Етичні, Соціологічні І Педагогічні Погляди Григорія Сковороди



Скачати 368.58 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації20.01.2018
Розмір368.58 Kb.
ТипДоклад
  1   2   3

Етичні, Соціологічні і Педагогічні Погляди Григорія Сковороди

(Ідеологічно-філософські дослідження)


Дотеперішнє, дуже недокладне, вивчення філософії Сковороди довело до жалюгідних викривлень його поглядів і до неправильної оцінки його значення в історії української духовости і літератури. Що ж говорити про пересічного інтеліґента! Він, звичайно, має уявлення про твори Сковороди як про якісь пасивістичні, аскетичні, відірвані від життя концепції, від яких треба тікати скільки змоги далі. Тим часом погляди Сковороди не тільки випередили на добрих два століття розвиток української духовости, не тільки витримують огненну пробу історії, але й із гідністю репрезентують глибокі етичні цінності українського світовідчування і світогляду. Пожвавлені трохи в останніх десятиліттях досліди над творчістю Сковороди щораз виразніше виявляють правду, що саме Сковорода був духовим батьком і творцем українського національного відродження. Проф. Д. Чижевський у низці своїх праць про Сковороду стверджує, що Сковорода стоїть у центрі української духовости. Дмитро Донцов у своїй творчості щораз частіше цитує Сковороду і щораз ясніше підкреслює, що у творах Сковороди є міцна основа для традиційних цінностей українського національного світогляду. На ділі: Котляревський, Квітка-Основ’яненко, Костомарів, Куліш, Шевченко були учнями Сковороди. Шевченко про це заявляє у своїх творах. Це все творці українського відродження, пробудники української нації. Сковорода був пробудником пробудників. Отже, відродження і пробудження української нації в новій добі насправді починається від Григорія Сковороди. Сковорода знав і добре усвідомлював собі таку свою ролю в історії. Не один раз, прямо чи посередньо, він про це заявляє у своїх творах. Він сам визначає свою ролю і своє завдання, буцімто він Камінь до гострення, - оселок, - що, хоч сам не ріже, а проте, вигострює безліч ножів і мечів до бою. Читаймо його байку на цю тему.

Оселок і ніж

Ніж говорив із оселком: - «Звичайно, ти нас, брате, не любиш, що не хочеш вступити в наш стан і бути ножем. - «Якщо б я гострити не годився, - відповів камінь до гострення, - я не відрікся б піти за вашою радою і за вашим станом. А тепер тим самим вас люблю, що не хочу бути вами. І дійсно, ставши ножем, я ніколи стільки один не переріжу, скільки всі ті ножі і мечі, що їх я усе моє життя перегострюю. А до того тепер дуже рідкі каміння до гострення. Значення: Родяться і такі, що не бажають ні військової служби, ні подружжя, щоб тим свобідніше заохочувати інших до розумної чесноти, без якої всякий стан був недійсний. Сковорода був тим рідким каменем до загострення. Він вигострював характер, розум і думку цілого покоління борців на те, щоб вигострені мечі їх ідей, творів і чину довершили цього величного чуда в історії, що зветься Відродженням Нації. «Світ спить, простягнувшися, глибоким, непробудним сном, а наставники, що пасуть Воїна Божого, не тільки не пробуджують його, а ще й до сну заколисують: - «Спи, не бійся, місце безпечне, чого лякатися». Із глибокого, непробудного маразму і летаргу української нації у другій половині ХVIII-го століття пробуджує її Сковорода до нового життя на висоті духово-ідейного усвідомлення її сутності. Цей процес здійснюється перш за все в самих творах і діяльності Сковороди, далі - у творах і чинах його наступників і чекає свого завершення аж по сьогоднішні дні. Сковорода був уродженим педагогом. Єдине звання, яке він виконував у житті, яке любив і для якого жив. Але його вчення, що на цілі століття випереджувало його сучасників, неминуче доводило до конфлікту із шкільною владою (той час це були переважно єпископи), і Сковорода, або сам мусів покинути, або його викидали зі школи. В усіх тих пробах Сковорода виявив незвичайну мужність і непохитність. Згідно із своїм ученням, він радше віддав би своє життя, ніж перестав би служити Правді. Зокрема зазнав Сковорода значних перешкод у застосуванні основної методи в його навчанні, що грунтувалась на безпосередньому та індивідуальному контакті з учнями, у частих розмовах із ними. У тих розмовах Сковорода міг дати своїм учням найбільше, установлюючи разом із ними, - на основі їх звірень, обсервації їх характеру і здібностей, - їх життєві ідеали, спрямовувати їх на найбільше властивий шлях для їхнього розвитку. Але такі розмови з учнями вважалися нижчими гідности вчителя, і їх забороняли як учителеві, так і його учневі. Маю на увазі його учня Ковалинського, того, що на все життя залишився вдячним і вірним Сковороді та зберіг для майбутніх поколінь основну частину його творів. Ковалинський залишив нам єдиний достовірний життєпис свого вчителя. Сковорода мусів покидати школу за школою і посаду за посадою. І врешті, вільний як степовий орел, ширяє по просторах України, навчає і виховує цілий народ. Залишає спадщину, якої велич і значення починаємо собі усвідомлювати. На його творах виховувалися цілі покоління провідних умів і, без сумніву, будуть виховуватися далі. Це, отже, Великий Учитель цілої нації, один із тих, що творять її історію. Питанням етики, соціології і педагогіки присвячує Сковорода багато місця у своїх творах, пише навіть окремі трактати. Це: «Душевний мир», «Азбука світу». «Благодарний Еродій» і «Убогий жайворонок». Свої погляди популяризує в байках і нам доведеться часто наводити деякі з них. А тому, що твори Сковороди недоступні у краю, так і на еміґрації, нам доведеться подавати довші цитати також із них, щоб по змозі вичерпно дозволити говорити самому Сковороді. Усі цитати наводжу в моєму перекладі сучасною українською мовою. Соціологічних і педагогічних поглядів Сковороди не можна, очевидно, досліджувати відірвано від цілости його філософської системи. У цьому напрямі ця праця базується на моїй студії п. з. «Лицар Святої Борні - Григорій Сковорода», написаній у 1941-1943 роках. Беручи під увагу характер цієї праці, нам доведеться почати від деяких загальних стверджень про педагогіку, у світлі яких ясніше зрозуміємо і оцінимо вклад ідей Сковороди до розв’язки питання української національної педагогіки. Педагогіка ніколи не була наукою незалежною чи самостійною. Вона завжди спиралася і була нерозривно зв’язана з обов’язковими нормами соціології, релігії і світогляду даної нації в даній епосі. Колинебудь і денебудь учитель, чи виховиик, виховував дитину, він усе мав перед очима якийсь визначений, ідеальний образ чи зразок, до якого хотів довести свого учня чи вихованця. Цей взір чи ідеал є дороговказом і для учителя і для школи. Завданням педагога було довести дитину до певного стандарту поведінки, якостей характеру, світогляду, думання і знання. Цей стандарт був різний в різних епохах, місцях, племенах чи націях. Для виховника цей стандарт був даний і означений чи то визначеним завданням виховання, чи то загальнозобов’язуючими і прийнятими нормами цінностей даного середовища. Ця нормативна основа виховного ідеалу витворюється поза школою. Кожночасні норми цінностей є витвором і вислідом історичного розвитку групи чи нації. Це, популярно, окреслюється батьками як факт, чи бажання, щоб дитину виховати «в такому-то дусі». Цей «дух виховання» - це збір тих норм цінностей, що їх батьки, чи ширше середовище, уважають зобов’язуючими і дійсними для себе. Звідси теж змагання груп «за душу дитини». В житті сучасних націй ці виховні норми цінностей не встановлюються індивідуально батьками, а загальнонаціональною чи державною установою, що її звуть кураторією, яка накреслює програму і методи виховання і навчання. Але й ці кураторії, чи виховні комітети, роблять це у згоді із зобов’язуючим стандартом життя чи уявленням, якою-то сьогодні повинна бути людина, громадянин чи член національної спільноти. Їхнє уявлення про те, чим є людина і чим повинна вона бути, є також залежне від ступня загального розвитку. Очевидно, воно було різне в різних часах, місцях і расах. Підкреслюю: для педагога ці норми цінностей є дороговказом і саме це маю на увазі, коли тверджу, що педагогіка ніколи не була незалежною, а все була зв’язана з релігією, етикою, соціологією, чи загально кажучи ідеологією даної групи чи суспільности. Інакше виховували свою молодь старовинні германські племена, інакше племена брагманів у далекій Індії, навчаючи їх філософських текстів від 8-го року життя; інакше у Спарті, інакше серед племен Центральної Африки. Історія і антропологія дає нам у цьому напрямі пребагатий порівняльний матеріял. Дитина Полінезійських островів мала б наслідувати поведінку, звичаї і думки «великого чоловіка» у племені, щоб стати таким як «він». Це, отже, навчання через наслідування живого зразка, прийнятого серед племени, як «великого». Ця метода не така далека від середньовічного звичаю висилати юнака чи молодця на двір або замок короля, чи феодального зверхника, або рівного собі лицаря на те, щоб кандидат на майбутнього лицаря навчився звичаїв, поведінки, законів, а також людських ідеалів, себто тих норм вартостей, що зобов’язували в тодішньому суспільстві. На великих дворах чи замках було щось на подобу окремих кляс для того роду виховання, чи теж воєнно-лицарського вишколу, відповідно до лицарських ступнів чи ранґ. Метода має дещо спільного, але як же різнилися ідеали особовости. Ці ідеали змінюються разом із нормами цінностей в окремих добах і расах. Історія виховання є нерозривною в пов’язанні з історією суспільно-національних спільнот в окремих добах чи циклах людської культури. А разом із появою нових суспільних чи національних ідеалів появляється, звичайно, і нова педагогіка. Клясичними прикладами є тут Платон, або Руссо. Поруч із системою і програмою нової, майбутньої суспільности, Платон розвиває цілу систему педагогіки. Що більше, нова педагогіка мала б бути основою для нової системи. Платон не відповідає на питання, як почати нову педагогіку в рамках старої суспільности, а за таку спробу Сократ заплатив смертю. Але ж він, - Безсмертний Сократ, виховав Божественного Платона. Отже, у тих моментах історії, коли назріває, чи назріла вже зміна суспільно-національного ладу, тоді разом із нею назрівають зміни в системі виховання. Стає зрозумілим, чому в ученні Сковороди його педагогічні погляди нерозривно зв’язані з його вченням етики і соціології, а навіть есхатології. Тому, слідкуючи за педагогічними вченнями Сковороди, нам доведеться розглядати їх разом з його етикою і соціологією, бо ж тільки в цьому нерозривному комплексі можна їх зрозуміти, вивчити і оцінити. Сковорода належить до того типу мислителів і педагогів, що творять нову соціологічну систему, і саме в тому його історична велич. Питання про ролю норм цінностей у психології людини, в її житті, в її основній функції, як члена національно-державної спільноти, доведеться розглядати в інших моїх працях. Однак, уже на основі сказаного, повинно бути ясним питання національної педагогіки. Устійнити засади національної педагогіки можна тільки на основі встановлення чи віднайдення через самоусвідомлення ідеального образу українця як людини і як члена нації. Якщо я нас є такий окремий від інших національностей ідеал українця, тоді можемо говорити про національну педагогіку. Якщо його немає, тоді доводиться нам шукати того чужого ідеалу, який ми хотіли б наслідувати чи прийняти як свій. Якщо не погодимося на один чужий зразок, тоді, очевидно, буде їх стільки, скільки напрямів чи систем є в різних чужих зразках. Тут напрошується порівняння із зразками англійськими. Українська дитина на еміґрації виставлена на впливи і дію англійської школи, якої національним завданням є навчити молодих англійців англійського способу життя через установлення певних зразків і стандартів поведінки, звичаїв і світогляду. Чи, отже, українська дитина на терені Англії буде в постійному, може трагічному конфлікті між двома системами думання і норм вартостей? На щастя, цей конфлікт не трагічний, поскільки поза національним забарвленням виховних ідеалів європейських націй доводиться говорити про загальну історично-розвоєву спільноту європейських націй, чи, точніше, європейського історичного циклю. В рамах цього циклю ідеали поодиноких націй не завжди і не обов’язково є протилежні, а часто виявляють багато спільних прикмет. Крім того саме англійський виховний ідеал дозволяє, а подекуди навіть плекає, досить широкий діяпазон індивідуальних різниць і індивідуальної свободи в певних широких межах. Але ж ми не розв’язуємо питання української національної педагогіки з вузько-утилітарного погляду еміґрації. Ми ставимо її у площині дійсности Української Держави. Це сьогодні площина головним чином теоретична. Наскільки і як здійснені постуляти національної педагогіки на чужині, це знову ж питання, що вимагає окремих праць. Сьогодні стає перед нами одне питання: Чи Сковорода може нам допомогти у самоусвідомленні нашого національного ідеалу і національного світогляду? Очевидно, так! Саме в тому є провідна роля в історії великих духових мужів нації, що в їх свідомості здійснюється самоусвідомлення істоти своєї нації, як органічної метафізичної Цілости. Саме із цією метою я й піднявся вивчити філософію Сковороди. Спробуймо, отже, з’ясувати вчення Сковороди і висунути на їх основі деякі постуляти. Сковорода рішуче боронить принцип вроджених здібностей, таланту і, вслід за тим, вродженої праці. Він наводить приклади різноманітних проявів замилувань і здібностей у ранній молодості хлопця. Сьогоднішнє знання про великих людей підтверджує цей погляд. Знаємо, що талант і вдача Сковороди і Шевченка проявилися вже в ранній їх молодості і, щобільше, саме їх наочні таланти промощують їм шлях у житті із сільських закутий на вершини тодішньої суспільности. Знаємо також із численних прикладів, що музичні здібності бувають не тільки вроджені, але, вони, звичайно, саме найшвидше і найвиразніше проявляються. Історія музики знає шестилітніх концертантів, а навіть диригентів. Рано проявлений музичний талант Сковороди з рівночасно проявленою релігійною тонацією його вдачі є ще одним підтвердженням цієї правди. Цей вроджений талант - за вченням Сковороди - це утаєна іскра Божа в людині, це Божественний первень її душі, це сам Бог. Цитуємо Сковороду: «Коли трилітній хлопець із самовільного заслухання переймає Божественні пісні, любить заглядати у священні книги, переглядати листки, приглядатися до картин таємних образів, до буков, - то чи не є це виявом таємної іскри природи, що родить і кличе його до богословського звання?» («Благодарний Еродій», 640). Треба думати, що цей образ - це автобіографічний елемент, який слід уважати як доповнення згідної із цим образом характеристики поданої Ковалинським. Ковалинський виразно згадує, що талант до богослов’я проявився у Сковороди вже в ранній його молодості. Було б грубим спрощенням розуміти це вчення тільки в сенсі «природної вроджености таланту» у сучасному розумінні цього слова. В розумінні Сковороди ця Таємна Сила, що породжує і проявляє в людині Талант - це жива, Божественна іскра і сам Бог. Наведімо відповідні цитати самого Сковороди: «Ця Божественна сила в чоловіці, що пробуджує в ньому нахил до звання, називалася у старовинних єгиптян «Ізіс», у греків «Атхена», у римлян «Мінерва», себто - «Натура». Природа називалася також «Геніос», «Геніюс», Ангел Природи називався теж «Тхеос» - «Бог» («Азбука світу», 329). Згідність із Природою, з Богом, чи Мінервою - це в Сковороди те саме, що згідність з основною силою свого морального призначення. Людина з Мінервою - це людина з талантом, наділена іскрою Божою, навантажена важливим призначенням. Сковорода у своєму житті часто говорив про голос Мінерви. Це призначення веде людину, немов за руку, але ж походить воно - ця сила, чи цей голос, - із глибини власної душі людини. Бути щасливим - це пізнати свою «Природу» і йти за її голосом. Ця «Природа» є утаєною і основною пружиною наших діл. Вона пробуджує талант, запалює до діла і робить працю солодкою. («Азбука світу», 324). Основні завдання учителя і лікаря розуміє Сковорода ось так: «Учитель і лікар не є учителем і лікарем, а тільки служителем Природи, єдиної справжньої лікарки і вчительки» («Благодарний Еродій», 464). На думку Сковороди, яблуні не треба вчити родити яблука; уже сама Природа навчила її цього. Треба тільки відгородити її від свиней, очистити від гусениць тощо. («Благодарний Еродій», 464). Одне основне завдання педагога - це розвинути і плекати, - так як садівник плекає яблуньку, - притаєні, вроджені здібності, що бажають проявитися назовні. Педагог мав би, отже, пізнати і докладно вивчити найкращу сторінку характеру і здібностей дитини, її найкращу можливість розвитку і, вслід за тим, цей талант плекати, розвивати та довести його на найвищі можливі для даної одиниці висоти розвитку. Яке високе, яке відповідальне завдання! Виховник мав би знайти і оцінити можливість розвитку дитини і його напрям ще перед тим, поки вона сама дозріла до свідомого вибору свого звання. Цей принцип установлює виховання індивідуальне, чи групове, по лінії спеціялізації таланту і придатности до майбутнього звання, себто до виконування певної праці. Це звання мусить відповідати здібностям і характерові людини, і тільки тоді вона може бути вповні щасливою. Збирання меду, солодше для бджіл від самого меду, хоч здається декому важкою працею. З якою радістю гонить за зайцем швидкий собака («Азбука світу», 327). Принцип вродженої праці притаманний усьому світові. Черепаха не буде літати так, як орел. Даремна річ учити черепах літати. Вона може тільки розбити свою шкаралупу. Кожний є тим, чиє серце в нім. У кого свиняче серце, той свиня. У кого левине, той лев. Суспільні нещастя постають із того, що люди беруться не за своє діло. Воєнну чоту веде часто той, кому треба сидіти в оркестрі. («Азбука світу», 327). Смішно, коли вовк грає на сопілці. Смішно, коли ведмідь танцює. Але коли вовк став уже пастухом, ведмідь монахом, а лошак радником, - це вже не жарти, а біда. («Азбука світу», 334). Великі суспільні нещастя постають із того, що люди беруться виконувати звання у погоні за грішми. Виконування звання незгідно з Природою веде до внутрішнього неспокою, нудьги, а в крайніх формах - до самогубства. «Краще бути природним котом, ніж левом із ослячою природою» («Азбука світу», 340). Отже, в нехтуванні принципу вродженої праці Сковорода вважає основну причину всіх суспільних нещасть. Усунення причини цього нещастя, тобто послідовне застосування в суспільності принципу праці за внутрішнім покликанням і придатністю характеру, Сковорода вважає за основу основ побудови щасливої суспільности. Зайва річ говорити, що здійснення цього принципу вимагало б докорінної зміни цілої суспільної структури. Сковорода знає, що встановлює нову азбуку світу, і так називає свій твір на цю тему: «Азбука світу». Тут бачимо нерозривний зв’язок педагогіки Сковороди із постанням нового суспільства. Свою візію нової суспільности Сковорода втілює в такий образ і символ: «Бог подібний до багатої фонтанни, що наповняє різні посудини по їх містимості. Над фонтанною напис: «Нерівна всім рівність»! Ллються із різних трубок різні струмені в різні посудини, що стоять довкруги фонтанни. Менша посудина має менше, але рівна з більшою тим, що вона однаково повна. І що дурніше, як рівна рівність, яку дурні надаремно намагаються завести на світі. Яке глупе все те, що супротивне блаженній Природі» («Азбука світу», 340-341). Кожна людина має право на щастя. Вона має бути «повна щастя» і в тому щасті, у його повноті, - у повноті життєвого вдоволення і розвитку своїх сил і здібностей, - вона рівна всім іншим. У тому щасті, - в його всенаціональній чи всесуспільній спільноті, - люди є рівні. Але вони так, як різні посудини мають різну поємність, глибину і містимість. Вони мають інші завдання, іншу відповідальність, іншу працю. Вони так само щасливі, як і горнятка меншого розміру. Спробу зрівняти людей якимось механічним принципом рівної рівности Сковорода відкидає як безглузду. В цьому місці він виразно полемізує з передвісниками французької революції і, - як бачимо - випереджує ціле людство на два століття. «Дураки надаремне намагаються завести на світі рівну рівність». Скільки мільйонів людей померло при цій спробі провести «зрівнялівку», із якою, врешті, мусіли не лише французи, але й большевики покінчити. Однак міркування на цю тему переходять намічені завдання цієї праці. Я хочу тільки вказати на факт, що етичні і соціологічні правди, з’ясовані Сковородою, можуть і повинні стати основою для нових соціологічних концепцій. Більше як півтора століття після смерти великого філософа, а ще не світає у свідомості народу, що такі глибокі, світотворчі правди містяться у творах нашого національного генія. Сковорода не відповідає на питання, як ця нова суспільна структура мала б бути здійснена. Він установлює тільки основний її принцип і ясно вказує причину всього дотеперішнього лиха. Для зрозуміння наведеного образу Сковороди, слід ще раз підкреслити, що вжите ним поняття «згідність із природою», зовсім не означає зовнішнього, видимого світу природи у сенсі матеріялізму, чи навіть пантеїзму (як Деус сіве Натура). «Природа» для Сковороди - це метафізична основа буття, - це Божественна Сутність, утаєна і притаманна зовнішньому, видимому світові і всякій живій істоті. Це творчий і активний принцип як Основа Видимого Світу. Напрошується порівняння із поняттями «Натура Натуранс» у Д. Скота та з іншими концепціями, але це знову непомірно поширило б рамки цієї праці. Ця Основна Творча Сила в Людині, отже, глибока, рушійна сила людської душі, - це її внутрішнє щастя і блаженність. Щастя - очевидно не в гедоністичному чи матеріялістичному розумінні цього слова. Це правдиве, внутрішнє щастя має своє джерело у свідомості, що людина виконує своє призначення, іде за її справжнім розвитком, досягає висоти за висотою. Це правдиве щастя, - впевненість у вірному шляху, - дає людині силу здійснювати свою мету, поборювати перешкоди, а навіть погорджувати смертю. Отже, таку свідомість треба в людині розвиватиї і плекати вже від ранньої молодости. Треба виплекати її людині світосприймання, спрямоване на ці основні духоні цінності. Це основа творення характеру, основа виховання людини. Слід, отже, наголосити, що Сковорода, уважаючи основою розвитку вроджені можливості і здібності, вимагає одночасно, щоб дбайливо плекати світогляд, як основний засіб творення характеру. Прекрасний діялог між Мавпою і Бузьком у творі «Благодарний Еродій» є сатирою, повною благородного глуму, на тодіншє виховання. Сковорода розправляється із смішною погонею за модою, за перуками, з мавпуванням навіть одягу. Вістря його сатири не минає погоні за «чинами», себто - за ступенями в царській гієрархії службовців. Словом - це сатира на виховання, яке йде шляхом матеріялістичного і опортуністичного сприймання світу. Наведемо далі декілька фрагментів для ілюстрації думок Сковороди і його метод викладу. Основна новість і український характер учення Сковороди проявляється в його розумінні праці і мотиву праці. Праця є благословенням і щастям самим для себе. Вона не вимагає для себе ніякої іншої нагороди. Вона приємна сама в собі так, як збирання меду є для бджоли працею і щастям рівночасно. Звичайно, не кожна праця. Праця вільна, надхненна, творча і радісна, - праця, що забезпечує людині її розвиток і її щастя. Праця для людини - а не людина для праці. Тут основа революційного розуміння праці Сковородою. Працю слід пристосовувати до людини, а не людину до праці. Сковорода з обуренням відкидає плютократичне розуміння праці, як засобу для нагромаджування багатства. Очевидно, людина мусить бути щаслива у своїй праці. Кожна людина рівна у праці всім іншим тим, що в ній вона повинна бути повна щастя. Чи вона подібна до малого чи великого збанка, - вона повинна бути повна радости і щастя. Ідеальне суспільство, чи нація, це була б, отже, спільнота радісної творчої праці і щастя. Така праця забезпечує розвиток одиниці і, очевидно цілої спільноти, - при всій різнорідності людських здібностей, замилувань і їх застосування у їх різнорідній праці спільноти - забезпечена спільним щастям у праці. Це найблагородніше розуміння праці, яке я зустрів у всесвітній філософії. Рівночасно це єдиний правильний вислід і висновок у напрямі цінностей в ідеалістичній філософії людства. Займатися висновками і конструкціями відповідних схем - це справа дальшого розвитку філософії Сковороди, як теж борні за її здійснення. Я не маю найменшого сумніву, що саме цей благородний принцип ідеалістичного розуміння щастя і праці стане наріжним каменем будови Української Держави. Григорій Сковорода залюбки висловлював свої вчення у формі байок. Байки Сковороди це не тільки популярна ілюстрація його вчення, але й зміст і розгорнення. Така метода викладу Сковороди створює необхідність розглядати й аналізувати його байки як філософські твори. Тоді ж побачимо самі, що Сковорода деякі байки подає, як філософські трактати, напр. «Азбука світу». Так, отже, подамо деякі його байки в цілості та проаналізуємо їх з погляду загальних філософських і соціологічних наук, що вміщені в його байках.

Орел і черепаха

Над водою, на похилому дубі, сидів орел, а поблизу - черепаха проповідувала ось таке: - Пропадай воно літати! Покійна наша прабабка, дай їй Боже царство небесне, як видно в історіях, навіки пропала через те, що цієї проклятої науки почала була вчитися в орла. Сам сатана таку науку вигадав. - Слухай, дурна! - перервав їй проповідь орел. - Не через те загинула премудра твоя бабка, що літала, а через те, що взялася за це незгідно із природою. А літання - не гірше від повзання. Значення: - Славолюбство і сластолюбство заманило багатьох до стану, що зовсім противний їх природі, а це тим гірше для них, чим стан їх вищий. А вже зовсім нечисленних народила мати, наприклад до філософії та ангельського життя. У клясичну байку - «відому в історіях» - Сковорода запроваджує тямку «стану» чи «праці» згідно з природою. Літання черепахи незгідне з її природою. А праця, що незгідна із природою людини - приносить небезпеку. Від черепахи Сковорода раптово повертає до «черепах» на вершинах суспільности. Це ті, що беруться за завдання, чи праці, ради честолюбства або славолюбства, і чим вищий їх «стан», тим шкідливіше це для них. Чим «вищий стан», тим небезпечніший упадок ворожить їм Сковорода на основі мудрости клясичної байки. Додаймо від себе, що «упадок» цілої верстви плютократичних «черепах» на вершинах суспільности з давніх-давен зветься революцією. «Черепах» пізнати по їх честолюбству і славолюбству, себто по гонитві за почестями і достатками, як мотивом і «цінністю» праці чи суспільного стану». Ось скільки глибокого соціологічного змісту вкладає Сковорода у клясичну байку.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка