«Гайдамаки»



Дата конвертації10.01.2018
Розмір73.5 Kb.

Поеми «Сон» та «Кавказ» були написані в період «Трьох літ» з 1843-1845 роки, коли Т.Шевченко вперше після викупу з кріпацтва відвідав Україну. «Три літа» – так поет назвав свою рукописну збірку, яку написав під час подорожі. Ця збірка потрапила до рук поліції, і в її департаменті пролежала до 1906 року. В цю збірку увійшли найбільш гостро сатиричні твори Кобзаря.
«Сон» («У всякого своя доля»)

«Сон» — ліро-епічна, сатирична поема, жанр якої сам автор визначив як «комедію». Цілком можливо, що підзаголовок «комедія» був навіяний «Божественною комедією» Данте, зокрема її першою частиною «Пек­ло». Вступ до поеми «У всякого своя доля» є філософським узагальненням загальнолюдських пороків: «Той му­рує, той руйнує, той неситим оком за край світу зазирає — чи нема країни, щоб загарбать...» Заключним акор­дом вступу звучить обурене гнівно-саркастичне на адресу сучасної ін­телігенції: «А братія мовчить собі, Витріщивши очі».

Для основної оповідної частини твору обрано форму сну. Компо­зиційно твір складається з трьох час­тин, у яких зображено Україну, Сибір і Петербург.

Україна для поета — країна конт­растів. З однієї сторони:



світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зострічає.

Тихесенько вітер віє,

Степи, лани мріють,

Меж ярами над ставами

Верби зеленіють…

А з іншої:



Он глянь, — у тім раї, що ти

покидаєш,

Латану свитину з каліки

знімають,

З шкурою знімають...

Голос Шевченка-гуманіста знову стає на захист «отих рабів німих»:

Прийом сну дав змогу відтворити панораму імперії. Картини «пекла у раї» спонукають Шевченка на діалог з Богом, бо, мабуть, тільки він може знати: «Чи довго ще на сім світі Ка­там панувати? »

«Сибірська» частина поеми осяяна благородним сяйвом, яким оповитий «цар всесвітній, цар волі» — образ борця проти тиранії та деспотизму. Шевченко створив символічний образ борця із самодержавною системою — борця за волю, за демократичне суспільство. Згадаймо, що за єван­гельською легендою Христос був роз­п'ятий між двома розбійниками. У Шевченка ми бачимо «царя волі» між «злодієм штемпованим» та «роз­бійником катованим». Ісуса Христа увінчали під час розп'яття на Голгофі терновим вінком. У Шевченка борець за волю увінчаний штемпом».

Петербург змальований штрихами досвідченого маляра, адже поет сам собі блукав вулицями туманної сто­лиці й неодноразово зупинявся перед вершником на коні, що простягає ру­ку, мов увесь світ хоче загарбать і читав напис: «Первому — Вторая»1. Ні­мим криком звучало гірке усві­домлення заслуг, увіковічнених у камені:

Це той Первий, що розпинав

Нашу Україну,

А Вторая доконала

Вдову сиротину.

В унісон Шевченковим звинува­ченням звучать голоси царевих жертв — гетьмана Полуботка:



Мене, вольного гетьмана,

Голодом замучив

У кайданах.2

Запорізькі козаки теж знайшли тут своє пристанище:



Що ти зробив з козаками?

Болота засипав

Благородними костями;

Поставив столицю

На їх трупах катованих!

Нерідко зустрічався Шевченко в Петербурзі із землячками-перевертнями, які викликали тільки огиду в душі поета.

Землячок-українець, який трапився ліричному героєві поеми «Сон», дуже непривабливий. Його мова жахлива, своєї рідної він відцурався, а чужої так і не навчився. Дешеві «цинові ґудзики» на мундирі «землячка» свідчать, що він належить до дрібних чиновників. Проте пихи в нього бага­то. Пишається, що став «здєшнім», що знає всі входи й виходи. Про себе думає як про освічену людину («Мьі, брат, просвищенньї...»), але ця його «освіченість» зводиться до того, що він навчився брати хабарі. У Шевчен­ка різко негативне ставлення до цієї морально деградованої людини.

«Сміх і сльози» викликала в лірич­ного героя сцена «генерального мордобитія» (І. Франко) у царському па­лаці. Поет не співчуває тим, кого б'ють, — «блюдолизи», а навпаки, іронічно ставиться до них саме через те, що їх б'ють, з них знущаються, а вони тільки радіють від того й кри­чать: «Гуля наш батюшка, гуля! Ура!., ура!..». Вони стогнуть, бо за­мордовані, але при цьому Господа благають «за батюшку».

Вражаючою є остання картина, , в якій цар постає спочатку одутим після пиятики грізним ведмедем, але тоді, коли раптом провалюється його військо та увесь вірнопідданий йому народ, перетворюється у маленьке кошенятко. Тим самим автор ще раз підкреслив нікчемність особистості царя, вся сила якого тримається лише на владі та слухняності народу.

Шедевр світової сатири — поема «Сон» — стала одним з основних до­казів звинувачення Шевченка у III відділі жандармерії в написанні віршів «підбурливого змісту».



Жанр – сатирична поема, сам Шевченко саркастично назвав комедією.


«Кавказ»

Поема написана 1845 року під вра­женням од звістки про загибель на Кавказі поетового друга Якова де Бальмена від рук кавказців. Гнів ав­тора спрямований не проти них, а проти загарбницької політики Росій­ської імперії:



Не за Україну,

А за її ката довелось пролить

Кров добру, не чорну.

Автор розуміє, поділяє і схвалює праг­нення народів Кавказу бути вільними: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас сила І воля святая!

Багатолітні змагання за право бути вільним викликають у Шевченка по­чуття поваги до незламного народу. Адже у всіх поневолених народів царської Росії доля схожа, вони позбавлені права вільно розвиватися, говорити рідною мовою, висловлювати свої думки. З їдким сарказмом пише про це поет:

Од молдаванина до фіна

На всіх язиках все мовчить,

Бо благоденствує!

У поемі переосмислено світовий сюжет античного міфу про титана-богоборця Прометея, якого прикуто до скелі саме в горах Кавказу.

Шевченко затаврував усі загарбницькі війни, адже в поемі немає поетичних описів Кавказу, крім початкових рядків поеми: «За горами гори хмарою повиті». В уяві поета Кавказькі гори «засіяні горем, кровію политі». Ці рядки перегукуються з епіграфом до поеми, взятим з Біблії (Книга пророка Ієремії): «Кто даст главе моей воду, и очесем моим источник слез, И плачуся и день и нощо опобиенных...»

Автор зображує страшні наслідки війни:

Лягло костьми

Людей муштрованих чимало.

А сльоз, а крові? напоїть

Всіх імператорів би стало

З дітьми й онуками, втопить

В сльозах удових. А дівочих,

Пролитих тайно серед ночі?

А матерніх гарячих сльозі

А батькових, старих, кривавих,

Не ріки — море розлилось,

Огненне море!

Поема «Кавказ» — це сатира, спрямована проти імперії, яка при­криває християнськими та просвіт­ницькими гаслами свої ненаситні ко­лонізаторські інтереси:



До нас в науку!

Ми навчим,

Почому хліб і сіль почім!

Ми християне; храми, школи,

Усе добро, сам Бог у нас!

Нам тілько сакля очі коле:

Чого вона стоїть у вас,

Не нами дана...3

Продовжуючи викривальну тему, поет робить детальний аналіз психології російського імперіалізму: «Нам тільки сакля очі коле: чого вона стоїть у вас, не нами дана?» Так звана «просвітительська» політика царизму є грабунком іншого народу, у якого хотілось би відібрати навіть чурек, щоб потім кинути йому як царську милість. Гнобителі ладні стягнути податок навіть за сонце, за яке горці чомусь не платять. Інтереси поневоленого народу постійно знаходились у центрі уваги Шевченка. Він розкрив безглуздість домагань царизму.

Гнівна сатира на війну — царське полювання — переростає в глибокий сарказм, із яким поет проголошує «славу» «хортам і гончим, і псарям, і нашим батюшкам-царям». Таким чином, ми бачимо, що Шевченко поставив самодержця в один ряд із «хортами, гончими, псарями».

Ненависть до самодержавно-кріпосницької системи викликала в Шевченка ненависть до всього, на чому трималось самодержавство, у тому числі й до церкви, яка стояла на охороні царських інтересів. Взаємовигідна спілка церкви і держави була причиною того, що і до Бога поет не завжди звертався шанобливо:



Коли одпочити

Ляжеш, Боже, утомлений?

І нам даси жити?

Шевченко виступає проти зловживання релігією з політичною метою, він проти релігійних війн, проти кровопролиття. Поет вважає, що « віра, дійсна віра вимагає встановлення безпосереднього зв'язку, безпосереднього відношення між Богом і людьми»?:



Ми віруєм твоїй силі

І слову живому:

встане правда, встане воля,.

І тобі одному

поклоняться всі язики.

вовіки і віки.

Поема «Кавказ» є свідченням геніальної прозірливості Тараса Шевченка, світло його істини сягає сучасності, майбутніх віків прийдеш­ніх поколінь, допоки будуть існувати імперії та загарбники.

«Правда», «воля» для Шевченка — не просто етичні поняття, бо-«правда» людська і «воля» теж людська, бо поруч з собою поет бачить живих реальних людей, які стогнуть у неволі, бо їх продають або програють у карти: «Людей... не негрів... а таких таки хрещених... но простих».

Отже, поема «Кавказ» викриває моральний занепад правлячих кіл царської Росії, які відступилися від людських і Божих заповідей, запроваджуючи політику тиранії, ненависті до людей, лицемірства та жадоби до наживи.


Жанр - політична, сатирична поема. Це лірична поема, тому що в ній відсутній сюжет.

1 Петру Першому – Катерина Друга

2 Гетьман Павло Полуботок був закатований Петром Першим у Петропавловській фортеці за намагання добути вольності українському народові.

3 Офіційний погляд на розв’язану Російською імперією війну на Кавказі полягав у нібито позитивних наслідках, які повинна була Росія принести диким народам гір: дати їм освіту, культуру, грамоту тощо.

Шевченко підкреслює, що несла імперія народам Кавказу лише кайдани та тюрми, бо й у самій Росії не було волі.







Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка