Формування в учнів естетичного ставлення до музичного мистецтва



Скачати 60.43 Kb.
Дата конвертації14.04.2019
Розмір60.43 Kb.

Формування творчої особистості шляхом збагачення емоційно-естетичного досвіду.
Естетичне ставлення школярів до музики розглядається у філософській і педагогічній літературі як цілеспрямований процес пізнання цінностей мистецтва і виявлення здатності до їх творчого освоєння. Разом з тим підкреслюється, що ця якість особистості свідчить про рівень її загально естетичного розвитку і виявляється в різних видах діяльності в галузі конкретного виду мистецтва. Побудова методики формування естетичного ставлення до музики у школярів різного віку повинна враховувати соціальні функції мистецтва – виховну, оціночну, комунікативну, гедоністичну і евристичну. Активні пошуки розв’язання проблеми естетичного ставлення школярів до музики повинні бути спрямовані на розробку аспектів педагогічного керівництва цим процесом, оскільки естетичне ставлення в узагальненому вигляді включає всі компоненти музично-естетичного розвитку учнів. Н. Ветлугіна пропонує три основних компоненти естетичного ставлення дитини до музики. Перший компонент – здатність співпереживання у процесі сприйняття музики, другий – здатність до самостійного навчання, до пошукових дій і третій – музичні і творчі здібності, які розвиваються в процесі засвоєння способів діяльності – сприйняття виконавства і творчості.

Рівень естетичного ставлення спирається на конкретні якості особистості і показники їх розвитку. Як передумову формування естетичного ставлення учнів загальноосвітньої школи до музичного мистецтва ми обираємо три головні тези:

  • справжня основа змістовної сторони музики полягає в інтонаційно-драматургічній її єдності;

  • для розуміння складних музичних творів потрібна музика „проміжна”;

  • формування адекватної естетичної оцінки музичного образу повинно будуватись на багатому фонді асоціацій.

Ми встановили, що школярі досить легко визначають настрої музичних творів, пов’язані з життєрадісним, героїчним змістом образів. Складнішою для їхнього розуміння є інтонаційно-драматургічна основа творів, які втілюють образи-настрої ніжності, суму, горя. Нагромадження асоціативного фонду у музичному мистецтві, на противагу літературі, йде по лінії лірико-оптимістичній.

Учні старших класів із задоволенням співають пісні для дошкільнят і молодших школярів тому, що в них яскраво виражена оптимістична спрямованість образів.

У підлітковому віці губиться здатність учнів до адекватного розуміння складних музичних форм і жанрів, сприйняття яких потребує стрункої системи асоціацій, яка створювалась раніше на уроках музики, в позаурочний час, засобами масової інформації, у сім’ї. Діти цього віку сприймають інтонаційно-драматургічну основу музичного образу через легкі, часто неадекватні жанри, виявляють своє ставлення до нього в оцінці лише окремого елемента музичної виразності: мелодії або ритму. Прикро буває вчителю, коли у восьмому класі учень не розуміє особливостей сюїти, симфонії, ораторії, опери та балету і з величезної маси музичного матеріалу може пригадати лише деякі твори.

Якими методами і прийомами можна відновити і збагатити фонд музичних асоціацій учнів? На нашу думку, основними методами можуть бути три: метод наведення, метод спостереження і метод генералізації. Всі вони досить повно описані у працях видатного музикознавця і педагога академіка Б. Асаф’єва.

Метод наведення створює умови ознайомлення учнів з музикою різних жанрів. Він дає можливість побудувати методику набуття знань, умінь і навичок на уроках музики і в позаурочний час на принципі цілісного підходу до всіх компонентів уроку, об’єднавши їх єдиною метою – розкриття учням єдності інтонаційно-драматургічної сторони музичного образу.

Цей метод досить широко використовується і в позаурочний час. Прийомів урізноманітнення цього методу досить багато: розспівування, гра на елементарних музичних інструментах, перцептивна вокалізація, творчі ігри та імпровізації. Одночасно з цими прийомами розвивається здатність аналізувати засоби музичної виразності нескладних музичних п’єс.

Використовуючи цей метод, педагог не нав’язує свої міркування і судження учням, а стимулює їхні активні пошукові дії, спираючись на життєвий досвід дітей, запас слухових вражень і уміння аналізувати. Метод наведення найчастіше використовується у молодшому шкільному віці, проте і в середніх класах ми неодноразово звертаємось до нього, аналізуючи нове явище в музичному мистецтві, розкриваючи нову тему: стиль композитора, епоха, жанр тощо. Головним критерієм естетичного ставлення на основі використання цього методу є самостійність мислення учнів.

Другий метод – спостереження – спрямований на розвиток здатності узагальнювати інтонаційно-драматургічні зміни музичного образу. Як метод педагогічного керівництва він має неоцінне значення, оскільки в ньому використовуються прийоми порівняння, зіставлення і контрасту, проблемні ситуації, аналіз інтерпретації відомої учням теми в творах великої форми різних композиторів.

Найважливішого значення спостереження набуває у 3 – 4-х класах, коли починає формуватись критичність мислення школярів, а їхні оціночні судження бувають протилежними висловлюванням учителя. Установлена в критичній літературі норма оцінки того чи іншого музичного твору повинна усвідомлюватись учнями самостійно, в орієнтовно-дослідницьких і проблемних діях і ситуаціях.

Важливу роль можуть відігравати у цьому методі прийоми збагачення словникового запасу дітей – уміння точним терміном визначати характер-настрій музики, засоби музичної виразності твору, показати структуру музичного образу наочно, моделювати своє розуміння емоційної спрямованості музики.

Проте не лише уміння сприймати, розуміти й оцінювати багатство інтонаційно-драматургічної основи музичних творів стає доступним учням. Дуже яскраво виявляється диференціація здібностей і нахилів молодших підлітків до різних видів музичної діяльності, на яку необхідно звертати увагу. Одні учні віддають перевагу виконавській майстерності. Інші учні перетворюються у завзятих колекціонерів творів класичної та естрадної музики. Вони можуть брати участь у конкурсах на кращого знавця класичної музики, естрадної пісні, хорових, танцювальних і вокально-інструментальних колективів. Деякі школярі виявляють нахили до критичного аналізу явищ музичного мистецтва і під керівництвом учителя можуть виступати організаторами диспутів на музично-естетичні теми.

Основним критерієм, який свідчить про втілення методу спостереження у процес естетичного ставлення до музики, є активність прояву музичних потреб та інтересів учнів.



Найвагомішим і найскладнішим є метод генералізації, який дозволяє створити умови для усвідомлення ідеї великого музичного твору та його соціального значення. У методичному плані генералізація здійснюється за допомогою розкриття головних ідей, образів, єдності інтонаційно-драматургічних сторін музики як засобу відображення життя. Цей метод включає моделювання оціночної діяльності підлітка, побудованої на особливостях сприйняття, розвитку музичних інтересів і потреб в галузі музичного мистецтва, здатності самостійно знаходити засоби втілення музичного образу.

Головними критеріями естетичної оцінки музичного твору ми вважаємо: повноту сприйняття (розуміння всіх частин твору великої форми у відповідності з їх значенням); освоєння інтонаційно-драматургічної сторони музичного образу (емоційно-образне „входження” у музичний твір); уміння користуватися термінологією музичного мистецтва (рівень розуміння засобів музичної виразності); здатність переносити навички оцінки простих музичних творів на більш складні (рівень розвитку творчої уяви в різних видах музичної діяльності).



ЦМН – цілі музичного навчання

ЗМО – зміст музичної освіти:


  • музичні знання;

  • музичні уміння;

  • досвід творчої діяльності;

  • емоційно-цінносні відносини.

Сп-Ст-В – сприймання, створення, виконання – творчій компонент змісту;

ОФМН – основні форми музичного навчання;

ММН – методи музичного навчання;

РРМН – реальний результат музичного навчання.


Генералізація побудована на здатності учнів підліткового і старшого шкільного віку диференціювати свої узагальнення від методів спостереження і наведення та осмислено ставитись до ідейного багатства, втіленого в музиці різних епох і стилів. Цей метод оптимізує весь процес музично-естетичного розвитку учнів, контролюючи поетапно здійснення освітніх і виховних функцій навчання. В учнів розвивається емоційна чутливість, уміння переносити оцінку музичних творів на естетичне ставлення до інших видів мистецтва, розуміння прекрасного у навколишній дійсності, в стосунках між людьми. Використання методу генералізації стимулює музичну активність учнів, їх сприйняття, виконавство і творчість, виявляє головний критерій естетичного ставлення до музики – здатність до активної музичної творчості.

Звичайно, всі ці методи взаємозв’язані і чіткої градації відповіднодо віку учнів і моменту застосування їх у шкільній практиці провести не можна. Все залежить від підготовленості вчителя, знання ним методики музичного виховання й розвитку учнів, особливостей психіки дітей різного віку і рівня володіння прийомами активізації мислення школярів, розвитку в них творчого підходу до музичного мистецтва.




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка