Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка18/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   53

СТАН І ПЕРСПЕКТИВИ СУЧАСНИХ ІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ УКРАЇНИ
асист. Рожкова Є.Ю., студент гр. Е-31 Ус Я.О.
Економічна інтеграція – це процес зближення національних економік шляхом утворення єдиного економічного простору для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, робочої сили через національні кордони [1]. До інтеграції в сучасну міжнародну економічну систему Україну спонукають переваги міжнародного поділу праці, потреба подолати штучну відокремленість нашої держави від світового господарства, нерозвинені товарно-грошові відносини і національні ринки товарів, послуг, праці та капіталу, а також розвиток інтеграційних, глобалізаційних процесів у сучасному світі.

Україна має досить великий потенціал кваліфікованих і освічених трудових ресурсів, географічний, транспортний та ресурсний пріоритети, дешеву робочу силу, базові підвалини розвитку промисловості, що є чинниками успішної інтеграції в систему міжнародних економічних відносин. Проте місце України в світовій економіці й у міжнародних економічних відносинах поки ще не відповідає її можливостям і сподіванням.

Сьогодні Україна спроможна будувати свої зовнішньоекономічні відносини на взаємовигідних умовах. Актуальним є здійснення переговорів з метою визначення статусу України як країни, що розвивається, та вироблення її власної чіткої позиції у Міжнародному валютному фонді, Світовому банку реконструкції та розвитку, Генеральній угоді по торгівлі й тарифах та Міжнародній організації праці, адже ці чотири організації є ключовими в міжнародному фінансовому, торговельному і соціальному регулюванні. Ефективна участь в них збільшить можливості України щодо залучення іноземного капіталу, фінансових ресурсів, отримання певних торговельних пільг, збереження тарифних засобів захисту національної індустрії та сільського господарства тощо.

Один із найважливіших показників розвитку економіки – ВВП показує, що у 2011 р. ВВП становив 1302,1 млрд. грн., у 2012 р. – 1411,2 млрд. грн., у 2013 р. – 1459,9 млрд. грн.[2]. Характеризуючи ці показники, ми бачимо темпи зростання, які дають підстави очікувати на здобуття гідного місця у світовій економіці.

Стратегічний напрям економічної інтеграції України передбачає встановлення і поглиблення прямих контактів між державами – членами Європейського Союзу, Російською Федерацією, країнами Співдружності Незалежних Держав. Україна має загальну границю, а з Туреччиною і Грузією – морську в акваторії Чорного моря, наша країна явно недооцінила потенційні можливості цих країн у розширенні торгово-економічних відносин, у зміцненні своєї економіки. Відновлення раніше існуючих економічних зв'язків і їх значне розширення країн є для України об'єктивною необхідністю. Через простір цього ринку Україна може просувати свої товари на інші ринки.

Україна повинна враховувати інтеграційні процеси в країнах Азії, АТР. Там набирає силу таке об'єднання держав у загальний ринок, як АРЕС, де проживає близько 40% населення земної кулі, виробляється більш 50% ВНП світу. Україна на цьому ринку робить тільки перші кроки. Щоб затвердитися на цьому ринку, потрібно постійно стимулювати торгівлю з країнами АТР.

У зв’язку з прагненням вирішити проблеми соціально-економічного розвитку, Україна почала створювала спеціальні економічні зони (СЕЗ) окремих регіонів, які передбачають: по-перше, прискорений розвиток визначеної території або виробництв і галузей; по-друге, розвиток таких СЕЗ дозволяє уникнути кризових процесів у національній економіці, поліпшити інвестиційний клімат регіонів.

Але формуючи інтеграційну стратегію і тактику, необхідно враховувати особливості України як потенційної учасниці міжнародних економічних групувань, а саме: нерозвиненість ринкових відносин, необхідність здобуття справжнього суверенітету, інерція погіршення економічного стану, запас соціальної витримки населення, який погіршується. Включення України до будь-яких інтеграційних угруповань у такому стані, без чіткого бачення перспектив структурної реорганізації, може призвести не лише до консервації, а й до посилення негативних тенденцій у всіх галузях національної економіки. І навпаки, участь України в інтеграційних процесах за умов цілеспрямованої внутрішньої структурної політики дасть змогу ефективніше й швидше виправити деформовану економіку.

Для досягнення цієї мети, потрібно проводити зважену, ефективну економічну політику, в тому числі в зовнішньоекономічній сфері. Ця політика передбачає такі основні напрями: створення системи міждержавних органів, що регулюють економічні зв'язки; створення зон вільної торгівлі, митних союзів, загальних ринків; міждержавне втручання в макроекономічні процеси, пов'язані з темпами зростання, структурою й розміщенням виробництва, розвитком науки і техніки, з валютно-фінансовим становищем; використання широкої гами зв'язків і угод на макрорівні; системна інтеграція в світове господарство із забезпеченням реальної міжнародної конкурентоспроможності [3].


  1. Міжнародна економіка: підруч. Для студ. вищ. навч. закл. / [Козак Ю.Г., Лук’яненко Д.Г. та ін.]; За ред.. Ю.Г. Козака, Д.Г. Лук’яненко, Ю.В. Макогона [3-є вид.] – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 560 с.

  2. Соціально-економічний розвиток України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

  3. Картунов О. Західні теорії економічної та політичної інтеграції: спроби стислого аналізу / Картунов О., Лаптєв С. // Зовнішня торгівля. – 1999. – №3-4. – С. 143


ОФШОРНІ ЗОНИ: ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ
асист. Рожкова Є.Ю., студенткa гр. Е-31 Якушко Т.В.
На сучасному етапі розвитку світового фінансового ринку все більшу роль відіграють офшорні зони. За деякими оцінками вони обслуговують близько 50 % всього світового капіталу. Особливість офшорних зон полягає у тому, що законодавство країни дозволяє частково або повністю звільнити від податків компанії нерезидентів. Крім того, для них існує певний пільговий режим за умови, якщо вони не здійснюють свою діяльність на території країни, де зареєстровані, в іншому разі компанію позбавляють статусу та пільг.

Офшорні зони створюються з метою залучення іноземного капіталу до регіонів зі слабо розвинутою економікою. Тим самим сприяючи їх економічному розвитку, частковому підвищенню рівня зайнятості населення(адже будь-яка компанія потребує офісних працівників) тощо. До того ж, на території офшорної зони активно розвивається інфраструктура й всебічно забезпечується надійність функціонування зв’язку, адже це є однією з найголовніших ознак зони [1]. Діяльність офшорних зон розповсюджена на таких територіях, як Гонконг, Сінгапур, Кіпр, Гібралтар, Люксембург тощо. Переважно це країни, що існують за рахунок туристичного бізнесу.

Головним суб’єктом діяльності в офшорній зоні є офшорна компанія. Підприємець, який володіє нею має намір отримати вищі прибутки за рахунок низької податкової ставки. Більшість зон не вимагають пред’явлення бухгалтерських звітів, отже, можна платити фіксовану суму податків. Процедура реєстрації іноземної компанії спрощена,що дозволяє суттєво зекономити час. Також офшорні компанії можна використовувати для укладання угод, збереження конфіденційності та своєрідної втечі від податків країни, де проводиться основна діяльність. Крім того, у офшорних зонах відсутні валютний контроль та обмеження,що стосуються переміщення капіталу. Зменшуються ризики втрати капіталу, що пов’язані з політичними змінами або економічним крахом, адже офшорні зони створюються в країнах з відносною економічною та політичною стабільністю. Між іншим власник компанії отримує право на володіння житлом закордоном, дозвіл на роботу та проживання. Незважаючи на це, завжди існує ризик втрати активів, що належать офшорній компанії [2].

Власник компанії може зіткнутися з такими проблемами як небажання надання кредиту або підписання контрактів, наприклад з багатьма європейськими фірмами, які дещо сторожко ставляться до офшорних компаній. Крім того, в деяких країнах діє антиофшорне законодавство, яке забороняє співпрацю з офшорними компаніями, наприклад США, Великобританія тощо. Країна, яка володіє офшорною зоною, забороняє вихід цим підприємствам на внутрішній ринок, тим самим захищаючи власного товаровиробника.

Незважаючи на всі перераховані недоліки такої діяльності, зацікавленість бізнесменів у відкритті даного компаній пояснюється зі стабільністю, яку пропонують офшорні зони, оскільки вони є гарантами захисту інтересів клієнтів. Негативні наслідки ж здебільшого відчуває країна власника офшорної компанії. Насамперед це відтік капіталу закордон та зменшення надходжень в держскарбницю. До того ж, виникає недобросовісна податкова конкуренція й офшорні компанії, ухиляючись від оподаткування, створюють підґрунтя для розвитку тіньової економіки. Між іншим в країні-донорі скорочується рівень зайнятості населення та погіршуються соціальні процеси [3].

Отже, офшорні зони є одним з найважливіших проявів розвитку міжнародної економіки. Їх позитивний ефект полягає в прискоренню розвитку відсталих регіонів та підприємницької діяльності. Негативні наслідки проявляються в узаконенні методів уникнення сплати податків і, як наслідок, підтримці процвітанню тіньового сектору економіки.




  1. Козак Ю.Г. Офшорні зони в системі світових фінансових центрів [Електронний ресурс] / Ю.Г. Козак // Міжнародна макроекономіка : навч. посіб. – К., 2012. – Режим доступу : http://pidruchniki.ws/13000327/ekonomika/ofshorni_zoni_sistemi_svitovih_finansovih_tsentriv

  2. Москаленко, Н.В. Проблеми, зумовлені функціонуванням офшорних юрисдикцій, та шляхи їх розв'язання / Н.В. Москаленко // Актуальні Проблеми Економіки : журнал . – 2009. – № 10. – С.119-120

  3. Офшорні зони та компанії. Переваги та недоліки [Електронний ресурс] – Режим доступу : http://dumparticles.ru/publ/bukhgalterija_i_finansy/28-1-0-122


MAIN PROBLEMS OF COUNTRIES IN TRANSITION: EASTERN EUROPE SCOPE
student Patoilo P.

University of Porto (Italy), Sumy State University (Ukraine)
Economic processes of transition affect the lives of a considerable portion of human population justifying its status of “hot” topic, full of relevance. It is then essential to understand it, develop an idea of the harmful character it poses and focus on guidelines for the implementation of meaningful processes of transition.

Several characteristics are pointed in Economic literature as main weakening points faced by countries in transition that hinder a more fluid process of development, such as:



  • Non-convergence of income

After the 2008 global financial crisis, countries in transition from the Eastern regions of Europe have not once managed to reach their pre-crisis rates of expansion.

  • Low levels of productivity

Means of production inherited from Soviet-era are still being a fundamental part of industrial operations. Because of the aging, most of this equipment is partially or even totally obsolete, leading to considerable deficiencies on quality of production and efficiency and productivity rates.

Many transition economies experienced rising unemployment as newly privatized firms tried to become more efficient. Under communism, state owned industries tended to employ more people than was strictly needed, and as private entrepreneurs entered the market, labor costs were cut back in an attempt to improve efficiency.

  • Rising Inflation

Many transition economies also experienced price inflation as a result of the removal of price controls imposed by governments. Inflation was and is also being created by the governments and central banks themselves as they try to cope with the payment of large chunks of installments connected with credits received from such institutions such as IMF and collected in international markets.

  • Lack of entrepreneurship skills

  • Corruption

  • Lack of basic infrastructure

  • Lack of a sophisticated legal system

  • Moral hazard

  • Inequality

A number of suggestions could be idealized as a way of stimulation of a consistent and continuous development of these economies in the transition process: Improving allocative efficiency by correcting the distortions of socialism through the introduction of flexible relative prices and the creation of a competitive market environment open to the world economy. This should be done by engaging on market agreements with countries of a superior economic standard, which would influence the adoption of certain minimum standards by the transaction countries, fostering transparency and credibility; Stabilizing the macroeconomic levels, which is necessary for a correct functioning of the price system. This can be made according to the specificity of the country, but should be primarily concerned on eliminating deficits of foreign trade and reducing levels of debt, inflation and unemployment; Providing better incentives and corporate governance arrangements to make firms respond to market signals. Privatization at a large scale is a key component of such changes, but so is encouragement of entry of new private firms and the creation of an entrepreneurial class; Creating government institutions “adequate” for a market economy, bringing political and institutional stability and protecting private property rights from encroachment; Doing a step-by-step change of mentality, democratizing principles of initiative and entrepreneurship around citizens.

After a gradual introduction of these kinds of programs, levels of civil participation will be expected to increase and people’s attention towards decision processes can be more accurate and assertive, helping to a common goal of prosperity and growth.




  1. Åslund A., P. Boone and S. Johnson (1996), "How to Stabilize: Lessons from Post-Communist Countries", Brookings Papers on Economic Activity.

  2. European Bank for Reconstruction and Development (2013), Transition Report – “Stuck in Transition?”

  3. Roland Gerard (2001), “The Political Economy of Transition”, Berkeley research editions.

  4. Roland Gerard (2000), “Transition and Economics – Politics, Markets and Firms”, MIT Press.

  5. Sobchak Anatoly A. (2000), “Transition to a Market Economy”, Cato Journal editions.


Scientific supervisor: associated professor Kostyuchenko N.M.


РОЗДІЛ 14


НАЦІОНАЛЬНА ТА РЕГІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА

НАЦІОНАЛЬНАЯ И РЕГИОНАЛЬНАЯ ЭКОНОМИКА

NATIONAL AND REGIONAL ECONOMY


НАЦІОНАЛЬНА ЕКОНОМІКА В КОНТЕКСТІ СУСПІЛЬНИХ ТА ПРИРОДНИХ ПРОЦЕСІВ
асист. Омельяненко В.А., студент групи Е-01 Босик А.
Серед альтернативних поглядів на сутність національної економіки виділяються три найбільш ґрунтовні: національний ринок, система виробничих відносин, народне господарство.

У сучасній західній економічній науці національна економіка ототожнюється з національним ринком. Даний підхід спрощує проблему. На думку відомого економіста, лауреата Нобелівської премії В. Леонтьєва, А. Сміт, Д. Рікардо, Т. Мальтус, Дж. Ст. Мілль створили теоретичну основу, що заснована на розумінні національної економіки як системи, що схильна до саморегуляції, складається із багатьох різноманітних, взаємопов’язаних суб’єктів господарювання, які виробляють і споживають.

Тривалий час представники неокласичного напряму економічної думки відстоювали саме це розуміння національної економіки. Наприклад, на таких засадах Л. Вальрас розробив теорію загальної ринкової рівноваги. Однак в умовах різкого підвищення ролі держави після економічної кризи 1929-1933 рр. таке розуміння національної економіки вже не відповідало новим реаліям. Представники кейнсіанського та соціально-інституціонального напрямів ввели в систему національної економіки державу. На думку представників неокласицизму Ф. Хайєка і М. Фрідмена, державі необхідно не тільки виконувати роль «нічного вартового», а й встановлювати «правила гри» суб’єктів економіки.

В сучасних умовах національна економіка розглядається здебільшого як ринкова змішана економічна система з властивою їй взаємодією механізмів саморегулювання, державного та громадянського регулювання.

У марксистській економічній літературі «національна економіка» як термін зустрічається рідко. Але це стосується форми виразу, а не змісту.

Національна економіка в рамках підходу розглядається як система виробничих відносин з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання результатів діяльності людей, а також ефективного використання ресурсів її з властивими їй цілями розвитку виробництва, формами його організації. Продуктивні сили та технологічний спосіб виробництва є матеріально-технічною базою національної економіки, а виробничі відносини, економічні закони і категорії – соціально-економічною основою.

В ході наукових дискусій сформувався ще один підхід до визначення національної економіки, коли вона розглядається як народне господарство країни. Наприклад, відомий творець «німецького дива» 1948-1956 рр. Л. Ерхард у праці «Добробут для всіх» досліджує саме національне народне господарство, проблеми переходу від тоталітарної, примусової до ринкової економіки. Народне господарство – це продукт історичного розвитку, поглиблення суспільного поділу праці, усуспільнення виробництва. Воно є сукупністю всіх галузей і регіонів країни, об’єднаних в єдиний організм різноманітними економічними зв’язками.

На погляд вчених, не є конструктивним як абсолютизація, так і заперечення того чи іншого підходу. У межах кожного вирішуються певні специфічні завдання, а тому розробка складних проблем вимагає їх розумного синтезу.

Загалом національній економіці властиві наступні загальні ознаки: тісні економічні зв’язки між суб’єктами на основі поділу праці; загальний економічний простір, що характеризується єдиним економічним законодавством; єдиною грошовою одиницею; загальною фінансовою і грошово-кредитною системами; єдиний економічний центр, який виконує регулюючу та координуючу роль за допомогою заходів економічної політики; загальна система економічного суверенітету; територіальна цілісність.

Національна економіка являє собою діалектичну єдність взаємопов’язаних та взаємодіючих економічних суб’єктів, секторів та укладів. Існують два види структури національної економіки: 1) економічні структури, що визначають функціонування економічних одиниць національної економіки. Вивчення характеру обумовлено тим, що вони визначають сутність національної економіки; 2) неекономічні структури, що визначають функціонування неекономічних одиниць – культуру, освіту тощо. Їх аналіз становить інтерес лише в тому ступені, у якій ці одиниці та взаємозв'язок між ними впливають на функціонування національної економіки.

У складі національної економіки будь-якої країни відбуваються постійні структурні, організаційні та інші зміни, що обумовлені особливостями її господарської системи та характеризуються певними тенденціями і закономірностями розвитку.

В кінцевому підсумку національна економіка як наука та сфера господарської практики людей зводиться до того, щоб на основі об'єктивного наукового аналізу обґрунтовувати стратегію і тактику соціально-економічної політики держави, створити умови соціального розвитку, зростання доходів і споживання населення, забезпечити соціальний захист громадян країни.




  1. Градов А.П. Национальная экономика / Градов А.П. 2-е изд. – СПб. : Питер, 2005. – 240 с.

  2. Яковенко Р.В. Сутінсть економічної категорії «національна економіка» / Яковенко Р.В., Буряк В.О. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.rusnauka.com/8_NND_2011/Economics/14_81788.doc.htm


ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ТУРИЗМУ В СУЧАСНИХ УМОВАХ
асист. Денисова І.В., студент гр. ПР-12 Красовська А.О.
В сучасних умовах розвитку туристська галузь займає одне з провідних місць на світовому ринку послуг.

Туризм на міжнародному рівні є потужною галуззю, що інтенсивно розвивається і має високу ефективність.

Сучасний темп життя – неймовірно швидкий. Розвиток сучасних технологій, індустрії виробництва, послуг та інформації дуже інтенсивний та спонукає людину до регулярного відпочинку для відновлення фізичного та емоційного стану.

Розвиток туризму залежить від багатьох факторів, таких як: економічна та політична стабільність країни чи конкретного регіону, надходження інвестицій, природно-рекреаційний та історико-культурний потенціал регіону.

Туристська діяльність стимулює розвиток економіки країни. Сфера туризму охоплює маже всі галузі країни, такі як будівництво, транспорт та зв'язок, виробництво товарів народного споживання, сільське господарство та інше.

Багато країн світу інвестують та розвивають саме туристську галузь. Так наприклад, уряд ОАЕ, підрахувавши на скільки вистачить нафти для забезпечення процвітання країни, вирішив якнайшвидше розвинути галузь туризму. Таким чином, країна за десять років стала однією із найрозвиненіших країн світу з високою культурою та рівнем життя Можна перерахувати низку найвизначніших туристських об’єктів, які набули світового значення та популярності, що дає можливість приваблювати іноземних туристів: найвища будівля в світі, насипні острови, на які було витрачено найбільшу суму в світі при будівництві, перший гірськолижний курорт на Середньому Сході та інше.

Що стосується впливу туризму на економіку в Україні, він невеликий. Він адекватний вкладенню в розвиток даної галузі, фінансування якої виконується по остаточному принципу. Слабкий розвиток інфраструктури, низька якість сервісу привели до того, що зараз (згідно оцінки ВТО) на Україну приходиться приблизно 1% світового туристського потоку [1, с.18]. Але туристський потенціал країни дуже високий.

Для розвитку туризму в Україні потрібно проаналізувати сучасний вітчизняний стан галузі, визначити перспективи на майбутнє, розробити нові методи та шляхи їх реалізації, враховуючи міжнародний досвід.

Необхідним є ретельне дослідження і оцінка туристичного потенціалу країни; SWOT-аналіз туристичної галузі та її інфраструктури; формування туристичного іміджу країни; інноваційно-інвестиційна політика; створення матеріальної бази галузі [2, с. 167].

Отже, можна зробити висновок, що у вітчизняному туризмі закладено потужний природно-рекреаційний та історико-культурний потенціали, які, за умови створення необхідної інфраструктури, надають підстави очікувати збільшення у короткостроковій перспективі туристського потоку в регіони України. Успішне проведення ринкових трансформацій в туристській сфері сприятиме значному покращенню фінансово-інвестиційного клімату та конкурентоспроможності національної економіки загалом.


  1. Герасименко В.Г. Концепцяя сталого розвитку туризму: етапи становлення і сучасний зміст / Герасименко В.Г. // Зб.наук.праць "Туристична освіта в Україні: проблеми і перспективи". – Випуск 1. – Київ: Тонар, 2007. – С. 17-23.

  2. Свірідова Н.Д. Культура народов Причерноморья / Свірідова Н.Д. – 2009. – №176.


Інвестиційна діяльність як основа розвитку національної економіки
студент гр. Едп-02 Лавріненко Ю.
Інвестиційна діяльність є потужним механізмом формування економічного розвитку, як на національному, так і на регіональному рівні. Саме інвестиційна діяльність забезпечує розвиток таких сфер як: освіта, медицина, промисловість, сільське господарство, і т.д. Під інвестиційною діяльністю розуміють процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Інвестиції в загальному випадку виступають як всі види майнових або інтелектуальних цінностей, які вкладаються в конкретну діяльність для підвищення прибутку або досягнення економічного ефекту в певній галузі. Це може бути підвищення прибутків на якомусь підприємстві, або наприклад досягнення екологічного ефекту, тобто поліпшення екологічних умов. Звідси випливає, що інвестиційна діяльність приводить до розвитку певної галузі і економіки країни в цілому.

Розглядаючи Україну як інвестиційний об’єкт, відзначимо, що вона має досить високий інвестиційний потенціал. Це пов’язано з розмаїттям території країни: ліси і гори заходу переходять в рівнини на сході; високою якістю ґрунтів для сільського господарства; забезпеченістю лісними ресурсами для забезпечення целюлозної і деревообробної галузей та іншими ресурсами для металообробної галузі та паливної промисловості; високим науковим потенціалом. Всі зазначені фактори обумовлюють досить високу привабливість України для європейських інвесторів. Також слід звернути увагу на те, що Україна є «серцем Європи», що забезпечує велику кількість експортних шляхів для реалізації продукції.

При аналізі статистичних даних України [1] розглянемо інвестиції з країн ЄС. Величина інвестицій на 31.12.2013р. становила 44 млрд. 423,0 млн. дол., що складає 76,4 % загального обсягу інвестицій в економіку України. При цьому на 1 січня 2013 р. цей показник становив 43 млрд. 546,4 млн. дол., або 78,8 % від загального обсягу [1]. Таким чином, за рік обсяг інвестицій в економіку України з країн ЄС зріс на 2 %. Серед головних країн інвесторів слід відзначити Кіпр, Нідерланди, Великобританію та Австрію.

Отже, проаналізувавши статистичні дані, можна сказати, що в Україні відбуваються позитивні зрушення в інвестиційній діяльності.




        1. Державний сайт статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу до матеріалу: ukrstat.gov.ua

Науковий керівник: доц. Школа В.Ю.
Розвиток СОНЯЧНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ В УКРАЇНІ
студенти гр. Едп-02 Леонтьєва Т.В., Журавльова А.О.
Сучасна економіка невід’ємно пов’язана із виробництвом енергії та вдосконаленням її джерел. Визначальними факторами є: зростання споживання енергії в побуті, розвиток транспорту та телекомунікацій, загальне збільшення світового товаровиробництва та ін.

Останнім часом у зв’язку з загостренням енергетичних проблем та великою необхідністю енергозбереження, в Україні все більше уваги приділяють застосуванню відновлювальних джерел електроенергії. На сьогоднішній день люди отримують енергію з невідновлюваних джерел таких як, вугілля – 26 %, нафта – 42 %, газ – 20 %, та ін. – 12 %. В середньому одна людина споживає енергії 2 кВт за рік [1]. Розвиток технологій дійшов до рівня, що ціна на відновлювальні джерела, а саме сонячні перетворювачі, знизилась. Наприклад, в Сполучених Штатах 1Вт електроенергії, що виробили сонячні перетворювачі, з 1985 р. до 2011 р., став дешевше в 7 разів – з 7 дол./Вт до 1 дол./Вт [1]. Так як в США та Європі установки падають в ціні, то внаслідок цього Україна має змогу придбати такі установки. Тобто придбавши таку установку за 5-12 років, окупиться її вартість.

До переваг сонячних перетворювачів можемо віднести: 1) ефективне використання прямого та розсіяного сонячного випромінювання; 2) досить великий термін служби установок (близько 50 років); 3) під час застосування сонячні установки не мають негативного впливу на навколишнє середовище; 4) матеріали, з яких виконані дані установки виконують функцію вишуканого будівельного матеріалу, які поліпшують архітектуру будівель та забезпечують їх водозахист, теплозахист та звукоізоляцію.

До головних чинників, що сприяють впровадженню в життя сонячних технологій, можна віднести такі: стимулювання урядом інтересів споживача, а також розвиток конкретних механізмів стимулювання виробництва у вигляді надання субсидій, звільнення від податків, пільгової тарифної політики; розробка та впровадження дешевих схем використання сонячних модулів; розробка сучасних і недорогих зразків геліотехніки.




  1. Національне агентство екологічних інвестицій [електронний ресурс]. – Режим доступу: http://еcoclub.kiеv.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=75.


Науковий керівник: доц. Школа В.Ю.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка