Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка44/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   53

ВИЗНАЧЕННЯ АЛГОРИТМУ РОЗРОБКИ І ЗАПРОВАДЖЕННЯ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОДАТКІВ
аспірант Волковець Т.В.
Попри очевидність переваг застосування екологічних податків для регулювання процесів природокористування, частина країн не може продемонструвати вражаючих результатів від введення даних податків в той час, як деякі країни взагалі не поспішають з їх впровадженням. Це пов’язано з великою кількістю нюансів щодо запровадження і управління екологічними податками.

Ефективність екологічних податків значною мірою залежить від того, чи відповідають елементи екологічного податку характеристикам екологічної проблеми, а також від ступеню врахування особливостей функціонування економічної системи при їх визначенні.

Економічні податки, як будь-який інший інструмент управління, мають переваги та певні обмеження. Тому, перш, ніж приймати рішення про доцільність впровадження екологічного податку, необхідно порівняти його сильні та слабкі сторони з основними параметрами проблеми, яка має бути вирішена з його використанням.

Рис. 1 – Алгоритм розробки і запровадження екологічного податку

Розробка елементів екологічного податку залежить також від цілей державної політики в сфері екології: так забезпечення стимулів до зниження обсягів забруднення зазвичай потребує встановлення більш високих ставок екологічних податків у порівнянні з потребою забезпечення достатніх фінансових ресурсів для покриття екологічних витрат.

Врахування особливостей екологічної проблеми та цілей впровадження екологічного податку при розробці та виборі його параметрів недостатньо для забезпечення ефективності його стягнення. Складних характер взаємовідносин між екологічним податком та іншими елементами соціально-економічної системи країни потребує проведення аналізу можливих варіантів його впливу на різні соціальні групи та різні сектори економіки. Оцінка можливих наслідків впровадження екологічного податку може бути забезпечена за рахунок розробки економічної моделі.

Лише переконавшись, що потенційні наслідки стягнення розробленого екологічного податку відповідають встановленим цілям та умовам, доцільно переходити до етапу безпосереднього впровадження податку.

Завершення процесу розробки і впровадження екологічного на етапі безпосереднього його впровадження є хибним підходом, оскільки надзвичайно важливим є наступний крок –оцінка фактичних результатів від впровадження податку та визначення необхідності зміни певних його параметрів.

В результаті проведеного дослідження автором запропоновано власний варіант алгоритму розробки та запровадження екологічного податку (рис. 1).

Дотримання даного алгоритму при розробці і запровадженні екологічних податків дозволить реалізувати їх потенційні переваги.
РОЛЬ І МІСЦЕ РЕНТНИХ ДОХОДІВ В СИСТЕМІ ДЕРЖАВА – РЕГІОН – СУБ’ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ
асист. Галинська Ю.В., студент гр. АМм-31 Шкиль Д.С.
Природна рента є складовою народногосподарського прибутку. Але в умовах сучасної економіки цей дохід не поступає у державний і місцеві бюджети в повної мірі, а залишається у господарюючого суб’єкту. За експертними оцінками РВПС України НАН України, приблизно 80 % щорічних фінансових потоків, які формуються внаслідок використання її природно-ресурсного потенціалу України фактично не контролюються державою та обминають бюджети, не будучи охопленими відповідними платежами.

Абсолютна рента в умовах обмеження пропозиції присутня на всіх об'єктах розробки й значною мірою визначається ціною природного ресурсу, а диференціальна рента є тільки на родовищах з відносно кращими характеристиками розробки й визначається витратами видобутку. Оскільки основна частина, наприклад, нафти і газу поставляється по міжнародних контрактах, у сучасних умовах не існує об'єктивних природних факторів для формування абсолютної ренти.

В українській науці в даний час представлено два принципи визначення внутрішніх цін на енергоресурси:

1) ув'язка внутрішніх цін до світових, точніше експортних цін [2];

2) ціни самофінансування, які забезпечують необхідний розвиток паливних галузей [1].

Як зазначається в літературі диференціальна рента I являє собою виграш, цілком обумовлений особливими природними й еколого-географічними властивостями використовуваних природних ресурсів. Диференціальна рента II виникає в результаті різної продуктивності додаткових вкладень: її маса й норма планомірно зростають в умовах інтенсифікації, науково-технічного прогресу. Таким чином, одержуваний дохід є результатом підприємницької діяльності, і як прийнято, залишається у власності природокористувача. Тому, на думку багатьох науковців, прибуток, що належить природокористувачу варто відокремлювати від диференціальної ренти, що належить суспільству в цілому, шляхом установлення рівня рентних платежів безпосередньо в ході аукціону або конкурсу по видачі ліцензій на право експлуатації конкретного природного об'єктах [3].

Тому, перш за все, необхідно привести цю складову державної політики до вимог світу і сталого розвитку економіки та запровадити науково обґрунтовану систему рентних відносин, яка не тільки встановлювала та визначала рентні платежі але і враховувала інтереси регіону на якому розташовані природо добувні підприємства.

На сьогодні рентний дохід розподіляється між власником природного ресурсу — державою (її органами) чи будь-яким суб'єктом, на праві власності якого у формі володіння перебуває природний ресурс, та користувачем цього ресурсу — суб'єктом господарювання, що відповідно до законодавства є власником продукції, виробленої у процесі користування природними ресурсами. Цей дохід виникає в результаті господарської діяльності та пов'язаний з використанням у суспільному виробництві засобів виробництва природних ресурсів, кількість яких обмежена і які характеризуються вичерпністю чи відновлюваністю[4]. На нашу думку цю систему можна представити у якості «трикутника», де кожен з кутів це держава – регіон – господарюючий суб’єкт. Це єдина система, де все елементи пов’язані між собою. І працювати ця система може тільки за умов, що головні елементи виконують свої функції .

Проведена оцінка екологічних та економічних втрат регіону після видобування корисних копалин, дозволила зробити висновок,що необхідно враховувати інтереси території на який розташовані підприємства. Для цього необхідно виділяти 6% рентного доходу на відновлення природного балансу, охорону навколишнього середовища після завершення видобувних робіт та фінансування соціальних програм. При цьому ці кошти пропонується перераховувати не в державний бюджет, а залишати в місцевому бюджеті для проведення відновлювальних робіт. Слід також зауважити, що в роботі запропоновано залишати ці кошти в регіональному бюджеті та використовувати для відновлення конкретних родовищ регіону.


        1. Дженстер, Пер. Анализ сильных и слабых сторон компании: определение стратегических возможностей / Пер Дженстер, Дэвид Хасси ; пер. с англ. – М. : Издательский дом «Вильямс», 2003. – 368 с.

  1. Орлов В.П. Прикладные аспекты экономической оценки деятельности промышленных предприятий и их объединений (на примере горнодобывающей промышленности) / В.П. Орлов, Ю.В. Немерюк. – Днепропетровск : Наука и образование, 1998. – 55 с.

  2. Рентні відносини в системі модернізації національного господарства / за ред. д.е.н., проф., чл.-кор. НАН України Б. М. Данилишина. – К. : РВПС України НАН України, 2007. – 518 с.

  3. Галинська Ю.В. Науково – методичні основи визначення та вилучення рентного доходу в природокористуванні (на прикладі підприємств паливодобувної галузі) / Ю.В. Галинська / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук. СумДу. – 2012.


ОРГАНІЗАЦІЙНО-ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ ВРАХУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНОГО ФАКТОРУ ПРИ ВИЗНАЧЕННІ БЮДЖЕТНИХ ВИТРАТ НА РЕГІОНАЛЬНОМУ РІВНІ
проф. Жулавський А.Ю., студент гр. Ммс-31/1м Мирошниченко Д.В.
На сучасному етапі основним завданням виступає створення основ динамічного соціально-економічного розвитку України, удосконалення роботи органів державної влади та місцевого самоврядування. Важливим при цьому виступає екологічний фактор у загальній системі міжбюджетних відносин. Актуальним питанням є подальше реформування бюджетного механізму, що дозволяє державі та місцевим органам самоврядування використовувати бюджет як дієвий інструмент реалізації регіональної політики в контексті екологічно сталого розвитку. Існуюча бюджетна система України не враховує екологічний фактор при формуванні бюджетних відносин у вигляді міжбюджетних трансфертів. Перегляд статей бюджету, на які безпосередньо впливає рівень забруднення навколишнього природного середовища, сприятиме збільшенню величини бюджетних доходів та зменшенню бюджетних витрат.

Аналіз останніх публікацій засвідчив, що проблема врахування екологічного фактору в бюджетному процесі на регіональному рівні є досить актуальною. Теоретичні, методологічні і прикладні аспекти побудови ефективної бюджетної політики на рівні держави та регіонів, становлення міжбюджетних відносин, питання раціонального природокористування, гармонізації відносин людини і навколишнього природного середовища знайшли відображення у працях таких вітчизняних вчених: В.І Андрейцева, О.Ф. Балацького, М.П. Кучерявенко, Д.В. Полозенка, М.І. Савлука, В.М. Суторміної, В.М. Трегобчука, В.Я. Шевчука, В.В. Юрчишина та інших.

Однак у дослідженнях зазначених вчених недостатньо розглядається питання формування місцевих бюджетів з урахуванням екологічного стану регіонів та фінансових інструментів реалізації політики екологічно-сталого розвитку.

Метою даного дослідження є врахування екологічного фактора при визначенні бюджетних доходів і витрат на місцевому рівні та в міжбюджетних відносинах. Ця мета реалізується за рахунок відповідного організаційно-фінансового механізму.

У загальному вигляді під організаційно-фінансовим механізмом слід розуміти сукупність методів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суб’єктів господарювання, фінансових індикаторів, інструментів, що дають можливість оцінити цей вплив на рівні адміністративної території.

Основою організаційно-фінансового механізму є законодавча база, яка визначає взаємини держави і регіонів та відповідні організаційні структури управління соціально-економічними процесами. На сучасному етапі сталого розвитку держава через законодавчу базу проводить політику, спрямовану на підвищення економічної самостійності територій. Водночас вона координує діяльність місцевої влади на основі визначення співвідношень державного і місцевих бюджетів, розвитку інфраструктурних об’єктів місцевого та загальнодержавного значення, формування централізованих фондів різного цільового призначення.

До системи фінансового забезпечення мають входити чотири форми фінансового регулювання бюджетних відносин: самофінансування – це забезпечення відтворення виробництва за рахунок власних фінансових ресурсів регіону. Позитивною стороною даної форми фінансового забезпечення є максимально ефективне використання наявних ресурсів за рахунок прискорення термінів їх кругообігу; кредитування – це головна форма фінансового забезпечення соціо-еколого-економічних потреб регіону за рахунок тимчасового використання позикових ресурсів. Кредитування дає змогу використовувати одні й ті ж фінансові ресурси різним суб’єктам господарювання, що прискорює їх оборот і сприяє підвищенню ефективності діяльності, і як наслідок – досягається значна економія суспільного капіталу; бюджетні асигнування – це державне фінансування у формі міжбюджетних трансфертів; інвестування як форма фінансового забезпечення реалізується на основі довгострокових вкладень капіталу в економіку, соціальну та екологічну сфери.

Для врахування екологічного фактору адміністративних територій при визначенні бюджетних витрат варто зосередити увагу на наступних пропозиціях: перегляд нормативів і економічного механізму екологічного регулювання; реформування системи акумулювання й використання коштів на природоохоронні заходи, законодавче закріплення цільового використання статей природоохоронних витрат у державному і місцевому бюджетах; законодавче закріплення відображення екологічних збитків і штрафних санкцій за порушення чинного природоохоронного законодавства

Подальші дослідження мають бути спрямовані на створення умов для застосування організаційно-фінансового механізму врахування екологічного фактору при визначенні обсягу бюджетних доходів, бюджетних витрат та коригування міжбюджетних трансфертів. Це, у свою чергу, потребуватиме реформування бюджетного механізму як на місцевому, так і на загальнодержавному рівні.
ЕКОЛОГІЧНИЙ ГУДВІЛ ЯК ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ВАРТІСТЮ ПІДПРИЄМСТВА
аспірант Кошевець В.В.
В процесі соціально-економічного розвитку суспільство істотно збільшило свій вплив на навколишнє середовище, в результаті чого природно-ресурсний капітал трансформувався із надлишкового фактора матеріального виробництва в лімітований. Це викликає необхідність посилення екологічного регулювання та екологізації господарської діяльності на всіх рівнях управління.

Необхідність в екологізації господарської діяльності останнім часом формується під впливом ринкових механізмів. Екологічні характеристики виробництва та екологічна відповідальність виробника стають важливими факторами конкурентоспроможності на найбільш чутливих ринках розвинутих країн та створюють основу для сталого розвитку підприємств в умовах ринкових змін. В даному контексті індикатором ефективності екологоорієнтованої діяльності підприємства виступає екологічний гудвіл.

Екологічний гудвіл розглядається як інструмент управління вартістю підприємства, яка формується за рахунок екологізації виробничої діяльності. Екологічний гудвіл оцінюється за допомогою методів, які з одного боку демонструють ефективність взаємовідносин зі стейкхолдерами, а з іншого – враховують цілі та характеристики діяльності компанії у напрямку еколого-орієнтованого розвитку. Екологічний гудвіл можна розглядати на різних рівнях управління, починаючи від окремих продуктів, які виробляються підприємством і закінчуючи рівнем національної економіки.

Наявність екологічного гудвілу на підприємстві пов’язана з виконанням таких вимог. По-перше, виробничий процес та продукція підприємства не наносить шкоду здоров’ю людини, а по-друге – виробництво організоване таким чином, що єкодеструктивний вплив на оточуюче середовище є мінімальним.

Екологічний гудвіл є інтегральною характеристикою результативності еколого-соціо-економічної діяльності підприємства, яка охоплює всі процеси – від отримання замовлень та ресурсів на їх виконання і до використання продукції кінцевими споживачами та екологічного резонансу – і відображає соціальну та екологічну відповідальність підприємства.

На даний момент в Україні існує необхідність формування методологічного апарату управління екологічним гудвілом, який дозволить успішно здійснювати реформування найбільш шкідливих та небезпечних виробництв та забезпечить проведення систематичної оцінки екологічного стану підприємств.




НАПРЯМКИ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН В КОНТЕКСТІ ЕКОЛОГІЧНО СТАЛОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ
студент гр. Ммс-31/1м Мирошниченко Д.В.
Питання екологічно сталого розвитку на даний час є дуже актуальними для України. Це можна пояснити тим, що тривалий час в економіці головним був принцип отримання максимального результату при мінімальних витратах, що призвело до неузгодженості темпів економічного розвитку та вимог екологічної безпеки, появи великої кількості природоємних галузей з високою питомою вагою ресурсоємних технологій. Все це призвело до формування в Україні техногенного типу економічного розвитку, наслідком чого є поява кризових явищ у навколишньому природньому середовищі, що, в свою чергу, негативно впливає на життєдіяльність людини і суспільства.

З питаннями гармонізації відносин людини і навколишнього природного середовища, вирішенням економічних проблем раціонального природокористування пов’язані праці таких вчених та науковців: А.О. Бабич, О.Ф. Балацький, П.І. Гайдуцький, М.Я. Дем'яненко, Р.А. Іванух, Я.В. Коваль, Р.І. О.В. Крисальний, П.П. Лайко, Д.В. Полозенко, М.І. Савлук, І.В. Сало, В.Г. Сахаєв, В.К. Терещенко, В.Я. Шевчук, В.В. Юрчишин та інші.

У роботах цих вчених розглянуті теоретичні, методичні та методологічні питання раціонального природокористування, запропоновано методи визначення економічного, екологічного та соціального збитку від втрат природо-ресурсного потенціалу. Проте питання фінансового та бюджетного регулювання у сфері суспільного виробництва досліджені недостатньо. Тому проблеми екологізації фінансових відносин та відносин пов’язаних з формуванням бюджетів кожного регіону, їх цільового використання є актуальними в даний час.

Метою даного дослідження є розгляд теоретичних основ аналізу бюджетних витрат регіону в контексті екологічно сталого розвитку.

Спочатку виділимо основні проблемні питання які виникають у сфері фінансових відносин в процесі природокористування:


  1. Проблема зростання витрат на охорону навколишнього середовища, які не супроводжується підвищенням їх ефективності порівняно з іншими сферами господарювання.

  2. Проблема формування оптимального механізму фінансування природокористування і охорони земельних ресурсів.

  3. Проблема визначення фінансово-економічного інструментарію для регулювання природокористування та відтворення природних ресурсів.

  4. Проблема відособлення управління економічною і соціальною сферами у рамках місцевого самоврядування від управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища.

  5. Проблема узгодження фінансово-економічних цілей підприємства з цілями діючої системи управління природокористуванням на регіональному та місцевому рівнях в умовах зміни форм власності і реструктуризації.

  6. Проблема створення оптимального механізму розподілу витрат фінансів природокористування регіону.

Аналіз проблем, які виникають у сфері фінансових відносин в процесі природокористування, дозволяє запропонувати наступні напрямки оптимізації в контексті екологічно сталого розвитку регіону.

По-перше, гармонійний, планомірно збалансований розвиток регіону як цілісної соціальної еколого-економічної системи має базуватися на впровадженні системи економічних заходів екологічного регулювання на рівні регіону та посиленням ролі місцевого самоврядування у процесах фінансового забезпечення природоохоронної діяльності.

По-друге, це не відміняє необхідність державного впливу на природоохоронну діяльність. Необхідність державного регулювання полягає у тому, що використання цілої низки регуляторних фінансових інструментів для здійснення природоохоронної діяльності (цінова екологічна політика, екологічні платежі, пільгове оподаткування та кредитування, система міжбюджетних трансферів тощо) переноситься в регіони з найгострішими екологічними проблемами, вирішення яких забезпечить просування до сталого розвитку в країні в цілому. Таким чином, мова йде про формування нової системи фінансових та бюджетних відносин регіону з органами на загальнодержавному рівні.

По третє, на загальнодержавному рівні великий потенціал має створення важелів перерозподілу коштів від забруднювачів і користувачів природних ресурсів, що матиме на меті доведення ставок і нормативів платежів до рівня, який відповідає як реальним прибуткам, так і вартості компенсаційних заходів на знешкодження забруднення, відповідно до пріоритетів збереження довкілля та реалізації принципів сталого розвитку.

По-четверте, необхідно зосередити зусилля на формуванні екологічного законодавства що відповідає завданням реалізації концепції сталого розвитку, створенні державної системи екологічного права.

Перспективами подальших досліджень є вивчення науково-методичних підходів до оцінки збитку від природокористування та розроблення напрямків оптимізації перерозподілу коштів бюджету окремого регіону з урахуванням аспектів екологічно сталого розвитку.


Науковий керівник: доц. Кислий В.М.
УКРАЇНА В РАМКАХ КОНВЕНЦІЇ ПРО ТРАНСКОРДОННЕ ЗАБРУДНЕННЯ ПОВІТРЯ НА ВЕЛИКІ ВІДСТАНІ
аспірант Найчук О.А.
Загострення екологічної ситуації вимагає від кожної держави вжити заходів, щоб діяльність, яка ведеться на її території, не була причиною погіршення навколишнього середовища інших держав чи регіонів. Подальшим розвитком принципу діяльності держави стало прийняття Загальноєвропейською нарадою з навколишнього середовища (Женева, 1979) Конвенції про транскордонне забруднення повітря на великій відстані. Основними принципами діяльності сторін Конвенції ЄЕК ООН про транскордонне забруднення повітря на великі відстані є охорона людини й навколишнього середовища від забруднення повітря.

Співробітництво держав у рамках вищезгаданих актів реалізується за такими основними напрямками: взаємні консультації й переговори; моніторинг й оцінка стану навколишнього середовища; обмін науковою, технічною, технологічною інформацією, обмін фахівцями; контроль за реалізацією актів у формі періодичних доповідей, повідомлень і нарад

Конвенція встановила необхідність проведення регулярних спостережень і досліджень впливу транскордонних повітряних потоків токсичних речовин, насамперед, на природні екосистеми, а також на соціально-екологічні системи. На сьогодні прийняті 8 протоколів до вищезгаданої Конвенції, що мають особливе значення для її реалізації.

Таблиця 1 – Статус України в рамках Конвенції про транскордонне забруднення повітря та в протоколах






Підписання

Ратифікація

Конвенція 1979р.

+

+

Протокол ЕМЕП 1984р.

+

+

Протокол по сірці 1985р.

+

+

Протокол по NOx 1988р.

+

+

Протокол по ЛОС 1991р.

+

-

Протокол по сірці 1994р.

+

-

Протокол по ВМ 1998р.

+

-

Протокол по СОЗ 1998р.

+

-

Гетеборгський протокол 1999р.

-

-

Основну роль у транскордонному забрудненні практично завжди відіграють атмосферні викиди. Це пов’язано з тим, що саме в такому випадку найчастіше реалізуються можливості далекого, у тому числі транскордонного, переносу забруднюючих речовин.

Транскордонне перенесення забруднюючих речовин – це комплексна проблема, у сфері якої екологічна політика вже має науково-методичне та практичне застосування. Транскордонні впливи багато в чому ініціюють об'єднання різних країн у справі оздоровлення навколишнього природного середовища. Зрозумілим є те, що багато сучасних технологій у теплоенергетиці, хімічній та інших галузях промисловості, а також на транспорті та в сільському господарстві є потенційним джерелом ризику для суміжних країн. Розуміння важливості цієї проблеми сприяло розвитку досліджень з контролю та прогнозування транскордонних забруднень. Створюються та розвиваються міжнародні системи оцінки і керування ризиком аварійних і надзвичайних ситуацій за умов транскордонного впливу.

Вперше дослідження транскордонних переносів в Україні почали проводити на базі створених у 70-80-х роках біосферних заповідників. Однак, через слабку інтегрованість української науки в світовий та європейський природоохоронний процес, такі роботи в Україні є епізодичними, відірваними від міжнародних програм, а в Карпатах практично відсутніми. Наукові основи управління якістю атмосферного повітря на міждержавному рівні були сформовані в працях закордонних економістів: М. Аммана, С. Аткінсона, С.Я. Кофала, К. Конрада, Г. Классена, С. Круітваген, А. Крупніка, Г. Стінглера, Д. Сімпсона, Т. Селдена, Д. Сонга, Т. Тіетенберга, Н. Шафіка, а також розглянуті в роботі О.М. Теліженка.

Розвиток міжнародних відносин у сфері екологічної безпеки здійснюється на основі взаємних обов'язків і відповідальності за скорочення негативних транскордонних впливів. Україна брала участь у таких заходах і міжнародних акціях ще в рамках колишнього СРСР. У сучасних умовах вона має розробити власну систему заходів в галузі транскордонних впливів. Інтеграція в міжнародне співтовариство передбачає обов'язкове дотримання вже діючих угод і підготовку до виконання майбутніх обов'язків. Перед прийняттям нових зобов’язань, Україна повинна розглянути дії щодо кращого дотримання положень тих міжнародних угод, стороною яких вона вже є. Проте важкий економічний стан України ускладнює застосування адекватних заходів стосовно скорочення викидів у природне середовище.

Виконання вимог Європейської Конвенції по транскордонному перенесенню забруднюючих речовин, які прийняла на себе Україна, потребує проведення комплексних і системних досліджень об’єктивних передумов ефективного управління якістю атмосферного повітря на міждержавному рівні.



Методичні розробки щодо аналізу еколого-економічних збитків від катастроф техногенного характеру експрес – методом
здобувач Опанасюк Ю.А.
В Україні оцінка збитку, що завдається промисловим об'єктам і третім особам, проводиться відповідно до «Методики оцінки збитків від наслідків НС техногенного та природного характеру », затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 175. Разом з тим застосування методичних рекомендацій пов'язане зі збором і обробкою значного масиву інформації. Враховуючи вищевикладене, виникає потреба в розробці відносно простих, але досить точних методичних підходів до оцінки еколого- економічного збитку від катастроф техногенного характеру, що зменшуючи точність оцінки позволили б оперативно отримувати інформацію про еколого-економічні збитки від катастроф техногенного типу.

Експрес – метод визначення еколого- економічного збитку від катастроф техногенного характеру застосовується для проведення оперативних розрахунків величини збитку при мінімальному обсязі вихідної інформації.

Рівень деталізації питомих збитків залежить від стану реципієнтів, що усереднені за економічними районами України. Більш детальний вплив регіональних факторів можна провести за кожною областю України.

Розрахунковий принцип визначення еколого-економічного збитків експрес- методом зводиться до виразу:



, (1)

де yi – питомий збиток; Sплоща зони активного ураження; ρi- щільність реципієнтів, що потрапила в зону активного ураження; – регіональний поправочний коефіцієнт для i-го реципієнта, що характеризує відхилення районних/обласних збиткоутворюючих показників від середніх по Україні; – маса j- го викиду; – відносна небезпечність хімічної речовини, що розлилася під час катастрофи.


Матриця показників питомих збитків встановлена за результатами деталізованого розрахунку їх пореципієнтним методом за декількома небезпечними об’єктами, що знаходяться в 9 економічних районах України. Оскільки питомі показники еколого-економічного збитку розраховані як середні, для більшої точності необхідно провести процедуру коригування. Така процедура зводиться до введення додаткового поправочного коефіцієнту, що буде характеризувати рівень відхилення від середнього питомого еколого-економічного збитку для України в цілому.
Таблиця 1 – Середні питомі збитки від хімічної аварії на 1 т умовного викиду


Реципієнти

Одиниці виміру

Значення

1

2

3

1 Втрати життя та здоров’я населення

грн. на 1 тис. мешканців

98,50

2. Збиток від руйнування основних та оборотних фондів

грн. на 1 млн. грн. осн. фондів

0,45

3. Збитків від вилучення або порушення сільськогосподарських угідь

грн. на 1 тис. га земель сільсько-господарського призначення

0,61

Продовження табл. 1

1

2

3

4. збитків від втрати деревини та інших лісових ресурсів

грн. на 1 тис. га лісів

0,22

5 збитків рибного господарства

грн. на 1 тис. га водного дзеркала

69,22

6. Збитки від руйнування житлово-комунального господарства

грн. на 1 тис. грн. вартості житлово-комунального господарства

0,02

7. Збитки від знищення або погіршення якості рекреаційних зон

грн. на 1 тис. га земель природно-заповідного фонду

-

8. Витрати на ліквідацію аварії,

грн. на км2 забрудненої території

73,07

*Визначити питомі збитки від знищення та погіршення якості рекреаційних зон не виявилось можливим, внаслідок того, що при розміщенні хімічних виробництв встановлені санітарно-захисні зони і ,навіть, при крупних катастрофах рекреаційні зони не попадають в зони активного забруднення.
Таким чином, нами були розроблені методологічні аспекти експрес оцінки еколого-економічного збитку від катастроф техногенного типу. Використання цих методологічних підходів може використовуватися для швидкої та приблизної оцінки еколого-економічного збитку, що дасть змогу швидко оцінювати необхідні для ліквідації катастрофи кошти, а також для формування компенсаційних фондів та розрахунку страхових виплат.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   40   41   42   43   44   45   46   47   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка