«Екскурсійні об’єкти Греції»



Сторінка1/4
Дата конвертації10.06.2019
Розмір0.78 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4



ПОГОДЖЕНО

Голова методичної комісії

___________________ О.К. Лаппа
йй ЗАТВЕРДЖУЮ

Заст. директора з НВР

_______________ А.О.Новак

З А В Д А Н Н Я

на виконання дипломної роботи



Учениці групи № 32
Назарець Єлизавети Станіславівни

Професія: АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ, ЕКСКУРСОВОД

ТЕМА ЗАВДАННЯ: Особливості розвитку туризму та екскурсійні об’єкти Греції

Творча робота Презентація на тему : «Екскурсійні об’єкти Греції»

Дата видачі „ ” 20 р.
Дата виконання „ ” 20 р.


Керівник дипломної роботи: Грищенко Е.Д.
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

МІЖРЕГІОНАЛЬНИЙ ЦЕНТР ЮВЕЛІРНОГО МИСТЕЦТВА М.КИЄВА”




ДИПЛОМНА РОБОТА

Учениці групи № 32
Назарець Єлизавети Станіславівни

ПРОФЕСІЯ: АГЕНТ З ОРГАНІЗАЦІЇ ТУРИЗМУ, ЕКСКУРСОВОД

ТЕМА: Особливості розвитку туризму та екскурсійні об’єкти Греції

Робота допущена до захисту з оцінкою

Керівник дипломної роботи:
Грищенко Елеонора Дмитрівна ___________________

(підпис)

Зміст

Вступ.

Розділ 1. Розвиток туризму в Греції.

1.1 Загальні відомості про країну.

1.2 Природно-рекреаційні ресурси країни.

1.3 Історико-культурні ресурси країни.

1.4 Соціально-економічні умови та ресурси.

1.5 Характеристика туристичної галузі.

1.6 Туристичне районування

1.6.1 Північна Греція

1.6.2 Острівна Греція

1.6.3 Центральна Греція

1.6.4 Південна Греція

1.6.5 о. Крит



Розділ 2. Екскурсійні об’єкти Греції.

2.1 Опис основних екскурсійних маршрутів Греції

2.1.1 Акрополь

2.1.2 Храм Зевса Олімпійського

2.1.3 Панатінаїкос

2.1.4 Башта Вітрів

Розділ 3. Безпека туристичної подорожі

Висновок

Перелік літературних джерел

Додатки

Відгук


Вступ.

Розвиток міжнародного туризму на сучасному етапі

У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує" ця система дуже багато фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов'язаних з наданням туристичних послуг. Крім значної статті прибутку туризм є ще і одним з могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в очах світової спільноти і пересічних громадян. У наш час індустрія туризму є однією з форм міжнародної торгівлі, що найбільш динамічно розвиваються послугами. У останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуттів іноземних туристів в світі становили 5,1%, валютних надходжень - 14%. Згідно з даними всесвітньої туристичної організації, в 1995 році в світі було зареєстровано 576 мільйонів прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягло 372 мільярди доларів (без урахування надходжень від міжнародного транспорту). Загалом об'єми валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 1995 рік виросли в 144 рази.

Як і будь-яка інша сфера господарської діяльності, індустрія туризму є вельми складною системою, міра розвитку якої залежить від міри розвитку економіки країни загалом. На промислово розвинені країни доводиться понад 60% всіх прибуттів іноземних туристів і 70-75% поїздок, що здійснюються в світі. При цьому на частку ЄС доводиться біля 40% прибуттів туристів і валютних надходжень. Звичайно, найважливіший чинник, що визначає географію туризму в світі, економічний. З точки зору окупності капіталовкладень туристська індустрія входить в число економічних форвардів, що дають значну величину доданої вартості. Туристські послуги на світовому ринку виступають як “невидимий" товар, характерною особливістю якого є те, що значна частина цих послуг проводиться з мінімальними витратами на місці.

Подібний розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинив створення численних міжнародних організацій, сприяючих поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані установи системи Організації Об'єднаних Націй (ООН), організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні комерційні, національні і регіональні організації по туризму.

Згідно з Статутом ВОТ, цілями її діяльності є заохочення туризму як засобу економічного розвитку і міжнародного взаєморозуміння для забезпечення світу, добробуту, поваги і дотримання прав людини незалежно від раси, статі, мови і релігії, а також дотримання інтересів країн, що розвиваються в області туризму.

ВОТ прийняла ряд декларацій в області міжнародного туризму, серед яких:

- Манильска декларація про туризм в світі (1980);

- Документ Акапулько (1982);

- Хартія по туризму і Кодекс поведінки туриста (Софія, 1985);

- Гаагська декларація по туризму (1989).

До числа організацій ООН, що займаються питаннями розвитку міжнародного туризму епізодично, відносяться Конференція ООН по туризму і подорожам, економічна і соціальна Рада (ЭКОСОР). Організація Об'єднаних Націй з питань утворення, науки і культур (ЮНЕСКО), Міжнародної організації труда (МОТ), Міжнародної асоціації транспортної авіації (МАТА).

Крім великих корпорацій, в теперішні час отримали широкий розвиток готельні комплекси, які надають туристам послуги не тільки по їх розміщенню, але і широкий комплекс інших послуг, наприклад, харчування в ресторані при готелі, надання залів для проведення нарад, придбання квитків на транспорт, виклик таксі, екскурсійне обслуговування, організація розваг, торгівля сувенірами і іншими товарами.

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку міжнародного туризму і зміни його організаційних форм є проникнення в туристичний бізнес транспортних, торгових, банківських, промислових, страхових компаній. Транспортні компанії надають як окремі види послуг, так і самостійні розроблені тури на основі готельної бази. Такі фірми організують обслуговування на основі ділових відносин з готельними і іншими підприємствами на звичайних умовах туроператора. Торгові фірми стали активно займатися реалізацією туристичних послуг приблизно з початку 70-х років. Це відноситься, в основному, до великих роздрібних концернів і до торгово-посилочних фірм.

Розділ 1. Розвиток туризму в Греції.

Значна частка доходів Греції надходить від сфери туризму, саме на неї припадає 18 відсотків ВВП країни і 20 відсотків всієї робочої сили Середземномор'я. У 2004 році Греція привітала 16,5 млн. туристів. За даними опитування, проведеного у Китаї 2005 року, Греція була названа китайцями туристичним вибором номер один, крім того 6 088 287 осіб відповіли, що відвідували лише столицю — місто Афіни. У 2007 році Грецію відвідало понад 19 мільйонів туристів, піднявши її у першу десятку туристичних напрямків світу. Острів Родос був визнаний кращим курортом європейськими туристами. У 2008-2009 роках кількість туристів дещо скоротилась. Втім грецькі отельєри сподіваються збільшити частку туристів з країн СНД загальним введенням систем розміщення «All-inclusive» та наймом російськомовного персоналу.

Попит на туристський продукт Греції формується в основному в європейських країнах (92,7%), де основним туристогенеруючим блоком виступає ЄС (78,18% загальноєвропейського попиту). На другому місці знаходиться Східна Азія та Тихоокеанський, а також американський регіони, які в сукупності забезпечують близько 6% туристських потоків до країни.

Така значна залежність від європейського туристичного ринку пояснюється, з одного боку, можливістю вільного пересування в рамках Шенгенської зони, до якої входить Греція, а з іншого, значним обсягом туристських обмінів з країнами, з якими Греція має спільний кордон.

Сьогодні грецькі урядові програми спрямовані на створення нових планів, що сприятимуть просуненню інвестицій та використанню конкретних переваг країни на світовому ринку туристичних послуг. Головною метою відповідних програм є пряме та непряме розповсюдження рекламних прокламацій про Грецію. У результаті вже у 2007 р. Греція вийшла зі своїм туристським продуктом на нові ринки – Росії та Китаю.

Важливе значення для розвитку туризму країни є укладання дво- і багатосторонніх угод про співробітництво в галузі туризму. Таку угоду було укладено і з урядом України у 1996 р. , що відкрило шлях до практичної державної підтримки взаємних проектів і програм. Подальшому розвитку співпраці у туристичній галузі між Грецією та Україною мають сприяти давні культурні й релігійні традиції та зв'язки.



1.1 Загальні відомості про країну

Греція (грец. Ελλάδα), офіційна назва Грецька Республіка — європейська держава, розташована на півдні Балканського півострова. На півночі межує з Албанією, республікою Македонія та Болгарією, на сході — з Туреччиною. Південні береги омиваються Середземним морем, західні — Іонічним, східні — Егейським. Столиця — Афіни (грец. Αθήνα), одне з найдавніших міст світу та одночасно одна з наймолодших столиць в Європі, цього статусу місто набуло лише 1834 р. після подій Грецької національно-визвольної війни 19 ст. Нині у столиці мешкає близько 35% всього населення країни, разом з Піреєм нараховується близько 3,5 млн. жителів. Це гамірне і темпераментне місто. Контрасти грецької столиці лише підкреслюють її чарівність. Стовпотворіння в центрі контрастує з майже сільським виглядом передмістя. У місті немов зустрілися дві культури. Сучасні Афіни — це пульсуюча єдність протилежностей грецького і малоазійського способу життя.

Греція складається з материкової (області Аттика, Пелопоннес, Центральна Греція, Фессалія, Епір, Македонія та Фракія) та острівної частин, загальною площею 131 990 км2. На островах мешкає близько 20% всього населення Греції, їх більше 20 тисяч, проте населених — менше 200. Найбільшими островамии Греції є Крит, Керкіра та Родос. Протяжність кордонів Греції — 1 166 км, з них довжина берегової лінії — 14 880 км (це десятий показник в світі). Територію країни омивають Егейське, Іонічне, а південь острова Крит — Лівійське море. Невелика група Іонічних островів утворює ланцюжок, що обмежує Грецію із заходу. Егейські острови навпаки численні. Деякі з них об'єднані в архіпелаги, як наприклад, групи островів на північному сході Егейського моря — Споради, Кіклади і Додеканес. Інші розташовуються ізольовано, наприклад, острів Крит. Кікладський архіпелаг складається з 39 островів, з яких тільки 24 заселені. Споради, розташовані вздовж східного узбережжя материкової Греції та Евбеї, характеризуються достовірно острівним колоритом і зберігають незайманими народні традиції. Група Додеканеських островів нараховує 12 великих і безліч дрібних островів, кожний зі своїми особливостями і відмітними ознаками. Нарешті в Саронічній затоці, яка з'єднує узбережжя Аттики і Пелопоннеса, розташовується ще одна група невеликих островів Аргосароніка.

Історія

Греція - країна з великим історичним минулим, з багатовіковим досвідом і традиціями боротьби за свободу проти іноземних загарбників. Окремі поселення з'явилися в Греції близько 4500-3000 рр. до н. е., і число їх дещо збільшилося лише в 3000-2600 рр. до н. е. (особливо в Фессалії).



Греція вважається колискою західної цивілізації. Близько 3 тисяч років до н.е. на острові Крит виникла високорозвинена мінойська цивілізація, культура якої згодом поширилась і на материк. За нею слідувала крито-мікенська, або егейська культура. Пізніше виникали славетні давньогрецькі поліси, а також античні міста Північного Причорномор'я, Італії, Малої Азії. Культура надзвичайного рівня розвитку ширилась усім середземноморським регіоном, що знайшло відображення в архітектурі, театрі, науці та, звичайно, філософії. Поліси Афіни та Спарта відіграли провідну роль у перемозі над Персією, втім самі пізніше були затьмарені Фівами, а згодом Македонським царством. Останнє під проводом Філліппа ІІ Македонського та його сина Александра Великого досягло надзвичайної могутності, яка була провісницею початку епохи еллінізму. Остання тривала до 146 р. н.е., коли Еллада опинилась в залежності від Римської імперії.

Подальший взаємовплив еллінської та римської культур формувався у культурі Візантійської імперії, створеної 330 р. навколо Константинополя. Він залишався основним культурним центром впродовж тисячі років, до свого падіння під натиском Османської імперії 30 жовтня 1453 р. Напочатку османської доби представники грецької інтелігенції мігрували у країни Західної Європи, де відіграли важливу роль у західноєвропейському Відродженні. Тим не менше система османських міллетів через ізоляцію допомагала православним грекам зберігати свої традиції впродовж 4 століть, сприяла їх згуртованості на основі релігії, яка відіграла важливу роль у формуванні сучасної грецької ідентичності. Свою незалежність від Османської імперії Греція здобула 1830 р. після національно-визвольної війни 1821—1829 рр. Першим президентом незалежної Греції став Іоанн Каподистрія. Проте Великі держави вирішили її долю — встановили монархію та запросили на грецький престол неповнолітнього Оттона Баварського з династії Віттельсбахів. Повстання 1843 р. змусило короля Оттона надати Конституцію та заснувати представницькі Національні збори. Проте 1863 р. Оттон був повалений, а на грецький престол запросили датського принца Вільгельма, який прийняв ім'я короля Георга І. На честь його коронації Великобританія подарувала Греції Іонічні острови. 1877 року за ініціативою Харілаоса Трикупіса, найбільш яскравої фігури грецької політики того часу, король був позбавлений права впливати на Національні збори шляхом висунення вотуму недовіри прем'єр-міністру країни. Після завершення Балканських воєн 1912—1913 рр. Греція змогла значно розшири свої території. У наступні роки політична боротьба між королем Костянтином I та харизматичним прем'єр-міністром Елефтеріосом Венізелосом розколола грецьке суспільство напередодні Першої світової війни. Після завершення Першої світової Греція вступила у війну з Туреччиною на чолі з Мустафою Кемалем. Ця війна призвела до масового обміну населенням між двома країнами в рамках підписаного 24 липня 1923 Лозаннського мирного договору. 28 жовтня 1940 року фашистська Італія зажадала від нейтральної Греції надати плацдарм для розміщення своїх сил, на що прем'єр-міністр Іоанніс Метаксас відмовив категоричним Ні (грец. јчй), розуміючи, що тепер війна для Греції стає невідворотньою. Хоча німецькі війська були виведені з території країни тільки радянською армією 1944 р., з 1942 р. Греція святкує 28 жовтня як загальнонаціональне свято — День Охі. У громадянській війні 1946 року, комуністична партія Греції зазнали поразки. 1949 року у Греції відновлено монархію, яка була остаточно скасована після військового перевороту «чорних полковників», підтримуваних Сполученими Штатами Америки, 21 квітня 1967 року. Режим полковників виявився абсолютно безпорадним, коли 20 липня 1974 р. Туреччина напала на Кіпр. Після повалення військової хунти 1975 р. було прийнято нову Конституцію, в країну з Парижа повернувся попередній прем'єр-міністр Константінос Караманліс, а за результатами всенародного референдуму монархію було скасовано і Греція врешті стала парламентською республікою. На противагу Новій демократії Караманліса Андреас Папандреу заснував ПАСОК, ці партії і нині залишаються найбільш потужними в країні. У 1980 р. Греція повторно приєдналась до військового блоку НАТО (1974 р. вона вийшла з нього на знак протесту проти окупації Північного Кіпру). Членом Євросоюзу Греція стала 1 січня 1981 р. У питанні Республіки Македонія Греція і досі залишається непохитною у своєму рішенні не визнавати республіку через існуючі спроби останньої заявити свої права на грецьку область Македонію.

У грудні 2008 року в Афінах спалахнули масові заворушення, які швидко охопили всю Грецію та сколихнули всю Європу. Причиною заворушень було давно наростаюче невдоволення економічним становищем, яке значно ускладнювалось у зв'язку із Всесвітньою економічною кризою 2008 року. Приводом до розгортання масових акцій протесту, що нерідко переростали у погроми та безлад, стало вбивство 6 грудня 16-річного підлітка патрульним афінської поліції.



Державний устрій

Греція є парламентською республікою. Глава держави - Президент, який обирається парламентом на п'ятирічний термін. Чинна Конституція Греції була прийнята п'ятим скликанням Грецького парламенту 1975 р. після падіння режиму військової хунти 1967—1974 років. Двічі положення Конституції переглядались 1986 та 2001 року. Конституцією Греції, що складається зі 120 статей, передбачено поділ влади на виконавчу, законодавчу та судову гілки і надано широкі гарантії (змінами 2001 року), громадянських свобод та соціальних прав. Виконавча влада здійснюється Президентом Республіки та урядом. Поправками до Конституції, внесеними 1986 року обов'язки та права Президента були значно обмежені. Зараз влада Президента є номінальною, він здебільшого виконує функції представництва держави на міжнародній арені. Президентом Греції нині є Каролос Папульяс, обраний 12 березня 2005р.

Повнота політичної влади в Греції належить прем'єр-міністру країни. Прем'єр-міністром Греції, тобто головою уряду, стає лідер політичної партії, що перемогла на парламентських виборах. Так, прем'єр-міністром республіки 10 березня 2004 був обраний лідер «Нової демократії» Костас Караманліс. Офіційно кандидатуру прем'єр-міністра подає Президент Республіки та формально затверджує, також Президент призначає на посади на звільняє від обов'язків членів Кабінету Міністрів Греції. Законодавча влада здійснюється Грецьким парламентом, який складається з 300 депутатів. Парламентські вибори проводяться кожні чотири роки, але Президент Республіки має право розпустити парламент раніше закінчення терміну дії парламенту за пропозицією Кабінету Міністрів, якщо таке рішення пов'язане з національним питанням виняткової важливості. Усі постанови, які приймає парламент, має підписати Президент Республіки, аби вони набрали чинності. Судова влада є незалежною від виконавчої та законодавчої влади і складається з трьох верховних судів: Касаційного суду (грец. Άρειος Πάγος — ареопаг), Державної ради (грец. Συμβούλιο της Επικρατείας) і Палати аудиторів (грец. Ελεγκτικό Συνέδριο). До судової системи держави також входять громадські суди, які розглядають цивільні та кримінальні справи, та адміністративні суди, судді які вирішують суперечки між громадянами та адміністративними органами Греції.

Членство в міжнародних організаціях: ООН, ЄС, ОБСЄ, НАТО, Міждержавна організація економічного співробітництва і розвитку, Організація чорноморського економічного співробітництва.



Адміністративний поділ Адміністративно Греція поділяється на 13 периферій, 9 з них розташовані на материковій частині, решта 3 — острівні. У свою чергу периферії поділяється на 50 номів. Крім того, ном Аттика включає 4 префектури: Афіни, Східна Аттика, Пірей та Західна Аттика. Номи у свою чергу діляться на діми (муніципалітети).


1.2 Природно-рекреаційні ресурси країни.

Рельєф

Приблизно 2/3 території країни займають средньовисокі гори і плоскогір'я. Береги сильно розчленовані. Ландшафт Греції багатий та різноманітний. Тут є все - широкі рівнини, високі гори, родючі долини і мереживо сильно порізаної берегової лінії. Такий же різноманітний рельєф морського дна. Неподалік від мису Тенаро на Пелопоннесі, знаходиться "Інусський колодязь" - найглибше місце Середземного моря (глибина 4850 м).

Глибока зрізаність берегів додає Греції надзвичайну красу і робить її побережжя єдиним і неповторним в Середземноморрі. Сама ж природа Греції розташовує до відпочинку на морі, гірському туризму, спелеології. Західні вапняки утворюють карстові воронки і печери. Греція вважається однією з найгористіших країн Європи. На вузькому півострові не могли утворитися великі річки. Гірські річки, що розтинають каньйони - короткі, бурхливі, з порогами і водопадами. 2000 островів Греції - списи підводних гір.

Центральна частина материкової Греції - гірська система Пінд ( Дінарське нагір’я). Західна частина півострова (Епір) - вапняки. Північ - граніти і гнейси з вапняками, північний Пінд. Схід - нагір’я і грабі. Фессалійськая рівнина - найбільша міжгірська западина. Над затокою Коринфу підноситься піндська гора Парнас (2457 м). Гори відокремлюють рівнини Аттіки від рівнин Беотії. Побережжя утворене крутими скелями. Пелопоннес - півострів, сполучений з островом-перешийком Коринфу. Гори Пелопоннесу - це продовження гір Пінд. На південь і південний схід від Пелопоннеса хребти утворюють затоки, миси Акрітас, Тенарон (Матапас) і Малея. Східний півострів Арголіда знаходиться між затоками Сароникос і Арголікос. Берег розчленований і облямований рівнинами Арголіда, Лаконія і Еліда.

Грецька Македонія і Фракія оздоблюють північний берег Егейського моря. Річки Альякмон, Вардар, Стрімон і Нестос беруть початок від Балканського півострова. Їх рівнини відокремлені горбами. У Фракії знаходяться Родопські гори, рівнини заповнені сухими пісками і глиною. На північному побережжі Егейського моря знаходиться півострів Халкидіки. Його частини - Касандра, Ситонія і Айон-орос. На Айон-орос знаходиться гора Афон (2033 м).

Клімат

Греція входить в средземноморську кліматичну зону (субтропічний, середземноморський клімат): влітку тут майже немає дощів, а під час нетривалої зими йдуть дощі, іноді випадає сніг, але швидко тане. Тільки гірські райони центральної частини країни характеризуються помірно континентальним кліматом. Кількість опадів за рік 400 - 700 мм на рівнинах і до 1500 мм в горах.

Морози в країні надто рідкі, однак вершини гір взимку покриті снігом. Кращий туристичний сезон в Греції - з травня по червень. У цей період море прогрівається до 18 - 20 градусів. У Греції також виділяють такі кліматичні райони: Середземноморський - район Киклади, Додеканеса, острову Кріт, Східного Пелопнесса і частини Стереа Еллади, Аттіка. у зимові місяці трапляються снігопади. тепла волога зима (середня температура січня +10 градусів З, вологість 75%) і жарке сухе літо (середня температура липня +32градуса З, вологість 55%).

Альпійсько - Західногрецький (Епір, Центральна Греція, Фессалія, Західна Македонія, західні і центральні частини Пелопонесса, префектури Aчае, Аркадії і Лаконії, Іонічні острови, Стереа Еллада), велика кількість опадів. Середньорічна температура в Афінах біля 17° С. Найхолодніший місяць в Афінах - січень (9° С), найжаркіший - липень (в середньому 27° С). У липні - серпні в південній і центральній Греції температура повітря іноді підіймається до 45°С. На півночі трохи прохолодніше, іноді йдуть короткочасні дощі, які приносять приємну свіжість.
Водні ресурси

Ріки Греції невеликі. Найбільш значні - Вардар, Маріца, Стримон(Струма), Нестос (Места) - на півночі і пвінічному сході. Більшість - гірські річки, що протікають по тектонічним розломам. Їх підживлюють переважно сніги та дощі, кількість води помітно зменшується влітку. Деякі ріки використовуються для орошення. Найдовша річка Греції-Альякмoн. Найбільші озера - Триконіс (на південному заході), Веюрітис (на північному заході, Преспа (на кордоні Греції, Югославії і Албанії). Ці озера - тектонічного походження. Багато карстових озер, є й мінеральні джерела.



Грунти

У прибережних і низькогірських районах Греції під кущами і сухими лісами грунти коричневі і буро-коричневі, више - бурі, гірсько-лісисті. На карбонатних породах східної Фесалії, Пелопоннеса, на Спорадах - гірські червоні грунти. В багатьох районах грунти піддаються ерозії.



Флора і фауна

Не дивлячись на досить обмежену зону землі, Греція містить дивовижну різноманітність екосистем з багатьма вражаючими природними контрастами і областями великої екологічної цінності. Заболочені землі, старі ліси, скелясті гірські масиви, печери, ущелини, озера, річки, родючі долини захоплюючої краси, унікальні природні місця існування і тисячі островів вносять внесок до біологічної різноманітності Греції. Ліси займають лише 10-11% території країни, але тут широко поширені чагарники вічнозелених кущів. Зустрічаються соснові переліски, вічнозелені дуби, кипариси і платани. На рівнинах і в передгір'ї широко поширені виноградники і сади середземноморських фруктових дерев. На схилах пагорбів розташовані плантації маслин, інжиру та гранат, фруктові сади, виноградники агав і опунцій. Вище вічнозеленого поясу розташовуються пояси гірських лісів і кущів, в яких з підвищенням висоти культурна рослинність поступово міняється (вічнозелені ліси і кущі переходять в листяні, а останні - в хвойні). В Греції багатий рослинний світ : більше 6000 видів рослин, деякі з яких виростають тільки тут, включаючи більше 100 видів орхідей. Навесні Пелопоннес і гори Криту пістрявіють квітами крокусів, анемон, ірисів, маків, лілій, кам’яних троянд і цикламенів.

Квітень і травень - найкрасивіші місяці року. Тваринний світ Греції бідний на ссавців, особливо на великих. Зрідка, в горах, на північному заході країни зустрічається ведмідь, а з хижаків залишилися: дика кішка, лисиця, шакал, кам'яна куниця, баразк. Копитні зустрічаються у невеликій кількості : крітський гірський козел, лань, косуля, благородний олень, кабан. Найбільш численні ссавці - гризуни (дикобраз, сірий ховрах, миші, соня, польова миша), південний вид летючих мишей і комахоїдні землерийки, їжаки, кроти.

В Греції чимало плазунів - черепах, ящірок, змій. Різноманітна і числена фауна пташок: перепілки, дикі качки, голуби, в'яхир і клінтух, сірі та гірські куропатки, яскравопері удоди, зимородки, а з хижих - коршуни, чорні грифи, орли, соколи, сови. Для Греції характерні також довгоносий баклан, кучерявий пелікан, лелека. Греція містить під охороною багато видів тварин, що знаходяться на межі вимирання. Північні ліси є будинком куниці, бурому ведмедеві, оленям, косулям і іноді вовкам, дикій свині і рисі. Шакали, дикі козли і їжаки живуть на півдні. Греція - важливе місце існування для міграційних птахів. Морське життя однаково багате і різноманітне.



Національні парки Греції

У Греції є 10 національних парків , що охоплюють 68732 га.



  • Вікос-Аоос

  • Енос (гора)

  • Закінф

  • Національний морський парк Алонісос-Північні Споради

  • Національний парк Білі Гори

  • Олімп

  • Парнас

  • Парніта

  • Преспа (озеро)

  • Пінд




1.3 Історико-культурні ресурси країни Греція - країна з великим історичним минулим, з багатовіковим досвідом і традиціями боротьби за свободу проти іноземних загарбників. Рівень розвитку і ступінь впливу на подальшу історію надають культурі Стародавньої Греції виключного характеру. В античному світі досягли розквіту всі, без винятку, сфери культури – освіта, наука, література, мистецтво. Творчість античних авторів і в науці, і в мистецтві мала гуманістичний характер, в її центрі була людина, її фізичне й духовне життя. Шедеври, створені античними письменниками, скульпторами і драматургами, стали в подальшому сприйматися як класичні, як неперевершені і гідні наслідування зразки. Давньогрецька і латинська мови є базою сучасної наукової термінології. Театр.

Походження театру пов'язане зі святами на честь бога виноградарства Діоніса. Учасники ритуальних процесій зображали почет Діоніса, одягали козячі шкури, співали і танцювали (слово “трагедія” в перекладі з грецького – “пісня козлів”). Про історичне коріння театру свідчить обов'язкова участь у давньогрецьких трагедіях хору, з яким спочатку вів діалоги один актор, пізніше кількість акторів збільшилася до трьох. Поєднання з літературною традицією в класичну епоху перетворило театр з релігійних, народних вистав на самостійний вид мистецтва. Театральні вистави стали невід'ємною складовою державних свят – Діонісій і Ліней. Для них будували грандіозні кам'яні театри, розраховані на тисячі глядачів (збереглися театр Діоніса в Афінах, амфітеатр в Епідаврі). Керівники міста знаходили хорега (людину, яка забезпечувала фінансування), за жеребом визначали порядок показу комедій, трагедій. Бідні люди отримували гроші на вхідний квиток. Акторами були тільки чоловіки, вони грали в особливих масках. Постановником був сам поет. Після закінчення вистав, які тривали декілька днів з ранку до вечора, спеціальні судді визначали кращих, вручали призи.

Найуславленішими драматургами є трагіки Есхіл, Софокл і Евріпід. На превеликий жаль, більшість драматичних творів втрачено. Повністю збереглося лише сім п'єс Есхіла (написав 90 п'єс, 13 разів перемагав у драматургічних змаганнях), сім – Софокла (написано 123 трагедії, з них перемогли – 24), трохи більше – 17 – Евріпіда (108 п'єс, 4 перемоги) Есхіл в історичній п'єсі “Перси” прославляє перемогу греків у війні з загарбниками, в якій, до речі, сам брав участь. Інші п'єси написані за міфологічними сюжетами. Автори досить вільно інтерпретували їх, виражали власні погляди. Есхіл у трагедії “Прометей прикутий” захоплюється мужністю і волелюбністю титана. Софокл привніс психологічне мотивування вчинків героїв. Наприклад, в “Антігоні” головна героїня приносить себе у жертву, але виконує етичний обов'язок: всупереч забороні царя ховає загиблого брата. Саме в цій трагедії звучить хор зі знаменитим рефреном: “Багато в світі сил великих, але сильнішого за людину немає в природі нічого”. Евріпід, молодший з трьох великих драматургів, жив уже в епоху кризи, громадянських воєн, зовнішньої небезпеки, яка наростала з боку Македонії. Все це і дістало відображення в його творчості (“Медея”, “Іполіт”). Арістотель називав Евріпіда “найтрагічнішим з поетів”. Майстром комедії заслужено вважається Арістофан (“Хмари”, “Оси”, “Жаби”). Драматичні твори давніх греків досі залишаються в репертуарі багатьох театрів, вони неодноразово екранізувалися.

Архітектура. В давньогрецьких полісах розвивається система регулярного планування міст, з прямокутною мережею вулиць, площею – центром торговельного та суспільного життя. Культовим та архітектурно–композиційним ядром міста був храм, який будувався на вершині акрополя – високої й укріпленої частини міста.

Елліни виробили абсолютно інший, ніж давньосхідні цивілізації, тип храму – відкритий, світлий. Він прославляв людину, а не викликав страх. Характерно, що в архітектурі присутнє людське метричне начало. Математичний аналіз пропорцій храмів довів, що вони відповідають пропорціям людської фігури. Класичний грецький храм був прямокутним у плані, з усіх боків оточеним колонадою. Дах будували двосхилим. Трикутні площини, які утворювалися з фасадів – фронтони, – як правило, прикрашалися скульптурами. Характерною рисою грецької архітектури є чистота і єдність стилю. Було вироблено три основних архітектурних ордери (“ордер” – у перекладі з грецького “порядок”) – вони розрізнюються типами колон і перекриттів, пропорціями, декоративною прикрасою. Дорійський та іонічний стилі виникли в полісний період. Найошатніший – корінфський ордер – з'явився у часи еллінізму.

Архітектура елліністичних полісів продовжувала грецькі традиції, але більше уваги стало приділятися громадському будівництву – архітектурі театрів, гімназій, палаців еллінських правителів. До цього часу належить споруда таких прославлених “чудес світу”, як гробниця царя Мавзола в Галікарнасі і Фароський маяк на вході в Александрійську гавань.

Образотворче мистецтво. Улюбленим видом мистецтва еллінів була скульптура. Статуї богів ставилися в храмах і на міських майданах, споруджувалися переможцям Олімпійських ігор і великим драматургам.

Оволодіння, дуже поступове, досконалістю у цьому виді мистецтва сходить до архаїчних часів. Археологами знайдено десятки дуже схожих одна на одну архаїчних статуй двох типів: так звані куроси – статуї оголених юнаків і кори – жіночі статуї. Ці фігури виглядають ще дуже скуто, можна побачити поки тільки спроби передати живий рух.

Шедеври скульптури, якими не перестає захоплюватися людство, дала світу епоха давньогрецької класики. Сучасниками були великі майстри Фідій, Мирон, Поліклет. Фідія називали “творцем богів”. До нас його головні роботи не дійшли, судити про них ми можемо лише із захоплених описів та посередніх копій. Статуя Зевса, облицьована золотом і слоновою кісткою, в головному храмі Зевса в Олімпії була віднесена сучасниками до семи чудес світу. Він же створив видатні барельєфи і скульптури Парфенона, в тому числі головну статую – Афіни Парфенос (Афіни-Діви).

Мирон досяг висот у прагненні передати в скульптурному зображенні рух людини. У його знаменитому “Дискоболі” вперше в мистецтві вирішено завдання передачі моменту переходу від одного руху до іншого, подолано статичність. У той же час відповідно до загального естетичного ідеалу обличчя атлета скульптор зображає абсолютно спокійним.

Поліклету належить цикл статуй атлетів – переможців Олімпійських ігор. Найбільш знаменита фігура – “Доріфор” (юнак зі списом). Поліклет теоретично узагальнив досвід своєї майстерності в трактаті “Канон”.

Найславетнішим творцем жіночих скульптурних образів був Пракситель. Його “Афродіта Кнідська” має безліч наслідувань. До цієї традиції належить і знаменита “Афродіта Мілоська” невідомого майстра. Пропорційність класичних скульптур стала зразком для майстрів багатьох епох.



1.4 Соціально-економічні умови та ресурси

Транспорт

Автомобільний - здійснює 60% всіх внутрішніх вантажних і пасажирських перевезень. Загальна протяжність автошляхів - 42 тис. км, з них 25 тис. км з твердим покриттям.
З сусідніми державами Греція пов'язана 21 автошляхом: з Албанією - 4, Македонією - 7, Болгарією - 6, Туреччиною - 4. Загальна чисельність автомобілів - 2230 тис., з них - 1540 тис. легкових.
Залізничний - (2577 км) - повністю фінансується державою, проте розвинений слабо. Через територію Греції проходить залізниця у напрямку Туреччини до Болгарії. Зараз уряд країни запроваджує заходи по модернізації залізничного транспорту, особливо його рухомого складу.
Авіаційний. На території Греції - 40 аеропортів, з них 22 міжнародні. Найбільший центр - Афіни, аеропорт "Еллінкон", один з найсучасніших у Європі.
Парк літаків нараховує 38 одиниць, з них 28 типу " Боїнг".
Морський - здійснює 30% внутрішніх і 90% зовнішніх вантажних і пасажирських перевезень. На материковій частині Греції нараховується 60 морських портів, 32 з яких мають важливе значення.
Чисельність суден - 2176. Головні порти - Пірей, Салоніки, Гїатри, Волос.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка