«Формування вміння вчитися як один із факторів розвитку творчих і пізнавальних здібностей учнів»



Сторінка1/4
Дата конвертації19.01.2018
Розмір0.86 Mb.
  1   2   3   4


Посібник
«Формування вміння вчитися

як один із факторів розвитку творчих і пізнавальних

здібностей учнів»



Автор: Веретеніна Ірина Володимирівна, вчитель початкових класів

КЗ «Нікопольська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів №5».

Тема актуальна на сучасному етапі навчально-виховного процесу в школі і має практичну значимість. В досвіді детально розкрита теоретична база технологій, ведуча педагогічна ідея, результативність , умови і можливості реалізації. Узагальнений педагогічний здобуток підтверджується додатками і висновками.

Досвід має на меті навчити школярів планувати і ставити мету своєї діяльності, визначати спосіб і шляхи реалізації, контролювати і давати оцінку, находити нестандартні рішення, виховувати потребу вчитися все життя, Усвідомлення того, що освіта – це є створення себе, свого образу, свого «я».

Зміст

І. Вступ …………………………………………………………………... 4
ІІ. Формування вміння вчитися як один із факторів розвитку

творчих і пізнавальних здібностей учнів
2.1 Вчити творчості можуть тільки творці ……………………………. 5

2.2 Структура внутрішньокласної індивідуалізації …………………… 5

2.2.1 індивідуальна робота за ступенем складності…………… 7

2.2.2 індивідуальна робота за ступенем самостійності ………. 7

2.3 Прийоми і методи індивідуалізації на уроках математики

через індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи………… 9

2.4 Головні умови індивідуального підходу до навчання

учнів та міри індивідуально-групового підходу до навчання…….. 11


3. Висновки ………………………………………………………………. 18
4. Список використаної літератури …………………………………….. 19
5. Додатки

Додаток 1. Завдання на перевірку кмітливості ……………… 20-22

Додаток 2. Рухливі ігри ………………………………………. 23-25

Додаток 3. Розробки уроків ………………………………….. 26-31

Додаток 4. Індивідуальна картка …………………………….. 32-33

Додаток 5. Таблиця «Що таке природа» ……………………… 34 Додаток 6. Інтелектуальні гри …………………………………………. 35-52



Вступ
Тема актуальна на сучасному етапі навчально-виховного процесу в школі і має практичну значимість. В досвіді детально розкрита теоретична база технологій, ведуча педагогічна ідея, результативність, умови і можливості реалізації. Узагальнений педагогічний здобуток підтверджується додатками і висновками.

Головним є не предмет, якому навчає вчитель, а особистість, яку формує. Мета діяльності вчителя – вільний та творчий розвиток учня. Формування у нього позитивної «Я-концепції». По-перше, це розвиток особистості, по-друге, навчання, спрямоване на узагальнення знань, умінь, навичок та способу мислення. По-третє, думати, зіставляти, порівнювати, знаходити незрозуміле, виразно і свідомо читати, працювати з книгою, слухати вчителів, критично мислити, виховувати активну соціальну позицію.

Посібник має на меті навчити школярів планувати і ставити мету своєї діяльності, визначати спосіб і шляхи реалізації, контролювати і давати оцінку, находити нестандартні рішення, виховувати потребу вчитися все життя, Усвідомлення того, що освіта – це є створення себе, свого образу, свого «я».

Формування вміння вчитися як один із факторів

розвитку творчих і пізнавальних здібностей учнів
2.1. Вчити творчості можуть тільки творці

Веретеніна Ірина Володимирівна народилася в 1968 році. Має вищу освіту. В 2010 році закінчила Мелітопольський Державний педагогічний університет ім. Б. Хмельницького. За фахом – вчитель початкових класів. Педагогічний стаж - 27 років.

Ірина Володимирівна - педагог за покликанням. Її педагогічний досвід різноплановий, багатоаспектний. Це вчителька з новим педагогічним мисленням гуманіста, оптиміст за переконанням. її філософія навчання майбутніх громадян України - обличчям до дитини. Люби дитину, розумій дитину - це основні принципи, якими керується вчителька. її мета виховувати людей, що вчитимуться все життя, забезпечувати дітям можливість набувати навчальних, артистичних, етичних і практичних навичок для успішної майбутньої діяльності, надати можливість кожній дитині займатися самостійними пошуками і досягти прогресу в індивідуально вибраному напрямку, формувати здатності до самореалізації поведінки, до здорового способу життя. її принципи діяльності є вимогою часу, оскільки вона виховує своїх учнів відповідно до соціальних запитів суспільства: формує інтелектуальну, творчу, ініціативну особистість, здатну до самостійного вирішення проблем.

На уроці в класі не побачиш нудьгуючих облич, відсутніх і неуважних поглядів. Уроки побудовані так, що діти відчувають себе дослідниками, мають змогу аналізувати, синтезувати, порівнювати, шукати і знаходити істину. Вчителька постійно дбає, аби сформувати у дітей знання, уміння і навички передбачені програмою.

В атмосфері задушевного спілкування вчителька тактовно спрямовує пізнавальну діяльність дітей, невимушено підводить їх до бажаних висновків.

В умовах відродження української мови, розширення сфер її вживання Ірина Володимирівна намагається виробити в учнів практичні навички володіння нею. І тут важливу роль відіграють уроки позакласного читання, інтегровані уроки, уроки народознавства, різноманітні виховні заходи. Ірина Володимирівна підтримує тісний зв'язок із батьками, залучає їх до навчально-виховного процесу. Її педагогічне кредо - люби, вір, знай, поважай, розумій.

2.2. Структура внутрішньокласної індивідуалізації

У нинішніх умовах внутрішньокласна індивідуалізація має в процесі навчання не менш важливу роль. Основна мета індивідуального підходу до вивчення математики: забезпечити кожному учневі оптимальний характер пізнавальної діяльності в процесі навчальної роботи на кожному етапі уроку.

Адже одним із основних освітніх завдань початкової школи, визначених в Держстандарті початкової освіти, є засвоєння учнями математичних понять та формування в них необхідних умінь і навичок. Досвід роботи переконує, що центральне місце у досягненні навчальної мети належить системі вправ. Тільки за умови, що їх види, послідовність і кількість взаємопов'язані, відповідають змісту матеріалу, іцо засвоюється, можна досягти високої якості кінцевих результатів.

Як відомо, одним учням достатньо пояснити один раз, а іншим - треба добре повторити попередній матеріал і на багатьох прикладах пояснювати новий матеріал для мінімального засвоєння знань.

Тому, особливо на етапі закріплення, потрібно завжди індивідуалізувати пізнавальну діяльність школяра. Для цього доцільно використовувати систему вправ. Завдання добирати так, щоб вести учнів від репродуктивної (відтворювальної) діяльності до творчої.

Невід'ємною частиною внутрішньокласної індивідуалізації є створення тимчасових умовних навчальних груп, у кожну з яких включаються учні приблизно з однаковим рівнем підготовки до вивчення матеріалу, рівнем розумового розвитку та індивідуальних особливостей. Вивчення літератури, спостереження доводять, що у кожному класі, як правило, можна виділити три навчальних групи: основна, найбільша за кількістю дітей і дві невеликих групи - "сильних" і "слабких" учнів.



До основної групи можна віднести учнів, які рівномірно засвоюють з невеликою допомогою вчителя програмовий матеріал, володіють навичками самостійної роботи, способи виконання типових задач засвоюють після розгляду двох-трьох зразків, безпомилково виконують завдання обов'язкового рівня навчання після кількох тренувальних вправ.

До групи "сильних" учнів відносимо дітей, які досягають певного розуміння навчального матеріалу вже в процесі його первинного сприймання, схеми розв'язування типових задач фактично засвоюють під час пояснення, для безпомилкового виконання обов'язкового рівня їм достатньо однієї - двох вправ. Вони спроможні виконувати завдання підвищеної складності за мінімальної допомоги вчителя або зовсім без неї.

До третьої групи ("слабкі" діти) відносяться учні, які у процесі засвоєння матеріалу зустрічаються з певними труднощами, у багатьох випадках погребують додаткових пояснень, головним чином тому, що недостатньо володіють навичками самостійної роботи. Таким школярам необхідна постійна увага вчителя та його контроль. Вони вміють розв'язувати нескладні типові задачі після тривалого тренування. До цієї групи можна віднести також і невстигаючих учнів, які мають суттєві прогалини в знаннях, з великими труднощами засвоюють розв'язування навіть простих типових задач.

Окреслюючи шляхи і прийоми індивідуальної навчальної діяльності школярів, необхідно дотримуватися певних умов, які сприятимуть ефективному застосуванню індивідуальних завдань. За визначенням О.Савченка, до таких умов належать:



  • систематичне застосування індивідуальних та диференційованих завдань на уроках. Але не можна перетворювати всі завдання у стандарт. Для цього неодмінно треба враховувати мету уроку, готовність учнів до роботи;

  • проведення перспективного аналізу: для чого плануються завдання, визначається мета, чому їх треба використовувати саме на даному етапі уроку і як продовжити роботу на наступних уроках;

  • використання індивідуальних і групових диференційованих завдань;

  • вміння передбачати труднощі, що виникають під час розв'язування завдання;

  • організація обов'язкової перевірки виконаних завдань;

  • складання таких індивідуальних завдань, які б давали можливість створити однакові умови для всіх учнів, тобто, щоб і "слабкий" учень зміг перейти до складнішого завдання.

Очевидно, що за умов, коли основна організаційна форма заняття - урок - розрахована на весь клас, якість засвоєння знань, розвитку і виховання кожної дитини значною мірою залежить від індивідуалізації навчання. Сьогодні ефективність навчання визначається не тим, що вчитель намагається дати учням, а тим, як вони засвоїли знання і яке в них виробилося ставлення до навчальної діяльності. Ще Ян Коменський писав: "На кожному предметі слід зупинятися до тих пір, доки він не стане зрозумілим". Виходячи з цього, індивідуальний підхід до навчання виставляє перед вчителем головне педагогічне кредо, а саме:

1. Кожній дитині, навіть найслабшій, дати міцні знання.

2. У кожній дитині бачити неповторну особистість, індивідуальність.

3. Кожну хвилину перебування дитини в класі перетворити для неї на радість.

Практика доводить, що особистісно-розвивальна спрямованість освіти неможлива без індивідуального навчання, і найбільш гуманною і доступною для кожного вчителя є індивідуальна робота у звичайному класі, яка спрямована:

- на реабілітацію відстаючих у навчанні;

- на стимулювання їхньої навчально-пізнавальної діяльності.

Враховуючи те, що рівень готовності учнів до навчальної діяльності різний, необхідно сконструювати індивідуальні завдання для школярів з різними навчальними можливостями. Такі завдання мають поєднати навчальний процес усього класу з допомогою учням, які повільніше сприймають матеріал, і постійним удосконаленням сильніших учнів. Отже, основне їх призначення у тому, щоб, знаючи і враховуючи індивідуальні відмінності у навчальних можливостях школярів, забезпечити для кожного з них оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи. Потрібна неоднакова кількість вправ і різнобічна допомога, щоб підвищити рівень засвоєння програми кожним учнем, бо темпи просування є досить стійкою характеристикою індивідуальних особливостей. Ось чому важливо дати кожній дитині не тільки знання, а і способи їх здобуття. З таким добором вправ вчителі початкових класів мають змогу познайомитися в книжках С. Логачевської «Вчись розв'язувати задачі», «Мій помічник з математики» для 1-4 класів.

Прийоми індивідуальних завдань можна довести до таких:

- індивідуальна робота за ступенем складності завдань;

- індивідуальна робота за ступенем самостійності учнів.
2.2.1. Індивідуальна робота за ступенем складності - це добір різноманітних завдань, які можна класифікувати таким чином:


  • завдання, що потребують різної глибини, узагальнення і висновків;

  • завдання, розраховані на різний рівень теоретичного обгрунтування роботи, що виконується;

  • завдання репродуктивного і творчого характеру.

Це можуть бути завдання:

- за рівнем складності змістової частини (усі групи школярів мають виконувати однакові завдання, але з різними елементами знань, уявленнями або поняттями про об'єкти, взаємозв'язки і взаємозалежності між ними); ,

- за рівнем складності операційної частини (учням різних навчальних можливостей пропонується однакова за характером, але різна за складністю діяльність над однаковими елементами знань).

Індивідуальна робота за ступенем складності використовується не лише як засіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів, а й для формування позитивного ставлення до навчання, бо саме розв'язання посильної задачі стимулює до подальшої праці і підвищує самооцінку своїх можливостей. Для цього добираються завдання з нарощуванням ступеня складності. Поступове ускладнення завдань відкриває учням можливість перейти на більш високий рівень пізнавальної діяльності.


2.2.2. Індивідуальна робота за ступенем самостійності - це, коли, добираючи завдання, всім учням пропонують завдання однакової складності, але при цьому диференціюють міру допомоги різним групам школярів, зокрема, кількість інформації про хід рішення дозують від найбільш повної до найменш повної. Інформація також варіюється за характером:

- конкретизація завдань;

- розв'язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;

- вказівка на прийом розв'язання;

- навідні питання;

- наочне підкріплення.

Робота над такими завданнями дає можливість учням оволодівати раціональними прийомами розумової діяльності. Поступово кількість потрібної інформації зменшується. Але зменшення залежить від сформованості в учнів певних навичок розв'язування пізнавальних завдань. Тому значну увагу слід приділяти навчанню школярів прийомам аналізу, порівняння, абстрагування й узагальнення. Форми індивідуальної допомоги можуть бути різноманітними:

а) детальне пояснення ходу виконання завдання;

б) система навідних питань, яка містить підказки;

в) послідовний аналіз змісту завдання;

г) актуалізація опорних знань, умінь і навичок;

д) надання додаткової інформації у вигляді схеми-опори, таблиці;

є) виконання аналогічних, але більш простих завдань;

ж) план виконання завдання.

Однією із ефективних форм такого зв'язку є кодовані картки. Під час роботи з ними запитання вчитель може ставити як усно, так і письмово. Зашифровані відповіді з вивченої теми він має заздалегідь заготовити для кожного учня, віддрукувавши їх на окремому паперові. Відповіді зберігаються у конвертах, підписаних, пронумерованих у порядку вивчення тем. На кожному конверті слід також зазначити питання з теми. Слід заздалегідь придбати і сигнальні картки з цифрами, які діти підніматимуть, відшукавши потрібну відповідь на запитання. Алгоритм використання кодованих карток такий:

1) Прочитай зміст картки.

2) Прочитай запитання.

3) Відшукай відповідь на нього.

4) Покажи відповідну сигнальну картку.

5) Дай відповідь на запитання.

Якщо дитина показує номер неправильно, учитель має можливість одразу викликати її до дошки для пояснення, або зафіксувати помилку, або індивідуально попрацювати в позаурочний час.

Можуть бути і завдання за рівнем пізнавальної самостійності. Сконструйовані індивідуальні завдання використовуються для різних способів індивідуальної навчальної діяльності. Практикою визначено 10 способів використання системи індивідуальних завдань для учнів різних груп. Способи класифікуються за етапами уроку залежно від дидактичної мети уроку, від змісту, запасу і якості знань учнів.



На етапі актуалізації опорних знань:

СПОСІБ 1. Підготовка до вивчення нового матеріалу. Робота дворівневих груп.



На етапі вивчення нового матеріалу:

СПОСІБ 2. Багаторазове пояснення.

СПОСІБ 3. Поєднання фронтальної, парної та індивідуальної роботи.

СПОСІБ 4. Вироблення правильного, свідомого, виразного читання.

На етапі закріплення вивченого:

СПОСІБ 5. Зменшення міри допомоги слабшим і ускладнення завдань сильнішим учням.

СПОСІБ 6. Додаткові завдання до основного.

СПОСІБ 7. Варіативна робота над задачами.

СПОСІБ 8. Конкурс на кращого консультанта.

Групова робота:

СПОСІБ 9. Вільний вибір варіантів.

СПОСІБ 10. Складання плану на уроках читання, природознавства.

Способи використання системи диференційованих завдань різняться своєю навчальною метою і місцем у структурі уроку. Спільним є те, що всі диференційовані завдання передбачають засвоєння всіма учнями способів здобуття знань з поступовим переходом від простіших завдань до складніших. Розглянемо це на прикладі способу №3 з використанням завдань посібника "Мій помічник з математики".


2.3. Прийоми і методи індивідуалізації на уроках математики через індивідуальні, групові та фронтальні форми роботи

В чому ж полягає суть методу індивідуальної роботи на уроці математики?

Робота на уроці ділиться на кілька етапів.



На першому етапі проводиться колективна робота над матеріалом за темою уроку. Наприклад, розв'язується задача на знаходження третього доданка. Аналізуємо задачу, знаходимо шляхи розв'язування. Після цієї роботи в класі виділяється група учнів, яка може далі працювати самостійно. Всі інші діти працюють з вчителем над аналогічною задачею.

На другому етапі сильніші учні отримують творче завдання. Наприклад. скласти аналогічну задачу. З тих учнів, які працювали з вчителем, знову виділяється група, яка вже може працювати самостійно над подібною задачею. Вони розв'язують текстову задачу. А решта дітей працює над задачею з допомогою. При цьому може бути активно використана схема або початок розв'язку, план розв'язування або опорна таблиця. І, звичайно, учні отримують консультацію вчителя.

На третьому етапі сильніші знову отримують творче, але ускладнене завдання (скласти обернену задачу, ускладнити, змінити запитання). Друга група складає аналогічну задачу, а третя - розв'язує текстову задачу на знаходження третього доданка, тобто працює у межах програмових вимог.

Огже, завдяки методу індивідуальної роботи, всі діти засвоюють завдання уроку. Але сильніші не виконують механічно одну й ту ж роботу, а творять своє мислення. Слабі ж учні не списують з дошки, іноді навіть не намагаючись зрозуміти, що до чого.

Дуже важливим аспектом методу індивідуальної роботи є те, що діти самостійно обирають обсяг роботи для себе. Їм ніхто не диктує, як працювати сьогодні. І наприкінці уроку у дитини є почуття задоволення від добре зробленої роботи. Адже навіть сильні учні не можуть кожен день працювати однаково добре. А у слабких учнів не виникає комплексу нижчевартості, вони починають вірити у власні сили і навчаються охоче.

Ще одна позитивна сторона методу: поряд з основним завданням діти одержують ще і додаткові. Найчастіше вони мають логічне навантаження. Учні працюють над ними годі, коли своє завдання вони вже зробили і до наступного етапу лишився час. Таким чином, учні вчаться працювати на уроці зосереджено, не втрачаючи ні секунди дорогоцінного часу на уроці.



Прийоми індивідуалізації на уроках математики через індивідуальні, групові і фронтальні форми роботи

Визначаючи шляхи і прийоми індивідуальної навчальної діяльності школярів, бажано дотримуватися певних умов, що сприяють ефективності використання індивідуальних, групових, колективних форм роботи на уроці.

1. Використовувати індивідуальну роботу систематично, майже на кожному уроці математики, але уникати стандарту.

2. Як правило, індивідуалізація відбувається в рамках фронтальної роботи, коли учні розв'язують загальні навчальні завдання.

3. Особливістю роботи є те, що розподіл дітей на групи відбувається мимовільно, групи не постійні. Іноді діти самі можуть вибирати собі посильний вид роботи.

4. Процес засвоєння супроводжувати, постійним контролем якості знань і умінь, навичок через самоперевірку, взаємодопомогу з наступною взаємооцінкою, самооцінкою. З цією метою краще використовувати картки зворотного зв'язку.

5. Необхідно диференціювати матеріал за ступенем складності, за ступенем самостійності, за обсягом роботи.

6. Індивідуальну роботу проводити через всі етапи уроку математики: усний рахунок, мовний матеріал, закріплення вивченого, домашнє завдання.

Краще всього індивідуальну роботу здійснювати за допомогою чітко продуманої системи фронтальних, групових та індивідуальних форм роботи.

Наприклад:

ФРАГМЕНТ № 1

Фронтальна робота: клас виконує загальне завдання.



Індивідуальна робота: робота з учнем на "черговій" парті чи біля дошки.

Групова робота: 2-3 учні, які раніше закінчили роботу, виконують додаткове завдання, підготовлене вчителем, біля дошки.

ФРАГМЕНТ № 2

Фронтальна робота: клас самостійно виконує загальне завдання.

Індивідуальна робота: робота з перфокартами біля дошки.

Парна робота: обмінюються зошитами для взаємоперевірки робіт.

ФРАГМЕНТ № З



Парна робота: активна лічба (діти готують картки з 3-5 прикладами на множення, додавання. Йде взаємоопитування на початку уроку).

Групова робота: перша парта, яка закінчила активну лічбу, виходить до дошки і виконує завдання, заздалегідь підготовлене на дошці. Взаємоперевірка.

Індивідуальна робота: опитування вчителем учня, що не має пари чи потребує контролю.

ФРАГМЕНТ № 4

Фронтальна робота: клас самостійно виконує загальне завдання.

Індивідуальна робота: кілька учнів виконують завдання за картками, заздалегідь підготовленими вчителем (це може бути робота над помилками попереднього уроку).

Парна робота: сусід по парті після виконання свого завдання допомагає виконувати або перевіряє роботу товариша.

Індивідуальна робота за ступенем складності навчального матеріалу - це підбір різноманітних завдань, які можна класифікувати в такий спосіб:

- завдання, що вимагають різної глибини узагальнень і висновків; о завдання, що вимагають різного рівня теоретичного обґрунтування роботи;

- завдання творчого характеру.

Індивідуальну роботу за ступенем складності можливо використовувати не тільки як спосіб систематичного і послідовного розвитку мислення учнів (особливо з низьким рівнем), але й для формування позитивного ставлення до навчання, тому, що розв'язування посильних завдань стимулює бажання працювати, підвищує самооцінку. Для цього слід добирати завдання з нарощуванням ступеня складності. Саме поступове ускладнення завдань дає учням можливості перейти на більш високий рівень пізнавальної діяльності. Завдання можна пропонувати, як на картках, так і на дошці, можна позначити їх кольорами: легші завдання - синім кольором, складніші - червоним. При такому підході в учнів з'являється можливість самостійно вибирати завдання, оцінювати свої можливості.

Кожній групі подається необхідна допомога. У вказівках для 1-ої групи учнів ставиться тільки мета, а шляхи її досягнення вони шукають самостійно. Учням 2-ої групи дається підказка у вигляді плану роботи, зразка міркування, таблиці-опори. З учнями 3-ої групи детально розбирається послідовність мислительних операцій, необхідних для пошуку розв'язку.

Робота над такими завданнями дає можливість учням опанувати раціональні прийоми розумової діяльності. Поступово кількість необхідної інформації для дітей 2-3 групи слід зменшувати.

Наприклад:

Розв'язуємо задачу. Знайомимося з умовою і запитанням.



1-а група - може розв'язувати дану задачу без аналізу, самостійно. Складають подібну.

2-а група - з повним аналізом, складанням схеми розв'язання, з наступним самостійним записом розв'язання.

3-а група - розв'язує задачу з учителем, повторної аналізуючи (біля дошки).

Подібну задачу, складену 1-ою групою, розв'язує весь клас.



1-а група - отримує завдання розв'язати вираз самостійно:

32+15 40-5



2-а група - користується опорною таблицею, виконує завдання за зразком:

34+22 43+12 70-4

50-6 43+10-2 (60+10)-4

3-а група - працює біля дошки з вчителем.

Стимулюють активізацію розумової діяльності в процесі самостійної роботи запитання на кмітливість, що вимагають переосмислення наявних знань, установлення між ними нових зв'язків і співвідношень. Ці запитання використовуються, коли треба дітей навчити застосовувати знання в нових ситуаціях.

Отже, структуру індивідуальної роботи на уроці математики можна подати за допомогою такої схеми:

I етап

Робота з вчителем 1-ша група – виконай за зразком



II етап

Робота з учителем 1-ша група – виконай самостійно

2-га група – виконай за зразком



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка