Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка51/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53

ДО ПИТАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ САНАЦІЄЮ ПІДПРИЄМСТВА
асист. Самойлікова А.В., студент гр. Ф-02 Сич І.В.
Сучасні економічні та соціально-політичні тенденції в Україні та світі змушують керівників підприємств ухвалювати рішення в умовах невизначеності, фінансової і політичної нестабільності, під впливом яких зростає ймовірність виникнення кризових ситуацій, результатом яких може стати неплатоспроможність або банкрутство підприємства. Значний рівень конкуренції на ринках товарів і послуг у різних галузях національної та міжнародної економіки, фінансово-економічні ризики, уповільнення платіжного обороту, зростаючі темпи інфляції, нестабільність податкової системи та законодавчої бази, недостатня кваліфікація менеджерів підприємства та ряд інших внутрішніх і зовнішніх факторів зумовлюють поширення випадків банкрутства й відповідно актуальність політики антикризового фінансового управління.

На сьогодні політика антикризового фінансового управління є важливим превентивним засобом, частиною загальної фінансової стратегії підприємства і полягає в розробці й використанні системи методів попередньої діагностики загрози банкрутства і механізмів фінансового оздоровлення підприємства, що забезпечують його захист від банкрутства. Вище наведене обумовлює актуальність дослідження теоретичних і практичних аспектів управління фінансовою санацією підприємства, яке в сучасних умовах дуже гостро торкається багатьох українських підприємств, котрі можуть виявитися неплатоспроможними і збанкрутілими.

Ринкова економіка виробила широку систему фінансових методів попередньої діагностики і можливого захисту підприємства від банкрутства, яка отримала назву «системи антикризового фінансового управління». Суть цієї системи управління полягає в тому, що загроза банкрутства діагностується ще на ранніх стадіях її виникнення, що дозволяє своєчасно привести в дію спеціальні фінансові механізми захисту або обґрунтувати необхідність певних процедур реорганізації. Якщо ці механізми і процедури через несвоєчасне або недостатньо ефективне їх здійснення не призвели до фінансового оздоровлення підприємства, то воно стоїть перед необхідністю в добровільному або примусовому порядку припинити свою господарську діяльність і почати ліквідаційні процедури.

Найбільш дієвим засобом запобігання банкрутства підприємства є фінансова санація, метою якої є покриття поточних збитків і усунення причин їх виникнення, відновлення або збереження ліквідності і платоспроможності підприємств, скорочення всіх видів заборгованості, поліпшення структури оборотного капіталу і формування фондів фінансових ресурсів, необхідних для проведення заходів санації фінансового і організаційно-технічного характеру.

Слід відмітити, що найширший діапазон форм має санація, що ініціюється самим підприємством до порушення кредиторами справи про банкрутство. У цьому випадку вона носить попереджуючий характер, повністю узгоджується з цілями та інтересами підприємства, підлегла задачам антикризового управління і поєднується із здійснюваними заходами внутрішньої фінансової стабілізації. Проте, санація вважається успішною лише в тому випадку, якщо за допомогою зовнішніх і внутрішніх фінансових джерел, проведення організаційних і виробничо-технічних заходів підприємство виходить із кризи (нормалізує виробничу діяльність і уникає банкрутства) та забезпечує свою прибутковість і конкурентоспроможність в довгостроковому періоді.

На нашу думку, до основних сучасних внутрішніх джерел фінансової стабілізації діяльності підприємства варто віднести: рефінансування дебіторської заборгованості; факторинг; продаж низькорентабельних основних фондів підприємства; зменшення витрат, які відносяться на собівартість, і тих, які покриваються за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства; збільшення доходів підприємства та ін. У свою чергу, зовнішній механізм фінансової стабілізації діяльності підприємства має бути орієнтованим на санацію балансу підприємства, яка дозволяє зменшити непокриті збитки підприємства і покращити фінансовий стан, виводячи його на беззбиткову діяльність.

Отже, фінансова санація є одним із ефективних інструментів антикризового регулювання, застосування якої дозволяє не тільки уникнути банкрутства, але і значною мірою позбавити підприємство від залежності від використання позикового капіталу, прискорити темпи його економічного розвитку. Разом із тим, у господарській практиці в останні роки почастішали випадки застосування переслідуваного в кримінальному порядку механізму фіктивного банкрутства, тобто умисної самоліквідації підприємств через залучення значного об’єму позикового капіталу (в грошовій, товарній і інших формах) і нецільового його використання в інтересах окремих осіб, після чого суб’єкти господарювання оголошують себе банкротами з метою ухилення від розрахунків.

Для вирішення даної проблеми пропонуємо, передусім, реформувати законодавчу базу в досліджуваній сфері, забезпечуючи дієвий фінансовий контроль, установлюючи чіткі та однозначні вимоги до порядку проведення фінансової санації і посилюючи відповідальність за їх порушення, у тому числі використання механізмів банкрутства для проведення «прихованої» приватизації чи уникнення розрахунків із кредиторами.
АНАЛІЗ ДЕРЖАВНОГО БОРГУ УКРАЇНИ
студент гр. Мк-21 Ступнікова К.Б.

В наш час проблема державного боргу України є дуже актуальним, бо він негативно впливає на розвиток економіки нашої країни. Існування великого державного боргу може зруйнувати економічне зростання країни і негативно відображатися на її фінансовий стан.

Державні запозичення проводяться з метою погашення дефіциту державного та місцевих бюджетів, цільового фінансування різноманітних програм, рефінансування раніше здійснених державних запозичень, а також поповнення необхідних резервних активів.

Структурно державний борг України складається з внутрішнього і зовнішнього, вони відрізняються відношенням кредитора до країни.

Внутрішня заборгованість є менш небезпечною для країни, адже вона не спонукає до вивезення матеріальних цінностей з країни, а до перерозподілу доходів в середині країни, з іншого – вона спонукає до інфляції та знижує інвестиційну активність.
Таблиця 1 – Державний та гарантований державою борг України

станом на 31 січня 2014 року (тис. грн.)





грн.

дол. США

%

Загальна сума державного та гарантованого державою боргу

585298486,95

73226383,96

100%

Державний борг

480132569,60

60069131,69

82,03%

Зовнішній борг

222421988,07

27827097,22 

38%

Внутрішній борг

257710581,53

32242034,47 

44,03% 

Гарантований державою борг

105165917,36

13157252,27 

17,97%

Зовнішній борг

76159279,01 

9528247,09 

13,01%

Внутрішній борг

29006638,34

3629005,17 

4,96%

За період з 1.01.2013 року по 31.01.2014 загальний державний та гарантований державою борг зріс на 13,5 %, в тому числі зовнішній борг зменшився на 3,4 %, а внутрішній борг збільшився на 38,5 %. В 2013 році співвідношення державного боргу відносно ВВП склало 36,6 %, а в 2014 році– державний борг становить 40,1 % від ВВП України. За методологією Міжнародного Валютного Фонду, критичне співвідношення державного боргу до ВВП не повинно перевищувати 60 %.

У більшості країн обсяги боргу постійно збільшується, причиною цього явища є дефіцит бюджетів, фінансування соціальних та інфраструктурних програм, які не спів мірні з державними бюджетами країн, що їх реалізують видатки на підтримку національної валюти.

Наявність державного боргу потребує здійснення кожного року відсоткових платежів, які фінансуються за рахунок податкових надходжень. При стрімкому зростанні таких Україна має або збільшувати свої доходи, або зменшувати видатки. Доходи бюджету збільшуються за рахунок збільшення податків та інших обов’язкових платежів або додаткових державних позик.

Негативними аспектами збільшення державної заборгованості є: за умов постійної нестачі фінансових ресурсів, держава не завжди може виконати боргові зобов’язання, а відтак втрачає довіру як до надійного позичальника; сплата високих відсотків по кредиту; зниження конкурентоспроможність українських товарів та послуг до іноземних; зменшення іноземних інвестицій; загроза стабільності грошово-кредитного та валютного ринків України.

Для зниження боргу України і ефективного використання кредитів потрібно: 1) забезпечення прозорості та цільового використання отриманого від кредиторів фінансування, а також інформування населення про напрямки та ефективність їх використання; 2) зменшення швидкості збільшення державного і гарантованого державою боргу, щоб уникнути високого навантаження на бюджет у короткостроковому періоді, тобто заздалегідь потурбуватися про постійне обслуговування і повернення боргів; 3) покращення процедури визначення ліміту зовнішнього боргу України шляхом введення додаткових індикаторів боргового навантаження; 4) здійснення контролю та моніторингу виконання безперервного обслуговування і погашення основної суми державного боргу; 5) добре фінансувати виробничий сектор, знизити податкову ставку, цим самим зацікавити нових бізнесменів, а ті в свою чергу відкрили нове виробництво, це збільшить кількість податкових надходжень.

Тому, в першу чергу, український уряд повинен вирішити низку важливих проблем, що відносяться до державного боргу, щоб уникнути дефолту економіки України, зміцнити та покращити кредитний рейтинг України, та створити підґрунтя для майбутнього розвитку вітчизняної економіки.

Отже, важливою проблемою в Україні є те, що обсяг державного боргу швидко збільшується. З кожним роком дефіцит бюджету зростає. А це в свою чергу, веде до кризового стану в країні.
Науковий керівник: ст. викладач Касьяненко Т.В.
МЕТОДИКИ ОЦІНКИ ЙМОВІРНОСТІ БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВА
студент гр. Фс-32 Сухомлин Д.В.
У час ринкових реформ деяка частина українських підприємств опинилася у важкому економічному становищі. Це пов'язано не тільки із загальною ситуацією в країні, але й зі слабкістю фінансового керування на підприємствах. Відсутність навичок адекватної оцінки власного фінансового стану, аналізу фінансових наслідків прийнятих рішень поставили багато з них на грань банкрутства.

Питанню визначення ймовірності банкрутства підприємств приділяється значна увага з боку вітчизняних та зарубіжних науковців. Розробкою методик і критеріїв прогнозування банкрутства займалися такі провідні вчені як Е.Альтман, У.Бівер, Р.Ліс, Г.Спрінгейт, Дж.Таффлер, Г.Тішоу, Д.Дюран та ін.. Вагомий внесок у вирішення проблемних питань з банкрутства та антикризового управління зробили вітчизняні вчені: І.Жук, Л.Лігоненко, О.Терещенко, Т.Тесленко та ін. [1]

Зарубіжні методики побудовані на основі розрахунків комплексних показників ймовірності банкрутства з ваговими коефіцієнтами біля індикаторів. Вагові коефіцієнти моделі не є надійними для оцінки фінансового стану вітчизняних підприємств [4].

Розглядаючи зарубіжні розробки моделей оцінки банкрутства, слід враховувати, що дані моделі основані на підприємствах тих країн, в яких вони були розроблені, і не в повній мірі підходять для оцінки ризику банкрутства вітчизняних суб'єктів господарювання через різну методику відображення інфляційних факторів, різної структури капіталу, а також відмінностей в законодавчій, інформаційній базі.

Методики мають ряд суттєвих обмежень для застосування їх на українських підприємствах [2]: більшість зарубіжних методик побудовані з урахуванням вагових коефіцієнтів показників, які розраховані на основі американських аналітичних даних, а отже вони не відповідають сучасному стану економіки; дані моделі не враховують специфіку діяльності українських підприємств, а саме: особливості податкового законодавства, ведення бухгалтерського обліку, вплив інфляції та ін.; за результатами моделей не можна зробити висновок про можливість подальшого розвитку підприємства; граничні значення запропоновані зарубіжними вченими часто є недосяжними для українських підприємств. Вказані методики дають можливість визначити наближення банкрутства, але не дають можливості спрогнозувати перехід від однієї фази життєвого циклу підприємства до іншої .

Проблему неможливості застосування зарубіжних моделей спробував вирішити вітчизняний економіст О.Терещенко, який запропонував 6-ти факторну модель: [3]


Z=a1x1+a2x2+a3x3+a4x4+a5x5+a6x6 (1)
Де а1-а6 – питома вага коефіцієнтів;

х1- коефіцієнт покриття

х2- коефіцієнт фінансової автономії

х3 – коефіцієнт оборотності капіталу

х4 – коефіцієнт рентабельності операційного продажу

х5 – коефіцієнт рентабельності активів

х6 – коефіцієнт оборотності позикового капіталу
Дана методика має ряд суттєвих переваг над зарубіжними методиками, а саме: є зручною у використанні; розроблена з урахуванням вітчизняних статистичних даних; модель враховує галузеві особливості підприємств.

Але ця методика є недостатньо досконалою і потребує поліпшення.

Таким чином, можна сказати, що існує безліч методик визначення ймовірності банкрутства, але на сьогодні не має такої методики за допомогою якої можна було б визначити ймовірність банкрутства вітчизняних підприємств. При використанні зарубіжних методик не можна точно визначити стан вітчизняних підприємств.


  1. Бычкова С.М. Теория и практика бухгалтерського учета и аудита. – №2. – 2009 г. – С. 1-4

  2. Рязаєва Т.Г. Зарубіжні методики визначення ймовірності банкрутства підприємства / Т.Г.Рязаєва, І.В.Стасюк // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – №3.т.1. – С.177-181.

  3. Дубинская Е.С. Анализ современных моделей и методик прогнозирования кризисного состояния предприятия / Е.С.Дубинская // Вісник Донбаської державної машинобудівної академії. – 2009. – №2(16). – С.84-89.

  4. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств : навч. по-сіб/О.О.Терещенко – К.: КНЕУ,2004. – С.75.


Науковий керівник: доц. Плікус І.Й.
ПРОБЛЕМИ ТА ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ З ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ
студент гр.Фс-32 Сухомлин Д.В.
В сучасному житті однією з важливих форм реалізації прав на соціальний захист стає соціальне страхування. Одним з найважливіших його видів є загальнообов'язкове державне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням, що передбачає матерiальне забезпечення громадян у зв'язку iз втратою заробітної плати внаслідок тимчасової втрати працездатностi, вагітностi та пологів, а також часткову компенсацію витрат, пов'язаних зі смертю застрахованої особи або членів її сім'ї, окрім того надання соціальних послуг за рахунок бюджету Фонду соціального страхування із тимчасової втрати працездатності [1]. Сучасна система соціального страхування вирішує важливі завдання,такі як: збереження та відновлення працездатності активного населення країни; матеріальна допомога громадянам, які втратили працездатність з тих чи інших причин.

На сьогодні стан соціального страхування з тимчасової втрати працездатності не досить успішний. Існує низка важливих проблем, а саме: одночасне збільшення розміру заробітної плати працівникам та перерозподіл єдиного внеску між працівникками та роботодавцями; звільнення цього виду страхування від виплат на заходи не страхового характеру; впорядкування розмірів та порядку виплат застрахованим особам в залежності від їх участі у страховій системі та поступове підвищення.

Система соцiального страхування, яка створена в Україні відповідає міжнародним системам, але за механізмом функціонування ця система містить старі адміністративні методи управління з наявністю тих елементів для яких ще не створені ринкові умови. Таким чином, діючу систему соціального страхування необхідно прив'язати до національних сучасних умов соціально-економічного розвитку.

Отже першочергово потрібно звернути увагу на діяльність страхового фонду. Існує проблема обмеженості власних фінансових ресурсів фонду, тому для стабільної діяльності фонду необхідно збільшити розмір заробітної плати та підвищити її частку у структурі ВВП та собівартості продукції. Для збільшення фінансових ресурсів доцільно використовувати альтернативні джерела – одним із резервів наповнення дохідної частини фонду є розміщення тимчасово вивільнених коштів на депозит у комерційних банках [2]. Скорочення видаткiв бюджету Фонду соцiального страхування з тимчасової втрати працездатності можливе за рахунок впорядкування фінансування оздоровчих заходів. Взагалі ці витрати займають досить значну частку у видатках фонду, але немає чіткої відповідності страховим принципам.

Деякі науковці пропонують запровадити на базі фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності медичне страхування шляхом реорганізації фонду у Фонд загальнообов'язкового державного медичного страхування України. Також пропонується об'єднати Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в одній страховій установі з доповненням медичним страхуванням, що на практиці дозволить надавати соціальні послуги із оздоровлення та санаторно-курортного лікування.Все це дасть змогу соціальні послуги упорядкувати за категоріями населення: зайняте (Фонд загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування), непрацездатне (Пенсійний фонд України), безробітне (Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття).

Отже, для успішного функціонування системи соціального страхування з тимчасової втрати працездатності необхідно впровадити такі пропозиції: удосконалити фінансове управління коштами фонду; проводити фінансування дитячих спортивних шкіл, оздоровчих таборів, новорічних подарункових наборів для дітей працівників за рахунок коштів профспілкових організацій, а не за рахунок фонду; переглянути порядок нарахування і виплати соціальної допомоги з тимчасової непрацездатності; забезпечити відповідність страховим принципам та впорядкувати фінансування оздоровчих заходів, санаторно-курортного лікування; об'єднати страхові послуги, які надають Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві в один страховий фонд з доповненням медичним страхуванням.


1. Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» – http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2240-14

2. http://ecj.oa.edu.ua/articles/2013/n23/49.pdf Шаварина М. П.Проблеми та шляхи вдосконалення соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Наукові записки. Серія «Економіка». – Ст. 252 – 256

3. Безугла В. О. Соціальне страхування: навч. посіб. / В. О. Безугла, Д. М. Загірняк, Л. П. Шаповал. — К. : ЦУЛ, 2011. — 208 с.
Науковий керівник: ст. викладач Похилько С.В.
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
студент гр. МК-21 Тесленко Л.А.
Для країн з ринковою економікою є важливим сприяння розвитку малого бізнесу. У розвитку малого бізнесу зацікавлені всі верстви суспільства, гігантські економічні структури, політичні та громадські організації, окремі громадяни, оскільки малі та середні підприємства — базис, на якому ґрунтується вся економічна піраміда, котра забезпечує зайнятість всього населення, задоволення його життєвих потреб. Мале підприємництво слугує серйозним фактором структурної перебудови і забезпечення проривів науково-технічного прогресу, несе в собі могутній антимонопольний потенціал, вирішує проблему зайнятості, мобілізує фінансові і виробничі ресурси, а також забезпечує гнучкість ринкової економіки.

Розвиток малого бізнесу, який у всьому світі є основним з двигунів економіки, в Україні не має суттєвих змін. Наприклад, в Данії малий бізнес створює 80% ВВП, в Італії – 60 %, а в середньому в країнах ЄС близько 55-60 %. У той же час в Україні, незважаючи на те, що малими вважаються 90 % всіх зареєстрованих приватних підприємств, їх питома вага у ВВП не перевищує 12-14 %[1].

В Євросоюзі налічується понад 20 мільйонів підприємств малого та середнього бізнесу, які дають більше половини загального обороту і доданої вартості. Число зайнятого населення в малому бізнесі Європи становить близько 70 %.

Однією з важливих проблем малого бізнесу в Україні є кредитування. Більшість малих підприємств не мають можливості взяти кредит, тому що банки надають кредити тільки під заставу або за наявності поручителя. Спілки малих підприємств, як і спеціальні фонди, не виступають поручителями по кредитах, які одержують ці підприємства. Неможливість одержати кредит виключає спроможність конкурувати з іншими підприємствами[3].

Також до проблем розвитку малого бізнесу відносять: обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення; високі податки, що змушує деяких суб’єктів малого підприємництва йти у тіньову економіку; недосконалість системи підготовки, передпідготовки та підвищення кваліфікації кадрів для підприємницької діяльності; недостатня державна фінансова, кредитна і майнова підтримка малих підприємств; неопрацьованість законодавства як з питань розвитку малого підприємництва, так і підприємництва в цілому; відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого бізнесу[4].

Основні шляхи вирішення проблем малого бізнесу для України: організація фінансової підтримки і допомоги малому бізнесу: надання малим підприємствам державних гарантій у вигляді державних боргових зобов’язань; використання Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малих підприємств; організаційне забезпечення малого бізнесу, що означає впровадження регіональних програм підтримки і розвитку малих підприємств, організацію роботи окремої ланки виконавчої влади, яка би займалася виключно питаннями малого бізнесу; створення забезпеченості інформацією та кадрами: покращення освітніх програм напрямків підприємництва і бізнесу; створення спеціалізованих консультативних центрів по наданню інформації підприємцям; організація програм підготовки і передпідготовки кадрів [2].

Мале підприємництво впливає на структурну перебудову в економіці країни, забезпечує високі стимули до інноваційних процесів та високоефективної праці, створює сприятливе середовище для розвитку конкуренції та усунення монополізму в здійсненні підприємницької діяльності та робить певний внесок у збільшення загальних обсягів роздрібного товарообороту. Створення малого підприємства пов’язане з величезним ризиком та конкуренцією, що неминуче виникає при народженні нового. Становлення малого бізнесу в Україні — це тривалий процес, який повинен мати певну етапність, виходячи з економічного стану країни, існуючих проблем на макро- та мікрорівнях.


  1. Максименко Н.Д. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні // Вісник. – 2013. – № 6. – С. 128-131.

  2. Державна політика у сфері розвитку малого бізнесу – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/conf/2013-2/doc/2/25.pdf

  3. Вирішення проблем розвитку малого підприємництва в Україні – Режим доступу: http://ea.donntu.edu.ua:8080/jspui/bitstream/123456789/20405/ 1/Petrenko%20T.S,%20Cv%D0%B5tnova%20O.V.pdf

  4. Іванілов О.С. Економіка підприємства/ О. С. Іванілов. – К., 2009. – 728 с.


Науковий керівник: ст. викладач Касьяненко Т.В.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   45   46   47   48   49   50   51   52   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка