Добро І зло в повісті Бориса Харчука “Планетник” Епіграф уроку Кожна людина, людський рід – з кореня добра І зла



Дата конвертації10.01.2018
Розмір445 b.
ТипУрок


Добро і зло в повісті Бориса Харчука “Планетник”


Епіграф уроку





Мені б живе слово…

  • Стара не стояла за ціною. Вона безсрібрениця – про гроші не хотіла й чути, вважаючи їх просто ніщо.

  • За гріш не купиш маку, а за гривню правди.



Мати, не розгинаючись, розпушувала холодну землю, лазила на колінах, розминаючи кожну грудочку, дихала, хукала на неї, віддаючи їй своє тепло і свій дух…

  • Мати, не розгинаючись, розпушувала холодну землю, лазила на колінах, розминаючи кожну грудочку, дихала, хукала на неї, віддаючи їй своє тепло і свій дух…

  • Спочатку цвіли нарциси й тюльпани. Тоді засвічувались, як ліхтарі мальви. За ними – калина, а вже потім повні півонії, ще повніші й пухнастіші жоржини… А ще втесувався серед них самостійний соняшник, як сторож у житньому брилі.



Мати називала його робітником

  • ...Він мусив кришити їм варені яйця, сипати крупи, годуючи їх, напувати з черепка, щоб згодом, коли підростуть, берегти курчат і каченят від шуліки, сивої ворони й сороки, а гусенят гонити пастися.

  • Малеча любила дзьобати з його рук, і йому це подобалося. Квочка,

  • качка і гуска не

  • поривалися його

  • бити і не відганяли

  • від своїх виводків.

  • Навпаки, задоволено

  • сокотали й ґелґотали



Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки, ... яке в нього бистре око, яке чуйне вухо.

  • Ніяких помічників йому не треба. Корови напасені, телята і вівці не губляться, їх не крадуть вовки, ... яке в нього бистре око, яке чуйне вухо.



Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?

  • Він ніколи не зривав листя, не ламав гілля, старався не толочити постолами трави — усе живе, усе для чогось призначене. Навіщо ж його мучити й нівечити?



Я – Капуш, а ти, отроче, призначений мені в учні

  • Ми будемо шукати з тобою корінь… Корінь

  • весни і літа, корінь осені і зими….



Ми стоїмо серед ночі і серед землі…подих

  • Ми стоїмо серед ночі і серед землі…подих

  • цих незвіданих, недосяжних глибин

  • вривається у людські почуття. Що не

  • бачиш оком, що не чутне вухом, що не

  • понюхаєш, що

  • не відчуєш

  • шкірою, то

  • невпізнанно

  • відгукується

  • у нас…



Земля – найпривітніша людська домівка

  • …дідо Капуш розповідав про зілля,

  • навчаючи, яке допомагає людині, яке тварині,

  • а яке – отрута.

  • …світ збудувався і держиться на двох

  • силах – на потузі любові

  • й на потузі терпіння…

  • …небо й земля – це

  • добрі й не злі.

  • Вони – досконалі.



Природа – наша мати…

  • Природа – наша мати…

  • ЇЇ треба любити й тоді, коли

  • вона жорстока…



Ніколи не мав вільної хвилини… Восени садив дерева…А з теплом щеплював дички. Хто просив нікому не відмовляв.

  • Ніколи не мав вільної хвилини… Восени садив дерева…А з теплом щеплював дички. Хто просив нікому не відмовляв.

  • Хліборобство – його святе ремесло. Плекаючи працю, шукаючи в праці згоди з морозом і сонцем, зі зливами і суховіями,

  • прихиляв своє серце до землі.



Робити – це і є жити в злагоді зі світом

  • І не було такої праці, яку не подужав би або якої

  • цурався… Йому доводилось спиняти хмари,

  • викликати дощ. І навпаки — тучі розганяти...

  • виправляв людям вивихи, складав кості,

  • обкладаючи їх лубом, коли хтось ламав руку або

  • ногу, й допомагав худобі…

  • Готував зілля від різних

  • хвороб. А дітям робив

  • свистки й сопілки. Одного

  • тільки цурався – не

  • вступав у корчму…





Кріпаччина – страшне лихо

  • У ті сиві часи, як і завжди, хліб діставася нелегко. Хіба даром приказують, що він у поті чола?

  • Рік неврожайний, подушне плати , кріпаччину

  • відробляй.



…прибіг на город і

  • …прибіг на город і

  • запізнився: висока ніжка

  • нарциса зламалася.

  • Голівку її відтято,

  • пелюстки розкидало

  • й прибило болтом…

  • Квітка перестала жити….



Візок дитинства не котився згори, а під гору: його треба було пхати, як біду, щоб біда не пхала додолу

  • Прогнаний дітьми, нагриманий матір’ю, він посмутнів, став журно задумуватись.

  • Сам і сам – завжди сам.

  • Гнаний, кривджений і безпритульний, – все шука, до кого б прихилитися й пригорнутися.



На зло – відповідай добром

  • – Може, ти скажеш, що любиш людей! Їхні діти обзивають тебе, кидають на тебе камінцями, а ти їх любиш?

  • – Люблю… я ніколи їх не покину, дідусю, хоч я серед них і останній чередник…



Ти - людина

  • Хіба є більше зло, як тупа і сліпа заздрість?

  • Учися перемагати самого себе, поборювати слабкість і бути хоробрим.

  • Ненависть і нетерпець – гіркі помічники.

  • Кожна людина, людський рід – з кореня добра . Тому… вона і зла, і добра.



Хто винен?

  • – Це ти! Ти в усьому винен – ти знаєшся з нечистою силою!

  • Не було кому пожаліти ні Планетника, ні старої матері: народила виродка! Злі, сердиті, страшні люди…

  • – Хмарник! Бурівник! Смерть йому! Смерть!



Підсумок уроку

  • Чому Б. Харчук назвав свою повість «Планетник»?

  • Чим повчальний даний твір?

  • Які враження вас охопили після закінчення читання твору?

  • Чи живуть поруч з вами Планетники?

  • Чи у сучасному світі людина завжди протистоїть лиху, кривді, жорстокості?



Домашнє завдання

  • Написати твір-роздум “Моя “перша квітка” в житті” (вчинок в ім’я добра, краси).



Дякую за роботу на уроці

  • Дякую за роботу на уроці




Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка