Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка17/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   53

ЗОВНІШНЬОЕОКНОМІЧНА СТРАТЕГІЯ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ІНСТРУМЕНТ УПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ
асист. Заяц О.Ю., студент СУ-21 Семесенко О.В.
На ефективне функціонування підприємства у довгостроковому періоді досить часто впливають зовнішні щодонього фактори. Це потребує від компанії розроблення стратегічного підходу, який дозволить їй підготуватися до постійних змін у зовнішньому середовищі.

Сучасні стратегії базуються на активному обліку сучасних умов, у рамках яких здійснює свою діяльність компанія, на вирішенні завдань, які стоять перед нею, що, у свою чергу, сприяє виникненню різноманітних проектів розвитку, які обумовлюють вибір такого варіанта стратегії розвитку, що забезпечить стабільність підприємства та позитивні економічні результати.

Слово «стратегія» в перекладі з грецької мови означає «мистецтво генерала». Поняття стратегії запозичене з військового лексикону, де воно означає план дій у конкретній ситуації, що залежить від протидії. Це поняття ввійшло в лексикон ділового управління; з’явилися терміни: «стратегічне управління», «стратегічне планування», «стратегічний менеджмент» [1].

Єдиного визначення стратегії не існує. Воно широко використовується в теорії ігор і було наведено в книзі Фон Неймана та Моргенштерна з теорії ігор у такому вигляді: стратегія – це повний план, що вказує який вибір буде робити гравець у кожній можливій ситуації [2]. В економічній діяльності підприємства під стратегією розуміють загальну концепцію досягнення цілей організації, вирішення поточних проблем та розподілу необхідних для цього обмежених ресурсів. Така концепція повинна вміщати систему цілей організації та політику організаційних дій.

На нашу думку, лише в комплексі всі визначення найбільш повно відображають суть поняття «стратегія підприємства». У зв’язку з вищевикладеним під «стратегією» будемо розуміти комплекс рішень, що пов’язаний з концепцією загальноекономічного розвитку компанії, формує її стратегічну позицію на ринку, визначає джерела її конкурентних переваг і розподіл ресурсів за конкретними товарами та ринками, обумовлює систему максимізації прибутку організації та спрощує можливу переорієнтацію компанії.

Стратегія належить до сфери практичної діяльності й проявляється тільки в практичній діяльності. Тому про стратегію говорять, як про мистецтво, в якому стратегія, як знання, є інструмента.

Але, на жаль, стратегічний підхід у зовнішньоекономічній діяльності поки не набув великого поширення серед українських компаній. Необхідну увагу питанням розроблення та виконання зовнішньоекономічних стратегій приділяє відносно невелика кількість експортерів, які, як правило, займають провідні позиції в своїх галузях.

Розроблення ефективного механізму розподілу ресурсів передбачає проведення робіт із міжнародного сегментування базового ринку, якість виконання якого буде істотно впливати на надійність остаточних результатів про доцільність капіталовкладень підприємством у конкретні ринки.

Головною метою компанії в сфері зовнішньоекономічної діяльності є забезпечення стійких позицій компанії на зовнішніх ринках і прибутковості при міжнародній конкуренції. Для досягнення цілей на іноземних ринках компаніям необхідний стратегічний підхід. Стратегічний підхід передбачає розроблення довгострокових планів використання потенціалу іноземного ринку та систематичне застосування маркетингових методів відповідно до вимог та потреб споживачів.

Проте, саме застосування вітчизняними компаніями в міжнародному бізнесі методів стратегічного планування дозволить їм у повному обсязі використати свій потенціал на зовнішніх ринках; прийняти ефективне рішення про розподіл ресурсів за конкретними товарами та ринками; створити ефективний механізм довгострокових конкурентних переваг. А це і є визначальними складовими зовнішньоекономічної стратегії, які повинні доповнювати стратегію росту підприємства


1. Афанасьєв М.В. Стратегія підприємства: навчально-методичний посібник / М.В. Афанасьєв, Г.О. Селезньова. – Х. : ВД «ІНЖЕК», 2007. – 272 с.

2. Von Neumann J. The Theory of Games and Economic Behavior / J. Von Neumann, O. Morgenstern. – New York, Willy, 1944.


ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ФІНАНСУВАННЯ СФЕРИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я НА ОСНОВІ АНАЛІЗУ ЗАРУБІЖНОГО ДОСВІДУ
студент гр. Ф-11 Захарченко С.І.
В національній системі охорони здоров’я існують дві глобальні проблеми – катастрофічна нестача ресурсів та їх нераціональне використання. Через нестачу бюджетного фінансування не є можливим розвиток та вдосконалення, а також повноцінне виконання основної функції – збереження здоров’я населення.

Переважна чисельність населення не має змоги сплачувати кошти за медичну допомогу в закладах охорони здоров’я, коли порушується положення Основного Закону країни про безоплатне надання медичної допомоги. Як варіант виходу з даної ситуації є впровадження бюджетно-страхової системи медичного забезпечення. Все більшого значення набуває питання реформування фінансування системи охорони здоров’я, що потребує негайних заходів з її реформування.

В Україні добровільне медичне страхування не є значно поширеним, його частка у структурі витрат на охорону здоров’я складає 2,5%. Частка ж кишенькових витрат на охорону здоров’я складає близько 40% від загальних витрат на охорону здоров’я (3,85% від ВВП), що у 2,5 рази вище порівняно з європейськими країнами.

Країни ЄС під час здійснення фінансування охорони здоров’я спираються на цілі, сформульовані ВОЗ: фінансовий захист (загальний захист від фінансових ризиків, пов’язаних з поганим станом здоров’я, направлений на те, щоб люди не ставали бідними в результаті користування послугами охорони здоров’я); принцип соціальної справедливості у фінансуванні (потребує від більш забезпечених людей більше платити за медичне обслуговування (у % від доходу) порівняно з малозабезпеченими; рівність доступу до медичного обслуговування (ґрунтується на потребі, а не на здатності платити); підвищення прозорості і підзвітності системи охорони здоров’я (боротьба з корупцією, контроль за діяльністю закладів охорони здоров’я і оцінка якості їх діяльності); нагорода за високу якість медичної допомоги і розроблення стимулів рентабельної організації медичного обслуговування; підтримка управлінської ефективності (скорочення дублювання функцій у сфері фінансування охорони здоров’я і уникнення витрат, які не спрямовані на досягнення вищеперерахованих цілей).

Для України є доцільним впровадження зарубіжного досвіду фінансування сфери медицини, щоб мати змогу перейти до трансформації галузі, зробити її більш якісною та продуктивною. Необхідним для цього є формування ефективної системи фінансування охорони здоров’я. Найприйнятнішою для України є бюджетно-страхова модель. В цій моделі джерелами фінансування виступають бюджет та фонд соціально-медичного страхування. Для того, щоб це здійснити, необхідно залучати додаткові джерела, а саме: кошти, що акумулюються на основі надання певних платних медичних послуг; кошти добровільного медичного страхування; кошти, отримані на основі спонсорської та благодійницької допомоги.

Одним із існуючих підходів до покращення фінансування медичної сфери є так звана “керована допомога”, яка є способом інтегрувати фінансування допомоги та її надання і, таким чином, зробити її більш ефективною. В європейському контексті така стратегія поєднується з наданням приватними закладами і лікарями тієї допомоги, яка раніше надавалась лише державними закладами. Робляться також спроби запровадити в секторі охорони здоров'я квазі-ринкові підходи, які б дали змогу розмежувати роль фінансування і надання допомоги. Передбачається, що це дасть змогу посилити конкуренцію серед надавачів медичної допомоги і вибирати послуги найбільш ефективних з них.

Поряд з вирішенням проблеми фінансування сфери охорони здоров’я країни варто звернути увагу і на капітал закладів охорони здоров’я, а саме на його формування і використання. Враховуючи особливе ставлення до основного капіталу закладів охорони здоров’я у розвинених зарубіжних країнах, першочергово мають бути здійснені зміни стосовно нього. Необхідно провести оновлення основних засобів – реалізувати ті основні засоби, які недоцільні у використанні, та за вилучені кошти закупити частину необхідного обладнання, модернізувати існуюче. Частину основних засобів можна сформувати за рахунок купівлі за низькими цінами медичної апаратури та іншого медичного обладнання, яке було у вжитку у зарубіжних закладах охорони здоров’я. Важливо також змінити порядок нарахування зношення окремих видів основних засобів закладів охорони здоров’я.

Для того, щоб вивести соціальну сферу на новий рівень функціонування, слід розробити систему контролю, яка б забезпечувала цільове надходження коштів; забезпечити поступове зростання заробітної плати робітникам соціальної сфери, а також перейняти позитивний зарубіжний досвід фінансування та підтримки соціальної сфери західноєвропейських країн. При цьому, як свідчить останній, слід звернути увагу на те, що поліпшення якості роботи не відбувається лише за рахунок збільшення видатків. Саме тому ґрунтовну увагу слід приділяти підвищенню ефективності розміщення планових, кадрових та матеріальних ресурсів.



Науковий керівник: асист. Марочко С.С.
АНАЛІЗ ЗАКОРДОННОГО ДОСВІДУ ІНФОРМАТИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ
асист. Омельяненко В.А., студент гр. ІН-21 Огороднікова О.
Інформатизація суспільства – це характерна риса нинішнього формування економіки та інших сфер діяльності людини, пов'язана з підвищенням ролі та ступеня впливу інтелектуальних видів діяльності на всі сторони життя. Інформатизація є процесом перетворення інформації в економічний ресурс первинного значення на базі комп'ютеризації та телекомунікацій, що забезпечують принципово нові можливості економічного розвитку, багаторазове зростання продуктивності праці, вирішення соціальних та економічних проблем, становлення нового типу економічних відносин.

До числа підприємств, що спеціалізуються на обробці інформації, відносяться різні дослідницькі центри , інститути науково-технічної інформації, консультативні фірми, агентства , обчислювальні центри і т.д. Предметами праці в галузі інформаційних послуг виступає первинна інформація, засобами праці – способи її перетворення, зберігання, передачі, а метою виробництва є задоволення замовника. У зв'язку з цим виникають проблеми оцінки праці, готового продукту та ефективності інформаційної діяльності (в даний час ще не цілком вирішені).

У світовій практиці сформувалося кілька різних підходів до побудови інформаційного суспільства, які визначаються національними особливостями, політичного, економічного та соціального характеру.

США виходять із існування національної інформаційної інфраструктури та побудови цифрової економіки. Європейські фахівці в якості головних факторів, що визначають умови розвитку інформаційного суспільства виділяють: поточний стан національної інфраструктури, рівень інтеграції суміжних галузей економіки, реально існуючі потреби суспільства та фактичний рівень конкуренції [1].

Відмінна риса більшості європейських програм і стратегій їхньої реалізації полягає в тому, що всі використовувані онлайнові технології–електронну комерцію, електронний уряд, електронний бізнес і т.д. – вони розглядають не як самостійні ізольовані сфери діяльності, а як інтегроване середовище, що представляє собою єдиний фундамент для переходу до цифрової економіки та інформаційного суспільства [2].

Інформаційна оснащеність, масштаби і ефективність використання сучасних інформаційних технологій вже міцно увійшли в число найважливіших показників рівня науково-технічного прогресу будь-якої країни. У науці, виробництві та суспільного життя вже сформувалися такі порівняно нові і вельми громіздкі поняття, як «інформаційні технології», «інформаційна індустрія» і т.п.

Досвід багатьох країн, що розвиваються показує, що пріоритетний розвиток інформаційного виробництва, в силу стратегічного характеру інформаційних ресурсів у розвитку сучасного суспільства, дозволило багатьом державам подолати величезний розрив у рівні економічного і соціального розвитку в порівнянні з розвиненими країнами.

Інформаційне виробництво в США та Японії за рівнем зайнятості перевершило сферу матеріального виробництва, причому в США в цій сфері до початку 80-х рр. було зайнято близько 60 % всіх працюючих.

Чисто теоретично будь-яка людина є можливим споживачем інформації, тому можливості ринку є безмежними, хоча й існує досить жорстка конкуренція між основними виробниками. До традиційно сильних виробників, таких, як США, Японія, Франція, Великобританія і Німеччина, в останні роки додалися фірми Австралії, Південної Кореї, Тайвані, Сінгапуру та ін.

Світовий досвід накопичив низку способів забезпечення тісної взаємодії науки і виробництва. Однією з випробуваних і широко використовуваних форм є технопарки, що підтверджено великим досвідом США, Індії, Китаю і багатьох країн, які вкладають величезні кошти, оскільки технопарки визначають майбутнє техніки і технології, а отже, і країни. їм надають будівлі, початковий капітал, а потім і значні кошти на виконання проектів. До того ж їх звільняють від податків та митних платежів. Усе це дає значні результати.

Інший важливий вид цього бізнесу – розвиток спеціалізованих комерційних банків даних, послугами яких можуть користуватися різні галузі, а також підприємці. Виробництво засобів програмного забезпечення – третій сегмент галузі інформаційного бізнесу, значення якого зростає постійно.

Висока насиченість ринку товарами та послугами змушує фірми постійно стежити за технічними досягненнями у своїй галузі , відшукувати на ринку ніші для нових товарів та послуг. Гнучкість інформаційного виробництва і маркетинг на основі електронних технологій дозволяють виробникові швидко реагувати на зміну ринкової ситуації. У таких умовах конкуренція стає динамічною, змінюючи статичну конкуренцію індустріальної епохи, коли фірми, запровадивши нові технології, могли протягом деякого часу пожинати плоди нововведень, отримуючи монопольний надприбуток.

Нині в країнах ОЕСР обсяги капіталовкладень у нематеріальні активи, які формують національні бази знань, тобто в професійну підготовку кадрів, наукові дослідження, патентування і ліцензування, програмне забезпечення для обчислювальних систем, маркетинг, дорівнюють капіталовкладенням в основні фонди, а іноді й перевищують їх.

За прогнозами, світовий ринок високих технологій розвиватиметься й у наступні 15 років сягне рівня 3,5-4 трлн дол., а деякі експерти оцінюють його навіть у 6 трлн, з яких третина припадатиме на інформаційні та телекомунікаційні послуги.




  1. Петрова Е.А. Зарубежный опыт информатизации и особенности его реализации в России / Е.А. Петрова // Фундаментальные исследования. – 2007. – № 11 – С. 31-35.

  2. Скрыпникова М.Н. Информатизация современной экономики – залог успешного развития страны / М.Н. Скрыпникова // Российское предпринимательство. – 2002. – № 3 (27). – С. 62-68.

  3. Чухно A.A. Сучасні економічні теорії:підручник / А.А. Чухно, П.І. Юхименко, П.М. Леоненко; за ред. А. А. Чухна. – К.:3нання, 2007. – 514 с.


ВПЛИВ «ІНФОРМАЦІЙНОГО ВИБУХУ» ТА ЦИФРОВОГО РОЗРИВУ

НА СВІТОВУ ЕКОНОМІКУ
асист. Омельяненко В.А., студент гр. ІН-22 Резніченко В.О.
«Інформаційний вибух» – прямий наслідок розвитку науки. Створені в ХХ столітті науково-технічні засоби настільки сильно прискорили потік виробництва та споживання інформації, що кількість знань людства подвоюється, менше ніж за десятиліття. ІКТ відкрили доступ до інформації практично будь-якій особі на планеті.

«Інформаційний вибух» – це саме та риса що характеризує наше ХХІ століття, він допомагає розвитку нашого суспільства, що головне у нього є дуже багатий вибір, але одразу ж постає проблема якості цієї інформації що характерно особливо при користуванні інтернетом. Це може викликати серйозне інформаційне перевантаження. Для економічної складової така кількість інформації та її швидка обробка комп’ютерами навпаки спрощує багато процесів та допомагає проводити більш конструктивний аналіз.

Вчені підрахували, що сучасна людина за тиждень отримує стільки інформації, скільки людина середньовіччя отримувала за все життя. Інформація сьогодні є ресурсом для нових поколінь високих технологій. При цьому, його виробництво в багатьох випадках більше нагадує професійний спорт ніж сучасне високотехнологічне виробництво. Це відноситься і до технонауки, що прямо працює на промислові технології. Виникає гостра необхідність у новому системному рівні наукового знання – у високих технологіях управління цим знанням, у новій технологічній платформі наукового знання та наукового методу [1].

Однак, не сам факт наявності знань створює можливості. Чарльз Дарвін відзначав, що «виживе не найсильніший, і не самий розумний, а той, хто краще всіх відреагує на зміни, що відбуваються». Тому варто розглянути критерій якості інформації та знань, що базується на його властивостях. Елвін Тофлер [2] відносить до них наступне:

1. Знання по своїй суті не є ресурсом, що породжує суперництво. Сьогодні в провідних економіках величезне число працівників створюють або обмінюються даними, інформацією та знаннями, , але нам невідома жодна теорія, що систематично відображала б взаємодію інформаційних секторів в економіці та порушення балансу між ними.

2. Знання нематеріальне та нелінійне. Одиничні знання можуть приносити знання результати. Студенти Стенфордського університету Джеррі Янг і Девід Філо створили пошукову систему Yahoo, просто впорядкувавши улюблені сайти. Фред Сміт, теж студент, раптово додумався, що люди в умовах «швидкої» економіки повинні платити за швидкість, і організував Federal Express – кращу у світі систему поштової доставки.

4. Знання відносне. Кожен окремий фрагмент знання набуває значення лише в системі інших фрагментів, що створюють контекст.

5. Знання поєднується з іншим знанням. Чим більше знань, тим більш різноманітні та корисні їх комбінації.

6. Знання – мобільний продукт. Переведене в одиниці й нулі, воно може миттєво транслюватися за ту ж ціну, близьку до нуля.

7. Знання може бути відкритим і закритим, вираженим і невираженим.

«Співвідношення між масою та інформацією змінюється і буде змінюватися і далі. Наше процвітання залежить від цього», – констатує американський бізнесмен П. Хоук, автор книги «Економіка майбутнього». Корінна відмінність між теперішнім станом економіки і тим, що було 20 років тому, полягає в тому, що виробник вже не може використовувати більше енергії для збільшення продуктивності. Це занадто дорого. Замість цього він повинен стати ефективним в тій справі, яку він робить, і в цьому йому допоможе потенціал інформаційної економіки.

Однак, «інформаційний вибух» містить значні ризики. Ерік Хансейдер, який очолює компанію Nanex, виявив, що деяких терабайтах інформаційних даних криються махінації, що ставлять під загрозу усю світову економіку.

Відповідно до загальноприйнятих поглядів на інформаційне суспільство, його специфіка така, що вільний обмін інформацією сприяє подоланню нерівності, однак у тих, хто відключений від такого обміну, перспективи катастрофічно погіршуються (Кастельс, Хіманен) [3]. Глобальний тренд полягає в тому, що інформаційна економіка підключає до своєї мережі тих, хто представляє для неї цінність (тим самим надаючи їм додаткову цінність), але відключає тих, хто для неї цінності не має (тим самим ще більше зменшуючи їхні шанси знайти якусь цінність).

Деякі експерти бачать у цьому явищі основи цілеспрямованої "політики виключення", що ведуть ті або інші країни та суспільства – замість колишньої політики репресій. На Всесвітньому саміті ООН по інформаційному суспільству (WSІ) у грудні 2003 року з ініціативи більшості країн-учасників третього миру була прийнята Декларація, що призиває західні країни зробити всі, щоб перебороти "цифровий бар'єр" у його сьогоднішньому виді до 2012 року, однак провідні європейські країни і Японія навіть не делегували на саміт своїх офіційних представників.


  1. Буров В.А. Управление знанием как новый системный уровень научной рациональности в экономике знаний. критические когнитивные и нейрокогнитивные технологи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://iph.ras.ru/page17903726.htm

  2. Тоффлер Э. Революционное богатство / Тоффлер Э., Тоффлер Х. – М. : «Аст»; «Профиздат», 2008. – С. 151-152.

  3. Химанен П. Информационное общество и государство благосостояния. Финская модель / Химанен П., Кастелс М. – Логос, 2002. – 224 с.


РОЛЬ ЗОВНІШНЬОЇ ТОРГІВЛІ В ЕКОНОМІЦІ УКРАЇНИ
студенти гр. Едп-01 Сусіденко Ю.А., Колесова А.В.
Зовнішня торгівля спрямована на покращення життєвого рівня населення країн, підвищення продуктивності праці та якості продукції. Це пояснює постійне зростання міжнародної торгівлі товарів та послуг порівняно з обсягами виробництва, яке зумовлює процвітання економіки окремої країни у масштабі світової економіки.

Слід відзначити, що товарна структура України у зовнішній торгівлі є неефективною. Експорт України складається переважно з сировини та напівфабрикатів, але рівень цих товарів є незначним. Крім того, основною проблемою України є домінування імпорту товарів над експортом. Так, за даними [1] у 2012 р. імпорт зріс на 4,4 % (майже до 70 млрд. доларів), а експорт – усього на 2,8 % (до 57,2 млрд. доларів). В структурі експорту України чорні метали та вироби з них склали 27,2%, сільськогосподарська продукція – 12,5 %, мінеральна продукція (солі, сірка, руда, газ, нафта, вугілля) – 11,3 %. Але покращує ситуацію те, що експорт цукру виріс у 56,7 разів, кукурудзи – у 2,7 рази, пшениці – у 2 рази порівняно з попереднім періодом. В структурі імпорту частка мінеральної продукції становила 33,2 %, механічних та електричних машин – 15,5 %, а хімічної продукції – 9,8 %.

На сьогоднішній день зовнішньотогрівельні відноси України є малоефективними, як з точки зору загальноекономічного розвитку країни, так і глобалізації в цілому. Це означає, що Україна потребує розвитку усіх галузей національної економіки відповідно до світових стандартів.

Для забезпечення стабільного економічного розвитку України політика нашої держави має бути спрямована на: активізацію зовнішньої торгівлі; створення конкурентних переваг підприємницької діяльності; оновлення устаткування, що призведе до покращення якості продукції та продуктивності праці; формування діючої системи мотивації товаровиробників; удосконалення податкового кодексу України; заохочення малого бізнесу.




      1. Офіційний сайт «ИД «Галицкие контракты» [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://kontrakty.ua/article/56199/

Науковий керівник: доц. Школа В.Ю.
ПОКАЗНИКИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ В МІЖНАРОДНИХ РЕЙТИНГАХ КОНКУРЕНТОЗДАТНОСТІ
асист. Омельяненко В.А., студент гр. Е-01 Туренко Ю.О.
В умовах економічної глобалізації та інтернаціоналізації важливе значення становить визначення місця країни на міжнародних ринках та ступінь їх конкурентоздатності.

Міжнародна конкурентоспроможність країни – це здатність країни створити таке національне бізнес-середовище за умов вільного справедливого ринку, в якому вітчизняні товаровиробники можуть постійно розвивати свої конкурентні переваги, займати й утворювати стійкі позиції на певних сегментах світового ринку [1]. Таким чином, визначальним чинником конкурентоспроможності національної економіки є наявність умов для формування стійких конкурентних можливостей вітчизняних виробників на внутрішньому ринку, за рахунок якісних продукції та послуг, які зможуть конкурувати з імпортованими товарами.

Оскільки визначення рівня конкурентоспроможності країн можливий лише у порівняльному аспекті, необхідним є достатньо повна система показників, яка відображає її стан. Основним засобом узагальненої оцінки конкурентоспроможності країн є індекс глобальної конкурентоспроможності (GCI), запропонований у 2004 р. для Всесвітнього економічного форуму професором Колумбійського університету Ксав'є Сала-і-Мартіна (Xavier Sala-i-Martin, Columbia University). Зазначені методики розрахунку показників конкурентоспроможності передбачають визначення місця країни в загальному рейтингу конкурентоспроможності [2]. За даним рейтингом Україна у 2012-2013 рр. займала 73 місце із 144 країн, з показником рівним 4,14; та поступається Росії з показником 4,2 (67 місце), а також Туреччини, Польщі, Словенії та іншим. Найкращий показник у Швейцарії (5,72).

Нажаль, на сьогоднішній день основою конкурентоспроможності економіки України залишаються традиційні чинники, пов'язані з використанням недозавантажених виробничих потужностей, сприятливою світовою кон'юнктурою на базові низько-технологічні та середньо-технологічні категорії товарного експорту України, відносно дешевою ресурсною базою та низькою вартістю робочої сили. Слід відзначити, що динаміка агрегованого глобального індексу конкурентоспроможності, як показника сталості рівня економіки, за його складовими, відбиваючи їх низький рівень у порівнянні з іншими країнами, водночас демонструє стабільність показників у період з 2005 по 2012 роки і навіть слабкі ознаки пожвавлення у 2011–2012 роках. Це є певним досягненням в умовах значно нестабільного зовнішнього середовища України. Серед регіонів України найбільш конкурентоспроможними є м. Київ, Дніпропетровська та Донецька область, найменші показники мають Херсонська та Кіровоградська область.



Рис. 1 – Динаміка індексу глобальної конкурентоспроможності України
Тенденції зміни показників макроекономічного стану і GCI країни разом додатково демонструють нетривалий характер впливу негативних наслідків світової фінансово-економічної кризи на стан економіки України і її здатність до відносно швидкого врівноваження, хоча б на низькому рівні ВВП і сукупних витрат в економіці [3].

Для підвищення конкурентоздатності національної економіки у міжнародних рейтингах, Україна має впровадити ефективну програму направлену на досягнення сталого економічного розвитку країни, запроваджувати програми досягнення НТП, стимулювати інноваційний розвиток, забезпечити підвищення якості життя, як у соціальному, так і в екологічному плані, забезпечити технічну та технологічну модернізацію, надавати державну підтримку розвитку підприємництва та встановити справедливі форми регулювання діяльності економічних суб’єктів, задля поліпшення бізнес-клімату та покращення внутрішньої конкуренції.

В свою чергу поліпшення внутрішньої конкурентоздатності призведе до поліпшення загального стану як економічного сектору, так і більш інтенсивного розвитку соціальної сфери. Таким чином, сукупність всіх факторів призведе до суспільного прогресу країни, що відобразиться на економічних відносинах з іншими країнами та на конкурентній здатності України на міжнародному ринку.


  1. Антонюк Л.Л. Міжнародна конкурентоспроможність країн: теорія та механізм реалізації :Монографія / Антонюк Л.Л. – К. : КНЕУ, 2004. – С. 104-105.

  2. Любохинець Л.С. Макроекономічний аналіз глобальних індексів рейтингової оцінки конкурентоспроможності національної економіки. / Л.С. Любохинець, Л.М. Бабич. – Вісник Хмельницького національного університету. – 2010. – № 3. – Т. 3.

  3. Звіт про конкурентоспроможністьрегіонівУкраїни 2012 [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://www.feg.org.ua/docs/FEG_report_2012_body_ua_20.11.2012.pdf

  4. Державна служба статистики України. Офіційний сайт. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка