Діяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)



Скачати 274.88 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір274.88 Kb.


Скорих Олександра Вікторівна

ЛНУ ім. Івана Франка

Факультет іноземних мов

III курс


Діяльність Хариті Кононенко в Рівному (1941-1943)
Стаття висвітлює діяльність жінок у воєнні роки (1941-1943) на прикладі Харитини Кононенко, яка активно співпрацювала з ОУН-УПА, була одним з організаторів Українського Червоного Хреста. В статті були зібрані відомості про діяльність громадських організацій в Рівному.

Ключові слова: Харитина Кононенко, Рівне, Український Червоний Хрест, громадські організації.


This article highlights activity of women in wartime (1941-1943) by example of Charytyna Kononenko, who actively collaborated with OUN-UPA, was one of the coordinators of Ukrainian Red Cross. In the article were gained statements about activity civil organizations in Rivne.

Key words:Charytyna Kononenko, Rivne, Ukrainian Red Cross, civil organisations


У національно-визвольній боротьбі проти німецьких окупантів активну участь приймали і жінки. Вони боролись не тільки проти нацистського режиму, головною метою було звільнення України,тому більшість з них опинилась в лавах УПА. Переважно жінки в УПА були зв'язковими, розвідницями, пропагандистами, медсестрами, завідували підпільними медпунктами. Медична і санітарна служба в УПА відігравала дуже важливу роль. Її добре організована діяльність впливала великою мірою на моральний стан воїна. Допомогу надавав Український Червоний Хрест, що брав опіку над важко пораненими вояками. До роботи тут залучалися жінки, які проходили спеціальні курси підготовки медсестер. Прикладом мужньої боротьби не тільки проти окупантів, але за життя інших людей є жінка, яка зіграла вагому роль в житті Рівненщини воєнних часів. Її діяльність розглядалась істориками в різних аспектах:від організації громадських спілок, до співпраці з ОУН-УПА. Тому метою статті було комплексно систематизувати біографічні відомості про Х. Кононенко та висвітлити її роль в суспільно-політичному житті Рівного у 1941-1943 рр.

Виходячи з мети, були поставлені такі завдання дослідження:

- зібрати біографічні відомості про Х. Кононенко;

- визначити форми функціонування Українського Червоного Хреста в Рівному;

- проаналізувати громадську діяльність Х. Кононенко як керівника «Жіночої служби Україні» в Рівному;

- прослідкувати створення та функціонування «Жіночої служби Україні» на Волині;

- проаналізувати з точки зору психології формування громадянської позиції Х. Кононенко на основі зібраних біографічних даних;

- розкрити залежність формування особистості Х. Кононенко від особливостей періоду першої половини ХХ ст. ;

- прослідкувати вплив громадських діячів на життєвий шлях Х. Кононенко.



Період становлення та розвитку особистості Х. Кононенко

Народилася Харитина Кононенко 1900 року у с. Миколаївка Кременчуцького повіту Полтавської губернії. Рано залишилася сиротою, виховувалася у сім'ї Вілінських. Закінчила Київську гімназію. Вже з гімназії вона потрапляє у вир громадських подій. Про це свідчить її участь в організації вшанування пам’яті героїв-юнаків, що полегли під Крутами.

Велику виховальну функцію зіграв в її житті Пласт. З 1917 по 1918 вона є членом осередку середньошкільників у Києві.1

В 1920 р. сім’я Вілінських переїздить в м. Подєбради, де Харитина вчиться на економічно-кооперативному факультеті Української Господарської Академії.2 (Фото 1.)

Також вона є членом Пласту в Подєбрадах(Фото 2.).

У 1921 р. стала членом Української національної секції Міжнародної Ліги миру і свободи, заснованої у Відні(Фото 3.)Редагувала жіночу сторінку газети «Діло»

(Додаток 1.).

У 1923 році Українська Секція Ліги була перенесена до Львова, головою було обрану Г. Баранову – Бачинську. Змінився й склад управи. До неї увійшла Х. Кононенко. Українська Секція Ліги об’єднувала українок у різних місцях перебування, а головним осередком їх політичної діяльності став Львів.3 У 1924 р. Х. Кононенко виїздить до Канади, з наміром вивчати англійську мову та закінчити аспірантуру в Саскачеванському університеті і мешкає в інституті ім. Петра Могили(Фото 4.). Редагує часопис «Каменяри»(Фото 5.).Оскільки вона була знана в Європі як одна з активісток жіночого руху, то Софія Русова – президент Української Національної Жіночої Ради, пише лист на адресу Хариті з проханням до українського жіноцтва в Канаді допомогти українським делегаткам поїхати на Конгрес Міжнародної Жіночої Ради, який мав відбутися у Вашингтоні в травні 1925 року. І на початку 1926 року в Саскатуні було створено ініціативний комітет, до якого увійшли: Савеля Стечишин, Марія Мадюк, Дарія Янда і Марія Гринюк. У цьому списку вже нема імені Хариті Кононенко, тієї, якій належить одне з перших місць між ініціаторками Союзу Українок Канади. По неповних двох роках у Канаді вона повернулась до Праги.4

Також у 1926 році Кононенко стає членом делегації на конгресі Ліги Мира і Свободи у Празі(Фото 6.). Бере участь в українському громадському житті. Захищає докторантуру права в Українському Вільному Університеті, в Празі.5 15 лютого 1933 р. Українська Національна Рада Жінок у Празі видала відозву до всіх народів світу, щоб вони звернули увагу на жахливий стан населення в Україні і щоб Міжнародний Червоний Хрест прийшов на допомогу голодуючим. Заяву підписали Софія Русова, голова Національної Ради Жінок України, і Харитина Кононенко, секретар.6

Проявом потужності і актуальності українського жіночого руху став Перший Всеукраїнський Жіночий Конгрес, скликаний 23 червня 1934 року у Станіславові. Там Харитя Кононенко очолює резолюційну комісію.7

Протягом 30-х років минулого століття Х. Кононенко працювала у «Просвіті» на Закарпатті, потім переїхала до Галичини, де працювала в Секції Сільських Господинь у «Сільському Господарі», організовуючи курси для дівчат у різних повітах Галичини.8

У 1941 р за запрошенням Уласа Самчука, Харитя їде до Рівного, де очолює «Жіночу службу України»(ЖСУ) і займається організацією Українського Червоного Хреста (УЧХ).



Організація УЧХ

До Рівного Х. Кононенко приїхала в серпні 1941 року й очолила «Жіночу службу Україні». У вересні 1941 р в Рівному було створено відділення Українського Червоного Хреста (УЧХ), яке очолив д-р М. Корнилів-Василів, а відділ Суспільної Опіки очолив полковник УНР Леонід Ступницький і д-р Кононенко(Фото 7.). Основними завданнями УЧХ були опіка над місцевими і допомога полоненим.9

Сам процес створення рівненської філії УЧХ був складний. У листопаді 1941 р Кононенко їде до Києва, де знаходилось головне відділення УЧХ, щоб домовитись про легальну санкцію звільнення полонених. Внаслідок цією поїздки, делегація з Києва прибула до Рівного, де й зустрілась з генерал-майором Фейхтмаєром, що завідував усіма полоненими на Волині. Наслідком цієї зустрічі став дозвіл на те, що можуть звільняти зі шпиталів тих, які повністю втратили працездатність. В самому Рівному було три транзитних табори, через які пройшли десятки тисяч полонених. Не зважаючи на те, що винищування полонених було офіційною політикою німців, Л. Ступницькому і Х. Кононенко вдалося врятувати тисячі людей, передусім в першому році німецької окупації. Тоді зорганізовано широку допомогу харчами, медичну опіку (в таборах панувала пошесть тифу), завдяки чому було врятовано життя багатьом людям. В цій праці була теж велика заслуга Кононенко, яка добре знала німецьку мову та виявила дипломатичний хист у розмовах з німецькими «ортскомандантами» і добивалась в них звільнення полонених та дозволів доставляти до таборів харчі і медикаменті. Харитя Кононенко десятки разів відвідала рівненські концентраційні табори, завозячи медикаменти та продукти їх в’язням, багатьох урятувала від голодної смерті, ран та повного виснаження. Вона працювала цілком самовіддано, ризикуючи своїм здоров'ям і життям, гасила спалахи епідемічних захворювань серед військовополонених. Нерідко при цьому мужня жінка ігнорувала заборони гітлерівців, пробивалася крізь мури жорстокості та байдужості окупантів, щоб урятувати кожне людське життя, подати, може, останню надію нещасним.10

Коли німці у серпні 1942 року заборонили діяльність Українського Червоного Хреста, тоді на певний час медично-харитативну працю було ведено спеціально створеним Допомоговим комітетом міста Рівне, напівадміністративним органом, що представляв місцеву громаду перед окупаційною владою. Основним завданням Допомогового комітету було забезпечення соціально-побутових потреб місцевого населення. Комітет також опікувався радянськими військовополоненими. Згодом цим займається Суспільна опіка відділу охорони народного здоров’я. Після того як Л. Ступницький стає комендантом поліційної школи в Рівному, а згодом переходить в УПА, Х.Кононенко перебрала на себе керівництво УЧХ як підпільної організації Української Повстанської Армії. Того ж 1942 року почався новий етап діяльності УЧХ в зв’язку із формуванням на Волині Української Повстанської Армії (УПА) – найбільш потужної підпільної військової формації під час Другої світової війни. 11

Новостворена референтура опікувалась хворими, яких відправляли на лікування крайові лікарі, фельдшери військових округ чи сотенні санітари; дбала про систематичне поповнення запасів ліків і харчів; проводила агітаційну роботу серед населення і медперсоналу; організовувала вишкільні курси для лікарів і санітарів; здійснювала нагляд замедичним та гігієнічним станом війська і місцевих жителів; допомагала родинам загиблих упівців(Фото 8.). Найголовнніше завдання УЧХ полягало в організації санітарних пунктів у селах, віддалених від головних доріг, військових та поліційних об’єктів. У таких селах влаштовували підпільну лікарню в придатному для цього приміщенні. З метою конспірації лікарня час від часу змінювала своє місцезнаходження. При окружних проводах працювали референти, які займались організацією таких шпиталиків12

Емоційно гостро описує рівненський письменник Улас Самчук момент, коли він заарештований, сидів у рівненській в’язниці і спогад про невтомну Харитю Кононенко, яка була наче промінь світла в безнадійному світі жаху та болю.

«Це був дуже ранній Великдень, десь 12 квітня під ногами болото з приморозком, полонені дуже часто не мали ніякого взуття. І ми бачимо їх босі ноги за вікном. Але їм роздавали по куснику паски, по двоє крашанок і по куснику ковбаси. Хтось, чутно, говорить до них промову, здається, наш священик і між тим переді мною мигнула постать моєї доброї знайомої пані Хариті Кононенко. Харитя Кононенко, відома громадська діячка, стояла в той час на чолі нашого Допомогового комітету, що перед тим мав назву Український Червоний Хрест. Німцям ця назва не подобалась, бо нагадувала на деяку державність і вони її заборонили. Але ця праця комітету була дуже велика. Па­ні Харитя, разом з іншими— Галиною Варваровою, Пашківською, доказували чудеса. Організували велику громадську їдальню, велику кухню Цілі валки возів з харчами стікалися зо всіх довколишних сіл із продуктами. Допомога голодуючому Києву, а особливо тим полоненим, яких було безліч і які гинули на очах від тифу і голоду і яким треба було допомогти. Харитя щодня відвідувала табори полонених, а їх було в Рівному три. Для того треба було великого забезпечення перед тифом. Пані Пашківська, не дивлячись на обережність, все таки захворіла і померла. Пані Харитя була невтомною, вічно занятою, вічно повною гарячого бажання помогти тим, що допомоги потребують. І таких було тоді безліч. І от вона й тут, у цей час, між цими особливо бідними людьми. Вона роздає їм той шматок паски, їхні руки тримтять, їхні уста вимовляють подяку. Ми за своїми гратами дякуємо тій жінці, тій дорогій, благородній людині. Дякуємо за тих людей, бо їх становище було тяжчим, ніж наше, не дивлячись, що ми в’язні, а вони всього лиш полонені. Переживши це гарне видовище, ми сиділи, або ходили і живо обговорювали подію. Згадували своїх дома, згадували минуле, коли ми могли бути між своїми в цей час. І враз нашу розмову перебиває несподіваний і невчасний брязкіт замка. Двері відчиняються і на порозі... Харитя! Яким чудом? Це ж рішуче заборонено! Може це привид? Ні. Це вона Харитя, усміхнена, свіжа, чисто одягнена. Кидаюсь до неї і — Христос Воскрес! Яке то було виняткове — те Христос Воскрес! Мої співв’язні ридають мов діти. Харитя держить на руках два кусники тієї самої паски, яку перед хвилиною роздавала полоненим. Очі її залиті сльозами. Вибачається, що не принесла нічого кращого, бо ж не вірила, що їй вдасться побачитись. За її плечима стоїть грізний начальник в’язниці, але він тепер зовсім не такий грізний. Не кричить, не матюкається, а задоволено, зовсім по-людськи, посміхається. Я швидко і плутано намагаюсь переконати Харитю, що не подарунки мене тішать, а вона сама, такий вийнятковий гість, така чудесна з’ява.

— Не журіться, — нарешті приходить вона до слова. За вас у ці дні випито стільки тостів, як ніколи. Ведеться велика акція з вашим звільненням і всі вірять, що все буде гаразд. Кріпіться і мужайтеcя! — Ну, але як же ви сюди попали? Як? Як? Як?

— Дуже просто, — і вона посміхнулась. — Я звернулась ось до начальника, що хотіла б бачити ще одного в’язня, а він, навіть не питаючи кого, повів мене просто до вас.

Ох, незабутня Харитю! Це не було так просто. Це ти, своєю великою любов’ю до людини так просто відчинила замок цієї в’язниці. Тому начальникові, за його вчинок, могли забрати життя, але він видно в цей час про це й не подумав. І тому це сталось так просто. Це було так коротко, бо начальник все таки наглив. Він, видно, боявся. Двері зачинилися і з’ява зникла. Я ще довго стояв біля замкнених дверей, бо не хотілося відходити з того місця. Після ми всі поділили ту паску, їли, очі наші світилися. А потім ми знов співали, перед моїм вікном стояли полонені, я їм співав: «В Закарпатті радість стала, Україна там повстала» і не знали вони, мабуть, чому мені так весело співається».13

Таким чином, медичним забезпеченням в Рівному займалася філія Українського Червоного Хреста, а після заборони УЧХ у 1942 році, опіку над хворими і полоненими переймає ЖСУ під керівництвом д-р Кононенко.

Створення «Жіночої служби Україні» та громадська діяльність

Кононенко після приїзду до Рівного, одразу вливається в громадське життя міста. Головною її справою стає керівництво в ЖСУ, де активно працюють не тільки над допомогою полоненим, але й допомагають безпритульним дітям, організовують курси домашнього господарства для жінок, та відкривають медичні курси.

Тиск окупаційної влади та небажання гітлерівців допустити формування значної та впливої української інтелегенції, зокрема медичної спричинили ситуацію, коли за відсутності необхідних спеціалістів, виконання елементарних функцій медичної опіки для населення доводилося виконувати громадським активістам після проходження нетривалих курсів14. Більш повно висвітлює весь спектр діяльності д-р Кононенко в Рівному, очолювана нею ЖСУ. Метою товариства було виховати національно свідомих українок, які б були корисними своїй Батьківщині. Дійсним членом товариства могла стати кожна українка віком від 21 року, яку до своїх лав прийняла управа, а брати участь у заходах могли й молодші за віком жінки – допоміжні члени.

Товариство складалося із трьох секцій:



Гуманітарна секція:

  • закладання ясел для немовлят;

  • організація дитячих садків;

  • відкриття санітарних осередків й пунктів для лікарських порад матерям;

  • налагоджування харчування для бідних дітей дошкільного й шкільного; віку,студентської молоді

  • організація безкоштовних їдалень;

  • опіка полоненими, політв’язнями.

Господарська секція:

  • забезпечення фінансової бази;

  • налагодження праці у закладах, які б давали грошові доходи.

Культурно-освітня секція:

  • піднесення культурного загальноосвітнього рівня жіноцтва;

  • організація курсів із ведення домашнього господарства: куховарства, городництва,

  • «трикотарства» та ін.15

Вже в 1942 р. жіноча громадська організація з метою боротьби з епідемією висипного тифу відкрила в Рівному 15 лютого 4-тижневі безкоштовні курси епідемічних сестер на базі освіти шестикласної народної школи.16 Велику працю проявила ЖСУ в Рівному. Не зважаючи на трудні обставини та масу перешкод, навіть зі сторони українських менш свідомих одиниць, праця нестримно про двигається вперед. Великою заслугою ЖСУ є ряд проведених курсів, які збільшують ряди української інтелігенції та школить власних фахівців.17 Друкованим органом товариства «Жіноча служба Україні» стало періодичне видання – двотижневик «Українка», який виходив у Костополі, обсягом вісім сторінок. Передбачалося видати перше число часопису 25 грудня 1941 р. за доступною ціною – 75 коп. Однак цей жіночий часопис вийшов на Різдво – 7 січня 1942 р. за ціною 1 крб.18 Управа товариства закликала свої філії і гуртки стежити за тим, щоб у кожній канцелярії були всі числа журналу, з огляду на те, що видання є речником «Жіночої служби Україні» на теренах краю й концентрує важливу інформацію про її діяльність. Часопис став цікавим і змістовним виданням для жінок, адже на його сторінках уміщувалися історичні нариси, життєписи та твори відомих українських поетів і прозаїків, поради на різні випадки життя, зокрема щодо гігієни населення та інші теми.19 Саме з ініціативи Х.Кононенко в Рівному восени 1941 було організовану школу медсестер. Трьохрічна програма передбачала підготовку медичних сестер, акушерок і гігієністів. Бракувало викладачів навчальних посібників та підручників, тільки протягом першої зими школа змушена була чотири рази змінювати своє приміщення. Невтомна Харитя Кононенко щоразу підшукувала і приміщення і викладачів,організувала гуртожиток для найбідніших учениць і безкоштовну їдальню. Німецькі окупанти всіляко перешкоджали діяльності школи, робили спроби закрити її, а дівчат вислати на роботу до Німеччині. Але Кононенко щоразу відстоювала учбовий заклад. І в лютому 1943 року школу успішно закінчило 25 учениць. Майже всі вони отримали роботу в шпиталях і амбулаторіях Рівного. Згодом більшість з них опинилися в шпиталях УПА.20

Через періодичний рівненський часопис «Волинь» можна прослідкувати результати роботи ЖСУ:

« Звіт з діяльності Жіночої служби Україні в Рівному за 1941р.»


  1. Жіноча Служба Україні перейняла на себе Червоний Хрест і урухомила шеститижневий курс медичних сестер.

  2. Урухомила двотижневий курс садівничок. Курс прослухало 16 садівничок.

  3. Урухомила 13 дитячих садків в селах.

  4. Улаштувала гуртожиток і кухню для курсанток

  5. Скликала Жіночий З’їзд з цілої Волині.

  6. Улаштувала безплатну амбулаторію для бідних м. Рівного.

  7. Відкрила 2 комісові склепи, дохід котрих мав бути призначений на поширення культурно-освітньої роботи в ЖСУ

  8. Відкрила «Українську гостинницю» з каварнею, призначену для переїжджаючи українців.

  9. Урухомила курс крою і шиття

  10. Перейняла від Міліції курс машинописання, упорядкувала і пустила в рух.

  11. Видала бідним курсанткам, подорожнім і полоненим на протязі вересня 720 безплатних обідів і 118 знижкових.

  12. Улаштувала вечірку в цілях об’ єднання громадянства

  13. Урухомила дитячий садок в рівному.

  14. Улаштувала 3 академії для членів і курсанток.

  15. Улаштувала ялинку для бідних дітей

  16. На протязі всіх курсів веде навчання української і німецької мов, української літератури, історії та географії.

  17. Жіноча Служба Україні заложила філії у всіх округах і районах. Наразі має на підставі звітів 39 кружків.21

Таким чином, «Жіноча служба Україні» під керівництвом Х. Кононенко не тільки перебрала на себе функції Українського Червоного Хреста, але й значно розширила поле діяльності в суспільному житті Рівненщини.

В газеті «Волинь» регулярно публікуються звіти і про діяльність Суспільної опіки, яку також очолювала д-р Кононенко: «Суспільна опіка у воєнний час набирає спеціального значення, тим більше на наших землях, безпосередньо потерпілих від війни. Вже сьогодні реактивовано у Клевані діяльність притулку для дітей у віці-7-14 років, де зараз приміщено 23 дітей. Розшукуються ті, що в часи війни повтікали. Урухомлено притулок-сиротинець в Рівному для дітей до 7 років. В Степані, Дубні, Острозі урухомлено доми для старців»22

Вона підтримує дружні відносини з редактором рівненського часопису «Волинь», письменником Уласом Самчуком. У спогадах «На білому коні» він пригадує: «Дуже милі, щирі й приємні стосунки з родиною Арсена і Ганни Шумовських, письменником і просвітянським діячем Неофітом Кибалюком, як також незабутньою, замученою нацистами відданою громадською діячкою Харитею Кононенко»23

Сама Кононенко також співпрацює з газетою «Волинь», де пише статті на жіночі й харитативні теми, а також у журналах «Жіночий голос» і «Жінка».

Одна з її статей розміщена в газеті «Волинь»: «Воєнні часи вимагають напруженої праці і не раз відтягають з дому і батька, і матір на цілий день, родина збирається разом лише увечері і дітвора та немічні старі лишаються цілий день без гарячої страви та потрібного догляду. Нашим обов’язком і завданням подбати про кухні, де такі потребуючі могли б бодай раз на день мати гарячу страву, нашим завданням подбати, щоб діти були приміщені у відповідних яслах чи притулках, нашим обов’язком подбати про старих і немічних, щоб вони були у теплій хаті та дістали бодай ложку страви. Нашим завданням, щоб у ці скрутні часи забезпечити потребуючих в сяку-таку одіж. Не одна хата зруйнована бомбами та вогнем і забезпечити тих, хто лишився без даху над головою та усякого устаткування, є обов’язком всього громадянства».24

Бере участь у відновленні «Просвіти», де приймає активну участь(Фото 9.). «У неділю 28 червня в будинку Рівненської «Просвіти» урочисто відкрито виставу українського народного мистецтва. Жіноча секція «Просвіти» на чолі з п. Харитею Кононенко була ініціаторкою і одночасно головним спричинником цієї імпрези».25

Вона продовжує підтримувати зв’язок з полковником Ступницьким, та з 1943 року організовує для УПА медичний персонал та медикаменти.

«Ще у червні 1943 року представники німецької армії за посередництвом колишньої директорки Українського Червоного Хреста в Києві пані д-р Хариті Кононенко, пропонували нам нав'язати нові переговори. Відступаючи на Захід, німецька армія часто не мала змоги вивозити великих запасів воєнного матеріялу. Німецька армія не ставила нам жодних вимог, а лише хотіла передати цей матеріял в антисовєтські руки, щоб його не нищити чи лишити для москалів. Пані д-р X. Кононенко приїхала до нашого штабу. Все було домовлено, але про це якось довідалось Гестапо і пані X. Кононенко була негайно арештована і розстріляна в Рівному. Таким чином, до цього нового контакту не дійшло.

Пані д-р Харитя Кононенко заслуговує на більше, ніж ця хронологічна згадка, її розстріляли не за саму спробу нав'язати контакт між німецькою та нашою армією, їй було доказано, що вона, маючи різні матеріяли в міжнародних харитативних організаціях, особливо медикаменти, велику їх частину передавала українським партизанам. І це була правда. Харитю Кононенко тяжко зарахувати до жінок. Це був з крови і кости хоробрий, самовідданий фронтовий патріот-вояк. Ризикуючи своїм життям в запіллі ворога, вона врятувала життя сотням наших ранених вояків на партизанському фронті постійним постачанням великої кількості медикаментів та санітарних матеріялів. Це була палка патріотка народоправної, вільної України, заслужена діячка УНР. Перебуваючи в постійному контакті з нашим начальником штабу, отаманом Зубатим-Щербатюком та сотником Раєвським, Харитя Кононенко, крім того, виконувала багато інших таємних завдань нашого штабу. Українська жінка нога-в-ногу крокує всюди в перших лавах найвідважніших і найхоробріших борців за волю нашої батьківщини. Таких героїнь, як Харитя Кононенко в нас були тоді сотні та тисячі. Пані д-р Харитя Кононенко — це їх уособлення та живий приклад українським дівчатам та хлопцям в майбутніх звитяжних боях християнської України з темними силами совєтського тоталітаризму», - описує її діяльність засновник УПА «Поліська Січ» Тарас Бульба-Боровець.26

Про її зв’язки з УПА також дізнаємось зі спогадів У. Самчука: «У нас вдома говорилося безконечно про партизанку. Приходили щодня вісті про її активність, а останніми тижнями почала нав’язувати з нею контакти також Харитя Кононенко. Вона захоплено оповідала нам про свої поїздки «до лісу», все їй там подобалось, лишень турбували її міжпартійні чвари партизанських формацій. Десь там бандерівці напали на бульбівців і були жертви в людях… Харитя Кононенко, як ентузіастка партизанки, намовляла мене перейти до лісу і спробувала повести там політику добровільної консолідації непримиримих антагоністів…».27 Таким чином, вона також намагалась консолідувати військові сили українців, які на той час групувались біля Рівного. З огляду на історичні події, що відбувались у 1941-1945 рр на Рівненщині, місцеві жителі опинились між трьома військовими силами: в Рівному знаходилась резиденція Коха, місто було повністю окуповано німецькими військами. Біля Рівного постійно відбувались битви між воїнами УПА і радянськими партизанами. І в цей час, коли панував безлад, цій мужній жінці, полтавчанці Хариті Кононенко (Фото 10.), вдалось організувати жінок, для того щоб, насамперед опікуватись місцевим населенням – жінками, дітьми, старими людьми, які залишились соціально незахищеними.



Період ув’язнення у рівненській тюрмі

Період ув’язнення громадської діячки Х. Кононенко найбільш повно описан в «Літописі УПА», де зібрані спогади жінок, про останні три місяці життя Харитини.

Таємна співпраця з УПА стала причиною того, що 16 липня 1943 р її заарештували й відправили до рівненської в’язниці. Оскільки вона володіла німецькою мовою, то її брали як перекладача, щоб оголосити якесь розпорядження.

«Власне, кілька днів після мого переїзду до Рівного, прийшов до камери в’язничний урядник з якоюсь середніх літ жінкою. Він виголосив розпорядження в німецькій мові, тоді заговорила жінка:

- «Я, Харитя Кононенко, українка, арештована. Моя доля така як і ваша», - тоді почала пояснювати німецький розпорядок. Почувши її ім’я, я аж стрепенулася й почала уважніше їй приглядатись. Вона була середнього росту, мала спокійне інтелігентне обличчя і блакитні очі, у волосі помічалася сивина, одягнена вона була в чорний халат з хрестом на грудях. Лице її було бліде й прозраджувало перемучене терпіння. Хоч здавалося вона говорить спокійно, голос її дрижав, я напримітила теж в її очах заховані сльози. Після того Харитя більше разів приходила до нашої камери, звичайно з гестапівцями, перекладати їх накази й погрози. Але часом складалось так, що можна було з нею трохи поговорити. Всі українки нашої камери шукали в неї потіхи й розради. Особливо молоді дівчата, яких було найбільше, шукали в неї розради як у рідної мами. І вона завжди могла заспокоїти своїм внутрішнім спокоєм і підтримати на дусі.

Гестапо переслуховувало Харитю цілий тиждень. Німці найбільш цікавилися періодом її співпраці з полк. Леонідом Ступницьким, звільненими полоненими Червоної армії й чи не мала вона зв’язків з полковником після того, як він перейшов до УПА. Один раз німці випитували за зв’язки з більшовицькою розвідкою, іншим разом твердили, що вже 1941 року Л. Ступницький підготовляв кадри для УПА й старався звільнити з полону якнайбільше українських старшин, виробляв їм документи й приміщував їх десь на працю, щоб там чекали до слушного часу. Спочатку її взагалі не били, а пробували переконати, що вона служила Сталінові. Після почали стосувати різні рафіновані методи тортур. Наприклад, її змушували годинами дивитись в разюче світло, і тоді допитували, або ставили її лицем до стіни та змушували так стояти цілими днями. Одного разу, коли вона так стояла, впала від виснаження на землю, розбиваючи при тому свої окуляри. Тоді якийсь посіпака вдарив її чимсь твердим по голові, що вона втратила притомність. Коли прийшла до себе, була в калюжі води. Її відливали водою. Ще якийсь час вона не мала сили підвестися на ноги. Після того відвели її до камери, вже більше не допитували. Видно, вже прийняли рішення, що з нею робити», - описує одна з ув’язнених.28

«Краще смерть, як такі зневаги і наруги. Якщо Господь вас збереже, розкажіть про страшні наші страждання. Хай всі українці знають, як гинули їхні брати і сестри. Хай ніколи не вірять ніяким визволителям, а самі здобувають свої права», - такий заповіт своїм співкамерникам у рівненській тюрмі передала Харитя Кононенко. 29

Гестапівці немилосердно катували, але, незважаючи на це, вона допомагала всім чим могла, також і багатьом єврейкам, що теж чекали смерті в фашистській катівні. 30

Радянський розвідник Микола Кузнецов у 1943 році убив генерала Геля, «випадково» загубивши на місці замаху посвідчення члена ОУН. Як результат, гестапівці арештували понад 30 українських патріотів із числа антифашистів. Лише 1994 року цей список був складений завдяки старанням членів місцевого «Меморіалу». Серед страчених — Харитя Кононенко — засновниця Українського Червоного Хреста, Союзу українок Канади, доктор економіки, яка врятувала від смерті тисячі військовополонених із рівненського концтабору. 20 вересня М. Кузнецов кинув гранату під ноги німецькому генералу Даргелю. І хоча той залишився живим, у рівненській тюрмі фашисти розстріляли 300 в’язнів-заложників. За вбивство генерала Г. Кнута гестапівці розстріляли також 300 в’язнів цієї тюрми, а за смерть від руки Кузнецова головного судді окупованої України Альфреда Функа відправили на той світ 350 українців.31

І коли прийшов той день, Харитю вивели разом з іншими. Вона знала куди їх ведуть, але вона була спокійна. Оповідають, що вона казала всім своїм співмандрівникам у життя вічне: — «Не бійтесь! На нашій крові повстане Україна, а наше життя само по собі нічого не варте». І гордо відійшла на страту. Її тіло разом з іншими спалено у лісі біля Рівного.32 15 жовтня 1943 року Харитю Кононенко розстріляли в урочищі Видумка (сучасна вулиця С. Бандери), а її тіло спалили.


Аналіз впливу різноманітних чинників на формування особистості історичної постаті

Зібрані біографічні дані стали основою для аналізів чинників, що сприяли не тільки формуванню особистості Хариті Кононенко але й сформували її громадянську позицію. Відомо, що особистість з’являється в результаті набуття індивідом свідомої здатності до самоформування, до обґрунтування себе, духовного вибору, соціальної поведінки, життєвого шляху. Тоді індивід стає відповідальним не тільки за наближення чи віддалення від вищого, але й за вибір того, що ж він, індивід, вважає вищим. Відповідає за свої особисті цінності, відповідає не тільки за себе, але й перед собою. Існують три рівні активності людини – органічна, індивідна та особистісна; вищі форми активності особистості пов’язані з альтруїзмом, патріотизмом і громадянськістю. Розгляд особистості як суб’єкта власної життєдіяльності, який організує і структурує своє життя, дозволяє поєднати індивідуально-біографічний та соціально-типологічний підходи при вивченні ролі особистості в історії.

Громадянська позиція, обумовлює прийняття особистістю суспільно заданих мотивів, стає фактором її активності, яка проявляється в процесах становлення и розвитку діяльності, направленої на реалізацію суспільних інтересів та потреб. Структура громадянської позиції особистості cкладається з: когнітивного компоненту, емоційного компоненту, мотиваційного та власне лінії поведінки.

Тут буде розглядатися зміст кожного з компонентів, та переносити у вимір формування особистості Х. Кононенко.

Когнітивний компонент – це система опанованих особистістю знань про громадянські якості, вчинки та принципи. Передумовами для отримання цих знань:


  • виховання в національно-свідомій сім’ї громадських діячів (В. О'Коннор-Вілінська та О. Вілінський брали участь у заснуванні Української Центральної Ради), які стали для неї прикладом для наслідування;

  • членство в скаутській організації Пласт, який формував не тільки фізично розвинену особу, але й зміцнював і утверджував у свідомості молоді ідею української державності, соборності українських земель;

  • вивчення економічних та правничих наук, що дало можливість раціонально мислити та прагматичне бачення світу;

  • участь в організації жіночих товариств, що стало досвідом, який допоміг зорганізувати подальшу діяльність на Україні.

Емоційний компонент – співчуття іншим людям, здатність до емпатії. Х. Кононенко займалася організацією медичних установ, піклувалась про постачання ліків та їжі для полонених. Співпереживання, самовідданість, жертовність – ознаки не просто жінки, а жінки – борця, яка віддала своє життя. Мотиваційний компонент – моральні мотиви діяльності. Це найповніше висвітлює стимули, що спонукали до дій. Варто пригадати політичне і військове становище. Волинь опинилась у трикутнику військових сил: радянських, німецьких та військ УПА. Це був період, коли могла існувати надія на звільнення України та створення незалежної держави. Це була ідея, заради якої Х. Кононенко співпрацювала з отаманом Зубатим-Щербатюком та сотником Раєвським, підтримувала зв'язок з полковником Ступницьким, забезпечувала вояків УПА медикаментами, які були не просто необхідні, а були дефіцитом. Поведінка – реальне виявлення громадянської позиції, діяльність на благо суспільства. В цій позиції підтвердженнями виступають як і участь в жіночих організаціях, так і керівництво та впорядкування медичних установ, життєво необхідна допомога полоненим. Найбільшою заслугою Х. Кононенко стало не лише те, що вона своїм прикладом надихала інших жінок, але й змогла зорганізувати «Жіночу Службу Україні», для того щоб ці жінки змогли також зробити свій внесок у вигляді медичної допомоги.

Ці компоненти взаємопов’язані і створюють динамічну модель, яка пояснює вибір особистості у системі суспільних цінностей.33

Проблема вивчення історичної постаті створює новий психологічний вимір: вивчення історичного часу, вплив інших історичних осіб, місце в системі взаємовідносин.

Щоб зрозуміти мотиви, які спонукали на ті чи інші вчинки, варто розглядати життєвий шлях в конкретних історичних умовах, аналізуючи при цьому соціальне середовище як умови розвитку особистості. Військовий час загострив такі почуття як патріотизм та альтруїзм. Що особливо відбивалось на жінках, оскільки вони мають більш вразливий емоційний стан. Макросередовище того часу являло собою захоплену німецькими військами Україну. Мікросередовище, Рівне, куди приїхала Х. Кононенко вимагало не просто медичної допомоги, а чіткої структуралізації установи, яка б перейняла на себе обов’язки догляду за полоненими і розширила сферу діяльності в громадському житті міста. Результатом цього стало створення Х. Кононенко ЖСУ, яка займалась не лише допомогою раненим, але й опікувалась жінками, дітьми, сирітами, людьми похилого віку. Великою заслугою Х. Кононенко стало не тільки організувати жіночу організацію в Рівному, але й сприяти поширенню осередків ЖСУ на Рівненщині, про що свідчать звіти ЖСУ в газетах «Українка», «Волинь», «Костопільські вісті».

Розглядаючи постать Х. Кононенко в системі суспільних взаємовідносин, варто відмітити її співпрацю з такими визначними активістками жіночого руху як В. О’Коннор-Вілінська, С. Русова, М. Рудницька. Що могло вплинути на її рішення створити організацію «Жіноча Служба Україні», з метою об’єднати жінок Рівного. Дружні відносини з рівненським письменником У. Самчуком призвели до співпраці з часописом «Волинь», де друкувались її статті на харитативні теми

Зв'язок і допомога військовим УПА показує обрану політичну позицію – вона залишилась на стороні тих, хто боровся за незалежність України.

Таким чином, розвиток особистості Х. Кононенко зумовлен особливостями історичного часу, впливом інших історичних постатей та обраних життєвих пріоритетів.34


Висновки

Харитя Кононенко - громадська діячка, доктор економічних та правничих наук, яка приймала участь у заснуванні Союзу Українок Канади, була секретарем Української Національної Ради Жінок, була активісткою жіночого руху. Емігрантка, яка повернулась на Батьківщину у складні передвоєнні роки, щоб допомогти у відновленні українського народу.

Х. Кононенко стала однією з видатних історичних постатей в Рівному. У роки військової окупації, їй вдалося підтримувати функціонування Українського Червоного Хреста, який забезпечував спочатку допомогу військовополоненим, а згодом став підпільною установою УПА. Також вона очолила керівництво «Жіночої Служби Україні» - організацію, яка займалась допомогою місцевому населенню. Вона займалась не тільки медичною та харитативною працею, але й приймала активну участь в громадському житті міста, за її ініціативою було відновлено діяльність «Просвіти» в Рівному. Суспільно-політична ситуація того часу привела її до співпраці з УПА, зокрема з військовою формацією Т. Бульби-Боровця «Поліська Січ». Вона не тільки допомагала медикаментами, але будучи політично освіченою жінкою, яка розуміла, що розкол між керівниками в українській армії заважає досягненню тієї мети,заради якої всі боролися, намагалась консолідувати «непримиримих антагоністів». За зв’язок з УПА її було заарештовано і розстріляно.

В ході роботи було проаналізовано систему чинників, які вплинули на вибір Х. Кононенко позиції, яку вона займала.

Представлену систему чинників можна розподілити на внутрішні та зовнішні.До зовнішніх чинників відносяться: умови історичного часу, видатні постаті, які були зразками для наслідування, виховання, участь та організація жіночого руху.До внутрішніх чинників належать: система життєвих пріоритетів, цінності, визначені завдяки досвіду, співчуття та милосердя,що найбільш притаманно жінкам.

Найбільшим був вплив умов того історичного часу, важкі роки окупації вимагали від людей мужності та самовідданості.


Джерела та література


  1. Асмолов А. Культурно-историческая психология и конструирование миров. – Москва, Воронеж, 1996.

  2. Бульба-Боровець Т. Армія без держави. Спогади. – Вінніпег:Накладом Товариства «Волинь», 1981. – С. 275.

  3. Івченко Л. Український Червоний Хрест у Києві (1941-1942) // Медична опіка в УПА. - Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 23. – С. 46-48.

  4. Когуська Н. Півстоліття на громадській ниві. Нарис історії Союзу Українок Канади (1926-1976). – Едмонтон; Вінніпег, 1986. – С. 25-28.

  5. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові; Українознавча бібліотека НТШ. – Париж;Нью-Йорк;Львів, 1993. – С. 534

  6. Медична опіка в УПА. – Торонто:Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 23. – С. 11.

  7. Нагорна І. Харитя Кононенко. До нової роботи. – Рівне: Азалія, 2012. – С. 24-27.

  8. Наріжний С. Українська еміграція. – Прага, 1942. – С. 132; 155.

  9. Полонська-Василенко Н. Видатні жінки України. – Вінніпег; Мюнхен:Накладом Союзу Українок Канади з фундації ім. Наталії Кобринської, 1969. – С. 148.

  10. Самчук У. На білому коні. Спомини і враження. – Вінніпег:Видання Товариства «Волинь»,1990. – С. 229.

  11. Самчук У. На коні вороному. Спомини і враження. – Вінніпег: Видання Товариства «Волинь»,1990. – С.331.

  12. Степанюк С. Харитя Кононенко. Українські жінки в німецьких тюрмах Крем’янця і Рівного//Медична опіка в УПА. - Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 23. – С. 89-94.

Періодичні видання:




  1. Волинь. – 1942. – 1 лютого.

  2. Хроніка //Волинь. – 1942. – Ч. 11. – 8 лютого.

  3. Волинь. – 1942. – 6 листопада.

  4. Кононенко Харитя. До нової роботи. //Волинь. – 1942. – 31 грудня.

  5. Онишко Л. Роль жінки у національно-визвольному русі середини ХХ ст.// Український визвольний рух, Львів. – 2004. – С. 22-24.

  6. Самчук У. Великодний гість (пам’яті незабутньої Хариті Кононенко) // Наше життя. – Філадельфія, 1951. – Ч. 4. – квітень.

  7. Самчук У. Ой, стрічечку до стрічечки мережила дві нічечки!...//Українка(Костопіль). – 1942. – Ч. 13. – 9 липня.

  8. Відозва до округ, районів і кружків ЖСУ// Українка (Костопіль). – 1942. – 2 квітня.

  9. Вісті з ЖСУ// Українка (Костопіль). – 1942. – 25 червня.

  10. Кондратюк Н. Жіноча Служба Україні в Костополі// Костопільські вісті. – 1941. – 19 жовтня.

  11. Оголошення// Костопільські вісті. – 1941. – 21 грудня.

Електронні ресурси:



  1. Федик І. Євреї і УПА: факти, що заперечують пропаганду. Український центр досліджень визвольного руху.

Режим доступу: http://www.cdvr.org.ua/content/євреї-і-упа-факти-що-заперечують-пропаганду

  1. Гуменюк А. Микола Кузнецов: розвідник-терорист чи борець за щастя людства? Україна Incognita, 1998. – 19 червня.

Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/mikola-kuzneczov-rozvidnik-terorist-chi-borecz-za-shhastya-lyudstva.html

Дисертації:



  1. Воропаєва Т. Структурные и типологические особенности гражданской позиции как системообразующего фактора активности личности: Дис. канд. психолог. наук. – Київ, 1990.


1 Нагорна Інна. Харитя Кононенко. До нової роботи. – Рівне: Азалія, 2012. – С. 24.

2 Наріжний Симон. Українська еміграція. – Прага, 1942. – С. 155.

3 Полонська-Василенко Наталія. Видатні жінки України. – Вінніпег; Мюнхен:Накладом Союзу Українок Канади з фундації ім. Наталії Кобринської, 1969. – С. 148.

4 Когуська Наталія. Півстоліття на громадській ниві. Нарис історії Союзу Українок Канади (1926-1976). – Едмонтон; Вінніпег, 1986. – С. 25-28.

5 Наріжний Симон. Українська еміграція. – Прага, 1942. – С. 132.

6 Русова Софія, Кононенко Харитя. Голод на Україні // Трудова Україна. – 1933. – Ч. 10. 

7 Наше життя. – 1974. – Ч. 9. – жовтень

8 Нагорна Інна. Харитя Кононенко. До нової роботи. – Рівне: Азалія, 2012. – С. 26.

9 Медична опіка в УПА. – Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 23. – С. 11.

10 Івченко Людмила. Український Червоний Хрест у Києві (1941-1942) // Медична опіка в УПА. - Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 23. – С. 46-48.

11 Нагорна Інна. Харитя Кононенко. До нової роботи. – Рівне: Азалія, 2012. – С. 27.

12 Онишко Леся. Роль жінки в українському національно-визвольному русі середини ХХ століття// Український визвольний рух – Львів, 2004. – С.22-23


13 Самчук Улас. Великодний гість (пам’яті незабутньої Хариті Кононенко) // Наше життя. – Філадельфія, 1951. – Ч. 4. – квітень.

14 Косик Володимир. Україна і Німеччина у Другій світовій війні / Наукове товариство імені Т. Шевченка у Львові; Українознавча бібліотека НТШ. – Париж;Нью-Йорк;Львів, 1993. – С. 534.

15 Кондратюк Н. Жіноча Служба Україні в Костополі// Костопільські вісті. – 1941. – 19

жовтня.


16 Хроніка //Волинь. – 1942. – Ч. 11. – 8 лютого.

17 Вісті з ЖСУ// Українка (Костопіль). – 1942. – 25 червня.

18 Оголошення// Костопільські вісті. – 1941. – 21 грудня.

19 Відозва до округ, районів і кружків ЖСУ// Українка (Костопіль). – 1942. – 2 квітня.

20 Нагорна Інна. Харитя Кононенко. До нової роботи. – Рівне: Азалія, 2012. – С. 27.

21 Волинь. – 1942. – 1 лютого.

22 Волинь. – 1942. – 6 листопада.

23 Самчук Улас. На білому коні. Спомини і враження. – Вінніпег:Видання Товариства «Волинь», 1990. – С. 229.

24 Кононенко Харитя. До нової роботи. //Волинь. – 1942. – 31 грудня.

25 Самчук Улас. Ой, стрічечку до стрічечки мережила дві нічечки!... – Українка. – 1942. – Ч. 13. – 9 липня.

26 Бульба-Боровець Тарас. Армія без держави. Спогади. – Вінніпег:Накладом Товариства «Волинь», 1981. – С. 275.

27 Самчук У. На коні вороному. Спомини і враження. – Вінніпег:Видання Товариства «Волинь»,1990. --С.331.


28 Степанюк Софія. Харитя Кононенко. Українські жінки в німецьких тюрмах Крем’янця і Рівного// Медична опіка в УПА. - Торонто: Вид-во «Літопис УПА», 1992. – Т. 23. – С. 89-94.


29 Там же.

30 Федик Ігор. Євреї і УПА: факти, що заперечують пропаганду. Режим доступу: http://www.cdvr.org.ua/content/євреї-і-упа-факти-що-заперечують-пропаганду


31 Гуменюк Анатолій. Микола Кузнецов: розвідник-терорист чи борець за щастя людства? Режим доступу: http://incognita.day.kiev.ua/mikola-kuzneczov-rozvidnik-terorist-chi-borecz-za-shhastya-lyudstva.html


32 Самчук Улас. Великодний гість (пам’яті незабутньої Хариті Кононенко) // Наше життя. – Філадельфія, 1951. – Ч. 4. – квітень.

33 Воропаєва Т. Структурные и типологические особенности гражданской позиции как системообразующего фактора активности личности: Дис. канд. психолог. наук. – Київ, 1990.


34 Асмолов А. Культурно-историческая психология и конструирование миров. – Москва, Воронеж, 1996.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка