Формування екологічної свідомості



Сторінка1/4
Дата конвертації25.10.2017
Розмір0.77 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4


Управління освіти і науки Сумської обласної державної адміністрації

Сумський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти

Управління освіти і науки Сумської міської ради

Інформаційно-методичний центр управління освіти і науки

Сумської міської ради



формування екологічної свідомості

вихованців В УМОВАХ учнівського лісництва
Ніколенко Світлана Вікторівна,

керівник гурткової роботи

Сумського міського центру еколого-

натуралістичної творчості учнівської

молоді

Суми - 2012


зміст

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

розділ 1. теоретичнІ ЗАСАДИ формування екологічної свідомості ОСОБИСТОСТІ……………………………………………………………………………………...8

    1. Роль і місце екологічної свідомості в екологічній культурі особистості8

    2. Формування екологічної свідомості в умовах позашкільного навчального закладу……………………………………………………...12

розділ 2. формування екологічної свідомості вихованців в учнівському лісництві «паросток»…………………………………………20

2.1. Мета і завдання навчання та виховання в учнівському лісництві…….21

2.2. Освітня модель гуртка «Юні лісівники»………………………………..24

2.3. Форми та методи проведення теоретичних занять в учнівському лісництві………………………………………………………………..….38

2.4. Організація практичної природоохоронної роботи…………………….42

2.5. Втілення ідей В.О. Сухомлинського щодо формування екологічної свідомості вихованців учнівського лісництва…………………………..45

2.6. Профорієнтація як практична складова формування екологічної свідомості вихованців……………………………………………….. …48

висновки………………………………………………………………………......54

Бібліографічний список використаних джерел……………...57

додатки…………………………………………………………………………….61


Вступ

Актуальність та доцільність дослідження. Погіршення екологічної ситуації в Україні викликає занепокоєння суспільства, яке все більше розуміє, що розв’язання гострих екологічних проблем потребує адекватної підготовки населення до взаємодії з природою. При цьому слід долати традиційні уявлення людини про екологічні проблеми як такі, що спричинені лише зовнішніми факторами. Насправді ж ці проблеми значною мірою породжуються самою людиною, її поведінкою та свідомістю. Тому вчені приходять до висновку, що долання кризових явищ у природі потребує, передусім, розв’язання відповідних психологічних проблем, воно повинно спиратися на суттєві зміни екологічної свідомості людини.

Сучасні процеси зростаючого руйнівного впливу людини на навколишнє середовище і, як наслідок, катастрофічна його руйнація, спричиняють необхідність докорінних змін не лише в ідеологічних, соціально-економічних і технологічних сферах життєдіяльності людства, але й актуалізують пошук гуманістичних засад взаємодії людини і природи, стимулюючи тим самим розвиток ефективних шляхів формування ціннісної сфери особистості у системі «природа-людина-суспільство». З огляду на зазначене актуальності набувають питання забезпечення умов гармонійного розвитку особистості в навколишньому середовищі, ефективна підготовка підростаючого покоління до екологічно доцільної діяльності у довкіллі.

Екологічні процеси мають глобальний характер, і вирішувати питання екологічної безпеки можна лише зусиллями всього людства. Зберегти природне середовище, а разом з ним і саму себе, людина може лише перейшовши на нові світоглядні позиції, нову систему цінностей. Допомогти їй у цьому покликана налагоджена в країні система екологічної освіти.

Національною доктриною розвитку освіти України, Законом України про позашкільну освіту, Концепцією позашкільної освіти і виховання, Концепцією екологічної освіти визначено, що метою навчально-виховної діяльності різних навчальних закладів є виховання і розвиток творчого потенціалу та соціальної активності особистості, формування її системи гуманістичних цінностей, де цінність природи і людини визначаються як провідні. Ця проблема стосується всіх ланок освіти, зокрема позашкільної.

Екологічна освіта розглядається сьогодні як один із найпопулярніших виявів повороту людства в його ставленні до навколишнього середовища від руйнівного, споживацького до конструктивного, дбайливого, бережливо-відновлюваного.

Мета екологічної освіти полягає у створенні та збереженні протягом усього життя особистості умов становлення і розвитку її екологічної свідомості.

Наш час – це період тотального екологічного всеобучу, коли основи екологічних знань викладають усім, починаючи з дитячого віку – в школах та інститутах, на різних семінарах і курсах, по радіо і телебаченню. Велику еколого-просвітницьку роботу проводять організації «зелених», товариства з охорони природи.

Важливі процеси екологізації свідомості населення, формування нового екологічного світогляду, нової екологічної культури цілком характерні і для учнівського лісництва «Паросток» Сумського міського центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, пріоритетними завданнями якого є виховання у дітей усвідомлення того, що виникла життєво важлива глобальна проблема довкілля, що довкіллям необхідно опікуватися і для цього треба мати відповідні знання, досвід, уміння, мотивації та зобов’язання як для індивідуальної так і для колективної роботи задля порятунку природи та запобігання майбутнім екологічним катастрофам.

Навчаючись в учнівському лісництві в гуртках «Юні лісівники» учні отримують необхідні знання, уміння, досвід, переконання, у них поступово крок за кроком формується нова екологічна свідомість.

Об’єкт дослідження: учнівське лісництво «Паросток» та система екологічного виховання у ньому.

Предмет дослідження: форми, методи, засоби формування екологічної свідомості вихованців в умовах учнівського лісництва.

Мета дослідження – ознайомитись з теоретико-методологічними та методичними основами формування екологічної свідомості учнів у позашкільних навчальних закладах, презентувати досвід формування екологічної свідомості вихованців в учнівському лісництві «Паросток» Сумського міського центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді.

Основні завдання:

- ознайомитись з теоретико-методологічними та методичними засадами формування екологічної свідомості учнів у позашкільних навчальних закладах;

- визначити сутність понять «екологічна культура» та «екологічна свідомість», особливості та рівні їх сформованості;

- вивчити особливості формування екологічної свідомості у вихованців учнівського лісництва «Паросток»;

- описати систему роботи учнівського лісництва «Паросток» та обґрунтувати її запровадження у позашкільних навчальних закладах.

Для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи дослідження: аналіз філософської, історико-педагогічної, психолого-педагогічної та спеціальної літератури відповідно до теми дослідження, узагальнення та систематизація роботи учнівського лісництва.

Основною базою аналізу досліджуваної теми формування екологічної свідомості вихованців став Сумський міський центр еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді та учнівське лісництво «Паросток».



Теоретичне підґрунтя дослідження складають положення психолого-педагогічної науки про: теорію педагогічних систем, дидактичні основи освіти, зокрема екологічної (Ю.Бабанський, Г.Білявський, В.Бровдій, М.Воїнственський, С.Гончаренко, В.Давидов, І.Звєрєв, А.Захлєбний, Т.Ільїна, Т.Кучер, І.Лернер, В.Онищук, А.Олексюк, В.Паламарчук О.Плахотнік; Б.Райков, О.Савченко, К.Ситник, М.Скаткін, І.Суравєгіна, Д.Цихи, С.Шмалей та інші); системного підходу до дослідження наукових проблем (А.Алексюк, С.Гончаренко, Н.Кузьміна та інші); становлення і розвиток національної системи позашкільної освіти і екологічної зокрема ( С.Русова, О.Сухомлинська, Т.Сущенко, Г.Філіпчук, М.Ярмаченко та інші); розвиток особистості у різноманітних процесах і формах взаємодії з навколишньою дійсністю (І.Бех, Д.Бенет, Л.Божович, Л.Виготський, С.Глазичев, С.Дерябо, Д.Ельконін, А.Захлєбний, І.Звєрєв, О.Киричук, О.Леонтьєв, С.Максименко, В.Роменець, С.Рубінштейн, А.Сидельковський, М.Сметанський, А.Степанюк, І.Суравєгіна, В.Сухомлинський, К.Ушинський, В.Ясвін та інші); погляд на дитину як на суб’єкт життєдіяльності в соціумі (К.Абульханова-Славська, В.Ананьєв, Г.Балл, П.Блонський, Л.Божович, Я.Коломенський, І.Кон, В.Рибалка, Г.Щукіна та інші); активність суб’єкта і об’єкта у процесі навчання і виховання (М.Боришевський, Н.Бібік, В.Лозова, А.Сиротенко, Г.Троцко та інші).

Практичне значення дослідження. Пропозиції, підходи за темою дослідження обговорювались під час засідань міського методичного об’єднання методистів позашкільних навчальних закладів: «Екологічне виховання в учнівському лісництві «Паросток», «Учнівське лісництво «Паросток» - територія успіху»; на засіданнях методичних об’єднань педагогів відділу екології та краєзнавства Сумського міського центру еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді «Формування екологічної свідомості у вихованців учнівського лісництва «Паросток», «Екологічна свідомість та екологічна культура вихованців». Результатом роботи над вищевказаною проблемою стали статті: «Формування гармонійних стосунків з природрю» у газеті «Шкільний світ» серія Біологія №36 (540) грудень 2007 року (Додаток Д); стаття «Формування екологічної самосвідомості особистості в учнівському лісництві «Паросток» у збірнику матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції «Виховання дбайливого ставлення дітей до природи у світі педагогічних ідей Василя Сухомлинського Міністерства освіти і науки (2009 рік) (Додаток Ж); стаття «Розвиток творчого потенціалу вихованців учнівського лісництва «Паросток» Сумського міського центру еколого-натуралістичної творчості у контексті гуманістичної педагогіки В.О.Сухомлинського» зі збірника матеріалів педагогічних читань «Розвиток творчих здібностей учнів у контексті гуманістичної педагогіки В.О.Сухомлинського» (2011 рік) (Додаток З).

Авторська навчально-виховна програма «Юні лісівники» основного рівня, І-ІІІ року навчання апробовувалась педагогами Ніколенко С.В., Люльченко М.В., Біликом В.М., Блінніковою Л.М. За програмою працювали Мельник С.П., Піскунова О.Ю., Вязун К.М., Миколенко О.В. Результатом роботи стало успішне складання випускних іспитів та отримання посвідчень вихованцями учнівського лісництва «Паросток», 4 вихованки вступили на навчання до Харківського сільськогосподарського університету ім. Докучаєва на спеціальність «Лісове господарство». Ефективність застосування авторської навчально-виховної програми підтверджує висока результативність гуртківців у міських, обласних та всеукраїнських конкурсах, акціях, операціях. Учнівське лісництво «Паросток» чотири рази визнане кращим на Україні.



розділ 1. теоретичні засади формування екологічної свідомості особистості

    1. Роль і місце екологічної свідомості в екологічній культурі особистості

Екологічні проблеми належать до найважливіших проблем сучасності, вирішення яких вимагає формування нової стратегії поведінки людини в біосфері, яка полягає в гармонійному співіснуванні людини з природою. Людство має докласти максимальних зусиль для раціонального пізнання законів функціонування живої природи і проектувати свою поведінку відповідно до них.

Сучасне суспільство наблизилося до важливого етапу, коли необхідний перехід від епохи доекологічної до епохи екологічної. Існування нашої цивілізації, її подальша доля цілковито залежить від того, наскільки й як скоро стануть «екологічними» наша свідомість, поведінка, культура.

Перефразуючи Освальда Шпенглера, можна сказати, що екологічна культура - це здатність людини відчувати живе буття світу, приміряти і пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби й устрій природного довкілля. Інакше кажучи, екологічна культура є цілепокладаючою діяльністю людини (включаючи і наслідки такої діяльності), спрямованою на організацію та трансформацію природного світу (об'єктів та процесів) відповідно до власних потреб та намірів.

Важливими властивостями екологічної культури є її нормативно-обмежувальна спрямованість щодо природокористування, виходячи з рекреаційних і тимчасових можливостей самовідновлення живих систем. Саме цими властивостями екологічна культура відрізняється від інших духовних форм освоєння природи.



Екологічну культуру нині слід розглядати у межах двох взаємопов’язаних сторін: по-перше, як сукупність певних дій, технологій освоєння людиною природи, які забезпечують принаймні стійку рівновагу в системі «людина–довкілля»; по-друге, як теоретичну галузь знань про місце людини в біосфері як істоти діяльної, що організовує її структурні та функціональні блоки, як дедалі зростаючий у своїх можливостях чинник регуляції стану біосфери.


Компоненти екологічної культури




Культура екологічно виправданої поведінки, природоохо-ронна діяльність

Ціннісні орієнтації (система цінностей), культура почуттів, екологічні ставлення

Екологічне мислення, свідомість, переконання, світогляд

Екологічна освіченість або система екологічних знань і умінь


Рис. 1.1. Компоненти екологічної культури
Екологічна культура визначається як одна з форм культури, як здатність людини відчувати живе буття світу, пристосовувати його до себе, взаємоузгоджувати власні потреби і устрій природного довкілля [8]. Регуляторами динамічної цілісності в системі «суспільство - біосфера» мають стати екологічні знання і виховання, екологічна свідомість, екологічне мислення, екологічна відповідальність. Все це є складовими екологічної культури, формування якої здійснюється шляхом екологічної освіти і виховання.

Екологічна свідомість – глибоке розуміння нерозривного зв’язку людини з природою, залежність благополуччя людей від цілісності й екологічної рівноваги середовища життя на Землі, переконаність у необхідності бережливого ставлення до природи, розуміння важливості раціонального використання й збагачення природних ресурсів [8]. На практиці екологічна свідомість знаходить вираження в екологічній культурі особистості. Об’єктивним показником екологічної культури людства є рівень спілкування з природою. Неетичне ставлення до природи і самих себе є показником бездуховності людства. Екологічну свідомість можна визначити і як сукупність знань, уявлень людини про взаємини, взаємозв'язки, взаємозалежності, взаємодії зі світом природи. На цій основі формуються відповідне позитивне ставлення до природи, а також усвідомлення людиною себе як її частини. У процесі виконання своїх функцій екологічна свідомість веде до формування в людини екологічної культури, яка включає екологічні знання, зацікавленість у природоохоронній діяльності, компетентне її здійснення, багатство морально-естетичних почуттів, емоцій, переживань [8]. Основними показниками екологічної культури є:

  • знання загальних закономірностей розвитку природи і суспільства;

  • розуміння взаємозв’язку їх існування і того, що природа склала першооснову становлення і еволюції людства;

  • визначення соціальної обумовленості взаємовідносин людини і природи;

  • подолання споживацького ставлення до природи, як джерела матеріальних вигод;

  • вміння передбачати наслідки впливу діяльності людини на біосферу Землі;

  • підпорядкування своєї діяльності вимогам раціонального природокористування, піклування про природне середовище;

  • вміння зберігати сприятливі природні умови і конкретну працю [23].

Під екологічним вихованням розуміють такий розвиток волі, почуття і рис характеру, які б проявлялися в правильній (етичній) поведінці по відношенню до

навколишнього середовища. Воно повинно бути добровільним і безперервним протягом усього життя людини. Метою екологічного виховання є формування екологічної свідомості, що охоплює поняття екологічної моралі – збалансованості між сприйняттям навколишнього середовища, його пізнанням і поведінкою людей по відношенню до нього. Метою екологічного виховання є формування в особистості екологічної свідомості і мислення. Передумова для цього - екологічні знання, наслідок - екологічний світогляд. Екологічну свідомість як моральну категорію потрібно виховувати у дітей з раннього дитинства [8].

Екологічна криза, що виникла через непродумане господарювання людини, змушує змінити своє ставлення до довкілля. Завдання екологічного виховання полягає в нагромадженні, систематизації, використанні екологічних знань, вихованні любові до природи, бажанні берегти і примножувати її, у формуванні вмінь і навичок діяльності в природі. Зміст його полягає в усвідомленні того, що світ природи є середовищем існування людини, тому вона має бути зацікавлена в збереженні його цілісності, чистоти, гармонії. Екологічне виховання неможливе без уміння осмислювати екологічні явища, робити висновки щодо стану природи, виробляти способи розумної взаємодії з нею. Водночас естетична краса природи сприяє формуванню почуттів обов'язку і відповідальності за її збереження, спонукає до природоохоронної діяльності, запобігання нанесенню збитків природі [13]. На основі екологічного мислення і свідомості формується екологічна культура, яка передбачає глибокі знання про навколишнє середовище (природне і соціальне), екологічний стиль мислення і відповідальне ставлення до природи, вміння вирішувати екологічні проблеми, безпосередню участь у природоохоронній діяльності [23].

Головним інститутом формування екологічної культури в умовах інформаційного суспільства є інститут освіти. Це відбувається завдяки реалізації освітою головної соціальної функції – передачі екологічних знань. Проте наявність ґрунтовних екологічних знань є необхідною, але не достатньою умовою формування та критерієм високої екологічної культури особистості.

Питання екологічного виховання включено до міжнародної програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера», є одним з важливих напрямів діяльності Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (МСОП). МСОП активно співпрацює з цього питання з програмою ООН по навколишньому середовищу, яка активно пропагує ідеї охорони природи в усьому світі.

Формування екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Джерела різноманітних проблем, які стоять перед країною, пов’язані з цією сферою, і пошук шляхів їх розв’язання необхідно починати саме з неї. Проблема постійного екологічного безпечного розвитку, фізичного і морального здоров’я суспільства – це, насамперед, проблема індивідуальної та колективної свідомості, формування якої є прерогативою системи освіти.




1.2. Формування екологічної свідомості в умовах позашкільного навчального закладу

Українці глибоко усвідомлюють необхідність створення передумов для

збалансування інтересів суспільства і можливостей природи, соціально-економічного розвитку й довкілля. Саме на цих постулатах базується Концепція переходу України до сталого розвитку. Основні напрямки державної політики України у галузі охорони довкілля неможливо впроваджувати без становлення на сучасному рівні освіти та виховання громадян суспільства. Оскільки наше життя неможливо відокремити від навколишнього природного середовища, то потрібно, щоб освіта мала екологічне спрямування.

Фундамент екологічної культури закладається в дитинстві і тут першочергова роль належить сім’ї. Однак особливе місце у формуванні екологічної культури відводиться загальноосвітній школі та позашкільним навчальним закладам. Специфіка екологічної освіти полягає в тому, що вона повинна базуватись на принципі «випереджуючого відображення». Тобто у свідомості людини повинна відбуватись постійна оцінка можливих наслідків втручання у природу. Суть екологічної освіти полягає в тому, щоб кожна людина могла усвідомити пріоритетні загальнолюдські цінності, щоб кожна людина знала про основні джерела порушення природної рівноваги, щоб кожна людина віддавала собі звіт за скоєне як перед самим собою, так і перед сім’єю, суспільством, державою в цілому [34].

Для розуміння глобальної значимості екологічної освіти та оптимізації стосунків людини з природою важливу роль відіграли численні міжнародні наради і симпозіуми (Белград, Югославія, 1975; Тбілісі, СРСР, 1977; Прага, Чехо-Словаччина, 1983; Москва, СРСР, 1987), семінари і конференції (Пущино, 1983, Москва 1986, Листвянка, Іркутська область, 1990 – Росія; Чехо-Словаччина, 1979, 1985; Угорщина, 1985; Польща, 1985 і 1986 та ряд інших), що проводилися під егідою ЮНЕСКО – ЮНЕП, рішення яких дали імпульс розвитку екологічної освіти на наступні десятиліття з урахуванням актуальності проблем навколишнього середовища і були покладені в основу Міжнародної стратегії дій з освіти і підготовки кадрів у галузі навколишнього середовища на 90-ті роки.

Освіта в галузі навколишнього середовища розглядається нині на міжнародному рівні як неперервний процес, що охоплює всі вікові, соціальні та професійні групи населення. Проте її центральною ланкою є школа, оскільки саме в шкільні роки формування особистості відбувається найбільш інтенсивно. Саме тому у вітчизняних та зарубіжних дослідженнях підкреслюється, що екологічна освіта є творчий процес, безпосередньо пов’язаний з розвитком, самоутвердженням і самовираженням особистості [35].

В аспекті означеного вище взаємозв’язок формальної (шкільної) і неформальної (позашкільної та позакласної) системи екологічної освіти підростаючого покоління забезпечує сприятливі умови формування різнобічно розвинутої в екологічному розумінні особистості.

Позакласна діяльність, відзначається в інструкції з розвитку неформальної освіти в галузі навколишнього середовища, створеної в рамках Міжнародної програми ЮНЕСКО – ЮНЕП англійськими спеціалістами А. Янгом і

М. Макельчоуном, має більше переваг порівняно з навчанням у класі, оскільки вона не так обмежена академічними годинами. Одночасно вона більшою мірою пов’язана з місцевими екологічними умовами, що мають життєво важливе значення для громади, членами якої є самі школярі.

Аргументи на користь розвитку позашкільних і позакласних форм екологічної освіти висловлюють спеціалісти різних країн. Так, навчання поза класом, як відзначається в додатку до навчальних програм шкіл Великобританії – це не самостійний навчальний предмет, це насамперед можливість істотно доповнити процес підготовки підростаючого покоління до життя.

Наведені докази переваг екологічної освіти учнів у позанавчальний час підтверджують високу зацікавленість до них педагогічної громадськості різних країн світу, оскільки вона дозволяє набагато повніше враховувати знання й інтереси школярів, їхні пізнавальні й інтелектуальні можливості, використання здобутих знань, умінь та навичок у практичній діяльності з охорони навколишнього середовища. Все ж основна перевага організації позакласних форм практичної діяльності учнів полягає у розширенні безпосередніх контактів з природою та реальною можливістю побачити результати своєї роботи. Доцільно організоване, з точки зору педагогічних вимог, спілкування школярів з природою, спостереження за наслідками природоперетворюючої діяльності людини і – головне – її оцінка та особиста участь у різнобічній дослідницькій та природоохоронній роботі сприяють формуванню гуманістичних якостей особистості. Тому сьогодні, поряд з філософськими, соціально-політичними й економічними гранями проблем охорони навколишнього середовища все чіткіше прослідковується і гуманітарна грань.

У зв’язку з цим екологічна освіта учнів, на думку більшості спеціалістів, має в цьому плані широкі можливості, створюючи передумови для розвитку соціальної активності школярів, їхньої самостійності, усвідомлення природи як системи цілого ряду цінностей, розвиває здатність до моральних оцінок як індивідуального, так і суспільно значимого ставлення до навколишнього середовища.

За такого підходу взаємозв’язок позашкільної і шкільної екологічної освіти розглядається як неперервний процес засвоєння цінностей і понять, що спрямовані на формування умінь і стосунків, необхідних для осмислення і оцінки взаємозв’язків між людиною, її культурою і навколишнім середовищем, що передбачають розвиток умінь приймати екологічно доцільні рішення і мають на меті засвоєння відповідних правил поведінки в навколишньому середовищі та формування в кінцевому результаті екологічної культури особистості [34].

В основу концепції зазначених понять «екологічної культури» покладено діяльнісний підхід, який повністю збігається з обгрунтованими нами теоретичними основами екологічної освіти учнів у позашкільному навчальному закладі і визначається як провідний чинник реалізації на практиці екологічної освіти школярів у позашкільних навчальних закладах, спрямованої на формування екологічної культури особистості.

Правомірність такої постановки питання сприяє осмисленню школярами значення екологічної проблематики, створенню необхідного емоційного фону, на базі якого формується психологічна готовність учнів до свідомого сприйняття проблем навколишнього середовища, як життєво важливих для суспільства в цілому і кожної людини зокрема. З точки зору американських психологів Д. Беннета, Дж. Бутлера, Г. Прошанського, ставлення до навколишнього середовища формується в процесі взаємодії емоційної, інтелектуальної і вольової сфери психіки людини. Взаємовпливаючи одна на одну, вони створюють систему психологічних установок особистості, які проявляються у формі оціночного судження, поведінки та діяльності в навколишньому середовищі. Засвоєні школярами ціннісні екологічні орієнтації мають на меті коригувати ці прояви відповідно до норм екологічної культури. Формування екологічної культури особистості – досить складний, різнобічний та довготривалий процес, який включає: оволодіння особистістю певною сумою знань про природу і вплив господарської діяльності на неї; осмислення та оцінку одержаної інформації і, як результат, – безпосередню дію у довкіллі, спрямовану на його охорону. У цьому аспекті розуміння проблеми, провідним чинником ефективного формування екологічної культури особистості у позашкільному навчальному закладі ми визначаємо практичну спрямованість екологічної освіти, за таких умов її реалізації:


  • безпосереднього залучення учнівської молоді у вільний від навчання час до вдосконалення практичних умінь екологічного спрямування, основою якого є творче використання ними здобутих теоретичних знань у повсякденному житті;

  • поєднання суто навчальної та дослідницької діяльності вихованців з їхньою практичною природоохоронною роботою у довкіллі;

  • самостійної (індивідуальної) навчальної, дослідницької та природоохоронної роботи;

  • співпраці вихованців і їх батьків, численних громадських природоохоронних організацій у вирішенні екологічних проблем на локальному рівні;

  • надання доцільної педагогічної допомоги та керівництва у процесі діяльності школярів у навколишньому середовищі.

За такого розуміння проблеми, завдання полягає в нагальній необхідності формування нових етичних стосунків вихованців з природою, вихід на рівень морального обмеження розвитку потреб людини, коли вона сама контролює свої вчинки, визначаючи їх екологічну доцільність, і робить те у довкіллі, що потрібно, а не те, що хочеться [9].

Розгляд теоретичних основ екологічної освіти національної школи показує, що її категорійний апарат (мета, завдання, принципові положення) розробляються вітчизняною педагогічною наукою з урахуванням світових та національних суспільно-політичних процесів. Вони пов’язані з життєвою необхідністю перебудови споживацької культури стосунків з природою та її ресурсами, формування у школярів якісно нового типу поведінки в навколишньому середовищі, що базується на відповідальності за її стан, вмінні орієнтуватись у конкретній екологічній ситуації і знаходити доцільні шляхи подолання екологічної кризи.

Екологічна освіта учнів нині реалізується 180 позашкільними освітньо-виховними закладами еколого-натуралістичного профілю, іншими закладами освіти як центрами позашкільної роботи в позаурочний час, середніми загальноосвітніми школами, ліцеями, гімназіями, коледжами, клубами та об’єднаннями за місцем проживання незалежно від форм власності та підпорядкування, фондами та асоціаціями тощо. Відповідно, таке розмаїття закладів призвело до появи близько 100 профілів учнівських творчих об’єднань у галузі екологічної освіти, що можна класифікувати за чотирма рівнями розвитку і формування інтелектуальної, ціннісно-мотиваційної та діяльнісної сфери особистості [34]:

І - початковий. Це різновікові творчі об’єднання пропедевтичного та загальнорозвивального спрямування, метою яких є вияв творчих здібностей і нахилів дітей, розвиток їхнього інтересу до вивчення довкілля та формування елементарних навичок екологічно доцільної поведінки в природі і з її охорони.

ІІ - основний. Це певна упорядкована система творчих учнівських об’єднань, метою яких є розвиток, стимулювання творчого потенціалу особистості, її стійких інтересів у галузі екологічної освіти, формування навичок з охорони природи та сприяння у самовизначенні на природоохоронні професії.

ІІІ - вищий. Це творчі науково-дослідницькі об’єднання учнівської молоді, метою яких є пошук і підтримка юних талантів і обдарувань, надання додаткових знань у галузі екологічної освіти та сприяння формуванню творчої і наукової еліти.

IV - додаткової освіти. Це загальноосвітні чи нові типи навчальних закладів (гімназії, ліцеї, колежі, коледжі), факультативи, спецкурси, школи (заочні школи) юних екологів, наукові товариства та МАН, які створюються на базі позашкільних закладів і мають на меті сприяти професійному самовизначенню особистості та наданню їй додаткової професійної освіти в галузі екологічних наук та природоохоронної справи.

Таким чином, сьогодні функціонує певна специфічна система позашкільних навчальних закладів та творчих учнівських об’єднань у галузі екологічної освіти, що забезпечують найсприятливіші умови для формування наукового світогляду та екологічної культури особистості, її здібностей і талантів у вільний від навчання час.

Аналіз сучасної теорії і педагогічної практики в галузі екологічної освіти учнів дозволяє визначити і науково обгрунтувати основні рівні її реалізації в освітньому просторі України. Серед них провідним є рівень наукового обгрунтування та розробки загальної стратегії і законодавчої підтримки екологічної освіти дітей та учнівської молоді в позашкільних закладах України (АПН, НАН, Міносвіти України, Вищі заклади освіти III - IV рівня акредитації).

Окремо визначені рівні реалізації загальної стратегії екологічної освіти у позашкільних навчальних закладах, а саме [34]:

І. Державний рівень розробки програмно-методичного забезпечення здійснення екологічної освіти дітей і учнівської молоді в позашкільних навчальних закладах та учнівських творчих об’єднаннях різних типів і відповідно перший рівень реалізації основних напрямів стратегії екологічної освіти учнів у позашкільних навчальних закладах (державні центри і Центральний палац творчості учнівської молоді, Заочна школа юного еколога, МАН, Наукові товариства).

ІІ. Обласний рівень реалізації стратегії екологічної освіти учнів і апробації її програмно-методичного забезпечення у позашкільних навчальних закладах (обласні еколого-натуралістичні центри (станції) і Обласний палац творчості учнівської молоді, наукові товариства, обласні МАН, обласні школи юного еколога).

ІІІ. Районний (міський) рівень координації здійснення екологічної освіти учнів у позашкільних навчальних закладах, загальноосвітніх школах, нових типах освітньо-виховних закладів, фондах і асоціаціях та третій рівень реалізації стратегії екологічної освіти учнів у позашкільних навчальних закладах) (Районні, міські еколого-натуралістичні центри (станції) і будинки творчості учнівської молоді, школи і ліцеї екологічного і природничого профілю).

IV. Основний рівень реалізації стратегії та програмно-методичного забезпечення екологічної освіти учнів у позашкільних навчальних закладах різних типів, у тому числі у творчих учнівських об’єднаннях екологічного спрямування інших освітньо-виховних закладів (Гуртки, секції, клуби, класи, наукові товариства, загони тощо).

Нині позашкільні навчальні заклади залишились останніми елементами системи виховання особистості у вільний від навчання час, формування здорового способу життя дітей та учнівської молоді, корекції їхньої девіантної поведінки, формування майбутніх повноцінних у соціальному плані громадян України. Тому сьогодні першочерговим завданням є об’єднання зусиль науковців, управлінських структур у галузі освіти, педагогічної громадськості та зацікавлених громадських організацій у збереженні мережі позашкільних навчальних закладів, підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів у галузі позашкільної освіти [9].

Наступним є пошук і практичне втілення сьогодні можливих спільних шляхів вирішення проблем екологічного виховання учнівської молоді, з одного боку, позашкільних навчальних закладів чи їх творчих об’єднань, з іншого – громадських організацій.

У найближчий час назріла необхідність створення (або ж відновлення) системи літніх профільних об’єднань, таборів екологічного спрямування, проведення всеукраїнських чи регіональних довгострокових програм, реалізації короткочасних проектів екологічного спрямування.

Ефективним засобом вирішення значного кола проблем екологічного виховання учнівської молоді у позашкільних навчальних закладах є створення спільного періодичного видання, яке має охопити методологічні, психолого-педагогічні, організаційні, інструктивно-методичні та суто просвітницькі проблеми екологічного виховання [34].




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка