Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка34/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   53

СУЧАСНІ ПРОБЛЕМИ ПРОДУКЦІЇ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗАРУБІЖНИХ РИНКАХ
аспірант Петрак Л.О.
Промисловість є однією з найважливіших галузей економіки. Вона забезпечує економічне зростання, соціальний розвиток, науково-технічний прогрес країни. У структурі промисловості України питому вагу займає машинобудування, яке є стратегічно важливою високотехнологічною галуззю економіки нашої держави та здатне забезпечити для країни гідне місце в міжнародному розподілі праці і значно підвищити її конкурентоспроможність на світовому рунку. Тому набуває актуальності необхідність постійного контролю за станом і розвитком промисловості в цілому та машинобудуванні зокрема.

Проблеми розвитку машинобудування є частиною загальних питань економіки, які потребують вирішення на нових засадах інноваційного соціально-економічного розвитку країни. Так однією з головних проблем, що склалася на сьогоднішній день в Україні, є проблеми з якими зтикається продукція вітчизняної промисловісті на зарубіжних ринках.

Велике значення для України має експортний потенціал українського машинобудування. Він пов’язаний з історичним впливом в регіоні СНД, де вагома частка виробничих потужностей СРСР була розташована в Україні, а найбільш великий попит був у Росії. До таких історичних зв’язків можна віднести торгові відносини СМНПО ім.Фрунзе, яке є одним з двох найкрупніших постачальників «Газпрому» з часкою в закупівлі останнього на рівні 15-40 %. Слід зазначити, що лише 20-40 % продукції вітчизняного виробника використовується в країні, решта експортується до Росії та інші країни колишнього радянського союзу. Таким чином головний ризик для машинобудування складається в зменшенні попиту з боку основного зовнішньоекономічного партнеру в цьому секторі, а саме Росії.

Машинобудівні підприємства поступово відкривають нові ринки, такі як Індія, Китай, ЄС, країни Латинської Америки. Головним чином там купують продукцію енергетичного машинобудування (турбіни, компресори, генератори, трансформатори), авіадвигуни, космічну та військову техніку. Експерти зазначають досить високу конкурентоспроможність продукції, яка виробляється українськими машинобудівниками саме в цих напрямках.

До останнього часу попит на машинобудівну продукцію в країнах співдружності залишався стабільним. Проте політично-економічна ситуація, що склалася в України негативно вплинула на промисловість.

Аналізуючи обсяги експорту товарів з України, згідно з даними державного комітету статистики, за січень 2014р спостерігається зменшення експорту продукції промислових підприємств до Росії на 32,6 %, проте необхідно відмітити динаміку збільшення експорту до Китаю (23,5 %), Польщі (22,5 %), Німеччини (15,2 %), Туреччини (8,1 %) та Єгипту (83,7 %). Ця ситуація одразу спричинила зменшення обсягів виробництва. Так у січні –лютому 2014р індекс промислової продукції порівняно з відповідним періодом минулого року становить 95,8 %. У машинобудуванні взагалі обсяги виробництва продукції зменшились на 18,4 %.

На даний час спостерігаються негативні зрушення у машинобудівній галузі, що є наслідком значної низки проблем, з якими стикаються машинобудівні підприємства. А саме низький рівень інноваційної активності, відсутність державної підтримки, повільний розвиток підгалузей машинобудування, значний обсяг виробництва у тіньовому секторі, відсутність коштів на модернізацію та проблеми з експортом на традиційних ринках. Саме ці проблеми не дають сектору розвиватися на повну міць.

Таким чином, одним з найважливіших напрямків розвитку машинобудування на сьогодні є забезпечення виробництва конкурентоспроможної продукції як власних галузей, так і галузей реального сектора економіки. Формування конкурентних переваг вітчизняних машинобудівних підприємств рекомендується здійснювати такими шляхами: впровадження нових технологій, орієнтація на потреби споживачів, диверсифікація виробництва, зміна вартості чи наявності компонентів виробництва, зміна державного регулювання. Перераховані заходи допоможуть не тільки стабілізувати й надалі розвивати машинобудівний комплекс всередині країни, але й за її межами також, що є однією з найважливіших умов виходу держави на світовий ринок.




      1. Державний комітет статистики в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.

  1. Карачина Н.П. Машинобудування України: сучасний стан, тенденції та перспективи розвитку за умов економічниї кризи. [Електронний ресурс]. / Карачина Н.П. // Менеджмент та підприємництво в Україні: етапи становлення і проблеми розвитку. – Л.: Видавництво національного уніваритету «Львівська політехніка». – 2009. – № 647. – С.64-70. – Режим доступу: http://www.ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/2881/1/11.pdf.

  2. Розміщення продуктивних сил України: навч.-метод. посібник для самост. / Вивч. дисц. С.І. Дорогунцов, Ю.І. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К. :КНЕУ, 2000. – 364 с.

  3. Сайт журналу «Урядовий кур’єр». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukurier.gov.ua/uk/articles/ekonomika-ukrayini-za-sichen-lyutiy-2014-roku/.

  4. Сайт журналу «Машиностоение Украины и мира». [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrmach.dp.ua/2014/02/06/ukraina-mashinostroiteli-teryayut-rossijskij-rynok.html.




РОЗДІЛ 23


МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНІЗАЦІЙ

МЕНЕДЖМЕНТ ОРГАНИЗАЦИЙ

ORGANIZATION MANAGEMENT

http://kursykrasoty.ru/wp-content/uploads/2012/11/083eb4e3e867.gif
Оцінка ефективності АУТСОРСИНГу В АПК
студент гр. М-01 Артеменко В.А.
Одним з напрямків довгострокової трансформації України в успішну державу є підтримка існуючих та створення нових фермерських господарств. Одним з учасників ринку АПК є приватне фермерське господарство "Артеменка" (далі ФГ), засновником і власником якого є Артеменко А.М. Воно працює у с. Козацьке, Конотопського району, Сумської області з січня 1995 року та займає високі конкурентні позиції не лише в районі,а й за його межами.

ФГ вирощує такі види продукції: зернові культури, сою, соняшник, картоплю, фрукти.

Чисельність персоналу складає 4 особи. Земельними ресурсами господарства є власні землі.

В ході пошуку шляхів підвищення ефективності управління ключовими ресурсами підприємства, нами було розглянуто такий метод як аутсорсинг. Аутсорсинг (в перекладі з англ. "оutsourcing" – outside resource using – використання зовнішніх ресурсів) – передача організацією частини своїх виробничих функцій або певних бізнес – процесів на обслуговування іншій організації – виконавцю, що спеціалізується в даній області [1].

Основний принцип аутсорсингу звучить таким чином: "залишаю собі тільки те, що можу робити краще інших, передаю зовнішньому виконавцеві те, що він робить краще інших" [2].

На наш погляд, в умовах сучасної жорсткої конкуренції, цей принцип є найдоцільнішим рішенням для досягнення високої ефективності і конкурентоспроможності підприємства, для міцного закріплення на ринку, особливо, якщо при цьому буде дотримуватися важливе співвідношення "ціна – якість".

Основними цілями аутсорсингу Гавриленко К. [2] називає такі: поліпшення якості товарів і послуг при конкретних виробничих витратах; збільшення фінансової стійкості підприємства за рахунок мінімізації витрат, але при цьому зберігаючи певний рівень якості продукції і послуг. Таким чином, суть аутсорсингової діяльності полягає в економії часу і грошей, а також, у концентрації організації на своїй профільній діяльності.

Основою прийняття рішення щодо використання аутсорсингу є оцінка економічної доцільності його застосування. В академічній літературі вітчизняними авторами надано методичні рекомендації щодо такої оцінки.

Наприклад, Анікін Б.О. [1] вважає, що слід обрати замовлення послуг аутсорсера у випадку, коли співвідношення, подане у формулах (1,2) більше одиниці.
(1)
І навпаки, якщо співвідношення менше одиниці:
, (2)
реалізація бізнес-процесу власними силами є більш ефективною, оскільки використання аутсорсингових схем не призведе до зниження витрат.

Розглянемо економічний ефект від застосування аутсорсингу у ФГ на період збирання урожаю зернових культур (аутсорсером є ТОВ АФ "Козацька"). Виходячи із розрахунку витрат на оплату праці робітників, яких необхідно утримувати в штаті ФГ протягом польових робіт, припустимо, що частину персоналу буде запрошено ззовні, та оплата їх частини роботи буде здійснюватися за відрядною формою.

Порівняння витрат на оплату праці штатних робітників та альтернативних витрат у разі аутосорсингу показало, таке: загальна кількість, необхідна для нормального функціонування ФГ – п’ять трактористів та два механіки, але така чисельність необхідна протягом сезонних робіт; у міжсезоння достатньо трьох трактористів та одного механіка. Таким чином, у разі відмови від утримання в штаті додаткових одиниць – двох трактористів та одного механіка, витрати скорочуються на 28 800,00 грн.

Можна зробити наступний висновок, що ФГ вигідніше утримувати одного механіка та трьох трактористів, а двох трактористів запрошувати у компанії-аутсорсера в самий пік сезонних робіт – влітку.

Згідно методики Анікіна Б.О., показник ефективності аутсорсингу для замовляння послуг тракториста можна прорахувати таким чином, використовуючи дані щомісячної оплати праці однієї штатної одиниці:
. (3)
Таким чином, розрахунки доводять ефективність застосування аутсорсингу для виконання вищезазначеного виду робіт, оскільки використання аутсорсингових схем призводить до зниження витрат.


  1. Анікін Б.А. Аутсорсинг і аутстафінг: високі технології менеджменту / Анікін Б.А. – М.: ІНФРА – М, 2007. – 187 с.

  2. Гавриленко К. Аутсорсинг як інструмент зниження витрат у системі стратегічного управління / К. Гавриленко // Актуальні проблеми економіки. – 2009. – 1 (91). – С. 104-109.


Наукові керівники: ст. викладач Байстрюченко Н.О., доц. Швіндіна Г.О.
МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ НЕФОРМАЛЬНИМИ ГРУПАМИ
ст. викладач Байстрюченко Н.О., студент гр. М-01 Стрига В.Д.
Неформальні групи відіграють визначальну роль у ефективному функціонуванні організації. Нами запропоновано визначати неформальні групи, як неофіційне об`єднання двох і більше осіб, які взаємодіють між собою, здійснюють спільні дії протягом досить довгого проміжку часу

Механізм управління неформальними групами являє собою визначений набір правил, яких має дотримуватися керівник організації, основними з яких є: визнання існування неформальної групи та дослідження факторів, які впливають на ефективність функціонування неформальних груп (рис. 1).

1. Стихійне поєднання людей

2. Поява загальних емоцій

3. організаційне об’єднання – поява лідера

4. поява нових ролей і статусів – виникнення ієрархії

5. формування довгострокових цілей – поява групових норм

Етапи утворення неформальних груп

- необхідність спілкування

- залежність один від одного

- наявність загальних інтересів

- відчуття приналежності

- необхідність у взаємозахисті

- необхідність у взаємопідтримці

Причини утворення неформальних груп

Фактори впливу:

- розмір групи – згуртованість

- склад групи – конфліктність

Фактори впливу:

- групова динаміка – ролі

– групові норми – статус

- групова одностайність

Характеристики неформальних груп

Соціальний контроль

Наявність лідера

Опір змінам

санкції

норми


заохочення
Рис. 1 – Механізм формування неформальних груп в організації
Керівництво організації має розуміти, що ці групи динамічно взаємопрацюють з формальними.

В кожній організації існує деяка офіційна структура, з допомогою якої, інформація передається по призначенню. Але вся ця інформація доповнюється іншою інформацією, передача якої залежить від бажання робітників поділитися нею, навіть коли це офіційно не дозволено, або навіть заборонено.

Система неофіційної передачі інформації являється одночасно необхідною, неминучою та навіть може дратувати. В той же час, вона часто дає змогу організації швидше, ніж по формальній процедурі отримувати інформацію і пристосовуватися до змін умов які виникають, в той же час вона вносить розлад в офіційне відношення повноважень і ускладнює координацію. Досить часто, неофіційно передана інформація буває спотвореною, або навіть невірною, оскільки вона не підпорядковується офіційному контролю.

Гнучке використання розвинутої системи формальної, та особливо важливо неформальної передачі інформації дає можливість організації виконувати свої обов`язки швидко та оперативно. При цьому, співробітники можуть досягнути повноти розуміння, а керівництво організації досягти більшого впливу на неформальні групи, що було б неможливо при наявності лише формальної системи.

Керівництвом можуть прийматися певні методи для управління неформальними групами:


  1. консультації с групами (групи краще реагують на рішення які їх зачіпають, якщо с ними порадитися, оскільки це означає, що їхня думка важлива для організації);

  2. навчання та навіювання (керівництво має сформувати лояльність групи шляхом навчання та пропаганди, це можуть бути спеціальні навчальні курси та загальні збори та інші способи.);

  3. забезпечення лояльності керівників (після того, як адміністрація досягає лояльність своїх керівних робітників, вони починають захищати їхні інтереси перед групою);

  4. зміна робочого місця співробітника (переводять особу до іншого відділу, що призведе до того, що людина більше самоототожнюється с організацією);

  5. визнання природних лідерів (виявлення лідеру та управління ним);

  6. обмін інформацією в організації ( є формальний та неформальний обмін інформацією).

Отже, ми можемо зробити такі висновки:

  • З неформальними групами треба не боротися, а співпрацювати. Тобто, направити їхню роботу у правильне русло, що піде на користь організації.

  • Без неформальних груп неможливе функціонування організації, оскільки вони завжди будуть виникати.

  • Неформальні групи співпрацюють с формальними, і цим самим доповнюють їх.


СОВЕРШЕНСТВОВАНИЕ СИСТЕМЫ УПРАВЛЕНИЯ ЗАТРАТАМИ НА ПРЕДПРИЯТИЯХ
студент гр. М-02. Бердыева Г.
С развитием конкуренции на рынке и снижением нормы прибыли перспективы развития предприятия в значительной степени зависят от поведения затрат и управления ими. Умение планомерно и рационально управлять затратами в периоды ухудшения конъюнктуры рынка повышает шансы на выживание. Также при благоприятных экономических условие важной становится задача оптимального распределения ресурсов между текущей и инвестиционной деятельностью. Это возможно сделать, если на предприятии действует продуманная система управления затратами.

Исходя из актуальности обозначенной проблемы, целью исследования является определение основных направлений совершенствования системы управления затратами на предприятиях. Объектом исследования является система управления затратами на предприятии с учетом существующих проблем их планирования, формирования, учета и контроля. Предметом исследования являются теоретические основы улучшения функционирования системы управления затратами.

Построение и совершенствование системы управления затратами на предприятиях предлагается осуществлять путем [2]: выделения основных понятий и процедур, системы управления затратами; выявления существующих проблем формирования и контроля затрат на предприятии; формирования модели управления затратами с учетом особенностей отрасли и предприятия; построения информационной системы; адаптации документооборота в информационной системе; распределения ответственности за формирование затрат и создание механизма мотивации и стимулирования их снижения.

Основные понятия и процедуры в системе управления затратами рассматриваются по трем направлениям: 1) планирование расходов; 2) учет и контроль расходов; 3) корректирующее влияние на процесс формирования затрат.

Корректирующее влияние на процесс формирования затрат предусматривает три основные цели, которые должны постоянно находиться в поле зрения лиц, ответственных за управление затратами, а именно [2]: поддержка соответствия между фактическими затратами ресурсов и их нормативно-плановыми показателями; достижение экономии за счет снижения затрат ресурсов по сравнению с нормативными затратами без снижения полезного эффекта расходов; приведение объема и графика расходования ресурсов в соответствие с изменением производственных и финансовых возможностей предприятия.

Выявление существующих проблем (диагностика) формирования и контроля расходов на предприятии сводится к определению причин недостаточной оперативности учета, отсутствия надежных критериев оценки эффективности деятельности в области управления затратами, неэффективной системы мотивации.

Формирование желаемой модели управления затратами включает следующие этапы: разработка системы норм и нормативов по отдельным позициям статей расходов; внедрение системы планирования контроля, расчета и факторного анализа отклонений фактических данных от плановых; установление ответственности руководителей центра затрат за выполнение плановых заданий по регулируемым видам затрат; утверждение порядка сбора и передачи данных; налаживание данных в режиме реального времени по мере формирования первичных документов по затратам; разработка и внедрение системы поощрения за достижение экономии затрат.

Построение информационной системы должна сочетать в себе три уровня управления процессами на предприятии [1]: 1) управление бизнес-процессами; 2) управление проектно-конструкторскими разработками; 3) управление технологическими процессами производства.

Таким образом, совершенствование системы управления затратами нацелено на постоянный поиск и выявление резервов экономии ресурсов, нормирование их расходов, планирование, учет и анализ затрат по их видам, стимулирования ресурсосбережения и снижения затрат с целью повышения эффективности финансово-хозяйственной деятельности предприятия.


      1. Кривов'язюк І.В. Інноваційний підхід до вибору стратегії антикризового управління підприємством / І.В. Кривов'язюк // Актуальні проблеми економіки. − № 11 (149). − 2013. − С.77-84.

      2. Єгупов Ю.А. Системний підхід до планування ресурсного забезпечення виробничої програми підприємства / Ю.А. Єгупов // Актуальні проблеми економіки. − № 10 (148). − 2013. − С. 126-137.


Научный руководитель: ассист. Бондарь Т.В.
ТЕОРЕТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ УПРАВЛЕНИЯ КАЧЕСТВОМ ПРОДУКЦИИ
доц. Дегтяренко А.Г., студент гр. М-01 Федоришин Н.В.
В условиях глобализации рынка, проблема качества актуальна для всех стран и организаций, так как только продукция высокого качества может быть конкурентоспособной. Эта проблема многогранна и имеет социальный, экономический, научно-технический и организационный аспекты.

Социальный аспект проблемы, с одной стороны, отражает задачи своевременного доведения качества продукции в соответствие с требованиями потребителей, а с другой – задача повышения качества самого труда. Экономический аспект проблемы – повышение качества является основой повышения эффективности экономики страны. Научно-технический аспект проблемы раскрывает тесную связь между повышением качества и ростом темпов научно-технического прогресса. Организационный аспект проблемы отражает зависимость повышения качества от организации общественного производства в целом.

Чрезвычайную актуальность приобретает проблема управления качеством для Украины, поскольку стремление интегрироваться в европейские и мировые экономические структуры требует усвоения новых правил игры, которые диктует рыночная экономика.

Современная рыночная экономика ставит принципиально новые требования к качеству товаров. Это связано, в первую очередь, с тем, что благосостояние предприятий на современном рынке зависит от конкурентоспособности их продукции, которая все в большей степени зависит от ее качества.

Обеспечение качества – это своевременное выполнение запланированных мероприятий, необходимых для уверенности в том, что продукция или услуга удовлетворяют требования показателей качества на конкретное изделие. Управление качеством продукции должно осуществляться систематически, то есть на предприятии должна функционировать такая система управления качеством продукции, которая обеспечит ответственность, процедуры, процессы и ресурсы, необходимые для управления качеством продукции.

Общее руководство качеством на предприятии является аспектом общей функции управления, определяет и проводит политику повышения качества. Достижения необходимого уровня качества продукции требует привлечения к участию в решении проблемы качества всех работников предприятия, а ответственность за общее руководство работой по достижению необходимого качества несет высшее руководство. Общее руководство по повышению качества продукции включает оперативное планирование, распределение ресурсов и другие систематические действия, такие как планирование качества, проведения соответствующих работ и оценка.

На международном рынке в понятие качества включается все, что воспринимается потребителями и, в частности: физические свойства, функциональные характеристики, конструктивные и эргономические параметры, безопасность пользования товаром, упаковка, дозировка и т.д.. В понятие качества входит также и безопасность пользования товаром, который включает в широком смысле и показатели экологии.

Украина, формируя свою систему управления качеством продукции, должна использовать зарубежный опыт таких стран, как Япония, США и стран Западной Европы. Такой подход уменьшит затраты на собственные разработки системы управления качеством и поможет избежать ошибок (но с учетом специфического украинского менталитета).


Таблица 1 – Сравнительная характеристика подходов к управлению качеством


Западный поход

Восточный поход

Качество основано на стремлении к постоянному снижению уровня затрат

Качество основано на низком уровне дефектов

Главная цель – прибыль

Главная цель – качество

Качество – условие его получения

Прибыль – следствие высокого качества

Получение согласия поставщика на выполнение требований к качеству со стороны потреби теля

Получение согласия на требования потребителей к качеству

Общие идеи в области качества

Строгая политика качества ко всем процессам

Качество товаров и услуг – это сложный социально-экономический феномен, в котором фокусируется пересечения интересов потребителя и производителя. На успех на рынке, то есть на успех у потребителя могут рассчитывать только те производители, которые способны оперативно удовлетворять различные и довольно нестабильны потребности потребителей. Выигрыш конкретному производителю обеспечивают преимущества его системы управления качеством. Поэтому в развитых регионах мира на протяжении нескольких десятков лет экономической конкуренции постепенно заменяла конкуренция стратегий развития производства и конкуренция систем обеспечения качества продукции и услуг.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   30   31   32   33   34   35   36   37   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка