Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка33/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   53

ОСОБЛИВОСТІ ВЕДЕННЯ БІЗНЕСУ ДЛЯ ІНОЗЕМЦІВ В АВСТРАЛІЇ
асист. Голишева Є.О., cтудент гр. ПР-21 Стовпак О.
У XXI столітті відбувається закономірний процес посилення взаємозалежності усіх країн світу в усіх сферах суспільного життя, який отримав назву – глобалізація, тому бізнесмени та інвестори вкладають кошти та купують нерухомість у найбільш сприятливих регіонах світу.

У цьому матеріалі ми розглянемо специфічні законодавчі, фінансові та психологічні особливості ведення бізнесу для досягнення максимальних результатів у ході ділових контактів з австралійцями.

Наукова новизна цієї роботи полягає в аналізі взаємозалежності між бізнесом і психіко-культурними традиціями жителів Австралії.

В Австралії власний бізнес дозволяє отримати іноземцям довгострокову візу. Він також надає переваги при купівлі вторинної нерухомості. Це пояснюється тим, що якщо іноземець-фізична особа втрачає право на постійне місце проживання на території країни і залишає її, він повинен продати наявне у нього вторинне житло. Але у разі володіння австралійською компанією, нерухомість при виїзді продавати не потрібно.

Якщо іноземний громадянин не має на меті подальше ведення бізнесу, а тільки зацікавлений у придбанні нерухомості, то зазвичай організовуються трасти (Trust). Якщо іноземець отримав роботу або займається успішним бізнесом, то будь-який банк відкриє йому «кредитну лінію» на будь-яку покупку (дім, квартира, машина, меблі тощо) строком до 25 років. Будь-які питання фінансування вирішуються автоматично шляхом взаєморозрахунків між банком і роботодавцем. Необхідно лише час від часу «виймати готівку з банкомату» на дрібні витрати. Поняття «гарна робота» має на увазі отримання медичного страхування, пенсійного забезпечення, можливість відвідувати дітям приватні школи и т.д.

Відкрити компанію можна тільки за участі в компанії австралійського резидента. При покупці бізнесу потрібно зважати на поради декількох незалежних спеціалістів (тобто тих, що не працюють в компанії, яку ви придбаєте). Зазвичай – це команда юристів і економістів. Договір купівлі-продажу чи ведення справ підписується юристами і обов’язково перевіряється економістом, котрий добре ознайомлений з відповідною діяльністю. Основний принцип: головне не відкрити бізнес, а втримати його. Іноземці повинні знати правила торгівлі спиртними напоями. Перш ніж їх продавати, хазяїн бістро чи ресторану повинен закінчити курси лікерної справи і отримати спеціальну ліцензію (268 дол.). Ці заняття – обов’язкова умова отримання ліцензії. З випискою про закінчення курсів потрібно йти в місцевий суд. Через тиждень суд видасть ліцензію на торгівлю спиртним, якщо у позивача не має кримінального минулого (на території Австралії). Документи оформлює австралійський адвокат.



В Австралії, щоб роботодавець оформив іноземцю запрошення на роботу з-за кордону, він повинен офіційно довести представникам влади, що в своїй країні не може знайти відповідного спеціаліста. Як правило, це обходиться фірмі в сумі від 20 000 до 70 000 дол. Витрати роботодавця за запрошенням до себе спеціаліста з-за кордону зазвичай рівні зарплатні цього спеціаліста за півроку. Особливості характеру і поведінки корінних австралійців призводять до того, що бізнесменам інших країн достатньо трудно знайти с ними спільну мову. Успіху в діловому спілкуванні з австралійськими бізнесменами можна досягти, якщо виражати свої потреби і бажання, описувати перспективи намічених ділових контактів прямо, включаючи особливо значимі для двох взаємодіючих сторін фінансові пункти контракту.

Таким чином, регламентованість, чітка структура і відповідність прийнятим нормам формулює основні особливості проведення успішного бізнесу. Австралійці відносяться до моноактивної крос-культурної психології, що впливає на методи та способи організації їхньої роботи та кооперацію з іноземними партнерами. Результативність ділових контактів прямо пропорційно залежить від урахування іноземцями всіх особливостей і характерних рис жителів Австралії та готовності використовувати планомірну стратегію ведення взаємовигідного бізнесу.




      1. Севастьянова К.Д. Взаимодействие с зарубежными партнёрами в сфере бизнеса на примерах стран, относящихся к разным типам кросс-культурных психологий / К.Д. Севастьянова // Молодой ученый. – 2012. – № 12. – С. 422.

      2. Бізнес в Австралії [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.pro100life.com.ua/volodinnya-nerukhomistyu/biznes-v-avstraliji

      3. Открытие своего дела в Австралии [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.openbusiness.ru/html_euro/australia_open4.htm.



ЕКОНОМІКА ЗНАНЬ ЯК ОСНОВА СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ У XXI СТОЛІТТІ
проф. Ілляшенко С.М., студент гр. УДм-21 Рот-Сєров Є.В.
В сучасних умовах розвитку постіндустріального суспільства базовою передумовою соціально-економічного зростання є конкурентоспроможність у сфері продукування, обробки та розповсюдження нових знань в усіх галузях національної економіки. Саме тому використання стратегії розвитку інформаційно – знаннєвого суспільства набуло поширення серед розвинутих країн світу. Адже саме знання є тим ресурсом, який може забезпечити стійкий, довготривалий розвиток в будь-якій сфері національної економіки.

Поняття «економіки знань» вперше згадується у другій половині XX століття у наукових працях Ф.Махлупа. Останнім часом світова економічна література визначає економіку знань, як основне джерело і ключовий фактор розвитку як матеріального, так і нематеріального виробництва. Адже в сучасних умовах глобалізованого економічного розвитку наукові знання та унікальні навички їх носіїв безумовно слугують основним чинником ефективності будь-якої економічної системи.

Головною сутністю концепції економіки знань є використання інтелектуального капіталу для продукування нових, конкурентоспроможних видів продукції, технологій, а також надання послуг на якісно новому рівні.

Узагальнення підходів, запропонованих світовою практикою дозволяє визначити основні п’ять складових елементів, без яких розбудова економіки знань не є ефективним чинником стрімкого соціально-економічного зростання національної економіки:



  • Інституційний режим та економічні стимули. Чітка державна політика в цьому напрямку дозволяє вдало заохочувати всіх суб’єктів економічної діяльності до використання національних та глобальних знань в усіх галузях національної економіки;

  • Якісна та безперервна освіта для всіх верств населення країни. Результатом перебудови системи освіти може стати формування в майбутньому суспільства висококваліфікованих, творчих особистостей, які здатні до продукування нових знань на якісно-новому рівні, адже саме інтелект кожного індивідуума є головним ресурсом та рушійною силою в розвиненому інформаційному суспільстві;

  • Сучасна ефективна інноваційна система, яка здатна забезпечити ефективну трансформацію результатів інтелектуальної діяльності у виробничу сферу, та сприяє досягненню високого рівня прибутковості в галузях економіки та збільшення соціально-економічного рівня розвитку;

  • Динамічна інформаційна інфраструктура, на яку покладено функції безперервного інформаційного забезпечення всіх суб’єктів економічних відносин на державному рівні;

  • Держава, яка виступає як ініціатор та координатор глобальних економічних перебудов та забезпечує становлення та розвиток економіки знань.

На сучасному етапі розвитку глобальної економіки очевидним є те, що інвестиції у розвиток інтелектуального капіталу зростають значно швидше, ніж інвестиції в основний капітал. Ця тенденція пов’язана насамперед із збільшенням інтелектуальної складової у виробничих процесах на всіх рівнях та в усіх галузях економіки. У зв’зку із цим провідними міжнародними фінансовими організаціями були розроблені методики оцінки готовності до переходу на новий рівень економічного розвитку, а саме переходу до економіки знань.

Оцінка проводиться за допомогою визначення Індексу економіки знань (Knowledge Economy Index), який базується на визначенні середньоарифметичного з чотирьох агрегованих індексів: економічне стимулювання та інституційний режим (Economic Incentive Regime), розвиток інноваційної системи (Innovation), індекс людського капіталу та розвитку освіти (Education), розвиток сфери інформаційних та комунікаційних технологій (ICT).

Нормалізований показник для кожної країни розраховується як співвідношення кількості країн, показники яких гірші за дану, до кількості усіх країн, що розглядаються. Розрахований показник варіює від 0 до 10. Інформація щодо індексу економіки знань, розрахованого за даними 145 країн світу, розміщена і постійно оновлюється на офіційному сайті Всесвітнього банку, починаючи з 1995 року

Станом на 2012 рік Україна займала 56 місце у світовому рейтингу за показником розвитку економіки знань. Лише за показником освіти і людського капіталу Україна наближається до розвинутих країн світу (8,26 з максимальних 10). Проблемними сферами залишається інституціональне забезпечення розвитку інноваційної діяльності та неможливість трансформації її результатів у прибуткову виробничу діяльність.

Основними проблемами, що гальмують перехід України до інноваційної моделі розвитку є: відсутність чітко визначених на державному рівні пріоритетних напрямів розвитку науки та техніки, неготовність впровадження у виробничу діяльність результатів наукових розробок у зв’зку із необхідністю значного переоснащення виробничих потужностей, відсутність чіткої законодавчої бази щодо процедур фінансування фундаментальних досліджень та модернізації матеріально-технічної бази, недосконалість механізму комерціалізації наукових розробок.

Концепція економіки знань стала сьогодні основною теоретичною базою політики економічного зростання. Вона розкриває нову роль і місце інтелекту людини в суспільстві. У зв’язку із прискоренням темпів розвитку технологій доступність знань стає найважливішою умовою для участі країни у глобальній конкуренції.


ЩОДО ПРОБЛЕМ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИКИ ІМПОРТОЗАМІЩЕННЯ НА ВІТЧИЗНЯНИХ ПІДПРИЄМСТВАХ ПРОМИСЛОВОГО СЕКТОРУ
аспірант Кисіль Т.В.
Низька технологічність багатьох українських промислових виробництв, слабка інноваційна активність підприємств спричинили утворення вільних ринкових ніш, які заповнив імпорт – переважно інноваційною, сучасною, якісною продукцією. Знизити міру імпорту можливо шляхом впровадження процесу модернізації виробничих потужностей, новітніх стратегій розвитку підприємств у ринкових умовах задля їх інтенсивного розвитку та зайняття конкурентних позицій у галузі. Зовнішньоторгівельний баланс високотехнологічної продукції показує, що на сьогоднішній день в Україні відмічається стійка тенденція зниження переважно за рахунок значного перевищення імпорту над експортом у ринкових відносинах.

Реалізація напрямку розвитку високотехнологічної промислової продукціє є першочерговим фактором розвитку та стабілізації економіки країни. Таке виробництво супроводжується зниженням матеріалоємності, енергоємності та підвищенням конкурентоздатності виготовляємої продукції.

Основою зростання національної економіки є розвиток промисловості, окремі види діяльності якої можуть бути експортоорієнтованими, імпортозаміщуючими чи нейтральними. Суб’єкти господарювання, що займаються імпортозаміщенням у власному виробництві, сприяють збалансуванню торгових потоків та зростанню економіки. Імпортозаміщення розглядається як процес вітчизняного виробництва конкурентоспроможних замінників імпортної продукції чи комплектуючих при виготовлення складної високотехнічної продукції, який дозволяє забезпечувати потреби внутрішнього ринку та збільшувати експорт товарів із високою доданою вартістю з метою збалансування торговельного балансу країни. Ефективне імпортозаміщення може бути чинником економічного зростання як через створення нових робочих місць, розвиток сучасних технологій виробництва і менеджменту, так і отриманням прибутку, який може бути конвертований у інвестиції [1].

Високий рівень імпортозалежності України у поєднанні з низькою конкурентоспроможністю більшості галузей формує ризики розвитку економіки у наступні роки. Слід зазначити, що імпортозаміщення у промисловості тісно пов’язане з реалізацією моделі інноваційного розвитку та стимулюванням імпортозаміщуючого виробництва [2].

Реалізація цієї стратегії потребує кардинального покращення інвестиційного клімату в Україні, запровадження ефективної промислової політики, втілення в реальне економічне життя інноваційної моделі розвитку.

Існують деякі проблемні аспекти стосовно реалізації політики імпортозаміщення у реальному часі. Наведемо деякі з них:



  1. Відсутність позитивних зрушень у промислових галузях економіки України.

  2. Відсутність механізмів правового регулювання високотехнічного сектору економіки.

У повній мірі реалізувати потенціал високотехнологічного сектору і, як наслідок, зайняти більш потужні позиції на світовому ринку технологій України не дозволяє недостатня конкурентоспроможність на зовнішніх ринках, а також ряд внутрішніх чинників, серед яких: обмежений доступ приватного капіталу до високотехнологічного сектору економіки України; відсутність системи фінансування не дозволяє консолідувати внутрішні ресурси для спрямування у високотехнологічні галузі економіки; низька активність вітчизняних підприємств у створенні на довірній основі високотехнологічних об’єднань для реалізації окремих науково-виробничих проектів за участі українських підприємств та провідних компаній інших країн; відсутність системи податкових стимулів використання винаходів, впровадження результатів НДДКР, нових технологій [3].

Органам управління підприємство, галуззю, країною необхідно звернути увагу на нереалізований потенціал, наявність ресурсів та можливості науково-промислового комплексу, зокрема технології. Випуск високотехнологічної продукції сектору промислового виробництва при залученні стратегії імпортозаміщення з подальшою експортоорієнтовною діяльністю може слугувати в перспективі як важіль зростання конкурентоспроможності продукції як на внутрішньому, так і зовнішньому ринках.




  1. Мазаракі А. «Імпорт та перспективи імпортозаміщення в Україні» / Мазаракі А., Мельник Т. // Вісник КНТЕУ. – 2012. – № 6. – С. 5-15.

  2. Проект розпорядження «Про схвалення Концепції Державної цільової економічної програми імпортозаміщення на період до 2015 року» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/uk/publish/printable_article?art_id=166838

  3. Федулова Л. Тенденції розвитку високотехнологічного сектору економіки України / Л. Федулова // Економіст. – 2009. – № 1 (січень). – С. 34-41.

  4. Концепція проекту Загальнодержавної цільової економічної програми розвитку промисловості на період до 2017 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/947-2008%D1%80


РОЛЬ МІЖНАРОДНОГО МАРКЕТИНГУ ДЛЯ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ
студент гр. МК-01 Короткова Е.А.
В наш час міжнародний маркетинг став необхідною передумовою для досягнення успіху підприємства на зовнішньому ринку, його основними завданнями є: орієнтація виробництва і збуту на задоволення запитів споживачів; формування і стимулювання попиту. При виході на міжнародний ринок підприємство обов’язково зіткнеться з незнайомими умовами діяльності, які змінюються залежно від особливостей певної країни, що і викликає необхідність використання інструментарію міжнародного маркетингу. Для більшості підприємств освоєння і застосування міжнародного маркетингу необхідно внаслідок зростаючої відкритості стосовно зовнішніх ринків і з метою удосконалення їхніх відносин з цими ринками.

Для вітчизняних підприємств, враховуючи експортно-орієнтований тип української економіки, освоєння міжнародних ринків і закріплення на них є одним з головних пріоритетів їх діяльності. І одним з найбільш дієвих засобів активізації їх ефективної зовнішньоекономічної діяльності є міжнародний маркетинг.

Міжнародний маркетинг являє собою важливий засіб встановлення діючого зворотного зв'язку між попитом та пропозицією в міжнародному масштабі, він є своєрідним гарантом того, що виготовлена продукція, пройшовши всі етапи виробничого процесу, знайде свій шлях до кінцевого споживача за кордоном. Завдяки йому можливе досягнення оптимальних показників підприємницької діяльності – прибутку, рентабельності, технічного і ресурсного забезпечення, та ін.

Підприємство, що здійснює міжнародну маркетингову діяльність, повинно визначити ступінь стандартизації своїх планів і стратегій. Таким чином підприємство при виході на міжнародний ринок використовує стандартизований, не стандартизований або комбінований підхід. Стандартизований підхід полягає у використанні єдиної маркетингової стратегії для всіх країн, в яких підприємство має свої інтереси. В свою чергу, не стандартизований (диференційований) підхід вимагає окремого маркетингового плану для кожного ринку, що розробляється з урахуванням місцевих вимог. Комбінований підхід поєднує елементи двох вищеназваних підходів.

Плануючи вихід на світовий ринок, менеджменту підприємства необхідно вивчити умови діяльності в кожній з країн, що його зацікавила. Привабливість країни як експортного ринку визначається двома основними характеристиками. Перший показник – це структура господарства. Господарська структура країни визначає її потреби в товарах і послугах, рівні доходів і зайнятості. Другий показник – це характер розподілу доходів у країні. На розподілі доходів позначаються не тільки особливості господарської структури країни, а й особливості її політичної системи.

Виділяють три форми організації міжнародної діяльності фірми: експорт (прямий чи непрямий), пряме володіння та спільне підприємство. Експорт продукту підприємство може здійснювати через власний торговий персонал за кордоном або за рахунок використання послуг місцевих маркетингових посередників. При повному володінні фірма займається виробництвом і маркетингом без участі партнерів. Спільне підприємство має на увазі об'єднання капіталів виробництва і маркетингової діяльності з іноземною компанією.

Крім того міжнародна діяльність підприємства може бути пов'язана зі спільним використанням ліцензії за кордоном, продажем франшизи на певний термін, відкриттям філії за кордоном або створенням дочірнього підприємства.

Таким чином, використання міжнародного маркетингу у практичній діяльності будь-якого підприємства передбачає використання великої кількості матеріально-фінансових ресурсів, залучення до міжнародної діяльності багатьох фахівців, використання новаторства та творчих і досить гнучких підходів. Але при виборі найбільш відповідної щодо специфіки конкретного підприємства форми організації міжнародної діяльності, підприємство, яке виходить на світовий ринок, отримує безліч переваг, а саме: зосередження уваги на перспективних напрямках міжнародної діяльності, формування позитивного іміджу серед споживачів та партнерів, створення найбільш сприятливих умов для поставлених завдань і зміцнення конкурентних позицій на зовнішньому ринку.

Тож, за сучасних умов міжнародний маркетингу дає змогу підприємству зайняти гарні позиції на зовнішньому ринку та вистояти у конкурентному середовищі сучасної глобалізованої економіки. Особливо актуальним це є для вітчизняних підприємств, які в світлі останніх політико-економічних реалій змушені переорієнтовуватися на нові міжнародні ринки, адаптувати свою систему виробництва і збуту до вимог міжнародних стандартів.
Науковий керівник: проф. Ілляшенко С.М.
РИНОК ЗНАНЬ: СУТНІСТЬ ТА ХАРАКТЕРИСТИКИ
студент гр. МКмс-31/2с Коцур Я.М.
Сучасне суспільство і ведення господарської діяльності ґрунтується на використанні і раціональному спрямуванні знань на досягнення успіху. Відповідно можна розглядати «знання» як товар і у процесі розвитку формується ринок даного товару – ринок «знань».

Ринок знань – це сфера національної ринкової економіки, представлена сукупністю усіх форм перебування знань, суб’єктів, які створюють та використовують знання, процесів функціонування ринку, тобто процесів, які забезпечують створення, використання, передачі та зберігання знань, механізмів, які забезпечують діяльність ринку та зв’язків між його структурними елементами. Знання з економічної точки зору варто розглядати як ресурс, настільки ж важливий для ефективного розвитку економіки як земля, праця і капітал [1].

Особливостями ринку знань є: Покупець не тільки отримує готові знання, а й бере участь у створенні необхідного знання. Консультування з приводу розробки стратегії підприємства: спільна діяльність є головною умовою передачі накопичених знань і виробництва нового знання. Покупець повинен спочатку володіти необхідним рівнем контекстуальних знань. Цінність тих чи інших знань залежить від підготовки реципієнта [4].

Учасниками ринку знань є всі без виключення економічні суб’єкти. На ринку знань формуються специфічні посередники. В більшості випадків це навчальні заклади, патентні бюро, сховища інформації, що виступають переважно як посередники між виробниками знань і споживачами.

До посередників даного роду відносяться також: Юридичні фірми,що допомагають оформити права на ту чи іншу інтелектуальну власність; Бізнес-інкуатори, технопарки,технополіси і венчурні фонди; Виставки, музеї, бібліотеки; Центри трансфера технологій; Центри перепідготовки кадрів; Консалтингові фірми.

Специфіка ринку знань виражається в наступному.

По-перш, цей ринок найбільш відкритий в порівнянні з іншими видами ринків в єдиній ринковій системі. Трансфер знань може здійснюватися з використанням інформаційних і телекомунікаційних технологій практично в режимі реального часу. Це, з одного боку, створює колосальні можливості для розвитку ринку знань, а, з іншого, породжує проблему возмездности створення, розповсюдження, тиражування і використання знань.

І, по-друге, існує багатоваріантність оцінок знань. Тобто з позиції виробника і продавця знання як товар оцінюються на момент продажу, а покупець (споживач) оцінює їх виходячи з довгострокової перспективи (наприклад, освітні послуги, придбання патентів, ліцензій тощо) [2].

Ринок знань своєрідний. Так, значна частина знань на ньому поширюється безоплатно або за символічну плату, наприклад шкільне і в більшій частині середню і вищу професійну освіту. Безкоштовність або низька плата за ці знання для їх споживачів пояснюється тим, що процес передачі цих знань фінансується з державного бюджету або некомерційними організаціями.

Структурно ринок знань представлений великою кількістю секторів, з яких виділяються за своїми розмірами такі сектори, як наука (НДДКР, НДР ), освіта (освітні послуги), засоби масової інформації, зберігання інформації (архіви, бібліотеки, інформаційні мережі ) та ін.

Визначну роль у формуванні ринку знань будь-якої держави відіграє державна політика фінансування освіти, науки та наукоємних галузей. Важлива не стільки абсолютна сума коштів, яка виділяється державою для науки, скільки доля в загальному об’ємі ресурсів країни – у валовому внутрішньому продукті (ВВП). Щоб комерціалізувати науково-дослідні розробки, виконані в межах держзамовлення, необхідні значні фінансові затрати. В умовах обмеженого державного фінансування це можливо тільки при залученні власних коштів організацій, приватних інвестицій, коштів позабюджетних фондів, позик [3].




  1. Матвіїв М. Я. Взаємозв’язок ринку знань з ринком праці в Україні: маркетинговий аспект / Микола Матвіїв // Галицький економічний вісник. – 2009. – № 2. – С. 73-79. – (проблеми мікро- та макроекономіки України).

  2. Степанова О.Т. Теоретичні аспекти ринку знань / Степанова О.Т. // Российское предпринимательство – 2006. [Електронний курс]. – Режим доступу : http://www.creativeconomy.ru/articles/7369

  3. Майковська В.І. Комплекс маркетингу вищого навчального закладу як запорука його ефективного функціонування на ринку знань / Майковська В.І. – С.5 – УДК 339.138:378.141

  4. Вйонцек О.С. Предумови формування ринку знань в Україні – [Електронний курс]. Режим доступу : http://archive.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/20_3/206_Petryna_20_3.pdf.


Науковий керівник: ст. викладач Івашова Н.В.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка