Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка16/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   53

МІЖНАРОЖНИЙ ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ МОБІЛІЗАЦІЇ ДЛЯ ВИРІШЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ПРОБЛЕМ
студент гр. МК-21 Біленко В. О.
У XIX та XX сторіччях дослідники суспільних питань та активісти з розвитку визнали величезний потенціал людей. Вони «кинули виклик» міфу про те, що громадяни є лише отримувачами благ від держави. Серед них був Фрідріх Вільгельм Райффайзен (Німеччина), який у 1864 році висунув ідею створення кооперативів, яка з часом перетворилась у всесвітній рух. Його концепція ґрунтувалась на самодопомозі, самоврядуванні та особистій відповідальності. Карл В. Дойч (Karl Wolfgang Deutsch) у 1950-х роках визначив соціальну мобілізацію як процес змін, що відбуваються серед значної частини населення у країнах, які через зміни у мисленні та поведінці людей переходять від традиційного до сучасного способу життя. 1950-ті та 1960-ті роки також відзначились впровадженням та просуванням ідеології розвитку громади у багатьох містах США, Великобританії, Німеччини та інших європейських країн. Ця ідея означає зміни у відносинах між пересічними громадянами та людьми при владі, і передбачає участь пересічних громадян у вирішенні питань, що стосуються їх життя. Вона починається принципом, що в будь-якому суспільстві є багаті знання та досвід, який, якщо його використовувати творчо, може бути спрямований у колективні дії задля досягнення бажаних цілей громад.

Продовольчо-сільськогосподарська організація (структура ООН – FAO) у середині 1970-х років провела експеримент з пошуку механізму самодопомоги задля подолання бідності шляхом розширення соціальних, економічних та екологічних можливостей. Успіх FAO привів до застосування експерименту у багатьох країнах світу протягом 1980-х – 1990-х років за підтримки інших відділень ООН, таких як ПРООН, ЮНІСЕФ, ВООЗ, Фонд народонаселення ООН та UNCDF. Експеримент мав кілька цілей, що стосувались людського життя: від індивідуального розвитку/розвитку домашнього господарства до розвитку на рівні громади; від соціального (наприклад, питання охорони здоров’я, освіти) до економічного розвитку (мікро-фінансування, підприємства) та питань охорони навколишнього середовища (управління природними ресурсами).

Цей досвід мав значний вплив на підготовку рекомендацій щодо сталого розвитку під час Всесвітнього самміту з соціальних питань у Ріо-де-Жанейро (1992 рік) та Всесвітнього самміту з соціальних питань у Йоганнесбургу (2002 рік). За необхідну умову сталого людського розвитку ці псаміти взяли обов’язкову участь громад/людей на всіх рівнях. Як основу забезпечення участі населення у місцевому сталому розвитку вони рекомендували публічно-приватні партнерства. За такого принципу, люди займають центральне місце в плануванні і здійсненні діяльності з метою розвитку, а публічний та приватний сектори допомагають їм як партнери з розвитку. Задля забезпечення процесу прийняття рішень «знизу-догори» та участі у ньому громадян, було рекомендовано створити відповідні ради на місцевому, регіональному та національному рівнях.

Історія застосування соціальної мобілізації засвідчила, що цей підхід виявився ефективним: у сільських і міських регіонах; при створенні та підтримці комунальних інфраструктур; у секторі охорони навколишнього середовища, наприклад, управлінні природними ресурсами (ліси, водні ресурси, тощо); у соціальному секторі, наприклад, секторі охорони здоров’я; у економічному секторі, наприклад, мікро-фінансуванні, у малих підприємствах, страхуванні; у питаннях людської безпеки/людського розвитку, такі як подолання бідності, реабілітація після катастроф, профілактика ВІЛ/СНІДу, соціальна толерантність, згуртованість та інтеграція; при ефективному управлінні розвитком територій та громад; у системних питаннях розвитку, таких як тендерна рівність та молодіжна політика; для надання сталих недорогих послуг місцевому населенню.

Можна виділити такі важливі уроки із світового досвіду застосування підходу соціальної мобілізації: люди в усьому світі мають бажання та спроможність допомогти самим собі для покращання свого добробуту; підхід самодопомоги та соціальної мобілізації часто не був ефективним за наявності домінуючого лідерства або слабких НУО; деяким сильним НУО вдалось успішно вплинути на поширення підходу на національному рівні. Проте надмірні амбіції щодо широкомасштабного поширення не мали успіху внаслідок браку адекватних та відповідних людських ресурсів і фінансових обмежень; державне втручання в процеси соціальної мобілізації має обмежений успіх внаслідок політизації, бюрократії, браку почуття власності, браку прозорості, процесу прийняття рішень “згори-донизу”; історії успіху були помічені у випадках розвитку партнерства між групами самодопомоги та іншими агенціями з розвитку (напр., місцева влада, спеціалізовані організації); успіх і сталість залежать від рівня власності серед громад-вигодонабувачів.

Науковий керівник: доц. Петрушенко Ю. М.
СВІТОВИЙ ІТ-РИНОК ТА НАЦІОНАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ
асист. Омельяненко В.А., здобувач Вернидуб Н.О., студент гр. ІН-22 Болдак Л.Є.
Розглядаючи стратегічні питання національної безпеки в інформаційній сфері, необхідно мати на увазі, що найважливішими принципами побудови інформаційного суспільства, що є основним вектором у цій діяльності, визначені зміцнення довіри та безпеки, а також верховенство права. У Декларації принципів побудови інформаційного суспільства (Декларації тисячоріччя) відзначається, що інформаційно-комунікаційні технології відкривають зовсім нові перспективи для досягнення більш високих рівнів розвитку.

Комплекс інформаційних технологій є найбільш використовуваним у світі. Це обумовлено швидкою обробкою даних, їх розповсюдженням з різних місць розташування. Сьогодні цей комплекс охоплює всі сфери життя, а саме: торгівлю, управління, навчальні сфери, тобто все те, що опанувала людина. Розглядаючи ІТ на рівні світового ринку, головним завданням є визначення національних пріоритетів і вплив ІТ на розвиток населення. Специфічні особливості галузі ІКТ (сполучення ефекту масштабу та мережевих ефектів) породжують ряд нових проблем, які поки не мають універсальних рішень, але, очевидно, вимагають державного втручання (так звані "провали ринку"). Одна з головних таких проблем пов'язана з патентним захистом стандартів корпорацій-монополістів [1].

Оскільки основою монопольної влади в сфері інформаційних технологій є захищені патентами стандарти, ефективним способом антимонопольного регулювання могло б стати відчуження стандартів або, принаймні, деяке обмеження патентних прав. У випадку з інформаційними технологіями, спроба відчуження стандартів неминуче вступить у протиріччя з необхідністю захисту авторських прав, наявність яких заохочує нові розробки. Ефективного вирішення цього протиріччя ніде у світі поки не знайдено. Однак можна припустити, що певні обмеження патентних прав можуть у майбутньому застосовуватися у відносно менш розвинених країнах без помітного збитку для транснаціонального бізнесу виробників, які одержують основний доход на ринках розвинених країн.

Інша проблема розвитку сфери – кадрове забезпечення. Сьогодні професія ІКТ-фахівця – одна з самих потрібних і престижних у світі, але в той же час і одна з самих гостродефіцитних (парадокс сучасної цивілізації). Палітра інфопродуктів і послуг така різноманітна, що набагато випереджає реальні можливості їх масового сприйняття ринком праці. Ще серйозніші сигнали поступають від самої індустрії, яка вже декілька років відчуває вусі більш серйозну кадрову уразливість. Універсальний ключ до вирішення такої стратегічно гострої проблеми багато країн вбачають в залученні фахівців з "золотого пулу", а також посиленні національних програм підготовки ІКТ-кадрів. Пріоритети в більшості передових держав однакові [2].

Розвиток ІТ-індустрії заснований на правильному виробленні та подачі інформації, кожен має право по-своєму використовувати її. ІТ індустрія зосереджує в собі всі види взаємозв’язку як для підтримання конкурентоспроможності, так і для взаємозв’язку між країнами, що певним чином впливає їх економіку. Кожного року попит на ІТ зростає, адже усе прогресує і разом з цим прогресує конкуренція підприємств. У багатьох сферах, в першу чергу в банківській, застосування визначених ІТ – це не потреба, а необхідність, обов'язкова умова для адекватного забезпечення безпеки, цілісності та процвітання компанії.

Інформаційні технології тому являються прогресуючими, що з однієї сторони вони полегшує процеси праці, а з іншої сторони допомагають завжди бути потрібним. Подальше оновлення та функціонування сфери ІТ виявлятиме національні пріоритети щодо розвитку та високого розумового рівня. Цей рівень відкриває такі можливості: вихід в числі перших на нові ринки за рахунок інноваційної бізнес-ідеї. Тут же важливий чинник – амбіції підприємців, як стимул і самоціль; потреба в зростанні рентабельності бізнесу, створенні конкурентних переваг на ринку (зростання продуктивності і зниження собівартості); необхідність відповідати рівню конкурентів, темпу ведення бізнесу. Тобто, якщо компанія не використовує досягнень інформаційного сектора, вона швидко стає аутсайдером ринку [3].



Для розвитку ІТ-сфери на національному рівні необхідно: подолати в середньостроковій перспективі технологічне відставання в найважливіші областях інформатизації, телекомунікацій і зв'язку, що визначають стан національної безпеки; розробити та впровадити технології інформаційної безпеки в системах державного управління, системах управління екологічно небезпечними виробництвами критично важливими об'єктами; забезпечення умов для гармонізації національної інформаційної інфраструктури з глобальними інформаційними мережами та системами.


  1. Вальяно Д.В. Роль информационных технологий в повышении международной конкурентоспособности [Текст] : автореферат диссертации на соискание ученой степени канд. экон. наук :08.00.14 / Д. В. Вальяно. – М., 2007. – 25 с.

  2. Мировой цифровой ринг: тенденции, метаморфозы, цифры, прогнозы. Часть 12[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://it-weekly.ru/analytics/business/55440.html

  3. Готовность экономики к ИТ [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://it-economics.ru/gotovnost-e-konomiki-k-it.html#more-95ь


РОЛЬ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЇ В ГЛОБАЛЬНІЙ ЕКОНОМІЦІ
асист. Омельяненко В.А., студент гр. ІТ-22 Глущенко Д.О.
Протягом історії розвитку цивілізації основним предметом праці залишалися матеріальні об’єкти. В наш час ситуація змінюється, додаються інформаційні ресурси. Сучасне суспільство прийнято називати інформаційним. Це – показник значимості інформації в нашу епоху, її нової ролі та нових можливостей. Використання нових інформаційних технологій (ІТ) для будь-якої діяльності є чинником певних змін та удосконалення. Якщо як в якості такої діяльності представити світову економіку, то можна відстежити вплив нових ІТ на процес глобалізації світового економічного сектора. Метою даної дослідження є аналіз ролі ІТ у бізнесі як фактору або каталізатора глобалізації світової економіки.

Ринок інформаційних технологій є одним з ринків світової економіки, що активно розвиваються. У зв'язку з його стрімким розвитком багато дослідників задаються питанням про його товарну структуру та особливості. І хоча вже в самій назві з'єднані два поняття – "технологія" та "інформація" до самих цих понять загальноприйняті підходи поки також не вироблені.

Інформаційний аспект економічної глобалізації включає: виникнення принципово нових ринків транспортних, банківських, і страхових послуг, а також нових фінансових ринків, що діють цілодобово й використають новітні інформаційні технології, засоби та інструменти; поява нових суб'єктів міжнародної взаємодії – багатонаціональних корпорацій, ВТО, мережі міжнародних недержавних організацій; швидке поширення та швидке старіння інформації.

Фактором становлення інформаційної економічної системи є готовність самої економіки до інформаційної стадії. Питання варто розглядати із трьох позицій: внутрішніх можливостей, потреб і зовнішніх умов. До внутрішніх можливостей національної економіки варто віднести: 1. Психологічну та інтелектуальну готовність до сприйняття й застосування нових технологій. Навіть серед найбільш схильного до інновацій і прогресу населення частка людей, готових відразу скористатися новими продуктами становить 3-5%. 2. Фінансові можливості підприємств і громадян, що прямо пов'язане з розвитком ринку споживчого кредитування, ринком кредитів та інвестицій для бізнесу. 3. Наявність кваліфікованих кадрів здатних шукати та впроваджувати нововведення, а також наявність структурних підрозділів, елементів керування, відповідальних за розвиток фірми. 4. Поточний рівень забезпечення технічними засобами: мікроелектронікою, мережами комунікацій, сервісами технічної підтримки, що обумовлюють подальший розвиток інформаційної інфраструктури.

Сьогодні ІТ-індустрія безпосередньо забезпечує роботою 9 млн. високооплачуваних кваліфікованих співробітників у більш ніж 4 тис. компаній в усьому світі. Крім того, цей сектор економіки створює зайнятість ще для 21 млн. ІТ-спеціалістів у найрізноманітніших сферах діяльності – від консалтингу до вантажних автоперевезень. Число робочих місць в ІТ-індустрії в цілому за період з 1996 по 2002 рік виросло на 40%, а в галузі програмного забезпечення – на 76%.

Галузь програмного забезпечення і пов'язана з нею галузь ІТ-послуг являють собою два основних двигуни росту ІТ-індустрії і перевершують за своїм внеском галузь комп'ютерного обладнання. У 2001 році програмне забезпечення та ІТ-послуги складали більш 60% витрат в ІТ-індустрії. Крім того, вони відрізняються і більш високими темпами росту. Так, у 1996–2001 роках витрати на програмне забезпечення збільшувалися в 6 разів швидше, ніж витрати на комп'ютерне обладнання. Прискорення темпів росту індустрії програмного забезпечення в поєднанні з впливом на підвищення значимості галузі ІТ-послуг дозволили їй стати основною рушійною силою розвитку інформаційних технологій, і в свою чергу призвело до розширення наданих ними переваг.

Різні країни мають різні темпи росту галузі програмного забезпечення та ІТ-індустрії в цілому. Порівняння країн, які отримують більш значні переваги від розвитку ІТ-індустрії, з тими країнами, які поки що повною мірою не реалізували її економічний потенціал, дозволяє зробити один ключовий висновок: рівень комп'ютерного піратства є головним чинником, що визначає розбіжності між цими країнами.

Позначені можливості є лише фактором розвитку інформаційної економічної системи, однак, щоб ІТ використовувалися господарюючими суб'єктами в повсякденній діяльності, необхідна рушійна сила у вигляді стимулів економічного розвитку. Функціонування економіки сьогодні неможливо без впровадження та використання на всіх стадій виробництва інформаційних технологій. Сьогодні в міжнародній торгівлі інформаційні технології можуть бути реалізовані в будь-яких формах.




  1. Аналитика «Человек и деньги» / Фонд «Общественно мнение» [Электронный ресурс] – Режим доступа: URL: http://fomfinance.wordpress.com/ (дата обращения 01.07.2009)

  2. Галкин Г. Методы определения экономического эффекта от ИТ-проекта / Intelligent enterprise. – 2005. – № 22, 24.

  3. Овсепян А.В. Использование новых информационных технологий в экономике и бизнесе как фактор глобализации мирового экономического сектора [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pavlov-iv.ru/global/index.html


Аналіз міграційних процесів в Україні
студент гр. Едп-01 Гриценко Ю.В.
Міграційні процеси суттєво впливають на економічний потенціал національної економіки. У зв’язку з цим аналіз та дослідження динаміки міграції дозволить визначити основні тенденції в економіці країни та світу.

Чисельність населення Укрaїни стaном на 2013 р. стaновила 45,5 млн. осіб, що відповідає 29 місцю у світі за кількістю населення. Зростaння чисельності населення протягом 2000–2012 рр. становило в середньому 0,6% щорічно. Впродовж 2000–2013 рр. населення України скоротилося на 4 млн осіб. Проте цей процес загальмувався: коефіцієнт природного скорочення населення становив у 2000 р. – 7,6 на 1 000 мешканців, у 2013 р. – 3,1.

Протягом 2010–2013 рр. 1,2 млн. осіб, тобто 3,4% населення України у віці від 15 до 70 років, працювали чи шукали роботу за кордоном. У 2011–2013 рр. Міністерство внутрішніх справ оформило документи для 12 тис. громадян України, які емігрували за кордон, зокрема, переважно у Російську Федерацію, Німеччину, Ізраїль, США, Білорусь, Чехію. В 2011 р. українським громадянам було видано 204 тис. дозволів нa проживання в країнах ЄС (в т.ч. 156 тис. для виконання сезонних робіт в Польщі), більшість з яких були короткостроковими. У 2013 р. українці були п’ятою за чисельністю групою громaдян третіх крaїн, які проживали на території ЄС, після громадян Туреччини, Марокко, Албанії та Китаю.

У 2013 р. на обліку Федеральної міграційної служби Росії перебувало 1,4 млн. громадян України, в т.ч. тих, що мали дозволи на працевлаштування, 127,8 тис. осіб (або 11% іноземних працівників у Росії).

За даними досліджень виїзд у віддалені країни з метою постійного проживання в основному здійснюють молоді та освічені українці. За даними опитування, майбутні емігранти в Україні переважно були зайняті в сферах культури, нaуки, роздрібної торгівлі та послуг, або були студентами.

До основних причин еміграції до Австралії, Канади та США відносять возз’єднання сім’ї та виїзд на постійне проживання. Еміграція до ЄС та Росії переважно орієнтована на прaцевлаштування.

Поширення обміну робочою силою, як одного з нaпрямів міждержaвного співробітництвa, свідчить про розвиток інтеграції Укрaїни світовий економічний простір. В той же час в Україні існують серйозні проблеми у сфері міграційної політики. Некерованість міграційних процесів становить небезпеку для національних інтересів України. Це обумовлює формування нових підходів до державного управління цим процесами.

Науковий керівник: доц. Школа В.Ю.
«ВІДПЛИВ ІНТЕЛЕКТУ» В СУЧАСНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ
студент гр. Мк-31 Данилюк Ю.М.
Міграційні процеси в сучасних умовах розвитку, якому притаманна не тільки глобалізація усіх сфер життя, а й інтеграція, кооперація та загострення конкуренції між економіками країн світу, відіграють важливу роль в економічному розвитку кожної країни.

Багато розвинених країн та країн, що розвиваються, вже прийшли до розуміння того, що залучення іноземних учених, інженерів, менеджерів, викладачів і інших фахівців означає «імпорт знань» і може бути винятково вигідним для національної економіки [1]. Тому, актуальною проблемою сьогодення виступає забезпечення інтелектуальної безпеки країни.

Міграційні процеси робочої сили охоплюють весь світ, не зважаючи на рівень розвинутості країн, і з кожним роком набувають масштабності.

Для України проблема «відпливу умів» є надзвичайно важливою, оскільки зі збільшенням потоків інтелектуальних мігрантів починають скорочуватися темпи розвитку економіки, освіти та держави загалом, що створює загрозу індивідуальній та національній безпеці.

Необхідно зазначити, що масова еміграція вчених, особливо на початку 90-х років в Україні призвела до руйнування відомих наукових шкіл, «знекровлення» найціннішого економічного людського ресурсу.

З України від’їжджають фахівці у галузях математичного аналізу, фізики твердого тіла, фізики напівпровідників, механіки твердого тіла, хірургії та інших спеціальностей, попит на які стабільно високий, в такі країни: США, Німеччину, Ізраїль, Канаду, Францію, Росію [1]. За даними Держкомстату України, з 1999 по 2012 роки кількість вчених, які працюють в наукових установах України скоротилася більш ніж втричі [2].

За роки незалежності Україну залишило близько трьох тисяч докторів, кандидатів наук, багато творчої інтелігенції. За експертними оцінками українських учених, виїзд молодого науковця за кордон на постійне місце проживання коштує державі від 250 до 300 тис. дол. Виходячи з цього масштаби щорічних прямих втрат України від виїзду висококваліфікованих кадрів оцінюються в кілька десятків мільярдів доларів [1].

До основних причин процесу «відплив інтелекту» з України необхідно віднести: низький рівень науково-інформаційного забезпечення теоретичних досліджень і розробок; відсутність сучасного наукового устаткування; недостатнє матеріально-технічне забезпечення дослідницького процесу; недостатня матеріальна мотивація праці науковців; незадовільна моральна оцінка діяльності учених; криза вітчизняної науки, яка пов’язана з скороченням внутрішніх витрат на дослідження і розробки; незахищеність прав власності на продукт інтелектуальної праці; невіра в можливість швидкої демократизації; порушення прав людини; нестабільність в політичному житті тощо.

Міграційний процес «відплив інтелекту» значною мірою впливає на конкурентоспроможність країни, адже на сьогодні визначальним фактором розвитку є не тільки природні ресурси, а знання та інформація.

В Україні, на жаль, конкурентоспроможність підтримується за рахунок низького соціального забезпечення, низького рівня оплати праці, відсутності інвестицій в охорону навколишнього середовища тощо. Але в сучасних умовах, коли економіка стає все більш глобальною і всі процеси відбуваються дуже динамічно, перехід від моделі з дешевою робочою силою до моделі з високим рівнем оплати ефективної праці стане першим кроком до формування конкурентоспроможної економіки [3].

Міграційні процеси в Україні на сьогодні не підлягають достатньому контролю з боку відповідних державних органів. Крім того, їх спонтанний і неорганізований характер негативно впливає на економічний і соціальний розвиток країни, що призводить до необхідності вживання додаткових заходів щодо покращення умов праці як вітчизняної висококваліфікованої робочої сили, так і працівників, що мають професійно-технічну освіту.

Отже, для розв`язання проблеми «відплив інтелекту», пропонуємо звернути увагу вирішенні наступних питань: зміна психології українців, щоб кожен почував себе захищеним і був задоволений своїм життям; заохочення молоді до наукової діяльності; використання досвіду успішних країн і його запозичення в цьому питанні; створення заходів, які сприятимуть зменшенню корупції; залучення студентів до вирішення державних питань, шляхом створення різних конкурсів та змагань; створення маркетингової стратегії перспектив працевлаштування в Україні молодих науковців.

Проблеми нестачі висококваліфікованих кадрів передусім потрібно зупиняти впровадженням реформ у законодавстві і покращенням рівня життя населення. На нашу думку, після впровадження зазначених заходів, українці не тільки будуть залишатися працювати в Україні, а й «передові уми» інших країн також будуть іммігрувати в Україну.


  1. Мирончук О. «Відплив інтелекту» як фактор конкурентоспроможності в глобалізованому світі / О. Мирончук // Дослідження міжнародної економіки: Зб. наук. пр. – К.: ІСЕМВ НАН України, 2011. – № 2 (67). – С. 178-185.

  2. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.uа.

  3. Либанова Е. Кому выгодна дешевая рабочая сила? / Е. Либанова // Зеркало недели. – 2007. – № 16-17. – С. 10.

Науковий керівник: доц. Кліменко О.В.
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ У НАПРЯМІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ
асист. Денисова І.В., студент гр. ПР-11 Дворник Н.О.
Світ, в якому ми живемо сьогодні, потребує не лише бережливого ставлення та захисту, але і відновлення. Завдяки вченим, які наполягають на необхідності гармонізувати взаємовідносини між людьми і природою, ця ідея сприйнята міжнародним загалом та створено велику кількість організацій, які втілюють засади сталого розвитку.

Міжнародні організації впроваджують ряд засад у їхній щоденній діяльності, що мають позитивний практичний вплив на навколишнє середовище:

Організація UK Sustainable Development Association має незліченну кількість проектів із забезпечення водою засушливих регіонів, надання порад, створення спеціальних навчальних організацій. Ця організація дійсно робить відчутні та важливі зміни кожного дня.

Комісія ООН зі сталого розвитку, що вже багато років робить свій відчутний вклад в покращення якості довкілля провела свою 18-ту сесію в 2010 році, особливо зосередившись на транспорті, хімічних речовинах, управлінні відходами та гірничодобувній промисловості. В 2013 було проведено ряд заходів із покращення якості води в африканських країнах, були виконані докладі звіти про загальні підвищення температур на планеті та проведені міжнародні опитування з економічних та соціальних питань.

Комісія Брундтланд міжнародна (світова) комісія, завданням якої є визначити та окреслити головні засади сталого розвитку та поширити у світі. Комісія видала книгу «Наше спільне майбутнє», в основі якої лежить концепція сталого розвитку.

Global Reporting Initiative – міжнародна організація, що виконує звіти щорічно, відкрито демонструючи результати своєї діяльності. GRI шукає зацікавленні сторони у питанні впливу засад сталого розвитку, здійснює порівняльний аналіз і оцінку діяльності відносно законів, норм, кодексів та доброчинних ініціатив.

«ОСЭКО» – одна з провідних громадських організацій, що працюють в області екологічної освіти. За останні п'ять років члени організації випустили 15 методичних посібників загальним накладом 32 000 примірників. Їхньою стратегією є партнерство з організаціями різного профілю.

Звісно, цей список організацій, що працюють у напрямку сталого розвитку не є вичерпним. Як і напрямки їхньої діяльності.

Аналіз діяльності міжнародних організацій показав, що хоча і перелік наявних проблем порівняно великий, сучасні міжнародні організації, які зараз діють у світі, досить непогано справляються з існуючими проблемами, пропонуючи як нові, інноваційні методи боротьби із погіршенням екології, так і застосовуючи загальновідомі та доступні способи.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка