Деякі пояснення



Скачати 10.14 Mb.
Сторінка1/55
Дата конвертації14.05.2019
Розмір10.14 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55


ПЕРЕДНЄ СЛОВО АВТОРА

Цей Катехизм призначений не лише для широких верств населення, але також може бути підручником для катехитів і проповідників. Матеріал для них друкується дрібним шрифтом.



ДЕЯКІ ПОЯСНЕННЯ

1. Катехизм складається з трьох частин. У першій частиш подається наука віри, у другій — наука моральності, а у третій — наука про ласку Божу. Перша частина представляє Христа як Учителя, дру­га — як Царя, третя — як Архієрея. Основним питанням, яке підняте в цьому Катехизмі, є питання про призначення людини на землі, тобто, особливу увагу звернено на розкриття основної причини існування людини. У наш час, коли люди прагнуть розкошів, які дає матеріаліс­тичний світ, цей катехизм матиме важливе значення.



Катехизм — це виклад науки Христа. Тому він є ніби паспортом для кожного християнина в дорозі до неба.

Спочатку говоримо про мету мандрівки, а потім — про засоби, які ведуть до цієї мети. У першій частині ведемо мову про те, що люди повинні робити за допомогою розуму (повинні намагатись пізнати Бога через віру в об'явлені правди); у другій — що людина повинна робити за допомогою волі (повинна підкорити свою волю волі Божій, тобто дотримуватись Заповідей); у третій йдеться про те, що люди повинні робити, щоб досягнути просвітлення розуму, притемненого через гріх первородный і зміцнення волі, ослабленої через той же гріх первородний (повинні старатися ласки Св. Духа через уживання засобів ласки, бо ласка Св. Духа просвітлює розум і зміцнює волю). Окремі частини Катехизму поєднані між собою, тому що всі вони розкривають суть релігійних правд, які між собою тісно пов'язані. Пізнаючи внутрішній зв'язок релігійних правд, пізнаємо дух цих правд. Кетелєр писав: "Катехизм — це система основних об'явлених правд, пов'язаних у чудову внутрішню єдність. Коли діти пізнають цю велику небесну будівлю Божих правд і її внутрішній зв'язок, тоді безсилими стають стріли пекла".

2. Катехизм надрукований трояким друком. Друк великий — це наче кістяк, друк середній — це тіло, а друк дрібний — це кров Катехизму. Дрібний друк можна було б пропустити — і без нього Катехизм вміщав би всі правди католицької релігії, але він став би подібним до людини, яка втратила майже всю кров. Такі малокровні катехизми і релігійні твори, розраховані на одні роздуми, не надаються для народу. Як малокровна людина не здатна до праці, так і сухий катехизм не в силі зворушити людське серце і розпалити в ньому вогонь любові Бога і ближнього, а саме такі почуття повинен викликати кожний релігійний твір, добра проповідь і добра катехизація. Релігійна книжка не може бути позбавлена тепла, що зігріває серце, свіжої життєдайної сили, що властива словам Св. Духа.

3. Мета цього Катехизму — одночасно розвивати всі три сили душі: розум, почуття і волю. Отже, суть його не в проголошенні дефініцій. Головною метою цієї книжки є робити з людей не релігійних філософів, а добрих християн, яким релігія приносить радість. Тому я обминув або лише натякнув на такі питання, які відносяться швидше до самого знання, а для практичного життя не мають жодної користі. Я намагався представити релігійні правди популярно і зрозуміло. Наукових термінів, якими часто зловживають у підручниках релігії, не знайдете у "Народному Катехизмі". Вони є доречними, як каже Клавдій Флєрі, у богословських наукових закладах, але в катехизмі або популярній книжці є зайвими. Кожна релігійна книжка для дітей або для народу мусить бути написана якісною, простою, легко зрозумілою мовою» якою послугувався Спаситель і Його Апостоли. Така книжка мусить бути зрозумілою, мусить зворушувати серце і впливати на волю» а не мучити розум важкими висловами і тим самим знеохочувати читачів до релігії. Ця книжка відрізняється щодо цього від більшості кате­хизмів і релігійних творів. Вона не є переробкою одного чи кількох давніх катехизмів чи релігійних книжок. Це самостійна праця, написана на педагогічних і практичних засадах. Разом з тим зауважу, що я в цій книжці не обмежився сухим представленням науки Церкви, але намагався цю науку подати популярно і захоплююче, застосовуючи порівняння, приклади, прислів'я, вислови відомих людей. Усі релігійні правди одягнені у милу і принадну одежу. Отже, не сумніваюся, що християнин, взявши раз цю книжку в руки, не відкладе її. Що ж до цитат зі св. Отців або інших джерел, то я не завжди наводжу їх дослівно, передаючи лише їх основну думку. Бо св. Отці не раз основну увагу приділяли красі вислову, щоб таким чином сильніше впливати на волю, — а це засоби, які в книжці, призначені для дітей або для народу, радше шкодять, як помагають. Мені йшлося насамперед про ясність і зрозумілість вислову. Навіть Апостоли не завжди наводили місця зі Старого Завіту дослівно, переважно передаючи лише їх зміст. Деякі цитати зі св. Отців я подаю в скороченому вигляді, бо, цитуючи св. Отців, я прагнув не доказати якусь правду, а унаочнити її та зробити ясною.

4. Опрацьовуючи цей "Народний катехизм", я стисло дотримувався засад педагогіки, намагаючись практично поділити весь матеріал, логічно упорядкувати думки, вибрати легкозрозумілі вислови, творити короткі речення і т. д. При цьому я ішов за вказівками і радами славних єпископів і катехитів. Я також намагався поєднати в одну наукову цілість усі галузі релігійного знання: катехизм, біблійну історію, літургіку, апологетику та церковну історію, що робить книжку цікавою, а зміст її діє не лише на розум, але і на серце та волю.

Подібні книжки пишуться у формі ставлення питань, але автор "Народного катехизму" відкинув цей спосіб, бо він не відповідає нашій католицькій засаді віри (віра іде зі слухання, а не з питання). Правди нашої св. релігії не є настільки відомі, щоб їх можна було випитати — спочатку треба людей з ними ознайомити, належно їх представивши і пояснивши. Крім того, ставлення питань не впливає корисно на стислість викладу, а часом і на зрозуміння матеріалу. Велика кількість питань не сприяє розумінню цілості. Не варто молоти на муку зерна Божого слова, бо воно не зможе зійти в серцях людей. Думка у формі оповідання так само зрозуміла, як і в формі питання і відповіді. Коли б ішлося про механічне "зазубрення" самих слів, тоді б, звичайно, кориснішою була б форма катехитична; але де йдеться про зрозуміння правд, там відповіднішою є форма оповідання - вона більше спонукає до думання.

5. При опрацюванні цієї книжки я розглядаю відносини в сучасному суспільстві І прагнення сучасних людей, намагаючись викрити, де це було можливо, самолюбний і спраглий розкошів і споживання мате­ріалізм. Доказом цього є вже початок книжки, а також те, що я деталь­но подаю науку звичаїв. У книжці не тільки перераховано і подано визначення гріхів і чеснот, але чесноти представлені в усій їх красі та з усіма їх добрими наслідками, а злі вчинки показані в непривабливому світлі з усіма їх лихими наслідками, проте вказані також і протидіючі засоби. Я намагався детально розглянути насамперед ті проблеми, які мають найважливіше значення у наш час. Тому у цьому катехизмі знайдете те, чого звичайно нема в подібних виданнях: наприклад, при розгляді заповіді любові ворогів говориться про релігійну толе­рантність і ставлення християнина до своєї народності; при розгляді заповіді про пости — проблему алкоголізму; при розгляді третьої Божої заповіді наводиться бесіда (за вказівками тридентського катехизму) про обов'язок праці і про християнську науку про працю; четвертої — про обов'язки щодо Папи і влади, а також про обо'язки католиків під час виборів; розлядаючи п'яту заповідь, автор вказує на велику вартість здоров'я і життя; дев'яту — на суспільне становище жінки, а в аналізі десятої популярно представлені основи соціалдемократії; до десятої заповіді додана наука про користування майном і про обов'язок давати милостиню (справи милосердя, від сповнювання яких залежить наше спасіння, я висунув на перше місце як доповнення десяти заповідей Божих); при науці про Нагоду до гріха згадано про відвідання гости­ниць, про танці, театр і злі часописи; при розгляді засобів, які ведуть до досконалості, обговорені правила пристойності і ввічливості; при розгляді проблем подружжя говориться про цивільне подружжя, а у бесіді про чисто церковні товариства доданий практичний роздум про християнські товариства взаємодопомоги. У такому ж дусі автор роздумує над любов'ю Бога і ближнього, якої так мало нині між людьми, у науці про Провидіння вказується, як треба вести себе в терпінні. Також детально обговорюється поведінка в нужді й обов'язок вдячності. Дуже часто вказується на суєту земних дібр і розкошів, закликається до володіння собою і гартування волі. Говориться також про палення тіл, про католицькі збори, про страсні вистави та ін. Тому ніхто не зможе дорікнути авторові, що цей катехизм за своєю формою чи змістом належить до середньовічних часів.

Отже, нехай іде ця християнська книжка в широкий світ і причиниться до звеличення Бога і добра людських душ, а катехитам і проповідникам нехай полегшить їх важку працю.

ФРАНЦ ШПІРАГО

ВСТУП

1. Навіщо живемо на землі?

Кожна річ на світі має своє призначення. Має своє призначення на землі і людина. І це призначення, дуже високе. Як учень ходить до школи, щоб здобути знання, так і людина проходить школу життя, щоб здобути вічне щастя. Як слуга має служити своєму панові і службою заробити собі на хліб, так і людина живе задля служби Богові, задля Божої слави і через те осягає щастя після смерті.

Живемо на землі, щоб Бога славити і осягнути вічне щастя.

Слава Божа — це мета кожного створіння. Всі створіння призначені на те, аби через них об'явилася Божа досконалість або слава розумним створінням, Ангелам і людям, і щоби через те ті ж створіння Бога славили і шанували. "Спонуканий своєю безконечною добротою, сотворив Бог небо і землю, Ангелів і людей, щоби ті Його гідно та по своїй можності славили І шанували. Навіть нерозумні і мертві створіння, як освоєні і дикі тварини, дерева і рослини, метали і мертве каміння величають Бога, кожне на свій лад, своїм існуванням прославляючи Сотворителя" (Кохем.) Все, що бачу кличе до мене: "Боже, яким великим і добрим Ти єси!" "Все сотворив Бог про себе" (Прилов. 16, 4). Господь говорить устами Ісаії: "Кожного, хто взиває ім'я Моє, я сотворив на славу мені" (Іс. 43, 7). Отже, і людина створена на те, аби славити Бога. Це завдання виконує людина і свідомо, і мимоволі. Досконала будова її тіла, високі пориви її духа, нагорода для праведників, карання грішників — все це є прославлюванням Бога: Його всемогутності, мудрості, доброти, справед­ливості і т. д. Через те і злі люди проти своєї волі причиняються до слави Божої. Але, крім того, повинен кожний чоловік як розумне і вільне єство, славити Бога своїм власним пізнанням і волею. А робить це тоді, коли пізнає, любить і шанує Бога. Якраз завдяки цьому осягне вона вічне щастя після смерті.

Отже, не живемо на землі для того, щоб нагромаджувати земні скарби, щоб здобувати славу, щоб їсти і пити та розкошувати.

Земні добра — не мета нашого життя, а тільки засоби для досягнення мети. Хто уважає їх за мету життя, чинить нерозумно, як той слуга, що замість служити панові, шукає за побічних заробітків, а про головне своє заняття забуває. Деякі люди чинять так, як ті євангельські гості, що через жінку, роботу на полі, волів не явилися на велику вечерю. (Лук. 14, 16).На гробі людини, яка думала лише про золото, славу та інші марні речі, можна написати: "Тут спочиває нерозумна людина, яка не знала, нащо жила" (А. Штольц). Хто не думає про свою останню мету, цей подібний до моряка, який не знає куди пливе, і наражає корабель на небезпеку (св. Альф). Ісус Христос порівнює таку людину зі сплячим (Мат. 25, 5). Хто, однак, пам'ятає про свою останню мету, цей подібний до чуваючого (Мат. 24, 42).

Христос нагадує нам нашу останню мету словами: "Шукайте перше Царства Божого та правди Його, а те усе доложиться вам" (Мат. 6, 33).

Святі також мали звичай дуже часто нагадувати вірним останню мету людини. Одного молодця, що носився з великими планами на майбутнє і відкрив це св. Филипові Нері, збентежив цей Святий, повторюючи питання: "А відтак?" (Шпіраго, Приміри).

Смішними є погляди деяких філософів на мету життя. Одні кажуть, що людина зовсім нічого не знає про своє призначення і що життя є загадкою. Інші говорять: "Не знаємо нічого і не будемо нічого знати" (Ignoramus etignorabimus). А німецький філософ Алекс Гумбольд каже навіть так: "Ціле людське життя — це одна недоречність". Інші погоджуються з епікурейцями, що "задоволення — єдина мета життя". На їх погляд найщасливішою є та людина, яка має багато грошей і залізне здоров'я, бо вона може використати все, що в силі дати світ. (Шопенгавер). Деякі погоджуються з буддистами, що людина після смерті переходить в ніщо. Так здійснюються слова Ісуса Христа, що Бог закрив правду перед премудрими і розумними, а об'явив її недоліткам (Мат. 11, 25).

Через те, що призначенням людина є щастя після смерті, часто називаємо її (людину) мандрівником, а саме життя мандрівкою.

Людина є гостем на землі (Псал. 118,19)t Вона подібна до того, що біжить на перегонах (І. Кор. 9. 24). Життя подібне до морської подорожі, бо ми всі прямуємо до пристані вічного щастя (Св. Григ. В.). Життя — це мандрівка (І. Мойс. 47, 19), це паломництво до спільного місця ласки (св. Васил.). Не маємо-бо тут сталого города, а того, що буде, шукаємо (Жид. 13, 14). Небо — це наша вітчизна, а земля — це край вигнання (Сенєрі). Сама будова людського тіла вказує, що маємо дивитися в небо, як майбутню нашу вітчизну. В землю дивляться тварину. Знаменне також, що людина, дерева і рослини ростуть вгору, ніби вказують на небо. Через церковні вежі та куполи, що підносяться високо вгору, говорить до нас Церква: "Людино, ти створена для неба".

2. Чим можна заслужити собі вічне щастя?

Хто хоче дійти до мети, мусить спочатку бачити дорогу, а вже потім нею йти. Так само, щоб осягнути вічне щастя, мусимо спочатку пізнати правдиву дорогу до неба, аж тоді йти тою дорогою. Де бракує одного або другого, там не досягається мети. "Погани були духовно сліпими, бо не знали дороги до спасения. А євреї були духовно кульгавими, бо знали дорогу до спасения, але нею не йшли" (Св. Григ. В.).

Вічне щастя можна заслужити собі так:
1.Мусимо старатися пізнати Бога через віру в правди, Ним об'явлені.

Христос говорить: "Це ж життя вічне, щоб знали Тебе, єдиного істинного Бога і Того, що Ти післав, Ісуса Христа" (Йоан 17, 3). До пізнання Бога веде віра. "Наперед іде віра, а за нею знання" (св. Анз.). Віра є матір'ю знання.

2. Мусимо виконувати Божу волю, дотримуючись Його
заповідей.

Христос говорить до багатого молодця: "А коли хочеш увійти в життя вічне, держи заповіді" (Мат. 19, 17.). Слуга одержує заплату лише тоді, коли працює.

Власними силами не можемо, однак, ані вірити, ані дотриму­ватись заповідей; потребуємо для цього Божої ласки.

Людина вже сама по собі для осягнення цілі потребує ласки Божої. Навіть Адам потребував її в стані невинності. Рільник, що управляє ріллю, не осягне нічого без сонячного світла та без дощу. Так само з людиною, яка прагне до неба. "Як сонце потрібне землі, щоб її освічувати та огрівати, так само потрібна ласка Божа людині, яка народжується з первородним гріхом і є немічною. Все, що слабе, потребує допомоги і підтримки. Сліпий потребує провідника, хворий ліків. Людина, ослаблена гріхом, потребує Божої ласки, щоб осягнути свою мету (Св. Бонав.). Ми подібні до подорожнього, що упав, ослаблений, і не може йти далі. Оглядається, отже, і просить тих, хто їде, щоб взяли його на віз. Так і ми, чуючи свою неміч, мусимо оглядатися за допомогою, а знахо­димо її лише у Бога (А. Штольц), Тому говорить Христос: "Без мене не можете чинити нічого" (Йоан 15, 5). А в іншому місці св. Письма читаємо: "Коли Господь не будує дому, даремно трудяться будівничі; коли Господь не стереже міста, даремно пильнує сторожа" (Пс. 126, 1.) Народ говорить: "Без Бога ані до порога".

Ласку Божу одержуємо передусім через установлені Христом засоби ласки.

3. Отже, ми мусимо користати з засобів ласки, а саме


зі Служби Божої, св. Тайн і молитви.

Віра, отже, — це неначе дорога, що веде до небесних воріт, заповіді — це дороговказ на тій дорозі, засоби ласки — це гроші на подорож. Дорога до небесних воріт вузька, стрімка та терниста, і мало таких, що нею йдуть. Зате "широкі ті двері й розлога та дорога, що веде до погибелі. І багато таких, що ними входять" (Мат. 7, 13).

Вічне щастя осягаємо, отже, через релігію. Бо релігія — це пізнання Бога і життя та служба Богу в спосіб, який відповідає волі Божій.

Релігія не є самим лише знанням або пізнанням релігійних речей. Коли б так було, тоді й дияволи були би релігійними, бо вони знають, чого Бог хоче, але чинять навпаки. Релігію визнаємо предусім дотриманням Божих приписів; вона є, отже, справою волі і діла.

Слово "релігія" виводять звичайно від латинського "religare" — в'язати. Отже, слово "релігія" означає зв'язок між Богом І людиною. Дехто вважає, що слово "релігія" походить від грецького "eulogia" — віддавання пошани, тобто означає возвеличення найвищого єства. Слово релігія часто плутають зі словом конфесія або віросповідання (confiteri — сповідувати, визнавати), бо релігію і сповідання релігії важко відокремити. Релігія, яка є лише в серці і не виявляється назовні словом і ділом, не є правдивою релігією. Хто говорить, що сповідання нічого не значить, — тільки релігія, судить так нерозумно, як той, що говорить: "Байка, що скажу перед судом, аби я лише в серці думав правду". Чи це не обман і ошуканство: думати одне, а говорити інше?

Наука про віру, заповіді і засоби ласки називається наукою релігії.

Наука релігії не є самою релігією. Хтось може знати науку релігії зовсім докладно, знати напам'ять цілий підручник релігії, але бути нерелігійною людиною, тобто вести погане життя.

Наука релігії є першою між усіма науками, бо вона пояснює нам найваж­ливіші питання життя: нащо живемо на землі? Що діється зі мною по смерті? Як виник світ? і т. д. Доки людина не має відповіді на ці питання, доти нічого не знає і не відчуває задоволення. Слід зауважити, що всі релігійні правди тісно пов'язані між собою, як окремі частини великої будівлі. Чим у будівлі є підвалини, тим у науці релігії є основні правди віри (Трійця, Втілення гріх первородний і т. д.). І як там цегли спочивають одна на другій, так і тут одна правда виводиться з іншої або єднається з нею взаємно. Чим там є мури, тим тут є три частини: наука віри, моральності і наука про службу Божу. "Катехизм — це чудово зв'язана система об'явлених основних правд" (Кетелєр).



ВАГОМІСТЬ РЕЛІГІЇ

Сьогодні можна почути від деяких людей, що релігія — це річ приватна, отже, другорядна. Дехто дотримується того погляду, що наука релігії менш важлива, ніж, напр., наука читання, письма чи рахунку, що є неслушним, бо власне релігія — це найважливіше, найкраще і найпотрібніше добро в житті людини.

Релігія — це Боже світло для нашого розуму.

Релігія — це Боже світло, бо те, чого нас вчить, є вищим понад будь-яке дочасне знання. А знання релігії походить з неба і сам Бог нам його дає. Отже, релігія — це світло для нашого розуму, бо завдяки їй пізнаємо мету нашого життя і дорогу, яка веде до цієї мети. Релігійна людина подібна до подорожнього, що серед темряви бачить світло. Хто живе без релігії, той блукає в темноті. Св. Письмо говорить: "Сидять у темряві і тіні смертній" (Ісаія 9, 2; Лук. 1, 79). Така людина подібна до сліпого — має очі, та не бачить. Тому Спаситель, що приніс нам правдиву релігію, називає себе "світлом світу" і каже: "Я світло світу. Хто йде вслід за мною, не буде ходити в темряві, а матиме світло життя" (Йоан 8, 12). Тому в ніч Його народження над Виф-леємськими полями появилося світло, а на небі — чудова зірка. Тому в церк­ві під час Служби Божої горять свічки — вони означають, що на вівтарі знаходиться світло світу під видом хліба і вина. Те саме означає вічне світло перед головним престолом. Тому під час читання Євангелія на Службі Божій по обидва боки священика стоять люди зі свічками — на знак того, що наш розум одержує світло з науки Христа — з Євангелія. Невипадково Церква відзначає Різдво Христове в час, коли починає прибувати денне світло, тим самим голосячи: прийшло світло світу. Врешті, церкву будують так, щоб під час відправи Служби Божої священик був звернений до сходу — бо церква служить для возвеличення "світла світу". Отже, справді освіченою є тільки релігійна людина: хто не має релігії — той є темним, хоч би і як учився.

Релігія дає нашій волі надлюдську силу для здійснення добрих справ і подолання грішних пожадань.

Релігія подібна до підойми. З її допомогою навіть дитина може підносити найбільшу вагу. Релігія дає немічній людині силу для надлюдських справ. Пригляньмося, напр., праці католицького місіонара, що несе спасения своїм ближнім у поганських краях, незважаючи на постійні переслідування і небез­пеки, без найменшого очікування земної нагороди. Подумаймо, скільки разів католицький священик чи католицький монах відвідують хворих заразними хворобами, яких покинули і рідня, і друзі, і доглядають їх з повною посвятою. Звідки ці люди мають таку відвагу, таку мужність? Їх їм дає релігія, навчаючи: "Що робите своєму ближньому — це робите самому Богу. Одержите за це вічну нагороду в небі". Або звідки мали св. Мученики ту силу, що радше жертвували життя і майно, аніж мали б зробити щось погане? Знову тільки з релігії, котра каже: "Бог знає все. Після смерті буде суд і справедлива заплата. Колись усі воскреснемо". Тому релігія стократ більше причиняється до збереження ладу в державі, ніж найкраща поліція. Остання тільки тоді може щось зробити, коли злочин вже здійснений і розкритий; а релігія, натомість, запобігає скоєнню злого навіть тоді, коли про це ніхто й не думає, бо вона вказує на всюдиприсутність Бога, перед котрим ніщо не укривається, і на відповідальність після смерті за усі каші справи. Тому правдою є те, що найкраща поліція не замінить простого шкільного катехизму.

Про те, як може релігія надихнути людину і піднести її відвагу, свідчать хрестоносні походи в середні віки, історія Андрея Гофера в Тиролі у час Наполеона, оборона Відня в 1683 р. Дехто хоче удосконалити людину за допомогою так званої науки обов'язковості, яка опирається лише на розумових понуках (кажуть, напр.: не роби зле, бо втратиш повагу в людей, потрапиш до в'язниці і т. д.) Такі застереження у спокусах тануть, наче намети свіжого снігу під промінням сонця.

Релігія полегшує біль і гоїть рани.

Чому Йов, Товія та інші були такими терпеливими в своїх важких терпін­нях? Бо релігія говорила їм: "Бог є нашим Отцем, Він не покладе на нас більше, ніж ми можемо винести. Проте, коли потреба найбільша, тоді поміч Божа найближча. Вкінці Бог все обертає на добре". Чому трапляються само­губства, часто з марних причин? Тому що в душі людина, яка на це зважується, нема релігії, а через те нема потіхи. Людина з релігією — наче дуб з міцним корінням, що чинить опір будь-яким бурям. Людина без релігії — наче хиткий очерет. Релігія — це якір, що рятує корабель під час бурі від заглади. Одного разу часописи подали таку вістку: "Один соціаліст чванився в ресторані перед своїми товаришами, що нарешті після трьохрічних зусиль вдалося йому добитися того, що його жінка, колись дуже побожна, стала невіруючою. Зрозуміло, що товариші похвалили його. Коли ж увечері повертався додому, побачив перед своїм помешканням великий натовп. Він зрозумів, що щось сталося. У помешканні застав трупи своєї жінки і трьох дітей. Біля жінки лежав лист такого змісту: "Доки я була релігійною, доти терпляче зносила життєві терпіння задля любові Бога. Відколи ж мій кат, а не муж, відібрав мені релігію, я стала зовсім нещасною. Не хочу, щоб і мої діти були такими. Тому я їх отруїла" (Шпіраго, Приміри). Звідси бачимо, що варта людина з релігією, а що без релігії. Без релігії вона наче моряк після загибелі корабля. Справедливо судить генерал Лявдон: "Люди без релігії у хворобі і небезпеці є тхорами без відваги і витримки".

Релігія дає людині справжнє задоволення.

Чим є страви для тіла, тим релігія для душі. Різниця лише в тому, що страва насичує тіло на короткий час, а релігія дає душі тривале задоволення нерелігійна людина подібна до голодного. Щодо неї здійснюються слова св. Августина: "Неспокійне серце наше, доки не спічне в Тобі, о Боже!" Нере­лігійна людина подібна до риби, витягненої з води. Вона тріпочеться, вертить­ся, кидається, хоч ми і даємо їй їсти. Вона рветься до води, до свого житла; лише там вона може жити. Так діється Із людиною, яка відійшла від Бога (Дег.) Тому багато людей, високоосвічених і щедро наділених дочасними добрами, почувають себе нещасними, а своє невдоволення і пересичення виявляють на кожному кроці у бесідах і листах. Відомий німецький поет Гете одного разу сказав у розмові з Єкерманом, що протягом 75 літ свого життя зазнав небагато щасливих днів і що життя, на Його думку, є двиганням каміння. Шіллер пише до свого приятеля Кернера: "Мушу вас відвідати, бо лише у вас почуюся щасливим; досі я ще не зазнав ніколи щастя". А відомий природознавець Олександр Гумбольд відверто признається, що "сама наука не дає ані спокою, ані вдоволення". Отже, ні багатство, ні почесті, ні наука не в силі задовільнити людину і зробити її щасливою. Це може зробити лише релігія. Христова наука дає нам спокій душі, і тому вже пророки називали нашого Спасителя "Князем миру" (Ісаія 9, 6), а в час Його народження Ангели голосили людям мир (Лук. 2, 14). Христос звичайно поздоровляв своїх Апостолів словами: "Мир вам" (Йоан 20, 19). А своїм учням Ісус Христос також обіцяє мир (спокій) в нагороду за прийняття і наслідування Його науки, кажучи: "Мир оставляю вам, мій мир даю вам, не як світ дає, Я даю вам" (Йоан 14, 27). А також говорив: "Візьміть ярмо моє на себе, й навчіться від Мене: бо я тихий і смирний серцем; то й знайдете відпочинок для душ ваших" (Мат. 11, 29). Багатьом випало те, що пережив св. Юстин, філософ (+ 166). Він переглянув усі філософські системи свого часу, але жодна його не задовільнила. Лише християнська релігія дала йому спокій серця.

Отже, той, хто у свого ближнього відбирає релігію, уподібню­ється звичайному злочинцеві, бо штовхає ближнього в розпуку і веде до самогубства, тим самим вбиваючи його душу. Той, хто відбирає ближньому релігію, чинить далеко гірше, ніж той, хто подорожньому серед темряви забирає світло. Без світла людина може зазнати біди, може навіть життя втратити. Але людина без релігії тратить набагато більше, ніж дочасне життя.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   55


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка