Доповідь на педраді



Скачати 205.58 Kb.
Дата конвертації10.03.2019
Розмір205.58 Kb.

ТЕРНОПІЛЬСЬКА СПЕЦІАЛІЗОВАНА ШКОЛА №29

З ПОГЛИБЛЕНИМ ВИВЧЕННЯМ ІНОЗЕМНИХ МОВ

ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Використання соціокультурних аспектів навчання іноземних мов

як один із системних підходів у роботі з формування та розвитку

творчої особистості школяра

  1. Доповідь на педраді









    1. Підготувала

Потіха Г.Т.

      1. ТЕРНОПІЛЬ - 2004

Правило „рідна мова плюс дві іноземні мови" стало сьогодні необхідністю для громадян Європи. Це стало також потребою молодих людей в Україні.

Процес інтеграції України у європейську та світову спільноту породжує потребу в освічених, творчих особистостях, здатних до самовдосконалення, взаєморозуміння та взаємодії з носіями різних мов та культур

Останнім часом у практику викладання іноземних мов (ІМ) все активніше впроваджуються новий підхід — навчання іншомовному спілкуванню в контексті Діалогу культур, Соціокультурна лінія виділена навіть окремим розділом в Державних стандартах освіти з іноземних мов для загальноосвітньої школи, затверджених Кабміном України на початку 2004 p. І це не випадково, бо процес опанування іноземної мови є одночасно процесом неминучого залучення учнів до чужої культури, до опанування ними соціокультурного змісту.

Практична мета навчання іноземних мов (ІМ) у школі полягає у навчанні учнів міжкультурного іншомовного спілкування в межах тематики, визначеної Програмою (2001), так, щоб здобуті у школі знання з ІМ та сформовані мовленнєві вміння змогли забезпечити учням доступ до інших національних культур і тим самим до світової культури.

Незаперечним нині є той факт, що у навчанні іноземної мови уже недостатньо формування лише мовної (фонетичної, граматичної, лексичної, орфографічної) та мовленнєвої (аудіювання, говоріння, читання, письмо) компетенції. Вимогою часу є забезпечення повноцінного міжкультурного спілкування та взаєморозуміння представників різних культур. А це означає, що той, хто вивчає іноземну мову, повинен одночасно засвоїти і культуру народу, мову якого він вивчає, тобто необхідне формування соціокультурної компетенції. Ця компетенція передбачає знайомство з національно-культурною специфікою мовленнєвої та немовленнєвої поведінки і здатністю користуватися елементами соціокультурного контексту, релевантними для породження і сприйняття мовлення з точки зору носія мови. Цими елементами є звичаї і традиції, правила, норми, соціальні умовності, ритуали, соціальні стереотипи, країнознавчі знання та ін. Для формування соціокультурної компетенції потрібні знання країнознавства не як комплексу навчальних дисциплін, а так звані фонові знання (back - ground knowledge), тобто знання про країну і її культуру, відомі усім жителям даної країни. Особливості відображення реальної дійсності у конкретних мовах створюють мовні картини світу, невідповідність яких є головною перешкодою для досягнення повного взаєморозуміння учасників комунікативного акту. Володіння фоновими знаннями, так би мовити, включає іноземця до іншомовної громади, дає йому „культурну грамотність" і, навпаки, відсутність останньої робить його чужаком, аутсайдером, який не може зрозуміти те, що має на увазі носій мови в усному чи писемному спілкуванні.

В процесі формування соціокультурної компетенції здійснюється процес акультурації (це поняття було запроваджене Є.М. Верещагіним і В.М. Костомаровим), тобто засвоєння людьми, що виросли в одній національній культурі, елементів іншої національної культури. На їх думку, цей процес складається з трьох етапів. Для першого характерним є закріплення вже наявних позитивних відомостей про країну, мова якої вивчається, на другому етапі обсяг відомостей суттєво збільшується, а на третьому етапі відбувається руйнування стереотипів свідомості, знищуються неадекватні упереджені знання та формується позитивне ставлення до країни та до народу, мова якого вивчається. На культуру, як на основну сферу, до якої треба звертатися при навчанні іноземної мови, вказував також і видатний вчений Петербурзької школи мовознавства, учень Бодуена де Куртене - Л.В. Щерба. Американські вчені, лінгвіст-структураліст Ч. Фріз та методист Р. Ладо, автори аудіо-лінгвального методу навчання іноземних мов, розглядали мову як відображення історії, культури та побуту народу-носія мови. Тому Р. Ладо вважає, що вивчення іноземної мови нерозривно пов'язане з проникненням в культуру її народу, оскільки їх неможливо зрозуміти поодинці. Важливим є не просто знайомство з реаліями, а розуміння системи понять, що склалися у даній мові і культурі. Без такого знання неможливо зрозуміти інший народ та його мову, адже носії її оперують іншими поняттями. Так, наприклад, якщо той, для кого німецька мова є іноземною, почує вираз Schwein haben (досл. "мати свиню"), то він зрозуміє це як „мати неприємності",Оскільки в українській мові ця тварина викликає саме такі асоціації. В німецькій мові цей вираз означає навпаки, "пощастити", тому, що свиня є в німецькому ареалі символом достатку, багатства. Новорічні вітання часто супроводжуються зображенням цієї тварини, її форму мають скарбнички. Так склалося, що свинарство було найдавнішою на найдешевшою галуззю тваринництва на території Німеччини на захід від Ельби, оскільки кормом для них у цій лісистій місцевості були дубові жолуді та букові горішки.

Хто знайомий з історією Німеччини, одразу зрозуміє, що стоїть за фразеологізмом nach Kanossa gehen (досл. "йти в Каноссу"). А означає він – прийти й повинитися, принизитися і пов'язаний із загальновідомим історичним фактом. Каносса-замок в Італії, куди у 1077р. німецький імператор Генріх IV, який був відлучений Римським Папою Георгієм VII від церкви, пішов пішки, щоб покаятися. Три дні простояв імператор перед воротами замку і вимолив у Папи прощення. "Йти в Каноссу" почало означати з того часу "погоджуватися на принизливу капітуляцію". Чи ось приклад невербальної комунікативної моделі поведінки із студентського життя, коли аудиторія на знак схвалення лекції чи виступу професора, прочитаної наукової доповіді стукає кісточками пальців по столу. Вербально така поведінка позначається фразеологізмом akademischer Beifall (досл. "академічні оплески").

Якщо іноземцеві запропонують в Берліні eine kuhle Blonde (досл. "холодну блондинку"), чи еіnеn großеn Hans ("великого Ганса"), чи еіпеп kalten Kuss ("холодний поцілунок"), і він не знатиме, що йдеться всього лише про бокал світлого пива, пудинг і ескімо, це, в кращому випадку, змусить його замислитися, якщо просто не шокує.

Незнання реалій повсякденного життя, особливостей побуту, способу життя, психології, історії і культури, незнання загальноприйнятих у певній мовній громаді комунікативних моделей поведінки є причиною непорозумінь, а іноді і культурного шоку, у спілкуванні з носієм мови навіть у людей, які вільно володіють цією мовою. Так, наприклад, якщо у розмові з німцем Ви, щоб заповнити паузу, поцікавитеся його сім'єю, дітьми, як це прийнято у нас, то він не надто охоче буде про це говорити. В той же час, якщо Ви не поцікавитеся цим, перш ніж приступити до ділової розмови, у японця, він сприйме це майже як образу. Або, наприклад, якщо німець має на увазі відмову, то він твердо скаже „ні", в той час як японець ніколи не скаже прямо „ні", і лише з його поведінки (зніяковіла усмішка, швидкий перехід на іншу тему) можна зрозуміти, що він заперечує. Такі, здавалось би на перший погляд, дрібниці можуть призвести до непорозумінь у спілкуванні, як приватному так і (що набагато прикріше) у діловому спілкуванні, наприклад, під час переговорів.

На практиці реалізація соціокультурного підходу при формуванні іншомовної комунікативної компетенції відбувається шляхом дозованого включення до занять додаткових фонових знань та мовних засобів, що мають їм відповідати, і які за змістом і ступенем складності узгоджуються з інформацією, отриманою з даної теми, та враховують рівень володіння мовою. Що стосується окремих лексичних одиниць, то відібрати їх не складно. Щодо відбору текстового, аудіо- та відеоматеріалу, то тут потрібні чіткі критерії. Найбільш доцільними є такі:



1) лінгвокраїнознавча цінність, автентичність. Тексти мають бути цікавими з пізнавальної точки зору, містити відомості про реалії повсякденного життя пересічного громадянина і водночас відбивати національно-культурну специфіку народу особливості традиційного побуту, способу життя тощо.

Автентичний текст є основною компонентою моделі іншомовної культури, оскільки оволодіння школярами іншомовною комунікативною компетенцією здійснюється в умовах відсутності мовного середовища. Такий текст містить зібраний комплекс необхідних мовних і соціокультурних відомостей, що дають можливість створити умови сприйняття тексту, близькі до умов, в яких той чи інший текст сприймається носіями мови.

Вчителі англійської мови нашої школи використовують автентичні підручники видавництва Longman та Oxford University Press, що містять інформаційно насичений текстовий матеріал, який уможливлює отримання достатньої кількості загальнолюдських та країнознавчих знань, необхідних для адекватного спілкування з представниками англомовної культури, а також різноманітні завдання, автентичні матеріали з журналів, газет, книжок, які допоможуть учням краще оволодіти даним матеріалом і забезпечити формування їх соціокультурної компетенції.

2) актуальність, сучасність і загальновідомість у середовищі носіїв мови. При відборі матеріалів за цим критерієм слід орієнтуватися на періодичну пресу, телебачення, Інтернет. На допомогу можуть прийти носії мови — викладачі та студенти по обміну.

До речі, в нашій школі нещодавно побували студенти по обміну з США та Ірландії. І мені дуже приємно відзначити, що наші старшокласники прекрасно розуміли їх, спілкувались з ними і показали обізнаність з реаліями історії та культури даних країн.



3) чітка диференціація з рідною культурою. Це необхідно для запобігання культурної інтерференції, яка зумовлена перенесенням відомостей про загальноприйняті принципи способу життя рідної країни на принципи способу життя країни - носія мови.

4) методична цінність з точки зору можливостей формування на основі цього матеріалу мовної та мовленнєвої компетенції;

5) урахування психологічних особливостей адресата інформації. При підборі матеріалів слід орієнтуватися на потенційні можливості їх сприйняття, надто, коли йдеться про школу. Тому вчителі іноземних мов нашоі школи враховують особливості психіки, поведінки, способу мислення школярів певної вікової категорії, загальний інтелектуальний рівень групи, здатність критично оцінити отриману інформацію.

Для отримання фонової інформації слід, в першу чергу, звертатися до підручників, виданих в країні - носії мови, до довідкової літератури, журнальних та газетних публікацій, художньої літератури (особливо для самостійної роботи у вигляді домашнього читання), до пісенного жанру та усної народної творчості, кінофільмів, рекламних роликів, образотворчого та прикладного мистецтва, Інтернету. Добрим ілюстративним матеріалом можуть послужити предмети, що відображають певні реалії (національна символіка, характерні предмети побуту, грошові одиниці, меню ресторану чи кафе, різноманітні квитки, кредитні картки тощо).

Для створення образу країни, мова якої вивчається, вчителі країнознавства вдаються до такого ефективного і цікавого прийому подачі країнознавчої інформації як колажування. Колаж передбачає концентрацію навколо ключового поняття, ядра колажа, різнопланової, різнорівневої і різнофактурної сателітної інформації, що створює лексико-семантичний фон основного поняття.

Оскільки фундамент шкільного курсу з іноземної мови має бути закладений у початковій школі, розглянемо зміст соціокультурного аспекту навчання англійської мови дітей молодшого шкільного віку.

Змістову основу формування іншомовної соціокультурної компетенції учнів, у тому числі початкових класів, має становити певний мінімум фонових країнознавчих знань.

Під фоновими знаннями розуміють знання, які є характерними для жителів конкретної країни і здебільшого невідомі іноземцям, що звичайно ускладнює процес спілкування, оскільки взаєморозуміння неможливе без принципової тотожності в обізнаності комунікантів із дійсністю, що їх оточує.

Наприклад, кожний британець, у тому числі й дитина молодшого шкільного віку, знає, що означає абревіатура UK, як виглядає прапор Великої Британії, який вони називають Union Jack, яким є національне вбрання шотландців, валійців, а також офіційний символ кожної частини об'єднаного королівства. (The symbol of England is a red rose. The symbol of Scotland is a thistle. The symbol of Wales is a daffodil. The symbol of Northern Ireland is a shamrock). Британцям відомо, як користуватись таким видом транспорту як double decker, що таке cross buns і коли їх споживають. Маленькі англійці захоплюються грою з м'ячем у закритому приміщенні — squash. Вони обізнані з правилами цієї гри.

При подачі теми “Їжа і напої” вчителі англійської мови розповідають третьокласникам, що у Великій Британії дотримуються певних традицій у дитячому харчуванні. На сніданок: cornflakes with milk, rice crisps with semi-skimmed milk, muesli, toast with marmalade, fresh orange juice, a cup of tea or a glass of milk. Другий сніданок (lunch) зазвичай складається з: lunch crisps, cheeseburger, ham salad, biscuits, orange squash or tea or fruit cocktail with cream. Досить поширеною є традиція споживати у школі їжу, яку діти приносять з дому, - packed lunch. Це може бути: cheese spread sandwiches, a packet of bacon crisps, fruit, juice in a flask, an apple or a banana.

При вивченні теми “Свята” вчителі наголошують, що характерною для сучасної Великої Британії є традиція надсилати поштові картки рідним, друзям, знайомим. Нагодою для надсилання поштових карток (to send cards) для британських школярів можуть бути такі події: birthdays, Christmas, Easter, Valentine's Day, Mother's Day, etc. He дивно, що в сучасній Великій Британії процвітає так звана "card industry" -індустрія виготовлення поштових карток.

Змалку у юних британців виховують ввічливість як норму поведінки, стриманість оцінки і взагалі мовленнєвої поведінки ("understatement" у термінах британців). Виявом цього є широке вживання евфемізмів типу "This is not the best job", коли в тактовній формі, наприклад, хочуть сказати учню, що він не доклав потрібних зусиль у виконанні завдання.

Такими є деякі фонові знання, усвідомлені юними британцями. Вони зумовлюють їх певну мовленнєву поведінку, яка може бути незрозумілою для їх однолітків — представників іншої культури через відсутність відповідних фонових знань.

Для формування в українських молодших школярів певного мінімуму фонових країнознавчих знань добір матеріалу з різних галузей британської (американської) культури (дитячої літератури, фольклору, анімації, шкільного життя, довкілля тощо) необхідно здійснювати не лише за критерієм мовленнєвої посильності, але передусім з урахуванням соціокультурних інтересів учнів початкових класів. А діапазон таких інтересів молодших школярів є досить широким.Згідно проведеного анкетування дітей цього віку цікавлять переважно такі питання; 1. В які ігри грає мій англомовний ровесник? 2. Які мультфільми та кінофільми йому подобаються? 3. Яких домашніх улюбленців він має? 4. Що він робить у вільний час? 5. Які предмети вивчає у школі? 6. Які книжки читає? 7. Які свята відзначає?

Фонові знання, як видно з наведених вище прикладів, реалізуються за допомогою певних мовних засобів. Передусім це національні реалії, а також фонова лексика, які складають мовний компонент соціокультурного аспекту навчання англійської мови.

Реалії — це назви притаманних лише певним націям і народам предметів матеріальної культури, фактів історії, державних інститутів, імен національних і фольклорних героїв, міфологічних істот тощо. У порівнянні з іншими словами мови характерною рисою реалії є тісний зв'язок предмета, поняття, явища, що визначається реалією, з народом (країною), з одного боку, та історичним часом - з іншого. Тому реаліям звичайно притаманний національний, а також історичний колорит.

Лексичний мінімум початкової школи має бути насиченим різними видами національних реалій: реаліями-антропонімами, переважну більшість яких становлять імена дітей, дорослих, їхні прізвиська; етнографічними реаліями, до складу яких належать: 1) назви іграшок; 2) тварин; 3) дитячих та спортивних ігор, якими захоплюються молодші школярі; 4) одягу, взуття; 5) їжі, напоїв; 6) гро- шових одиниць; 7) свят; 8) елементів довкілля тощо; реаліями культури та освіти, до яких належать: 1) персонажі відомих літературних казок, творів для дітей; 2) мультфільмів, кінофільмів; 3) імена видатних діячів культури: письменників, акторів, музикантів; реаліями шкільного життя; реаліями-топонімами, які становлять назви континентів, країн, міст, океанів, морів, річок, вулиць тощо. Наведемо приклади деяких національних реалій. Помічено: дітей завжди цікавлять імена їхніх британських (американських) однолітків. Тому дамо приклади реалій-антропонімів, які позначають імена дітей. За даними офіційної статистики 2000 року, найпоширенішими в Англії та Уельсі зафіксовані такі імена дітей:

I Girls: Amy, Charlotte, Cloe, Ellie, Emily, Hannah, Jessica, Lucy, Megan, Olivia, Rebecca, Sophie. | Boys: Daniel, Harry, James, Joseph, Joshua, Jack, gLewis, Luke, Mathew, Oliver, Ryan, Samuel, Thomas, William.



Назви іграшок: Barbie, Cindy, Jack-in-the box, Teddy-Bear, set of ABC blocks, top, toy-computer, etc.

Назви ігор (дитячих та спортивних); "Bingo", "I Spy", "Hide and seek", "Orange and Lemons", baseball, climbing the monkey bars, cricket, flying a kite, football, golf, playing hopscotch, roller skating, squash, skipping the rope, etc.

Окрему групу фонових знань становлять мовленнєвий етикет і малі форми дитячого фольклору, які також реалізуються у певних мовних засобах. Так, під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних вербальних та невербальних одиниць (кінесика, проксеміка, фонація), які прийняті і пропонуються суспільством для встановлення контакту співрозмовників у бажаній тональності згідно з установленими правилами поведінки. Етикет виявляється у найбільш частотних побутових ситуаціях, починаючи з ранніх стадій спілкування. Саме із засвоєння мовленнєвого етикету починає вивчення іноземної мови кожний, кого очікує спілкування з носієм відповідної іншомовної культури.

Для початкової школи нормативними матеріалами (програмою, державним стандартом) передбачено оволодіння молодшими школярами певним мінімумом етикетно-узуальних формул спілкування як необхідної передумови дотримування елементарних норм мовленнєвого етикету, прийнятих у країні, мова якої вивчається. Добір цих одиниць має бути зумовлений реальними мовленнєвими можливостями учнів молодшого шкільного віку. Водночас він має враховувати і дидактичні фактори, зокрема потенційні можливості соціокультурного мовленнєвого матеріалу для здійснення виховання дитини його засобами: вчити її бути ввічливою, чемною, толерантною, стриманою в оцінках, дати їй можливість користуватися необхідним мінімумом мовленнєвих формул етикету для висловлювання деяких соціолінгвістичних нюансів мовлення в ситуаціях, що моделюються на уроках, навчити її адекватно реалізовувати мовленнєві інтенції.

Привітання: Good morning. Good afternoon. Good evening. Hello. Hi. How do you do? How are you?

Прощання: Good-bye. See you tomorrow. Bye-bye. So long.

Bye for now. See you soon.



Знайомство: My name is... What's your name? This is...

(знайомство через посередника). Meet ... Nice to meet

you. I'm so glad to meet you.

Вдячність: Thank you. Thank you very much. Thanks. You are welcome. Not at all. Don't mention it.

Вибачення: Sorry. Are you OK? I'm sorry. I'm really sorry.

That's all right. "Never mind.



Схвалення: Well done. Good. Great. Wonderful. Fine. Nice. Lovely. Etc.

До невербальних аспектів етикету, як відомо, відносять також елементи кінесики (зокрема національно обумовлені жести), проксеміки (відстань між комунікантами), фонації (акустичні характеристики мовлення, вигуки, звуконаслідування). Увагу до них слід привертати з перших кроків навчання іноземної мови. Проте засвоювати їх доцільно рецептивно. Однак, вчителі англійської мови нашої школи доводять можливість і репродуктивного оперування учнями під час ситуативної взаємодії найбільш уживаними національно обумовленими жестами (кінемами) англомовних ровесників, а саме:

- жестом, який супроводжує привітання Ні! Hello! Рука при цьому піднята на рівні голови долонею від себе;

- жестом, що супроводжує слова прощання: розмахування зі сторони в сторону піднятою на рівні голови рукою долонею від себе;

- жестом, що означає "все гаразд", який супроводжує кліше OK, I'm fine.

- характерною для американців та британців лічбою

на пальцях тощо.

Завдяки телебаченню та кіно діти знають значення вигуків: Wow! (подив),Oops (досада, прикрість), Auch (біль). Вони люблять їх вживати під час драматизації деяких сценок, що моделюють реальне спілкування.

Особливо цікавою для молодших школярів є інформація про звуконаслідування тварин. З подивом та інтересом вони сприймають той факт, що носії англійської мови зовсім по-іншому чують і наслідують голоси тварин, що у них:-

бджоли гудуть - buz-buz-buz,

півні співають — cock-a-doodle-doo,

курчата пищать - chick-chick-chick,

качки крякають - quack-quack-quack,

собаки гавкають -bow- wow-wow,

кішки мурликають — meaw-meaw-meaw,

вівці бекають - bea-bea-baa. Etc.

Компонентом змісту соціокультурної компетенції є елементи англійського дитячого фольклору у вигляді його малих форм: римування, лічилок, віршиків, пісень тощо. Їх методичні можливості практично невичерпні. Передусім малі форми дитячого фольклору є значним джерелом фонових знань, цікавих і для дітей молодшого шкільного віку. Показовою в цьому плані є популярна дитяча пісня "Hot Cross Buns", яку колись співали вуличні рознощики напередодні Великодня, продаючи булочки з хрестом із крему (cross buns).

Учні початкових класів нашої школи демонструють навички та вміння творчого використання засвоєних соціокультурних знань під час: 1) самостійного виконання завдань-проектів, 2) проведення культурних заходів у межах тем, що вивчаються: дитячих ранків літературно-країнознавчого характеру, конкурсів, батьківських зборів у формі звіту дітей "Що ми вміємо робити англійською мовою", підготовки виставок витворів дитячої праці з відповідним англомовним представленням тощо.

Німецький вчений-методист Адольф Болен при обгрунтуванні мети навчання мови у школі виділив чотири взаємопов'язані аспекти:

1) мовний або практичний, 2) ознайомлення з духом народу через мовну форму, 3)культурознавчий,4)виховний, Ознайомлення з духом народу через його мову, як вважає А.Болен, відбувається в результаті порівняльного вивчення формальної сторони мови та характеру народу, якому вона належить, як двох взаємопов'язаних процесів. Культурознавчий аспект реалізується при викладанні спецкурсів країнознавство Великобританії та США, література Великобританії та США. Це стосується головним чином старшого ступеня навчання, де вчителі ознайомлюють старшокласників з мистецтвом, літературою, історією та іншими складниками культури країни та народу, мова якого вивчається. По завершенні роботи над окремими темами вчителі розробляють тести, проводять тематичний тестовий контроль.

Курс країнознавства дає широкі можливості для здійснення численних міжпредметних зв’язків, тому його можна вважати загальноосвітнім синтезованим курсом поглибленого вивчення іноземної мови та відповідної країни.

Навчання літератури в старших класах з поглибленим вивченням AM тісно пов'язане з формуванням комунікативної компетенції, а зокрема її складової частини — соціокультурної компетенції (СКК).

В умовах відсутності природного автентичного мовленнєвого середовища навчання ІМ проходить опосередковано (через вчителя, навчально-методичний комплекс, технічні засоби навчання). Читання з усіх видів мовленнєвої діяльності наближає учнів до іншомовного середовища, а отже, і знайомить з іншомовною культурою і, таким чином, не лише навчає учнів, але й виховує їх завдяки своїм глибоким та різноманітним потенційним можливостям. Читання сприяє розширенню соціокультурного кругозору учнів при вдало підібраному матеріалі, збагачуючи їх інтелект, ерудицію, здібності та творчість. Ось тому практична мета навчання вимагає не тільки насичення навчальним матеріалів країнознавчими і соціокультурними елементами, але й організації процесу навчання як діалогу культур, опосередкованого навчально-методичним комплексом (НМК), в якому вчитель е представником і посередником між культурами рідної країни і країн, мова яких вивчається.

Комплекс вправ, які використовують вчителі нашої школи містить цікаву інформацію про особливості менталітету, побуту й поведінки представників культури, мову якої учні вивчають на уроках іноземної мови.

Вправи, що пропонуються учням, поділяються на три групи. До першої групи увійшли вправи для оволодіння учнями соціокультурними знаннями; до другої - вправи для формування лексичної навички (з соціокультурним компонентом); до третьої ми включили вправи для розвитку вмінь діалогічного мовлення з соціокультурним компонентом.

Перша група має дві підгрупи: вправи для оволодіння нелінгвістичними знаннями та вправи для оволодіння лінгвістичними знаннями. Вправи першої підгрупи використовуються для засвоєння засобів спілкування: паралінгвістичних (навчання інтонації), кінесичних (навчання адекватного розуміння й застосування у спілкуванні жестів; притаманних носіям виучуваної мови) та проксемічних (навчання аналізу/розуміння поз учасників спілкування та дотримання відповід- . ної дистанції між учасниками акту комунікації).

Освітня мета навчання іноземних мов передбачає оволодіння знаннями про культуру, історію, реалії та традиції країн, мови яких вивчаються. Для того щоб відтворити на уроках різноманітні ситуації міжкультурного спілкування в тих чи інших сферах комунікації, слід забезпечити учнів актуальними країнознавчими матеріалами, що значно підвищує пізнавальну активність учнів, сприяє створенню належної мотивації на уроці: розширює комунікативні можливості школярів, дає стимул до самостійної роботи над мовою, сприяє вирішенню виховних завдань уроку.

Уже з перших уроків німецької мови у 5-му класі вчителі німецької мови розповідають про значення цієї мови у житті людей, знайомлять з інтонацією розповідних та питальних речень у німецькій мові, яка відрізняється від української, навчають жестів привітання та прощання, які характерні для носіїв німецької мови.

Наголошуючи, що Німеччина - це справжній рай для туристів і тих, хто любить природу, історичні пам'ятки культури, вчителі розповідають учням 7-го кл., що у Берліні - столиці Німеччини -можна відвідати найбільший зоопарк світу - Тіргартен, де живуть майже всі види тварин, які існують на земній кулі. А на площі Александерплатц - улюбленому місці зустрічі берлінців - є годинник "Уранія", який показує час у столицях держав усього світу.

Вивчаючи тему “Шотландія” у 8-му класі, вчителі англійської мови ознайомлюють учнів з культурними та історичними реаліями цієї країни.

Що є національною емблемою Шотландії? Це рослина, чортополох. Але чому чортополох? Існує досить цікава легенда. Коли скандінави, стародавні норвежці, хотіли захопити шотландців зненацька на річці Тей, вони наближалися до табору шотландців босоніж1 щоб робити менше шуму. І один з них ступив на чортополох. Раптовий різкий біль примусив його скрикнути. В результаті була зчинена тривога, і шотландці були врятовані. Кого перестерегли, того озброїли! Цілком вірно. З тих пір чортополох є національною емблемоюШотландії. Багато шотландців носять його як квітку в петлиці у національний день Шотландії. Коли він святкується? ЗО листопада. Це день святого Ендрю, святого заступника Шотландії. На британському прапорі — Юніон Джек —„ є білий діагональний хрест на блакитному фоні. Це хрест святого Ендрю.

Школярі дізнаються,що"Ай" — "так" шотландською мовою. Багато людей тут вживають шотландські слова, коли вони розмовляють англійською.

Розповідаючи про свята в Шотландії, дані вчителі згадують про святкове едінбурзьке тету. Що означає "тету"? Це військова вистава з музикою і фейерверками, що відбувається на відкритому повітрі. На протязі 90 хвилин 600 чоловік виступають у світлі прожекторів. Це чудове видовище! Але звідки походить слово "тету"? За традицією солдати мусили повертатися до казарм кожного вечора, коли починав бити барабан. Це звучало як "тет-ту".

Однією з цілей навчання вимови є формування фонетичних навичок, які дали б змогу учням виділяти важливу інформацію за допомогою логічного наголосу. Слід навчити школярів користуватися логічним наголосом з метою виділення важливої інформації. Оскільки в лінгвістиці давно вже утвердилося розуміння логічного наголосу не як просто певного акустичного явища, а як дійсно універсального засобу актуального членування речення, що виходить далеко за рамки фонетики і пов'язано з логікою. Мету навчання логічного наголосу поділяють на початкову та кінцеву. Початковою метою є навчання школярів визначати місцеположення логічного наголосу у фразі та правильно оформляти його інтонаційними засобами англійської мови при говорінні й читанні вголос, кінцева — під час спілкування передавати за допомогою логічного наголосу смисл мовленнєвого цілого і таким чином впливати на співбесідника у бажаному напрямку згідно зі своїм чи автора тексту комунікативним наміром.

Соціокультурні аспекти навчання логічного наголосу полягають у виявленні явищ можливої міжмовної інтерференції та їх нейтралізації за допомогою відповідних вправ.

Непорозуміння у спілкуванні з носієм англійської мови може викликати різниця у вживанні логічного наголосу в загальних запитаннях з прямим додатком. Так, якщо мовця цікавить лише факт здійснення дії, то українець поставить' логічний наголос на дієслові-присудку („Ти розмовляєш англійською?"), в той час як англієць висловить такий же смисл, виділивши логічним наголосом прямий додаток ("Do you speak English?"). Виділення логічним наголосом дієслова-присудка в англійському реченні означає, що мовця цікавить вже не факт, а епос дії. Наприклад, фраза "Do you speak English?" вживається англійцем, коли він хоче знати, в якому обсязі людина володіє англійською мовою — говорить, розуміє чи лише читає. Такі відмінності зазвичай не відчуваються українськими учнями, що може ускладнити взаєморозуміння під час спілкування з носіями англійської мови. Опрацювання цих відмінностей також вимагає двомовних вправ при сприйнятті, диференціації, перекладі спочатку з англійської на українську, потім з української на англійську мову з наступним виконанням одномовних комунікативних вправ.

Таким чином, навчання логічного наголосу має відбуватися в контексті діалогу культур з урахуванням відмінностей у соціокультурному сприйнятті українськими учнями та носіями англійської мови.

Здійснення міжкультурного спілкування неможливе без вмінь писемного спілкування (ПС).



Уміння ПС включає вміння читати й розуміти та створювати письмові тексти для вирішення позамовних цілей, що стає можливим лише при взаємодії та взаєморозумінні відправника і одержувача інформації. Взаємодія та взаєморозуміння відправника й одержувача інформації, в свою чергу, залежить від знання ними "соціокультурних стереотипів писемної мовленнєвої поведінки тієї писемної спільноти, з якою вони спілкуються. Отже, соціокультурний компонент у навчанні ПС включає знання учнями "соціокультурних стереотипів писемної мовленнєвої поведінки" і є одним із основних компонентів змісту навчання ПС в старшій загальноосвітній школі. Знання цих стереотипів є дуже важливим для уникнення проблеми "функціональної неграмотності" ("functionаl illiteracy"). Іншими словами, текст, створений учнями, повинен бути зрозумілим читачам, яким він надсилається. А для цього учням необхідно стати членами тієї писемної спільноти (to become insiders in a new writing community), з якою вони спілкуються .

До соціокультурного компоненту змісту навчання учнів ПС відносяться особливості написання письмових текстів у відповідних жанрах та стилях.

Для навчання учнів старшої загальноосвітньої школи писемної комунікації англійською мовою вчителі школи відбирають ті жанри ПС, на які існує соціальне замовлення суспільства та які включені до Програми з англійської мови: офіційний та неофіційний лист, коротка персональна об'ява, офіційна форма, автобіографія.

Таким чином, саме знання стереотипів писемної мовленнєвої поведінки допомагає учасникам писемної комунікації зрозуміти один одного на відстані часу та простору, тобто робить можливим здійснення ПС представників різних писемних культур, сприяє особистісному розвитку учнів в контексті "полілогу культур".



Висновок: виділення соціокультурного компонента змісту навчання відповідає новітньому соціокультурному підходу до навчання іноземної мови як засобу спілкування, який може забезпечити учням доступ до інших національних культур, сприяє розвитку особистості, збагаченню предметно-змістовного плану мовлення, ознайомленню школярів з соціокультурною інформацією, без якої унеможливлюється процес взаєморозуміння. Специфіка соціокультурного компонента змісту навчання визначається інтересами учнів, які повязані з особливостями соціокультурного життя їх англомовних однолітків.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка