Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка41/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   53

УДОСКОНАЛЕННЯ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ МІСЦЕВИМИ БЮДЖЕТАМИ
асист. Вишницька О.І., студент гр. АМм-31 Назаренко Г.С.
В умовах соціально-політичних реформ українська спільнота прагне до адаптації з європейськими стандартами життя. Європейський підхід до процесу формування бюджету базується на публічній оцінці ефективності рішень влади щодо формування і розподілу бюджетних коштів. Кожен громадянин, як платник податків, має право знати як ефективно та на які цілі витрачено державні кошти.

Бюджетна система України, як зазначено в Бюджетному кодексі, складається з державного та місцевого бюджетів. Місцеві бюджети є бюджетами територіальних громад сіл, їх об’єднань, селищ, міст (у тому числі районів у містах) [1].

Сучасна наука державного управління має широкий спектр засобів державного впливу на розвиток місцевих бюджетів у країні. Проте недостатність дохідної бази у регіонах, неможливість місцевих бюджетів у повному обсязі фінансувати виконання своїх обов’язків вимагають вдосконалення методів державного управління місцевими бюджетами, використання яких є актуальними в Україні. Без бюджетної самостійності місцевих бюджетів з її численними складовими і врахування податкового потенціалу кожного регіону неможлива побудова і розвиток ефективної та дієвої бюджетної системи України [2].

Місцеві бюджети мають в розпорядженні фінансові ресурси, що характеризуються недостатністю дохідної бази, також вони залежать від міжбюджетних трансфертів. Це веде до того, що місцеві бюджети не мають можливості повністю фінансувати виконання своїх зобов’язань.

Актуальність теми визначається потребою змін діючого бюджетного законодавства України, а саме надання права органам місцевого самоврядування на децентралізоване ухвалення рішень щодо розвитку підконтрольної території, узгодження видатків з місцевими потребами. Місцеві бюджети слід перетворити на реальний механізм стимулювання економічного зростання регіону.

На даний час органам місцевого самоврядування не достатньо фінансових ресурсів для ефективного управління соціально-економічним становищем територіальних громад. Це обумовлено наступними обставинами:



  1. Фінансові ресурси у більшості сконцентровані в державному бюджеті країни, що занижує значення місцевих;

  2. Між зобов’язаннями за видатками місцевих бюджетів та джерелами фінансування існує невідповідність;

  3. Низька частка податкових платежів, закріплених територіально;

  4. У структурі надходження коштів до місцевих бюджетів домінують регулюючі доходи;

  5. Централізоване встановлення нормативів відрахувань;

  6. Забезпечення видатків на соціальні потреби нормативно не врегульовані;

  7. Дотаційність місцевих бюджетів через встановлення видатків без урахування дохідних джерел;

  8. Відсутність прямого зв’язку між обсягом податків, які збираються, та доходами місцевих бюджетів.

Для того, щоб досягти зміцнення фінансової незалежності місцевого самоврядування, необхідна децентралізація фінансів. При цьому місцева влада має бути наділена більшою управлінською самостійністю та свободою з застосуванням центральними органами показників оцінки якості, що дозволятимуть оцінити, на скільки якісно виконуються делеговані повноваження.

З метою удосконалення управління місцевими бюджетами, збільшення їх доходної частини, збалансування, зменшення фінансової залежності необхідно: чітке законодавче закріплення за різними видами влади бюджетних повноважень та відповідальності; наділити органи місцевого самоврядування декількома вагомими місцевими податками, та надати право самостійно регулювати ставку та базу; формувати дохідну частину місцевих бюджетів аналізуючи податковий потенціал регіону та видаткові зобов’язання; використання стабільних нормативів відрахувань від податків державного значення до місцевих бюджетів; контролювати повноту доходів, які надходять до місцевих бюджетів.



Тож вирішення поставлених вище проблем за допомогою перелічених заходів приведе до збільшення доходної частини місцевих бюджетів, що зміцнить самостійність органів місцевої влади.


  1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс] : Закон України від 08.07.2010 р. № 2456-VI. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2456-17/print1332099879576876.

  2. Євдокієнко А. В. Шляхи вирішення проблемних питань управління місцевими бюджетами в сучасних умовах / А. В. Євдокієнко // Управління розвитком. – 2012. – №19(140). – С. 102-104.



Особливості МОТИВАЦІї ДЕРЖАВНИХ СЛУЖБОВЦІВ
доц. Древаль О.Ю., слухач гр. ДСмз-21с Швецов А.В.
Посилення вимог до діяльності органів державного управління, вимагає підвищення ефективності та результативності діяльності інституту державної служби. Висока плинність кадрів, особливо молодих і висококваліфікованих спеціалістів, низька продуктивність та якість прийняття рішень в органах виконавчої влади є наслідками слабкої мотивації проходження державної служби, що негативно відбивається на результативності діяльності державної служби в цілому [1]. Тому дослідження теоретичних та методичних підходів щодо оцінки існуючої системи мотивації державних службовців та удосконалення мотиваційних механізмів в системі державної служби є досить актуальним.

Аналізуючи сучасну систему мотивації державних службовців, перш за все слід розглянути особливості та риси, що притаманні роботі на держслужбі, а саме: творчий характер праці; широкий діапазон складності посадових обов'язків; інтенсивні контакти з різними людьми; висока моральна відповідальність; ненормований робочий день; недостатня рухливість; підвищена емоційна і психологічна напруженість; необхідність безперервного підвищення професійного і культурного рівня [2].

Проаналізував динаміку середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності за 2003-2013 рр. можемо сказати, що заробітна плата державного службовця є конкурентною з оплатою праці в інших видах діяльності (див. табл. 1). Заробітна плата державних службовців перевищує середні показники середньомісячної заробітної плати за видами економічної діяльності та займає провідне положення у соціальній сфері. Значно перевищує середню заробітну плату в сфері освіти та охорони здоров’я (див. рис. 1).

Рис. 1 – Динаміка середньомісячної заробітної плати у соціальній сфері за 2003-2013 рр


Згідно нової редакції закону [4] посадові оклади державних службовців повинні ще більш істотно збільшитися, додаючи державної служби престижності. Так, наприклад, найнижчий посадовий оклад державного службовця найнижчої підгрупи за новим законом складатиме не менше двох розмірів мінімальної заробітної плати.

Що стосується надбавок за вислугу років, то вона виплачувалася у відсотках до посадового окладу з урахуванням доплати за ранг і залежно від стажу державної служби, та доходила до 40%, якщо стаж був понад 25 років. Згідно нового закону [4] ці надбавки складають мазерну частину в сукупному доході державного службовця, так як встановлюватиметься у співвідношенні до мінімальної заробітної плати. Серед позитивних аспектів є те, що за новим законом право на отримання надбавки за вислугу років наступає після завершення першого року перебування на державній службі.



Таблиця 1

Види економічної діяльності

2003

2004

2005

2006

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

Середня заробітна плата за видами економічної діяльності

462

589

806

1041

1351

1806

1906

2239

2633

3026

3265

Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ним послуги

210

295

441

552

733

1076

1206

1430

1800

2023

2270

Промисловість

591

743

966

1212

1554

2017

2117

2580

3120

3500

3763

Будівництво

546

708

894

1139

1486

1832

1511

1754

2251

2491

2702

Торгівля і ремонт автомобілів; побутових виробів та предметів вжитку

393

508

713

898

1145

1514

1565

1874

2339

2696

3010

Діяльність готелів та ресторанів

339

429

566

735

944

1221

1267

1455

1777

2057

2249

Діяльність транспорту та зв’язку

685

843

1057

1328

1670

2207

2409

2726

3138

3474

3589

Фінансова діяльність

1051

1258

1553

2049

2770

3747

4038

4601

5340

5954

6274

Операції з нерухомим майном

526

666

899

1193

1595

2085

2231

2436

2935

3436

2757

Державне управління

576

690

1086

1578

1852

2581

2513

2747

3053

3442

3702

Освіта

340

429

640

806

1060

1448

1611

1889

2081

2527

2700

Охорона здоров’я а надання соціальної допомоги

278

351

517

657

871

1177

1307

1631

1778

2964

2366

Середньомісячна заробітна плата за видами економічної діяльності за 2003-2013 рр.*

(в розрахунку на одного штатного працівника, грн.)

За чинним законом надбавка за вислугу років починає виплачуватись державним службовцям після трьох років стажу.

Закон України «Про державну службу» [4] сприяє економічної мотивації праці державних службовців та дозволить залучати та утримувати висококваліфіковані та досвідчені кадри, запобігати проявам корупції, забезпечить конкурентоспроможність державної служби, підвищить зацікавленість державних службовців у сумлінній і результативній праці з виявом ініціативи й творчого підходу

В той же час, залишається нагальна потреба в розробці дієвих неекономічних методів мотивації державних службовців, а саме: формування чіткої системи кар’єрного зростання, оптимальна організація робочого часу, підтримка ініціативи службовців, що дозволить залучати та утримувати висококваліфіковані, досвідчені кадри та позитивно вплине на діяльність всієї системи державної служби.


  1. Щегорцова В.М. Підходи до оцінки ефективності мотиваційних заходів в органах виконавчої влади України [Електронний ресурс] / В.М. Щегорцова.// Державне будівництво. – 2011. – №1. – Режим доступу:[http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/db/2011-1/index.html]

  2. Зубенко А.С., Костянчук К.М. Мотивація трудової діяльності державних службовців [Електронний ресурс] / А.С. Зубенко, К.М. Костянчук. // Матеріали конференції «Актуальні проблеми розвитку управлінських систем: досвід, тенденції, перспективи», 20 квітня 2011 р. – Режим доступу: [http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/conf/2011-2/index.html].

  3. Офіційний сайт державної служби статистики України. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua

  4. Закон України «Про державну службу» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua


Системний підхід до визначення ефективності державної служби
доц. Древаль О.Ю., слухач гр. ДСмз-21с Чебанюк О.М.
У період кризових явищ суспільного розвитку особливої актуальності набуває визначення та підвищення ефективності системи державної служби.

На відміну від класичного визначення ефективності, як відношення корисного ефекту (результату) до витрат на його одержання, оцінити ефективність неекономічних систем досить складно, а іноді просто неможливо. Це пов’язано з тим, що державна служба – це складна система, яка залежить від багатьох факторів та має великий спектр функцій, що виконує. Позитивні прояви ефективної діяльності державної служби не можна оцінити тільки економічними показниками. Тому, важливо застосовувати системний підхід при визначені ефективності державної служби.



Відповідно до аспектів системного підходу, що зазначені в [1], у таблиці 1, нами запропоновано визначати ефективність державної служби в розрізі цільового, функціонального, інтегративного, структурного, комунікативного, управлінського та елементного підходів.
Таблиця 1 – Визначення ефективності системи державної служби


Аспект системного підходу

Сутність

Системно-цільовий підхід

Ефективність державної служби визначається як ступінь досягнення системою загальної мети або сукупності цілей свого функціонування.

Системно-функціональний підхід

Ефективність державної служби визначається повнотою виконання певних функцій системою державної служби

Системно-інтегративний підхід

Ефективність державної служби визначається ефективністю власних механізмів системи державної служб, ефективністю шляхів удосконалення та її розвитку

Системно-структурний підхід

Ефективність державної служби визначається ефективністю внутрішньої організації, ефективністю взаємодії своїх складових

Системно-комунікативний підхід

Ефективність державної служби визначається ефективністю взаємодії системи державної служби з іншими системами як по горизонталі, так і по вертикалі

Системно-управлінський підхід

Ефективність державної служби визначається ефективністю прийнятих стратегічних і тактичних управлінських рішень, що впливають на досягнення цілей та ефективність діяльності системи

Системно-елементний підхід

Ефективність державної служби визначається ефективністю елементів системи державної служби


Виходячи з наведеної систематизації, ми пропонуємо при визначенні ефективності системи державної служби враховувати не тільки сукупну ефективність її елементів (ефективність окремих органів державної служби чи місцевого самоврядування), але й оцінювати ефективність внутрішньої організації та взаємодії зі всіма складовими даної системи; оцінювати ефективність взаємодії з макросередовищем в рамках досягнення загальної мети та виконання певних функцій держави.

Ефективність окремих органів державної служби можна визначити аналізуючи структуру даного органу, співвідношення між показниками надання певних послуг з існуючими ресурсами (людськими, фінансовими, матеріальними, інформаційними, часовими) тощо. Ефективність прийнятих управлінських рішень в органах державної влади більшою мірою залежить від професіоналізму та компетенцій державних службовців, що знаходяться на керівних посадах.

Для підвищення ефективності системи державної служби, на нашу думку, серед основних організаційних змін необхідно впровадити наступне: вдосконалити організаційну структуру системи державної служби, яка б відповідала б стратегії функціонування та розвитку системи; впровадити ефективну системи розвитку персоналу, а саме, добір, ротацію, підготовку та перепідготовку висококваліфікованих фахівців державної служби; запровадити стандартні технології надання послуг, які б дозволили органам державної влади якісно та вчасно надавати відповідні послуги населенню та організаціям; впровадити якісне інформаційне забезпечення, що забезпечить прозорість та відкритість системи державної служби, адаптацію її до умов зовнішнього середовища.

Застосування системного підходу до визначення ефективності державної служби дозволить комплексно оцінити діяльність державної служби як об’єкта дослідження.


      1. Оболенський О.Ю. Державна служба: навчальний посібник / О.Ю. Оболенский. – К.: КНЕУ, 2003. – 344 с.


Розвиток ринку освітніх послуг в Україні
студент гр. М-01 Красуля М.В.
Перехід суспільства на черговий щабель цивілізованого розвитку вимагає формування світогляду нового типу, що може бути досягнуто лише за умови набуття членами суспільства відповідних знань та вмінь. Вирішальну роль в забезпеченні для цього необхідних умов має відігравати належний розвиток системи освіти.

Освіта – основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави [1]. Вона є однією із найважливіших складових людського розвитку та покликана задовольняти як потреби особистості в отриманні знань, вмінь та навичок, так і суспільства в підготовці кваліфікованих кадрів [2].

Сучасна освітня система в Україні представлена дошкільною, загальною середньою, професійно-технічною, вищою і післядипломною освітою (аспірантура та докторантура). Поява комерційних відносин у сфері освіти, формування мережі приватних навчальних закладів спричинила формування ринку освітніх послуг, як системи товарно-грошових відносин, що складаються між суб’єктами освітнього процесу для досягнення визначеної мети, яка функціонує на принципах підприємництва та законах товарного виробництва.

Сучасний ринок освітніх послуг можна охарактеризувати так:



  • поглиблення селективної функції освіти;

  • розвиток функції адаптації освіти і людини до нових можливостей навчання, перенавчання, підвищення кваліфікації;

  • посилення конкурентоспроможності та динамічності працівника на ринку праці;

  • диференціація форм і видів освітніх послуг;

  • створення напруги на ринку праці через отримання випускниками незатребуваних спеціальностей;

  • формування недержавної освіти на всіх рівнях;

  • зміна суспільної думки, в яких освіта стала сприйматися як найважливіша умова виживання, основа матеріального благополуччя;

  • орієнтація молоді на престижні професії тощо.

Освітня послуга виступає на ринку освіти товаром, хоча й досить своєрідним. Треба відмітити, що його особливість перш за все полягає у тому, що вона одночасно й надається, й споживається. Товаром на ринку освітніх послуг є знання, вміння і навички, запропоновані суб'єктами цього ринку (вузами, приватними викладачами, училищами, коледжами тощо).

Ринок освітніх послуг слід розглядати в двох аспектах: як самостійний елемент та як частину ринку праці. Однією з проблем ефективного функціонування механізму кадрового забезпечення економіки є розрізненість інтересів бізнесу, держави та навчальних закладів. Це призводить до відокремлення ринку освітніх послуг від ринку праці. У підготовці кадрів навчальні заклади орієнтується на запити абітурієнтів і їх батьків, а не роботодавців [3]. Хоча, насамперед ефективність ринку освітніх послуг виявляється лише через ринок праці, де зосереджений професійно-кваліфікаційний потенціал молодих спеціалістів і де відбувається їх професійна самореалізація. Формування ринку освітніх послуг в Україні можливе шляхом досягнення збалансованості між попитом і пропозицією на ринку праці.

Інвестиційна політика в освітній сфері України, як відомо, поступається іншим країнам із перехідною економікою за рівнем інвестицій. Причинами такої ситуації є нестабільність податкового законодавства і високий рівень оподаткування факторів праці та капіталу

В останні роки в Україні відбулися певні позитивні зміни у справі вдосконалення системи вищої освіти. Результативним був процес упорядкування мережі вищих навчальних закладів на центральному і регіональному рівнях управління. Виконано значну частину програми оптимізації мережі вищих закладів освіти І-ІІ рівнів акредитації, ліквідовано дрібні та безперспективні технікуми, училища, укрупнено однопрофільні навчальні заклади, деякі з них стали структурними підрозділами закладів вищих рівнів акредитації – інститутів, академій, університетів. Сьогодні Україну зараховують до країн з так званими мегасистемами вищої університетської освіти, тобто до країн, де у вищих навчальних закладах навчається понад 1 млн. студентів [4].




        1. Закон України «Про освіту» №1060-XII [Електронній ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1060-12.

  1. Чекаловська Г.З. Ефективність функціонування ринку освітніх послуг в Україні: проблеми та перспективи. [Електронній ресурс]. – Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/sre/2012_3/59.pdf.

  2. Регулювання взаємодії ринків освітніх послуг та праці на основі механізму управління їх якістю // Мартякова О.В., Сныгова С.М., Мудра О.В. [Електронній ресурс]. – Режим доступу: http://mmi.fem.sumdu.edu.ua/sites/default/files/mmi2013_3_154_168.pdf

  3. Статистика освітніх послуг [Електронній ресурс]. – Режим доступу : http://ua.convdocs.org/docs/index-130049.html.


Науковий керівник: асист. Смоленніков Д.О.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   37   38   39   40   41   42   43   44   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка