Дитина в обрядах та звичаях



Скачати 273.43 Kb.
Дата конвертації19.01.2018
Розмір273.43 Kb.



Управління освіти і науки

Волинської облдержадміністрації

Волинське територіальне відділення МАН України

Загальноосвітня школа І-ІІІ ст. м. Берестечко

Відділення: філології

та мистецтвознавства

Секція: фольклористика

ДИТИНА В ОБРЯДАХ ТА ЗВИЧАЯХ

(на фольклорному матеріалі м. Берестечка та навколишніх сіл)

Роботу виконала:

Харюкова Марія Ігорівна,

учениця 11 класу

ЗОШ І-ІІІ ст. м. Берестечко

Науковий керівник:

Новосад Р.А.,

учитель української мови та літератури ЗОШ І-ІІІ ст. м. Берестечко

Берестечко-2013

ВСТУП


Вивчення культури народу має надзвичайно важливе значення у зміцненні національної свідомості українців. Велику роль у виробленні культури й духовного життя відіграють сімейні традиції. Усе життя родини в минулому супроводжувалося різноманітними обрядами та ритуалами, котрі в образно-символічній формі означали певні етапи життя людини.

Обряди, пов’язані з народженням дитини, дослідники поділяють на чотири цикли: передродові, власне родильні, післяродові та соціалізуючі – прилучення новонародженого до роду, сім’ї, колективу[12, 154]. Пропонована робота досліджує звичаї та обряди, присвячені народженню дитини, а також фольклорні тексти, які допомагають малюкам розвиватися, навчатися мови, тобто прилучають до суспільства. У контексті головного завдання фольклористики – зібрання й осмислення, узагальнення багатовікового національного досвіду – важливим вважаємо дослідження окремих місцевостей України як частини загальнонаціонального цілого.



Тема є актуальною тим, що в часи відродження етносу, традицій народної культури простежується багато білих плям у вивченні обрядів та звичаїв при народженні дитини.

В основу дослідження покладено наукові твори з українознавства та етнографії відомих фольклористів М. Грушевського та О. Кондратович.

Джерельну базу роботи склали польові матеріали автора, зібрані в м. Берестечку та селах Гектари, Антонівка, Кутрів, Мерва, Старики, Перемиль.

Об’єкт дослідження. Традиційна обрядовість засвідчує поєднання найголовніших складових народної пам’яті: переплетення руху, слова, дійства, що є відгомоном давнього синкретизму обрядовості, коли малюнок, рух, пісня, віра у магічну силу слова та певних дій поєднувалися в єдине ціле. Тому об’єктом дослідження стала обрядовість мешканців м. Берестечка та навколишніх сіл , яку застосовують у побуті при народженні малюка. Предмет дослідження – народнопісенні тексти, звичаї, заборони, пов’язані з народженням дитини.

Мета дослідження – безпосередній аналіз трансформації родильної звичаєвості й обрядовості на території м. Берестечка і навколишніх сіл в порівнянні з сучасною обрядовістю. Для досягнення поставленої мети передбачено розв’язання таких завдань:

  • визначити звичаї та обряди, які побутують у час, коли очікують на народження малюка;

  • дослідити давні та сучасні звичаї при народження дитини;

  • з’ясувати фольклорні тексти, які допомагають у розвитку немовляти протягом першого року життя;

  • систематизувати джерельний матеріал з урахуванням значення його у родильній обрядовості;

  • розкрити значення заборон та вірувань українського народу, пов’язаних з народженням дитини;

  • виявити функціональні зміни у віруваннях наших предків на сучасному етапі.

Для реалізації поставлених завдань застосовано такі методи дослідження: описовий, порівняльно-історичний, картографічний, статистичний.

Наукова новизна обумовлена локалізацією досліджуваної теми. Дослідження вірувань, пов’язаних з народженням дитини, проведено на джерельному матеріалі м. Берестечка та навколишніх сіл.

РОЗДІЛ І


ДИТИНА – СИМВОЛ ПРОДОВЖЕННЯ РОДУ. РОЛЬ ДИТИНИ В СІМ’Ї

„З родини йде життя людини”, - стверджує народна мудрість. Немає в світі нічого дорогоціннішого уз, що з’єднують людину з людиною. У сім’ї задовольняються різні потреби людини: в любові, дружбі, материнстві, батьківстві. Тут закладаються моральні основи майбутнього покоління.

У тлумачному словнику читаємо таке визначення: «Сім’я – 1. Група людей, що складається з чоловіка, жінки, дітей та інших близьких родичів, які живуть разом; родина, сімейство 2. Група людей, народів, згуртованих дружбою, спільною діяльністю, спільними інтересами, нація; родина.” [18, 293 ] Але видатні педагоги ХХ ст. розширюють це поняття. Зокрема А.С. Макаренко назвав сім’ю тим природним первинним осередком, де реалізується краса людського життя, де ростуть і живуть діти – головна радість життя” [14, 33].

Відомий педагог, академік АПН України М.Г. Стельмахович, який уперше в історико-педагогічній науці дослідив національну систему сімейного виховання в Україні, дав таке визначення сім’ї: «це життєдайний осередок, що приводить на світ, плекає найвищу цінність людства – дітей, цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько і мати мають реальну можливість повторити і продовжити себе у потомках» [22, 99].

Отже, сім’я – це не просто поєднання кревних родичів за інтересами. Це святиня людського духу, благородних переживань – кохання, вірності, піклування, поваги, теплоти людських сердець. Сім’я – це невсипуща хранителька моральних чеснот, національних звичаїв і традицій, пам’яті предків, невтомна плекальниця родоводу. У родині, образно кажучи, «закладається коріння, з якого виростають потім і гілки, і квіти, і плоди» [23, 22]. Ідеальною вважається повна сім’я, де є чоловік, жінка, діти. Саме останні зміцнюють сім’ю. Вони прикрашають життя і дарують радість, продовжують рід. Діти – це впевненість у майбутньому, тому що спокійна старість чекає лише тих, хто має вдячних дітей, внуків та правнуків, які підхоплять і пронесуть у віках пам’ять про своїх предків.

Ідеальна гармонія повної сім’ї знайшла відображення у народній творчості. Зокрема у поширеній на нашій території колядці є слова:

Ясен місяць – пан господар,

Красне сонце – жона його,

Дрібні зірки – його дітки. (Додатки [інф. 9])

Отже, діти – мов ясні зірочки, які радують батька і матір.

Поява дитини – то дар, посланий Богом. У це свято вірили наші предки. Кожне немовля – нова гілочка на Дереві роду, а значить, символ його подальшого розвитку. Тому прихід у світ нового життя був завжди великою радістю. Кожна подружня пара (навіть у наш час) поєднують долі, щоб народити та виховати дітей. Продовжити рід – найважливіше завдання новоствореної родини. М. Грушевський вважає, що «так воно в натурі людській природжене, щоб таки нащадків мати». [5, 10]

Тому гадки про майбутніх дітей були у всіх на устах. Змалечку дівчатка гралися, приміряючи до себе роль матері: годували, купали «немовля» й навчали всього того, чого недавно дізналися від старших. Бувало, що до такої гри, поки менші, приставали й хлопці. Отож, створюючи сім’ю, молоді люди твердо знали, у чому їх призначення. Ще з весілля починаючи, молодята чули побажання, в яких звучить надія на швидке народження малюка:

- дарую вам мірку гороху, щоб мали хлопчика до року [інф. 4];

- дарую сороку, щоб колихали дитину до року [інф. 18];

- перепиваю гроші, щоб родились діти хороші [інф. 2];

- дарую колиску буряків, щоб вродили бравих козаків [інф. 1];

- дарую скатертину на штири канти, шоб мали штири сини, і всі музиканти [інф. 20];

- дарую вам дзвіночки, щоб мали дві дочки [інф. 13];

- бодай на вас добра година та грошей торбина, а до того дітвори сотні півтори [інф. 19];

- дарую вам горобця, щоб мали хлопця-молодця [інф. 10].

Хлопчик як продовжувач роду був неодмінною надією чоловіка, щоб було кому «фамілію передати» [інф. 13]. Не менш бажаною була дівчинка: «щоб мамці помагала» [інф. 13]. Кожен батько гордився, коли першим був син, якщо ж дівчинка промовляв: «Спочатку нянька, потім лялька», — натякаючи, що дівчинка допомагатиме мамі й доглядатиме братика, коли той «з’явиться», адже він – «лялька», з якою можна гратися і яку потрібно оберігати. Старі люди кажуть, що родили колись стільки, скільки «Бог пошле». Ніхто не переривав вагітності, «бо гріх», бо потім могли не дочекатися нащадків. Дитина була бажаною навіть у найбіднішій родині. У народі вважали, що «Бог дав дитину, то й дасть на дитину».

Якщо в якійсь родині не було малюків, подружжя переймалося цією проблемою, намагалося оберігати один одного, ходило часто в церкву, давало великі пожертви, бо вірило, що це кара за їхні гріхи чи гріхи попередніх поколінь. Бувало, що їздило в монастирі, Почаївську лавру, інші зверталися до знахарок, ворожок. Навіть у наш час є родини, які не зовсім довіряють офіційній медицині, а воліють пройти усіма шляхами, аби лише народити немовля.

З давніх-давен поява малюка в українській сім’ї супроводжувалася певними звичаями і обрядами, на які так щедра наша земля. Упродовж усього часу – від передпологового періоду і до тих пір, аж поки дитина не виросте, жінка дотримувалася певних звичаїв, традицій, щоб дитина була здоровою і щасливою. Такі повір’я, ритуали були направлені на збереження самопочуття вагітної жінки, забезпечення фізичної, розумової та моральної повноцінності новонародженої дитини. Тому у суспільстві існують прикмети та заборони, яких годилося дотримуватися вагітним; після народження дитини – мамами та членами сім’ї, родичами, кумами. Щоб прилучити малюка до роду, громади, немовля охрещували, відзначали народини. Найвідповідальнішим був перший рік життя, коли дитя не просто мало вирости, а й розвивало свої навички, вивчало довколишніх, реагувало на людей, тварин та предмети. Немовля сприймає навколишній світ своїми органами чуття, зв’язує все воєдино, упорядковує: реагує на предмети, звуки, дії, а згодом самостійно їх відтворює. Тому існує певний пласт фольклору, який спрямований на розвиток як розумових, так і фізичних здібностей дитини.

Тема родильної обрядовості цікавила дослідників ХІХ-ХХ століття. І зараз, у ХХІ ст., чимало науковців намагаються записати і зберегти давні обряди, звичаї та традиції, щоб майбутні покоління могли використовувати їх у своєму житті. Тему досліджували: О. Бриняк, М. Грушевський, Н.Гаврилюк, Г. Довженок, З. Небесна, О. Кондратович, Р. Крамар, Є. Гайова, І. Несен та інші.

Спільним у дослідженнях є те, що багато звичаїв та обрядів, пов’язаних з народженням немовляти, спрямовані на забезпечення здоров’я малюка і матері. Науковці відзначають, що майже всі заборони, вірування, тексти для дітей створені дуже давно, у дохристиянський період, адже духовний світогляд українців утверджувався протягом віків, зберігаючи найдоцільніше і найвпливовіше, що захищає, вчить і виховує.

РОЗДІЛ ІІ.

ЗВИЧАЇ ТА ОБРЯДИ, ПОВ’ЯЗАНІ З НАРОДЖЕННЯМ МАЛЮКА

2.1 Звичаї, заборони, вірування, яких дотримуються вагітні жінки

Молода сім’я, згідно звичаєвого права, не вважалася сім’єю доти, доки в ній не з’явиться дитина. Поява нового члена була для всієї родини великою радісною подією, якої довго чекали, дотримуючись певних засторог, виконуючи побажання старших.

З перших днів перебування невістки в родині чоловіка свекруха придивлялася до молодої жінки і час від часу цікавилася, чи та «не заступила». Період до чотирьох тижнів вагітності у нашій місцевості називають «заступи» (у М. Грушевського – «поступки» [5, 12]). У цей час мати або свекруха спостерігає, чи молодиця не жаліється на біль у животі, чи не починає багато їсти або довго спати. Це прикмети, що вказують на заступи. Переконавшись у тому, що буде маля, старші (мати, свекруха, братова, зовиця) навчають молодшу правил поведінки. Упродовж усього часу вагітності молодиця дотримувалася певних звичаїв, щоб дитина народилася здоровою, розумною, щоб була щасливою в майбутньому. Рекомендації, обереги, норми поведінки вагітної базувалися здебільшого на народному досвіді, знаннях з народної медицини, розумінні психологічного стану жінки.

Вагітність спочатку намагалися приховати, щоб не зурочили, щоб дитина «не зійшла». У цей період особливо трепетно ставилися до майбутньої мами, оберігали її, намагалися в усьому допомогти і виконували її забаганки.

Вважають у народі, що коли вагітна чогось хоче (особливо з’їсти), то необхідно їй дати. Невиконання прохання може негативно відбитися на дитині, а також на тому, хто не дав бажаного. «Якось після Великодня полізла на гору, аж там стільки мишей розвелося! Та й згадала, як Антонючка приходила солі позичати, а в нас самих мало було, то й не дали. Тільки потім взнали, шо вона беременна була. То тих мишей було – страх Божий! Перегризли, що могли,» – згадує Юхимчук Г.І., жителька с. Антонівка [ інф. 20].

Але і сама жінка повинна оберігатися: вагітна мала носити при собі залізо (наприклад шпильку, голку), кусочок дерева, в яке влучила блискавка, щоб не зурочили.

Дотримання певних заборон, на думку інформаторів, гарантувало хорошу вроду дитині, легкі пологи та ін.. Зокрема, щоб дитина була психічно здоровою, майбутній матері не можна гніватись, сваритись, розпускати плітки, лихословити, лукавити, бо це все відіб’ється на малюкові. Такі заборони знають усі інформатори, такі рекомендації дають і лікарі. Але, як повідомила Бойко Я.І, жителька с. Антонівка, не можна дивитися на Місяць, бо дитина буде несповна розуму[ інф. 1].

Значно цікавішими є прикмети щодо фізичного стану малюків. Щоб новонароджений не мав знаків на обличчі, жінці заборонялося щось кидати за пазуху [ інф. 12]. Жителька с. Гектари Теслюк М.В. згадує, що вагітній не можна пити зі щербатого посуду, бо в маляти може бути заяча губа[ інф. 15]. А на думку Мартинюк М. А. з с. Перемиль, така вада з’являється, коли хтось на зло чи із заздрощів кине вслід вагітній якийсь гострий предмет[ інф. 5]. Не можна шити у свято чи присвятки, бо «можна зашити очі й рота», тобто дитя буде сліпим або німим [ інф. 10, 18]. Стадницька Л.Н. з с. Кутрів розповіла, що вагітній не можна заглядати у щілину, бо дитя буде косити, а треба задивлятися на гарних людей, на образи, щоб дитина була красивою зовнішньо і внутрішньо [ інф. 12]. А на думку Політило М. Ю., жительки м. Берестечко, для цього ж потрібно після їжі обов’язково зібрати крихти хліба й пучку кинути собі у рот [ інф. 8]. Плями на шкірі новонароджених пояснюють по-різному: Грицина Г.П. вважає, що червоні знаки з’являються, коли вагітна злякається пожежі й схопиться в цей момент за якусь частину тіла. Чорні плями, порослі волоссям, виникають тоді, коли вагітна задивляється на оброслих шерстю диких чи свійських тварин [ інф. 3]. На думку Клочко Г. У., такі плями бувають, коли вдарити кішку або собаку [інф. 4]. Теслюк М.В. вважає, що поява цих знаків пов’язана з тим, що у вагітну щось кинули, й пляма з’явилася на тому місці, де вдарилася річ, і набула форми цього предмета [ інф. 15].

Інформатори стверджують, що вагітній не можна йти за куму, бо залишиться жити лише одне дитя: або своє, або похресник [ інф. 1, 4, 9,12], не можна божитися, присягатися, бо Бог покарає дитя [ інф. 8, 16], не можна красти, бо і малюк буде злодієм [ інф. 2,13, 17].

Щоб пологи пройшли без проблем, теж слід дотримуватися певних прикмет:

треба переступати через колючі й гострі предмети, щоб у дитини не було ніяких ран [ інф. 18];

не можна шити, вишивати, прясти, в'язати у свята або ввечері перед святом [ інф. 3, 13, 20], не треба переходити під мотузками, на яких вішають сушити одежу [ інф. 17], не слід «підперізуватися паском» [ інф. 12], бо пуповина може обмотатися круг шиї дитини;

не можна зупинятися на перехресті [ інф. 14], стояти на воротях, [ інф. 2] стояти чи сидіти на порозі[ інф. 15], щоб дитина не зупинилася під час пологів.

Заборонялося вагітній жінці ходити на похорон, бо дитя може «завмерти» [ інф. 5, 8, 10], а якщо вже дуже необхідно, то «вийти, коли співають «Вічную пам'ять», бо дитя буде бліде, як мрець і довго не житиме» [інф. 5, 17]. Якщо дуже потрібно бути, бо ховають рідних, рекомендують червоною ниткою обмотати середній і безіменний пальці [ інф. 1, 9] або зав’язати червоний пояс, привезений з Почаєва [ інф. 19], але до покійника не торкатися.

Хоча зазвичай бажання жінки виконувалися, їй також пропонували обмежувати себе у їжі, бо якщо споживати багато м’ясних і солодких страв, дитина «вросте велика», і пологи будуть важкими [ інф. 12]. Не варто часто щось жувати, бо малятко теж постійно хотітиме їсти і плакатиме [ інф. 4, 16]. Заборонялося пити після заходу сонця, бо новонароджене буде неспокійним [ інф. 10]. Не дозволяли підрізати майбутній матері волосся, щоб не вкоротити розум дитині [ інф. 7, 11], носити тісну одежу, туго підв’язуватися, аби не душити маля [ інф. 13, 16].

Під час вагітності намагалися вгадати стать майбутньої дитини. Інформатори трактували зміст прикмет по-різному. Одні вважали: якщо вагітна має лице з плямами, в ластовинні – буде хлопчик, якщо чисте – дівчинка [ інф. 2, 6, 19]. «Якщо вагітна споганіла на обличчі , буде дівчинка (мамину красу забрала), якщо не змінилася – хлопчик,» – казали інші [ інф. 4, 10, 12]. Якщо живіт за формою витягнутий наверх, то це прикмета на хлопця; якщо живіт круглий, жінка поширшала – на дівчинку[ інф. 6, 8]. Якщо хочеться частіше оселедця, солоного – хлопець, солодощів, шоколаду – дівчинка [ інф. 9, 16].

Кожна родина бажала, щоб первістком був хлопчик – продовжувач роду. Але наступного разу просили Бога про помічницю. Записали прикмету, яка, на нашу думку, виникла не так давно: щоб завагітніти дівчинкою, потрібно носити прикраси з бурштину[ інф. 19].

Важливе значення має спілкування молодої вагітної жінки зі своєю мамою, бабусею, рідними та близькими жінками, які навчали бути спокійною, голубити дитя, коли воно ворушилося. Вона засвоювала за якимось рукоділлям дитячий фольклор, зокрема колискові, розмовляла з майбутньою дитиною, призвичаюючи її до світу, у який та мала увійти.

Загалом передпологові звичаї були покликані сприяти нормальному перебігу вагітності, позитивному самопочуттю жінки, забезпечити фізичну та духовну повноцінність новонародженого, тобто природну обдарованість.

2. 2 Таємничий етап народження

Поява нової гілочки на дереві людського роду вимагала від сім’ї дотримання певних звичаїв, виконання обрядів, щоб рід і надалі продовжувався, розвивався, збагачувався.

За поведінкою, самопочуттям вагітної на останньому етапі уважно слідкують чоловік, свекруха чи мати та інші члени родини. Зазвичай за кілька днів до пологів у жінки виникають нові відчуття. У декого – почуття тривоги [ інф. 8], а інші починають прибирати [ інф. 16]. «В останній тиждень може з’явитися тиск на низ живота і поперек, швидка втомлюваність, важкість у ногах, розлад шлунку», – свідчить колишній лікар-гінеколог, мудра жінка Орлова А.Г. [ інф. 7] У таких випадках колись чоловік ішов до баби-повитухи, домовляючись про поміч під час пологів. Такою бабою була знаюча старша жінка. Згадує жителька м. Берестечка Дергай О.Б.: «Мій муж Павло взяв буханку хліба й пішов до баби Лєксандри ше десь за тиждень, поки мені було родити. Лєксандра сказали, шо прийдуть. А як мій Васько почав проситися на світ, то Паша побіг по неї. Баба прийшли, принесли проскурку й дали мені з’їсти. Біля мене поклали кожуха, а зверху пильонку. Лєксандра проказала молитву, а далі командувала свекрухою, Павлом моїм, шоб тепла вода була, коли мене підняти… Як синуньо вродився, то баба його завернули в ту пильонку, а потім послід закопали під грушою бирою, шоб він плодючим був. Богу дякувати, Васька своїх трох дівочок має, вже й внуки є, й правнуки» [ інф. 2]. Юхимчук Г.І. з с. Антонівка розповіла, що баба-повитуха її синові пуповину обрізала на сокирі, а дівчатам треба обрізати на гребені, щоб «кожде було до свого діла вдатне» [ інф. 20].

Як пригадує М.А.Мартинюк, жителька с. Перемиль, на два села – Перемиль і Гумнище – була одна повитуха – баба Мотря, яка дуже любила пишатися й вимагала, щоб її до породіллі привозили кіньми. Хто мав свої – тим байдуже, а бідніші мусили найняти чужих і бабу пошанувати. Зайшовши в хату, де була породілля, баба молилася до образів і далі постійно була біля жінки. Як дитя народиться, то пуповину перев’язували конопляним кужелем з матірки ( матірка – коноплі з жіночими квітами, що дають насіння та з яких виробляють грубе волокно [18, 157]), щоб рід продовжувався. Не можна було брати плоскінь (плоскінь – чоловічі рослини конопель [18, 698]), бо вважали, що потомства в майбутньому не буде. Новонароджену дівчинку мотали в чоловічі штани, а хлопчика – в жіночу сорочку, щоб, коли виростуть, знайшли собі пару. Обов’язково кожному в руки давали якийсь предмет: дівчинці – ножиці або гребінку, щоб була вправною господинею, хлопчикові підносили кінську упраж або молоток, щоб давав лад господарству. Коли породіллю обмили, баба прикладала маля до груді, обов’язково до правої, бо якщо навпаки, то дитя буде лівшею.

Після цих дій давали бабі обід і везли додому.

Як мине шість тижнів, жінка йшла в церкву до виводу. Про це обов’язково повідомляли бабу-повитуху. Після служби бабу, матір і дитину везли додому кіньми. У хаті породілля повинна була помити руки бабі. Жінка дякувала їй, запрошувала на обід. А після частування давала повитусі плату – два метри полотна і буханку хліба. Додому її знову завозили кіньми. [ інф. 5].

Проте у наш час рідко хто може згадати, що робила баба-повитуха, які обрядодійства здійснювала, бо, як розповіла жителька с. Піски Тарнавська Г.Ф.: «Як прийшли совєти, то в Берестечку зробили больницю. Була вона там, де зара садік. Як я була вже беременна, то ніхто ніякої баби не шукав. Я прийшла після роботи з питомніка, дала ше коням їсти, бо мій Ґріша возив як ранений фронтовик голову сільради, принесла відро води і чую, шо в мене по ногах вода побігла. Я ж нічого і не поняла. А свекруха побачила, накричала на Ґрішу, він запріг коні і затаскав мене до дохторів» [ інф. 14].

Оскільки лікарня відкрита більше, ніж півстоліття тому, то звичаєвий пласт обрядодій, що супроводжували пологи, уже втрачено. Звичайно, деякі дії, які полегшують стан породіллі, рекомендують виконувати і в лікарні. Зокрема вагітна розплітає волосся, розв’язує всі вузли на одязі, розстібає застібки, знімає персні, сережки [ інф. 7]. Вдома у жінки в цей час відчиняють двері, вікна, відмикають замки. Це, за твердженням інформаторів, відкриває і очищає шляхи, якими має виходити дитина [ інф. 3, 9, 13].

Після появи дитини зав’язували пуповину. Досвідчена акушерка промовляла: «Зав’язую тобі щастя і здоров’я, вік довгий і розум добрий» [ інф. 7]. При цьому нав’язували кілька вузлів. Коли пупок відсохне, його разом з ниткою (бинтом) зберігали до того часу, поки дитя не піде в школу. За звичаєм, якщо перед школою малюк сам «розв’яже пупа», то навчання буде даватися легко і життя буде легким, якщо ж ні – доведеться працювати «тяжко» (фізично) [ інф. 7, 10].

Коли дитину привозять з лікарні додому, то спершу кладуть на кожух вовною доверху. На кожух або шкіру вовною догори рекомендують класти немовля щомісяця і на них проводити пострижини, щоб маля багатим було [ інф. 13, 20]. Поки воно нехрещене, намагаються не показувати чужим людям, захищаючи від вроків. На відвідини приходять лише ближні родичі, подруги, сусіди. Обов’язково несуть хліб, щось солодке, узвар з чорниць (бо кажуть, що такий напій допомагає жінці швидше зчиститись) або з сухофруктів (щоб молока було більше), сир, масло, горіхи (щоб молоко було жирним) [ інф. 4, 9, 11]. Щоб маля не врекли, йому на руку зав’язували червону нитку [ інф. 12], у колиску клали металеві предмети [ інф. 1, 14, 19]. Ті, хто приходять на відвідини, ніколи не говорять, що дитина гарненька, а навпаки, називають паскудним, бридким чи ще якось по-іншому і спльовують через плече або догори, щоб вроки не вчепилися [ інф. 2, 11, 17, 20].

Отже, звичаєві дії при народженні дитини спрямовані на полегшення пологів, збереження життя дитини, забезпечення новонародженому спокою, щоб гарно їв, спав, ріс, був здоровим.

2.3 Хрестини

Вибираючи кумів часом ще до пологів, батьки радяться одне з другим і часто надають перевагу родичам або приятелям, сподіваючись, що вони будуть частими гостями в домі. Існує поговірка, що від хреста відмовлятися не можна. Тому деякі батьки вибирають у куми багатих або шанованих людей. Зазвичай цей обряд проводять за тиждень чи два після того, як привозять маму й маля додому. Хрещені батьки мають бути християнами.

Ім’я малюкові вибирають батьки. У нашій місцевості побутує думка, що християнське ім’я й світське має бути однаковим. Недобре, коли в дитини подвійне наймення. В такому випадку доля «розділяється», і життя такої людини буде нещасливим [ інф. 6, 13]

Буває й так в наш час, що дитя народить незаміжня. Колись про таку дівчину говорили, що вона «принесла в подолі байстрюка». Тепер таких мам багато. Але і зараз, і раніше за честь вважалося бути хресними батьками такого малюка, бо проявлені милосердя, співчуття окупляться сторицею. Хресній мамі пророкували, що вона незабаром вийде заміж. [ інф. 20]

Запрошені на хрестини приносять крижмо, мило (щоб дитя було людям миле), хліб (печиво), цукор чи мед (цукерки), іграшку, зараз часто дають гроші. Як вважає Ціхоцька О.С., крижмо має бути біле, бо кольорова тканина викличе виразки на обличчі й дитя буде рябе [ інф. 18]. Раніше, відзначають старші інформатори, брали лише одну пару кумів [ інф. 1, 5, 20].

Як раніше, так і зараз хрестини можуть бути і в церкві, і вдома. Вважають, що дитина буде здоровою, гарно співатиме, коли плакатиме під час обряду. У м. Берестечку за обряд хрещення має заплатити кум. У селах довкола платить батько дитини. Після обряду гостей запрошують до столу. Нами не зафіксовано якихось обрядових страв. Готують кожен, що зможе.

Під кінець застілля баба дитини давала усім присутнім «квітку». Її робила з барвінку або мирту (вічнозелені рослини символізують молодість), додавала волошки, васильки (щоб дитя було здорове), колоски (символ достатку), цвіт або ягоди калини (символ родини). Першими «квітку» отримували куми, а якщо вони ще не одружені, то давали пару, тобто дві «квітки» (що свідчить про те, що квітка мала сприяти добрій долі).

Баба вмочувала квітку в горілку й символічно проводила по обличчю гостя, примовляючи:

Наша квіточка з росою,

Наш (наша) Іванко (Галинка) з красою.

Кожен гість клав гроші у кошик з «квітками». Цей букетик обов’язково потрібно принести додому, інакше може спіткати нещастя [інф. 3 ].

Переконуємося, що дарування квіток за символічну плату схоже на обдарування на весіллі усіх присутніх короваєм. Відомо ж, що цей звичай символізує поділ тотемної тварини між членами роду (коровай – символ тваринної жертви – корови) з метою задобрення усіх членів роду та прилучення їх до спільної справи. Тож цілком ймовірно, що й подарунки у вигляді квітучих рослин на хрестинах – відгомін звичаю обдарування з метою задобрення присутніх, аби ті, відходячи з дому охрещеної дитини, бажали їй щасливої долі. Рослинна семантика забезпечувала магічність подарунка, тому-то й досі існує переконання, що цей букетик потрібно обов’язково принести додому.

Оскільки Берестечко знаходиться на межі зі Львівською областю, то з’ясували, що у сусідніх селах Львівщини не використовують такі «квітки». Тут теж обдаровують охрещеного, але при цьому промовляють: «Даємо Софійці (Іванкові) на черевички» [інф. 10].

Після обряду у колисці постійно був ще один оберіг – хрестик. Дехто клав поряд невелику іконку, вірячи, що зображення святого віджене нечисту силу.

Отже, обряд хрестин прилучає немовля до суспільства, робить дитя його повноправним громадянином і має оберегове значення.

РОЗДІЛ 3

РОЛЬ ДИТЯЧИХ ПІСЕНЬ, ЗАБАВЛЯНОК, ПРИМОВОК У РОЗВИТКУ ДИТИНИ

Для того, щоб дитина гармонійно розвивалася, її з дитинства намагалися прилучити до народного фольклору. Спочатку це була мамина колискова, згодом забавлянки, примовки, які супроводжували кожну дію дитини.

Колискові пісні викликають захоплення своєю простотою, ніжністю, щирістю, безпосередністю. У них бачимо щиру любов матері та інших членів родини до маляти. До цього часу поширена в нашому регіоні колисанка « Ой ходить Сон коло вікон...», яка, за твердженням Г. Довженок, надрукована близько 180 років тому [7, 42]. У цій пісеньці, як і в подібних творах цього жанру, висловлюється надія на те, що незвичайні істоти Сон та Дрімота прийдуть «дитину колихати». З’ясували, що популярними залишаються колискові, у яких діють котики. Дослідники вважають, що мирне мурчання кота заспокоює дитину і приносить сон. На думку Пус С.Д, жительки с. Кутрів, першим у колиску треба покласти кота, щоб злі духи не заволоділи дитиною і це не призвело до смерті [інф. 9]. У варіантах колискових котики виконують різну роботу біля малюка (Додатки, Додаток Б)

У піснях, які звучали над колискою, мати розповідала дитині про своє нелегке життя, прохаючи в Бога долі дитині:

Люляй, люляй, моя доню,

А я буду колисати.

Пошли, Боже, їй долю,

Щоб не плакать, а співати [інф. 16].

Новонародженим колисочки робили з особливих порід дерев: для дівчинки – з калини, щоб була рум’янощокою, для хлопчика – з дуба, щоб був міцним, широкоплечим, як дуб крислатий на осонні. Про це свідчать тексти пісень, записані від жительки с. Кутрів (Додатки, Додаток Б)

Щоденно малюка доводилося купати. Але першу купіль готували особливо старанно. Як згадує М.А. Мартинюк із с. Перемиль, в першу купіль підливали свячену воду, а під корито клали предмети, які батьки пов’язували з майбутнім заняттям дитини: гроші, книжку, ножиці, молоток, полотно [інф. 5]. У деяких родинах з особливою любов’ю добирали трави, настій з яких є основою першого миття. Дівчинці у воду додавали ромашку (щоб була рум’яна й біленька); калину (щоб була красива й щічки мала червоні); любисток (щоб була люб’язна і щоб всі любили); м’яту (щоб спала і гарно пахло волоссячко); барвінок (щоб були очі гарні, щоб була щаслива). Зливаючи запашну водицю на тіло, говорили:

Оце тобі, внучечко,

на ясне личенько,

Оце на білі ручки,

А це на швидкі ніжки.

Рости й здорова будь.

Масажуючи тіло дитини від голівки до п’ят, промовляли:

Ростоньки костоньки,

Купці, купці, сонечко,

Наша мила донечко.

Пригорни до писка

Гілочку любистку.

Понюхай рум’янку,

Будеш, як панянка [інф. 6].

Хлопчикам воду розводили настоями з любистку (щоб любили і був люблячим); гілочок дуба (щоб був міцним і добре лазив по деревах); барвінку (щоб довго жив і був красивий); чорнобривців (щоб був чорнобровий та високого зросту); васильків (щоб краще спав).

Зливаючи купіль від голівки до п’ят, промовляли:

Ростоньки костоньки.

Купці, купці, дубочку,

Наш милий синочку.

Пригорни до писка

Гілочку любистку,

А до носа – васильок,

Будеш гарний козачок [інф. 15].

В обох варіантах пісень згадується любисток. Інформатори наголошують, що це для того, щоб дитина була усім люба. Підливали у купіль ще йорданської води, щоб нечистий не міг приступити. Воду виливали під плодове дерево, щоб дитина в майбутньому продовжила рід.

Раніше з немовлям багато розмовляли, тепер мама, заклопотана хатніми або іншими справами, не приділяє цьому великої уваги. І в результаті діти пізніше починають говорити, у них складнощі з вимовлянням, а в подальшому і з читанням, і навчанням у школі. Розвиток дитини в перші роки життя відбувається тільки за рахунок наслідування. Мелодика фрази та наголос, тембр та інтонація, ритмічні структури, нюанси голосу, темп - все це впливає на малюків набагато сильніше, ніж зміст сказаного. Щоб міцніло тіло, в певному ритмі мають відбуватися прийоми їжі, гра, сон. Щоб допомогти дитині в розвитку мовлення, використовували старі люди народні короткі римовки, лічилки, прості пісеньки, забавлянки.

Погладжуючи тільце дитини, розводять ручки і примовляють:

Потягусі, потягусі,

На Галю ростусі.

Щоб Галочка росла,

Росла-підростала,

Щоб Галочка своїй мамці

Хучче в поміч стала [ інф. 11].

Або:

Ростоньки на костоньки



На легусі – потягусі [ інф. 5].

Маленькі дітки, хоч і мало що розуміють, але уважно прислухаються до всього, що відбувається навкруги. Дуже люблять малюки, коли рідні беруть їх за ручки і плескають у долоньки:

Тосі, тосі, свині в горосі

Поросята в гречці,

А музики без’язикі

Їдуть на овечці [ інф. 20].

Або:

Лапці – лапусі,



Де були? В бабусі!

А що їли – кашку!

А що пили – бражку!

А що на закуску?

Хліб і капустку!

Кашка солоденька

Бабуся добренька [ інф. 1].

Записали забавлянку, яку проводили, перебираючи пальчики дитини:

Сорока-ворона на припічку сиділа,

Дітям кашу варила, на порозі студила,

Тому дала, тому дала, тому дала і тому дала,

А цьому не дала, бо цей буцман,

Дров не носив, печі не топив,

Хліба не місив, діток гулять не водив,

Йому голову скрутили

І фур-фур-фур полетіли! [ інф. 10]

В іншій примовці, яку теж виконували, беручи в руки кожен пальчик, знайомили дітей з родиною. Починаючи від великого, промовляли:

Оцей пальчик – наш дідусь,

Цей пальчик – бабуся,

Отой пальчик – наш татусь,

А цей пальчик – мамуся,

А цей пальчик(вказуючи на мізинного) – хлопчик наш,

Звуть його Тарас! [ інф. 3]

Дитя любить виконувати такі нескладні рухи і щира посмішка є нагородою для матусі. Малюк полюбляє, коли не лише ручки беруть участь у забаві, а й інші частини тіла. Перебирали пальчики на ніжках, але асоціації були іншими:

Горошинка, квасолинка,

Квасолинка, біб,

А старий бобище

Фур-р-р-р аж на горище! [ інф. 6]

Є примовочка, виконуючи яку, легенько погладжують різні частини тільця дитини і лоскочуть в кінці тексту:

Ліс, поляна, горбик, яма,

Нарив, обрив,

Циці-пиці, пуп, криниця. [ інф. 15]

Записали забавлянки, які примовляли, постукуючи по ступні дитини:

1) Кую, кую, чобіток

Подай, Сашо, молоток

Не подасиш молотка –

Не підкую чобітка.

Молоток золотенький,

Чобіток дорогенький. [ інф. 18]


  1. Куєш, куєш ніжку

Поїдеш в доріжку

Треба коня підкувати Будем в баби ночувати. [ інф. 4]



  1. Приїхали ковалі,

Стали собі на селі.

    • Ковалю, ковалю, підкуй коня!

Як умієш, то підкуй

Як не вмієш, то не псуй. [ інф. 13]



  1. Ковалю, ковалю

Підкуй мені лялю. [ інф. 16]

Творячи для дітей нескладні тексти, враховуючи потреби і смаки маленьких слухачів, народ заповнив ці твори такими елементами, що відразу викликають зацікавлення дитини.

Важливий етап у житті малюка – перший крок. Як зазначила Юхимчук Г.І. з с. Антонівка, починати ходити слід на одне з великих свят – Великдень, Спаса, Покрову чи ін.. У цей день важливо, щоб дитя зранку, як тільки прокинеться, пройшло через кімнату від порога до порога. Навіть якщо маля ще не зовсім впевнено стоїть на ногах, провести його на рушнику або тримаючи попід ручки. Тоді дитина швидше почне ходити [ інф. 20].

Щоб захистити малюка від нещасть протягом першого року його життя, як і в період вагітності, слід дотримуватися певних заборон:

- речі дитини не можна сушити на вулиці до хрестин, після обряду можна виносити надвір, але слід забрати до заходу сонця [ інф. 6, 17, 20];

- не можна виносити сміття з хати після заходу сонця [ інф. 4, 11]:

- також у цю пору не можна з хати нікому нічого давати [ інф. 1, 17];

- до року не можна показувати дзеркало [ інф. 16];

- не можна немовля купати в ті дні, коли родилося й хрестилося [ інф. 2, 6, 9, 19];

- не можна після заходу сонця воду, у якій купали дитя, виносити з хати [ інф. 3, 15, 16].

Всі ці заборони пов’язані з давніми віруваннями наших предків в те, що у дзеркалі може відбитися невідома істота й налякати маля, після заходу сонця активізується нечиста сила, а немовля перед нею надто беззахисне, тому про спокій дитини повинні подбати рідні.

Ще одна заборона стосувалася підстригання дитини, яке не можна було проводити до виповнення року. Лише на день народження або після нього можна було виконувати цю дію. Батьки збирали гостину на честь урочистого обряду першого постриження, що символізувало прилучення дитини до роду[ 16, 44]. Зазвичай у нашій місцевості вибирають суботу або неділю після іменин. Підстригати малюка можуть куми або батьки, дідусь чи бабуся. Звичаєм не допускається, щоб зістрижене волосся «валялося по двору», щоб його топтали люди чи звірі. Відоме повір’я наголошує, що викинуте волосся можуть підібрати птахи на гнізда, тому в дитини болітиме голова. Аби уникнути негативних наслідків, вдавалися до магічних дій: спалювали зістрижені пасма або закопували під деревом. Більшість інформаторів наголосила, що волосся треба спалити, щоб «не боліла дитина», але зафіксовано звичай закопувати волосся дівчинки під молодою вербою, щоб «росло, як верба» [ інф. 11]. О Ковальчук вважає, що спалення, кидання у воду або закопування волосся указує на зв’язок із язичницькими культами вогню, води та дерев [ 9, 62]. З. Небесна вказує, що постриження завершувало цикл родильної обрядовості і було «первинною обрядодією з низки інших, за допомогою якої здійснювався перехід у стан дорослих…» [ 16, 45].

Вигодовування та виховання дитини протягом першого року життя – то, найперше, любов і ласка оточуючих, бо саме вони нададуть їй сили й снаги вирости повноцінною, щасливою людиною. Ритмізована мова, пісенні твори сприяють розвитку малюка. Дотримання певних заборон захистить дитя від нещасть.

ВИСНОВКИ


Проаналізувавши зібраний матеріал, поспілкувавшись із старожилами-інформаторами, зробивши відповідні описи обрядодійств, з’ясовано, що жителі Берестечка і навколишніх сіл знають заборони і виконують обряди, пов’язані з родильною обрядовістю, але дещо в спрощеному вигляді, порівнюючи із дослідженнями вказаних джерел.

Здійснивши ретельний аналіз джерельного матеріалу та узагальнивши теоретичні відомості з теми, приходимо до висновку, що родильна обрядовість, яка використовується мешканцями досліджуваної місцевості, бере свій початок з дохристиянських часів, коли наші предки вірили в те, що довкола існують злі сили, від яких потрібно охороняти матір і дитину.

Результати дослідження доводять, що передродові обряди покликані сприяти нормальному протіканню вагітності та доброму самопочутті жінки. Оскільки вони торкаються появи нового члена сім’ї, то були насичені обереговими діями та повір’ями. Наприклад, плями на шкірі новонароджених пояснюють по-різному: Грицина Г.П. вважає, що червоні знаки з’являються, коли вагітна злякається пожежі й схопиться в цей момент за якусь частину тіла. Чорні плями, порослі волоссям, виникають тоді, коли вагітна задивляється на оброслих шерстю диких чи свійських тварин [ інф. 3]. На думку Клочко Г. У., такі плями бувають, коли вдарити кішку або собаку [ інф. 4]. Теслюк М.В. вважає, що поява цих знаків пов’язана з тим, що у вагітну щось кинули, й пляма з’явилася на тому місці, де вдарилася якась річ, і набула форми цього предмета [ інф. 15].

Дослідивши пологові звичаї, дійшли висновку, що етапи, описані в наукової літературі, не збереглися у повній мірі у нашій місцевості, і це пов’язано з тим, що у м. Берестечку зразу ж після Великої Вітчизняної війни була відкрита лікарня. Лише кілька старожилів можуть пригадати, як діяла баба-повитуха, але цілковито розповісти не в змозі. Зокрема, лише М.А. Мартинюк з с. Перемиль пригадала, що після виводин бабу-повитуху запрошували на зливки. За свідченням Олової А.Г., нема таких акушерок, які б у даний час щось примовляли, приймаючи дитину чи «зав’язуючи пуп».

Збереглося більше обрядів, пов’язаних з етапом хрестин, тому що ця дія проводиться священиком і практично не змінюється. Куми приносять крижмо, мило (щоб дитя було людям миле), хліб (печиво), цукор чи мед (цукерки), іграшку, зараз часто дають гроші. З давніх звичаїв залишився обряд обдаровування гостей «квіткою» після гостин на хрестинах.

Особливо важливим вважаємо етап першого року. У цей час маля входило у світ дорослих, тому мало навчися всього: говорити, ходити, самостійно їсти. Цей період завершувався пострижинами.



Нам вдалося записати різноманітні тексти колискових, примовки, забавлянки. Але у процесі дослідження виявили, що більшість молодих мам не співають колисанок, бо не знають. Вони вмикають музику, записану на диски. В кращому випадку звучить народна пісня. Модним стало робити масажі, навіть ходити до спеціальних лікарів. Старші люди – хранительки текстів, які без спеціальних вправ допомагають розминати певні органи дитини, тобто сприяти їх розвитку.

Відтак дослідивши народнопісенні тексти, які звучать біля малюків, обрядовість мешканців Берестечка та навколишніх сіл, пов’язану з народженням дитини, приходимо до висновку, що в цій сфері народних традицій сталися значні зміни. Забулися не лише магічні ритуали, тексти, але й чимало раціональних моментів, що мали охоронно-практичне значення, символізували прилучення до сімейного та громадського колективу. Ті моменти родильної обрядовості, що зберігаються (відвідування породіллі, обдаровування, перша купіль, гостина, хрестини) побутують без їх колишнього ритуально-магічного значення.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка