До 125-річчя від дня народження Остапа Вишні Усний журнал «Сторінками життєпису Остапа Вишні» Оформлення: портрети Остапа Вишні, його вислови «Отак І пишу…»



Скачати 64.46 Kb.
Дата конвертації19.04.2019
Розмір64.46 Kb.
ТипЗакон


До 125-річчя від дня народження Остапа Вишні

Усний журнал «Сторінками життєпису Остапа Вишні»

Оформлення: портрети Остапа Вишні, його вислови «Отак і пишу…», «...я дотримуюсь тієї думки, що навряд чи можна когось навчити писати ті чи інші художні твори, а от навчитися такі твори писати можна.», «На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку - це мисливський закон.», « Умови для мого розвитку були пiдходящi», «Писатиме, - сказав якось батько, коли я, сидячи на пiдлозi, розводив рукою калюжу», «Нема стiльки шкiдникiв серед тварин, як є їх серед нас, серед людей! Ми - самi собi шкiдники!»

Сторінка 1. «Дитинство».

Ведучий 1. Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 листопада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї.

Ведучий 2. Михайло Кіндратович, батько майбутнього письменника, довго ніс осоружну царську службу-муштру. Нарешті звільнився. Але де ж притулок знайти? У пошуках роботи опинився аж тут, в хутірці з химерною назвою: Чечва. Найнявся служити в маєток поміщиці-німкені фон Рот. Зустрів таку ж, як і сам, роботящу та дотепну на слово дівчину - невдовзі Параска Олександрівна Балаш стала Михайловою дружиною. Обоє були письменниками, любили жарт, щиро кохались у піснях.

Ведучий 1. У гуморесці "Моя автобіографія" Остап Вишня підсумовує:

Остап Вишня. А взагалі батьки були нічого собі люди. Підходящі. За двадцять чотири роки спільного їхнього життя послав їм господь усього тільки сімнадцятеро дітей, бо вміли вони молитись милосердному.

Ведучий 2. По закінченні двокласної школи хлопець навчається у військово-фельдшерській школі в Києві. З 1 вересня 1917 року Губенко - студент історико-філологічного факультету Київського університету.

Ведучий 1. Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові.

Остап Вишня. Одного дня після різдвяних канікул увіходить до класу Марія Андріївна та і звертається до нас […]:

      - От що, діти! Почнемо ми з вами тепер щотижня диктовку писати. Я проказуватиму, диктуватиму, а ви пильненько вслухайтеся і пишіть у своїх зошитах те, шо я вам диктуватиму! Вийміть зошити!
      - І в книжечку не дивитися? - залунало з усіх парт.
      - Не дивитися! На те й диктант! От і дізнаємося, як ви вивчилися писати! […]

 Почала Марія Андріївна диктувати.

      Всього першого диктанта я вже не пригадую, але пам'ятаю одну його фразу дуже добре.

      Диктувалося російською мовою, бо шкіл на рідній українській мові за царя на Україні не було.  Ось проказала Марія Андріївна:
      - "По полю ехала с господами коляска, запряженная четвериком великолепных лошадей. За коляской бежала и лаяла собачка испанской породы".
      Прочитала Марія Андріївна це саме і вдруге... Ми зашелестіли зошитами, зашаруділи перами.

      На другий день Марія Андріївна принесла перевірені наші зошити з диктантом.
      Почала вона говорити про те, що написали ми перший диктант не дуже, сказать, удало, помилок багатенько, а коли згадала про ту коляску з господами та з собачкою "испанской породы" не витримала, зайшлася веселим сміхом, сміх перейшов у кашель, з очей полилися сльози, і вона вже просто впала в крісло, витирала сльози, реготалася й кашляла...
      - Ну що ви понаписували?! О господи! І де ви таке чули?
      Ми понаїжачувалися...

  - Вас шістнадцять учнів, і п'ятнадцять із вас понаписувало: "...За коляской бежала и лаялася собачка из панской породы"... Де ви чули, що є на світі собаки панської чи не панської породи і щоб вони лаялися? Порода "испанская", єсть таке государство - Іспанія, а собаки не лаються, а "лают", по-нашому "гавкають". Зрозумів? - запитала вона мене.
      - Та не дуже, Маріє Андріївно! Я собі думав, пани їдуть, то й собака в них панської породи, батько часто говорять, що їх пан та бариня лають, я й думав, що коли пани лаються, то й собаки їхні не кращі за них і теж лаються...
      - А воно, бач, і не так! - засміялася Марія Андріївна. - Та в тебе ще й без того багато помилок. Поставила я тобі двійку! Підтягтись треба! Сідай!
      Я сів і ледве не заплакав:

  - Здохла б вона йому, та собачка, разом із панами!.

Сторінка 2. «Юність. Освіта».

Ведучий 1. Продовжив Павло Губенко навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907 р.) працював фельдшером - спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині - тож, працюючи в лікарні, старанно «налягав» на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київського університету; однак скоро залишив навчання й присвятив себе журналістській і літературній праці.

Ведучий 2. 1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження національної культури, потрапляє до Кам’янця-Подільського, весною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Утім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьманщини, ні за петлюрівщини, його випускають із в’язниці у квітні наступного року.

Сторінка 3. «Письменницька діяльність Остапа Вишні»

Ведучий 1. П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУЦВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями пізніше — і відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагував С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейлетоном «Чудака, їй-богу!» увперше з’явився підпис «Остап Вишня».

Ведучий 2.Слово гумориста користувалося дедалі більшою популярністю. Виходять одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот плодився», «Лицем до села», « «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); усього з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири й гумору, твори гумориста друкуються в перекладах російською та іншими мовами, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри...

Остап Вишня. Як ви пишете?

З такими запитаннями частенько звертаються слухачі до всіх письменників мало не на всіх літературних вечорах, де письменники читають прилюдно свої власні твори.

Звертаються з такими запитаннями вони й до мене.

— Як я пишу?

Колись, замолоду, на такі запитання відповідалося жартома так:

— А так пишу: беру папір, беру олівця, сідаю собі та й пишу собі...



[…]

Книжки читати я любив змалку, все думалося та гадалося, що то за люди такі є на світі, що вміють вірша скласти чи книжку написати, але про те, щоб самому щось таке скласти, про це мріялося...

Фельдшерувати мені пощастило з одним дуже освіченим лікарем, який кохався в літературі, сам писав, чудесно знав українську мову, був знайомий з Лесею Українкою.

Ну, по службі ото іноді напишеш якогось там чи акта, чи.щось інше, даєш йому на підпис, він читає... Якось він мене запитав:

— А ви ніколи не пробували в: газети писати?

— Ні, ніколи.

— А ви спробуйте!

Я спробував. […]

Лікар, з яким я працював, розкрив передо мною красу української мови і багато мені допоміг в її вивченні.

Книжки, розуміється, я читав і російські, і українські. І багато читав.



Ведучий 2. Видатний гуморист був незаконно репресований і зміг повернутися до літературної праці лише в 1944 р. Незважаючи на несправедливість, надірване здоровя, гуморист не зламався. Першим твором, що знаменував повернення письменника, стала «Зенітка», опублікована в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 р.,— вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом.

Ведучий 1.Його слово користувалося незвичайною популярністю. що сповна засвідчують його книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.

Ведучий 2.Гуморист працює над перекладами творів російської та світової класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.

Ведучий 1.Після Великої Вітчизняної війни Остап Вишня — член редколегії журналу «Перець» і один із найактивніших його співробітників, член правління Спілки письменників України, інших громадських організацій республіки, учасник численних зустрічей із читачами.

До останніх днів життя (помер Остап Вишня 28 вересня 1956 р.) він віддавав талант і натхнення своїм читачам.



Сторінка 4. «Вишня - мисливець»

Перегляд відео ільму (4 хв.) http://www.youtube.com/watch?v=NwBmrlRCzBA



Виступ учениці – уривок з усмішки «Як варити і їсти суп із дикої качки»

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка