Дніпропетровщина рідний край



Скачати 164.08 Kb.
Дата конвертації15.01.2018
Розмір164.08 Kb.
ТипУрок

Червонотоківська ЗШ

Література рідного краю.

Урок української літератури в 11 класі

на тему:

«Дніпропетровщина – рідний край»

Підготувала

вчитель української мови

та літератури

Верхогляд Л.В.

ТЕМА: ДНІПРОПЕТРОВЩИНА – ПОЕТИЧНИЙ КРАЙ

МЕТА: ОЗНАЙОМИТИ УЧНІВ З ТВОРЧОЮ ЛАБОРАТОРІЄЮ ПОЕТІВ РІДНОГО КРАЮ, РОЗВИВАТИ ТВОРЧУ УЯВУ. ЕСТЕТИЧНІ СМАКИ, УМІННЯ АНАЛІЗУВАТИ ПОЕТИЧНІ ТВОРИ, ПРИЩЕПЛЮВАТИ ПОЧУТТЯ ГОРДОСТІ ЗА СВІЙ РІДНИЙ КРАЙ.

ТИП УРОКУ: УРОК – ПОДОРОЖ

ОБЛАДНАННЯ: ВИСТАВКА ЗБІРОК ПОЕТІВ ПРИДНІПРОВ”Я , ПОРТРЕТИ ПИСЬМЕННИКІВ, КАРТА ДНІПРОПЕТРОВЩИНИ.

Епіграф до уроку:

Поезія – духовність

Щонайвища,

Натхнення боже –

Чисте і святе...

Григорій Бідняк



ХІД УРОКУ

І.Організаційний момент

Психологічна настанова «До успіху»



ІІ. Актуалізація опорних знань

Бесіда

  1. Що ви можете розповісти про рідний край – Дніпропетровщину?

  2. Які ви знаєте потів і письменників Батьківщини?

  3. Як ви ставитесь до їхньої творчості?

Випереджальне завдання

Заздалегідь учням було задано завдання: ознайомитися з творчістю даного поета



ІІІ. Мотивація навчальної діяльності. Оголошення теми, мети уроку

Вступне слово вчителя.

Щоб стати поетом, самого лише бажання замало. Треба ним уродитися . Вища сила вкладає в сутність людську, ще до появи її у світ, кому більше, кому менше, талану проникати в невидимий для земної людини план буття.

Уміння вправно заримувати думки – це ще не поезія. Поезія починається з одкровення – спершу для автора, а потім і для читача.

ІV.Основний зміст уроку

Вчитель: Сьогодні ми з вами вирушимо в уявну подорож по Дніпропетровщині. З нашої Тернівки ми прямуємо у м. Павлоград, де 20 квітня 1939 року народилася Ганна Світлична (на карті вішається фішка із прізвищем Г. Світличної)

Учень:

Кожна епоха уславлена іменами видатних жінок, серед них: княжна Ольга, Євпраксія, Роксолана, Маруся Чурай, Леся Українка, Ліна Костенко. Поруч з цими іменами має право стояти і ім’я Ганни Світличної.

“Ганна Світлична, без перебільшення, - явище. якого не знала жодна література світу. Своїм існуванням вона немовби демонструвала тезу про первинність духу і вторинність матері. Інвалід з дитинства, квола тілом, ця жінка була велетнем духу”, - пише голова Дніпропетровської письменницької організації Віктор Савченко.

Ганна Світлична з 7 років була прикута до ліжка важкою хворобою. Перенесла 8 операцій, але недуга не відступала від неї.

Росла без мами. Бо матуся померла ще тоді, коли Ганнуся була маленькою.

Шкільну науку опанувала вдома. Закінчила 3 курси Харківського університету, і це при тому, що все свідоме життя була прикута до ліжка.

Її життя - це десятиліття болю і страждань з якими навіть просто жити – справжній подвиг. Але вона не просто жила – болісно шукала свій шлях, своє місце у житті. Вона піднялася над собою, здолавши свій біль, яким була прикута до ліжка, мов Прометей до скелі, і стала справжньою поетесою своєї рідної України.

Вона автор 15 книг прекрасних віршів. Серед них: “Стежки неходжені весняні”, “Золоте перевесло”, “Сонячні причали”, “Дозрівання”, “Літозбір”, “Сьогодні і завжди”, “Зором серця” та ін.



Вчитель:

- Що ви читали про цю поетесу?

- Кого вона вам нагадує своїм творчим життям?

Учениця:

Поезія Ганни Світличної перегукується зі словом – зброєю, словом – крицею геніальної української поетеси Лесі Українки, якій присвячує прекрасний вірш.



Виразне читання поезії

Учитель:

- Як ви думаєте, чому Леся Українка особливо близька своїм душевним складом і життєстійкістю Ганні Світличній?

- Поясніть значення поетичних рядків:

“ І вже не знаю, у чиїм житті,

З ким це було , з тобою чи зі мною?”

Учитель:

У своїй творчості наша придніпровська поетеса торкнулася багатьох тем. Тема любові до матері – це вічна тема.



Виразне читання поезії

- Який настрій викликає ця поезія . Чому?

- Які слова вам запали в душу і швидко запам’яталися?

Фраза “Вічне все. Лиш матері – у нас не вічні”, - викликає море почуттів, роздумів, переживань. Для Г. Світличної поезія, то ціле життя, ще не одне покоління вона дивуватиме своєю мужністю, силою волі і любов’ю до життя.



Учитель:

Продовжуємо свою подорож у м. Дніпропетровськ, де зустрінемося з цікавою людиною.



Учениця:

1 жовтня 1954 року в м. Дніпропетровську народився Шкляр Анатолій Миколайович

(вішає на карту фішку).

Закінчив Дніпропетровський університет. Працює редактором Дніпропетровського видавництва “Поліграфіст”

Автор книжок: “Скрипковий ключ”, “Знак птаха”, “Сторожа”

Виразне читання поезії

Учитель:

-Який настрій викликає ця поезія?

-Як ви розумієте останні два рядки?

Учитель:


Ось дорога нас привела у Новомосковський район

Учень:

Марченко Григорій Миколайович народився 30 січня 1949 року в с. Багатому Новомосковського району Дніпропетровської області . Закінчив Літературний інститут ім.О.М. Горького. Він один з небагатьох дніпропетровських поетів, який працює в жанрі сатири та гумору. Окремими виданнями вийшли його книги: “Веселий силует”, , “Сльоза бюрократа”. Лауреат премії журналу “Перець”, Всеукраїнського фестивалю – конкурсу сатири та гумору. Працює в дніпропетровському видавництві “СІЧ”



Учитель:

- Які проблеми порушує автор?



Виразне читання поезії

“Українська іноземна”

Учитель:


  • Чи актуальна тема цієї поезії? Чому?

Подорожуємо далі мальовничим нашим краєм. Наступна зупинка – Магдалинівський район .

Учениця:

Кібець Юрій Іванович народився 6 серпня 1946 року в с. Котівка Магдалинівського району Дніпропетровської області. Закінчив історико – філологічний факультет Дніпропетровського університету. Працював учителем, журналістом, редактором видавництва “Промінь”, заступником директора Дніпропетровського музично – драматичного театру ім. Т.Шевченка.

Автор поетичних книг: “П’ята пора року”, “Оріль”, “Іменем закоханих”, “Зорі батьківського саду”, “Селянський герб”, “Поцілунок крізь грати”.

Село Котівка , де народився поет знаходиться на межі трьох областей:Дніпропетровської, Харківської, Полтавської (показує на карті).

Тому поет пише:

На три області півень співає,

На три області сонце сідає

Тут село моє степове

В нетипових лівсах пливе.

Тут і граб, тут і дуб, і ялина,

І верба, і ліщина, й калина...

Ось тут, знову тут, там і тут –

Стука дятел, - берези ростуть.

Батьки прищепили хлопцеві любов до праці, до свого села, до рідного краю. Тому не один твір поет присвячує річці свого дитинства і дає назву збірці поетичних творів “Оріль”



Вчитель:

Читаючи вірші Юрія Кібця, ми сприймаємо його як глибокого лірика, бо поезії його насичені незвичайними художніми образами і відзначаються багатою метафоричністю.



Учитель:

Кожен поет – яскрава особистість. Наступна наша зупинка на батьківщині Олександра Зайвого.



Учень:

Зайвий Олександр Феодосійович народився 1 листопада 1935 року с. Могилів Царичанського району. Закінчив середню школу. Автор поетичних збірок “Молодик”, “Вогонь”, “Орільські горлиці”, “Горизонти”, “Трибуна для німих”, “Падіння в небо”.



Учитель:

Нас, мандрівників, вітає мальовниче село Мар’янівка.



Учениця:

Миколаєнко Микола Антонович народився 5 грудня 1919 року в с.Мар”янівка Криворізького району. Закінчив Запорізький педінститут. Учасник війни.

Працював редактором Криворізької міської газети “Червоний гірник”, головним редактором Дніпропетровського видавництва, головним редактором Дніпропетровської студії телебачення.

Автор поетичних збірок: “Тепловій”, “Патериця”, п’єс “Мар’яна” та “Іду з тобою”.



Виразне читання поезії

Учитель:

- Як ви розумієте слова

“Сотвори себе сама , Людино,

В рідній Україні сотвори”.

- Які почуття викликав у вас цей вірш?

А зараз ми подорожуємо мальовничими берегами річки Кам’янки, безкраїми українськими степами, де промайнуло дитинств Михайла Чхана. Саме ця природа виховала в молодого Чхана велику любов до рідного краю, до запорозьких козаків, до рідних народних звичаїв та обрядів.



Учень:

Михайло Чхан народився у 1926 році в селі Кам’янці, Апостоловського району. Учасник ІІ світової війни, демобілізувався після тяжкого поранення. Закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. Працював в інституті на кафедрі. Дивуючи колег по роботі блискучими математичними здібностями, дивовижною пам’яттю, він відкрив у собі нікому не відомий талант поета. Своєю першою книгою “Не заходить сонце”, яка вийшла у 1959 році. М. Чхан переконливо засвідчив свою чітку позицію і громадську зрілість.

За радянських часів М.Чхан зазнав переслідування і гоніння за своє чесне, правдиве і відверте поетичне слово. Це його до певної міри зломило як людину дуже ранимого серця і призвело до передчасної смерті у 1977 році. У 1992 році зусиллями друзів поета в Дніпропетровському видавництві “Січ” була видана книга віршів М. Чхана “Зоря в піке”. Поет пішов від нас на 61 році життя. Пішов у розквіті своїх творчих сил. Великого таланту, але не втративши віру в світле майбутнє України і її народу. Про це він напише в багатьох своїх віршах і поемах, а про себе скаже у вірші “Долі”.

Учитель:

Чхан… Коротке, звучне, якесь загадково – незвичайне, в крайньому разі, неординарне життя його скінчилося в муках і в забутті.



У старого дуба зрубали –

Не діждались, щоб сам звалився,

Затріщав гілками – руками,

І погасло. Мов очі листя...

Про творчість Чхана звідтоді більше не писали, про нього самого не згадували .

Вклонимося ж ми громадянській мужності та світлому таланту цього поета – земляка, дивосвіту поезії цього степового Апостола.

Ми не залишаємо Апостолівщини, бо тут народився ще один поет, з яким ми зараз і познайомимося.



Учениця: Пронченко Михайло Семенович народився 7 вересня 1909 року в с. Вошиве – Покровське на Дніпропетровщині.

У тридцяті роки за вірші, які були наповнені глибокою любов’ю до України , мріями про її незалежність, Михайло Пронченко був заарештований і засуджений. Незаслужене покарання відбував у таборах Далекого Сходу – в Забайкаллі, Заамур”ї, Усурійській тайзі. Там познайомився і заприятелював з відомим українським письменником Іваном Багряним, який пізніше присвятив світлій пам’яті поета повість “Розгром”, де сказав такі проникливі слова: “Світлій пам’яті поета і товариша – Михайла Пронченка, що за українську ідею пройшов через більшовицькі тюрми й концтабори і не зламався, і нарешті був розстріляний у Кривому Розі гестапівськими посіпаками в 1942 році, цей твір про трагедію покоління присвячую”.

З таборів Далекого Сходу М. Пронченку пощастило повернутись живим незадовго до початку війни. Але він мав ще 5 років позбавлення громадських прав, що не давало можливості дістати йому постійної роботи за фахом. За часів окупації України гітлерівцями поет редагував у Кривому Розі часопис “Дзвін” і в цьому ж видавництві видав свою збірку віршів “Кобза”, пафос якої виразив у поетичній формі:

І в своїй хаті соколино

Брати братаються – дивись,

Моя хороша Україно,

Знов будеш вільна, як колись!

Але ідея незалежності України була ворожою не тільки більшовиками, а й німцям. І в 1942 році Михайла Пронченка було ув’язнено фашистським гестапо і тоді ж розстріляно.

В післявоєнний час твори поета не друкувались. Причини загальновідомі. І лише в 1995 році зусиллями сина поета Анатолія Пронченка та дніпропетровського письменника Миколи Чабана була видана книга “Кобза", до якої ввійшли вибрані твори і спогад сучасників поета. Таким чином, Михайло Пронченко повертається до свого читача.

Виразне читання поезії

ІV. Підсумок уроку

V. Домашнє завдання

Вивчити напам’ять одну поезію напам’ять (на вибір)



Кібець Юрій Іванович (нар. 06.081946)

ЗАКУТКИ СТАРОЇ ОРІЛІ

Когось усе вабить

Стара Рига,

Мене ж погукала

Стара Оріль –

Ось річище те,

Де вбили комбрига,

Де він тамував

Передсмертний біль.

Когось владно манить

Ореол “Ореанди”,

Мені ж найдорожчий

Орільський ліс –

Скільки отут

Зарито загадок,

Виборів Круппа

Солоних сліз...

Оріль – найчистіша

Річка Європи,

Як свідчить статечно

Довідник ООН.

...Лелека стоїть

За рікою навпроти,

Синіє за нею

Орільський льон.

Скільки тут вкрали

Полотна і мальовок!

Мальви – на скринях,

На полотні...

Крали дівчат

Їх сни кольорові

Срібло шукали

В козацькій труні.

Гумус вантажили

Фашисти в вагони, -

Кращий чорнозем

Де віднайти?

За гонами – гони,

За гонами – гони.

Земле орільська,

Я – це ти!

Це мене


Хотіли украсти,

Душу хотіли

Мою розтоптати.

Я вижив. Стою

Кажу: “Річко, здрастуй!

Нас не пригнобити,

Не роз’єднать.”

Ганна Світлична

ЛЕСІ УКРАЇНЦІ

Боюсь торкнутись імені твойого,

Але зоря, ота, що у вікні,

Твоя зоря, задумлива і строга,

Зорить подовгу уночі й мені.

Молюсь на неї , сподіваюсь їй,

Її тремтіння ніжно зберігаю.

Сім струн твоїх у тиші золотій,

Сім вічних струн в душі моїй співає.

І вже не знаю, на якій із хвиль

Моя ріка в твою впадає круто.

До слова – слово. Як до болю біль,

До думи – дума, як до рути рута.

І вже не знаю, у чиїм житті,

З ким це було, з тобою чи зі мною?

На барикади мужності круті

Встає дзвінка поезія до бою.

А слово і тремтить, і поспіша,

І чути наче дзвонів десь бриніння.

Й сміється мавка – зболена душа,

А у вікні зоря, оця, що й нині

І небо многомудре та хмільне,

Оце, що й Рині, вечорове небо.

І хай мене хтось тяжко дорікне

Нескромною причетністю до тебе.

Нехай! Та я, мов хвиля до ріки,

Мов зерня спрагле до свойого поля,

Таки причетна міцно й навпаки

До віри, до надій твоїх і болю.

Причетна від найпершого “люблю”.

Причетна до останнього “кохаю”.

Мою причетність, як судьбу мою,

Твоя зоря ген-ген благословляє.

Благославля, ще й сіє на уста,

На серце сіє ломикаменю сім’я,

А сім’я те, як сонце, пророста

І зацвіта твоїм правдивим ім’ям.

Ганна Світлична

«Доки живі ще ваші матері»

Доки живі ще ваші матері,

Хай всі дороги вас до них приводять,

Хай туга, туга о нічній порі

На вас, як вал дев’ятий, враз накотить.

І за хльосне. І до білетних кас

Жбурне крізь юрби та крізь велелюдні.

В цю мить – ніщо хай не зупинить вас,

Хай поїзди вам будуть всі попутніми.

Облишимо все! В цю мить нехай, крім них,

Все-все на світі несуттєвим стане:

Іржа боргів, щем нервів крем’яних,

Дрібні гризот, честолюбні плани.

Я повторю вам істини старі –

Їх пізнаєм, як пізній смак ранету:

Все проминуще. Тільки матері,

Лише вони нам – понад всі суєти.

При сяєві святої сивини –

То з їхніх рук всі рушники і квіти, -

Доки живі, доки живі вони,

О, до тих пір усі ми трішки діти!

Доки живі... Допоки на поріг

Ще не ступили сурми ті трагічні.

Бо вічне все, .лиш наші матері –

У нас не вічні.

Не гаймо часу !. Їдьмо,

В мить яку б

Нас тут не поглинула нестяма,

Дихання ніжно-ніжно коло губ

Голублячи іще не чутне “мамо !”.

Ген вже видніє й ружа у дворі,

І сяють вікна так безсонно в очі.

На світло їх крізь хуги і крізь ночі

Йдемо. Як у високий блиск зорі.

.. Доки живі ще наші матері.

Шкляр Анатолій Миколайович

ЧИСТИЛИЩЕ ЗЕЛЕНЕ

Коли покличе степ, вогнем торкнеться скроні, -

У потаємний світ переступлю поріг.

Крізь мене вже летять його незримі коні,

Шепочуться чебрець, спориш, петрів батіг...

Тут звуки всі злились в потік рухомих крапок,

Націлених углиб прозорої стіни,

І шелестять в повітрі крила бабок –

Небесний целофан блищить з височини.

Я голову підняв, і впала на обличчя

Якась тривожна тінь – межа забутих снів.

Невже отам вони – ті двері в потойбіччя –

В проривах сивих хмар, в пере хлюпі вогнів?

І світяться сади захмарної держави,

І зваблюють міста скарбами всіх віків,

Та горнуться до ніг духмяні рідні трави,

І чую з-під землі молитви козаків.

Не ув’язнила їх оця тісна могила –

Знаходяться серця від подиху землі,

І збереглась в руках не переробна сила,

Джерелами дзвенять під пагорбом шаблі.

Озвучені дощем, злітаються до мене

Нечувані слова, небачені світи...

І розкриває степ чистилище зелене,

Через яке мені належить ще пройти.

Марченко Григорій Миколайович

НЕ ХВИЛЮЙМОСЯ – ХІМІЗУЙМОСЯ!

Чого дарма панікувати,

Чого підбурювать людей,

Мовляв, у rрунті – ли нітрати,

Повітря – гидь, а води – глей?..

Це не така велика шкода,

Як дехто в пресі нас ляка.

Та ще до того і природа

На вихід людству натяка.

Узяти вовка: опинився

В “Червоній книзі”, в лісі – змовк.

Та ось натомість розплодився

Й запанував собако вовк.

Вужі з гадюками схрестились,

Коли дійшли уже межі.

І зуби їхні пригодились –

Отруйні нині і вужі.

О мудра матінка – природа!

Ми захотіли – не змогли б:

У рибі бйорж (нова порода)

Зійшлися три породи риб.

Хоча і б йорж той, мов Горгона,

На смак – неначе хімзавод,

Але йому не перепона

Хімічний склад річкових вод.

Он пацюки, бач, розкошують:

Чи радіація, чи газ –

Байдуже, і не реагують,

Бо є в них міцності запас.

Не панікуйте ж ви надалі –

Прогрес на місці не стоїть!

Натиснем відомчі педалі,

Щоб до кінця все отруть.

А вижить шанс нам завжди буде,

Ще й працюватимем – віки!..

Щоправда, вже тоді нелюди,

Проте – людино пацюки.

Марченко Григорій Миколайович (Нар.30.01.1949)

УКРАЇНСЬКА ІНОЗЕМНА

Наш професор виріс в Україні,

Українцем в паспорті писавсь,

Але мови рідної донині

Він не знав і взагалі цуравсь.

Та оце роботу недаремну

Вчений муж з півроку як почав:

Українську, ніби іноземну,

Дуже вперто день у день вивчав.

У вимові підчищає вади,

Бо ж яка чекає благодать:

Наш професор їде до Канади

Українцям лекції читать.

ОСІНЬ.

Незалежна, золотопежна

Осінь бенкетує по садах, -

То підпалить грушу обережно,

То опалий лист поверне в прах.

Ось туман старезну люльку палить,

Крекче, наче дід у курені.

Осінь – тут як тут:

На гострі палі

Глечики розвісить наливні.

Сушаться у сонячній сушарні

Яблука, гриби та гарбузи.

Приворотне зілля у кошарі

Зріє для дівочої сльози

П’є чаклунка – осінь пізні роси,

Б’є косою в перший льодостав:

Лиш мороз до сну її припросить

Щоби не ловила більше гав.



Зайвий Олександр Феодосійович (нар. 01.11.1935р)

СВІТЛІНЬ

В світлі рос іскрометних

В тополиних краях учитель:

Народила мене ти,

Батьківщино моя.

Ти мене у дитинстві,

Наче в царстві чудес,

Колисала в колисці

Українських небес.

Під заливистий щебет

Срібного солов’я

Зріс я схожий на тебе,

Батьківщино моя.

Відчайдушний, вітристий

І відвертий, як сміх,

Пронесу твої Иси

У зіницях своїх.

Миколаєнко Микола Антонович (нар.05.12.1919 р)

СОТВОРИ

Сотвори себе сама, Людино:

Хай лунає, наче неба дзвін.

Пісня “Ще е вмерла Україна”,

Підведи народ мій із колін.

Сотвори й віддайсь душею людям –

Озивайся радістю й добром.

І не жди подяки, ні огуди

Ні – немов святим! – биття чолом.

Все роби, аби себе відчути

Краплею всесвітнього буття:

Хмаркою, а чи листочком рути,

Соловейком чи малим вутям.

А водночас – почувайсь Атлантом:

Україна в тебе на плечах!

Перед нею ми в боргу несплатнім,

Доки пломінь в грудях не прочах.

Добра слава аж за обрій лине,

Бо несуть її життя вітри.

Сотвори себе сама, Людино,

В рідній Україні сотвори.

Михайло Чхан (1926 – 1987)

ДОЛІ

Ти була мені підступним ворогом:

Кидала хлопчиськом у пожар.

З ніг збивала вивіреним порухом,

Зрадницьки штовхала з кручі в яр.

Серце покривала злоби накипом,

Сумнівом точила, мов іржа,

Пропікала і свинцем, і наклепом,

І щербила думку, мов ножа.

Я тобою шматаний і довбаний

Так, що клаптя цілого нема, -

Я тобою так тепер гартований.

Що зламаєш зуби ти сама

Ти мене топтала і проклятила,

Але я не проклинаю, ні:

Дякую, що й досі ти не зрадила

І навік лишилась при мені!

РІДНА МОВА

О розсипи – перлини нерозчинні,

О мови – кращі розуму вінці:

Найвища честь мундиру й сірячині,

Цілющі невичерпні криниці.

Вас витопив з віків народів геній,

Вас множили сто зоряно сто раз

І мов жерці – Гамзатов і Тургенєв,

І мов титани – Пушкін і Тарас.

Жарій у серці – у святім багатті,

Грими в граніті і ряхти в росі:

Немає бідних мов – усі багаті,



Немає кращих, бо прекрасні всі.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка