Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка45/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   53

РАЦІОНАЛЬНЕ ТА ЕФЕКТИВНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНО-РЕСУРСНОГО ПОТЕНЦІАЛУ РЕГІОНУ ТА УКРАЇНИ
асист. Опанасюк Ю.А., Студент групи М-31 Пустовар Н.Ю.
Природні ресурси – це природні компоненти та сили природи, що використовуються або можуть бути використані як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних і духовних потреб суспільства, підвищення якості життя людей.

Економічні відносини з приводу залучення природно-ресурсного потенціалу у виробничий процес сформувались історично, і нині досить складно дати об’єктивний аналіз видам економічних оцінок природних ресурсів та умов, етапам їхнього формування. Тим більш складно встановити, за якими принципами формуються показники використання ресурсів в теперішній час у кожній окремій країні

Основний недолік витратної концепції полягає в тому, що кращі ділянки (одиничні ресурси), які потребують на освоєння та експлуатацію менших витрат, мали в абсолютному виразі меншу оцінку, ніж гірші, які потребують більших витрат для застосування. Крім об’єктивних недоліків слід відзначити суб’єктивні фактори, які впливають на оцінку: якість роботи колективу, організаційний рівень тощо. Введення критерію оцінки, що припускає вибір кращих ділянок при мінімумі витрат, не дозволяє в жодному випадку враховувати обмеженість та дефіцитність ресурсів.

Витратна теорія оцінки природних ресурсів отримала широке розповсюдження в практичних розрахунках. До цього часу в деяких випадках оцінки природних ресурсів визначаються на основі витрат на освоєння. Слід зазначити, що вони відіграють певну роль при розробці стратегії природокористування, однак не можуть служити базою порівняльної оцінки природних ресурсів. Єдиний випадок, коли можна використати витратний механізм при виборі варіантів експлуатації однорідних ресурсів – ідентичність натуральних характеристик їх як природних об’єктів.

На противагу витратній в економічній літературі з’явилася результатна теорія оцінки природних ресурсів, яка має декілька різновидів. Згідно з однією з них як оцінку об’єкту природокористування слід розглядати валовий випуск продукції, що одержують завдяки його експлуатації. Згідно з іншою – від валового продукту пропонувалося віднімати поточні витрати.

Досліджуючи природно-ресурсний потенціал на регіональному рівні можна більш точно більш точно оцінити проблеми сучасної екологізації виробництва і раціонального використання природних ресурсів. Найважливішим підходом до розкриття еколого-економічної сутності природно –ресурсного-потенціалу регіону є регіональний підхід. Тому пошук шляхів ефективного і раціонального використання природно-ресурсного на регіональному рівні має велике значення.

Можливими шляхами вирішення даної проблеми можуть бути: залучення інвестицій у регіональне виробництво, що допоможе оновити матеріально-технічну базу виробничих підприємств, а це допоможе зменшити кількість викидів у навколишнє середовище та кількість відходів у виробничому процесі; удосконалити законодавчу базу, яка б регулювала відносити між людиною і навколишнім середовищем; застосування новітніх технологій при видобутку корисних копалин, що максимально забезпечить виїмку корисних копалин; органи управління повинні контролювати проведення рекультивації земель після видобувних робіт; підвищення рівня екологічної освіченості населення; запровадження комплексного використання мінеральних ресурсів; створення системи економічного регулювання зниження забруднення навколишнього середовища, раціонального використання природних ресурсів, здійснення інвестицій у природоохоронні підприємства; вторинна переробка сировини; запозичення закордонного досвіду раціонального і ефективного використання природно-ресурсного потенціалу шляхом проведення моніторингу за участі іноземних управлінців у екологічній сфері; державою повинні бути прийняті ліміти викидів (скидань, розміщення) забруднюючих речовин у навколишнє середовище для підприємств і ліміти гранично припустимого використання (вилучення) природних ресурсів по територіях, підприємствам і окремим екосистемам; застосування місцевими органами управління штрафних санкцій за нераціональне використання природних ресурсів і понадлімітне забруднення навколишнього середовища; фінансування місцевими і державним бюджетами заходів природокористування;

Отже раціональне та ефективне використання природно-ресурсного потенціалу можливе за умов достатнього фінансування екологічної сфери, співробітництва виконавчих, законодавчих органів та виробничої сфери з питань використання природних ресурсів. Головне, щоб природа й економічний ріст окремих регіонів і держави в цілому, а також природа та поліпшення рівня життя жителів, не були взаємовиключними альтернативами.


РЕНТНІ ВІДНОСИНИ ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ В УМОВАХ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ
аспірант Сидоренко Н.В., студент Мирошниченко Д.В.
В умовах становлення ринкових економічних відносин проблема розробки теоретико-методологічних засад і прикладних аспектів формування в умовах ринкової економіки рентної політики належить не лише до надто складних, багатоаспектних та міжгалузевих проблем, а й до недостатньо досліджених. За роки здійснення у нашій державі соціально-економічних перетворень і ринкових реформ рентна проблематика продовжує залишатися поза увагою вчених та економістів-теоретиків, незважаючи на її актуальність. Модернізація економіки, що започаткована, виходячи з оцінки сучасних тенденцій і реальних можливостей, стане неможливою без запровадження науково обґрунтованої системи рентних відносин і приведення цієї важливої складової державної політики у відповідність до вимог ринку і сталого розвитку економіки.

Вагомим внеском на етапі становлення і розвитку рентної концепції стали праці: Ф.Кене, А.Тюрго, У.Петті, А.Сміта, Дж. Андерсена, Д. Рікардо, Дж. Мілля, В.Парето, К. Маркса, А.Маршалла. Сучасними вітчизняними економістами досліджено проблеми функціонування системи рентних відносин в умовах перехідної економіки (А. Андрієвський, О. Голуб, Б. Данилишин, В. Дементьєв, В. Міщенко, Ю. Разовський, Б. Райхель, Т. Решетілова, В. Саллі, Г. Спектор, О. Струкова та інші); провідними зарубіжними вченими виявлено особливості формування та форми перехідної економіки, а також теорії ренти.

Разом з тим, наукові дослідження вітчизняних економістів не достатньо піднімають питання формування ринкових механізмів вилучення природної ренти, в рамках яких величина рентних платежів визначається в процесі конкурентної боротьби потенційних користувачів природних ресурсів і не залежить від ефективності використання природних ресурсів.

Дієвість рентної політики визначається ефективністю існуючої фінансово-податкової системи в частині вилучення, розподілу та перерозподілу природо ресурсної ренти. Практично всі сфери використання природних ресурсів в Україні охоплюються механізмом ресурсооподаткування та супроводжуються внесенням відповідних зборів й обов’язкових платежів до бюджету. Плата за право користування природними ресурсами є формою реалізації економічних рентних відносин між власником природних ресурсів і природо користувачем.

Основними проблемами у надрокористуванні все ще залишається необхідність формування інституційної системи вдосконалення відносин власності у сфері використання, охорони та відтворення надр. Діючий порядок платежів за надрокористування не виконує фікcальної, стимулюючої, відтворювальної функцій. Видача та реалізація дозволів на користування надрами не враховують потенційну дохідність проектів видобутку.

Модернізація економіки, що започаткована, виходячи з оцінки сучасних тенденцій і реальних можливостей стане неможливою без модернізації природно-ресурсної сфери, без запровадження науково обґрунтованої системи рентних відносин і приведення цієї важливої складової державної політики до вимог ринку і сталого розвитку економіки.

На основі рентних відносин, створюватимуться сприятливі умови для раціонального використання економічного капіталу, природних ресурсів, більш вихідного вкладання коштів в різні види діяльності і через одержання певної віддачі, для підтримки необхідного рівня економічного зростання. Це досягатиметься, передусім, завдяки раціональній організації виробництва, підвищення ефективності перерозподілу одержаних рентних доходів.

На нашу думку, на основі рентних відносин створюватимуться сприятливі умови для раціонального використання економічного капіталу, природних ресурсів, інноваційного потенціалу, більш вигідного вкладання коштів у різні види діяльності, й через одержання певної віддачі, для підтримки необхідного рівня соціально-економічного зростання.

Це досягатиметься передусім завдяки раціональній організації виробництва, підвищення ефективності розподілу і перерозподілу рентних доходів, поліпшення використання інноваційних можливостей і адаптації галузей економіки до системи міжнародного поділу праці.

Вважаємо, що державне регулювання рентних відносин у сфері використання природних ресурсів має забезпечувати: збільшення надходжень до державного та місцевих за рахунок рентних платежів; рентабельність діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють спеціальне використання природних ресурсів; оптимізацію розподілу природних ресурсів між суб’єктами господарювання за критерієм досягнення максимуму економічного ефекту; гарантування належного фінансування природоохоронних заходів.

Рентна система платежів має також сприяти вирівнюванню економічних умов господарювання. Важливою є реалізація ролі рентних платежів як регулятора інвестиційних процесів. Нарешті, рентні платежі є одним з найважливіших інструментів фінансового забезпечення охорони і відтворення природно-ресурсного потенціалу в цілому

Перспективи подальших досліджень мають бути направлені на створення рентної системи платежів, яка сприятиме вирівнюванню економічних умов господарювання.


ОСОБЛИВОСТІ ПАЛИВНО-ЕНЕРГЕТИЧНОЇ КОМПАНІЇ З ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЗАМКНЕНИМИ ТЕХНОЛОГІЧНИМИ ЦИКЛАМИ
аспірант Щербак В.В.
Діяльність енергетичної галузі тісно пов’язано з економіко-політичною ситуацією в державі. Залежність нашої держави від країн-імпортерів енергоресурсів спричиняє необхідність здійснення змін у галузі. На сьогодні державою фінансується безліч програм з розвитку альтернативної енергетики, та все ж паливно-енергетичний комплекс є базовим щодо забезпечення енергоресурсами економіки країни та, насамперед, промисловості.

Подальше сприяння створенню та розвитку паливно-енергетичних компаній з організаційно-замкненими технологічними циклами (ОЗТЦ) дозволить не тільки підвищити конкурентоспроможність вітчизняних енергетичних компаній але й надасть можливість зменшити вплив на навколишнє природне середовище. Під паливно-енергетичною компанією ми розуміємо об’єднання кластерного типу підприємств паливно-енергетичного комплексу, до складу якого входять підприємства, що мають тісні виробничо-технологічні зв’язки та розташовані на певній території.

До особливостей паливно-енергетичної компанії з організаційно-замкненим технологічним циклом належать: управління і організація діяльності всіх підприємств що входять до складу паливно-енергетичної компанії відбувається з єдиного центру; об’єднання всіх підприємств здійснюється з координування та обслуговуванням діяльності без поглинання; можливе об’єднання між різними компаніями, які розташовані в різних регіонах; до складу такої компанії повинні входити лише підприємства з тісними виробничо-технологічними зв’язками; формування технологічного циклу зі здійсненням більш повної, раціональної та комплексної переробки сировини та зменшенням відходів і викидів в навколишнє середовище; максимальне використання виробничого обладнання і площ, впровадження прогресивної технології та наукових методів організації й управління виробництвом.

Застосування організаційно-замкнених виробничих циклів в діяльності паливно-енергетичних компаній підвищить потужність енергетичних підприємств країни, забезпечить комплексну переробку сировини зі зменшенням відходів в навколишнє середовище.




РОЗДІЛ 27


ФІНАНСИ ГРОШОВИЙ ОБІГ ТА КРЕДИТ

ФИНАНСЫ ДЕНЕЖНОЕ ОБРАЩЕНИЕ И КРЕДИТ

FINANCE CURRENCY AND CREDIT

http://kursykrasoty.ru/wp-content/uploads/2012/11/083eb4e3e867.gif
ПРОБЛЕМИ ФІНАНСУВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ`ЄКТІВ МАЛОГО БІЗНЕСУ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ
ст. викладач Абрамчук М.Ю., студент гр. Фм-31 Гиренко І.С.
В умовах розвитку економіки через зростання потреби у поповненні обігових коштів підприємств, оновленні та модернізації основних фондів, використанні новітніх технологій і матеріалів, пошуку нових ринків збуту проблеми фінансування діяльності суб’єктів господарювання набувають першочергового значення. Особливо актуальними ці питання стають для суб’єктів малого бізнесу що обумовлено, в першу чергу, обмеженістю власних джерел фінансування.

Щодо залучення фінансових ресурсів із зовнішніх джерел у міжнародній практиці поширені наступні види фінансування підприємств малого бізнесу: кредити банків, міжнародних фондів та інших фінансових установ; пільгові державні кредити; цільове бюджетне фінансування у рамках підтримки розвитку малого бізнесу; пряме і цільове субсидування; використання боргових цінних паперів у веденні підприємницької діяльності; лізинг; франчайзинг; страхування; факторинг тощо.

Проте, залучення суб’єктами малого підприємництва засобів фінансування діяльності із зовнішніх джерел також обумовлене певними проблемами. Так, до основних проблем, що уповільнюють розвиток кредитування малого бізнесу в Україні можна віднести наступні: непрозорість діяльності суб’єктів малого бізнесу та недостатня економічна та юридична грамотність їх керівництва; високі ризики неповернення кредитів та відсутність застави; жорсткі умови отримання та висока вартість кредитів; великі строки розгляду заявок тощо.

У системі державної фінансово-кредитної підтримки малого підприємництва найобтяжливішими для бюджету країни є пряме безповоротне фінансування окремих суб'єктів малого підприємництва і пільгове оподаткування. Взагалі фінансування підприємництва державою вважається неринковим методом стимулювання економічних процесів, тому має бути лише побічним засобом на його розвиток. На жаль в Україні, пряма фінансова допомога малим підприємствам практично відсутня через відсутність у держави таких можливостей. [1]

Досить зручним методом фінансування є використання боргових цінних паперів у веденні підприємницької діяльності, але це є мало поширеним способом проведення розрахунків через недостатню обізнаність останніх у правилах їх застосування. Так, поряд з підприємствами – юридичними особами підприємці мають право використовувати у своїй діяльності такий борговий інструмент як вексель. Проте, використання векселів у розрахунках не є поширеним серед вітчизняних підприємців [2].

У результаті проведеного аналізу, розв’язання проблем у сфері фінансування діяльності суб’єктів малого підприємництва в Україні потребує розробки та реалізації комплексу заходів, який, на нашу думку, має включати: регулювання ставок рефінансування та мінімізації вартості банківських кредитів для малих підприємств; розвиток альтернативних форм кредитування та способів забезпечення кредиту; створення умов, що сприяють залученню іноземного капіталу у сферу малого бізнесу, що передбачає створення і підтримку регіональних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів, технопарків і т. д.; формування мережі відповідних фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів; підвищення інформованості суб'єктів малого бізнесу з приводу умов економічної діяльності малих підприємств; створення державної кредитно-гарантійної установи з метою стимулювання комерційних банків до кредитування малого бізнесу з мінімальним фінансовим ризиком; сприяння процесу самоорганізації суб'єктів малого підприємництва у розв'язанні своїх фінансово-кредитних проблем шляхом організації установ взаємного фінансування та гарантування.

Таким чином, вирішення наявних проблем розвитку малого підприємництва в Україні, створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови державної політики в галузі сприяння малому підприємництву.


  1. Зянько В.В. Проблеми фінансового забезпечення малого бізнесу в Україні/ В.В. Зянько // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. – 2010. – № 80. – С. 37-40.

  2. Грін О.В. Проблеми фінансового забезпечення підприємницької діяльності громадян в Україні [Електронний ресурс] / О.В. Грін. – Режим доступу : http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/35525/07-Grin.pdf?sequence=1.

  3. Касьян О.Ю. Фінансування малого бізнесу в Україні: проблеми та можливості розширення / О.Ю. Касьян // Управління розвитком. – 2013. – №5. – С. 85-87.


НЕГАТИВНІ ФІНАНСОВІ НАСЛІДКИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ НАКОПИЧУВАЛЬНОЇ СИСТЕМИ ПЕНСІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
ст. викладач Абрамчук М.Ю., студент гр. Фс-32 Луговський О.А.
Нині Пенсійне забезпечення в Україні знаходиться у стані реформування через запровадження накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування. Проте, накопичувальна система є більш вразливою щодо прояву фінансових ризиків, особливо обумовлених фінансовими кризами як внутрішніми так і зовнішніми.

Проведений аналіз наукових досліджень вітчизняних науковців у сфері вивчення впливу запровадження та функціонування в Україні накопичувальної системи пенсійного забезпечення на соціально-економічний стан країни дозволив виявити наступні негативні фінансові наслідки.

1. Погіршення фінансового стану Пенсійного фонду України що обумовлене в першу чергу, умовами запровадження накопичувальної пенсійної системи. Так, джерелом наповнення накопичувальної системи має стати частина пенсійних внесків, які на теперішній час у повному обсязі спрямовуються до Пенсійного фонду. Внаслідок цього, виникне ефект так званих «випадаючих доходів» що гарантовано призведе до погіршення фінансового стану ПФУ.

2. Знецінення пенсійних накопичень, що може відбуватися з декілька причин. По перше, процес накопичення заощаджень втрачає сенс у наслідок перевищення рівня інфляції у країні понад 5-8%. По друге, зниження вартості пенсійних активів здійснюється в результаті різкого зниження ринкової вартості фондових активів (цінних паперів, в яких розміщено пенсійні накопичення).

3. Розбалансування накопичувальної пенсійної системи через вплив зовнішніх чинників, наприклад, кризових явищ у закордонних країнах. Це може статися у випадку вкладення значної частки пенсійних активів у цінні папери, погашення та отримання доходу за якими гарантовано урядами іноземних держав.

4. Дестабілізація та розбалансування фінансових ринків, передусім фондового. Накопичувальний пенсійний фонд може стати найпотужнішим оператором і маніпулятором фінансових ринків що обумовлено обов’язковістю накопичувальної системи та гарантованими надходженнями грошових коштів у прогнозованих обсягах. Отже, за умови недостатньо досконалого регулювання та появи осіб, зацікавлених заробити на валютних та відсоткових спекулятивних коливаннях, накопичувальний фонд може стати дестабілізуючим чинником що матиме потенційну можливість свідомого розбалансування фінансових ринків.

5. Погіршення матеріального стану майбутніх пенсіонерів, що може статися з наступних причин: внаслідок прояву інвестиційних ризиків обумовлених довготривалою макроекономічною ситуацією, різного роду фінансових криз, форс мажорних обставин тощо; внаслідок інфляційних процесів, поправки на які (на рівень інфляції) для накопичувальної пенсійної системи законодавчо не передбачені. Тобто, ануїтет розраховується актуарно та залишається постійним протягом усього життя пенсіонера, отже рівень споживання пенсіонера за рахунок накопичувальної складової буде зменшуватися із року у рік; внаслідок неплатоспроможності страхових компаній – провайдерів ануїтету тощо.

Для подолання вищезазначених наслідків та підвищення фінансової стійкості накопичувальної системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування що запроваджується, необхідно здійснити низку заходів, основними з яких, на нашу думку, є наступні: пошук способів збільшення доходів Пенсійного фонду України та нових джерел їх поповнення (збільшення рівня оплати праці, посилення відповідальності за використання нелегального робочого місця та виплату тіньової заробітної плати, введення податку на багатство тощо); формування державних пріоритетів щодо мінімізації фінансових ризиків при інвестуванні пенсійних активів на довгострокову перспективу; запровадження системи гарантування пенсійних вкладів накопичувальної системи забезпечення; розроблення концепції випуску державних пенсійних облігацій, які повинні мати статус облігацій внутрішніх державних позик України та забезпечення доступу до них страхових компаній; вдосконалення системи управління пенсійними активами; запровадження більш гнучкої системи визначення пенсійного віку для забезпечення уникнення більш вразливих категорій населення інвестиційних ризиків тощо.

Отже, Накопичувальна система пенсійного забезпечення що запроваджується в Україні у теперішній час може стати додатковим джерелом негативних фінансових наслідків для соціальній та економічній сфер. Тому, постає завдання розроблення та запровадження системи заходів, що нейтралізуватимуть, чи принаймні мінімізуватимуть вплив зазначених ризиків на соціально-економічний стан країни.
ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОГО МЕНЕДЖМЕНТУ У СФЕРІ МАЛОГО БІЗНЕСУ
ст. викладач Абрамчук М.Ю., студент гр. Фм-31 Манзюк А.О.
На теперішній час малий бізнес в Україні виступає одним з пріоритетних напрямків розвитку всієї економічної системи країни, є одним із засобів усунення диспропорцій на товарних ринках, створення додаткових робочих місць, активізації інноваційних процесів, розвитку конкуренції тощо. Проте, розвиток малого підприємництва стикається з певними невирішеними проблемами, які заважають успішному розвитку даної сфери економіки, однією з яких є неефективне управління фінансами. Малі підприємства не достатньою мірою виконують роль провідного сектору вітчизняної економіки, деякі з них не витримують конкуренції чи через інші причини визнаються банкрутами. Через це особливо актуальними є питання визначення особливостей та напрямків удосконалення фінансового менеджменту суб’єктів малого підприємництва.

Основною метою фінансового менеджменту малого бізнесу є ефективне управління оборотним капіталом, тобто запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами, що дозволить підприємству мати достатню кількість ліквідних коштів і робить його платоспроможним.



Проте, особливості фінансового управління у сфері малого бізнесу, на наш погляд, залежать в першу чергу від особливостей малого підприємства в порівнянні з великими, до яких можна віднести: інші, обмежені, умови фінансування бізнесу, тобто майже недосяжний доступ до фінансових і грошових ринків для малих підприємств; різний рівень фінансового ризику – дохід власника малого підприємства напряму залежить від успіху бізнесу на ринку, також більший рівень ризику не завжди супроводжується більшим рівнем дохідності; слабка організація довгострокового планування, що зумовлена незначною чисельністю працюючих і низьким рівнем їхньої кваліфікації; дефіцит широкого діапазону навичок, за допомогою яких можна точно аналізувати ринок і стрімко маневрувати обмеженими ресурсами, щоб максимізувати швидкість і гнучкість випуску продукції, що притаманне більшості власників малих підприємств; залежність потенціалу розвитку малих підприємств від кваліфікації управлінського персоналу тощо.

Виходячи із цих особливостей, іншими у порівнянні із великими підприємствами повинні бути методологічні та методичні підходи щодо управління фінансами малих підприємств що потребує негайної їх розробки та удосконалення.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   41   42   43   44   45   46   47   48   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка