Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка47/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   53

ОБ'ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ, ЇХ ЕФЕКТИВНІСТЬ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
студент гр. Фс-31 Доля Є.В.
Нині кожна країна в структуру своєї стратегічної доктрини основних принципів розвитку суспільства – включає питання науково-технічного прогресу (НТП). Тому не тільки сам процес відкриттів і процес доведення цих відкриттів до прийнятної практично реалізованої форми, але й процес передачі й освоєння результатів НТП вимагає участі науки. І багато інших проблем життя суспільства, які раніше вирішувалися на базі інтуїції або здорового глузду, на досвіді поколінь, зараз вимагають активного та цілеспрямованого втручання, участі науки. Ні одне серйозне питання в сучасних умовах неможливо ефективно вирішити, не спираючись на науку.

Так і інноваційна діяльність сьогодні не є винятком, та дуже тісно по своїй суті переплітається з наукою. Інноваційна діяльність – це діяльність, спрямована на використання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, випуск на ринок нових конкурентоспроможних товарів і послуг.

Тобто як бачимо інновація певним чином є продовженням чи удосконаленням наукових досліджень. А сама наука являє собою специфічну галузь людської діяльності, в якій створюється інтелектуальна продукція у формі одержання нових знань про об'єкти матеріального світу, пізнання об'єктивних законів розвитку суспільства з метою їх використання у практичній діяльності людей.

На сучасному етапі еволюції суспільства виникає необхідність осмислення підвищення ролі нововведень, і це насамперед викликано, в першу чергу, жорсткою конкуренцією. Таким чином активізація інноваційної діяльності має дуже важливе значення як на рівні підприємства, так і на рівні держави.

Зважаючи на негативні зрушення в економіці України, які спостерігаються протягом останнього часу, можемо стверджувати про низький інноваційний потенціал вітчизняних підприємств. Тому найважливішим фактором економічного зростання є залучення іноземних інвестицій. Закликів представників влади до інвесторів різних країн було і буде чимало. Але всередині дуже повільно і зі скрипом йде формування корпусу законів, що роблять не вигідним для іноземців (звичайно, не на шкоду власним інтересам) вкладення капіталу в українську економіку.
Науковий керівник: ст. викладач Захаркіна Л.С.
НЕДЕРЖАНЕ ПЕНСІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ, ЯК АЛЬТЕРНАТИВА ОТРИМАННЯ ДОХОДУ В МАЙБУТНЬОМУ
студент гр. Фс-31 Доля Є.В.
Система недержавного пенсійного забезпечення – це складова частина системи накопичувального пенсійного забезпечення, яка побудована на засадах добровільної участі фізичних та юридичних осіб у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання учасниками недержавного пенсійного забезпечення додаткових до загальнообов'язкового державного пенсійного страхування пенсійних виплат.

Суб'єктами недержавного пенсійного забезпечення є: недержавні пенсійні фонди; страхові організації; банківські установи; учасники недержавного пенсійного забезпечення.

Як бачимо в даному законодавчо визначеному переліку, перше місце посідають саме НПФ. Якщо розглядати з точки зору населення, то для нього даний фонд та його діяльність є досить незрозумілим. Тому наша основна задача надати зацікавленим в даному питанні зміст, основні переваги та перспективи, чи можливо навпаки недоліки функціонування даного фонду, розкрити його сутність, розповісти чим він займається.

Як ми вже знаємо, в Україні пенсійна система складається з трьох рівнів: солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду, відразу ж виплачуються пенсіонерам; накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; система недержавного пенсійного забезпечення. В системі недержавного пенсійного забезпечення добровільно можуть брати участь як фізичні особи, так і юридичні особи-роботодавці.

Пенсійні накопичення учасника НПФ формуються за рахунок пенсійних внесків, сплачених самим учасником або членами сім'ї, та інвестиційного доходу, отриманого в результаті інвестування коштів. Усі кошти, що обліковуються на індивідуальному пенсійному рахунку учасника фонду, є власністю учасника НПФ незалежно від того, хто платив внески — сам учасник, його роботодавець або родичі. Додаткову недержавну пенсію можна одержувати поряд з державною. Розмір пенсійних виплат з НПФ визначається, виходячи з суми накопичених коштів учасника, яка залежить від розміру пенсійних внесків, терміну їх накопичення та розподіленого інвестиційного доходу.
Науковий керівник: ст. викладач Похилько С.В.
КРИТИКА МОНЕТАРНОЇ РЕГУЛЯТИВНОЇ ПОЛІТИКИ В МЕЖАХ ТРАДИЦІЙНОГО ТА СУЧАСНОГО МОНЕТАРИЗМУ
доц. Зайцев О.В.
Сучасний монетаризм позиціонує себе відмінним від традиційного монетаризму. Представники нового сучасного монетаризму підкреслюють, що особливе значення для функціонування ринкової системи мають безпосередньо процеси кредитування, а не просто грошові трансакції і грошова маса, що їх обслуговує.

Згідно з моделлю традиційної монетаристської теорії, щоб контролювати економіку, достатньо контролювати пропозицію грошей. Тому головний об’єкт регулювання, відповідно до традиційної теорії, – це обсяг грошової маси в обігу. Збільшення або зменшення грошової маси в обігу, за традиційним монетаризмом, відбувається за допомогою операцій на відкритому ринку шляхом купівлі та продажу казначейських векселів та облігацій.

Нові монетаристи роблять акцент не на зміні обсягу грошової маси в обігу, а на ринковій зміні облікових/процентних ставок щодо операцій із вказаними вище цінними паперами. Як наслідок, такі операції будуть впливати (за новою монетаристською теорією) на величину процентних ставок за банківськими кредитами, що й визначатиме рівень попиту на кредити, а також на обсяги кредитування і, відповідно, на масштаби інвестування в економіку країни.

Інститутами, які здатні проводити макро-регулятивну монетарну політику, ─ є центральні банки, які у своїй діяльності використовують три регулятивні інструменти: норми обов’язкових резервів, облікову ставку центрального банку, операції на відкритому ринку.

Для нових монетаристів головним інструментом монетарної політики є операції на відкритому ринку, коли центральний банк здійснює купівлю або продаж державних цінних паперів з метою збільшення або скорочення кількості грошей в обігу, що має вплинути на стан банківських резервів та на банківські процентні ставки.

Наприклад. Цінні папери Казначейства США (казначейські цінні папери) – це державні цінні папери, що випускаються Міністерством фінансів США (Казначейством США) через чинне в його складі Бюро державного боргу. Це інструменти фінансування державного боргу. У США випускаються чотири види казначейських цінних паперів: короткострокові казначейські векселі, (Т-Bills); середньострокові казначейські облігації, (Notes); довгострокові казначейські облігації, (Bonds); казначейські захищені від інфляції облігації, (TIPS).

Зокрема, казначейський вексель (Treasury Bill, скорочено – T-Bill) – це випущений урядом короткостроковий (на 4, 13, 26 та 52 тижнів або 1, 3, 6 і 12 місяців) фінансовий інструмент, що представляє собою зобов’язання виплатити покупцеві вказану в ньому суму у встановлену дату у майбутньому. Покупець казначейського векселя фактично надає кредит уряду на термін дії такого векселя. При настанні строку погашення уряд виплачує запозичені кошти в розмірі номінальної суми казначейського векселя. Казначейські векселі, поряд із казначейськими облігаціями, – це види цінних паперів, що випускаються в обіг державою для покриття бюджетних витрат. Реалізуються в основному серед кредитних банківських організацій за ціною нижче номінальної (зі знижкою, з дисконтом), а викуповуються за повною номінальною вартістю. Таким чином, дохід держателя казначейського векселя дорівнює різниці між ціною погашення (номіналом) і ціною продажу.

Тобто на дату закінчення (погашення) казначейського векселя, також як і на дату погашення казначейських облігацій, покупець таких цінних паперів одержує суму грошей більшу ніж витратив при її купівлі.

Тоді спостерігається механізм, за яким в проміжок часу володіння покупцями казначейськими векселями та казначейськими облігаціями кількість грошей в обігу мала би зменшуватись на суму купівлі векселів та облігацій. Але, це можливо за умови, що отримані за продаж векселів та облігацій гроші не повертаються в обіг, а чекають у сховищах дати повернення цінних паперів. А це зовсім не так. Ці гроші використовуються на бюджетні потреби, отже, зменшення грошової маси в обігу не відбувається. Навпаки, на дату погашення казначейських векселів та облігацій маса грошей в обігу збільшується завдяки саме казначейським векселям та облігаціям. Виникає механізм, який замість регулювання маси грошей в кінцевому результаті постійно тільки збільшує її. А далі, збільшення грошової маси, в кінцевому підсумку, зменшує банківські процентні ставки по кредитах, що приводить до ще більшого зростання грошової маси завдяки банківському мультиплікатору.

Виникає механізм, який мав би за задумом або збільшувати або зменшувати масу грошей в обігу відповідно до державної фінансової політики, а на практиці лише викликає зростання грошової маси та підвищення ставок за кредитами. Такий механізм походить на фінансову піраміду, яку зупинить тільки фінансова криза. Такий висновок має під собою підґрунтя: всі казначейські цінні папери «працюють» виключно на зростання сум грошей у їхніх покупців. При такому регулюванні фінансів за умов використання порад традиційних або сучасних теорій монетаризму, фінансова криза, ─ лише справа часу.


МОДЕЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
студент гр. Ф-11 Захарченко С.І.
На сьогоднішній день в Україні інвестиційна активність внутрішніх і закордонних інвесторів значною мірою стримується за рахунок сформованого несприятливого інвестиційного клімату, цілого ряду зовнішніх і внутрішніх факторів. Без відповідного впливу держави інвестиційна діяльність протікає в’яло і в багатьох випадках неефективно.

У світовій практиці за рівнем і формами підтримки інвестиційної діяльності з боку держави прийнято виділяти державні стратегії активного втручання, децентралізованого регулювання та змішані.

Стратегія активного втручання в інвестиційну діяльність передбачає визнання державою інвестиційної діяльності переважаючим фактором економічного зростання економіки країни та забезпечує провідну роль у визначенні масштабів, термінів і пріоритетів інноваційного розвитку. При цьому держава не тільки опосередковано бере участь у реалізації інвестиційних програм, але й активно сприяє їх фінансовому забезпеченню. Стратегія децентралізованого регулювання характеризується більш опосередкованою участю держави у інвестиційному розвитку окремих організацій та суб’єктів господарювання. Змішана стратегія розповсюджена у країнах із потужним державним сектором, відносно якого держава проводить активну інвестиційну політику, пряме та непряме регулювання [1].

Причиною повільного розвитку національної економіки виступає неефективна інвестиційна політика, якій властиве порушення оптимальних співвідношень між національними заощадженнями та інвестиціями в господарський комплекс, скорочення обсягів накопичення, зменшення бюджетних капіталовкладень, неефективне використання прямих іноземних інвестицій.

Отже, на даний момент виникла потреба у пошуку раціонального співвідношення централізованого і децентралізованого регулювання інвестиційної діяльності, за якого держава мала б змогу контролювати механізм інвестування, але при цьому не встановлювати жорстких рамок. А механізм, в свою чергу, має бути спрямований на розвиток народного господарства та економічне зростання країни в цілому. Першочерговим завданням в економіці країни є зосередження уваги на активізації інноваційно-інвестиційних процесів, а також впровадження механізмів для здійснення їх державного регулювання.

Ефективне функціонування підприємства або системи вищого рівня напряму залежить від наявності зовнішнього контролю, адже лише центр контролю зацікавлений в забезпеченні довгострокової рентабельності [2].

До системи важелів державного регулювання інвестиційної діяльності відносяться: податкова політика, грошово-кредитна політика, політика облікової ставки, операції на фондовому ринку, організаційно-правові методи, механізм залучення іноземних інвестицій, система гарантій захисту іноземних інвестицій, бюджетна та амортизаційна політики.

Рівень економічного розвитку держави визначає також інноваційна діяльність. Фінансування інноваційної діяльності має відбуватися за рахунок державних та залучених іноземних коштів, що, в свою чергу, може відбутися за умови наявності сприятливого клімату на рівні регіонів та держави в цілому.

В сучасних умовах економічного розвитку основними напрямами діяльності держави в сфері сприяння інвестиційної діяльності мають стати: інвестиційна діяльність із використанням єдиних критеріїв: економічних, екологічних, соціальних; чітке розмежування сфер використання централізованих державних і децентралізованих інвестицій у їх взаємозв’язку; зменшення тривалості інвестиційного циклу; удосконалення структур капітальних вкладень, регулювання та управляння інвестиційною діяльністю в нових економічних умовах.

В Україні має бути розроблений власний, специфічний механізм державного регулювання інвестиційною діяльністю, в основу якого потрібно закласти: послідовну децентралізацію інвестиційного процесу; здійснення відповідними державними органами контролю за цільовим використанням централізованих інвестицій; розширення змішаного фінансування інвестиційних проектів; впровадження системи страхування інвестицій; вдосконалення існуючої та створення нової законодавчої бази, спрямованої на збільшення обсягів залучення інвестицій.


1. Іващенко А.І. Роль державного регулювання інвестиційної діяльності в забезпеченні стабільного економічного зростання // Інноваційна економіка. – 2012. – №10 (36).

2. Важинський Ф.А. Механізм регулювання інвестиційної діяльності в регіоні // Науковий вісник НЛТУ України.-2010.-вип. 20.7.



Науковий керівник: ст. викладач Салтикова Г.В.
роль ЕЛЕКТРОННИХ ГРОШЕЙ В СУЧАСНІЙ ЕКОНОМІЦІ
студент гр. Ф-21 Зеленська В.О.
Розвиток новітніх технологій та необхідність здійснення більш швидкого та недорогого способу оплати товарів, робіт та послуг призвели до виникнення такого нового платіжного інструменту, як електронні гроші.

Електронні гроші незважаючи на широке використання у системі розрахунків та платежів залишаються малодослідженим об’єктом в науковій літературі. Дослідженнями питань щодо суті, ролі, значення та розвитку електронних грошей в Україні займалися такі вітчизняні вчені, як М. Савлук, А. Мороз, М. Пуховкіна та інші.

Електронні гроші можна розглядати як інноваційний платіжний інструмент, як нову платіжну технологію, що надає економічним агентам новий спосіб для проведення платіжних розрахунків та дозволяє зберігати гроші в електронній формі.

Впровадження електронних платежів сприяє прискоренню економічного розвитку країни, а саме: стимулює збільшення споживання домогосподарств; дозволяє залучити кошти населення у банківську систему; скорочує операційні витрати економіки та держави в цілому; зменшує розмір тіньової економіки; стимулює розвиток туризму та електронної комерції та ін.

На сьогоднішній день ринок електронних платежів в Україні тільки на початку свого становлення.

Основними стримуючими факторами, що перешкоджають подальшому розвитку такого інноваційного сегменту в економіці, як електронні платіжні технології, являються: несформована законодавча база; низький рівень інформованості населення; низький розвиток електронної комерції; недовіра споживачів та звичка розраховуватися готівкою.

Таким чином, для стимулювання розвитку ринку електронних грошей та збільшенню кількості електронних розрахунків серед населення, необхідно створити відповідне середовище та умови для використання електронних грошей. Перш за все, потрібно на законодавчому рівні закріпити низку заходів, які будуть захищати права та інтереси користувачів щодо безпеки операцій з електронними грошима та дозволять збільшити коло компаній по випуску електронних грошей.


Науковий керівник: асист. Дєдова О.П.
ОБОВ’ЯЗКОВЕ МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ: НЕОБХІДНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
студент гр.Фс-32 Карпенко І.В.
Медичне страхування є одним з видів соціального страхування, яке вирізняється своєю важливістю. Згідно Конституції України держава гарантує охорону здоров’я населення та отримання при потребі медичної допомоги. На жаль сьогодні склалась така ситуація, що медичні заклади не в змозі забезпечити якісним лікуванням громадян в повному обсязі. Викликано це недостатнім рівнем бюджетного фінансування медичних закладів.

Медичне страхування – це форма соціального захисту інтересів громадян в галузі охорони здоров'я, що виражається в наданні гарантій оплати медичної допомоги при виникненні страхового випадку за рахунок накопичених коштів страховиком, незалежно від рівня добробуту та соціального стану громадянина [1].

Процес реформування системи медичного страхування триває майже безперервно, однак, до сьогоднішнього дня ще не прийнятий закон який би чітко врегулював всі питання. В Україні відсутня ефективна система охорони здоров’я, впровадження загальнообов’язкового медичного страхування у вигляді соціальних відрахувань від заробітної плати сприятиме підвищенню якості медичного обслуговування в закладах охорони здоров’я.

Необхідність обов’язкового медичного страхування зумовлена низьким фінансуванням закладів охoрoни здоров’я. Добровільне медичне страхування, яке існує в Україні є однією з форм особистого страхування, яке гарантує оплату вартості медичної допомоги, проте залежить від платоспроможності страхувальника, що зумовлює його обмеженість. Рівень добровільного медичного страхування, який на сьогодні існує, не в змозі забезпечити доступність, якість та рівність надання медичних послуг всім верствам населення в Україні.

Для врегулювання відносин у системі охорони здоров’я в Україні необхідно: ствoрити страхoву солідарну систему; забезпечити контроль за цільовим використанням джерел надходжень; визначити основні механізми ефективного використання цих коштів.

На сьогоднішній день на офіційному сайті МОЗ України для громадянського обговорення оприлюднений законопроект «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування». Згідно з проектом закону загальнообов’язкове медичне страхування вводиться як окремий вид соціального страхування, що буде охоплювати майже все населення країни, а не лише працюючих та пенсіонерів [2]. Обов’язкове медичне страхування в Україні здійснюватиме Фонд медичного страхування, який буде представлений некомерційною самоврядною організацією.

Відповідно до Ст. 8 законопроекту види медичної допомоги, котрі надаватимуться у межах медичного страхування, будуть визначатися окремим законом, який прийматиметься кожного року водночас з прийняттям закону про Державний бюджет.

Базова програма обов’язкового медичного страхування передбачає надання: медичних послуг у разі хвороби, травм, отруєнь; першої медичної допомоги; медичних послуг пов’язаних з плануванням сім’ї, у разі вагітності та пологів; медичної реабілітації та стоматологічних послуг.

Розмір страхових внесків встановлюватиметься щороку ВРУ разом з прийняттям закону про Державний бюджет: для роботодавців у відсотках до сум фактичних витрат на оплату праці найманих працівників; для місцевих органів виконавчої влади – фіксованою сумою за кожну застраховану особу.

Всі застраховані особи одержать єдине посвідчення, яке об’єднає всіх видів соціального страхування в країні. Кожен громадянин повинен буде під час звернення за медичною допомогою до закладів охорони здоров’я пред’являти отримане посвідчення [2].

Сплачуючи внески громадяни набувають впевненості в тому, що при настанні страхового випадку вони гарантовано отримають медичні послуги в повному обсязі.

Передбачається, що законопроект набуде чинності з 1 січня 2017 року, оскільки потрібен час для здійснення заходів з реорганізації системи oхорoни здоров'я. В 2014 році планується перевести всі медичні заклади на систему контрактних відносин замовника і постачальника послуг в галузі охорони здоров’я; запровадження одного методу розрахунку оплати вартості медичних послуг, що здійснюються за рахунок держи. 

Прийняття даного законопроекту дозволить забезпечити ефективне вирішення економічних, соціальних та правових проблем в галузі охорони здоров’я, котрі пов’язані з наданням допомоги громадянам та забезпечать належний контроль за діяльністю медичних закладів та якість надання медичної допомоги в Україні.


      1. Базилевич В.Д. Страхування: Навч. посіб. / Базилевич В.Д. – К.: 2008. – 256с.

    1. Проекту Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування"?». – [електронний ресурс].- Режим доступу : http://www.moz.gov.ua/ua/portal/Pro_20131024_0.html#2.


Науковий керівник: ст. викладач Похилько С.В.
МОНЕТАРНИЙ ТРАНСМІСІЙНИЙ МЕХАНІЗМ ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В УКРАЇНІ
студент гр. Ф-01 Карпенко А.М.
Одним із найголовніших факторів підвищення економічної активності будь-якої держави є ефективна грошово-кредитна політика. У свою чергу, вона залежить від правильної побудови цілей, від урахування взаємозв’язку між фінансовим та реальним секторами економіки. Основні інструменти державного макроекономічного регулювання знаходяться у сфері монетарної політики, яку формує Національний банк України відповідно до чинного законодавства. Саме НБУ, застосовуючи різні інструменти монетарної політики, впливає на фінансовий сектор економіки, а в подальшому – і на макроекономічні змінні. Даний механізм передачі імпульсів змін, що здійснюється монетарною владою на основі каналів зв’язку і називається трансмісійним механізмом грошово-кредитної політики.

Поняття «трансмісійного механізму грошово-кредитної політики» було запроваджено Дж. М. Кейнсом, який охарактеризував його як систему змінних, через яку пропозиція грошей впливає на економічну активність. З часом економісти перестали надавати грошовій пропозиції переважну роль у визначенні макроекономічних змін, і сьогодні під трансмісією грошово-кредитної політики слід розуміти механізм, через який інструменти центрального банку впливають на економіку в цілому [1].

Трансмісійний механізм складається з каналів, тобто ланцюгів економічних змінних, через які монетарні імпульси, впливають на ВВП, зайнятість, інфляцію тощо. Як правило виділяють чотири основних канали: процентної ставки, кредитний, цін на активи та канал валютного курсу.

Процентний канал вважається головним і відображає вплив центрального банку на економіку шляхом регулювання процентних ставок. Зміна грошово-кредитної політики через облікову ставку прямо впливає на процентні ставки на фінансовому ринку. Далі її вплив поширюється на ставки комерційних банків для економічних суб’єктів, тим самим впливаючи на заощадження, споживання, інвестиції, а значить – і на темпи зростання економіки. Ефективно діючий процентний канал може створити умови для формування врівноважених процентних ставок при забезпеченні тенденції їх зниження та зменшення темпів інфляції [2].

Дія кредитного каналу полягає у здійсненні передачі імпульсів банків до реального сектору економіки. Згідно з даними річного звіту НБУ, обсяг кредитів, наданих в економіку, зріс за 2012 рік майже на 30 мільярдів гривень, що сприяло зростанню як реального сектору, так і економіки країни в цілому [4]. Проте інтенсивне кредитування може спричинити виникнення проблем і загрозу стабільності банківської системи. Саме тому необхідно проводити постійний аналіз ризиків, які беруть на себе банки з урахуванням зміни стану фінансового ринку та макроекономічної ситуації країни. В межах кредитного каналу розглядається також зміна ризик-премії, тобто рівень процентних ставок за кредитами повинен забезпечувати їх доступність тільки для кредитоспроможних позичальників, які здатні своєчасно погашати свої фінансові зобов’язання.

Канал цін на активи відображає вплив грошово-кредитної політики на реальний сектор економіки через зміну відносних цін фінансових і реальних активів [3]. Але так як фондовий ринок на Україні є недостатньо розвиненим, акції не мають значного впливу на дію трансмісійного механізму.

За результатами досліджень [2] в Україні найбільш дієвим є канал валютного курсу. В сучасних умовах дестабілізації валютного ринку України вплив обмінного курсу на стан банків і банківських ризиків є доволі значним, а це призводить до збільшення сили імпульсів, які надходять до банків від номінального обмінного курсу. Одночасно спостерігається непередбачуваність динаміки валютного курсу, яка збільшує інфляційні очікування суб’єктів економіки. І, враховуючи високий рівень доларизації економіки, бачимо, що обмінний курс також непрямо впливає через інші канали трансмісійного механізму монетарної політики.

Отже, при проведенні монетарної політики необхідно обов’язково врахувати стан економіки в цілому та банківської системи України, оскільки, саме банки є інституціональною основою трансмісійного механізму. Впровадження помилкових та нераціональних інструментів грошово-кредитної політики може бути причиною негативного впливу на банківську діяльність, що призведе порушення стабільності банківської системи, а, отже, і до погіршення стану економіки держави.




  1. Моисеев С. Р. Трансмиссионный механизм денежно-кредитной политики / С. Р. Моисеев // Финансы и кредит. – 2002. – №18.

  2. Монетарний трансмісійний механізм в Україні: Науково-аналітичні матеріали. Вип. 9 / В.І. Міщенко, О. І. Петрик, А. В. Сомик, Р. С. Лисенко та ін. – К. : Національний банк України. Центр наукових досліджень, 2008. – 144 с.

  3. Нуреев Р. М. Состояние трансмиссионного механзима как фактор готовности к переходу к политике инфляционного таргетирования / Р. М. Нуреев, М. Ю. Сапьян // Экономический вестник Ростовского государственного университета. – 2008. – Том 6. – № 1. – С. 18-26.

  4. Річний звіт НБУ за 2012 рік [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/doccatalog/document?id=2150782.


Науковий керівник: доцент Скляр І.Д.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка