Економічні проблеми сталого розвитку Экономические проблемы устойчивого развития



Скачати 10.38 Mb.
Сторінка10/53
Дата конвертації11.05.2018
Розмір10.38 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   53

АЛЬТЕРНАТИВНИЙ ПІДХІД ДО РОЗРАХУНКУ ПРИБУТКОВОСТІ ПІДПРИЄМСТВА
доц. Чорток Ю.В., студент групи Емс-31м Байдаленко О.О.
Розподіл прибутку підприємства відбувається між державою та самим підприємством, при чому держава отримує свою частку в першу чергу.

Враховуючи необхідність розвитку національного виробництва та роль виробничих підприємств у формуванні державного бюджету, підвищення ефективності діяльності, а отже і прибутковості цих підприємств, повинно бути одним з найважливіших завдань держави.

На нашу думку, одним із шляхів досягнення даної мети може слугувати зміна об’єкта оподаткування. За існуючим законодавством, підприємство спочатку сплачує податки, а потім на свій власний розсуд розподіляє кошти, що залишилися, між фондами економічного стимулювання. З точки зору виробничих підприємств, найважливішим, на нашу думку, є фонд розвитку виробництва – власне джерело коштів підприємства, що застосовуються для фінансування витрат, пов’язаних зі зростанням виробництва, технічним переозброєнням, вдосконаленням технології виробництва та інших потреб, що забезпечують розвиток та зміцнення матеріально-технічної бази підприємства. Саме новітні технології та потужна матеріально-технічна база є запорукою зростання ефективності діяльності підприємства.

Відповідно до вищесказаного пропонується провести наступні заходи:



  1. законодавчо визначити частку (%) прибутку підприємства, що буде відраховуватися до Фонду розвитку виробництва до відрахування податку (максимальне значення такої частки – 5%);

  2. розробити систему контролю з боку держави за цільовим використанням коштів даного фонду.

Проведення даних заходів безпосередньо призведе до різкого зниження всіх показників, в тому числі і наявність збитків на підприємстві. При використанні альтернативного підходу кошти Фонду розвитку виробництва можна направити на:

  1. підвищення якості та конкурентоспроможності продукції;

  2. збільшення виручки від реалізації – через покращення якості виготовленої продукції;

  3. зменшення витрат на оплату праці – завдяки автоматизації виробництва;

  4. зменшення собівартості продукції, яке не відображається на її якості (завдяки покращенним технологіям та безвідходному виробництву) та ін.


РОЗДІЛ 11



ЕКОНОМІКА ДОВКІЛЛЯ ТА ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

ЭКОНОМИКА ОКРУЖАЮЩЕЙ СРЕДЫ И ПРИРОДНЫХ РЕСУРСОВ

ENVIRONMENTAL ECONOMICS


ПЕРСПЕКТИВИ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ РЕКРЕАЦІЙНИХ РЕСУРСІВ СУМЩИНИ
асист. Денисенко П.А., студент гр. МК-31 Данилюк Ю.М.
На сьогодні однією з основних проблем є розвиток сфери послуг, а саме туризму. Туризм характеризується високими темпами розвитку, зростанням його ролі в економіці окремих регіонів України. Розглядаючи сучасні природньо-кліматичні умови Сумської область, можна з впевненістю сказати, що цей регіон має всі передумови для розвитку туризму. Отже, головною проблемою наразі постає питання про організацію діяльності та створення програм для розвитку туризму в Сумській області.

Проблемам функціонування та розвитку ринку послуг присвячено праці І. Балабанова [2], І. Бураковського [3], І. Дахно [4] , С. Долгова [5]. Різні аспекти становлення, функціонування і розвитку ринку послуг у галузі туризму та подорожей висвітлено у дослідженнях В. Сєніна [7], В. Фомічова [9], Г. Ковалевського [6] та ін. [8]. Але деякі аспекти так і залишились поза увагою, що надає темі актуальності та новизни.

За наведеними у табл. 1 показниками можна побачити нестабільну динаміку чисельності туристів взагалі та негативні зрушення останніми роками зокрема. У структурі туристичних потоків переважають внутрішні туристи, а доля іноземців – завжди менша за 1 %. Цю ситуацію можна пояснити низкою проблем: попри на високий курортний потенціал області, реальна питома вага територій рекреаційного призначення залишається дуже малою; необхідне новітнє розроблення державної програми розвитку курортів; фінансування розвитку галузі на державному та регіональному рівнях недостатнє; не створено сприятливих умов для залучення інвестицій; гострою залишається необхідність визначення території та ділянок під будівництво туристичної інфраструктури; потребують ремонту дороги по основних туристичних маршрутах, є необхідність забезпечення автомобільних доріг туристичною, сервісною та інформаційною структурою.
Таблиця 1 – Динаміка та структура туристичних потоків у Сумській області

у 2008-2012 роках [1]




Рік

Кількість туристів, чол.

Динаміка відносно попереднього року

Іноземні туристи, %

Внутрішні туристи, %

Виїжджали за кордон, %

2008

24035

1,17

0,62

61,01

38,37

2009

23254

0,97

0,58

73,61

25,81

2010

45172

1,94

0,45

73,00

26,55

2011

18347

0,41

0,50

68,98

30,52

2012

13739

0,75

0,71

65,91

33,38

Отже, можна зробити висновок, що для активізації потоку туристів до Сумської області, необхідно виконати наступні дії: збільшити рекреаційну територію, шляхом Державних програм чи іноземних проектів; переглянути сучасне фінансування для розвитку туризму; створити сприятливі умови для залучення інвестицій; розпочати будівництво нової туристичної інфраструктури; активізувати розвиток дитячого та молодіжного туризму, а також створити необхідні умови для розвитку сільського туризму; забезпечити ремонт туристичних маршрутів.




    1. Туристичні потоки у Сумській області [електронний ресурс] режим доступу – http://www.sumy.ukrstat.gov.ua/?menu=126&level=3

    2. Балабанов И.Т. Экономика туризма / Балабанов И.Т., Балабанов А.И. – Москва: Финансы и статистика, 2000. – 176 с.

    3. Бураковський І. Теорія міжнародної торгівлі / Бураковський І. – К.: Основи, 2000. – 241с.

    4. Дахно І.І. Міжнародна економіка: [навч. посіб.] / Дахно І.І., Бовтрук Ю.К. – К.: МАУП, 2002. – 216с.

    5. Долгов С.И. Предпреятие на внешних рынках: внешнеторговое дело / Долгов С.И., Кретова И.И. – М.: ИНФА-М, 2005. – 251 с.

    6. Ковалевский Г.В. Проблемы развития туризма в Украине: интегрированый подход / Г.В. Ковалевский, В.В. Абрамов // Туристично-краєзнавчі дослідження: [зб. наук. ст.] – 1999. – Вип. 2. – С. 19-28.

    7. Сенин В.С. Организация международного туризма / Сенин В.С. – М.: Финансы и статистика, 1999. – 212 с.

    8. Статистика України [наук.-інф. журнал] / М.П. Микитенко, М.В. Лєснікова, К.О. Пономаренко, 2010. – 19 с.

    9. Фомичов В.И. Международная торговля: [учеб.] / Фомичев В.И. – [2-е узд., перераб. и доп.]. – М.:ИНФА-М, 2001. – 446 с.


ПОКАЗНИКИ ДЕМОГРАФІЧНОЇ СИТУАЦІЇ ЯК ІНДИКАТОРИ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
асист. Денисенко П.А., студент гр. МК-31 Миколаєнко М.С.
Сучасна демографічна ситуація, яка склалася в Україні в цілому, у всіх її регіонах визначається як критична, як така, що здатна загрожувати національній безпеці, соціально-економічній та суспільній стабільності країни.

Демографія за визначенням досліджує закономірності процесу відтворення населення у зв’язку з політичними, соціально-економічними, психологічними чинниками і на основі отриманих знань визначає характерні тенденції, спонукаючи до коригування внутрішньої політики держави [1]. Навколишнє середовище, рівень життя, стан екології, стреси, тяжка фізична праця – це далеко не всі фактори, від яких залежить чисельність країни, визначається рівень народжуваності та смертності, міграції та інших демографічних процесів.



Усі наведені у таблиці 1 показники відображають негативність зрушень у динаміці – чисельність населення зменшується з кожним роком. Серед основних заходів поліпшення демографічної ситуації можна виділити економічні (такі як житлове забезпечення для молодих сімей), екологічні (як зменшення забруднення атмосфери у великих містах), соціальні (кімнати для малят, щоб виховання дітей можливо було б поєднати із роботою, навчанням і т.д.)
Таблиця 1 – Абсолютні і відносні показники чисельності населення України

у 2009-2013 роках [2]



Рік

Кількість наявного населення (млн. осіб)

Динаміка відносно попереднього року

Щільність наявного населення, осіб на 1 км2

Доля міського населення, %

2009

46,14

0,995

76,5

68,45

2010

45,96

0,996

76,2

68,58

2011

45,78

0,996

75,8

68,68

2012

45,63

0,997

75,6

68,76

2013

45,55

0,998

75,5

68,88




    1. Махорін Г.Л. Основи демографії. Курс лекцій / Махорін Г.Л. – Житомир: Вид-во “Волинь”, 2009. – 96 с.;

    2. Статистичний щорічниу україни за 2012 р. [За редакцією О.Г. Осауленка]. – К.: Державна служба статистики України, 2012. – 319 с.


ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ НАПРЯМІВ ФОРМУВАННЯ ВІДНОВЛЮВАЛЬНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ
студент гр. Емс-21 Зябіна Є.А.
Концепція «зеленої економіки» не замінює концепцію сталого розвитку, проте наразі дедалі більшого поширення набуває визнання того, що досягнення сталості майже повністю залежить від ефективного управління економікою. Десятиліття створення нових багатств за рахунок нераціонального використання природних ресурсів, забруднення та знищення навколишнього природного середовища, неконтрольованого збільшення населення людство ані на крок не наблизилося до цілей розвитку тисячоліття. Одним з найреалістичніших і практичних способів досягнення поставленої мети є запровадження «зеленої економіки». Над економічним обґрунтуванням напрямів формування «зеленої» економіки України працювали такі вчені, як В. І. Вернадський, О. Ф. Балацький, Л. Г.Мельник, Т.П. Галушкіна, Хвесик М.А., Потапенко В.Г., та інші.

Одним із сучасних інноваційних підходів до обґрунтування прийняття управлінських рішень у сфері економічної безпеки на засадах «зеленої економіки» є отримання інформації дистанційними методами. Географічні інформаційні системи дозволяють візуалізувати об’єкти та результати моделювання. Для обґрунтування управлінських рішень у сфері економічної безпеки в умовах екологічних загроз необхідна просторово локалізована інформація як про природні характеристики території, так і про рівні негативного техногенного впливу на реципієнтів цього впливу. Україна має потенціал відновлюваної енергетики, що являє собою набір певних ресурсів. Звичайно, можливості їх отримання залежать від наявних технологій. Таким чином, йдеться про технічно досяжний потенціал сонячної, вітрової, малої гідро- та біоенергетики. Економічний потенціал відновлюваної енергетики в Україні розраховано за формулою:


Ip = W + S + G + B, (1)


де S – сонячна енергетика, кВт·год/рік; G – гідроенергетика (малі річки);

W – вітрова енергетика, кВт·год/рік; B – біомаса кВт·год/рік.


Інтегральний показник розраховувався у спосіб підсумовування потенційного економічного ефекту від технічно досяжного потенціалу сонячної, вітрової, малої гідро- та біоенергетики відповідно до чинного на законодавства України щодо коефіцієнтів «зеленого» тарифу. Таким чином, одним з інноваційних підходів до обґрунтування управлінських рішень у сфері економічної безпеки є розвиток відновлюваної енергетики.


Науковий керівник: доц. Кубатко О.В.
ЕКОЛОГІЗАЦІЯ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ
студент гр. Е-01 Казбан Д.
З давніх часів і до наших днів земля є основою існування людства. Як би не змінювались історичні епохи, земля завжди була найважливішим первісним фактором виробництва, народжувана нею сільськогосподарська продукція завжди була основою матеріального життя. Вона слугує також просторовим базисом для розміщення виробничих сил і розміщення людей. І в найближчій перспективі, незважаючи на колосальні успіхи науково-технічного прогресу, досягнення біології, хімії, земельні ресурси залишаються фундаментом людської цивілізації.

Основою вирішення екологічної та продовольчої проблем в аграрному секторі економіки є підвищення родючості ґрунтів, зростання їх продуктивності. Розрізняють такі види родючості: природна, штучна та економічне. Природна є результатом геологічних, кліматичних, ґрунтоутворювальних процесів, що протікають протягом тисячоліть, Від природної родючості, наявності в ґрунті поживних речовин, вологи, їх доступності для рослин багато в чому залежить вихід продукції.

Реалізація природної родючості ґрунтів в значній мірі залежить від самої людини, рівня агрокультури, розвитку продуктивних сил. Використання цих факторів дозволяє суттєво збільшити природну родючість землі. Створюється додаткова родючість, яка повністю залежить від антропогенного впливу. Ця складова родючості визначається як штучна.

Проблемою номер один в сільському господарстві більшості країн світу і нашої країни стало падіння природної родючості ґрунтів. Тип відтворення природної родючості визначає й еколого-економічний тип розвитку сільського господарства, ступінь його сталості. Можна визначити три типи його відтворення: неповне, просте відтворення природної родючості, розширене відтворення природної родючості.

Перший тип відтворення природної родючості відповідає техногенному типу розвитку аграрного сектора. Другий і третій типи відтворення  сталому розвитку. Зараз в світі і в нашій країні як в теорії, так і на практиці основна увага приділяється проблемі відтворення економічної родючості. Спроби компенсувати зниження природної родючості за рахунок зростання штучної родючості малоефективні. По мірі зниження природної родючості, деградації агроекосистем в багатьох районах результативність техніки, мінеральних добрив, пестицидів стає все менше. Вбачається, що існує об'єктивний поріг, зниження природної родючості, при наближенні до якого штучні засоби виробництва стають неефективними.
Науковий керівник: проф. Карпіщенко О.І.
ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ЯК ПЕРЕДУМОВА РОЗВИТКУ ПРИРОДООХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ
асист. Коваленко Є.В., студент гр. ЕДм-31 Довга Л.В.
Людство протягом свого існування постійно контактувало з природним середовищем. Цілеспрямовані антропогенні дії на нього мають як позитивний, так і негативний вплив. Серед негативних наслідків останніх десятиліть, дедалі більшого розмаху набуває забруднення атмосфери, водоймищ, деградація ґрунтового покрову, знищення запасів біологічних ресурсів, порушення стабільності екологічних систем та багато інших.

Інструменти, що запроваджуються державним апаратом для дотримання екологічної безпеки суб’єктами господарювання не є повністю ефективними в умовах сучасної глобалізації. Тож це ставить завдання знайти нові стратегії та пріоритети екологізації економіки.

Першопричинами екологічних проблем України є: зношеність основних фондів промислової і транспортної інфраструктури; недостатня сформованість інститутів громадянського суспільства; недостатнє розуміння в суспільстві пріоритетів збереження навколишнього природного середовища та переваг сталого розвитку; недотримання природоохоронного законодавства [1].

Розглянемо основні загрози у сфері економіки природокористування й охорони довкілля, конфліктний потенціал яких є найбільш значним на сьогодні. Причинами екологічної конфліктогенності (ЕК) водних ресурсів є: їх забруднення внаслідок видобутку нафти, газу, використання мінеральних добрив у сільському господарстві, порушення норм вилову риби [2].

Внаслідок промислової діяльності на сьогодні маємо значний вплив на атмосферу. Глобальна концентрація СО2 в атмосфері Землі зросла з 379 тис.т. у 2005 р. до 400 тис.т. у 2013 р.; Також зросла концентрація атмосферного оксиду азоту і у 2013 р становить 175,6 тис.т. Більше третини всіх викидів оксиду азоту мають антропогенне походження, переважно від сільського господарства. Концентрація метану зросла з приблизно 1774 тис.т. у 2005 р., і становила 1819 тис.т. у 2012 р. [3].

Погіршення стану земельних ресурсів спостерігається внаслідок порушення технологій землекористування, проблеми їх висушування, ерозії, та розораності ґрунтів.

До визначальних екологічних проблем України також належить проблема відходів, яка пов’язана з усіма сферами життя і господарської діяльності. Вся кількість відходів, утворених суб'єктами господарювання нашої держави утилізується менше навіть ніж на 50 %. В Україні нараховується 12,8 тис. суб’єктів підприємництва, виробнича діяльність яких пов’язана з утворенням небезпечних відходів.

Для підтримки сталого розвитку України потрібно запроваджувати заходи, які б допомогли вирішити основне завдання – збереження навколишнього природного середовища. Складовими механізму врегулювання екологічної безпеки є окремі заходи (дії), які й дозволяють реалізовувати комплексну політику запобігання екодеструктивного впливу.

Отже для поліпшення екологічної безпеки треба вжити таких заходів: використання інноваційних та інформаційних технологій в управлінні і споживанні водних ресурсів; використання водоочисних споруд для рециклінгу води у промисловості; розширення застосування інноваційної техніки і технологій виробництва і переробки сільськогосподарської продукції; ліквідація нелегального вирубування; зобов'язання виробника оплачувати витрати на утилізацію власних відходів; переробка вторинних ресурсів.

Тож запропоновані підходи до формування механізму вдосконалення екологічної безпеки, сприятимуть збалансованому екологічному розвитку держави. необхідно впроваджувати екологічні цілі в економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності та розглядати це як фундаментальну основу механізму екологізації підприємницької діяльності.




    1. Закон України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року» [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2818-17/page

    2. Сабадаш В.В. Антиекологічні тенденції соціально-економічного розвитку: конфліктний потенціал екологічного фактора [Текст] / В.В. Сабадаш // Звіт про науково-дослідну роботу «Формування економічного механізму вирішення міжнародних екологічних конфліктів» [заключний звіт]. – Суми, 2010. – С. 43-46.

    3. Державна служба статистки України / Динаміка викидів забруднюючих речовин та діоксиду вуглецю в атмосферне повітря [Електронний ресурс] / Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/


ЕКОЛОГІЗАЦІЯ ВИРОБНИЦТВА ЯК ВАЖЛИВИЙ ФАКТОР ПЕРЕХОДУ ДО СТАЛОГО РОЗВИТКУ
студент гр. ЕДм-31 Краснова Л.О., студент гр. БАмз-21 Михайлова Ю.В.
За останні десятиліття відносини між суспільством і середовищем його існування все більш загострилися. Наступила цілком реальною загроза глобальної екологічної катастрофи. Економічна наука до сьогодні приділяла недостатньо уваги екологічним проблемам, що стало однією з причин формування техногенного типу економічного розвитку. Техногенний тип розвитку можна охарактеризувати руйнуючим нашу природу, що є наслідком на використанні штучних засобів виробництва , створених без урахування екологічних обмежень. Для запобігання глобальних і локальних екологічних криз необхідна зміна техногенного типу розвитку на стійкий тип розвитку. Останній дозволяє задовольнити потреби теперішнього часу, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби. Незважаючи на безліч спірних питань, концепція сталого розвитку вже отримала широке визнання як в економічній науці , так і в міжнародній практиці. При сучасних темпах росту населення і виробництва, навіть для підтримки незмінного антропогенного рівня впливу на біосферу ,не допускаючи його подальшого росту, необхідно знизити середнє глобальне навантаження на навколишнє середовище, що припадає на одиницю ВВП в кілька разів. Таким чином перед економікою країн світу стоїть дійсно грандіозна проблема , яку необхідно вирішувати. Дана проблема актуальна і для України , незважаючи на те , що чисельність українців зменшується і економічний стан країни не займає лідируючі позиції у світі.

Економічним аспектом концепції екологічного сталого розвитку є орієнтація виробництва і збуту на задоволення eкологічно-орієнтованиx потреб и запитів споживачів, створення та стимулювання попиту на екологічні товари чи послуги ,що є економічно-ефективним і екологічно-безпечним у виробництві , споживанні та утилізації [1].

Науково-технічному прогресу належить винятково важлива роль у забезпеченні оптимальної відповідності розвитку виробництва і стану природного середовища. Перед суспільством постало завдання екологізації техніки і технологій , узгодження її з природними процесами. У світовій практиці використовуються різні шляхи стимулювання впровадження екологічних технологій: введення природоохоронних норм, правил, законодавчих актів , надання субсидій на скорочення викидів, податкове стимулювання, реалізація прав на забруднення. Як показує досвід, найменш ефективним шляхом стимулювання є введення заходів прямого контролю.

Відбувається екологізація національних науково-технічних програм. У Японії, Німеччини, Голландії, Італії, Канаді, Франції, Великобританії, Норвегії розроблені державні програми, спрямовані на створення екологічно важливих технологій. Наприклад, в Японії в 1990 р. створено дослідний центр інноваційних технологій для Землі, фінансований державним і приватним сектором. Основний напрямок робіт пов'язано з глобальним потеплінням і альтернативними джерелами енергії. У Німеччині діє Програма екотехнологій Міністерства досліджень і технологій. У Голландії створена організація із технологічних досліджень і передачі технологій , в якій екотехнології займають близько 10 % діяльності. В Італії створений Фонд технологічних інновацій, де 5 % коштів використовується на екотехнології. У Канаді діє Програма "Технології для екологічних рішень". У багатьох країнах екотехнології вписуються в існуючі науково-технічні програми [2, с.89.].

В Україні майже не здійснюється єдина державна політика щодо екологізації, що має передбачати запровадження та реалізацію принципів раціонального природовикористання та мінімізацію негативного впливу на екологічні об’єкти при здійсненні антропогенної діяльності. На сьогоднішній день в Україні середня енергоємність ВВП становить 0,89 кг у.п. на $1. ВВП при середньосвітовому показнику 0,39 кг у.п. на $1 ВВП. Таким чином, наша економіка є у понад двічі марнотратнішою за світову. Україна втрачає 15-17 млрд дол. на рік саме через перевитрати енергоресурсів.

Створення та впровадження екологічних інновацій складе зміст нової науково-технічної революції, яка йде на зміну нинішній. На цьому етапі значно зростає роль людини в технічних і природних процесах. У цьому зв'язку актуалізується завдання екологізації системи освіти і формування нової наукової парадигми, орієнтованої на еволюцію природи і людини.




    1. Линник Ю.М. Урахування екологічного фактору в організації процесу стимулювання збуту продукції / Ю.М. Линник // Вісник Сумського державного університету. Серія Економіка. – 2006. – №7. – С. 58-63.

    2. Экология и экономика: проблемы и поиски путей устойчивого развития / Василенко В.А. – Новосибирск: Вид-во ГП НТБ СО РАН, 1997.


Науковий керівник: асист. Коваленко Є.В.

Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   53


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка