній теоретичній вагомості, не мали практичної цінності. Бо, по-перше, спробуй переконати простого смертного, який бачить свою вигоду сьогодні, в її небажаності з погляду тисячорічної перспективи. По-друге, через обмежену швидкість поширення інформації у космосі та необмежену млявість мислення вельмишановного радника, рецепти безнадійно задавнювалися ще до їхнього репродукування. Бо валунянин, як я зрозумів, черпав судження про нас із забутих газет часів Очакова та відкриття таблиці Менделєєва. Я ж по поверненні на Землю застану астроенергетику вже на двотисячному році її існування, обмірковувати який валунянин ще й не починав.

Словом, аби не образити лежня, я дипломатично пообіцяв обговорити його аналізи у відповідних інстанціях...

- Ох, оті ваші інстанції, - як мені здалося, підкусив камінь. - Хвала Творцеві, ми їх не маємо.

- А що, у вас начальства нема? - поцікавився я.

- Формально є, але воно мене не дістане і взагалі мене не обходить. Бо одразу після виборів...

- Невже і у вас вибори?

- Атож, після виборів найдостойніших за масою, за вагою, за обростанням мохом (а в нас вважається так: що моховитіший, то розумніший), обранці починають уявляти себе великою брилою й відколюються од основної маси. З цього приводу я склав невеличку сатиричну поему...

6
...Твір валунянина не був позначений печаткою генія - такий собі, на рівні середньої ЕОМ. Хоча вже сам факт, що то поета в камені, вражав. Поки бард декламував, я подумав грішним ділом: а що, як згребти всю цю мудрість по камінчику й до нас, на Землю? Звалити те каменюччя в себе на подвір’ї. І нехай видають рецепти на всі випадки життя!.. Проте я одразу ж спіймав себе на думці, що та мудрість вдома може стати каменем спотикання. Припустімо, він порадить: “Не купуй гарнітура “Нивка”, бо у тридев’ятому поколінні він від’ємно вплине на теє-то й теє”. Ну то й що? Спробуй перевір, чи це так. Себто доживи до того тридев’ятого, коли, як я цей гарнітур не придбаю, у мене не те що тридев’ятого - другого покоління не з’явиться, бо перше з тельбухами з’їсть. Та й у черзі ніхто не чекатиме на мене, якщо валунянин надовго замислиться.

А що вже митники збиткуватимуться, коли я з околиці Всесвіту привезу кам’яного гостя! “Що це, - скажуть, - Непутящий, везеш? Невже буту для дачного фундаменту ближче не знайшов?” Та, чого доброго, почнуть валунянина зубилами шматувати, контрабанди шукати. А як поясниш, що то консультант, пришиють порушення конвенції про відплив умів.

Власне, з валуном треба було розлучатися, і я наоста-нок наважився поставити запитання, яке мене вельми цікавило: як у них розмножуються?

- У принципі, як і в вас, - незворушно відказав абориген. - Я маю на увазі земну добувну промисловість. Тобто розмножуємося подрібненням. Втім, я не дока в цих питаннях, бо ще замолодий, не маю, як бачите, жодної тріщинки на поверхні...

На знак прощання я поплескав юного валунянина по ідеальній поверхні. На дотик він був прохолодний, та мені здалося, ніби в глибині його щось зажевріло. Отож і в них серце не камінь?..

7
...Пройшовши у штурманську я, чесно зізнаюся, вперше в житті підтер маршрутного листа. Щоб і згадки про Валунію не було. Про всяк випадок. Бо хтось із землян дізнається - життя каменям не буде. Заходяться з них мудрість вибивати.



До речі, назву планети, як ви, певне, вже здогадалися, я теж змінив...

© ОБЕРІГ. - К.: Боривітер, 1992. - №3-4.


1 Мова, якою спілкуються таргани у нірках

2 Валунянин помиляється, у Гната мають бути стандартні чоботи зореплавця на свинцевих підошвах.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка