Електронна версія



Сторінка11/17
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.88 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17

9.2 Форми екологічної експертизи

Форми екологічної експертизи поділяються на державну, громадську та спеціальну екологічну експертизу.

Державна екологічна експертиза складається:

– з експертизи інвестиційних програм, схем (прогнозів) і програм розвитку і розміщення продуктивних сил (регіональних, особливо програм соціально-економічного розвитку областей, і галузевих), проектів генеральних планів населених пунктів, схем і проектів (прогнозів, програм розвитку і розміщення) районного планування, у тому числі промислових вузлів та ін.;

інженерно-екологічної експертизи передпроектних документів, проектів та їх виконання при будівництві нових та розширенні, реконструкції, модернізації, заміні технологій і освоєння нової продукції промислових підприємств та інших господарських об‘єктів;

– експертизи проектів законодавчих, нормативно-правових актів у сфері екологічної політики, проектів (схем, прогнозів, програм) з розв‘язання проблем охорони природи, раціонального природокористування й екологічної безпеки;

– експертизи документації з впровадження нових технологій, техніки, матеріалів і речовин, у тому числі закуповуваних за кордоном та ін.

Особливе значення має інженерно-екологічна експертиза проектів будівництва великих регіональних та міжрегіональних господарських об‘єктів – електростанцій, каналів, перекидання рік, гідроспоруд, гірничо-видобувних комплексів та ін.



Громадська екологічна експертиза може виконуватися у будь-якій сфері діяльності, що вимагає екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій спільно з державною екологічною експертизою або організовуватися окремо.

Спеціальна (або додаткова) екологічна експертиза виконується за ініціативою заінтересованих юридичних і фізичних осіб на договірній основі із спеціалізованими еколого-експертними органами (державними або інших форм власності) і формуваннями.
9.3 Суть і етапи екологічно-інженерної експертизи

За своєю суттю екологічна експертиза має зменшити або усунути негативний антропогенний вплив на навколишнє середовище. При розгляді завдань на проектування господарського об‘єкта та результатів пошукових робіт необхідні таки етапи досліджень:

– оцінка вихідних даних, покладених в основу проекту, та можливих впливів на середовище;

– оцінка технологічних рішень: характеристика обладнання, матеріалів, технології та можливостей їх встановлення і використання;

– вироблення 2–3 альтернативних варіантів розвитку і розміщення об‘єкта, вибір найефективнішого з них за критеріями еколого-економічної, еколого-соціальної ефективності й екологічної безпеки;

– мінімізація негативного впливу на навколишнє середовище і загальна оцінка ефективності проекту.

В інженерно-екологічної експертизі дозволяється брати участь представникам підприємств, відомчим організаціям, представникам населення або громадських організацій, іншим зацікавленим особам з метою узгодження всіх інтересів і пошуку найоптимальнішого варіанту прийняття остаточного рішення. Експертиза має бути переконливою, доступною для розуміння не лише спеціалістів, але й населення.

У результаті інженерно-екологічна експертиза полягає в оцінці тривалого впливу підприємства на природні ресурси, природні умови, умови дальшого розвитку промисловості та інших галузей господарства, умови життя мешканців локальної ділянки місцевості розташування підприємства.

У ширшому розумінні екологічна експертиза є оцінкою впливу на навколишнє середовище (ОВНС). ОВНС з‘явилася у 1970 р. у США. Потім була прийнята в Австралії, Великобританії, Канаді, ФРН та ін. З 1972 р. почала своє існування в колишньому Радянському Союзі. В Японії вона отримала назву “запалювання світла до настання темряви”.

У 1980 р. була затверджена “Методика еколого-економічної оцінки проектів” (Рада з вивчення продуктивних сил України). Стадії виконання ОВНС такі:

– з‘ясування необхідності й рівня деталізації ОВНС;

– попередня оцінка впливу, визначення найзначніших типів впливу;

– дослідження цих впливів та їх наслідків;

– укладання висновків дослідження;

– рецензування фахівцями отриманих результатів, формування висновків про можливість реалізації проекту, виявлення його альтернатив;

– моніторинг впливу і післяпроектний аналіз (аудит).

У багатьох країнах складовою ОВНС є громадянська експертиза в обов‘язковому порядку (наприклад, у Японії).

З 1991 р. ОВНС включена ЮНІДО (Організація ООН з промислового розвитку) до спеціальної світової методики “Міжнародний посібник з техніко-економічного обґрунтування реалізації проектів”, яка є основою для вироблення бізнес-планів підприємств.

Згідно з “Методикою еколого-економічної оцінки проектів” (1980) оцінка нового будівництва або реконструкції підприємства оцінюється за чотири етапи:

І етап. Оцінка екологічної допусковості будівництва. Вона полягає у тому, що сумарний обсяг викидів нового чи реконструйованого виробництва не може перевищувати ГДК в атмосфері та воді:
,

де Сі – фактична концентрація і –ї речовини у повітрі і воді; ГДКі – гранично допускова концентрація і –ї речовини.

Іноді викиди складаються з кількох речовин з комбінованою дією. У цьому випадку:
,

де n – кількість шкідливих речовин з комбінованою дією.

Якщо ці співвідношення залежно від об‘єктивних причин не можуть бути виконані, то:
,

де V – обсяг викидів забруднювальних речовин; ГДК –гранично допусковий викид цих речовин. Обчислення виконуються для всієї групи забруднювальних речовин.

Обсяг викидів визначається на основі нормативів питомих викидів на одиницю виготовленої продукції, що обчислюється за допомогою галузевих методик і державних стандартів:
,

де V` – питомий норматив викиду; А – обсяг виробництва продукції.



ІІ етап. У ньому обчислюються і порівнюються витрати на проектованому об‘єкті з базовим (еталонним) варіантом. Витрати обчислюються за допомогою формули приведених витрат. Проектовані витрати (їх може бути декілька варіантів) порівнюються з базовими:
,

де Зі –приведені витрати в і – му варіанті будівництва; Зб – приведені витрати на базовому підприємстві.

З кількох можливих варіантів вибирають оптимальний.

ІІІ етап пов‘язаний з необхідністю подолання шкідливого впливу в районах, де забруднення вище від ГДК, тобто мінімізацією негативної дії проектованого об‘єкта.

Як критерій екологічної оптимальності проекту використовується показник мінімуму питомого впливу проектованого об‘єкта на середовище:


П = Кр + Кз min,

де Кр – ресурсомісткість об‘єкта; Кз – коефіцієнт забруднювальної дії проектованого об‘єкта. Вони обчислюються за формулами:


, а ,

де Q – обсяг споживаного ресурсу; R – економічна оцінка цього ресурсу; А – річний обсяг виробництва продукції; R` – економічна оцінка умовних викидів; V` – умовний обсяг викиду забруднювальної речовини. Умовний обсяг викиду забруднювальної речовини визначається за допомогою додаткового методу.

У результаті вибирають оптимальний варіант. Якщо їх кілька, то перевагу надають варіантові з мінімальними витратами.

ІV етап. Визначається економічний ефект від капітальних вкладень. На основі порівняння з базовим підприємством визначаються витрати, величини збитків і обчислюється економічний ефект:
Е = ,

де Сб, С – поточні витрати базового і проектованого підприємства на одиницю продукції; Кб, К – відповідні питомі капітальні вкладення; Уб, У – відповідні річні попередженні збитки на одиницю продукції; А – річний обсяг виробництва проектованого підприємства.

З усіх вибирається варіант з найбільшим річним ефектом.

Можна використати й інші методи еколого-економічної оцінки. ОВНС настільки складна справа, що багато відомих експертів, наприклад, Т. Звонкова, відомий російській експерт-географ, вважають, що вона не повинна бути занадто стандартизованою, крім відповідного виконання наявних стандартів якості навколишнього середовища і забруднення. Екологічна експертиза базується на комплексному підході й включає в себе елементи прогнозування майбутнього стану навколишнього середовища, необхідність урахування комплексу економічних, екологічних, соціальних, інколи політичних та інших інтересів, різноманіття наукових, практичних, психологічних аспектів дослідження та багато іншого, тому вона не може бути однаковою для оцінки різних за своєю суттю екологічних проблем. Стандартизованою може бути лише сама процедура виконання оцінки, деякі вимоги і відповідальність за її виконання, але не самі складні екологічні проблеми. Екологічна експертиза є творчою роботою і часто вимагає прийняття неординарних рішень.


9.4 Організація екологічної експертизи

За своєю суттю вона є колективною роботою і вимагає спеціалістів різного профілю (експертна комісія може складатися з 5-7 і до 200 членів залежно від розміру проекту, який необхідно оцінити). У нашій країні не вистачає як вузьких фахівців-екологів, наприклад, біоекологів, екологів-юристів, геоекологів та ін., так і спеціально підготовлених експертів-екологів з широким поглядом на розв‘язання природозахисних завдань (особливо неординарних), форс-мажорних екологічних ситуацій, тобто спеціалістів широкого екологічного профілю. Процес їх підготовки почався буквально в останні роки і тут також ще багато нерозв‘язаних проблем.

Як правило, працівники експертних організацій лише на формальному рівні (оцінка наявності необхідних документів та їх відповідності державним екологічним стандартам) можуть виконати потрібну експертизу. Для розв‘язання суттєвих питань експертизи необхідно створювати тимчасові колективи і залучати професіоналів-науковців і практиків з інших організацій (спеціалізованих науково-дослідних, навчальних й проектних інститутів, незалежних висококваліфікованих спеціалістів і експертів міжнародних організацій та ін.). Для цього, у свою чергу, потрібно розв‘язувати питання тимчасового вилучення експертів з основного місця їх роботи, організації і оплати їх праці та багато інших складних питань. Непростою також є сама система погодження і прийняття остаточних висновків і рекомендацій, оскільки екологічні проблеми часто є “конфліктними проблемами” (суперечність інтересів і поглядів людей, відомств і організацій). Ці аспекти організації експертної роботи у нашій країні поки ще не налагоджені на належному рівні.

Ефективна, глибока і детальна екологічна експертиза, як правило, організована лише в розвинених країнах світу. Більшість бідних країн не мають її зовсім.

Державне регулювання і управління у галузі екологічної експертизи, статус експерта, обов‘язки замовників експертизи, порядок її виконання, фінансування, відповідальність за порушення та міжнародне співробітництво у цій сфері в Україні регулює закон “Про державну екологічну експертизу” (1995).

Щодо такої експертної оцінки, як екологічний аудит, то його можна вважати своєрідною екологічною експертизою чинних об‘єктів господарства, а також певною оцінкою ефективності виробленого екологічного паспорта підприємства.


Питання і завдання для самоконтролю

  1. Визначте суть, мету, завдання і функції екологічної експертизи.

  2. Сформулюйте основні принципи виконання екологічної експертизи.

  3. Назвіть головні об‘єкти екологічної експертизи.

  4. Які форми екологічної експертизи Вам відомі, у чому їх суть і особливості виконання?

  5. З яких етапів складається екологічна експертиза?

  6. Як пов‘язані між собою екологічна експертиза і оцінка впливів на навколишнє середовище?

  7. У чому полягає суть інженерно-екологічної експертизи проектів будівництва, з яких етапів вона складається і що розглядається на кожному з етапів?

  8. Визначите суть і особливості організації екологічної експертизи.


10. Планування раціонального природовикористання та охорони навколишнього середовища
10.1 Зміст планування раціонального природовикористання

Планування раціонального природовикористання й охорони навколишнього середовища є важливою часткою державного регулювання, яке, в свою чергу, складається з оперативного управління та планування стратегії і тактики майбутнього розвитку. Відповідно планування раціонального природовикористання та охорони навколишнього середовища є часткою загального державного регулювання розвитком країни, науковообґрунтованим виробленням стратегії і тактики майбутнього розвитку у сфері державної екологічної політики. Екологічну політику слід розглядати як сукупність науково обґрунтованих принципів охорони і відтворення довкілля, захисту здоров‘я населення і гарантування екологічної безпеки, що базуються на всебічному врахуванні законів суспільно-природної взаємодії і передбачають оптимізацію структури виробничих сил, темпів і пропорцій життєдіяльності суспільства, гарантують сталий розвиток країни.



Основні положення і пріоритети екологічної політики в Україні сформульовані постановою Верховної Ради України “Про основні напрями державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки” (1998), яка розглядається як Державна програма охорони довкілля в Україні.

До основних пріоритетів охорони довкілля належать:

– формування збалансованої системи природовикористання і потенціалу економічного розвитку країни;

– екологізація технологій усіх галузей господарства;

– поліпшення екологічного стану і запобігання забрудненню в екологічно проблемних регіонах (басейни Дніпра, Чорного і Азовського морів, Донецько-Придніпровського регіону, районів радіаційного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та ін.);

– будівництво та реконструкція комунальних очисних каналізаційних споруд;

– забезпечення населення якісною питною водою;

– гарантування екологічної безпеки ядерних об‘єктів і радіаційного захисту населення;

– збереження біологічного та ландшафтного розмаїття, заповідна справа.

Основні завдання Державної програми:

– створення мережі ефективної екологічної освіти, виховання та інформування;

– створення ефективної системи правового та організаційного забезпечення у сфері захисту довкілля та населення, екологічної безпеки;

– створення державної системи моніторингу;

– запровадження дійових економічних методів впливу на систему природовикористання і охорони довкілля;

– реструктуризація економіки із суттєвим зменшенням її енерго- і матеріаломісткості;

– захист повітряного басейну;

– управління водними ресурсами на основі басейнового підходу, збереження і захист рік, внутрішніх водойм і морських вод;

– захист і збереження земельних ресурсів;

– розширення і збереження територій з природним станом ландшафту, заповідників, рекреаційних зон;

– підвищення стійкості та екологічних функцій лісів;

– знешкодження, утилізація та заховання відходів;

– зменшення радіаційного забруднення;.

– екологізація конверсії військово-промислового комплексу, поліпшення контролю за його функціонуванням;

– створення системи прогнозування, запобігання й оперативних дій у надзвичайних (кризових, аварійних) ситуаціях.

Результативний механізм планування складається з трьох основних послідовних етапів:

– науково обґрунтованого прогнозування;

– вироблення програм розвитку і розв‘язання основних проблем на основі прогнозів;

– вироблення планів або інших документів для оперативної реалізації завдань програм (тобто, по суті, виконання програм або планів).

Планування охоплює різні об‘єкти і напрями діяльності, відрізняється масштабом території, для якої виробляються плани і програми розвитку. Виділяють таки типи планування:

– загальнодержавне (національне) – на рівні країни незалежно від об‘єкта планування;

– галузеве (відомче) – на рівні окремих господарських галузевих систем (галузі і підгалузі господарства, міжгалузеві комплекси);

– регіональне (територіальне) – на рівні окремих територіально-адміністративних одиниць різного рангу або їх сукупностей (економічні райони та ін.); об‘єкти планування можуть бути комплексними (наприклад, усе господарство району) або по компонентними (наприклад, галузеві економічні райони, окремі компоненти середовища – гідросфера району та ін.);

– компонентне – на рівні окремих середовищних сфер (гідро-, атмо-, біосфери) і природно-географічних комплексів (басейнів рік, природних зон, ландшафтів та ін.).


10.2 Екологічне прогнозування

Його зміст полягає у дослідженні майбутніх змін у навколишньому середовищі та їх зворотних впливів на антропогенну діяльність і здоров‘я людей. Екологічне прогнозування є необхідним попереднім етапом для вироблення екологічних програм і екологічного планування.



Прогнозування складається:

– з оцінки перспектив розвитку майбутнього стану прогнозованого явища на основі наявного досвіду;

– умовного тривання у майбутньому тенденцій і закономірностей, що довго тривали у минулому й існують у сучасному;

– моделювання майбутнього стану прогнозованого явища згідно з очікуваними або бажаними змінам.



Основними елементами еколого-економічного прогнозу є:

– оцінка сучасного стану;

– зонування території (виділення ареалів з різними параметрами середовища і забруднення);

– оцінка можливого антропогенного навантаження;

– економічна оцінка збитків;

– оцінка витрат на запобігання збиткам;

– оцінка ефективності природоохоронних і ресурсозберігальних заходів.

Основними методами прогнозування є:

метод аналогій – порівняння прогнозованого явища з добре відомими і дослідженими явищами і процесами;

екстраполяція – поширення закономірностей, тенденцій, висновків, отриманих із попередніх достатньо вивчених спостережень, на прогнозовані процеси; їх інтерполяція (виявлення проміжного значення між двома відомими моментами явища); побудова динамічних рядів (трендів) розвитку показників прогнозованого процесу (ретроспекція і проспекція прогнозних проектів);

експертні оцінки – оцінювання тенденцій майбутнього розвитку найкращими спеціалістами у даній сфері дослідження;

моделювання – побудова нормативних і пошукових (імітаційних) моделей з урахуванням бажаної або ймовірної зміни прогнозованого явища на прогнозований період за наявними прямими або непрямими даними про масштаби і напрямки змін.

Нормативні моделі, як правило, мають попередньо задані параметри, на яки треба орієнтуватися (виконати) у майбутньому. Наприклад, задаються обсяги зменшення кількості викидів забруднювальних речовин за конкретно визначений час у конкретно визначеному регіоні. Аналог подібного прогнозування був характерним для планової економіки.

Пошукове прогнозування, переважно імітаційне, передбачає вироблення декількох імовірних варіантів розвитку і відповідає на питання: “Що буде, коли умови зміняться так чи інакше?” Імітаційні моделі в економіці служать основою індикативного планування і використовуються для прогнозування ринкової економіки. Проте імітаційні моделі не дають результатів у випадках різких якісних змін систем, що досліджуються. Шеннон Р. (1979) сказав про них, що “вироблення і застосування імітаційних моделей усе ще більше мистецтво, ніж наука”.

Безумовно, у моделюванні використовується багато інших видів математичних моделей, у тому числі оптимізаційних. Вироблення статичних і динамічних моделей найпоширеніше у моделюванні кліматичних, океанічних, інших гідрологічних, геоморфологічних (зміни рельєфу) і геологічних, а також геофізичних, гравіметричних та інших процесів. У прогнозуванні біоти (біосфери) виникла ціла галузь статистично-математичних методів, які називають біометрикою. За допомогою біометричних методів можна досліджувати зміни чисельності у популяціях, їх поширення та багато інших аспектів.

Одним з найновіших методів у дослідженні екосистем є патерн-аналіз, суть якого полягає у тому, що всі структурні елементи системи розглядаються незалежно один від одного (цього на практиці не існує). Такий підхід спрощує дослідження складних систем, але для прогнозування він мало підходить, тому що дає прогнози невизначені, неоднозначні й у такій формі, що її важко верифікувати. Цей метод переважно використовують у дослідженнях слабо вивчених природних об‘єктів. Ще один цікавий новий метод – метод сценаріїв, що відображає ймовірний варіант можливого розвитку екосистеми і дозволяє шукати бажані шляхи розвитку. Цей метод є комплексним і конструктивним, що дозволяє використовувати його для прогнозування багатьох екологічних явищ і процесів. Так, наприклад, відомий російський вчений М. Мойсєєв з його допомогою виробив широко відомий сценарій “ядерної зими”.

Слід відзначити, що екологічне моделювання є одним з найскладніших у зв‘язку із складністю самих екологічних систем, не завжди адекватним визначенням їх суттєвих ознак, явищ і законів функціонування. Крім математичних і статистичних моделей в екології часто використовують вербальні (словесні описи елементів і процесів екосистем) і графічні моделі (схематичні відображення). Вироблення точних моделей вимагає значних витрат часу, матеріальних і грошових засобів. Так, наприклад, вироблення моделі низькотравної прерії у США зайняло 8 років, над нею працювали 200 вчених, загальні витрати становили 10 млн. доларів.

Екологічні прогнозі поділяються також за часом (терміном), на який виробляють прогноз. Прийнято виділяти прогнози:

короткотермінові – до 2 років;

середньотермінові – від 3 до 5 років;

довготривалі або далекотривалі – понад 5 років.

Найбільш надійними є короткотривалі прогнози, оскільки вони підтверджуються (здійснюються) найчастіше. Відповідно нацменше підтверджуються довготривалі прогнози. В екологічному прогнозуванні найбільш потрібні довгострокові прогнози, що пояснюється відносно невеликою швидкістю природних процесів порівняно з суспільними процесами. Тому екологічне прогнозування на віддалене майбутнє є дуже складним.
10.3 Форми екологічного прогнозування відрізняються за масштабами території і компонентами природного середовища, для яких виконуються дослідження

Відрізняють такі види екологічного прогнозування:

глобальне прогнозування (для земної кулі загалом) – комплексне або за окремими компонентами, наприклад, потепління клімату внаслідок забруднення атмосфери, руйнування озонового екрану та ін. Найяскравішим прикладом глобальних комплексних прогнозів, що охоплюють усю сукупність соціально-економічних й екологічних проблем розвитку людства, є глобальні (футуристичні) прогнози Римського клубу. Першим прогнозом групи науковців під керівництвом Д. Форрестера і Д. Медоуза була робота “Межі зростання” (1972), яка у багатьох країнах світу використовується досі як підручник у школах і вузах. Пізніше були вироблені прогнози М. Месаровича і Е. Пестеля (1974), В. Леонтьєва, А. Печчеі та багатьох інших авторів. Останньою роботою у рамках Римського клубу стало дослідження групи Е. Вайцзеккера “Фактор чотири”;

національне (державне) прогнозування виконується на рівні країни (воно може розглядати увесь комплекс екологічних питань або тільки окремі екологічні проблеми), як правило, таке прогнозування під силу тільки багатим високорозвиненим країнам;

регіональне і локальне прогнозування охоплює дослідження екологічних питань у межах окремих територіальних одиниць, в основному адміністративно-територіальних;

проблемне і спеціальне прогнозування виконується для дослідження достатньо вузьких екологічних проблем або для окремих географічних об‘єктів (воно не залежить від адміністративно-територіального поділу і прив‘язане до району свого поширення), наприклад, прогноз екологічного стану басейну будь-якої ріки або будь-якого моря та ін.

Два останніх види прогнозування як відносно найпростіші і найдешевші поширені в усьому світі.

В Україні екологічне прогнозування на національному і регіональному рівнях розвинене недостатньо. Замість нього поширене програмування з елементами прогнозу. Проблемне прогнозування виконується на рівні окремих науково-дослідних та інших організацій. У радянські часи екологічні питання частково розглядалися як окремі розділи у галузевих і регіональних схемах (так раніше називалися прогнозні дослідження) розвитку і розміщення продуктивних сил. Але для них не були характерними глибокі комплексні дослідження у сфері розв‘язання екологічних проблем, тобто вони мали здебільшого декларативний, а не науковообґрунтований характер. В основному питання раціонального природокористування і екологічної безпеки розв‘язувалися шляхом створення спеціальних екологічних програм.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   17


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка