«Гайдамаки»



Скачати 108.18 Kb.
Дата конвертації10.01.2018
Розмір108.18 Kb.
ТипВитяг

Тарас Шевченко «Гайдамаки»

Рік: 1839 - 1841

Літературний рід: ліро-епос

Жанр: ліро-епічна поема (революційно-романтична, соціальна, історико-героїчна; перший український історичний роман у віршах)

Тема: показ лицарської звитяги українців під час національно-визвольного руху проти свавілля шляхти й корчмарів, зображення сили й працьовитості українського народу, його волелюбності і моральної краси.

Ідея: звеличення національно-визвольного руху України та лицарів Коліївщини, осуд шляхетського свавілля; заклик до знищення національного і соціального гніту.

Головні герої: Ярема Галайда, Оксана - кохана дівчина Яреми, Максим Залізняк, Іван Гонта, гайдамаки, конфедерати, титар (батьку Оксани), Лейба (корчмар), кобзар Волох, ксьондз, підліток-гайдамак, Ґонтині діти. Головний герой - народ
Джерела створення: народні легенди, перекази, пісні про гайдамаків; розповіді діда Івана Швеця; мемуари, наукові праці, художні твори.

Композиція: два вступи, десять розділів, епілог, післямова (хоч і називається вона «Передмова»).

Сюжет: дві сюжетні лінії - розгортання селянського повстання і особисте життя Яреми Галайди та пов'язаних з ним персонажів.

Інтродукція: розповідається про політичний стан Польської держави, де зародився гайдамацький рух; розкриваються причини повстання. ( експозиція-1сюжетної лінії)

Галайда: знайомство з Яремою та його коханою Оксаною.( експозиція 2 сюжетної лінії)

Конфедерати: цієї ж ночі до Лейби прийшли конфедерати,він сказав, що в нього немає «ні шеляга», а багато червонців зберігається в костьолі у вільшанського титаря. Ще у титаря є гарна дочка Оксана, «як панночка». Конфедерати залишили корчмаря і поїхали у Вільшану.)

Титар: Ярема чекає на Оксану у Вільшані біля гаю. Він дуже переймається, чи прийде кохана. Приходить Оксана: вона забарилася через те, що занедужав її батько. Ярема розповідає Оксані про те, що хоче пристати до гайдамаків. Закохані уявляють собі майбутнє. Тим часом конфедерати вимагають у титаря гроші, а той мовчить. Ляхи закатували титаря. У хату вбігає у хату, бачить мертвого батька і знепритомнює. Конфедерати забирають її з собою. ( зав҆язка 1 сюжетної лінії)

Свято в Чигирині: автор тужить за гетьманським ладом в Україні. Гайдамаки збираються біля Чигирина, щоб освятити ножі.( зав’язка другої сюжетної лінії)

Треті півні: загальнонародне повстання почало; Ярема приєднується до гайдамаків.

Червоний бенкет: повстання розгортається. Ярема дізнається про смерть титаря і про зникнення Оксани. Він записується в гайдамаки.

Гупалівщина: повстання охопило всю Україну. Повстанці мандрують Україною. Якось вони зустрічаються з підлітком з Керелівки.

Бенкет у Лисянці: жорстока помста ляхам у Лисянці. Гайдамаки влаштовують бенкет після різні. Ярема впізнає перевдягненого в козака Лейбу. Той розповідає йому, що ляхи тримають Оксану в будинку за мурами. Ярема встигає врятувати кохану перед тим, як повстанці починають палити по будинку з гармат. Він везе її до Лебедина.( кульмінація 1 сюжетної лінії)

Лебедин: Оксана знаходиться в монастирі під наглядом черниці. Ярема з Оксаною обвінчалися, але хлопець одразу поїхав бити ляхів.

Гонта вв Умані: повстання продовжується. Гонта вірний присязі власними руками вбиває двох своїх синів. Гонта ховає своїх синів у степу.( кульмінація)

Епілог: продовження постання. Розповідається, як склалася доля гайдамацьких ватажків після придушення повстання.

"Гайдамаки" - це найбільша за розміром поема Т. Шевченка Білецький назвав поему "Гайдамаки" «драматичною ораторією»

У поемі оспівано велике народно-визвольне повстання на Правобережній Україні 1768 р., відоме під назвою Коліївщина. Повстання було викликане жорстоким феодально-кріпосницьким та національно-релігійним гнобленням українського селянства польською шляхтою, примусовим впровадженням унії. У першодруку (окреме видання 1841 р.) поема мала присвяту конференц-секретареві Академії мистецтв В. І. Григоровичу (1786-1865) на пам'ять про 22 квітня (ст. ст.) 1838 р. - день викупу Т. Шевченка з кріпацтва.

«Композиційно твір вибудований так, щоб читач зрозумів, що повстан­ня було гнівною відповіддю українсь­кого селянства на нелюдські дії польських конфедератів, які «руйну­вали, мордували» (розділи «Галайда», «Конфедерати», «Титар»).

Розділ «Інтродукція» є експозицією поеми, у якій зав'язуються події. «Ґонта в Умані» — кульмінаційний розділ, коли автор, підкоряючись за­конам романтизму1, відходить від історичної правди й наділяє Ґонту надзвичайною вірністю присязі, че­рез що той і вбиває дітей. Поема має «Епілог» та «Передмову», у якій Шевченко вказує на реалістичне, історичне коріння твору. Ґонта й Залізняк для поета, як і для народу, перейняли справу Остряниці й Хмельницького. У поемі розвиваються дві сюжетні лінії — лінія Яреми та народного повстання.



Перша сюжетна лінія: Ярема — наймич-попихач у шинкаря Лейби; побачення Яреми з Оксаною; рішення йти в гайдамаки; участь у боях у Черкасах; звістка, що титаря вбито, а Оксану викрадено; люта помста шляхті за особисте горе й за знущання над людьми («.. .а Ярема не ріже — лютує! З ножем в руках на по­жарах І днює й ночує...»); порятунок Оксани; її перебування в монастирі; одруження Яреми та Оксани; знову в битвах; «А в нашого Галайди хата на помості...».

Друга сюжетна лінія — лінія на­родного повстання: «На ґвалт Ук­раїни орли налетіли»; повстанці зби­раються під Чигирином; освячення ножів; початок повстання; гайдама­ки в Лисянці; кривава розправа в Умані як кульмінаційна точка на­родної боротьби за своє звільнення; спад повстання.

Головним героєм поеми є повста­лий народ, який, як і Ярема Галайда, відчув свободу, перспективу роз­прямлення вільних крил:

Не знав, сіромаха, що виросли крила,

Що неба достане, коли полетить...

Шевченко прагне відновити істо­ричну справедливість, розповівши правду про причини Коліївщини. Відтворення кривавих подій підпо­рядковане гуманній, людяній ідеї: «Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини і внуки, що батьки їх помилялись, нехай братаються зно­ву з своїми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навіки од моря і до моря — слов'янська земля». Тарас Шевченко став в українській літературі новатором у багатьох жан­рах. Ця ознака характерна як для раннього, так і для пізніх періодів творчості. Раннього Шевченка нази­вають романтиком. Це логічно. Ко­ріння його романтизму — у фольк­лорному багатстві баладного жанру («Причинна», «Тополя», «Утопле­на»), у загостреному інтересі до іс­торії України, особливо до героїчної історії. Романтизм для Шевченка — не лише літературний напрям, це спосіб світобачення (Є. Маланюк), «повна настроєність душі».



Образ Яреми. Образ повсталого народу конкретизується в поемі в трьох героїчних постатях — Яреми Галайди, Максима Залізняка та Івана Ґонти.

У передмові до поеми Шевченко зазначив, що «Галайда впо­ловину видуманий». Перед нами — не портрет однієї реальної особи, а узагальнений художній образ. Наділений у поемі інди­відуальною життєвою долею й індивідуальними соціально-психо-логічними рисами, які особливо яскраво виявляються в його коханні до Оксани, в турботі про її долю, Ярема водночас постає як типовий образ повстанця-гайдамаки, учасника всенародної війни проти польсько-шляхетського панування на Правобереж­ній Україні, в якому втілені кращі риси народного характеру. В ньому знайшли вияв найхарактерніші настрої, думки, вла­стиві гайдамакам в цілому. Насамперед—почуття пекучого болю, накипілої соціальної ненависті до гнобителів, лютого гні­ву й нестримного прагнення відплати їм за народне лихо, гноб­лення й кривди. Це — головна, визначальна соціально-психоло­гічна характеристика Яреми, почуття, що зросли на соціальному грунті: з того, що Ярема — наймит, попихач, без роду й племені. Протест проти одвічного гноблення, за потоптані права на віль­не життя підіймає Ярему на повстання, приводить його у гай­дамацький загін Максима Залізняка, де він своєю лютою роз­правою з шляхтою здобуває загальну шану і прихильність За­лізняка, їз знедоленого наймита-попихача, над яким знущає­ться хазяїн-корчмар, Ярема перетворюється на грізного месни­ка, який несе жорстоку розплату поневолювачам народу, стає незламним борцем за народну волю й права. Провідна риса вдачі Яреми, його характеру — героїзм, волелюбність, відчай­душність у боротьбі. Героїзм Яреми Шевченко розкриває за­собами романтичного письма. Зокрема, підкреслення однієї, переважаючої пристрасті — нещадної розправи над гнобителями, гіперболізація, титанізація героя, наділення його надлюдською силою.

Ярема — істинно шевченківський герой, дуже близький пое­тові і своїм соціальним статусом, і душевними якостями. За­знавши всіх страхіть підневільного становища, він зберігає і при­страсну жагу свободи, і ніжне, любляче серце, яке, однак, може бути страшним у своєму праведному гніві.

За життєвістю й повнотою художньої характеристики Яре­ма — один з найяскравіших у літературі XIX століття образів народного героя, який піднявся на визвольну боротьбу й несе в собі, незважаючи на поразку повстання, величезний заряд віри в майбутнє.



Образ повсталого народу. Головним героєм поеми є повста­лий народ. «Гайдамаки» — поема полум'яного, грізного народно­го гніву, породженого одвічною соціальною і національною кривдою:...Замучені руки Розв'язались — і кров за кров, І муки за муки!

Повстанці змальовані героїчними рисами. Гайдамаки — це, як характеризує їх поет, «орли»: На ґвалт України Орли налетіли...

Вони нещадні й непримиренні в своєму всенародному ви­звольному пориві, у відплаті за заподіяні селянству кривди, утиски, знущання:

Як смерть люта, не вважають

На літа, на вроду... ...

Де проїдуть — земля горить,

Кров'ю підпливає.



Повстанці палко прагнуть визволення. Шевченко змальовує сильних, мужніх людей, які піднялися на захист батьківщини, рідного краю від польських панів-поневолювачів.

Поет підкреслює одностайність повстання. Воно є справою всіх, справою усього народу. Коли спалахнуло повстання, то в селах



...осталися

Діти та собаки,—

Жінки навіть з рогачами

Пішли в гайдамаки,—



всі взялися за месницьку зброю, всі пішли в повстанські загони. Показовий щодо цього епізод у розділі «Гупалівщина». Гай­дамаки зустрічають «півпарубка» (підлітка):Хлопець у свитині Полатаній, у постолах; На плечах торбина.

Його приймають за старченя, але він з гідністю відповідає: «Я, як бачте, гайдамака» й розповідає про участь у розправі з панами-гнобителями:



За те ж їх і били,

І я й батько святим ножем;

А мати нездужа,

А то й вона б.



Глибока народність Шевченка виявилася в тому, що, зобра­жуючи одностайність, широкий масовий характер гайдамацько­го повстання, він помічає й соціальні суперечності, розбіжність інтересів селянства та простого козацтва, з одного боку, і ко­зацької старшини — з другого. Поет майстерно передає іронічно-скептичне, осудливе, недовірливе ставлення рядових учасників повстання, які прагнуть скинути з себе гніт і стати вільними, до козацької старшини, яку більше хвилює те, хто після пере­моги над шляхтою може стати гетьманом, хто — кошовим, до кого з можливих претендентів прихильніша імператриця Кате­рина II тощо.

Незалежне ставлення до старшини проривається в окремих репліках рядових повстанців. Так, коли один з гайдамаків побоюється, щоб старшина не почула співу кобзаря, запорожець відповідає йому: «А що нам ваша старшина? Почує, так послуха, коли має чим слухати, та й годі. У нас один старшина — батько Максим» (так він називає Максима Залізняка).



Образи Залізняка та Ґонти. У героїчному плані змальовано в поемі ватажків повстання — Максима Залізняка та Івана Ґонту. Це особи історичні. Виводячи їх, Шевченко спирався на народні перекази.

Залізняк—ватажок повстання, патріот, улюбленець народ­них мас. Навіть запорожці, що не дуже довірливо ставляться до старшини, яка взяла участь у повстанні, шанують І славлять його: «У нас один старшина — батько Максим». Таким гайда­мацьким батьком виступає Залізняк протягом усього ходу по­дій. Він виявляє мужність у бою, показує приклад своєю пове­дінкою. Це —щира душа, яка живе інтересами мас і кровно з ними зв'язана. Кобзар Волох співає про нього:



...Наш отаман,

Орел сизокрилий!

Нема в його ні оселі,

Ні саду, ні ставу...


Залізняк —втілення народного гніву проти паків, неприми­ренності, нещадності до ворогів.

Суворими рисами змальовано Ґонту. Риса, яка найбільше його характеризує,— це вірність присязі, почуття обов'язку пе­ред народом, відданість інтересам мас. У створенні цього образу виразно виявилася романтична титанізація героя, підкреслення його винятковості, романтична гіперболізація провідних його рис —незалежності, сили волі, несхибного почуття обов'язку. Приєднавшись до повстанців, взявши в руки «свяченого ножа», щоб різати ворогів народу, Гонта ні перед чим не зупиняється, виконуючи присягу. Особливо яскраво це виражається у сцені вбивства Тонгою своїх дітей, лаконічній й глибоко трагічній. Трактування Ґонти як людини зближується з народно-фольклор­ним розумінням цього історичного героя. Своїх синів, які стали католиками, Гонта вбиває в ім'я вірності присязі, щоб «не було поговору, щоб не було зради». Цим викликані Його слова, звер­нені до мертвих синів:


Сини мої, сини мої!

На ту Україну

Дивіться: ви за неї

Й я за неї гину.



Залізняк і Гонта зображені як непримиренні месники за на­родні кривди.

Характерне для Шевченка те, що в цьому ранньому своєму творі він у позитивному плані змалював образи борців проти влади панів. У пізнішій творчості ці образи набули дальшого розвитку.



Образ Волоха. Важливу роль у гайдамацькому повстанні ві­дігравали народні співці-кобзарі. Вони надихали повстанців, підтримували їхнє завзяття. Таким у поемі «Гайдамаки» змальо­ваний кобзар Волох. Це — натхненник селянських повстанців, виразник їхніх настроїв, ненависті до гнобителів, любові до рід­ної землі.

У пісні «Літа орел, літа сизий» Волох славить месника За­лізняка—повстанського ватажка, підносить бойовий дух повстанців, додає їм сили й відваги, впевненості й рішучості. Його участь у гайдамацькому повстанні зумовлена загальною народ­ною ненавистю до шляхти, бажанням розправитися з нею, ски­нути польсько-шляхетське панування. Але його зброя — не ніж, а кобза і пісня. І він прагне якнайкраще виконати свій обов'я­зок народного співця і внести й свою частку в успіх народно-визвольної боротьби.





1 Романтизм властивий літературі І половини ХІХ ст… Головний принцип: зображення виняткових героїв у виняткових ситуаціях

Інші риси: звернення до національних традицій, мови, фольклору; внутрішні почування героя та внутрішня духовна боротьба; уведення символів; поява ліро-епічної поеми; ідеалізація героїв; звертання до героїчних подій минулого; улюблена пора доби романтиків – ніч та ін.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка