Дипломна робота використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів виконала



Сторінка1/5
Дата конвертації14.01.2019
Розмір1.18 Mb.
ТипДиплом
  1   2   3   4   5

1


Міністерство освіти і науки України

Тернопільський національний педагогічний університет

імені Володимира Гнатюка
Кафедра рідної мови і методики її викладання

ДИПЛОМНА РОБОТА

ВИКОРИСТАННЯ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ У ЧИТАННІ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ


Виконала:

Студентка ПВПК 32 (з)

Щигельська Н.Н.

Науковий керівник:

к.ф.н., доц. Юрків М.М.


Тернопіль – 2009

АНОТАЦІЯ
Щигельська Н.Н. Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів. Дипломна робота – Тернопіль: ТНПУ. 2009. – 106 с.

У дипломній роботі вивчено теоретичні основи виразного читання у початковій школі, зокрема техніку мовлення, методичні погляди на цю проблему.

У цьому дослідженні також розглянуто використання основних засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів. Крім цього, перевірено ефективність запропонованої методики в навчальному процесі.

Ключові слова: виразне читання, види читання, засоби логіко-емоційної виразності читання, пауза, логічно наголошене слово, мелодика мовлення, мовна партитура.


План
ВСТУП

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ



    1. Виразне читання як навчально-методична проблема

1.2. Техніка мовлення як необхідна передумова виразного читання

РОЗДІЛ ІІ. ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ЛОГІКО-ЕМОЦІЙНОЇ ВИРАЗНОСТІ ПІД ЧАС ЧИТАННЯ ТВОРІВ ДЛЯ ДІТЕЙ

2.1 Основні засоби логіко-емоційної виразності, їх значення для читання в початковій школі

2.2. Підготовка художнього твору до читання та використання в ній засобів логіко-емоційної виразності

2.3 Використання логіко-емоційних засобів у читанні творів різних жанрів

2.4. Перевірка ефективності формування у молодших школярів умінь і навичок виразного читання

Список використаних джерел

Додатки


ВСТУП
Слово – одне з наймогутніших комунікативних знарядь людини, воно стає могутнім і нездоланним, дієвим і привабливим, якщо сказане вміло, щиро і вчасно. А саме так – цілеспрямовано, своєчасно і вміло – повинен користуватися словами кожен вчитель у сфері практичної діяльності.

Проблема формування навички виразного читання у молодших школярів – одна з найактуальніших педагогічних проблем сучасної української початкової школи, що має велике теоретичне і практичне значення. Вміло організована робота з текстом спонукає школяра до творчої праці, яка ґрунтується на прагненні вчителя розвивати емоційну сферу учня, поліпшувати й удосконалювати культуру його почуття.

Правильне читання художнього твору сприяє проникненню в його тематичний та ідейно – мистецький зміст. Завдання школи і полягає в тому, щоб навчити дітей читати, слухати і сприймати художній твір.

Виразне читання є невід'ємною складовою частиною загального процесу навчання і виховання учнів. Методику проведення уроків не можна розглядати без елементів теорії виразного читання і культури мовлення.

Проблему формування умінь і навичок виразного читання у молодших школярів принагідне досліджували такі науковці, педагоги – методисти: В. Острогорський, Л. Коренюк, Л. Павлова, К. Станіславський, А. Капська, Б Буяльський, Г. Олійник, О. Дорошенко, О. Федик і інші.

Ґрунтовне дослідження з питань виразного читання провів Б. Буяльський. У своїй праці «Поезія усного слова» він визначав, що навчити дитину виразно читати твір – значить дати їй у руки ключ до пізнання й осмислення краси та змісту художнього слова [10]. Велику увагу вчений приділяє підготовці творів до виразного читання і методиці проведення цих уроків.

Значними в дослідженні питання виразного читання стали роботи А. Капської. У своїй праці «Виразне читання» [31] вона розглядає важливість значення розвитку методики виразного читання.

У посібнику вміщено вправи для вироблення навичок виразного читання, постановки дихання і голосу, визначення логічних центрів у тексті. Проаналізовано особливості читання творів різних жанрів: байки, казки, оповідання, поезії.

У розвиток навички виразного читання значний внесок також зробив Г. Олійник. У посібнику «Виразне читання» висвітлено питання теорії виразного читання і техніки мовлення, розкрито засоби логіко – емоційної виразності, основні положення і шляхи практичного використання їх, особливості читання творів різних жанрів.

Вагомою працею дослідження виразного читання став посібник О. Дорошенка «Основи культури і техніки усного мовлення» [24]. Значну увагу приділено чистоті українського мовлення. У посібнику подано також вправи і завдання для формування фонаційного дихання, правильної дикції, мовленнєвих якостей мовлення.

Багато цінних порад у розвиток цієї проблеми зробила й О. Федик. Вона відзначила важливість інтонації в усному мовленні, вказувала на її зумовленість специфікою будови мовного апарату, звернула увагу на важливість пауз (синтаксичної, логічної, фізіологічної, емоційної) [90].

Перегляд літератури з питань виразного читання дає підстави зробити висновок, що засоби виразності в цілому і їх окремі компоненти знайшли своє широке висвітлення і це має велике значення для вчителя, для процесу навчання.

Треба зазначити, що деякі питання залишаються ще ґрунтовно не дослідженими, зокрема, методика вдосконалення техніки мовлення, визначення засобів логіко-емоційної виразності читання, вивчення творів напам'ять тощо.

А проблема використання засобів логіко-емоційної виразності читання у комплексному підході до формування умінь і навичок молодших школярів не була предметом спеціального вивчення, тому тема дослідженої роботи «Використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні молодших школярів» є актуальною, що й зумовило її вивчення в нашій роботі.

Об'єкт вивчення – процес формування умінь і навичок виразного читання.

Предмет дослідження – використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні творів для дітей.

Мета дипломної роботи – дослідити, як засоби логіко-емоційної впливають на підвищення рівня читацьких умінь і навичок молодших школярів.

Для досягнення цієї мети ми визначили такі завдання :



  1. На основі аналізу науково – методичної літератури з'ясувати різні погляди щодо проблеми формування навичок виразного читання.

  2. Визначити теоретичні основи використання засобів логіко-емоційної виразності у читанні учнів початкових класів.

  1. Дослідити особливості читання творів різних жанрів для дітей.

  1. Перевірити ефективність запропонованої методики використання засобів логіко-емоційної виразності на уроках виразного читання у молодших школярів.

  2. Запропонувати методику підготовки художніх творів до виразного читання.

Методи дослідження – історико-порівняльний, аналіз і синтез, описовий, спостереження, педагогічний експеримент, теоретичне узагальнення.

Гіпотеза дослідження – запропоновані методи, засоби і завдання сприятимуть більш ефективному формуванню умінь і навичок виразного читання у молодших школярів.

Дипломна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, додатків. Загальний обсяг роботи 106 сторінки.

Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИРАЗНОГО ЧИТАННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ
1.1 Виразне читання як навчально-методична проблема
Учні не вміють працювати з текстом, підручником і книжкою насамперед тому, що ніхто їх цього не вчить. Самі ж по собі ці вміння формуються вкрай рідко. За усталеною традицією вчителі виховують пасивного споживача знань, а не вчать самостійно здобувати знання за допомогою активного читання. Основна причина – недостатня увага методики як науки до цього важливого аспекту опанування мови.

Тому потрібно не тільки підвищити рівень обізнаності вчителів з цієї багатоаспектної проблеми, а й надати їм практичну допомогу. Крім теоретичних міркувань необхідно пропонувати і систему завдань до текстів, яка має стати органічним складником вивчення мови.

Актуальність проблеми зумовлена насамперед визначальною роллю читання у формуванні гармонійної особистості, в реалізації триєдиної мети курсу і взаємопов'язаному опануванні учнями всіх видів мовленнєвої діяльності. Потреба торкнутися давно назрілої проблеми спричинена також її не розробленістю в методиці, незабезпеченістю державних стандартів освіти і критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів відповідною системою оволодіння цим важливим видом мовленнєвої діяльності, який підлягає контролю, і несформованістю відповідних умінь.

Щоденна практика свідчить, що лише незначна частина учнів уміє осмислено читати. Більшість читає монотонно і невиразно, запинаючись і допускаючи орфоепічні помилки, не вміє інтонувати речення різних видів, не додержує необхідних логічних наголосів, смислових синтагм і пауз. Учні не завжди можуть ясно і правильно передати зміст та висловити своє судження з приводу прочитаного вживаючи потрібні слова й граматичні конструкції, не володіють умінням прогнозувати. Один з істотних недоліків – невміння вичерпати з тексту різноманітну інформацію, що є наслідком однолінійності мислення. Досить поширене явище – байдужість учнів до незнайомих слів, небажання з'ясувати і зрозуміти їхнє значення Це спричинює неусвідомлення важливих понять і реалій збіднює сприймання тексту через значні смислові та інформаційні втрати (нерозуміння окремих частин тексту. Неповне і неточне розуміння слів призводить нерідко до переінакшування їхнього смислу, а причиною цього є ілюзія розуміння. Усталена звичка не звертати уваги на незнайомі слова суперечить вимозі уважного ставлення до слова – одній з основних умов повноцінної читацької діяльності на будь-якому етапі. Слабкі навички читання і несформовані вміння даються взнаки в інших видах мовленнєвої діяльності гальмують подальшу освіту учнів з усіх предметів. Ось чому навчання читати повинно стати неодмінним елементом повноцінної освіти молодших школярів.

Немає потреби переконувати будь-кого у важливості володіння універсальним умінням читати життєво необхідним усім і кожному. Читання є органічно пов'язане зі створенням усних і письмових висловлювань, оскільки текст підказує учневі не тільки зміст майбутнього висловлювання, а й потрібну лексику та граматичні конструкції розвиває логічне мислення й художній смак, сприяє естетичному вихованню учнів, формує світогляд дає мотивацію до навчання. Читання вголос відкриває можливості для роботи з формування розвитку навичок орфоепічно правильної вимови що особливо актуально для загальноосвітніх навчальних закладів. Під час читання учні природним способом збагачують, свій словник, оволодівають граматикою української мови, основними законами сполучуваності слів уживання граматичних форм і конструкцій.

Для успішного перебігу процесу читання рівноцінне значення мають техніка читання і розуміння тексту. Останнє виступає як мета читання, а техніка – як засіб досягнення цієї мети.

Щоб опанувати належну техніку читання потрібно:


  • уміти правильно вимовляти написане (надруковане);

  • співвідносити букви і звуки;

  • знати і правильно застосовувати правила читання;

  • уміти прогнозувати розгортання мовного матеріалу;

  • уміти членувати речення на синтагми;

  • уміти інтонаційно оформляти речення і синтагми, відрізки тексту.

Розуміння під час читання психологи кваліфікують як складний процес і виділяють кілька рівнів розуміння навіть у процесі читання рідною мовою. А читання на іншій мові ускладнюється тим, що учень повинен володіти певним лексичним і граматичним запасом, щоб збагнути смисловий зміст тексту, адже найперша умова правильного сприймання – розуміння кожного слова.

Науковці вважають за потрібне зосередити увагу вчителя на формуванні таких умінь, істотних для успішного перебігу процесу читання:



  • визначати тему й основну думку висловлювання;

  • виділяти в тексті незнайомі слова, вирази і зосереджувати на них свої пізнавальні зусилля;

  • з'ясовувати значення невідомих слів за словотвірними елементами, за словником, за контекстом;

  • знаходити ключові слова і речення;

  • зосереджувати увагу на певних питаннях змісту;

  • розрізняти головну і другорядну інформацію;

  • давати відповіді на запитання за змістом тексту і ставити запитання до тексту;

  • визначати логіку і структуру друкованого тексту;

• узагальнювати викладені в тексті факти, робити і формулювати висновки;

• прогнозувати зміст;



  • сприймати емоційно-оцінну інформацію та образну мову художнього (науково-популярного) тексту, а також закладену в ньому спонукальне-вольову інформацію;

  • критично оцінювати й інтерпретувати здобуту інформацію, реагувати на неї, співвідносити її зі своїм життєвим досвідом, використовувати повсякденному житті.

Унаслідок цілеспрямованого навчання читати вголос учні повинні оволодіти такими уміннями, які згідно з критеріями оцінювання підлягають контролю:

а)демонструвати певний рівень розуміння прочитаного;

б)читати з достатньою швидкістю, плавно, з гарною дикцією, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, додержуючи логічного наголосу, пауз;

в)за допомогою темпу, тембру, гучності читання виражати особливості змісту, стилю тексту, авторський задум;

г)пристосовувати читання до особливостей слухачів (рівня підготовленості, зацікавленості темою тощо).

Здатність читати мовчки визначається сформованістю певних умінь, а саме:

а)читати незнайомий текст із належною швидкістю; з одного прочитування;


  • розуміти фактичний зміст;

  • знаходити в тексті потрібну інформацію;

  • встановлювати причиново-наслідкові зв'язки;

  • визначати тему й основну думку,

  • знаходити виражально-зображувальні засоби про читаного твору;

б)уявляти наявні в тексті образи;

в)давати оцінку прочитаному.

Критерії розмежування видів читання численні й взаємопов'язані; вони ґрунтуються на домінантних властивостях читацької діяльності. Основна диференціація здійснюється за гучністю та беззвучністю читання, його призначенням і функціями. Особливості часового і текстуального вимірів (цілісність, уривчастість, повторюваність), кількість читачів і форми навчання також зумовлюють окремі види читання.

За часовою протяжністю читання буває первинне і вторинне, неперервне і з перервами, а також вибіркове (звертання до окремих фрагментів і частин тексту). Первинне і неперервне читання, як правило, охоплює текст у цілому, тимчасом як повторне й перерване в основному спрямоване на окремі частини тексту і здійснюється як вибіркове і часткове.

За кількістю читців читання може бути індивідуальне, з розподіленими ролями (діалогічне) і колективне (групове, хорове).

Залежно від комунікативного завдання, яке розв'язується у процесі читання і визначає характер сприймання тексту в цілому, розрізняють кілька видів читання. З-поміж класифікацій методична найдоцільнішою видається така: переглядове ознайомлювальне, вивчальне і пошукове (дослідницьке, або критичне). Усі чотири види читання зазвичай здійснюються в мовчазній формі; вивчальне залежно від мети може бути читання уголос.

Наведена типологія ґрунтується на характер прогнозованого використання здобутої з тексту інформації та зумовленій ним установці читача на ступінь повноти і точності розуміння тексту. Зріле – вміння читати передбачає як володіння всіма його видами, так і легкість переходу від одного виду до іншого залежно від зміни цільової установки. Саме тому, читаючи текст, учень повинен визначитися, яку мету він передбачає, які завдання розв'язує, і скористатися одним із перелічених вище видів читання. Отож перед читанням тексту потрібно чітко сформулювати його мету і завдання.

Мета переглядового читання – дістати найзагальніше уявлення про тему і коло питань, які розглядаються в тексті. Це швидке вибіркове читання. До нього вдаються при первинному ознайомленні зі змістом нової публікації, щоб визначити, чи є в ній потрібна інформація, і вирішити, чи варто її читати. Таке читання може завершуватися оформленням результатів у вигляді повідомлення чи реферату. Переглядове читання потребує від читача досить високої кваліфікації і вільного володіння значним за обсягом мовним матеріалом. Для навчання цього виду читання слід добирати низку тематично пов'язаних матеріалів і створювати ситуації перегляду. Завдання мають бути спрямовані на формування вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, добувати і використовувати матеріал відповідно до конкретного комунікативного завдання.

Якщо читач ставить перед собою мету виділити в тексті основну інформацію, пов'язану з розв'язанням основного комунікативного завдання, тобто з'ясувати, які питання і яким чином висвітлюються і розв'язуються в тексті, що саме говориться в ньому стосовно цих питань, чи загалом охопити зміст він вдається до ознайомлювального читання. Це пізнавальне читання «для себе», без попередньої установки ні подальше використання чи відтворення здобутої інформації. Taк читають зазвичай художні твори, періодику, науково-популярну літературу, якщо вони не є предметом спеціального вивчення. Ознайомлювальне читання потребує вміння розрізняти основну і другорядну інформацію. Переробка здобутої інформації здійснюється довільно. Для тренування в цьому виді читання доцільно використовувати порівняно довгі й нескладні з мовного погляду тексти, що містять не менш як 25% надлишкової, другорядної інформації.

Якщо виникає потреба якнайповніше і найточніше зрозуміти, критично осмислити й з певною метою відтворити наявну в тексті інформацію, читач повинен якомога ширше охопити текст і вникнути в його зміст. Таке читання кваліфікується як вивчальне. Це вдумливе й неспішне читання з цілеспрямованим аналізом змісту й опорою на мовні та логічні зв'язки в тексті. Вивчальне читання передбачає повторне перечитування окремих частин тексту, іноді з чітким промовлянням уголос чи мовчки, встановленням смислових зв'язків шляхом аналізу мовних засобів, виділенням основних віх з метою кращого проникнення в зміст для наступного переказування, обговорення, використання в подальшій роботі. Для цього виду читання слід добирати тексти, які мають пізнавальну цінність, інформативну значущість і становлять пеану складність для конкретного етапу навчання як у змістовному, так і мовному аспектах відповідають віковим інтересам учнів.

Пошукове читання зорієнтоване на читання газет і спеціальної фахової літератури. Його мета – знайти в тексті чи в текстовому масиві конкретну інформацію. Так, читачеві відомо з інших джерел, що відомості, які його цікавлять, містяться у певній книжці (статті). З огляду на типову структуру таких текстів читач відразу ж звертається до конкретних частин чи розділів, які опрацьовує способом вивчального читання та докладно аналізує. Пошукове читання, як і переглядове, потребує вмінь орієнтуватися в логіко-смисловій структурі тексту, вибирати з нього (чи з кількох текстів) потрібну інформацію з тієї чи іншої проблеми й систематизувати її. Пошук інформації на уроках української мови здійснюється зазвичай за вказівкою вчителя і є навчальною вправою. Після знаходження необхідної інформації мети пошукового читання досягнуто: його припиняють і клас переходить до іншого виду читання, наприклад вивчального. Через спеціальну систему вправ, яку ще належить розробити, слід привчати учнів до самостійного пошуку потрібної інформації, що особливо актуально у зв'язку з майбутнім упровадженням курсу риторики. Тоді пошукове читання, несправедливо витіснене на периферію методики і так необхідне випускникам у їхній студентській і професійній діяльності, перестане бути лише супутнім компонентом інших видів читання і набуде самооцінки.

Незважаючи на те, що в повсякденному житті людини читання вголос посідає незначне місце, цьому виду читання слід приділити особливу увагу. Це мотивується доконечною потребою формувати такі якості читання, як правильність, виразність, чіткість, емоційність, підконтрольність (дитина повинна вчитися чути себе саму, а вчитель – учня) та інші, не менш важливі.

Щодо послідовності видів читання, то в практиці навчання мов використовують два варіанти: а) ознайомлювальне – вивчальне – переглядове – пошукове; б) вивчальне – ознайомлювальне – переглядове – пошукове. Ми віддаємо перевагу другому варіанту з огляду на те, що вивчальне більшою мірою готує учнів до інших видів читання. І досвід роботи підтверджує, що найбільше уваги в навчанні мови слід приділяти саме вивчальному читанню – вдумливому, мовчки - з метою глибшого проникнення у зміст тексту.

Опанування технології читання здійснюється через систему передтекстових і післятекстових завдань і вправ. У передтекстових завданнях пропонується комунікативна установка на вид читання і необхідність розв'язання певної пізнавально-комунікативної задачі. Це дає змогу зробити процес читання цілеспрямованим і спрогнозувати тему й основну думку тексту.

Післятекстові завдання і вправи спрямовані на перевірку глибини й точності розуміння прочитаного, на забезпечення творчого використання здобутої інформації у власних висловлюваннях (усних І письмових), пов'язаних із проблематикою текст,

Організовуючи роботу над текстом, слід мати на увазі, що вона буде ефективною лише в тому разі, коли і самі тексти, і завдання будуть різноманітними. Така робота не дасть значного приросту до вміння учнів учитися, якщо матиме епізодичний характер. Різні види роботи з текстом мають перемежовуватися, регулярно повторюючись, і не зникати з ужитку.



Формуванню вмінь і навичок вивчального читання сприятимуть вправи, що передбачають:

  • співвіднесення значення слова з темою чи контекстом (визначити різні контекстуальні значення одного й того самого слова);

  • розширення словникового запасу (порівняти способи творення зазначених слів, назвати частини мови, до яких вони належать);

  • диференціацію граматичних явищ (знайти у тексті речення, які пояснюють дане, тобто передують йому, йдуть за ним);

  • виділення в тексті ключових слів, теми (підкреслити ключове слово в кожному абзаці);

  • контекстуальну здогадку (знайти в тексті незнайомі слова, здогадатися про їхнє значення з контексту);

  • прогнозування на мовному рівні (дати найбільшу кількість варіантів закінчення кожного з початих речень);

  • прогнозування змісту (прочитати заголовок і сказати, про що йтиметься в тексті);

  • формування навичок роботи зі словником (скласти схему словникової статті поданих слів);

  • поділ тексту на смислові частини (прочитати текст І розташувати пункти плану в потрібному порядку),

  • виділення смислових опор у тексті (перечитати абзаци, сформулювати їх основну думку);

  • еквівалентну заміну (об’єднати 2-3 речення в одне, використовуючи потрібні сполучники);

  • перевірку розуміння фактичного змісту тексту (вибрати правильний варіант відповіді з кількох даних),

  • навчання інтерпретації тексту (спростувати думку про те, що.. ),

  • визначення пізнавальної цінності прочитаного (де і як можна використати здобуту з тексту інформацію

У процесі навчання ознайомлювального читання доцільно використовувати різні види вправ на:

  • розуміння лексико-тематичної основи тексту (підготувати на основі тексту повідомлення у вигляді телеграми);

  • визначення засобів зв'язку в тексті (прочитати пари речень назвати в другому займенники, які вжито замість підмета першого речення),

  • виділення й розуміння структурно-смислових компонентів тексту (розділити текст на смислові частини й озаглавити кожну з них),

  • прогнозування змісту (прочитати текст до вказаного місця і висловити припущення, чим завершилася подія прочитати текст до кінця, щоб з'ясувати чи під твердилися припущення)

  • виділення смислових віх у тексті й розуміння окремих фактів (назвати основні проблеми порушені в тексті),

  • встановлення смислового зв'язку між окремими фактами наведеними в тексті (скласти запитання до тексту)

  • смислове об'єднання окремих фактів (сформулювати основну думку тексту),

  • контроль розуміння основного змісту (висловити згоду чи незгоду з наведеними у тексті твердженнями)

Уміння й навички переглядового читання формуються у процесі виконання вправ, що передбачають

  • роботу із заголовком прочитати заголовок і сказати у чому ймовірно полягає основний зміст тексту),

  • засвоєння структурно-композиційних особливостей тестів різних функціональних стилів: а) переглянунути газету часопис і дібрати тексти на тему, б) переглянути текст і сказати, чи містить він цікаву з погляду читача інформацію,

  • визначення теми тексту (розподілити заголовки за вказаними темами),

  • смислове прогнозування змісту (переглянути виділені в тексті слова або слова, подані перед текстом, і спробувати передбачити, про що йтиметься в тексті);

  • контроль розуміння прочитаного (переглянутого) тексту (підтвердити власними прикладами викладену в тексті точку зору).

Для навчання пошукового читання рекомендується використовувати завдання, зміст яких зводиться до:

  • ознайомлення з композицією та поліграфічним оформленням видання (встановити, чи є розділ, пара граф з оглядом літератури),

  • узнавання сигналів-опор, які полегшують пошук (знайти в кінці кожного розділу, параграфа вказівки на проблематику наступного)

  • загального сприймання тексту (сказати, якому з поміж названих питань приділено в тексті особливу увагу)

  • визначення частин тексту, які становлять інтерес із погляду читача (знайти в тексті факти які дають підставу зробити висновок про ),

  • контролю вмінь знаходити в одному чи кількох текстах конкретну інформацію (виписати з тексту факти, які могли б слугувати ілюстрацією до тези...)

Система навчання техніки читання вголос містить комплекс таких вправ

•на формування правильності вимови (поставити відповідні транскрипційні знаки над підкресленими буквами чи буквосполученнями і прочитати слова;

•читання й інтонування окремих речень (прочитати речення, в яких слова написані разом, позначити вертикальними рисочками пробіли і прочитати речення вголос);

•читання діалогічних текстів (прочитати оповідання і запитання до нього, позначити в тексті речення, які є відповідями на них, і прочитати вголос),

•виразне читання тексту (прочитати текст в особах).

Відпрацювання техніки швидкого читання мовчки доцільно здійснювати за допомогою таких вправ:



  • впізнавання мовних одиниць під час читання (швидко прочитати текст мовчки визначити, чи є в ньому граматичний матеріал, який щойно пояснив учитель),

  • диференціацію мовних одиниць різної складності (швидко прочитати слова, знайти прикметники і визначити ступінь порівняння, згрупувати їх у три колонки відповідно до ступенів порівняння),

  • розширення вертикального і горизонтального поля зору (прочитати текст, що має форму трикутника прямокутника, ромба...)

Працюючи над формуванням в учнів умінь читати, учитель не повинен забувати, що це, хоч і важливий, проте не основний аспект роботи. Текст передує ознайомленню учнів з теоретичним матеріалом і слугує відправним, мотиваційним моментом його вивчення й засвоєння, а робота над текстом підпорядковується реалізації основної мети уроку і курсу в цілому.

Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка