Екологічної свідомості має ототожнюватися зі світовими життєвими вартостями



Скачати 466.14 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації16.01.2018
Розмір466.14 Kb.
  1   2   3

Вступ
До найактуальніших проблем сьогодення, що торкаються кожного жителя планети й від якого залежить майбутнє людства, слід віднести проблеми екологічні. Аналіз екологічної ситуації на нашій планеті свідчить про те, що нинішня криза охопила сфери мислення людини, її екологічну свідомість і практичну діяльність. Глобальне знищення природи - це лише побічний результат згубної діяльності суспільства. Стратегічною метою освіти має стати екологічне мислення, основу якого складають наукові знання, екологічна культура й етика. Тема екологічної свідомості має ототожнюватися зі світовими життєвими вартостями.

Сучасна екологічна освіта має бути спрямована в майбутнє, спиратися на ідеї гармонії природи та людини, стійкого розвитку біосфери, сприяти подоланню наявних у суспільстві стереотипів шляхом формування духовної, моральної, екологічно освіченої особистості та створення умов для її розвитку і, врешті-решт, стати чинником соціальної стабільності суспільства. Становлення і формування екологічної культури стає основою знань про морально-етичні норми і правила і робить їх основним регулятором його поведінки. Лише система внутрішніх відносин стає основою особистості і виникає лише у світі культури. Екологічне виховання - це екологія особистості, свідомості, душі, культури. Саме екологічна освіта дає змогу розкрити дитині значення природи як частини культури, як універсальної цінності, оскільки допомагає виявити ціннісне ставлення до власної домівки, до планети на ймення Земля взагалі і до найближчого довкілля. Формувати екологічну культуру особистості - означає виховувати таке ставлення до природи, що перетворює знання морально-етичних норм і правил на внутрішнє надбання людини, робить її регулятором її поведінки. Отже, не бездушне нашпиговування дітей екологічним знаннями, а формування емоційної сфери, розвиток естетичного почуття та любов ідо природи - основа екологічного виховання молодших школярів.

Початкова школа, спираючись на досягнення дошкільного віку, підхоплює, зміцнює, розвиває накопичене до школи і на цьому ґрунті формує новоутворення молодшого шкільного віку. Доцільно зіставити вихідні позиції окреслені в Базовому компоненті дошкільної освіти і в Державних стандартах початкової освіти на предмет єдності методологічних засад. Зокрема в Державних стандартах прямо сказано, що початкова школа має продовжити лінію дошкільного розвитку, закріпити й розвинути в умовах шкільного виховання надбання дошкільного дитинства.

Актуальність вибраної нами проблеми пояснюється нагальністю сучасних екологічних проблем.

Об'єкт дослідження - система навчально-виховного процесу в початковій школі.

Предмет дослідження - зміст та методи роботи вчителя початкових класів по формуванню бережливого ставлення до природи молодших школярів.

Гіпотеза: ефективність розвитку у молодших школярів бережливого ставлення до природи.

Мета: з'ясувати вплив різних підходів до розвитку бережливого ставлення до природи молодших школярів.

Завдання:

проаналізувати психолого-педагогічну літературу з даної проблеми;

охарактеризувати основні підходи до формування бережливого ставлення до природи молодших школярів;

навести приклад розробки уроку з природознавства з використанням елементів формування бережливого ставлення до природи.


Розділ 1. Аналіз психолого-педагогічної літератури в аспекті досліджуваної проблеми
Людина - частина природи. Потяг до всього живого, закладений в ній від самого народження, найяскравіше виявляється в дитячому віці. Дитина радіє і першій весняній квіточці, і комасі, що прокинулась від зимового сну; її приваблює і таємничий ліс.

Однак відчуття краси, розуміння природи не приходить саме собою. Його треба виховувати з дитинства, коли інтерес до навколишнього особливо великий.

Процес цей складний і тривалий. Навколишній світ в усій своїй красі і неповторності відкривається перед дитиною лише тоді, коли вона сприймає його безпосередньо. Діти виявляють турботу передусім про ті об'єкти, що бачили, про які мають чимало відомостей; незнання ж спричинює у кращому разі байдужість. Нерідко ж не усвідомлюючи наслідків негативного ставлення до навколишнього діти завдають шкоди природі.

Як же зробити, щоб людина змалечку не тільки оволоділа певними знаннями й уміннями, а й виросла чуйною, активною, коли йдеться про захист природи, поліпшення навколишнього середовища?

Проблема виховання дітей засобами природи та питання охорони навколишнього середовища хвилювали педагогів усіх часів.

Видатний чеський педагог Ян Амос Коменський вважав, що вже з раннього дитинства слід давати потрібні знання про природу, які є такими ж важливими для їхнього розумового розвитку, як знання мови й математики. Він говорив, що пізнання природи починається з реальних явищ і предметів. Навчання треба починати не з словесного тлумачення, а з предметного спостереження.

Цікаві погляди були висловлені видатним французьким мислителем Жан Жаком Руссо. Він був прихильником природного виховання, тобто такого, яке б відповідало особливостям дітей і було близьким до природи. Важливого значення надавав здійсненню розумового розвитку під час ознайомлення з природою, особливо таких якостей, як увага і допитливість.

Швейцарський педагог Й.Г.Песталоцці наголошував на значенні ознайомлення з природою для нагромадження чуттєвого досвіду дітей. Природа, вказував він, - це джерело, завдяки якому розум піднімається від чуттєвих сприймань до чітких понять. Весь запас знань, який набуває людина за допомогою відчуттів, є результатом уважного ставлення до природи.

К.Д.Ушинський зробив великий внесок у розробку питання про використання природи в початковому навчанні і вихованні. Педагог вважав неможливим здійснення початкового навчання без природи. Природа, за його словами, є одним з наймогутніших агентів у вихованні дитини.

Основою розумового виховання педагог вважав розвиток мислення і мовлення. Тому складаючи книги "Рідне слово", "Дитячий світ", він широко використав матеріал рідної природи, зауважуючи, що молодших школярів не слід знайомити з курйозами, а привчати знаходити цікаве в тому, що їх повсякчасно оточує. Важливу роль при ознайомленні учнів з природою він відводив наочним методам. Рекомендуючи широко користуватися ними, К.Д.Ушинський обґрунтував свої поради особливостями формування уявлень і понять молодших школярів. "Дитина, - писав він, - мислить формами, барвами, звуками, відчуттями, і той даремно і шкідливо насилував би дитячу природу, хто захотів би примусити її мислити інакше."2

Важливу роль серед наочних методів він надавав спостереженням, бо саме вони збуджують самостійну думку, розвивають допитливість дитини. Спостереження, якщо вони проводяться систематично, сприяють розвитку мислення і мови. Основою мови є правильне логічне мислення, а воно виникає з правильних і точних спостережень. Тому для розвитку спостережливості важливо навчити дітей бачити предмет з усіх сторін і в середовищі тих відносин, в які вин поставлений.

Із словесних методів ознайомлення з природою К.Д.Ушинський рекомендував використовувати художню літературу, а особливо усну народну творчість. Він сам створював чудові оповідання і казки для дітей. Ці твори допомагають розширити уявлення про природу. Наприклад, в оповіданні "Бджоли на розвідці" автор ознайомлює школярів із бджолами, процесом збирання меду, вказує на працьовитість цих маленьких комах і їх користь для людей. У літературі і досі живуть доступні дитячому розумінню твори "Як сорочка в полі виросла", "Чотири бажання", "Васька" та ін. У цих маленьких оповіданнях К.Д.Ушинський розкриває дітям значимість всього живого, що оточує нас, навіть маленької билиночки, попереджує про необхідність бережливого ставлення до природи.

Розповідь, за Ушинським, доповнює інші методи і подобається дітям більше ніж читання. Розповідь повинна бути такою, щоб вона не була сухою, легко запам'ятовувалась, щоб подробиці не займали місця головного.

Цікавою є думка К.Д.Ушинського стосовно праці молодших школярів у природі. Лише вона сприяє розвитку дітей, тільки в ході праці вчитель доступно пояснює вчинки, які можуть зашкодити природі.

Вважаючи природу важливим засобом гармонійного розвитку особистості, К.Д.Ушинський висловлюється за перенесення навчальних закладів за місто, у сільську місцевість з метою зближення школярів до природи. Він говорив, що педагогіка недооцінює виховний вплив природи на дитину - це на нашу думку, актуально і на сьогоднішній день.

Цікавою постаттю в педагогіці була С.Ф.Русова. В основу початкового навчання в школі вона поклала природознавство, що найкраще відповідає менталітету нашого народу. У своїх роботах "Весна і діти", "Серед рідної природи", "Природознавство у сучасному вихованні", "Нова школа" вона переконливо доводить, що природознавство - це джерело найпотрібніших наукових знань, що привчає учнів до певних спостережень, до послідовних висновків і дій. Природознавство має найкращий естетичний і моральний вплив на виховання дитини.

Великого значення вона надавала екскурсіям, які сприяють більш глибокому ознайомленню з довкіллям. Основний шлях виховання любові до природи - її знання. С.Ф.Русова вважала природу душею, основою виховного процесу. Бо коли дитина набула вміння спостерігати, досліджувати все, що її оточує, це навчить її любити рідний край, свою батьківщину як щось неповторне.

Найбільше єднання з природним середовищем відбувається з настанням літа. С.Русова: "Діти повинні цілком належати сонцю, степу, лісу, саду. Ніякої науки не можна тепер викладати в хаті, та й науки на цей час не треба, бажані тільки спостереження природи, навіть нема чого додавати до них якихось великих і складних пояснень. Хай дитина сама п'є з природи: колись ці враження здадуться їй, щоб утворити собі певний світогляд.".1

С.Ф.Русова висловила думку про те, що найкращий метод той, який викликає інтерес дитини, враховує місцеві умови. Знайомство з природними об'єктами, вивчення їх повинно проводитись на справжніх об'єктах і явищах. Ніякий малюнок і ніяка модель не може дати кращого початкового знайомства з природою ніж сама природа.

Важливе місце Софія Федорівна відводила праці, яка сприяє фізичному здоров'ю, задовольняє інтереси дітей. Праця - основний засіб, завдяки якому знання фіксуються у свідомості, оскільки вони поступають через руки в розум. Для організації праці С.Ф.Русова радила створити город чи садок, де діти мали б змогу спостерігати, піклуватися про рослини. їхня праця повинна бути приємною, не одноманітною, викликати якнайбільше творчих сил і бажань. У школах мають бути сворені умови для спостережень за тваринами. Перебування звірят у товаристві дітей викликають в останніх активну симпатію, бажання допомогти, захистити. Щоб піклуватися про рослин і тварин, їх треба знати і вивчати. С.Ф.Русова вважала, що знання дітей будуть міцними за умови використання різних методів. Наприклад, для ознайомлення з овочами вона рекомендувала почати з екскурсії на город, вивчити загадки про овочі, провести гру, намалювати овочі, прочитати оповідання про шкідників і друзів рослин, вирізати з паперу різні овочі. "Таким чином, - говорила Софія Федорівна, - на чолі початкової науки повинно стати природознавство, як джерело найпотрібнішого наукового знання, як найкраща дисципліна розуму, що привчає дитину до пильних спостережень, до послідовних висновків, як предмет, що має найкращий моральний і естетичний вплив на виховання дитини".1

Видатний український педагог В.О.Сухомлинський залишив цікаву спадщину в області екологічного виховання.

Для організації виховного потенціалу природного оточення педагог організував "школу під голубим небом".

Особливу роль Василь Олександрович відводив природі, спілкуванню з нею як фактору розумового розвитку. В книзі "Серце віддаю дітям" він писав, що прагнув до того, щоб перш ніж відкрити книгу, прочитати по складах перше в житті слово, діти повинні прочитати сторінки найкращої в світі книги - книги природи.

Кожного тижня присвячував він кілька уроків подорожам на лоно природи - "до витоків думок й рідного слова: так склалися 300 сторінок "Книги природи"". Він ставив за мету закарбувати у свідомості дітей яскраві картини дійсності, навчити їх бачити навколишню красу, стати допитливими дослідниками природи, її охоронцями. Заняття серед природи педагог називав "уроками мислення і уроками розвитку розуму".

Сприйняття, осмислення природи - основа формування екологічної культури у дитини. Тому в системі екологічного виховання, що розробив В,О,Сухомлинський, важливу роль відіграють подорожі, екскурсії, спостереження і аналіз явищ природи. Педагог вважав, що необхідно лише розкрити перед дитиною красу природи і пробудити в неї почуття бережливого відношення до неї.

В працях В.О.Сухомлинського показано, що турботливе відношення до природи формується тільки тоді, коли дитина покращує навколишнє середовище своєю працею.

Розвиток почуття краси природи невіддільний від гуманізму. Добрі почуття - це серцевина людяності, вони своїм корінням сягають у дитинство, а людяність, доброта, лагідність, доброзичливість народжується в праці, турботах про красу навколишнього світу. В дитинстві людина повинна пройти емоційну школу виховання добрих почуттів. Коли дитина сприймає красу, творить її для щастя інших, вона не здатна на зло, підлість.

"Якщо добрі почуття ми не виховали в дитинстві, їх ніколи не виховаєш, тому що істинно людське ствердження в душі одночасно з пізнанням перших і найважливіших істин".

Виходячи з вищесказаного, ми можемо зробити висновок, що В.О.Сухомлинський вважав природу невід'ємним компонентом у системі навчання й виховання дошкільників і молодших школярів.

Гострота сучасних екологічних проблем поставила перед педагогам задачу великого значення: виховання молодого покоління в дусі бережливого відповідального ставлення до природи, захисту, її оновлення природних багатств. Тому сучасні педагоги поставили мету: сформувати високу екологічну культуру підростаючого покоління.

А починати слід з формування у дітей уявлення про природу рідного краю, потреби спілкування з нею, розкриття зв'язків між різноманітними її об'єктами, взаємовпливу природи і людини.

Педагог Лисенко Н.В.2 зазначає, що у процесу усвідомленого, дійового ставлення дітей до природи керівна і спрямовуюча роль належить педагогу, який виступає для дітей не тільки як носій знань, а й як зразок для наслідування способів, дій, прийомів, функцій. До завдання педагога входить так організувати діяльність дітей, щоб шляхом самостійних відкриттів, розв'язуванням проблемних завдань, наочно перетворюючих дій вони одночасно оволодівали як новими знаннями, так і вміннями та навичками їх самостійного набуття.

В експериментуванні для дошкільнят слід брати до уваги дону з найважливіших умов його ефективності: нові знання як результат "відкриттів" кожної дитини мають формуватися на знаннях, раніше нею засвоєних, лише за цієї умови задовольняється природна допитливість дитини, її інтерес до навколишнього, а розвиваюча функція навчання і виховання вимальовується через сутність принципу наступності.

Вихователю слід пам'ятати, що в його діяльності необхідно постійно посилатися на моральну та інтелектуальну сприйнятливість дошкільника, яка характеризується в цьому віці активністю таких розумових операцій, як аналіз, синтез, зіставлення, порівняння, а також високим емоційним ставленням до пізнаваного об'єкта, явища. Ці риси домінують у дошкільному віці і виступають у роботі педагога як необхідна передумова у формуванні основ, елементів понять, а в майбутньому - і поглядів дітей.

Педагог Іванова О. зазначає, що "екологічна культура дитини має розвиватися на раціональному та емоційно-чуттєвому рівнях. Саме тому важливого значення набуває естетичний фактор. Естетичне ставлення до довкілля зміцнює знання про нього, стимулює процес усвідомлення необхідності його збереження і збагачення, спонукає до активної діяльності. Естетична і екологічна культура взаємодіють у структурі особистості, впливають одна на одну."1

Суспільний досвід показує: якщо дітей виховують чутливими до краси, збагачують враженнями, захоплюють художньою діяльністю, тоді їхні соціальні якості розвиваються позитивно. Естетичне сприймання природного середовища можна формувати у дітей дошкільного віку двома шляхами: забезпечувати емоційно-чуттєвий контакт з його об'єктами, проводячи спеціальні спостереження-милування, а також створенням художнього пізнання природи на заняттях музики, зображувальної діяльності, літературного читання, в іграх та художній праці. Навчити дитину споглядати навколишню красу й відчувати її нелегке завдання. Вихователеві необхідно серйозно готуватися до цього. Тут перевіряється найголовніша функція - виховна, оскільки вплив на естетичну свідомість дитини потребує зваженого добору "інструментів дотику" до її особистості.

Пам'ятаючи про те, що діти найкраще засвоюють навчання у процесі конкретної діяльності завжди треба шукати цікаві форми подання знань, добирати запитання поцінувального характеру, обмірковувати творчі завдання, віднаходити відповідний художній матеріал для активізації емоційно-образної уяви дошкільнят - вірші, казки, загадки, пісні, прислів'я, приказки, скоромовки.

Серед об'єктів милування на чільному місці так звані "знаки рідної природи", наприклад, рослини, що набули символічного значення у світовідчутті українців й оспівані народом (верба, калина, тополя, дуб, барвінок, чорнобривці). Це наближує дітей до розуміння естетичної своєрідності українського краєвиду, поглиблює й зміцнює зв'язок з рідним краєм.

Усик В.В. зазначає: "Формувати екологічну культуру треба починати у дитини саме в дошкільному віці, коли закладаються основи її подальшого розвитку. Адже в дошкільному віці починається тривалий процес пізнання навколишнього світу - пізнання розумом і серцем".1

Вона радить вихователям при організації спостережень за явищами живої і неживої природи враховувати такі основні моменти:

- природні явища постійно розвиваються і змінюються;

- вони взаємозв'язані і взаємозумовлені;

- їхній розвиток відбувається внаслідок ряду кількісних і якісних змін;

- кожне явище, набуваючи розвитку, не втрачає своєї сутності;

- у процесі пізнання явищ природи удосконалюється особистість дитини.

Сформовані інтелектуальні та практичні вміння і навички визначають сутність різних видів діяльності, які в екологічному вихованні дітей виконують різні функції, доповнюють одна одну і взаємозбагачуються. Навчаючись, граючи й посильно працюючи, дитина власне готується до участі в поліпшенні стану довкілля.

А.Ашиков стверджує, що екологічне виховання без виховання серця неможливе. І часу для цього відведено небагато - сім років, далі це робити буде надзвичайно важко.

"Що ж сприяє вихованню серця перш за все? Любов і краса! В них є той живий вогонь, від якого запалюються вогники сердець. Де ж можемо знайти красу, в чому вона? Без сумніву можемо сказати: в природі. Люблячи природу, спілкуючись з нею, людина збагачується духовно, заряджається енергією добра. Без спілкування з природою важко уявити виховання серця. Необхідно дати дітям цю можливість, зробити все необхідне, щоб вони хоча б періодично занурювались у світ Природи, при цьому даючи їм певну свободу, можливість злитися, ввійти з нею в контакт. Пам'ять серця надовго збереже це спілкування. І нехай вони не все запам'ятають з того, що хотілося нам, вихователям, - головне не в цьому. Якщо у їх маленькі сердечка ввійдуть радість, любов, співпереживання - це буде самим великим знанням".

Закладені основи екологічної культури в молодшому шкільному віці, стають своєрідним мотивом, стимулом та умовою формування стійкого інтересу до природи, допомагають побачити результати реального внеску у її збереження завдяки оволодінню правилами і нормами взаємин з нею. Екологічна освіта повинна бути безперервною. Розпочате екологічне виховання в молодшому шкільному віці поглиблюється і конкретизується під час шкільного навчання. Відповідальна роль у формуванні екологічної культури школярі належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина.

Педагог Хоминець О. вважає, що вже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина - невід'ємна складова частина природи, що вона розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.

У школі природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, науково-дослідницької роботи.

Головним завданням екологічної освіти сучасної школи Хоминець О вважає:

- засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства і людської діяльності;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби спілкування з природою;

- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно-корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі.

Психолог Іщенко Л. вважає освітні програми з екологічної освіти недосконалими. Хоч важливу роль відіграє навчальний предмет "Природознавство", проте окремий предмет "Екологія" в практиці шкіл не введено. А досвід багатьох зарубіжних шкіл свідчить про цю необхідність.

Враховуючи результати аналізу змісту освітянських програм, пропонує розширення змісту нині чинних програм, до простежуються основні лінії: "Екологія і культура", "Природа навколо нас", "Екологія і здоров'я", "Охорона природи", зміст яких включає інтелектуальний, емоційний, практично-дійовий компоненти. Інтелектуальний компонент призначений для сприяння екологічної обізнаності дітей, повинен допомогти засвоїти елементи екологічної культури.

Призначення емоційного компонента змісту - викликати у дітей емоційний відгук на різноманітні явища і об'єкти природи, бажання милуватися й насолоджуватися природою.

"Формування екологічної культури особистості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить регулятором її поведінки.

Як часто ми зустрічаємось з тим, що людина знає правила поведінки і водночас порушує їх. Річ у тім, що ці правила не стали їх внутрішнім, особистим знанням, не ввійшли в систему її внутрішніх цінностей. Тому система ціннісних відносин — ядро особистості. Вони можуть виникнути у реальному світі Культури. Людина як істота соціальна засвоює норми і правила поведінки, що прийняті у суспільстві, і як істота духовні відкриває для себе людську культуру."

Дослідження показали, що основи екологічної культури особливо інтенсивно формуються у процесі діяльності і залежать від того, наскільки часто дитина залучається до різних її видів. Практично-дійовий компонент змісту. Природа-об'єкт трудової діяльності людини, спрямованої на її раціональне використання, покращення, відновлення, охорону.

Характер трудової діяльності людини в різні пори року. Види дитячої праці для покращення і охорони навколишнього середовища. Зміна видів діяльності за сезонами. Пропаганда ідей охорони природи серед своїх друзів і дорослих.

Педагог Радченко Т. вважає, що для дітей доступна практична природоохоронна діяльність. Це догляд за шкільним квітником та кімнатними рослинами в зеленому куточку, вирощування розсади квітів в умовах класного приміщення, збирання насіння для пернатих, розвішування шпаківень, підгодівля птахів узимку.

"Широкий простір для формування екологічної культури забезпечують і такі види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка, зарекомендувала себе участь дітей у роботі учнівських організацій "Зелений патруль", "Голубий патруль", організація екологічних суботників, місячник охорони навколишнього середовища, участь в операціях "Джерельце", "Мурашник", "зелена аптека", "Первоцвіт", виставка дитячих малюнків з природоохоронної тематики".1



Скачати 466.14 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка