Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка52/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53

ФІНАНСУВАННЯ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ: ВИДАТКИ VERSUS ЯКІСТЬ
студент гр. МК-21 Цуненко С.М.
Сфера вищої освіти сьогодні стає запорукою успішного майбутнього не тільки конкретної особистості, а й держави в цілому. Відповідно, одним з пріоритетних завдань держави є забезпечення якісної вищої освіти, яка в певній мірі залежить від рівня та обсягів фінансування даної сфери.

Сучасний рівень державного фінансування системи освіти фахівці визначають як недостатній, а закон, який передбачає фінансування освітньої сфери (за рахунок бюджету) на рівні не менше 10 %, – не виконується протягом багатьох років. Наука, котра і так отримує хронічно недостатньо коштів, стає все менш пріоритетною. Перевага «інтелектуальної» нації відходить на другий план. Випускники, обираючи кращу освіту та ліпший рівень життя закордоном, зменшують кількість професіоналів та фахівців на рідній Україні. Таким чином ми можемо спостерігати дуже неприємну картину як «відплив інтелекту» закордон. Ця проблема являється дуже важливою особисто для мене тому, що я студент і хочу стати гарним спеціалістом у своїй професії, хочу, щоб мені надали якісну освіту з необхідними знаннями і навичками. Я дуже бажаю жити в країні де б освіта являлася найвищою цінністю суспільства і де б цінувалися не тільки гроші, а й інтелектуальне майбутнє нашої країни.

Аналіз державного бюджету у 2014 році показав падіння видатків на освіту і науку. Загалом Бюджет Міністерства освіти і науки у 2014 р. складатиме 24,3 млрд грн, при чому його загальний фонд зросте на 3,7 %.

Цього року планується виділити на освіту 107,2 млрд грн, тобто 6,4 % ВВП. Згідно із Законом про освіту, на цю галузь держава повинна виділяти 10 % НД, тобто 160 млрд грн. На науку передбачено виділити 0,27 % ВВП замість законних 1,7 %. Для того, щоб хоча б просто виживати,галузі необхідно як мінімум 0,9 %. Експерти відзначають: ще ніколи за роки незалежності України фінансування науки не було таким мізерним.

Порівняно з минулим роком, частка фінансування Національної академій наук України у структурі видатків загального фонду скоротилася від 0,71 % до 0,66 %, так само, як і частка видатків на фундаментальні та прикладні дослідження і розробки – від 0,82 до 0,75 % від видатків загального фонду держбюджета. Зміни на декілька десятих здаються абсолютно незначними, проте не варто забувати, що саме вони демонструють тенденцію у розподілі бюджетних коштів. Мова йде про зменшення пріоритетності освіти та науки для держави. В умовах скорочення бюджету дослідницьких установ навіть на непомітні у масштабах усього бюджету кількадесят мільйонів гривень (кілька десятих/сотих у відсотках) може стати фатальним і пришвидшити процес вмирання української науки.

Для більшої наочності порівняймо розміри фінансування двох державних установ різних сфер діяльності (Таблиця 1).


Таблиця 1 – Фінансування Національної академії Наук України (НАНУ) та Генеральної прокуратури України (ГПУ)


Рік

НАНУ

ГПУ

2009 рік

1,8 млрд грн.

0,97 млрд грн

2014 рік

2,7 млрд грн

3,2 млрд грн

«Недофінансування наукової галузі веде до згортання наукових тем і дослідних робіт, що матиме непоправні наслідки для майбутнього розвитку Української держави», – заявили науковці. І це просто жахливі висновки, адже вони доводять, що ми живемо в країні в якій до науки зовсім немає діла!

Крім того зазнали змін можливості навчання, стажування студентів, аспірантів, науково-педагогічних та педагогічних працівників за кордоном, які віднесені до однієї статті видатків із керівними працівниками і спеціалістами харчової та переробної промисловості. Усі разом отримають від держави на 5,1% менше. Інтернаціоналізація українських університетів відбувається надзвичайно повільно. Тому на перший план виходить необхідність участь студентів та науковців у міжнародних наукових дискусіях, дослідженнях, обміні досвідом. Без цього говорити про конкурентоспроможність та розвиток вищої освіти і науки немає сенсу. 

Зважаючи на те, що на фінансування системи освіти в Україні спрямовують недостатню кількість коштів, можна говорити про зміну механізмів бюджетного фінансування. Україна потребує побудови якісно нових економічних механізмів. Вони б забезпечили ефективну систему фінансування галузі. Оскільки Україні притаманні незначні обсяги цільових пільгових державних кредитів на здобуття освіти, потрібно шукати додаткові джерела. Мова йде про орієнтацію на реальні потреби споживачів освітніх послуг, що стане можливістю залучення додаткових фінансових ресурсів, які складаються як із особистих або запозичених коштів студентів, так і коштів підприємств-замовників. Поміркованим кроком стане дозвіл на суттєву участь комерційного бізнесу та банків у фінансуванні освіти. Якщо ж не почати вирішувати цю проблему найближчим часом, то це може привести до фатального занепаду інтелектуального майбутнього нашої країни.


Науковий керівник: ст. викладач Касьяненко Т.В.
ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІЗИНГУ В УКРАЇНІ
студент гр.Фм-31 Юрченко Я.В.
Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. На сьогодні лізинг як спосіб реалізації продукції та здійснення інвестицій набув значного поширення в усьому світі. Для всебічного розвитку економічних процесів у країні, активізації підприємницької діяльності, розвитку малого та середнього бізнесу необхідно впроваджувати нові для нашої економічної системи методи фінансування реального сектору економіки, оновлення матеріально-технічної бази.

Окремими аспектами проблем розвитку лізингових відносин займалися такі вітчизняні та зарубіжні науковці як: Гладкова О.В., Мороз А.М., Горбатенко О.А., Пуховкіна М.Ф.,Рязанова Н.О., та ін. Проте проблема розвитку лізингових відносин в Україні залишається малодослідженою.

Метою дослідження є проведення аналізу розвитку лізингу в Україні, формування комплексу заходів для розвитку лізингових відносин в Україні.

Рівень розвиненості лізингових відносин, як правило, є своєрідним показником розвиненості всієї економіки країни. В Україні питома вага лізингу в загальному обсязі інвестицій у виробництво складає менше1,5%, у той час як у країнах, що успішно розвиваються, цей показник досягає 25-30%. Виходячи з вище вказаного, виникає потреба у розвитку лізингових відносин в Україні.

До основних проблемам, що значно перешкоджають розвитку лізингових відносин в Україні відносяться: не сформованість на загальнодержавному рівні політики перспектив розвитку лізингового кредиту; надто жорстка система оподаткування лізингових операцій; низький попит на товари вітчизняного виробництва; низька платоспроможність усіх категорій споживачів при імпорті споживчих товарів; недосконала нотаріальна реєстрація договорів лізингу; слабка державна підтримка, відсутність податкових пільг, у тому числі для структур, готових надати довгострокове кредитування.

Лізинг є чудовою альтернативою банківському кредитуванню та дієвим інструментом процесу ефективного оновлення основних засобів і технологій підприємств усіх напрямів економічної діяльності. Лізинг в силу властивих йому специфічних особливостей дозволяє максимально ефективно використовувати грошові ресурси учасників угоди .

Головним стимулом для розвитку лізингового кредиту є існування в країні стабільного правового поля та сприятливого податкового середовища, які дозволяють мінімізувати ризики інвесторів. Лише за цих умов будь-яка країна може очікувати на стрімкий розвиток національного ринку лізингових послуг побудованого на засадах здорової конкуренції

Також ще варто провести комплекс заходів, який передбачатиме: зниження вартості кредитних ресурсів до рівня, який би не перевищував 20 % річних, для забезпечення ефективності лізингових операцій; зниження вартості нотаріальних послуг з оформлення договорів лізингу з метою послаблення фінансового навантаження на учасників лізингової угоди; надання податкових пільг щодо операцій з міжнародного лізингу для ввезення на територію України високотехнологічного устаткування; створення лізингових центрів, які б спеціалізувалися на обслуговуванні малих підприємств; розроблення державної програми підтримки лізингу, яка б передбачала залучення банківського сектору до розвитку лізингових послуг; належним чином на законодавчому рівні захистити права лізингодавців та власників майна, що є об’єктом лізингових операцій; запровадити ефективну систему моніторингу лізингового ринку.

Таким чином, розглянуті проекти позитивно вплинуть на розвиток ринку лізингу та сферу виробництва, усуваючи існуючі у чинному законодавстві суперечності.

Отже, лізинг – це проста ефективна фінансова схема, яка поєднує інтереси власників фінансового капіталу і виробників. Шляхом застосування лізингових операцій реалізується близько 15% інвестицій у світі та близько 35 % інвестицій у країнах з розвиненою економікою. На сучасному етапі розвитку економічної системи лізинг – це успішна форма взаємодії банківських структур з реальним сектором економіки.


1. Гладкова О.В. Проблеми розвитку лізингу в Україні / О.В. Гладкова // Економічні науки. – 2012. – №4. – С. 3-5.

2. Горбатенко О.А. Проблеми та перспективи розвитку лізингу в Україні / О.А. Горбатенко //Лізинг в Україні. – 2012. – №6. – С. 4-6.

3. Рязанова Н.О. Розвиток лізингу в Україні / Н.О. Рязанова // Лізинг в Україні. – 2010. – №2. – С. 11-15.

Науковий керівник: ст. викладач Касьяненко Т.В.


РОЗДІЛ 28


БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК І АУДИТ

БУХГАЛТЕРСКИЙ УЧЕТ И АУДИТ

ACCOUNTING AND AUDIT


ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ЗАСТОСУВАННЯ МСФЗ В УКРАЇНІ
студент гр. Фм-31 Гиренко І.С.
Необхідність впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності (далі – МСФЗ) в практику бухгалтерського обліку підприємств України обумовлена переходом економіки країни на ринковий механізм господарювання та інтеграцією в світову спільноту.

МСФЗ мають ряд істотних переваг, які можуть лягти в основу реформування вітчизняної системи обліку: вони мають міжнародне визнання та створювалися з метою узагальнення накопиченого міжнародного бухгалтерського досвіду й для стандартизації та гармонізації обліку в різних країнах; забезпечують порівнянність звітності з іншими організаціями, незалежно від того, резидентом якої країни вони є і на якій території здійснюють господарську діяльність; дають можливість залучення іноземних інвестицій і позик, а також виходу на міжнародні ринки; престижність, забезпечення більшої довіри з боку потенційних партнерів; велика надійність та прозорість інформації, що забезпечується шляхом дотримання правил її складання, а також численними поясненнями до звітності.

Реформування бухгалтерського обліку, як відомо, почалося з ухвалення Верховною Радою України Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в 1999 р. З того часу розроблено та прийнято 31 національний стандарт бухгалтерського обліку, що створювалися на основі міжнародних стандартів. Окрім того, з 1 січня 2012 р., згідно із Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" усі публічні акціонерні товариства, банки, страховики, підприємства, що здійснюють господарську діяльність за видами, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, зобов'язані складати фінансову звітність та консолідовану фінансову звітність безпосередньо за МСФЗ.

Проте, не зважаючи на деякі зрушення в запровадженні МСФЗ, можемо виділити ряд проблемних аспектів та труднощів на даному шляху. В свою чергу, дані перешкоди носять як національний так і регіональний (місцевий), як методологічний так і організаційний характер.

Під час впровадження та застосування МСФЗ виникають проблеми щодо: необхідності формування інституційних механізмів, що забезпечують розроблення та впровадження МСФЗ і дотримання їх на міжнародному, регіональних і національних рівнях, а також забезпечення скоординованої роботи цих механізмів; необхідності чіткого розуміння сфери застосування МСФЗ на національному рівні та вирішення технічних питань, пов'язаних із місцевими особливостями; неузгодженості норми податкового законодавства з МСФЗ та підпорядкованості національних стандартів податковій системі; виникненні додаткових витрат внаслідок потреби у придбанні нового програмного забезпечення, за допомогою якого складання звітності значно полегшило роботу персоналу та зменшило можливість допущення помилок.

Однією з основних проблем при впровадженні МСФЗ стала кадрова, яка полягає у нестачі кваліфікованої робочої сили в напрямку трансформації бухгалтерської звітності відповідно до міжнародних стандартів та значних фінансових витрат пов’язаних з перепідготовкою кадрів. Основною причиною, що зумовлює виникнення даної проблеми є, передусім, наявність суттєвих відмінностей між національними та міжнародними стандартами бухгалтерського обліку за такими ключовими питаннями як: а) у системі МСФЗ, на відміну від П(С)БО, не існує визначеної форми бухгалтерської звітності; б) у МСФЗ, на відміну від П(С)БО, передбачено два варіанти подання звіту про зміни капіталу: звіт, що показує всі зміни в капіталі; звіт, що не включає операції з акціонерами за вкладами в капітал і виплатою дивідендів; в) МСФЗ використовують дещо інший підхід до складання проміжного звіту про сукупні прибутки: його подають у двох форматах – наростаючим підсумком та за останній проміжний період.

Відмінною рисою МСФЗ від національної системи бухгалтерського обліку є те, що звітність за МСФЗ формується, не ґрунтуючись на законодавчих нормах, а виходячи з конкретних фінансових реалій. Враховуючи вищезазначене, можна сказати що перехід українських підприємств на міжнародні стандарти обліку і звітності процес незаперечний, але поступовий. Найбільш оптимальним варіантом трансформації бухгалтерського обліку і звітності є максимально можлива гармонізація вітчизняних П(С)БО із МСФЗ, що дозволить вчасно вносити необхідні доповнення в них по мірі розвитку міжнародних стандартів.
Науковий керівник: ст.викладач Котенко Н.В.
ФІНАНСОВА ЗВІТНІСТЬ В УКРАЇНІ ТА ОСОБЛИВОСТІ ЇЇ СКЛАДАННЯ ЗА НАЦІОНАЛЬНИМИ Й МІЖНАРОДНИМИ СТАНДАРТАМИ

студент гр. Ф-01 Карпенко А.М.


Однією із причин проблем інтеграції український компаній на світовий ринок є недоступність інформації, яка відображається у фінансовій звітності компаній для іноземних партнерів. Ця проблема є особливо актуальною для України, оскільки ми прагнемо увійти до складу Європейського Союзу. Тому впровадження єдиних стандартів дозволяє міжнародним фінансовим ринкам об’єктивно оцінювати результати діяльності підприємств та забезпечувати відкритість, повноту та прозорість фінансової звітності для зацікавлених користувачів.

Прийняття КМУ «Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів» стало передумовою впровадження МСФЗ в Україні. Воно було пов’язане з тим, що українські стандарти не відповідали належним чином потребам сучасних користувачів фінансової звітності – інвесторів, власників та ін. Розглянемо основні відмінності між МСФЗ та П(С)БО:

1) Згідно із П(С)БО фінансова звітність складається зі звіту про фінансовий стан, звіту про фінансові результати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал та приміток до фінансової діяльності. Для банків та бюджетних установ встановлені окремі форми звітності [3]. Відповідно до МСФЗ повний комплект фінансової звітності включає звіт про фінансовий стан на дату закінчення періоду, звіт про прибутки та збитки за період, звіт про зміни в капіталі за період, звіт про рух грошових коштів, примітки (складаються з короткого огляду основних принципів облікової політики та іншої пояснювальної інформації) [2].

2) На відміну від національних стандартів, що визначають дату, станом на яку необхідно складати звітність, як фіксовану, міжнародні – не фіксують дату для фінансової звітності.

3) Грошовим вимірником звітності в Україні є гривня, згідно МСФЗ – будь-яка валюта.

4) У МСФЗ детально визначається перелік користувачів фінансової звітності та їх інформаційні потреби, тоді як П(С)БО не класифікує користувачів за певними групами.

5) На відміну від МСФЗ, у П(С)БО визначено якісні характеристики та принципи підготовки фінансової звітності. Проте вони відсутні у МСФЗ, тому непослідовність викладення ускладнює їх розуміння і сприйняття.

Науковий керівник: доц. Антонюк Н.А.
СТРАТЕГІЯ І ТАКТИКА АНТИКРИЗОВОГО УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
студент гр. Ф-32 Карпенко І.В.
За останні роки в Україні, незважаючи на позитивні зміни в економіці, існує стійка тенденція зростання кількості збанкрутілих та неплатоспроможних підприємств. Це можна пояснити тим, що підприємства знаходяться під впливом внутрішніх та зовнішніх чинників, що призводить до їх фінансової нестабільності та кризи.

На вирішення існуючих проблем повинна бути націлена система заходів антикризового управління підприємствами, що дозволить передбачити кризові явища та мінімізувати їх наслідки.



Актуальність питань антикризового управління підприємством підтверджується тим, що соціальною функцією антикризового управління є збереження підприємства як діючого з мінімально можливим скороченням персоналу або навіть збільшенням на підприємстві числа робочих місць і зростанням надходжень податків до місцевого і державного бюджетів. Дослідження присвячено розгляду питань антикризового управління.

У сучасній науково-економічній літературі існує велика кількість визначень поняття «антикризове управління підприємством». Проте найбільш повне розкриття змісту наведено Чернявським А. Д. [1], тобто «антикризове управління підприємством – це комплексна система управління підприємством, що відрізняється стратегічним характером, направлена на усунення можливих і наявних проблем діяльності шляхом розроблення і реалізації спеціальної програми з використанням всього потенціалу сучасного менеджменту».

В антикризовому управлінні вирішальне значення мають правильно сформовані стратегія і тактика. Вони передбачають здійснення керівництвом підприємства організаційно-економічних, правових, технічних заходів, спрямованих на зміну структури управління, зміну форми власності, здатність привести підприємство до фінансового оздоровлення, підвищення ефективності виробництва.

Головною метою проведення стратегічних і тактичних антикризових заходів є створення таких суб'єктів підприємницької діяльності, які зможуть ефективно функціонувати в умовах ринкової економіки і виробляти конкурентоспроможну продукцію [2].

Правильно сформована стратегія є ключем до успішної діяльності підприємства. Стратегічні заходи полягають в аналізі й оцінці положення підприємства, вивченні виробничого потенціалу, розробці виробничих програм, політики доходів, інновацій, розробці загальної концепції фінансового оздоровлення підприємства.

Стратегія має бути диференційована за видами криз. Основними різновидами криз підприємства є кризи: дефіциту ресурсів, якості управління, кризові наслідки недосконалої фінансової діяльності, аварії або природні катаклізми тощо. Реалізація стратегії попередження кризи значною мірою залежить від своєчасності розпізнавання кризових явищ, аналізу їх характеру і тенденцій [1].

Що стосується тактики, то на сьогодні існують дві найпоширеніші, що дають змогу перебороти кризову ситуацію:

1. Захисна – заснована на заходах збереження, тобто скорочення всіх витрат, ліквідація підрозділів, скорочення персоналу, що призводить до скорочення виробництва загалом. Така тактика, як правило, застосовується при дуже несприятливому збігу зовнішніх для підприємства обставин.

2. Наступальна є більш ефективною на думку науковців, так як, поряд з ресурсозберігаючими заходами здійснюється активний маркетинг, вивчаються і завойовуються нові ринки збуту, проводиться модернізація виробництва, впроваджуються перспективні технології, оновлюється номенклатура продукції [1].

Вибір однієї із тактик має бути якісно продуманий та розумно обраний керівництвом, адже, від цього залежатиме успішність виходу з кризової ситуації. При цьому, необхідне пам’ятати про комплексне оздоровлення підприємства, яке включає фінансові, виробничі та кадрові аспекти.

Складність вибору проблем стратегії й тактики антикризового управління полягає в необхідності реалізації управлінських рішень на ранніх стадіях прояву кризи. Однак, при цьому, рішення, прийняті на ранніх стадіях, базуються на дуже слабких і тому не завжди достовірних сигналах про виникнення несприятливих тенденцій [3].

Отже, можна зробити висновок, що не існує єдиного вірного рішення для відродження підприємства. Особливості діяльності окремого підприємства дають можливість керівництву генерувати необхідний набір антикризових засобів для виведення підприємства зі стану кризи і підвищення ефективності його господарювання, а в стратегічному плані забезпечити підприємству конкурентну перевагу.


1. Чернявський А.Д. Антикризове управління підприємством: Навч. посіб. / Чернявський А.Д. – К.: МАУП, 2006. – 256 с.

2. Білова Р.І. Стратегія і тактика антикризового управління підприємством / Білова Р.І. // Економіка Криму. – 2013. – №1. – С.228-232

3. Коюда В.О. Управлінські рішення в системі антикризового управління підприємством / Коюда В.О. // БізнесІнформ. – 2011. – №1. – С. 85-89
Науковий керівник: доц. Плікус І.Й.
ПОДАТКОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
студенти гр. Е-01 Портянка А.Г., Пронікова Ж.С.
Подaтки і держaвa – явищa взaємопов'язaні: держaвa не може існувaти без системи оподaткувaння, в той же чaс існувaння подaтків без держaви тaкож є неможливим. Світовa фінaнсовa кризa зробилa досить сильний вплив нa соціaльно-економічний розвиток Укрaїни. Різке погіршення зовнішньоекономічних умов стaло серйозним випробувaнням для укрaїнської економіки, викликaло пaдіння експорту, відтік кaпітaлу, що призвело до знaчного спaду в промисловому виробництві, торгівлі тa інвестиційній сфері.

Більшість розвинутих крaїн в системі зaходів aнтикризового регулювaння економіки використовують оподaткувaння не тільки для вирішення фіскaльних цілей, aле й для виконaння невідклaдних зaвдaнь соціaльної політики, перерозподілу доходів між різними верствaми нaселення, підтримки плaтоспроможного попиту тощо.

Сьогодні податкова система знаходиться в критичному стані, за якого українська економіка позбавляється можливостей розвитку, а її конкурентоспроможність підривається порівняно з іншими національними господарствами.

Головними вадами податкової системи є: надобтяжливість, нерівномірність і несправедливість розподілу податкового навантаження; чиновницькі викривлення норм законодавства; корумпованість і каральний зміст податкових відносин.

Проаналізуємо динаміку щомісячних податкових надходжень до державного бюджету в 2007-2012 рр. (рис.1). На рисунку можемо побачити не стабільні щомісячні надходження. Ця ситуація виникла внаслідок нестабільності норм податкового законодавства. Для суб’єктів господарювання існує проблема пристосування до певної податкової системи, тому будь-який новий податок та підвищення ставок діючих податків руйнує доходи господарств, підштовхує їх до підвищення цін або спонукає до тимчасового чи й постійного уникання оподаткування. В Україні ж щорічні зміни до податкового законодавства стали звичною нормою.

Важливим явищем протягом 2005-2013 р. є зменшення неоподаткованих доходів підприємств з 52 % до 18,5 %.

Українська податкова система є однією з найбільш складних і найменш ефективних не тільки серед країн європейського регіону, а й у глобальному порівнянні, що регулярно підтверджують міжнародні звіти та рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінки інвесторів, що працюють в Україні.

Рис. 1 – Динаміка щомісячних надходжень до державного бюджету


Сьогодні існує декількa ефективних нaпрямків покрaщення подaткової системи тa подaткової політики Укрaїни. Досить продуктивним, може бути диференціaція стaвки подaтку нa прибуток в зaлежності від виду діяльності, що сприятиме нaгромaдженню інвестиційних ресурсів підприємницькими структурaми. Тaкa диференціaція дaсть змогу усунути диспропорцій між реaльною і фінaнсово-посередницькою сферaми, якщо для остaнніх стaвку подaтку нa прибуток зробити дещо вищою зa бaзову стaвку. Рaзом з тим доцільно створити пріоритетне середовище для тих структур, які сприяють проведенню aктивної інновaційно-інвестиційної політики.

Для зменшення інфляційного потенціaлу подaткової системи необхідно поетaпно знижувaти стaвку ПДВ, в першу чергу нa високотехнологічні, нaукомісткі, екологічно безпечні виробництвa, a тaкож гaлузі, що видобувaють природні ресурси, головним чином енергоресурси, і продовольчі товaри (крім підaкцизних). Одночaсно доцільно зaпровaдити підвищені стaвки ПДВ нa зaстaрілі технології.

В Укрaїні ще не створенa ефективнa системa оподaткувaння, якa відповідaє сучaсним ринковим відносинaм. Тут діє дуже склaдний мехaнізм спрaвляння різних видів подaтків, який хaрaктеризується нестaбільністю, непрозорістю тa нерівністю по відношенню до плaтників подaтків.
Науковий керівник: ст. викладач Жукова Т.А.


РОЗДІЛ 29


БАНКІВСЬКА СПРАВА

БАНКОВСКОЕ ДЕЛО

BANKING


Методи управління ризиком ліквідності банку
студент гр. Ф-11 Бачал О.О.
Актуальність обраної теми полягає в тому, що на сучасному етапі забезпечення мінімізації ризиків є ключовим завданням подальшого розвитку банківської системи України. Рівновага є одним із основних атрибутів суспільних (в тому числі економічних), природних та штучних систем. Достатній рівень ліквідності є запорукою стабільного та ефективного функціонування як окремого банку, так і банківської системи в цілому. Тому в попередженні проблемних та кризових ситуацій у банківській діяльності важливого значення набуває всебічний та детальний аналіз ліквідності банку, який є одним із найважливіших елементів системи управління ліквідністю. Останні тенденції в суспільно-економічному розвитку країни засвідчили, що більшість наявних науково-методичних розробок і рекомендацій, що засвідчили свою ефективність за стабільних умов функціонування економіки, є непридатними для вживання в умовах високої волатильності ринкового середовищ, через їх низьку гнучкість та адаптивність до змін у вхідних даних. Вищезазначене формує критерії оцінювання методів управління ризиком ліквідності банку сучасних умовах.

Аналіз наукових доробок з зазначеного питання дозволив визначити три напрямки досліджень: роботи, що стосуються моделювання банківської системи; дослідження щодо оцінки впливу криз на функціонування окремих економічних контрагентів; роботи, що поєднують попередні два напрямки у спробі оцінити вплив економічної кризи на банківську систему досліджуваної країни.

Перша група досліджень включає дослідження, що стосуються проблеми аналізу комерційних банків шляхом оцінки впливу різних типів банківських ризиків, таких як кредитний, процентний, ринковий та ризик ліквідності.

Проте у більшості робіт використана методологія обмежується використанням геп-аналізу, аналізу дюрації, скорингових моделей, показників VaR та адекватності капіталу (CAR) [1]. Недоліком зазначених методів є необхідність побудови статистичного розподілу очікуваних збитків, що на практиці може бути ускладнено відсутністю необхідного обсягу історичних даних та імовірнісним характером оцінок, отриманих у разі застосування симуляційного моделювання. Крім того, застосування окреслених методів вимагає відносної стабільності у даних, тобто відсутності значної волатильності та несподіваних шоків, що робить загальновживані підходи неприйнятними для аналізу банківської системи у періоди економічних коливань в умовах кризи.

Друга група досліджень включає як окремий підрозділ численні звіти про соціологічні опитування в Сполучених Штатах Америки, країнах Західної Європи, Східній Європі та Україні щодо впливу кризи на економіку та банківську систему, а також низку робіт зарубіжних науковців щодо кількісної оцінки втрат від кризи, що їх понесли окремі підприємства різних галузей економіки та галузі в цілому, в тому числі банківська система.

Для аналізу впливу кризи на підприємства різних секторів економіки у західній науковій літературі найчастіше використовується метод VаR (Value-at-Risk), що передбачає оцінку вірогідних коливань у макро- та мікроекономічних показниках та їх впливу на становище підприємства, тобто максимальних можливих втрат або імовірності дефолту. Недоліком застосування методу VaR в моделюванні банківських установ є виключення з аналізу показників якості активів, що змінюється під час криз.

У третій групі досліджень, що охоплює праці з моделювання впливу криз на банківську систему певної країни, найбільш розповсюдженим є застосування методу стрес-тестування. Сутність методу полягає в визначенні впливу на баланс банківської установи різних видів шоків у зовнішніх факторах (валютних курсах, процентних ставках).

Проте запропоновані стрес-тести, як і більшість інших методів, використаних в дослідженнях з теми, можуть не повністю пояснювати випадки структурних змін в системі [2, 3]. Перевага методу стрес-тестування полягає в тому, що він дозволяє поєднати макроекономічне прогнозування для системи в цілому зі стандартним підходом до оцінки ризиків для кожної окремої банківської установи. Але дуже важливим залишається інтеграція всі методів в єдине ціле задля більш точного та ґрунтовного аналізу можливих ризиків банків.




  1. Бондаренко Л.А Ризик-менеджмент кредитної діяльності комерційного банку / Бондаренко Л.А. – К: КНЕУ, 2007.

  2. Бакланова К.О. Проблеми управління відсотковим ризиком комерційного банку [Eлектронний ресурс] / К.О. Бакланова. – Режим доступу: http://masters.donntu.edu.ua/2003/fem/baklanova_k/library/library/ doklad_odessa.html.

  3. Коренева К. Економічна криза очима українців / Коренева К. – К: КІПУ ім. Горшенева, 2008


Науковий керівник: доц. Костель М.В.
АНАЛІЗ ІСЛАМСЬКОЇ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ В КОНТЕКСТІ ПОШУКУ ПОДАЛЬШИХ НАПРЯМКІВ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
студент гр. Ф-11 Захарченко С.І.
Ісламська банківська система є феноменом, оскільки вона продемонструвала високу стабільність і практично не відчула негативного впливу світової фінансової кризи [1].

Пошук пріоритетних напрямків подальшого розвитку національної банківської системи потребує перегляд існуючих та пошук нових принципів банківської діяльності. Цікавий досвід у вирішенні зазначеного завдання може надати аналіз теоретико-методологічної основ функціонування фінансово-банківської системи ісламського типу.

В основу роботи ісламської банківської системи покладено те, що гроші не можуть виступати в ролі товару, а отже не можуть зростати в результаті надання позики. В даних фінансових установах,які здійснюють свою діяльність згідно з принципами шаріату, операції базуються на поділі відповідальності та пайовій участі обох сторін (яка бере в борг і яка дає). Отримання доходу кредитором відбувається, коли вкладені в економіку кошти створили реальну додану вартість. У свою чергу винагорода банку або вкладника не є початково гарантованою, а виникає у наслідок прибутковості бізнесу. Ісламським фінансовим установам забороняється інвестувати в потенційно небезпечні активи, деривативи та високо ризикову іпотеку.

Ісламські банки надають своєму вкладнику відчуття причетності до реального виробництва. Слід звернути увагу на те, що в даній банківській системі не практикується інфляційний відсоток. Першочерговим завданням системи банків у мусульман є надання в позику не грошей, а інших коштів, що мають високу ліквідність та можливість поступового, пропорційного подорожчання відповідно до інфляційного відсотка. Іншими словами інвестування має відбуватися у довгострокові проекти згідно з вимогами підтримання прибутковості та ліквідності.

Ісламська модель банківської системи є прозорою, у порівнянні з іншими банківськими системами, та використовується близько в 40 країнах світу, хоча значне їх поширення в країнах «не мусульманського» типу не спостерігається, що обумовлене порівняно високим рівнем ризику [2].

В ісламській моделі вкладник і позичальник виступають як агент і принципал відповідно. У шаріаті така форма контракту називається «мудараба» та становить партнерство прибутку. Активні операції ісламських банків проводяться у формі безоплатних позик (арабською «ар даль-хасан») – кредит, виданий з причин співчуття, милосердя, як безоплатної допомоги. У даному випадку для позикодавця є очевидним те, що позичальнику не спроможний повернути борг, а тому кошти надаються як добровільне або обов’язкове пожертвування.

Вклади в ісламський банк може бути двох типів, а саме «кард хасан» та «амана» («річ, видана для зберігання»). «Мурабаха» (біржова гра) використовується при кредитуванні будь-якої купівлі клієнтом, тобто банк купує сировину чи устаткування від імені клієнта, а потім перепродає на виплату за підвищеною ціною. Різниця перед цим обумовлюється. За «Иджара» (угода про лізинг) ісламський банк не може надавати рухоме і нерухоме майно в оренду, якщо орендар його використовуватиме для заборонених шаріатом цілей (наприклад, організація шинку, торгівля спиртними напоями, створення банку західного типу). «Салям» – інструмент, який дозволяє клієнту швидко отримати оборотний капітал на закупівлю коштів виробництва [3].

Ісламський банкінг стимулює розвиток економіки шляхом надання коштів для купівлі-виробництва реальних активів, але через принципи ісламу дана діяльність для фінансових інститутів є ризиковою, отже необхідно зосередити свою увагу на функції управління ризиками, що в свою чергу забезпечить стабільний розвиток індустрії.

Таким чином, аналіз ісламської моделі банківської діяльності дозволяє нам виділити наступні напрямки трансформації принципів діяльності банків: відмова від отримання проценту як самоцілі банку; відмова від фінансування високо ризикованих операцій спекулятивного типу; домінування суспільного інтересу у інвестиційному забезпеченні економіки над бажанням максимізувати доходність акціонерів банку; впровадження партнерства як основи взаємодії банку та його контрагентів.


  1. «Ісламські банки б’ють рекорди» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://eizvestia.com.

  2. Борисенко М. Ісламський банкінг як перспективний напрям розвитку світової банківської системи [Електронний ресурс]: Борисенко М. // «Хай Вест», 2011 – Режим доступу: http://h.ua/story/335674/ .

  3. Корнєєв В. Особливості діяльності та фінансові інструменти ісламських банків [Текст] / В.Корнєєв // Вісник Національного банку України. – 2008. – №9. – С.14-16.


Науковий керівник: доц. Костель М.В.


ДОСЛІДЖЕННЯ МЕТОДИЧНИХ ОСНОВ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ЛІКВІДНІСТЮ БАНКІВ В УМОВАХ НЕСТАБІЛЬНОСТІ
студент гр. Фс-32 Карпенко І.В.
Банківська ліквідність є однім з пріоритетів управління як у діяльності окремого банку, так і банківської системи держави в цілому. Фінансова стабільність банку значною мірою залежить від його здатності задовольняти вимоги своїх кредиторів і вкладників про виплату й перерахування коштів та запитів позичальників щодо забезпечення кредитними коштами реалізації інвестиційних проектів та програм.

Сучасні суспільно-політичні трансформації в Україні посилюють тиск на ліквідність банків за рахунок стрімкого зростання впливу базових факторів, що її визначають: відтік депозитів, погіршення якості кредитного портфеля, девальвація національної валюти [1].

Необхідність забезпечення стійкості банківських установ в умовах, що швидко змінюються, актуалізує завдання трансформації науково-методичних підходів до управління ліквідністю банків. При цьому особливого значення набувають наступні вимоги: можливість ідентифікації в умовах швидких змін різного напрямку, адаптивність, гнучкість, комплексність.

Вирішення даного завдання повинно базуватися на комплексному аналізі ліквідності, що дозволить вчасно ідентифікувати потенційні проблеми та приймати вчасні адекватні наявним тенденціям рішення. Критичний аналіз існуючих методів управління ліквідністю засвідчив, що найбільший потенціал містить метод ГЕП-аналізу, завдяки його комплексному характеру одночасного управління платоспроможністю, ліквідністю та прибутковістю банку з застосуванням механізму поточного порівняння строків, сум та вартості залучених коштів і строків, сум та доходів від розміщення цих залучених коштів в активні операції банка [2].

Даний аналіз передбачає групування активів та пасивів балансу за строками та розрахунку геп-розривів, які визначаються як різниця між величиною чутливих активів і величиною чутливих зобов'язань у грошовому вираження. Даний розрахунок має велике значення при аналізі рівня ліквідності, бо показує дисбаланс не лише між розділами балансу в підсумку, а розбалансованість величини активів та пасивів за строками. Це дає можливість побачити на якому часовому інтервалі ризик ліквідності є найвищим та оцінити потреби в залученні додаткових коштів для зниження ризику ліквідності. Також дана інформація є важливою для менеджерів банку при прийнятті рішень щодо подальшої діяльності банку.

ГЕП-аналіз дає змогу управляти структурою активів та пасивів банківського балансу по строках, що важливо для прогнозування перспективної ліквідності. А це є вирішальною умовою для підтримання рівня ліквідності та можливості банку зреагувати на несподівані ситуації в умовах нестабільності. ГЕП-аналіз досить простий метод розрахунку, який дозволяє проаналізувати дисбаланс активів та пасивів балансу за строками та оцінити рівень ризику, який при цьому виникає. Стрес-тестування, на відміну від ГЕП-аналізу, передбачає проведення аналізу впливу коливань одного з факторів за умови незмінності інших, що важливо при умовах нестабільності. Перевагою даного методу є врахування широкого спектра як внутрішніх, так і зовнішніх факторів, пов’язаних з банківською безпекою.

Стрес-тестування дає можливість спрогнозувати зміни в системі і сформувати попереджувальні заходи для недопущення кризи. Перевагою стрес-тестування банку є те, що при зміні тих чи інших показників можна вже на ранніх етапах спрогнозувати ступінь стійкості банку та вчасно вжити стабілізаційних заходів.

На нашу думку, потреба урахування швидкості змін структури активів та пасивів вимагає удосконалення методу ГЕП-аналізу за рахунок інтегрування елементів методу стрес-тестування, як кількісної оцінки ризику, який полягає у визначенні величини неузгодженої позиції, яка наражає банк на ризик та у визначенні шокової величини зміни зовнішнього фактора, зокрема, неочікуваний відтік депозитних ресурсів, проблеми з отриманням міжбанківських кредитів тощо [3].

У результаті буде створюватись певна інтегральна оцінка, що дозволяє визначити, при зміні яких факторів банк опиниться в критичному стані. Згідно даної методики формується сценарій стану банку в стресі, гіпотетичний або історичний.

Світові економісти, вказують на першочергову важливість та необхідність проведення саме стрес-тестування в умовах нестабільності, яке дозволить визначати запас міцності банку та попередитжувати кризові явища за допомогою вчасно вжитих заходів.




  1. Юлія Ребрик Аналіз ліквідності банку в умовах нестабільності фінансових ринків // Актуальні проблеми економіки. – №10. – 2013. – С. 24-29.

  2. Голубев И.А. Геп-анализ структурной ликвидности: теория и практика // Финансы и кредит. – 20011. – №18. – С. 2-7.

  3. Крухмаль О.В. Розвиток методичного підходу до аналізу ліквідності банку // Банківська справа. – №6. – 20012. – С. 18-27.


Науковий керівник: доц. Костель М.В.
ОЦІНКА КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОТЕНЦІЙНОГО ПОЗИЧАЛЬНИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ КРЕДИТНИМ РИЗИКОМ БАНКІВСЬКОЇ УСТАНОВИ
студент гр. Ф-01 Костенко В.В.
До одних із найбільш прибуткових активів банку, які формують вагому частину доходу, відносяться кредити. Здійснення кредитних операцій супроводжується вагомими ризиками. А це свідчить про те, що підвищення прибутковості операції призводить до підвищення ризиків. Ризикована кредитна політика банківської установи може стати однією з головних причин, що призведе до його банкрутства. Постійне удосконалення стратегії і тактики ведення кредитної діяльності є невід’ємною складовою розвитку вітчизняних банківських установ. Забезпечення ефективного розвитку банківського сектору можливе за умов зниження рівня кредитного ризику. Одним з головних інструментів зменшення ризиків в кредитній діяльності банків є оцінка кредитоспроможності потенційного позичальника.

Дослідженням питання оцінки кредитоспроможності присвячена велика кількість наукових праць як вітчизняних, так і зарубіжних науковців. До їх числа відносяться: А.О. Єпіфанов, Т.М. Мельник, В.І. Міщенко, В.В. Бордюг, А.Л. Пастернак, В.В. Галасюк, Л. Гапенські, Ж. Матук. Ефективність визначення кредитоспроможності потенційного позичальника потребує глибинного аналізу і подальших досліджень.

На сьогодні існує велика кількість методик визначення кредитоспроможності підприємства. Кожна банківська установа самостійно розробляє методологічні основи щодо аналізу кредитоспроможності позичальника. В основі більшої частини показників кредитоспроможності лежить фінансова звітність за певний період діяльності. Складною є кількісна оцінка деяких аспектів, таких як репутація підприємства-позичальника. Тому необхідна комплексна оцінка кредитоспроможності, в процесі якої використовуються різні підходи та методи.

Недосконала система критеріальних значень показників фінансового стану підприємства є однією з основних проблем удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника банку. І тому порівняння відповідних коефіцієнтів не є досить результативним, так як у процесі аналізу не враховуються належність підприємства до певної галузі, масштаби виробництва і специфіка діяльності відповідного суб’єкта господарювання.

Це свідчить про те, що у процесі порівняння отриманих фінансових показників з їх нормативними значеннями, зазначеними у економічній літературі, банківська установа отримує недостовірну та неточну інформацію про діяльність та перспективи розвитку позичальника.

Відсутність єдиної систематизованої бази даних оптимальних середньогалузевих показників для різних видів діяльності ускладнює процес оцінки фінансового стану для банку-кредитора.

Проведення аналітичної роботи працівниками банківської сфери з суб’єктами господарювання різних галузей економіки, надасть можливість створення міжбанківської бази даних, яка б надавала кредиторам інформацію щодо значень показників фінансового стану підприємства, скоригованих щодо галуза та масштабів діяльності підприємства – потенційного позичальника.

Існуючі недоліки у діяльності вітчизняних банківських установ необхідно усувати з огляду на те, що в процесі мінімізації кредитних ризиків комплексний аналіз оцінки кредитоспроможності позичальника є основним інструментом.

Основними напрямками вдосконалення оцінки кредитоспроможності позичальника комерційним банком є наступні.


  1. Використання більшої кількості показників фінансового аналізу з метою отримання такої інформації, яка б могла характеризувати різносторонні аспекти діяльності потенційного клієнта банку. Насамперед це доповнення існуючої системи коефіцієнтів детальною оцінкою фінансово стійкості та глибинним аналізом структури джерел коштів щодо раціональності її формування. Що дасть можливість оцінити доцільність залучення кредиту.

  2. Аналіз та оцінка можливих джерел погашення зобов’язань за кредитом. Тобто більше уваги необхідно акцентувати на рентабельності виробництва суб’єкта господарювання. Будь-які джерела коштів, крім внутрішніх ресурсів підприємства, призводять до підвищення рівня ризику для комерційного банку.

  3. Здійснення аналізу грошових потоків, дає наглядну можливість оцінити обіг коштів підприємства-позичальника.

  4. Організація роботи державного реєстру великих кредитів, які можуть бути дуже ризикованими для всієї банківської системи в цілому. Це буде основним джерелом інформації щодо потенційних небезпек та ризиків у сфері кредитування.

Отже, управління кредитними ризиками банківської установи, а саме їх мінімізація, можлива за умов подальшої розробки та вдосконалення діючих методик визначення кредитоспроможності потенційного позичальника. Забезпечення дієвого механізму обміну інформацією сприятиме раціональності, точності та об’єктивності прийняття кредитних рішень.
Науковий керівник: доц. Рубанов П.М.

НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОЦІНКИ КРЕДИТОСПРОМОЖНОСТІ ПОЗИЧАЛЬНИКА БАНКУ – ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
студент гр. Ф-01 Костенко В.В.
Кредитні операції формують велику частину доходу банківської установи, тому на сучасному етапі розвитку банківського сектору, важливу роль відіграє вдосконалення стратегії і тактики ведення кредитної діяльності. Ризикова кредитна політика є однією з причин, які призводять до банкрутства банку. З огляду на це постає питання щодо аналізу і управління кредитним ризиком та забезпечення зменшення його рівня, що досягається за допомогою визначення кредитоспроможності позичальника. Таким чином актуалізується вибір та подальше використання методів забезпечення оцінки кредитоспроможності позичальника, що об’єктивно та в повній мірі враховує фактори впливу на фінансову діяльність підприємства.

Багато вітчизняних та зарубіжних вчених займалися дослідженням проблематики вдосконалення методів оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника. Значний внесок у розвиток даної теми зробили: І. Бочарова, В. Вітлинський, В. В. Галасюк, Л. Гапенські, В. Косинський, Я. І. Чайковський. Точність і якість визначення кредитоспроможності позичальника потребує подальших досліджень і глибинного аналізу.

Методи оцінки кредитоспроможності поділяються на: класифікаційні методи оцінки, до яких відносяться моделі прогнозування банкрутства (МДА, CART) і бально-рейтингові системи оцінки (скоринговий аналіз, аналіз грошових потоків, рейтингові моделі); та методи комплексного аналізу, в основі яких лежить експертна оцінка аналізу доцільності надання кредиту: Правило «6С», PARSER, CAMPARI, PARTS, МEMO RISK, Система 4FC.

В Україні основним нормативно-правовим документом, в якому регламентується порядок розрахунку ризиків за кредитами є Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями № 23 від 25.01.2012р. [1]. Згідно з положенням розраховуються показники фінансової стійкості, платоспроможності, ділової активності, рентабельності, також здійснюється аналіз якісних показників кредитоспроможності – кредитної історії, забезпечення, менеджменту підприємства та залежність позичальника від структурних змін в економіці.

Для банківської системи України визначальним показником кредитоспроможності є кредитний рейтинг. Але присвоєння кредитного рейтингу позичальнику не може бути передумовою для остаточного прийняття рішення щодо його фінансового стану. Необхідно враховувати залежність кредитного ризику від рейтингу позичальника.

Корисним при подальшому удосконаленні існуючих методик кредитоспроможності є закордонний досвід. Однак в умовах нерівномірного розвитку економічних систем запозичені методи повинні коригуватися та удосконалюватися з урахуванням особливостей розвитку банківського сектору України та її економіки в цілому.

Серед великої кількості інструментів управління кредитними ризиками, що використовуються на сьогодні в розвинених країнах світу, особливої уваги потребує скорингова модель як одна з найбільш ефективних. Вона дозволяє якісно оцінити кредитоспроможність потенційного позичальника та автоматизувати процедуру класифікації клієнтів банку. Основою побудови скорингової моделі є принцип, згідно з яким припускається, що майбутні клієнти банку будуть вести себе так, як існуючі. Для українських банків упровадження скорингових систем може бути альтернативним варіантом оцінки кредитоспроможності.

В ході аналізу було визначено, що для застосування даного методу необхідне накопичення достатньої кількості статистичної інформації, що потребує часу і значних матеріальних витрат. Отже, перш за все, необхідно активізувати процес об’єднання даних про позичальників різних банків, з допомогою бюро кредитних історій, що значно спростить процедуру систематизації необхідного масиву статистичних даних.

Вітчизняні банки повинні чітко визначити напрямки кредитної політики та поетапно впроваджувати скорингові методики оцінки кредитоспроможності позичальника, які дають можливість прогнозувати ймовірність банкрутства, доходів та ефективності рекламної компанії.

Отже, удосконалення оцінки кредитоспроможності позичальників банків можливе за рахунок подальшої розробки та вдосконалення діючої рейтингової системи, а також застосування дієвих механізмів мінімізації кредитних ризиків банківської установи, а саме скорингової моделі. Практичне застосування кредитного скорингу дозволить визначити ймовірність неповернення кредиту для кожного окремого позичальника, а також досягти зростання якісних характеристик кредитного портфеля банку.




  1. Положення про порядок формування та використання банками України резервів для відшкодування можливих втрат за активними банківськими операціями. Затвердженого Постановою правління Національного банку України № 23 від 25.01.2012р [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0231-12.


Науковий керівник: асист. Шишова Ю.Г.
ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ РЕЗЕРВІВ В УКРАЇНІ
ст. викладач Котенко Н.В., студент гр.Фс-32 Сухомлин Д.В.
Золотовалютні резерви – це запаси золота й грошові ресурси, номіновані у вільно конвертованій валюті, що є власністю держави та призначені для вирішення особливо важливих, проблемних завдань, і насамперед забезпечення стабільності національної валюти.

До складу золотовалютних резервів входить: монетарне золото; спеціальні права запозичення; резервна позиція в МВФ; іноземна валюта у вигляді банкнот та монет або кошти на рахунках за кордоном; цінні папери (крім акцій), що оплачуються в іноземній валюті; будь-які інші міжнародно визнані резервні активи за умови забезпечення їх надійності та ліквідності [1].

Деякі країни також сюди включають стабілізаційні фонди, створені задля згладжування волатильності валютного курсу при несприятливих змінах цінової кон'юнктури на ресурсних ринках та спекулятивних впливах міжнародних гравців.

З проблемами формування золотовалютних резервів Україна зіткнулася у 1991 р., оскільки до цього це належало до компетенції Державного банку СРСР. Для ефективного управління резервами держави інформація, яку подають до МВФ має бути достовірною та прозорою. У 1997 р. в Україні виникла така проблема, внаслідок чого МВФ висунув обвинувачення та було оголошено мораторій на розміщення золотовалютних резервів.

Ефективність управління золотовалютними резервами залежить від їх обсягу та механізмів використання, тобто можуть виникнути такі проблеми: проблема оптимізації обсягу золотовалютних резервів; проблема їх інтервенційного використання; проблема розміщення резервів.

Розглядаючи ці проблеми деякі автори вважають, що обсяг золотовалютних резервів повинен визначатися [4]: рівнем збалансування платіжного балансу держави; рівнем впливу світової фінансової глобалізації на економіку країни; величиною платежів за зовнішніми обов'язками держави та недержавних суб'єктів господарювання; можливістю отримання доступу резидентів даної країни до міжнародних валютних ринків.

Станом на 01.10.2013 р. валовий зовнішній борг складав 137722 млн.дол.США, в той час як обсяг золотовалютних резервів складає 23 143 млн.дол.США [2]. Це свідчить про те, що даних резервів не вистачає для покриття зовнішньої заборгованості країни.

Щодо рівня збалансування платіжного балансу країни, то в зв'язку з великою заборгованістю держави відповідно знижуються резервні активи, а саме цінні папери.

Важливою також є проблема вибору конкретних валют та встановлення їхнього співвідношення у складі резервних активів. Долар починає втрачати свої позиції, а лідирувати починає євро та єна.

Виникають проблеми, пов'язані з розміщенням офіційних золотовалютних резервів, оскільки розміщуючи резерви за кордоном уряд погоджується на всі їхні умови. На думку провідних економістів це може слугувати передумовою для порушення фінансової суверенності України.

Обсяги золотовалютних резервів повинні бути оптимальними, оскільки перевищення призводить до замороження надлишку резервів, а недостатність призводить до погіршення платоспроможності країни.

Найбільш оптимальним показником для визначення достатності резервів є співвідношення резервних активів до обсягу імпорту. Згідно зі світовими стандартами мінімально необхідною вважається кількість золотовалютних резервів, яка покриває тримісячний обсяг імпорту. За даними НБУ обсяг імпорту складає 38486,1 млн.дол.США, а обсяг золотовалютних резервів 23 143 млн.дол.США, тобто за цим показником рівень достатності золотовалютних резервів складає 60 % [3].

Отже, існують проблеми пов'язані з визначенням оптимального розміру золотовалютних резервів. Також неоднозначними є питання пов'язані із розміщенням та використанням резервів.


  1. Закон України «Про Національний банк України» від 05.07.2012р., № 5103-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/679-14

  2. 2.Зовнішній борг України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://bank.gov.ua/doccatalog/document;jsessionid=33799D2C871D7F2AC78665C883CDF61E?id=63734

  3. Зовнішньоторговельний баланс України у 2013 році є найкращим за останні кілька років [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.info-kmu.com.ua/2013-09-01-000000pm/article/15861443.html


МЕХАНІЗМИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
студент гр. Ф-01 Лук'яненко А.О.
Валютне регулювання є важливою складовою у розвитку національної економіки. Розгляд даної теми є досить актуальним, так як від правильності валютного регулювання та контролю залежить стабільність та надійність грошової одиниці країни. Зміна валютного курсу в значній мірі впливає на експортно-імпортну діяльність, рух капіталу та стан платіжного балансу.

Проблемою дослідження валютного регулювання займалися вчені вітчизняної та зарубіжної шкіл, такі як А. Грищенко, П. Федосов, В. Ющенко, А. Гальчинський, Л. Мауріс, Дж. Вільямсон, П. Кругман та інші.

В Україні валютне регулювання та контроль здійснюють: Кабінет міністрів України, Національний банк України, Державна митна служба України, Державна податкова служба, уповноважені комерційні банки, за допомогою інструментів прямого та непрямого впливу.

В Україні існує низка проблем, пов’язаних з валютним регулюванням.

Так, наприклад, існує загроза девальвації гривні, що вже спостерігалась в 2008-2009 році. Для того, щоб зупинити різку девальвацію гривні було використано монетарні інструменти, серед яких можна виділити облікову ставку НБУ, за допомогою якої встановлюється орієнтир по відношенню до вартості розміщених грошових коштів на певний період для суб’єктів грошово-кредитних відносин. Динаміку облікової ставки наведено на рис. 1.

Рис. 1 – Динаміка облікової ставки в Україні [1]


З рис. 1. видно, що найвищого піку значення облікової ставки досягло у 2008 році, з метою обмеження грошової пропозиції в країні і в такий спосіб зупинення різкої девальвації гривні. Далі спостерігається зменшення облікової ставки і на даний момент вона становить 7 %.

Також у 2009 році, з метою припинення девальвації гривні, були встановлені певні обмеження. Так за рішенням НБУ резиденти не мали права виводити валюту за кордон, яка була придбана на міжбанківському ринку або залучена як кредит.

Проблемою, яка потребує вирішення, є недостатньо сильна конвертованість національної грошової одиниці країни, тому необхідне застосування інструментів прямого впливу.

Так протягом 2008-2009 років Національний Банк України вдавався до адміністративних обмежень, під час досить швидкого зростання попиту на іноземну валюту, для зменшення тиску на гривню. Були встановлені жорсткі обмеження з продажу долара населенню, також ці обмеження поширились на операції банківських установ з даною валютою.

Ще одним недоліком є значні коливання курсу гривні, причиною якого з погляду НБУ є спекулювання валютою під час її купівлі-продажу за відкритою позицією. Для зменшення обсягу спекулятивних операцій вводились обмеження для банківських установ на операції з валютою; було змінено ліміти валютної позиції та заборонено враховувати в ній резерви; були посилені вимоги щодо рефінансування, для обмеження спрямування коштів, отриманих на рефінансування банками, на проведення на валютному ринку спекулятивних операцій.

Застосування певних інструментів валютного регулювання сприяло зменшенню спекулятивних операцій з іноземною валютою та врівноваженню валютного ринку, що дало можливість НБУ зняти певні обмеження.

Для більш успішного валютного регулювання, необхідно врахувати досвід і результати роботи розвинених зарубіжних країн, зокрема розроблені науково-методичні підходи до оптимізації режиму валютного регулювання та контролю.

Отже валютне регулювання в країні є досить ефективним, хоча й має низку недоліків, так як не існує єдиного державного апарату управління, який міг би займатися валютним регулюванням країни. Також певних змін потребує законодавство України у сфері експортно-імпортних операцій, валютних відносин, але система валютного регулювання знаходиться в постійному вдосконаленні елементів економічної сутності і правового статусу.


1. Учетная ставка НБУ [Електронний ресурс] : за матеріалами сайту Минфин. – режим доступу http://index.minfin.com.ua/index/rate/.

2. Єпіфанова М.А. Інструменти валютного регулювання: сутність, класифікація, характеристика / М.А. Єпіфанова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lib.uabs.edu.ua/library/Visnik/Numbers/2_29_2010/03.pdf.


Науковий керівник: асист. Шишова Ю.Г.
ЕКОНОМІЧНІ МЕЖІ КРЕДИТУ
студент гр. МК-21 Ступнікова К.Б.

Як всі економічні явища, кредит також має свої межі, в яких реалізується його сутність. Економічними межами розповсюдження кредитних відносин є межі, в яких їх існування об’єктивно необхідно і в яких вони зберігають свої особливі риси.

Спочатку дамо чітке визначення поняття меж кредиту. Економічні межі кредитування – це межі існування та поширення кредиту, межі, в яких кредитні відносини мають об'єктивну природу і зберігають свої сутнісні риси, що відрізняють їх від фінансових відносин. У разі порушення економічних меж кредитування процес перетворюється в процес фінансування.

Розрізняють економічні, часові, просторові, зовнішні і внутрішні, макро- та мікроекономічні, якісні і кількісні, перерозподільні, емісійні та інші межі кредиту. Якісна межа кредиту – це його визначеність як економічного явища, наявність властивих тільки йому ознак. Межі кредиту на макроекономічному рівні поділяються на зовнішні та внутрішні.

Під зовнішніми межами розуміють якісне відособлення в часі і просторі кредитних відносин від усіх інших, вони визначають місце кредиту в економічних відносинах суспільства.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка