До збірника додано



Сторінка1/13
Дата конвертації28.02.2019
Розмір2.76 Mb.
ТипУрок
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Вступ


Важливим завданням сучасної початкової школи є розвиток пізнавальної активності молодших школярів, формування у них допитливості, бажання вчитися. Серед шляхів реалізації даних завдань учені виділяють інформативність уроку, тобто використання в навчальному процесі цікавих фактів, яскравих прикладів, інформації, що відповідає потребам та інтересам учнів.

Даний посібник містить відомості про письменників, твори яких увійшли до діючих підручників з літературного читання для початкової школи.

В ньому висвітлені цікаві епізоди з життя поетів чи прозаїків, показано формування їх як митців.

Оскільки твори багатьох письменників вивчаються в різних класах, відомості про їхній життєвий шлях можна використовувати не всі відразу, а частинами, складаючи свою розповідь відповідно до віку учнів.

Запропонований матеріал допоможе вчителю підвищити ефективність уроків читання, сприятиме формуванню в дітей інтересу до художньої літератури, любові до рідного слова.

До збірника додано інтерактивні презентації (PowerPoint), які дозволять учителю зробити урок цікавішим, продуктивнішим, емоційно збагаченим.



АНДЕРСЕН ГАНС КРІСТІАН

Ганс Крістіан Андерсен - датський казкар, романіст, поет і драматург - народився 2 квітня 1805 року в невеличкому провінційному містечку Оденсе в сім'ї чоботаря. Батько, незважаючи на свій фах, був людиною начитаною і свою любов до книги зумів передати Гансу Крістіану. Потяг до творчості привів його в 1819 році до столиці, де він, живучи впроголодь, зміг закінчити школу й університет.

Перші три роки в Копенгагені Андерсен пов'язує своє життя з театром: робить спробу стати актором, пише трагедії та драми. У 1822 році виходить п'єса "Сонце ельфів", написана за давньоскандинавським сюжетом. Драма виявилася незрілим, слабким твором, але привернула увагу дирекції театру, з яким на той час співпрацював автор-початківець. Рада директорів домоглася для Андерсена стипендії й права безкоштовного навчання в гімназії. Сімнадцятирічний юнак потрапляє до другого класу латинської школи й, незважаючи на глузування товаришів, закінчує її.

У 1826-1827 роках дорожніх нотаток - книжка "Подорож пішки від Хольмен-капалу до східного мису острова Амагер" вразила сучасників свіжістю світосприйняття, багатою фантазією й життєрадісним гумором. Мандрувати Андерсен любив протягом усього свого життя: він побував в Німеччині, Італії, Франції, Англії, Швеції, Португалії, Греції, Північній Африці, збирався до Америки. Його дорожні нотатки відзначалися точністю замальовок з натури в поєднанні з романтичною фантазією, мали пізнавальний і захоплюючий характер, були написані живою мовою. Спогади про подорож до Італії стали основою для написання першого роману Андерсена "Імровізатор" (1834). Усього у 30-ті роки XIX століття видатним датчанином було написано шість романів ("Імпровізатор", "О.Т.", "Тільки скрипаль" та ін.), які мали незмінний успіх. Автора навіть порівнювали з В. Скоттом і В. Гюго. Але світове визнання йому принесли казки.

З 1835 року Андерсен починає періодично видавати казки, які в 1841 році увійдуть у книжку "Казки, що були розказані дітям". Ранні казки Андерсена - це, як правило, літературні переробки народних казок, які він сам чув у дитинстві ("Кресало", "Маленький Клаус і Великий Клаус", "Принцеса на горошині", "Дикі лебеді", "Свинопас" та ін.). Сюжет "Нового вбрання короля" було запозичено з іспанського джерела. А от "Дюймовочка", "Русалочка", "Калоші щастя", "Ромашка", "Стійкий олов'яний солдатик", "Оле Лукойє", хоча й дещо пов'язані з фольклором, все ж таки є авторськими творами. Символом творчості Андерсена вважається Русалочка, героїня однойменної казки (їй навіть встановлено пам'ятник у Данії).

Сорокові роки XIX століття стають новим і найвищим досягненням казкової творчості Андерсена. До збірки "Нові казки" (1844-1848) увійшли найзначніші й найвідоміші казки: "Снігова королева", "Гидке каченя", "Соловей", "Тінь", "Дівчинка з сірниками", що не поступаються за образною силою народним і мають у собі глибокий філософський підтекст. Саме тому збірки останнього етапу письменник називає «Історіями» (1852—1855) та «Новими казками та історіями» (1858-1872).

Україна відкрила для себе Андерсена у 1873 р. Тоді вперше українською мовою 24 казки датського письменника переклав М. Старицький («Казки Андерсена з короткою його життєписсю»). Твори Андерсена російською мовою перекладала Марко Вовчок. Згодом Андерсена перекладали П. Грабовський, М. Загірня (М. Грінченко: 50 казок під назвою «Казки Андерсенови», 1906, 1918, 1919), Олена Пчілка, М. Рильський та ін. У перекладі О. Іваненко побачили світ збірки «Принцеса на горошині» (1956) та «Казки» (1964, 1970, 1977). Інсценізації творів Андерсена входили і входять до репертуару театрів України (Ужгород, Рівне, Севастополь та ін.). У 1953 році в Данії засновано міжнародну Андерсенівську премію для пошанування дитячих письменників, чия творчість здобула широкий резонанс. Цієї премії удостоєні українські письменники Б. Чалий і В. Нестайко.

Помер видатний датський письменник, засновник літературної казки, у віці сімдесяти років 4 серпня 1875 року в Копенгагені.
ВІРА КЛИМІВНА АРТАМОНОВА

Є люди, від яких віє надзвичайною життєвою енергією, — поруч із ними відчуваєш красу життя. Саме до таких належить член Національної спілки письменників Віра Артамонова. Життєвий шлях Віри Климівни, як багатьох людей покоління 1930-х років, був наповнений нелегким дитинством, складною юністю, у яку увірвалася війна...

Народилася письменниця 31 серпня 1925 року в м. Лебедині Сумської області в родині службовця. Під час Вітчизняної війни навчалася в медичному інституті та працювала в госпіталі. Віра Климівна — учасник Великої Вітчизняної війни, старший лейтенант медичної служби, нагороджена п'ятьма медалями.

Після війни Віра Артамонова працювала медсестрою, відтак завідувала лікарською дільницею в селі Юрківка на Черкащині, була головним лікарем, завідувачкою міськвідділу охорони здоров'я Олександрії, головним лікарем 2-ї поліклініки Печерського району Києва, працювала в головному управлінні МОЗ України. Загалом 43 роки трудового стажу...

Письменницьку діяльність розпочала в 1961 році, друкувалась у республіканських газетах та журналах. Окремими виданнями вийшли збірки поезій: «Суцвіття», «Травневий дощ», «Так велить весна», «Непочата вода», «Просто осінь», «Скликаю спогади на віче», «Лицарі і мадонни», «Вітрами знедолена скрипка», «Коли на серці цвіт».

Мала щасливу, але коротку сімейну долю з чоловіком Олександром Миколайовичем. Має двох синів та трьох онуків. Зараз вона вдова, на пенсії, але побачити її можна на всіх святах міста — чи у Спілці письменників, чи в Раді ветеранів Великої Вітчизняної війни, чи в жіночому клубі Сумського земляцтва.

Віра Артамонова веде активне громадське життя. Заступник Ради ветеранів Великої Вітчизняної війни в Національній спілці письменників України, активістка Ради жінок України, понад десять років веде шефську й виховну роботу в школі-ліцеї «Лідер» Печерського району Києва. У Сумському земляцтві — член жіночого клубу. Володар Пам'ятної відзнаки Сумського міського голови.

Творча біографія Віри Климівни увійшла в численні видання — енциклопедію жінок України, антологію дитячої літератури «Дивоцвіт», біографічний довідник громадської організації «Сумське земляцтво в Києві», у Книгу ветеранів Великої Вітчизняної війни України до 60-річчя Перемоги, в Антологію української поезії.

Віра Артамонова має 6 наукових праць з медицини. А її життєвий девіз розкривається в її віршах:

Я радію і сміюся,

Красі дивного світу молюся...

Основна тема творчості Віри Артамонової — материнство, доля дружини. Поетеса глибоко розкриває тему фронтового життя, професії лікаря. У віршах цієї тендітної та мужньої жінки звучить гімн природі, обережне ставлення до найвідвертіших почуттів людини. Вона оспівує весну — час, коли все пробуджується і дає надію, закликає до романтики:

Під снігом мліє голуба дорога,

Масна рілля, що вдячна орачу.

Стоять берези, я між ними строго,

Узявши світ на душу, помовчу.

Віра Климівна — автор багатьох книжок для дітей: «Колючий м'ячик», «Малий», «Сонечко сказало правду», «Повітряний змій».

БАЖОВ ПАВЛО ПЕТРОВИЧ

Народився 27 січня 1879 р. у місті Сисертский завод поблизу Єкатеринбурга в сім'ї робітників. Вступив до єкатеринбургського духовного училища , а потім у пермську семінарію , яку закінчив в 1899 р.

Протягом півтора десятиліття ( до 1917 р.) він викладав російську мову в Єкатеринбурзі та Камишлові. У ці роки предметом пильного інтересу майбутнього письменника стали народний побут і культура , усна народна творчість уральців . Події революції та громадянської війни не залишили Бажова осторонь: у 1918 р. він вступив добровольцем до Червоної армії. По закінченні військових дій Бажов звернувся до журналістики. У 20 -х рр. його нариси, фейлетони, оповідання друкувалися в єкатеринбурзькій « Селянській газеті », інших уральських періодичних виданнях. У 1924 р. вийшла перша книга письменника - «Уральські бувальщини», до якої увійшли нариси - спогади про дореволюційне минуле краю.

Головний твір Бажова, який зробив його класиком російської літератури, - «Малахітова шкатулка» - побачив світ лише в рік 60-річчя автора. Перша збірка під цією назвою (1939 р.) об'єднала 14 оповідей; надалі «Малахітова шкатулка» поповнювалася новими творами (останні прижиттєві видання містили близько 40 оповідей ) .

У 1943 р. книга отримала сталінську премію, а після війни Бажов став депутатом Верховної ради СРСР. У «Малахітовій шкатулці» автор звернувся до своєрідної літературної форми - оповіді , пов'язаної з традиціями усної народної творчості. В основі книги лежить тема творчої праці. Герої Бажова - рудокопи («Мідної гори Хазяйка») , вуглежоги ( «Живинка у справі » ), каменерізи ( «Кам'яна квітка» , « Гірничий майстер » ), ливарники («Чавунна бабуся»), чеканники («Іванко - крилатки») - постають людьми, щиро відданими своїй справі. Їм допомагають жити не тільки їхні золоті руки, а й весела живинка у справі, яка «попереду майстерності біжить і людину за собою тягне». Помер 3 грудня 1950року в Москві , похований в Єкатеринбурзі.

Цікаві факти

У пам'ять про письменника названо селище міського типу Бажова, зараз входить до складу міста Копейське.

Кажуть, радянський письменник Дем'ян Бєдний, прочитавши оповіді Бажова, не сприйняв їх як оригінальний твір. Вирішивши, що Бажов просто записав фольклор, Бідний вирішив перекласти ці оповіді віршами. Дізнавшись, що він помилився і перекладає чужу працю, поет засмутився і знищив свою тримісячну роботу.

До 120-річчя письменника, в 1999 році заснована Премія імені П. П. Бажова, щорічно вручається в Єкатеринбурзі.

Іменем письменника названо щорічний бажовский фестиваль народної творчості в Челябінській області.

Образи з оповідей П. П. Бажова - Кам'яна квітка й Господиня мідної гори (у вигляді коронованої ящірки) - зображені на гербі міста Польовський, з околицями якого пов'язані оповіді.

Прототип головного героя бажовської оповіді, Данило-майстер, відповідно до книги «Режевського скарби», народився і виріс на уральській річці Реж, в невеликому селі Колташов, це знаменитий Горщик Данила Звєрєв.

Американська письменниця – фантаст Мерседес Лекі включила Господиню (Королеву) Мідної Гори в свою книгу Fortune's Fool(2007). Там Господиня - могутній дух/ чаклунка підземного царства, але з дещо безрозсудним характером.

Бажов - дід по материнській лінії політичного діяча Єгора Гайдара і, відповідно, прадід політика Марії Гайдар.

На честь П. П. Бажова названі вулиці в Москві, Єкатеринбурзі та інших містах Росії, України і Казахстану (вулиця Павла Бажова в Усть-Каменогорську).

На честь Павла Петровича Бажова названо пермський теплохід, що належить бюро туризму «Супутник» і теплоходів компанії «WolgaВолга».



АГНІ́Я ЛЬВІ́ВНА БАРТО́

Агні́я Льві́вна Барто́ — російська радянська дитяча поетеса, письменниця, драматург.

Народилася Агнія 4 лютого 1906 року в Москві в сім'ї лікаря ветеринара. Початкова освіта в біографії Агнії Барто була здобута вдома. Потім вона вчилася в гімназії, а також відвідувала хореографічне училище. Приблизно тоді ж були написані її перші вірші.

Справжнє ім'я письменниці - Гетель Лейбівна Волова. Змінила ім'я, коли вийшла в перший раз заміж. Чоловіком поетеси став поет Павло Барто, спільно з яким Агнія написала три вірші ...

Вперше вірші Агнії Барто були надруковані в 1925 році. В основному всі вірші поетеси призначалися дітям. Барто вірила, що своїми творами допоможе виховати чесних, висококультурних, патріотичних громадян. Наступними збірками віршів, що вийшли, в біографії Барто були: «Братики» в 1928 році, «Хлопчик навпаки» в 1934. Через два роки з'явилися «Іграшки», а потім «Снігур» (1939). З початком Великої Вітчизняної війни поетеса змінила тематику своїх творів, писала військові вірші. Коли ж війна була закінчена, Агнія подорожувала (була в Болгарії, Англії, Японії).

Автор декількох кіносценаріїв (картини «Підкидьок» (1939), «Слон і мотузочок» (1945), «Альоша Птіцин виробляє характер» (1953), «Шукаю людину» (1973, за однойменною книгою та по циклу радіопередач А. Барто на Радіо «Маяк» - про пошуки людей, які загубилися під час Великої Вітчизняної війни), а також до українського фільму «Справжній товариш» (1936, реж. Л. Бодик, А. Окунчиков).

Працювала в редакційній раді Детгіз і журналу «Мурзилка». Була головою секції дитячих письменників Москви.

Твори Барто видані в українських перекладах Наталі Забіли, Оксани Іваненко, Марії Пригари, Грицька Бойка.



Протягом багатьох років Барто очолювала Асоціацію діячів літератури і мистецтва для дітей, була членом міжнародного жюрі Андерсеновського. Вірші Барто переведені на багато мов світу. Померла Агнія Барто в Москві 1 квітня 1981.

Ім'я Агнії Барто присвоєно одній з малих планет (2279 Barto), розташованої між орбітами Марса і Юпітера, а також одному з кратерів на Венері.


ДМИТРО́ ГРИГО́РОВИЧ БІЛОУ́С

Народився 24 квітня 1920 року в селі Курмани Недригайлівського району Сумської області в селянській багатодітній сім'ї Ганни Давидівни і Григорія Миколайовича Білоусів (був десятою дитиною). Як згадував сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається… Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз „лялькою в колисці“, коли старші вже парубкували й дівували».

Під час голодомору 1932-33 років Дмитро вижив чудом, завдяки брату Олексі, який влаштував його в дитячу колонію, керовану відомим педагогом Антоном Макаренком. Врятований від голоду і хвороб, Дмитро Білоус завдяки родинній науці і працелюбству зміг вступити до Харківського університету, та на голову народові впала війна , і тисяча студентів-добровольців, сформованих у студбат, вирушили на фронт. Тяжко пораненого Дмитра Білоуса винесли з поля бою і відправили в глибокий тил, у місто Красноярськ, де лікарі цілий рік боролися за його життя. Підлікувавшись у Красноярському шпиталі, Д.Білоус починає працювати в Москві на радіостанції, яка вела мовлення для партизан і населення окупованої німцями України. Писав гуморески для радіожурналу «Сатиричний залп», друкувався в журналі «Перець», писав вірші для партизанських листівок. 1945 року закінчив філологічний факультет і аспірантуру Київського університету імені Тараса Шевченка. Перед цим працював у журналі “Вітчизна”, потім був відповідальним секретарем журналу “Дніпро”, завідував у Спілці письменників України кабінетом молодого автора.

Друкувався з 1935 року.

1948 року закінчив аспірантуру на кафедрі української літератури.

Член Спілки письменників України з 1948 року.

У 1947–1951 рр. — заступник відповідального редактора журналу «Дніпро».

“Веселкова” сторінка в долі, життєписі і творчості Дмитра Білоуса відкрилася далекого 1958 року. У цьому видавництві світ побачили: “Про чотириногих, рогатих і безрогих”(1959), “Упертий Гриць”(1959), “Пташині голоси”(1961), “Лікарня в зоопарку”(1962), “Сад на Лисій горі”(1972), “Веселий кут”(1979), “Гриць Гачок”(1986).

У 1968–1976 рр. — відповідальний секретар комісії Спілки письменників України.

Член-кореспондент Академії педагогічних наук України з березня 1994 року, почесний академік АПНУ з 2000 р., голова комісії художнього перекладу Спілки письменників України з 1976 року.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка