Державне регулювання фондового ринку Україні



Сторінка3/9
Дата конвертації11.05.2018
Розмір1.23 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9

1.3 Державне регулювання фондового ринку

Україна вступила на шлях побудови фондового ринку у той час, коли у світовій практиці сформувалися принципи та механізми державного й наддержавного регулювання фінансових ринків. Це дає нашій країні змогу не повторювати помилок, що припускалися інші держави, а створити оптимальний механізм функціонування фондового ринку, спираючись на міжнародний досвід та національні особливості.

Питання державного регулювання фондового ринку в Україні знайшли широке відображення у вітчизняній науковій літературі. Серед авторів, що фокусували свою увагу на визначенні принципів, методів та механізмів державного регулювання роботи фондового ринку, можна зазначити І.Г. Андрущенко, С.І. Анохіна, Н.В. Благу, М.С. Гончара, О.М. Іваницьку, О.Н. Мозгового, Р.І. Шаравару та інших. У цих роботах підкреслюється важливість державного регулювання ринку цінних паперів. Дуже рідко зустрічається протилежна точка зору, коли автори пов’язують можливість розвитку фінансового ринку лише за умов “відсутності державного регулювання операцій з цінними паперами” [34].

Серед наукових праць слід особливо виділити праці, що присвячені пошуку шляхів підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів. Деякі науковці пов’язують це з політикою державних органів щодо досягнення прозорості та інформативності роботи учасників фондового ринку як першорядної та безумовної вимоги його ефективності. Зокрема, І.Г. Андрущенко визначає необхідність обміну інформацією стосовно роботи учасників фондового ринку між державними органами, створення єдиної бази даних щодо акціонерних товариств України.

Другим напрямом, необхідність розвитку якого підкреслюється провідними фахівцями з питань фондового ринку, є інституціональний аспект державного регулювання.

Цей аспект підкреслює М.П. Денисенко, який зазначає, що на теперішній час іде формування інституційної основи роботи фондового ринку для його самовідтворення. Водночас, одним з факторів впливу на становлення та розвиток цивілізованого фондового ринку в Україні є формування інфраструктури з орієнтацією на обслуговування приватизаційних процесів, а не на розвиток самого ринку. Фахівець підкреслює, що серед орієнтирів державної політики слід зазначити: врахування тенденцій глобалізації світового ринку капіталів, створення міжнародних торговельних та розрахунково-клірингових систем для обслуговування міжнародних ринків капіталів; технологізацію ринків капіталів через зростаюче використання новітніх інформаційних та фінансових технологій; універсалізацію діяльності фінансових інститутів, що спроможні надавати своїм клієнтам повний спектр послуг, враховуючи послуги на ринках цінних паперів; інституціоналізацію або зростання ролі інституційних інвесторів у здійсненні фінансових інвестицій; дерегуляцію фінансових ринків як засіб протидії їхньому переміщенню в офшорні зони.

Зокрема, підкреслимо доцільність створення жорсткої регулятивної інфраструктури ринку та її правової бази; врегулювання питань чіткого розмежування видів інструментів фондового ринку, законодавчого закріплення класифікації цінних паперів на пайові, боргові та похідні; вжиття дійових заходів щодо легалізації тіньового капіталу, запобігання відпливу капіталів за кордон; реорганізація податкового законодавства щодо інвестицій; гармонізація українських та міжнародних стандартів; запобігання негативному впливу на ринок монетарного, валютного, фіскального та податкового державного регулювання; попередження надмірного розвитку державних цінних паперів, що використовуються на покриття непродуктивних витрат.

Державне регулювання має забезпечити відповідне законодавче забезпечення, правила випуску та обігу, реєстрації, захисту прав інвесторів, контроль системи ціноутворення, при цьому основною метою держави має стати досягнення компромісу між фіскальною функцією та загальноекономічною ефективністю [48].

Виділимо такі напрями регулювання фондового ринку:

забезпечення захисту прав інвесторів, прозорості, справедливості й ефективності фондового ринку; зниження ризиків учасників ринку в операціях з цінними паперами;

сприяння сумлінній конкуренції, збільшення ринкової капіталізації та економічне зростання держави;

створення атмосфери довіри як серед учасників фінансових ринків, так і серед потенційних інвесторів;

створення сприятливих умов і забезпечення однакових можливостей для учасників фондового ринку, що відповідають чітко визначеним критеріям допуску;

заохочення нових учасників до діяльності на фінансових ринків, оптимізація процедур входження на фінансових ринків;

сприяння процесам впровадження нових фінансових інструментів;

реалізація єдиного системного підходу до розвитку законодавства щодо фінансових ринків;

забезпечення вільного доступу до інформації.

У теорії та практиці розвинутих країн положення щодо важливості регулювання фінансового сектора і погроз, які несе його погане функціонування, знайшли розгорнуте висвітлення. Визначено, що державний сектор має тісні та складні взаємовідносини з фінансовим у більшості країн світу, одночасно відіграючи кілька ролей: регулятора фінансових інститутів; власника фінансових інститутів; учасника ринку; фідуціарного агента; у деяких країнах, особливо у тих, що пережили тривалі періоди адміністративного управління економікою - агента, що прямо втручається в операції на ринку. Світові фінансові кризи, негаразди, що спіткало багато країн у плані втрати довіри до фінансової системи загалом і фондового ринку, зокрема, активізували розробку теоретичної бази державного регулювання сектором. Видатними представниками економічної наукової думки окреслено низку принципів для ефективного процесу регулювання і пруденціального нагляду.

Перший, найбільш важливий принцип управління полягає в забезпеченні незалежності фінансових регуляторних органів, що має поєднуватися з відповідними вимогами їх звітності перед вищими державними органами управління. Регуляторні органи і особи повинні бути захищені від волюнтаристських рішень, звільнень та скасувань, а також від погроз, які пов'язані з ретельними виконанням ними своїх регуляторних функцій.

Другий принцип полягає у тому, що урядові агенції (фінансові або нефінансові) повинні мати прозорі цілі діяльності та виконувати операції, які б підтримувались адекватним рівнем звітування перед громадськістю.

Третій принцип полягає у тому, що мають бути укладені угоди для забезпечення цілісності та ефективного менеджменту всередині регуляторних органів. Наприклад, доцільно підтримувати та запроваджувати кодекси поведінки для управління штатом регуляторних органів, включаючи механізм юридичної перевірки рішень, що приймаються в агентстві. Підкреслюється також важливість випереджальних антикорупційних дій для запобігання “інфекції державного недогляду" за фінансовими інституціями та ринками.

Під час фінансових стагнацій та криз цілі корпоративного управління високого рівня можуть бути спотворені, тому вся система регулятивних інституцій та засобів у несприятливі часи має бути реформована шляхом застосування нових інституціональних структур із більш високим рівнем прозорості та звітності.

МВФ і Світовий банк розробляють спільну програму оцінки ступеню досягнення стандартів фінансового сектора як частину загальної оцінки стабільності та потреб розвитку в Програмі Оцінки Фінансового Сектора (ПОФС). З прийняттям ПОФС у 1999 р., близько 80 країн брали участь або погодилися брати участь у цій програмі, в тому числі, Україна. ПОФС зазвичай оцінює чинну практику в країні стосовно різноманітних прийнятих на міжнародному рівні стандартів в нагляді, прозорості, ринковій інфраструктурі (наприклад, Кодекс МВФ щодо досягнення виваженої прозорості при запровадженні монетарної та фінансової політики), а також міжнародних стандартів у нагляді за банками, фірмами, що займаються цінними паперами, страховими компаніями і платіжними системами. Ці стандарти прямо впливають на досягнення незалежності регуляторних органів від політичного впливу.

Базуючись на даних ПОФС, спеціалісти МВФ та Світового банку відзначили, що у багатьох країнах, зокрема в Україні, - найвищі бали мають органи нагляду за ринком цінних паперів і банківського нагляду у порівнянні з регуляторними органами інших секторів. Банківський нагляд має високі бали з огляду на те, що він здійснюється національним центральним банком, який є, як правило, добре інституціоналізованим, адекватно фінансованим і незалежним від більшості урядових структур. Регулювання страхування має найбільше складнощів, якщо розглядати його щодо прийнятих міжнародних стандартів [61].

Інший ключовий індикатор державного управління високого рівня - рівень прозорості регуляторних цілей та операцій, включаючи взаємовідносини з іншими агентствами. Практика ПОФС свідчить, що країни, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, значно відстають від розвинутих країн. З іншого боку, нагляд за банківським сектором і платіжними системами, який зазвичай здійснює центральний банк, оцінюється навіть в країнах, що розвиваються, досить високо. Отже, результативність регуляторних процедур тісно пов’язана з наявністю органу регулювання та контролю, який має спеціальні повноваження.

Наступним аспектом формування системи механізмів державного управління є визначення системи заходів, спрямованих на підвищення ефективності функціонування ринку цінних паперів. Виходячи з аналізу наукової бази дослідження щодо регулювання ринку цінних паперів, усі заходи можна поділити на дві групи: заходи прямого та непрямого втручання у його функціонування та діяльність його інституцій.

До заходів прямого впливу належать:

законотворча та нормотворча робота з питань формування і розвитку ринку цінних паперів;

ліцензування учасників ринку;

прямий контроль за обігом деяких видів цінних паперів;

реєстрація цінних паперів;

контроль за правами власності й їх зміною;

встановлення правил здійснення окремих видів угод.

Непряме регулювання на роботу ринку цінних паперів здійснюється через загальну та спеціальну систему механізмів фінансової політики. До першої належать:

ринкові (непрямі) механізми монетарної політики, зокрема операції на відкритому ринку;

гарантування урядом кредитів, позик, депозитів, у тому числі на евровалютному ринку;

введення в обіг різного виду державних облігацій, векселів та інших цінних паперів;

валютне регулювання та валютний контроль.

Системна дія цих заходів формує загальний мікроклімат роботи на фондовому ринку, впливає на склад портфелів цінних паперів, надає індикатори та оцінки, на які орієнтуються інвестори. Крім того, кожний з цих механізмів має свій характер дії на сам ринок і на роботу його учасників.

Механізми монетарної політики впливають на активність роботи з державними цінними паперами, визначають ступінь привабливості цього сектора грошового ринку, а також визначають ступінь віддання переваги учасниками операцій з цінними паперами надійним безризиковим інструментам.

Механізм гарантування позик, кредитів, депозитів може впливати на перерозподіл інвесторів між різними ринками, зокрема банківським та фондовим, а також на вихід емітентів на зовнішні ринки. Крім того, цей механізм при його вдалому застосуванні може підвищувати загальний рівень довіри до фінансового ринку.

Через введення певних інструментів, наприклад, ПДВ-облігацій, цінних паперів центрального банку, держава впливає на перетворення боргів у сек’юритизовану форму, підвищує чи знижує загальну ліквідність фінансового ринку, стимулює процеси інновацій.

Валютне регулювання та валютний контроль визначають ступінь привабливості роботи з інструментами фондового ринку, деномінованими у національній валюті, інші засади формування і розвитку ринку.

На наш погляд, значна увага має приділятися спеціальним заходам державного впливу. Дослідження довело, що серед цільових механізмів державного регулювання фондового ринку, виходячи із рівня сучасних вимог до роботи фондового ринку, найбільше значення мають такі:

формування і стимулювання застосування різних методів ціноутворення, контроль за рівнем цін на різні інструменти фондового ринку;

введення податків на доходи від цінних паперів і запровадження інших заходів податкової політики;

забезпечення застосування різноманітної палітри фондових індикаторів.

Отже, важливим є встановлення певних співвідношень між прямими та непрямими механізмами державного регулювання, узгодження заходів і механізмів, що належать до загальних та спеціальних, спрямованих безпосередньо на учасників ринку цінних паперів. У роботі розглядається кілька механізмів державного регулювання, які, на наш погляд, відіграють ключову роль у системі прямих та непрямих заходів і механізмів державного регулювання. Зважаючи на обмежений обсяг роботи, в роботі не аналізуються детально загальні заходи непрямого впливу (монетарні, валютні), бо вони були і є предметом спеціального дослідження в інших роботах. Трансформація відносин власності розглядається лише у тому обсязі, в якому вони співпадають з поставленими завданнями дослідження. Найбільший акцент зроблено на тих механізмах державного регулювання, що взаємозв’язані між собою і становлять систему інструментів і заходів, які найбільшою мірою впливають на функціонування ринку цінних паперів.

Важливим завданням державного регулювання є забезпечення виходу на фондовий ринок сумлінних учасників фінансових процесів. У цьому зв’язку підвищується роль ліцензування як регулятора цивілізованих відносин на ринку цінних паперів [27].

Система ліцензування може трактуватися не лише як форма допуску на ринок. Вона виступає також і формою регулювання торгів і певних видів господарської діяльності, тому за її допомогою можна стимулювати активність не тільки різних суб’єктів підприємництва з огляду на їх організаційну форму управління та види, а також з огляду на різні галузі та сфери діяльності. У цьому відношенні важливо здійснити регламентацію повноважень державних органів регулювання діяльності у сфері ліцензування; провести систематизацію та узгодженість законів та підзаконних актів; посилити державний контроль процедур розкриття інформації щодо учасників ринку.

Для формування сприятливих тенденцій роботи фондового ринку необхідною умовою є справедливе формування ціни. На наш погляд, зміст державного механізму ціноутворення полягає передусім в тому, що держава має контролювати початкову ціну та ціну закриття ринку для того, щоб уникнути його “перегріву”. Цей механізм досконало вивчено західними вченими. Водночас, з боку українських вчених і практиків цьому аспекту приділялось недостатньо уваги, а якщо й існували наукові розробки, то вони недостатньо враховувалися в практиці державного регулювання. Ціна на фондовому ринку слугує поштовхом для інвесторів вкладати кошти, стимулом для професіоналів ринку щодо активізації дій для отримання прибутку. Для державних органів вона має слугувати орієнтиром для так званих справедливих цін, а також цін блокування роботи певного ринку.

На фондовій біржі діє кілька правил, що сприяють формуванню справедливої ціни:

встановлення державою та саморегулюючими організаціями певних правил реєстрації на біржі, що передбачає, що інструменти цих компаній є надійними, в які можна без сумніву вкладати інвестиції;

встановлення правил ліцензування дилерів, що можуть брати участь у роботі біржі на предмет запобігання допуску шахраїв та несумлінних гравців;

запобігання діям щодо маніпулювання цін, суворе покарання тих, хто цьому сприяє.

Отже, питання ліцензування та ціноутворення тісним чином пов’язані один з одним, проте існують і особливості процесів ціноутворення, які поєднують дію ринкових сил і державного втручання.

Одне з питань, на вирішення якого впливають процеси ціноутворення на ринку цінних паперів, належить до площини управління злиттям та поглинанням компаній. У випадку недооцінки активів компанії і, відповідно, низької вартості її акцій, невеликої її прибутковості існує погроза поглинання її з боку національних або іноземних компаній. Причому, злиття та поглинання компанії здійснюється у "дешевий" спосіб: акції компанії, що поглинається, скуповуються за безцінь незалежно від того, чи поглинання є бажаним, добровільним, чи небажаним для компанії. Часто порушуються співвідношення ціни акцій до їх доходності. У системі державного регулювання важливо визначити засади використання цінових параметрів при управлінні злиттям та поглинанням компаній, встановити обмеження на порушення основних співвідношень, які розроблені світовою практикою.

Особливо важливим є оцінка наслідків процесів поглинання, коли цей процес здійснюється іноземною компанією. Нерідко цілепоглинання цієї акції виступає більш дешевий, без надмірних додаткових інвестицій, засіб проникнення на ринок країни. Як правило, з трьох відомих форм оплати угоди - обмін акцій у попередньо визначеній пропорції на акції новоствореної компанії; використання комбінації акцій та готівки; оплата акцій готівкою - вибирається перша або друга. Отже, не відбувається надходження інвестиційних ресурсів у їх найбільш бажаній для молодих економік форми - у вигляді потоків готівки.

Значною мірою процеси удосконалення системи ціноутворення на фондових ринках пов'язані з поліпшенням корпоративного управління. Міжнародною практикою відпрацьовано низку заходів щодо формування ефективної системи корпоративного управління і роботи фондового ринку. Цікавим є підхід Центру міжнародного приватного підприємництва. Одним із першорядних завдань уряду країни виконавчий директор Центру Дж. Салліван вбачає створення системи незалежних реєстраторів акцій. Іншим завданням він вважає визначення стандартів прозорості та підзвітності продажу основного майна разом із примусовими механізмами та процедурами, за допомогою яких інвестори можуть домагатися отримання компенсації за збитки. Крім того, фахівець наголошує на необхідності використання стандартів корпоративного управління; визначення функції внутрішнього аудиту та механізму включення до аудиторських комісій незалежних директорів; визначення процедур вирішення конфліктів інтересів та інсайдерських торгових операцій з цінними паперами. Запровадження цих відомих на корпоративному ринку розвинутих країн процедур управління забезпечить формування підґрунтя для нормалізації роботи фондового ринку країн з перехідною економікою [28].

Отже, ціноутворення на фондових ринках країн з перехідною економікою є недосконалим з огляду на непрозорість його роботи; численні макроекономічні та політичні кризи; нестабільність роботи окремих галузей; відсутність багатьох ринкових елементів, що сприяють оптимальному ціноутворенню, зокрема, достовірної оцінки ризиків; неефективний корпоративний менеджмент. Це спричиняє необхідність контролю за процесами ціноутворення з боку державних органів влади.

Іншим важливим аспектом підвищення рівня прозорості та інформаційної насиченості функціонування фондового ринку виступає необхідність державного регулювання системи індикаторів фондового ринку.

Індикатори фондового ринку дають інформацію про макроекономічну ситуацію в країні, активність суб’єктів підприємництва, інвестиційний потенціал, перерозподіл потоків капіталів, місце країні в системі глобалізованого фінансового середовища. Ця інформація може виступати підставою для прийняття адекватних рішень не тільки численними внутрішніми та зовнішніми інвесторами, професіоналами фінансового ринку, але й державними органами влади для контролю за потоками капіталів, прозорістю та ефективністю роботи суб’єктів та об’єктів фінансового ринку.

У системі фондових індикаторів можна виділити два основні їх види - індекси та середні, а також рейтинги. Ці характеристики мають різне значення для інвесторів і професіоналів ринку. Рейтинги - це більш чи менш стала характеристика компанії, професіонала або інструмента фінансового ринку, яка має кількісно-якісне вимірювання. Індекс може бути лише кількісним показником фінансового (фондового) ринку в певний момент часу.

Отже, визначимо, що собою являють індекси та середні фондового ринку. Індекси та середні, що розраховуються на акції фондового ринку - індикатори, що використовуються для вимірювання та оповіщення змін у вартості репрезентативних груп акцій та інших цінних паперів.

Основні напрями функціонального використання індексів і середніх полягають у тому, що вони:

надають інформацію про тенденції розвитку економіки;

показують структурні зміни, демонструють нерівномірність рівня розвитку окремих галузей;

екранізують поточну ситуацію на фондовому ринку, відображають коливання кон’юнктури та настрої інвесторів;

відображають ситуацію на окремому ринку;

дають відомості, що необхідні для формування портфеля цінних паперів;

виступають інструментом хеджування для укладання контрактів на ф’ючерси та опціони

У фінансовій практиці прийнято виділяти середню як просте арифметичне значення цін акцій та індекси як середню, що розраховується за будь-якою формулою (простої арифметичної середньої, зваженої середньої, середньої геометричної тощо), і співвідноситься до певного базового рівня. Прикладом середньої є AMEX MMI - індикатор американської біржі, який розраховується на підставі цін акцій 20 промислових “блакитних фішок". Цей індикатор (середня) поширена на Американський фондовій біржі, хоча в розрахунок входять компанії, що мають лістинг на Нью-Йоркській фондовій біржі. До індексів належать такі індикатори, як система індексів Dow Jones, Nikkei, Financial Times Securities (FTSE) і багато інших.

За ознакою охоплення компаній та підприємств фондового ринку всі індекси можна розподілити на дві групи:

інтегральні, що характеризують стан ринку загалом. Вони ще отримали назву індикаторів з широкою базою;

локальні або окремі (індикатори з вузькою базою), що доповнюють інтегральний показник характеристикою окремих елементів, секторів, галузей або параметрів ринку.

Інтегральні показники, в свою чергу, поділяються на інтернаціональні, національні, секторні та субсекторні. Інтернаціональні характеризують стан ринку акцій незалежно від національних кордонів.

Одним з інтернаціональних показників стану ринку акцій є індекс Доу-Джонса, який був запропонований фінансовими журналістами Ч. Доу і Е. Джонсом і застосовується з 1884 р. Він представляє собою просту середньоарифметичну щоденних котировок найбільш відомих компаній (“блакитних фішок”), які входять до списку індексу, що визначається на момент закриття біржі. До міжнародного індексу належить Dow Jones Industrial Average (DJIA), що обраховується за 30 ”блакитними фішками”, акції яких активно торгують на ринку. Робота цих компаній на 20% визначає ринкову капіталізацію Нью-Йоркської фондової біржі. На сучасний момент визначається кілька галузевих індексів, на основі яких розраховується Dow Jones Composite (сумарний або складовий індекс Доу-Джонса), який розраховується як індекс 65 акцій компаній. Про важливість розрахунку системи індексів Доу Джонса свідчить той факт, що була створена теорія (так звана теорія Доу), за якою визначення головного тренда, що склався на фондовому ринку, має підтверджуватися співпадінням із трендом двох індексів - Dow Jones Industrial Average (середнім промисловим) і Dow Jones Transportation Average (середнім транспортним). Отже, висновок щодо підйому чи падіння ринку може бути обґрунтованим лише тоді, якщо цей факт підтверджується аналогічним рухом цих двох індексів. У випадку, якщо аналогічний рух індексів не відбувається, слід очікувати, що ринок повернеться на попередні позиції [48].

DJIA виступає барометром економічної ситуації: якщо криві курсу акцій промислових, транспортних та комунальних компаній одночасно рухається доверху і перевищують відмітки, які були найгіршими в недавньому минулому, то акції варто купляти. Якщо криві спускаються нижче тих відміток, які були найнижчими за останній час, то акції варто продати. Зрозуміло, що це лише приблизний орієнтир для здійснення операцій купівлі-продажу цінних паперів.

Крім індексу Доу-Джонса, застосовуються інші інтернаціональні індекси великих фондових бірж світу. Серед них зазначимо MSCI (Margan Stanley Capital International), який є одним з провідних аналітичних індексів світового ринку акцій. Різновидності цього індексу застосовуються також для окремих географічних секторних ринків (Північної Америки, Європи, Далекого Сходу), а також у рамках національних ринків акцій. Серед інших міжнародних індексів слід назвати індекси Ніккей 225 (Nikkei 225, Японія), Комерцбанк (Commerzbank, Німеччина), САС 40 (Франція), Ганг Сенг (Hang Seng, Гонг Конг).

Розробка фінансових індексів має величезне значення для приваблення іноземних інвесторів, досягнення прозорості його роботи, що вимагається за всіма міжнародними стандартами. При цьому постає кілька проблематичних питань, що стосуються передусім країн із новоствореними фінансовими ринками. По-перше, в багатьох країнах відчувається брак сумлінних емітентів, які б виходили на фондовий ринок з достатньо високим потенціалом діяльності. По-друге, поняття ліквідності акцій, які входять невід’ємною умовою формування бази індексу, є в багатьох країнах обмеженою, бо фактично вторинний ринок цінних паперів майже не функціонує. У даний час критерієм для включення акцій будь-якої компанії у вибірку виступає показник ринкової капіталізації, навіть якщо 75% її акцій знаходяться в “закритому” володінні. Однак акції компаній з низькою часткою цінних паперів, що мають обіг на вільному ринку, важко купити, а неліквідність може серйозним чином уплинути на їхню ціну [34].

Розглянемо другий індикатор фондового ринку - рейтинг (кредитний рейтинг). Існує кілька визначень рейтингу. Зокрема, рейтинг визначають як “кількісно-якісну оцінку компанії, а також випущених нею цінних паперів”.

Кредитний рейтинг у словнику Баррона охарактеризовано як оцінку інвестування у цінні папери та пов’язаного з цим кредитного ризику, що запроваджується рейтинговими службами.

Отже, зважаючи на певні розходження у сприйнятті поняття “кредитний рейтинг", вважаємо за доцільне навести власне визначення рейтингу. Кредитний рейтинг - це узагальнена, відносно стала оцінка суб’єкту чи об’єкту фінансового ринку за певним набором показників, що характеризують рівень виконання ним фінансових зобов’язань перед інвесторами та іншими учасниками фінансового ринку, ступінь їх надійності.

Завданнями розробки рейтингів є:

надання об’єктивної оцінки діяльності емітентів, професіоналів ринку та інструментів, які вони застосовують;

сприяння прозорості роботи фінансового ринку, збільшення рівня інформативності усіх його учасників;

уникнення ситуації входження на ринок несумлінних учасників, запобігання фінансових криз і дефолтів;

сприяння входженню на ринок великої кількості інвесторів, у тому числі, нерезидентів.

Звернемося до досвіду країн світу, що запроваджували рейтингові індикатори на національних фондових ринках.

Окремої уваги потребує визначення рейтингу країни за рівнем ризику. Ці рейтинги впливають на позиції країни на світовому фондовому ринку, рівень інвестиційної активності нерезидентів на національних ринках, роль і місце окремих галузей та емітентів. Серед рейтингових агенцій, що розробляють рейтинги за політичними ризиками, зазначимо такі відомі фірми, як Frost & Sullivan, Business International and Data Resources Inc. та інші. Для оцінки політичного стану країни створено банк політичних даних (World Handbook of Political and Social Indicators).

За формою власності можна виділити урядові та приватні організації. Зазначимо, що національні рейтингові агентства формуються у країнах, де значного розмаху набули корпоративні цінні папери. Наприклад, на початку 1990-х рр. у Німеччині було створено одразу 10 агентств як відповідь на бум корпоративних облігацій на німецькому фінансовому ринку. Вважається, що національні агентства починають активніше розвиватися з приходом великої кількості іноземних інвесторів.

Отже, головними завданнями державного регулювання у сфері розвитку фондового ринку є запровадження системи інформаційної достатності, звітності та оцінювання основних його гравців, що досягається шляхом введення ліцензування, відкриття доступу на фондові ринки сумлінним його учасникам, введенню системи індикаторів, доступних широкому загалу.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка