Фантастика

1) спосіб художнього творення, в основі якого лежить нереальне, уявне, чарівне, надприродне

2) різновид художньої літератури, твори, які описують події нереальні, насправді неіснуючі
Джерела фантастики

Фантастика виникла ще в античні часи, джерела її в фольклорі, в міфах.

Давньогрецький філософ Лукіан («Правдива історія») писав про дзеркало, в якому видно всі міста і народи (телевізор); йому належить і опис одної з галактичних воєн.

Змальовуючи фантастичні картини майбутнього, письменники-фантасти розкривають реальні проблеми сучасного суспільства, порушують вагомі морально-філософські питання. До таких, зокрема, належать книжки Веллса, Бєляєва, Бредбері, Азімова, Шеклі, братів Стругацьких та інших.

1.Нереальність художнього світу, образів, ситуацій

2.Осмислення протиріч розвитку науки і техніки та їх впливу на суспільство

3.Опис вигаданих науково-технічних відкриттів, машин

4.Художній прогноз майбутнього людини і всієї цивілізації

Напрями розвитку наукової фантастики:

• 
  соціально-філософський — П'єр Буль «Планета мавп»; брати Стругацькі «Важко бути богом», «Кульгава доля»; Рей Бредбері «451° по Фаренгейту»);
  
• 
  стосунки з позаземними цивілізаціями — Г. Уеллс «Війна світів»;
  
• 
  відповідальність людей за наслідки наукових відкриттів — Г. Уеллс «Людина - невидимка»;
  

• розкриття гострих конфліктів (зовнішніх і внутрішніх):

• створення фантастичних ситуацій і образів, що актуалізують проблеми сучасного світу:

• увага до духовного стану особистості, суспільного устрою, засад людської цивілізації:

• перенесення часу в інший вимір (майбутній або минулий: створення особливих часових параметрів):

• фантастичний простір, але він має окремі прикмети реальності (у ньому можна впізнати деякі факти та явища суспільства, соціальні відносини):

• складність персонажів, їхні моральні випробування, внутрішні зміни:

• незавершеність сюжету та характерів персонажів (вони можуть мати подальше продовження):

• поєднання різних засобів художньої оповіді (від імені автора й персонажів, описи, діалоги, монологи тощо):

• переосмислення митцями минулого та теперішнього, прогнози майбутнього.

Згадки про штучно створених істот, попередників роботів, містяться ще у найдавніших легендах про Атлантиду. Машини, які імітували функції живих істот, створювали такі вчені, як Архіт Терентський, Дмитро Фалерський, Птоломей Філадельф, Леонардо да Вінчі, Іван Кулібін та ін. У XVIII ст. людиноподібних автоматів стали називати «андроїдами» за іменем швейцарського винахідника Анрі Дро, котрий зробив багато автоматичних ляльок — писаря, музикантку, рисувальника тощо.

У XX ст. з розвитком науково-технічного прогресу проблема машин-автоматів вийшла на перший план. Однак чим більше механізмів створювали вчені, тим більше письменники й філософи замислювалися над наслідками «машинізації» суспільства. Уперше новий термін «робот» увів у літературу чеський письменник Карел Чапек у п’єсі «R.U.R», прем’єра якої відбулася в 1921 р. в Празі. Карел Чапек назвав роботами не машини, а живих людей із плоті й крові, тільки створених на спеціальній фабриці. Письменник показав, які проблеми можуть виникнути при зіткненні людства з машинами. Переклавши на роботів всі справи і проблеми, люди деградують, вироджуються. Роботи повстають та знищують людство. Слабка надія на спасіння виникає в кінці п’єси: двоє роботів, пізнавши любов, відроджують людський рід.

Попервах у чернетках п'єси Р.У.Р. для опису людиноподібних пристроїв Чапек використовував запозичене з латини слово laboři (від латинського labor - робота). Але наспраді слово вигадав не зовсім Карел Чапек, а його брат-художник Йожеф, з яким Карел поділився сумнівами щодо звучання слова "лаборжі". "То назви їх просто "роботами", - сказав Йожеф, не відриваючись від мольберту. Основою новотвору послугувало знайоме і нам слово "robota". Проте чеською воно насамперед означає не просто будь-яку працю взагалі, а надзвичайно важкий, каторжний труд; панщину.