До 90-річчя заснування Кролевецької фабрики художнього ткацтва



Скачати 227.86 Kb.
Дата конвертації23.01.2018
Розмір227.86 Kb.


(До 90-річчя заснування Кролевецької фабрики художнього ткацтва)


Історико-бібліографічний нарис

Суми 2012
Вступ
Рушник в Україні посідає особливе місце, він завжди був окрасою народного побуту. Рушник супроводжує і в щасті, і в горі, з ним народжуються, одружуються і йдуть із життя. З хлібом-сіллю на рушнику зустрічають дорогих гостей, без нього не обходиться жодна урочиста подія в родинному чи громадському житті.

Ручне ткацтво на Україні має свою багатовікову історію. Кролевець здавна славився своїми рушниками. Саме тут розвивалося художнє ткацтво від сімейного ремесла до колективного об’єднання – артілі. З дідів-прадідів кролевецькі рушники мали величезний попит як на ярмарках Кролевця, так і навколишніх сіл, міст Глухова, Чернігова, Києва, Харкова й Полтави. Ткацтвом займалися цілі родини, рушники розходилися по світу на ярмарках, здобуваючи міжнародне визнання.

Кролевецькі рушники завжди приваблювали урочистою святковістю, красою візерунків, для них характерне поєднання тільки білого і червоного кольорів. Краса кролевецьких рушників ще у довоєнні роки полонила Париж, у музеї космонавтики в Зоряному містечку зберігається рушник, виготовлений на честь польоту Юрія Гагаріна в космос.

Славнозвісні кролевецькі рушники представляли Україну на багатьох міжнародних ярмарках-виставках: у Загребі, Монреалі, Торонто, Осаці, Лозанні, Нью-Йорку, Флоренції, Лейпцигу, Сіднеї.

Найкращі зразки виробів експонуються і зберігаються в Київському державному музеї українського народного декоративного мистецтва, Львівському музеї етнографії та художнього промислу, Сумському обласному художньому музеї.

З глибин сивої давнини


В особливій природі – із безмежними луками, чистими водами та багатими лісами купається місто Кролевець. Про нього вперше знаходимо згадки у 1601 році, хоча історія краю тягнеться ще з давніх-давен. Ткацький промисел тут був розвинений ще за старокняжої доби.

Під час археологічних розкопок, які проводилися в місті Кролевець, було знайдено напівземлянку ранньослов’янського часу V-VІІ ст., в якій знаходилися прясла – матеріальна річ, яка говорить про наявність та розвиток ткацького ремесла на цьому місці.

Перша згадка про кролевецький рушник датується 1639 роком. Жінка, яку прозвали Андріїха, разом зі своїми чотирма синами займалася тканням рушників. Головним матеріалом для ткацтва були льон та коноплі переважно місцевого походження. На білому фоні між густо червоними смугами ткався багатий орнамент, яким ткачі передавали навколишній світ умовними знаками: прямою горизонталлю – означали землю, хвилястою – воду, хрестом – вогонь.

Одні рушники суціль заткані візерунками, на інших вони є густішими по краях і рідшими до середини. Відомі і старовинні кролевецькі рушники, надзвичайно густо заткані червоним. Зазвичай внизу або вгорі рушника, нерідко навіть між елементами середньої частини орнаменту, майстри, шляхом перебору, ткали ініціали чи повністю своє прізвище, ім’я та по батькові, рік, місяць виготовлення.

На початку XVIII ст. кролевецькі ткачі об’єдналися в цех. Дослідниця кролевецького ткацтва Є. Ю. Спаська писала, що точну дату заснування ткацького цеху в Кролевці не встановлено, але за даними Рум’янцевського опису 1765–1769 років, до нього вже входило 34 ткацькі двори, що нараховували майже 100 душ.

Видатні майстри другої половини ХVІІІ ст. виготовляли квітчасті килими, рушники, ткані червоним по білому, вибійку із зображенням птахів, квітів, ромбів. Найбільшу славу візерункові кролевецькі рушники здобули в XIX ст.

Вже в ті далекі часи поміж інших виробів ткачів особливо вирізнялися роботи майстрів-міщан Оболонських, родини кріпаків Бичка, Лисенка, Сердеченка. Історія залишила деякі імена ткачів, кожний з яких мав свій стиль, і своєрідну манеру виконання. Це Настя Іваницька, Петро Бідний, Леонтій Риндя (згодом взяв прізвище Риндін) та його син Євтихій, онуки Іван та Василій. Найвидатнішим творцем кролевецьких рушників був Леонтій Риндя, який сам придумував візерунки. З сином Єремієм він розносив свої й сусідські рушники по численних ярмарках.

Таким чином, ставши не тільки ткачем, а й посередником, Л. Риндя заробляв гроші. Очевидно, це давало прибуток, тому Риндя почав займатися в більшій мірі торгівлею саме як посередник між численними виробниками та покупцями. Попит на рушники був великий, потреба в них виникала при всіх важливих подіях в житті: весіллі, народженні, смерті, а також для вбрання хати.

В середині ХІХ ст., писала Є. Спаська, Єремій Леонтійович Риндін став прикажчиком московського мануфактуриста Прибилова. Торгував пряжею і різними мануфактурними товарами у власній лавці під дзвіницею, ставши згодом не тільки заможним купцем, підприємцем а й поміщиком, прикупивши татищівські лісні угіддя.

Ткачі купували у Риндіних високоякісну пряжу, «торбошники» розносили, а «возовики» розвозили різну мануфактуру по ярмарках Чернігівської губернії, Полтави, Харкова, Києва, інших міст України та Росії. У 80-х роках в Харкові відкрився постійний магазин Риндіна. Згодом Іван Риндін став акціонером Мазуринської мануфактури, скупником підприємств, «рушниковим королем», демонструючи експонати на закордонних виставках.

В кінці ХІХ ст. Іван Риндін був найбільшим скупником кролевецьких ткацьких виробів; тільки на Кролевецькому складі товарообіг досягав 200 - 300 тис. крб. на рік. Помер Іван Єремійович Риндін в липні 1915 року в Кролевці.

Ткацтвом займалися переважно безземельні селяни. Це у значній мірі сприяло збільшенню випуску продукції, вдосконаленню орнаменту. Нерідко працювали цілими родинами, навіть семи-восьмирічні діти.

Піднесення кролевецького ткацтва припадає на ХІХ століття – на час розвитку капіталізму в Росії, коли був створений великий Всеросійський ринок, за якого кролевецькі вироби потрапляли в різні куточки імперії, а згодом і за кордон. А до цього часу розповсюдження кролевецького ткацтва було незначним. В самому місті у 1769 році ткачів всього нараховувалося близько 100, в 1855 році – 150, в 1891 році – до 1200, в 1915 році – 1826 осіб.

Швидкий розпродаж кролевецьких виробів в різних містах Росії сприяв великому попиту, а значить – зростанню кількості ткачів. За 40 років (з 1855 р. по 1895 р.) ткачів збільшилося у 8 разів (при зростанні населення міста всього в 1,5 рази).

Розповсюдженню виробів протягом 300 років сприяв знаменитий Кролевецький Хрестовоздвиженський ярмарок. Навіть його закриття (у 1873 році) не спричинило спаду виробництва, так як вже були налагоджені шляхи реалізації ткацьких виробів.

Характерною особливістю кролевецьких рушників є використання традиційної техніки перебору з ремізно-човниковим ткацтвом. Наприкінці ХІХ ст. ткацький верстат прикрашав майже кожну кролевецьку оселю. Навіть за радянських часів у багатьох хатах у зимову пору року невтомно працювали над створенням кролевецьких шедеврів натруджені за літо жіночі руки.

На початку XX ст. в Російській імперії найбільшими центрами ткацького виробництва були – Кролевецький повіт Чернігівської губернії та Грайворонський повіт Курської губернії.

Кобзар і рушник


Розташування Кролевця на перетині двох великих торговельних шляхів, що йшли з Москви на Київ, сприяло швидкому зростанню містечка. Ці шляхи приводили сюди видатних людей минулих століть. Одні з них їхали на відомий Хрестовоздвиженський ярмарок, інші – помилуватися мальовничими краєвидами, а хтось приїздив у наші краї до знайомих та друзів. Немало з них захоплювались мистецтвом кролевецьких майстрів.

Пізніше про це в своїх творах скажуть російські письменники І. С. Аксаков та М. С. Лєсков, поет пушкінської плеяди, однодумець декабристів В. І. Туманський, відома українська письменниця Марко Вовчок.

Але, безумовно, найбільшою подією для тодішнього і сучасного Кролевця стало перебування в Кролевці корифея національної літератури Тараса Григоровича Шевченка. Тут він під час останньої подорожі по Україні, 25-26 серпня 1859 року гостював у сестри своїх вірних друзів Лазаревських – Глафіри Матвіївни Огієвської.

Садиба Огієвських




Поета зачарувала, глибоко зворушила краса кролевецьких рушників, художній смак, тонке відчуття орнаменту. Великий Кобзар звернувся до відомого ткача Демида Кошука, котрий жив неподалік Г. М. Огієвської, з проханням виткати йому рушник на весілля.

Ці події дуже вдало описали в своїх творах український письменник П. Ф. Кочура, уродженець Кролевця, який довгі роки був прикутий до ліжка, та місцевий поет В. І. Сухомлин. Перший – в оповіданні «Остання подорож», другий – у поемі «Тарасові рушники». Демид Кошук виткав Кобзареві чудові, неповторно-чарівні рушники. Але не судилося поету стати на святий оберіг сімейного щастя.

І коли весною 1861 року тіло Т. Г. Шевченка перевозили з Петербурга до Канева, в ніч з 4 на 5 травня, труна до ранку пробула у садибі Огієвських.

На спомин про перебування Кобзаря в Кролевці головні художники різних років фабрики художнього ткацтва І. П. Дудар, О. М. Гавруш, В. Г. Савицька створили десятки своїх унікальних творів. Виткані кролевецькими майстрами, ці безцінні реліквії впродовж десятиліть зберігаються у Національному музеї ім. Т. Г Шевченка в Києві, в Канівському та Сумському музеях і в Кролевці.

Від артілі до фабрики
Історія Кролевецької фабрики художнього ткацтва налічує дев’ять десятиліть. За цей час були і злети, і падіння, високі нагороди, світове визнання.

Літопис історії фабрики бере свій початок з 1922 року, коли ткачі-надомники об'єдналися в артіль декоративно-художнього мистецтва "Відродження". Головою артілі був А. Є. Яценко, завідуючим виробництвом – Л. В. Хоменко, старостою і бракувальником виробів М. П. Дера. У одного з фундаторів фабрики створили фарбувальню.

На семи вулицях міста розмістилися виробничі цехи та майстерні. Вступали до артілі кролевчани зі своїми верстатами. У 1923 році було 35 ткачів, у 1924 році – 600, а у 1926 – вже 2000 чоловік. Активно включились у роботу в нових умовах ткалі Харитина Неровня, Ганна Почепинець, Ганна Власова, Ганна Романюк. На Всесоюзній сільськогосподарській виставці 1923 року артіль «Відродження» отримала перше місце за вироби рушників та скатертин.

На початку 30-х років ХХ століття артіль «Відродження» налічувала понад 1600 чоловік. Обсяг валової продукції становив 1500000 крб. на рік. Товариство мало механізований цех і проводило капітальне будівництво, розширюючи площі загальних майстерень.

Більшість майстрів працювали надомниками. Вони одержували у артілі замовлення і пряжу, а ткали вдома на власних верстатах. Поступово ткачі переходили на постійну роботу в цехи, а вдома працювали тільки майстри з навколишніх сіл.

У 1932 році була організована виставка продукції, присвячена 10-річчю створення артілі. Відвідувачі виставки побачили істотні зміни в орнаменті виробів художньо-декоративного переборного ткацтва, вдосконалення майстерності народних умільців.

Майстри художнього ткацтва вже в ті далекі роки спробували перейти від орнаментального декору до зображення багатокольорового портрета. В 1936 році за малюнком художника С. С. Чередника найдосвідченіші ткалі артілі Г. Г. Кошук і А. А. Пивовар вперше застосували технологію переборного художнього ткацтва в зображенні портретного малюнка.

Артіль, яку в 1937 році назвали імені 20-річчя революції, міцніла й розвивалася, у 1939 році було вироблено продукції на 6,2 млн. крб. Працівники артілі (160 чол.) активно включилися в стаханівський рух. Ткаля М. І. Гайова виконувала норму на 195-200%, її вироби експонувалися на всесвітніх виставках в Нью-Йорку і Парижі. Вироби ткалі О. Л. Демченко дістали високу оцінку на всесоюзних виставках декоративного ткацтва.

У роки Великої Вітчизняної війни, під час окупації, місцеві мешканці продовжували ткати, але переважно працювали на себе: виготовляли звичайне полотно, скатерки, хустки, рушники – переважно для продажу на місцевому ринку. Після визволення Кролевця, вже в 1944 році в одному з цехів артілі запрацювали перші верстати – виготовляли невеликі за розміром, без орнаменту рушники, які відправляли воїнам Радянської Армії.

Лише у післявоєнні роки перед художниками артілі було поставлене завдання – повернутися до традиційного орнаменту – геометричних малюнків, що збереглися на кролевецьких рушниках XIX ст. Поставлялася сировина, механізовувалося виробництво і у 1950 році випуск продукції досяг довоєнного рівня.

У 1960 році на базі артілі було створено державне підприємство – фабрику художнього ткацтва. На зміну верстатам прийшло сучасне обладнання. Почали зводити нові цехи. Колектив освоював тканини, з яких виготовляли комплекти масового попиту – штори, портьєри, покривала, скатерті, килимки.

Багато зусиль до цього доклав колишній головний художник підприємства, заслужений художник України Іван Петрович Дудар. Його роботи були високо оцінені на виставках і ярмарках у Києві, Москві, Брюсселі, Монреалі, Торонто, Загребі, Марселі. Заслужений художник І. П. Дудар, як талановитий митець, всі зусилля майстрів спрямовував на подальший розвиток і розквіт кролевецького переборного ткацтва.

Чимало вдалих композицій рушників розробила на фабриці учениця І. П. Дударя О. М. Гавруш, яка в 60-ті роки була головним художником підприємства. Її малюнки були різноманітні і неповторні. У 1967 році в Києві на Республіканській ювілейній виставці українського народного декоративного мистецтва вироби кролевецьких ткачів відзначилися як кращі твори.

Найбільшого розквіту досягла фабрика, коли очолював її А. Е. Брагинський. У 70-х роках Кролевець був одним з провідних центрів візерункового ткацтва на Україні. Продукція експонувалася до 50 країн світу! Саме тоді указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 лютого 1976 року Кролевецька фабрика художнього ткацтва була нагороджена орденом Знак Пошани.

Ткалі-майстрині виконували тематичні рушники-панно, присвячені героям-космонавтам, річницям Перемоги над Німеччиною, Жовтневої революції, з’їздам КПРС. Узорчаті рушники, скатерки, покривала здобували високу оцінку на численних міжнародних виставках. Ткалі В. І. Рекусі, яка прийшла на фабрику 16-літнью дівчиною і пропрацювала на ній майже 40 літ, в 1981 році було присвоєно високе звання Героя Соціалістичної Праці.

У 80-ті роки кролевецькі майстрині не тільки виконували проекти художників, а й самі створювали оригінальні композиції, дотримуючись місцевих народних традицій. В той час асортимент продукції фабрики був дуже різноманітний – це були декоративні рушники, скатерки, портьєри, покривала, килимки, серветки, а також предмети жіночого одягу – сукні, спідниці, фартушки.

Але найхарактернішими виробами були рушники, які виготовлялися для оздоблення житла, громадських інтер’єрів, обрядового призначення. При їхньому виготовленні використовувалася традиційна техніка перебору і тканини з характерними місцевими мотивами і колоритом. Узори були різноманітними, переважав геометричний орнамент, який часто поєднувався з рослинними мотивами.

Гордістю фабрики завжди були трудівники – це ткалі – Герой Соціалістичної Праці В. І. Рекуха, Ф. Д. Авраменко, Г. Я. Макаренко, М. Р. Даценко, Є. А. Коноваленко, Г. Г. Кошук, Г. О. Демченко, Н. І. Паталах, фарбувальниці М. І. Назаренко, О. М. Самусенко, майстри Г. Л. Шабельник, В. І. Мороз, М. І. Ожема та багато-багато інших. Працівників фабрики, передовиків виробництва, систематично нагороджували преміями, туристичними путівками. Любов до ткацького ремесла передавалась з покоління в покоління. Робота на підприємстві стала родинною справою для багатьох сімей кролевчан, відомі цілі династії ткачів.

У 1987 році колектив фабрики освоїв випуск нової продукції – махрових виробів. Махрові рушники різних розмірів, серветки, простирадла користувалися неабияким попитом.

З 90-х років минулого століття для фабрики, продукція якої була знана в багатьох країнах світу, настали нелегкі часи. Втративши збут у складних умовах ринку, який тільки зароджувався, кролевецька фабрика художнього ткацтва повільно зупиняла свою роботу. Почався спад виробництва, скорочення асортименту, скоротилась і кількість працюючих.

У 1996 році фабрика працювала лише три місяці. На той час підприємство мало 100 тис. боргів, трирічну заборгованість по зарплаті, значні борги перед бюджетом та Пенсійним фондом. У 1997 році завдяки ентузіазму та ініціативності керівництва та провідних фахівців підприємства було освоєно випуск нової продукції – квітчастих рушників та простирадл, поступово зростали обсяги виробництва.

Але на роботі фабрики істотно позначилась постанова Кабінету Міністрів України «Про приватизацію державних підприємств», у лютому 2001 року почався процес приватизації. Підприємство знову зазнало збитків. З 2001 року фабрика мала назву – відкрите акціонерне товариство «Кролевецька фабрика "Художнє ткацтво».

У 2002 році фабрика перебувала у стадії приватизації та реконструкції. В жорстких умовах ринкових відносин адміністрації підприємства довелось піти на значне скорочення штату підприємства. З 2007 року збанкрутіла ткацька фабрика стояла пусткою.

Щоб не втратити вікові надбання кролевецьких майстрів, та на виконання інвестиційного проекту «Відродження Кролевецького рушника – оберега національної культури» у 2008 році Кролевецькою районною радою на місці фабрики було створено комунальне підприємство «Кролевецьке художнє ткацтво».

Зараз на комунальному підприємстві кількість працюючих виробничого цеху не набере й десяти осіб. Удома ж працюють лише декілька майстринь. В збереженні народного ткацького промислу кролевецьких рушників полягає зараз соціальна місія комунального підприємства «Кролевецьке художнє ткацтво».

Музей Кролевецького ткацтва


Майже 70 років для збереження традицій ручного художнього ткацтва виношувалась ідея увіковічнення кролевецького рушника, його талановитих творців. І ось 19 листопада 2011 року у рамках проведення Міжнародного літературно-мистецького фестивалю «Кролевецькі рушники», який з 1995 року щорічно проводиться у м. Кролевці, відбулась важлива історична подія – відкриття музею кролевецького ткацтва. Розташовано музей в історичній садибі родини Огієвських, де колись гостював великий Кобзар.

У відкритті музею взяли участь почесні гості, котрі доклали чималих зусиль у створення закладу – народний депутат України Андрій Деркач, заступник голови Сумської обласної державної адміністрації Сергій Грицай, перший заступник голови обласної ради Олег Бояринцев, начальник управління культури та туризму Сумської ОДА Олена Мельник, представники широкої громадськості і гості фестивалю.


В одному із залів музею художнього ткацтва


«Минуле йде поряд з майбутнім. Те, як ми шануємо своє минуле, показово в майбутньому. Важливо і нашим нащадкам вкласти святі історичні істини, духовні та культурні традиції нашої землі. Це дуже добре, що тепер в нас є такий музей, але важливо щоб він не застиг в формі історичного монумента, а постійно розвивався, вносячи в себе елементи живої творчості. У спільній співпраці з органами місцевого самоврядування ми виведемо Кролевецький рушник, як бренд, на міжнародний рівень» – наголосив при відкритті музею Андрій Деркач.

В основу музею була закладена спадщина музейної кімнати Кролевецької фабрики художнього ткацтва. Музейна збірка стародавніх і сучасних творів художнього ткацтва нараховує понад 700 унікальних експонатів, з яких майже 400 – рушники.

Найстаріший з рушників датується 1839 роком.

Рушник, виготовлений у 1839 році


Ткані вироби, які зберігаються у фондах музею, дійшли до нас із ХІХ-ХХ століть. Це різноманітні предмети декоративно-ужиткового та обрядового призначення, передусім рушники, розмір й оформлення яких залежали від використання їх у побуті й обрядах. Узорні тканини інтер'єрного вживання – настільники, рядна, фіранки.

Експонати музею


Кожний твір художнього ткацтва, що зберігається в музейній колекції, доносить до сучасників уяву про естетичні уподобання та високу майстерність їх творців.

«У планах обласної влади – перетворити місцевий музей на національний. Адже кролевецькі рушники прославляють не тільки Сумщину – всю Україну», – зазначив під час відвідин музею у 2011 році голова Сумської ОДА Ю. П. Чмирь.

Післямова
Рушник, вишиванка, писанка, – українські промисли, які зараз переживають далеко не найкращі часи.

Кролевець завжди вважався неофіційною столицею художнього ткацтва. І дуже сумно, що раніше тут була велика фабрика, а нині – маленьке комунальне виробництво тканих вручну рушників. Кролевецький рушник – особливий і неповторний, це – своєрідний символ України.

В наш час в сучасних інтер’єрах переважають вироби з Турції – турецький шовк, турецька парча. Але хочеться вірити, що це – тимчасове явище і кращі часи настануть.

Дійсне мистецтво невмируще, а кролевецьке мистецтво – це світове явище.



Перелік видань і публікацій з історії розвитку Кролевецької фабрики художнього ткацтва за період з 1894 року по 2012 рік


Книги

Карась, А. Кролевецьке ткацтво / А. Карась. — Глухів : РВВ ГДПУ, 2008. — 100 с.

Рушник: символ, образ, знак : матеріали третьої науково-практичної конференції : доповіді та повідомлення. — Глухів : РВВ ГДПУ, 2004. — 94 с.

Кролевецькі рушники: з історії художнього ткацтва на Кролевеччині. — Кролевець ; Лебедин : Зартий ; Білий лебідь, 2002. — 59 с. : іл.

Василевська, Є. Кролевецький рушник / Є.Василевська. — Х.: Прапор, 1972. —23с., іл.
Публікації в книгах

Карась, А. Нові відомості про роботу Кролевецької ткацької артілі за часів війни / А. Карась. З історії Сумщини. — К., 2006. — С. 80-88

Карась, А. Кролевецьке ткацтво / А. Карась // Нариси історії Кролевця : збірник краєзнавчих праць. — К., 2002. — С. 43-76

Ковальов, О. Методика викладання декоративного мистецтва у початковій школі. — Суми : Мрія, 1997. — 204 с. — Про кролевецький рушник — С. 154-197

Кролевецьке народне ткацтво // Чернігівщина : Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С. 373

Історія міст і сіл УРСР. Сумська область. — К. : Головна редакція УРЕ, 1973. — 695 с. — Про Кролевецьку фабрику — С. 330, 332

Дудар, І. Нас знають в усьому світі / І. Дудар. — В кн.: Не впізнати тебе, Сумщино. — Х., 1967. — С. 126-131

Кустарная промышленность России. Разные промыслы. Т.1. — СПб, 1913. — 670 с. — Кролевецьке ткацьке виробництво. — С. 536-546



Земский сборник Черниговской губернии. 1903, март, №3, год тридцать пятый. — Чернигов, 1903. — Про Кролевець. — С. 321-352

Земский сборник Черниговской губернии. 1902, ноябрь, №11, год тридцать четвертый. — Чернигов, 1902 — Про Кролевець — С. 30-32

Василенко, В. Очерки кустарных промыслов Полтавской губернии. Вып.1 / В. Василенко. — Полтава, 1900. — Кролевецьке ткацьке виробництво. — С. 34, 36

Доливо-Добровольская, В. Ткацкий промысел в Грайворонском и Кролевецком уездах. Отчеты и исследования по кустарной промышленности России. Т. 2 / В. Доливо-Добровольская. — СПб, 1894. Про Кролевець — С. 80-88


Статті з періодичних видань

Вертіль, О. Рушникова душа України / О. Вертіль // Уряд. кур’єр. — 2012. — 22 верес. — С. 17.



Гриценко, М. Рушник і … глобалізація / М. Гриценко // День. — 2012. — 22 берез. — С. 8

Місто рушникового дива // Кролевецький вісник. — 2011. — 23 верес. — С. 2, 8

Вертіль, О. Пролягли у світ дорогами кролевецькі рушники / О. Вертіль // Сумщина. — 2010. — 21 трав. — С. 8

Вертіль, О. Біжать узори в глиб століть / О. Вертіль // Уряд. кур’єр. — 2009. — 12 груд. — С. 12-13

Гагина, Е. Кролевецкие рушники: красное и белое / Е. Гагина // Ваш шанс.— 2009. — 9 дек. — С. 27а

Кочерженко, Є. Втрачаємо кролевецький рушник / Є. Кочерженко // Ярмарок. — 2008. — 20 берез. — С. 1

Говійна, Л. Збережемо разом національну святиню — Кролецькі рушники / Л. Говійна // Сумський регіон. — 2008. — №19-20. — С. 6-7

Кобизький, І. Роль династії Риндіних у розвитку Кролевецького ткацтва / І. Кобизький // Кролевецький вісник. — 2007.— 18 квіт. — С. 7

Рідне місто: з глибин сивої давнини — до сьогодення // Кролевецький вісник. — 2005. — 7 верес. — С. 4-5

Тягнирядно, С. Задля відродження кролевецького рушника / С. Тягнирядно // Кролевецький вісник. — 2005. — 6 серп. — С. 2

Отак і народжуються шедеври // Сумщина. — 2005. — 19 берез. — С. 1

Малиношевська, С. В рушниках — код України / С. Малиношевська // Кролевецький вісник. — 2005. — 16 лют. — С. 5

Малиношевська, С. Продовжуючи традиції предків / С. Малиношевська // Кролевецький вісник. — 2004. — 24 квіт. — С. 3

Шейна, Т. Її доля — вписати сторінку в історію рушника / Т. Шейна // Кролевецький вісник. — 2004. — 24 берез. — С. 4

Карась, А. Секретне кролевецьке ткацтво / А. Карась. // Сіверянський літопис. — 2003. — №5-6. — С. 38-45

І на тім рушникові… // Сумщина. — 2003. — 23 серп. — С. 3

Рижкова, Л. Королівський рушник із Кролевця / Л. Рижкова // Кролевецький вісник. — 2003. — 18 черв. — С. 3

Доля, виткана на рушнику // Площа Незалежності, 2. — 2003. — №3. — С. 47-49

Малиношевська, С. Кролевецький барвистий рушник — символ нашого рідного краю / С. Малиношевська // Кролевецький вісник. — 2002. — 16 лист. — С.2



Карась, А. Кролевецьке ткацтво / А. Карась // Кролевеччина, білі плями історії : збірник наукових праць : матеріали другої наукової конференції по краєзнавству. — Кролевець, 2002. — С. 25-28

Шейна, Т. Місто рушникового дива / Т. Шейна // Голос України. — 2002. — 17 груд. — С. 20

Коваленко, В. Диво — кролевецькі рушники / В. Коваленко // Молодь України. — 2002. — 19 верес. — С. 3

Звеличують рідний край // Кролевецький вісник. — 2000. — 27 трав. — С. 3

Дудар, І. Перша післявоєнна виставка / І. Дудар. // Кролевецький вісник. — 2000. — 27 трав. — С. 2

Стешенко, Т. Диво кролевецького рушника / Т. Стешенко // Літ. Україна. — 1999. — 26 серп.

Малиношевська, С. Місто унікального ремесла : до 400-річчя Кролевця / С. Малиношевська // Кролевецький вісник. — 1999. — 21 лип. — С. 3

Дудар, І. Виставки виробів артілі «Відродження» / І. Дудар // Кролевецький вісник. — 1999. — 15 груд. — С. 2

Малиношевська, С. Рушники, рушники / С. Малиношевська // Кролевецький вісник. — 1997. — 4 січ. — С. 3

Плапер, Д. Есть ли будущее у Кролевецкого рушника? / Д. Плапер // Предприниматель. — 1997. — 12 дек. — С. 2

Мироненко, В. Магія рушника: і оживе родинна справа кролевчан / В. Мироненко // Сумщина. — 1997. — 24 груд. — С. 2

Кобизький І. На шляху подолання перешкод / І. Кобизький // Кролевецький вісник. — 1997. — 10 груд. — С. 3

Дудар, І. З покоління — в покоління / І. Дудар // Кролевецький вісник. — 1996. — 23 листоп. — С. 2

Геренко, С. «Кролевецьке диво в Сумах» / С. Геренко // Сумська новина. — 1995. — 11 листоп. — С. 11

Нестеренко, П. «Засмучений» рушничок / П. Нестеренко // Урядовий кур’єр. — 1995. — 4 листоп. — С. 8

Нестеренко, П. Чому «плаче» Кролевецький рушничок? / П. Нестеренко // Праця і зарплата. — 1995. — №19. — С. 4

Сухомлин, В. Унікальний рушник / В. Сухомлин // Кролевецький вісник. — 1993. — 9 листоп. — С. 3

Дудар, І. Збережемо народне мистецтво // І. Дудар // Кролевецький вісник. — 1993. — 16 берез. — С. 3

Лифар, В. Елегія на тему про кролевецький рушник / В. Лифар // Сумщина. — 1993. — 9 січ. — С. 3

Городиська, А. Відзначили 70-ліття / А. Городиська // Кролевецький вісник. — 1992. — 25 груд. — С. 4

Донченко-Хмара, В. У рушниках — код роду / В. Донченко-Хмара // Панорама Сумщини. — 1991 — 3 жовт. — С. 6

Непомящий, О. Новини кролевецьких майстринь / О. Непомящий // Ленінська правда. — 1989. — 8 квіт.

Палагнюк, А. Кто подарит на счастье рушник? / А. Палагнюк // Комсомольское знамя. — 1988. — 1 марта

Соколова, Л. Нагороди виставки / Л. Соколова // Ленінська правда. — 1988. — 29 січ.

Рекуха, В. Школа взаємної відповідальності / В. Рекуха // Ленінська правда. — 1986. — 11 листоп.

Макаровець Г. У ритмі прискорення / Г. Макаровець // Маяк комунізму. — 1986. — 14 серп.

Нестеренко, П. Майстрині / П. Нестеренко // Рад. Україна. — 1985. — 10 січ.

Рекуха, В. Щедрость таланта. / В. Рекуха // Сов. профсоюзы. — 1985. — №21. — С. 36-37

Почесне замовлення // Молодь України. — 1984. — 11 груд.

Синюкова, Т. Кролевецькі майстрині / Т. Синюкова // Червоний промінь. — 1984. — 21 лип.

Лифар, В. Сувенірні рушники / В. Лифар // Ленінська правда. — 1984. — 12 квіт.

Лифар, В. І рушник вишиваний/ В. Лифар // Ленінська правда. — 1983. — 22 листоп.

Вяткин, А. На радость покупателю / А. Вяткин // Соц. Индустрия. — 1983. — 27 окт.

Погоренко, Л. Ткалі-чарівниці. — / Л. Погоренко // Рад. Правда. — 1985. — 1 трав.

Косиченко, Л. Від славного Кролевця / Л. Косиченко // Сільські вісті. — 1981. — 15 листоп.

Кузьменко, А. Для ВДНХ УССР / А. Кузьменко // Знамя труда. — 1981. — 21 окт.

Нестеренко, П. Кролевецькі чарівниці / П. Нестеренко // Рад. Україна. — 1979. — 10 січ.

Шевелев, В. І на тім рушникові... / В. Шевелев // Рад. Прапор. — 1977. — 14 груд.

Кульбачко, Г. Кролевецькі рушники / Г. Кульбачко // Сільські вісті. — 1977. — 6 груд.

Каптан, Н. У єдиному поступі / Н. Каптан // Молодь України. — 1977. — 4 лист.

Нестеренко, П. Кролевецькі орнаменти / П. Нестеренко // Лен. правда. — 1977. — 29 берез.

Палига, І. Знак якості — художнім виробам / І. Палига // Лен. правда. — 1977. — 1 лют.

Кривенко, Г. Рушник, довжиною в життя / Г. Кривенко // Молодь України. — 1976. — 29 квіт.

З високою нагородою! — // Лен. правда. — 1976. — 3 берез.

Про нагородження Кролевецької фабрики художнього ткацтва орденом Знак Пошани, указ Президії Верховної Ради СРСР від. 16 лют. 1976 р.

Немирович, І. Де розквітають рушники / І. Немирович // Культура і життя. — 1976. — 1 січ.

Левкова, Л. Диво на полотні / Л. Левкова // Рад. освіта. — 1975. — 10 верес.

Гайдук, С. І на тім рушникові / С. Гайдук // Вітчизна. — 1975. — №10. — С. 220

Знак якості — повторно // Лен. правда. — 1975. — 5 січ.

1000 надпланових виробів // Лен. правда. — 1974. — 28 черв.

Сущенко, П. Пісня праці / П. Сущенко // Лен. правда. — 1974. — 3 квіт.

Василенко, І. Династія ткаль / І. Василенко // Маяк комунізму. — 1974. — 8 берез.

Нестеренко, П. Пісня про рушник / П. Нестеренко // Робітнича газета. — 1974. — 22 берез.

Стожок, М. Місто народних умільців / М. Стожок // Маяк комунізму. — 1973. — 22 берез.

Нестеренко, П. Ткалі чарівниці / П. Нестеренко // Червоний промінь. — 1973 — 3 лют.

Нестеренко, П. Кролевецкие чародейки / П. Нестеренко // Лен. путь. — 1973. — 3 февр.

Дудар, І. Кролевецька веселка / І. Дудар // Лен. правда. — 1972. — 9 квіт.

Поповиченко, А. Кролевецкое диво / А. Поповиченко // Сельская жизнь. — 1970. — 25 авг.

Регентюк, В. Кролевецкий орнамент / В. Регентюк // Рад. Україна. — 1970. — 15 січ.

Корнюшенко, І. Нові твори кролевецьких майстрів / І. Корнюшенко // Нар. творчість та етнографія. — 1969. — №6. — С. 5-6

Щербань, П. Економія і якість — основні резерви зростання / П. Щербань // Маяк комунізму. — 1968. — 28 верес.

Дудар, І. Образ вождя — в художніх виробах / І. Дудар // Маяк комунізму. — 1968. — 3 верес.

Колос, С. Кролевецькі рушники / С. Колос // Нар. творчість та етнографія. — 1966. — №6. —С. 42-53

Василевська, Л. Народження веселки / Л. Василевська // Лен. правда. — 1966. — 6 лип.

Стожок, М. Окраса нашого побуту / М. Стожок // Нар. творчість та етнографія. — 1966. — №1. —С. 108

Жученко, Ф. Кролевецькі майстрині / Ф. Жученко // Лен. правда. — 1964. — 13 листоп.

Зоц, В. Я візьму той рушник... / В. Зоц // Лен. зміна. — 1963. — 23 черв.

Баранкін, В. Тчуть веселки в Кролевці / В. Баранкін // Лен. правда. — 1963. — 8 трав.

Спаська, Є. Господарство кролевецькиї скупників Риндіних / Є. Спаська // Український історичний журнал. — 1962. — №5. — С. 109-111

Ковтун, М. Артіль відроджується / М. Ковтун // Колгоспне село. — 1944. — 31 січ.

Хайт, А. Кролевець — місто художньої тканини / А. Хайт // Більшовицька зброя. — 1940. — 5 січ.

Абрамов, И. Кролевецкие ткачи / А. Абрамов // Киевская старина. — 1903. — Т. 83. — С. 26-27

Електронні ресурси



http://www.ukurier.gov.ua

ЗМІСТ


Вступ 2
З глибин сивої давнини 2
Кобзар і рушник 3
Від артілі до фабрики 4
Музей Кролевецького ткацтва 6
Післямова 8
Перелік видань і публікацій з історії

розвитку Кролевецької фабрики художнього

ткацтва за період з 1894 року по 2012 рік 9

«І на тім рушникові…» : до 90-річчя заснування Кролевецької фабрики художнього ткацтва : історико-бібліографічний нарис / Сумська обл. універс. наук. б-ка ; уклад. Г. М. Романенко – Суми, 2012. – 13 с.






Скачати 227.86 Kb.

Поділіться з Вашими друзьями:




База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2020
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка