Державне регулювання економіки



Сторінка3/5
Дата конвертації23.10.2017
Розмір2.1 Mb.
ТипПротокол
1   2   3   4   5
Тема 30. Політика економічного зростання. Економічна кон’юнктура

Основні економічні проблеми, які стоять перед суспільством. Попит чи пропозиція: вибір пріоритету. Джерела і фактори економіч-ного зростання. Капіталовкладення, вибір оптимального варіанта, науково-технічний прогрес і економічне зростання.

Поняття економічної кон’юнктури.

Кон’юнктурні бізнес-цикли: криза – депресія – пожвавлення – піднесення; або: сприятливі умови – економічний спад – застій – відродження – сприятливі умови. Бізнес-огляди. Кон’юнктура: попиту та пропозицій грошово-кредитної системи, фінансової системи, капітальних вкладень (інвестицій, ринку нерухомості, інфляційних процесів, конкурентоспроможності продукції, стану платіжного балансу, боргів держави та їх структури). Політика регулювання кон’юнктури. Економічний барометр.



Тема 31. Концепція економічного розвитку та сучасна економічна політика України

Наявність чіткої лінії державного регулювання при переході до ринкових відносин. Спроба синтезувати монетарні, кейнсіанські та інші підходи до регулювання економіки. Визначеність у питанні: по­пит чи пропозиція. Проблема вибору.

Концепція економічного розвитку України та її основні положення. Програмні документи.

Сучасний стан та застосування системи засобів державного регулювання економіки. Конфлікти цілей, суперечливість напрямків економічної політики та можливість компромісу.



ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

І. ОБ’ЄКТИВНА НЕОБХІДНІСТЬ І ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ



  1. Об’єктивна необхідність та функції державного регулювання економіки.

  2. Етапи становлення державного регулювання економіки.

  3. Об’єкти та суб’єкти державного регулювання економіки.

  4. Принципи державного регулювання економіки.

  5. Альтернативні концепції теорії макроекономічного регулювання економіки.

  6. Моделі державного регулювання економіки в зарубіжних країнах.

  7. Межі державного втручання в економіку і фактори, що їх обумовлюють.

  8. Сучасний стан державного регулювання економіки.

  9. Завдання державного регулювання економіки України на сучасному етапі.

Основні терміни та поняття

функціональні економічні системи (ФЕС) – динамічні саморегулюючі системи, діяльність яких спрямована на підтримування макроекономічної рівноваги національного ринку і створення оптимальних умов для обміну товарами, послугами, технікою, технологіями, формами капіталу, робочою силою тощо;

ФЕС об’єднують різноманітні елементи ринкової інфраструктури, інституційні заклади, у тому числі органи законодавчої і виконавчої влади, державні структури, асоціації товаровиробників, аналітичні та інформаційні центри, приватні комерційні структури та ін.;

державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, що здійснюються правомочними державними установами і суспільними організаціями в цілях стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються;

державна економічна політика цілеспрямований вплив на господарські процеси на макро- та мікрорівні, створення і вдосконалення рамочних умов економічного розвитку у відповідності до визначеного суспільного устрою;

державна економічна політика це більш конкретний прояв економічної діяльності, організація й упорядкування економічних процесів відповідно до раніше визначених цілей;

державна економічна політика сукупність заходів, спрямованих на те, щоб впорядкувати хід економічних процесів, здійснити на них вплив або безпосередньо визначити їх протікання;

головна причина виникнення державного регулювання економіки – збої у ринковому механізмі;

причини державного регулювання економіки:

  • прагнення ринкової системи до монополізму;

  • існування та необхідність врегулювання зовнішніх ефектів;

  • існування суспільного блага;

  • неефективність та болючість регулювання деяких ринків ринковим механізмом тощо;

економічні функції держави – конкретні напрями здійснення економічної діяльності (політики) держави;

механізм державного регулювання економіки – сукупність різноманітних важелів, інструментів, за допомогою яких держава веде економічну діяльність;

суб’єкти державного регулювання економіки – це носії, виразники та виконавці господарських інтересів, насамперед, соціальні групи, що відрізняються одна від одної за такими ознаками: майном, доходами, видами діяльності, професіями, галузевими та регіональними інтересами (наймані робочі, власники підприємств, фермери та земельні власники, управлінці та акціонери, інвестори, об’єднання, асоціації, профспілки, спілки підприємців і фермерів, політичні партії, органи місцевої влади, держава в особі відповідних органів державної влади);

об’єкти державного регулювання економіки – це сфери, галузі економіки, регіони, а також ситуації, явища та умови соціально-економічного життя країни, де виникли або можуть виникнути труднощі, проблеми, які не вирішуються автоматично, або їхнє вирішення потрібне для нормального функціонування економіки та підтримання соціальної стабільності (економічний (інвестиційний) цикл; секторна, галузева та регіональна структури господарства; умови нагромадження інвестиційного капіталу, зайнятість населення, грошовий обіг; платіжний баланс; ціни та умови конкуренції; підготовку та перепідготовку кадрів; довкілля; зовнішньоекономічні зв’язки);

головна мета державного регулювання економіки – оптимізація, корекція ринкового механізму; забезпечення економічної і соціальної стабільності та зміцнення економічної безпеки держави;

кінцева мета державного регулювання економіки – сприяння еволюційному економічному розвитку;

задача державного регулювання економіки – це компроміс між численними та різноманітними інтересами в цілях досягнення максимального добробуту в рамках існуючого ладу;

функції держави щодо регулювання економіки – це поле діяльності у відповідній сфері (захист прав власності, забезпечення вільного підприємництва. Стимулювання ділової активності, боротьба з монополістичними тенденціями, забезпечення законності та правопорядку в господарській сфері, регулюванні грошового обігу, зовнішньоекономічній діяльності. Забезпечення економічної безпеки країни);

принципи державного регулювання економіки:

  • пріоритету права над економікою;

  • постійного розширення органічно взаємопов’язаних форм державного регулювання;

  • поєднання національно-державного підходу та інтернаціонального досвіду державного регулювання в умовах ре-формування економіки;

  • ефективності;

  • справедливості;

  • стабільності;

  • системності державного впливу;

  • адекватності;

  • оптимального поєднання адміністративно-правових та економічних важелів;

  • поступовості та етапності;

  • забезпечення єдності стратегічного і поточного держав­ного регулювання та його оперативності;

  • дотримання вимоги матеріально-фінансової збалансованості;

  • нові принципи бюджетної політики та податкового регулювання;

  • дотримання основних принципів регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

альтернативні концепції теорії ДРЕ:

  • кейнсіанство – економічна течія, яка обґрунтовує необхідність державного стимулювання ефективного попиту;

  • монетаризм – неокласична економічна теорія, яка вважає грошову систему основною регулюючою силою, через яку держава може здійснювати непрямий вплив на економічну кон’юнктуру;

  • теорія раціональних очікувань виходить з того, що усі ринки є висококонкурентними, рівноважні ціни швидко пристосовуються до нових ситуацій, зарплата і ціни можуть як підвищуватися, так і знижуватися. Ринкові суб’єкти поводять себе раціонально, в очікуванні зрос-тання цін розширюється ринковий попит, стимулюючи нове зростання цін. Таким чином, ефективність стабілізаційної політики держави зводиться до нуля;

  • теорія “економіки пропозиції” пов’язує стагфляцію з державним втручанням в економіку, а саме зі зростанням податків, які негативно впливають на стимули до праці. Через це центральну роль вона відводить ринковим механізмам стабілізації;

показники економічної активності держави:

  • державна квота;

  • частка державного майна;

  • частка зайнятих в державному секторі економіки тощо; моделі:

  • соціалістична;

  • скандинавська;

  • латиноамериканська;

  • ліберальна.

Питання для самоперевірки

  1. Що спричинило розвиток державного регулювання? Яке місце державне регулювання займає в ринковій економіці?

  2. Коли потрібне державне регулювання ринкової економіки?

  3. Економічна політика та державне регулювання економіки: спільне та відмінне?

  4. В чому полягають основні принципи державного регулювання економіки?

  5. Чим обумовлена зміна економічної політики? Різноманітність мо­делей економіки (необхідно звернути увагу на ступінь втручання держави в економіку)?

  6. Як ви розумієте термін “ринкова інфраструктура” та яка роль держави відносно неї?



  1. Чи є різниця між термінами “економічна політика” та “державна економічна політика”? Чому в розвинутих країнах користуються здебільшого першим з них?

  2. Які основні функції державного регулювання економіки в ринковій системі? Якщо б вам довелося одним словом охарактеризувати головну функцію, то що б ви сказали?

  3. Чи є державне регулювання необхідним елементом ринкової системи?

  4. Які основні етапи становлення державного регулювання економіки? Їх характерні ознаки?

  5. Чи можна стверджувати, що протягом розвитку державного регулювання посилювався його вплив на економіку? Чому? Про що повинна йти мова, коли розглядається еволюція державного регулювання?

  6. Побудуйте схему об’єктів та суб’єктів державного регулювання економіки. Покажіть взаємозв’язки між ними.

  7. Побудуйте піраміду та багатокутник цілей. Що означає конфліктність цілей? Що є тлом для існування такого явища?

  8. Які цілі і чому конфліктують між собою? Чи є можливість знизити ступінь цієї суперечності? Яким чином?

  9. Які приклади нейтральних та взаємно підтримуючих цілей ви мо­гли б назвати?

  10. Чому система цілей має складну структуру?

  11. Від чого залежить черговість виконання цілей?

  12. Наведіть порівняльну характеристику альтернативних концепцій державного регулювання економіки.

  13. Якими показниками визначається рівень державного втручання в економіку? Яке його значення в різних країнах?

  14. Які моделі економічних систем з точки зору рівня державного впливу Ви могли б згадати? За якими критеріями вони поділяються?

  15. Чи є межі державного втручання в економіку? Чим це обумовлено? Чи є можливість уникнути негативних наслідків цього явища?

  16. Що в сучасному світі ускладнює або спрощує державне регулювання економіки? Наведіть приклади.

  17. Мотиви щодо необхідності переходу України до регульованого ринку?

  18. Чи є якась специфіка державного регулювання економіки в Україні на сучасному етапі її розвитку? Якщо “так”, то в чому вона по-лягає? Відповідь обґрунтуйте.

Список рекомендованої літератури

  1. Албегова И.М., Немцов Р.Г., Холопов А.В. Государственная економическая политика: опыт перехода к рынку. – М.: Дело и Сервис, 1998.

  2. Бункина М.К. Национальная экономика. – М.: Дело, 1997.

  3. Бункина М.К., Семенов В.А. Макроэкономика (основы экономической поли­тики). – АО ДИС, 1996.

  4. Гурне Б. Державне управління. – К.: Основи, 1993.

  5. Державне регулювання економіки / Михасюк І., Мельник А., Крупка М. та ін. – К.: Атака, Ельга-Н, 2000.

  6. Зрушення до ринкової економіки. Реформи в Україні: погляд зсередини. / За ред. Лутца Гоффмана і Акселя Зіденберга. – К.: Фенікс, 1997.

  7. Лившиц А.Я. Введение в рыночну. экономику. – М.: Станкит, 1992. – Т. 1-2.

  8. Соколинский В.М. Государство и экономика. – М.: Финансы и статистика, 1997.

  9. Стігліц Джон Е. Економика державного сектора. – К.: Основи, 1998.

  10. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. – К.: МАУП, 2000.

  11. Стратегія розвитку України: виклики часу та вибір: Наукова доповідь. – К., 1994. Препринт, вип. 22.

  12. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической политики. – М.: БЕК, 1997.

  13. Шніцер М. Порівняння економічних систем: Пер. з англ. – К.: Основи, 1997.

  14. Эклунд К. Эффективная экономика – шведская модель. – М.: Экономика, 1991.

  15. Волинський Г. Державне регулювання ринкової економіки // Економіка Укра-їни. – 1996. – № 11. – С. 69-76.

  16. Головатий Н., Матийчик Я. Новая эволюционная роль института государства // Персонал. – 1999. – № 5. – С. 6-12.

  17. Эхануров Ю. Економіка вимагає нових правил гри // Урядовий кур’єр. –2001. – № 68. – С. 4.

  18. Клименко И. Азы авторитарного управления // Комп&ньон. – 2001. -№ 1-2. – С. 9-11.

  19. Конференция “Роль государства в становлении и регулировании рыночной экономики” // Российский экономический журнал. – 1997. -.№ 4.

  20. Ятченко В. Національна ментальність і модель історичного розвитку // Сучас-ність. – 1995. – № 2.

ІІ. ОРГАНИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ

  1. Органи державного регулювання економіки.

  2. Функції органів державного регулювання економіки.

  3. Органи виконавчої влади. Їх структура.

  4. Основні напрямки вдосконалення системи органів ДРЕ. Адмініст-ративна реформа.

Основні терміни та поняття

державне регулювання економіки в Україні забезпечують органи законодавчої та виконавчої влади, що належать до загальної організаційної структури управління державою;

відповідно до Конституції України вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

склад Кабінету Міністрів України: Прем’єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем’єр-міністри, міністри;

кабінет Міністрів України:

  1. забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України;

  2. вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

  3. забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

  4. розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;

  5. забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об’єктами державної власності відповідно до закону;

  6. розробляє проект закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Ра-ді України звіт про його виконання;

  7. здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;

  8. організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

  9. спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;

10) виконує інші функції, визначені Конституцією та зако­
нами України, актами Президента України;

система центральних органів виконавчої влади України: міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, урядові організації;

міністерство є головним (провідним) органом в системі центральних органів виконавчої влади у забезпеченні реалізації державної політики у визначеній сфері діяльності. Керівництво міністерством здійснює міністр. Міністр як член Кабінету Міністрів України особисто відповідає за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначеній сфері державного управління. Він здійснює управління в цій сфері, спрямовує і координує діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до його відання;

державний комітет (державна служба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовує і координує Прем’єр-міністр України або один із віце-прем’єр-міністрів чи міністрів. Державний комітет (державна служба) вносить пропозиції щодо формування державної політики відповідним членам Кабінету Міністрів України та забезпечує її реалізацію у визначеній сфері діяльності, здійснює управління в цій сфері, а також міжгалузеву координацію та функціональне регулювання з питань, віднесених до його відання;

центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом має визначені Конституцією та законодавством України особливі завдання та повноваження, щодо нього може встановлюватись спеціальний порядок утворення, реорганізації, ліквідації, підконтрольності, підзвітності, а також призначення і звільнення керівників та вирішення інших питань. Центральні органи виконавчої влади діють на підставі положень, які затверджує Президент України. Структуру центрального органу виконавчої влади затверджує керівник відповідного центрального органу виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізовуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством;

для забезпечення реалізації державної політики в особливо важливих сферах діяльності та державного управління ними у складі окремих центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом у межах коштів, передбачених на їх утримання, можуть бути утворені відповідні департаменти (служби). Утворення департаменту (служби), призначення на посаду і звільнення з посади його керівника та затвердження положення про департамент (службу) здійснює Президент України;



Кабінет Міністрів України в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, може утворювати урядові органи державного управління (департаменти, служби, інспекції). Урядовий орган державного управління (урядовий орган) діє у складі міністерств, іншого центрального органу виконавчої влада (далі – центральний орган виконавчої влади) і підпорядковується йому;

урядовий орган:

  • у межах своєї компетенції бере участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади;

  • здійснює в установленому порядку управління окремими підгалузями або сферами діяльності, зокрема, в межах, визначених центральним органом виконавчої влади, управління майном підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади;

  • виконує відповідно до законодавства контрольно-наглядові функції у відповідній підгалузі або сфері діяльності;

  • здійснює регулятивні та дозвільно-реєстраційні функції щодо фізичних та юридичних осіб;

  • узагальнює практику застосування законодавства, розробляє пропозиції щодо його вдосконалення і вносить їх на розгляд керівника центрального органу виконавчої влади;

  • здійснює інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Урядовий орган може видавати накази організаційно-розпорядчого характеру. Урядовий орган для реалізації покладених на нього завдань може за погодженням з керівником централь­ного органу виконавчої влади утворювати територіальні органи у межах граничної чисельності працівників урядового органу. Існують два види місцевих органів влади. Це місцеві органи державної виконавчої влади і органи місцевого само-врядування. Їх функції різні. Виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Органи місцевого самоврядування в Україні представляють сільські, селищні, районні, міські, районні у містах і обласні ради. Вони наділяються власною компетенцією, в межах якої діють самостійно. Голови сільських, селищних, районних, міських, районних у містах і обласних Рад та очолювані ними виконавчі комітети у по­рядку і в межах, визначених законом, здійснюють делеговані їм повноваження державної виконавчої влади. З питань здійснення делегованих їм повноважень державної виконавчої влади вони підпорядковані Кабінету Міністрів України, а також голові і виконавчому комітету Ради вищого рівня. Економічні функції місцевих органів державної влади дуже широкі. Вони розв’язують проблеми соціального обслуговування населення, охорони природного навколишнього середовища, продовольчого забезпечення, економічного планування, регулювання земельних відносин, розвитку інфраструктури ринку та ін. Місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують реалізацію на відповідних територіях політики центрального уряду, їх економічні функції є складовою частиною економічних функцій державної виконавчої влади взагалі.

Центральний уряд делегує, передає частину своїх повноважень в економічній сфері місцевим органам державної влади. Цей процес має назву деконцентрації повноважень. На місцеві органи державної виконавчої влади, як правило, покладаються функції управління майном підприємств, що входять до державного сектора, нагляду за дотриманням законодавства, забезпечення екологічної та економічної безпеки, державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності та ін.

Місцеве самоврядування як форма управління територіями на заса­дах самоорганізації громадян також виконує властиві для нього економічні функції. Серед завдань, які покладаються законом на ці органи, є розробка, затвердження і виконання місцевих бюджетів, прийняття планів розвитку відповідних територій, встановлення місцевих податків і зборів, управління об’єктами комунальної (муніципальної) власності, надання жителям міст і селищ різноманітних послуг.

Держава і місцеве самоврядування розмежовують свою компетенцію у сфері економічного регулювання на основі чинного законодавства. В Україні інститут місцевого самоврядування знаходиться на стадії формування. Економічні функції його в основному пов’язані з життєзабезпеченням міст і сіл, створенням умов для повсякденного життя людей, адже всі, хто проживає на території того чи іншого населеного пункту, є громадянами країни. Нині приділяється велика увага розвитку місцевого самоврядування. Органи місцевого самоврядування протягом 1991-2000 рр. зазнали декілька етапів реформ, починаючи з 1991 року, коли місцеві ради народних депутатів почали відходити від державної системи влади і через децентралізацію поступово трансформувались у систему місцевого самоврядування.

Питання для самоперевірки

  1. Які державні органи беруть участь у регулюванні економіки? В Україні?

  2. Які функції виконують суб’єкти державного впливу на економіку? В чому полягає зміст та принципова різниця між ними?

  3. Які елементи системи органів виконавчої влади України ви знає-те? Побудуйте структуру органів виконавчої влади України.

  4. Які напрямки діяльності очолюють віце-прем’єр-міністри? Ким і чим це визначається?

  5. Яким чином місцеві органи самоврядування беруть участь у регу-люванні економіки?

  6. В чому полягають основні відмінності системи виконавчої влади різних країн? В порівнянні з Україною?

  7. Яка ціль та основні задачі адміністративної реформи в Україні? Як можна оцінити її результати, за якими критеріями?

Список рекомендованої літератури

  1. Конституція України від 28.06.96 р.

  2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” (станом на 20 лютого 1999 р.): Офіційне видання. – К., 1999.

  3. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” // Голос України. – 12 травня 1999 р.

  4. Указ Президента України “Про зміни в системі центральних органів виконавчої влади” від 13.03.99 р.

  5. Указ Президента України “Про систему центральних органів виконавчої влади” від 15.12.99 р.

  6. Державне регулювання економіки / Михасюк І., Мельник А., Крупка М. та ін. – К.: Атака, Ельга-Н, 2000.

  7. Державне управління та адміністративне право в сучасній Україні: актуальні проблеми реформування / За заг. ред. І.Б. Авер’янова – К.: Видавництво УАДУ, 1999.

  8. Державне управління: теорія і практика. Навч. посіб. / І.Б. Авер’янов – К.: Юрінком Інтер, 1998.

  9. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЄС. – К.: Основи, 1996.

  10. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. – К.: МАУП, 2000.

  11. Климко Г.Н. Основи економічної теорії. – К.: Вища школа, 1999.

  1. Ходов Л.Г. Основи государственной экономической политики. – М.: БЕК, 1997.

  2. Адміністративна реформа в цифрах, фактах і пропозиціях Рахункової палати України // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 49-54.

  3. Вороніна Л. Погляд науковця на адміністративну реформу в Україні // Еконо-мічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 43-44.

  4. Жеребецький Є. Адміністративна реформа в Україні нарешті почалася // Еко-номічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 16-19.

  5. Клименко И. Азы авторитарного управления // Комп&ньон. – 2001. – № 1-2. – С. 9-11.

  6. Коваленко В. Громадянське суспільство та адміністративна реформа в Україні // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 26-32.

  7. Коліушко І. То ж чи почалася адміністративна реформа в Україні? // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 3-6.

  8. Руда О. Зміни в системі державного управління в Україні: основні досягнення та недоліки і перспективи подальшого реформування // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 20-25.

  9. Петренко П. Поглиблення управлінської кризи чи вихід із глухого кута? // Економічні реформи сьогодні. – 2000. – № 29. – С. 38-42.

ІІІ. СИСТЕМА ЗАХОДІВ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ

ЕКОНОМІКИ

  1. Класифікація методів ДРЕ.

  2. Адміністративні методи:

· правові методи;

· адміністративні методи.

3. Економічні методи.

· фінансова (бюджетна) політика;

· грошово-кредитна політика;

· валютна політика;

· макроекономічне прогнозування;

· макроекономічне програмування;

· макроекономічне планування;

4. Інституційні методи.



Основні терміни та поняття

методи державного регулювання економіки – способи впливу держа-ви через законодавчі і виконавчі органи на сфери підприєм-ництва, інфраструктуру ринку, некомерційний сектор еко-номіки з метою створення або забезпечення умов їхньої дія-льності відповідно до національної економічної політики;

за формами впливу на суб’єкти ринку методи поділяються на дві гру-пи: прямого та непрямого (опосередкованого) впливу;

прямі методи ДРЕ не передбачають створення додаткового матеріа-льного стимулу, не загрожують фінансовими збитками і спи-раються на силу державної влади;

прямі методи ДРЕ передбачають таке регулювання з боку держави, при якому суб’єкти економіки вимушені приходити до рі-шень, заснованих не на самостійному економічному виборі, а на розпорядженнях держави;

непрямі методи ДРЕ ґрунтуються переважно на товарно-грошових важелях, визначають правила гри в ринковому господарстві та впливають на економічні інтереси суб’єктів господарської діяльності;

методи непрямого (опосередкованого) державного регулювання еко-номічних процесів створюють передумови до того, щоб при самостійному виборі економічного рішення суб’єкти праг-нули до тих варіантів, які відповідають цілям економічної політики. Вони не прямо регламентують поведінку суб’єктів ринку, а через створення певного середовища для його дія-льності, яке мотивує ту або іншу його поведінку;

за організаційно-інституційною ознакою або залежно від засобів впливу на ринок розрізняють адміністративні, економічні та інституційні методи регулювання;

адміністративні методи (у широкому сенсі) – охоплюють ті регу-люючі дії, які пов’язані з забезпеченням правової інфрастру-ктури. Задача цих заходів – створення найбільш розумних для приватного сектора правових, “рамочних” умов. Їх фун-кція – забезпечення стабільної юридичної обстановки для ділового життя, захист конкуруючого середовища, збереження прав власності і можливостей прийняття економічних рішень;

правові методи регулювання розвитку економіки передбачають при-йняття законів і законодавчих актів ВРУ, видання Указів Президента, а також вироблення механізму їх реалізації і контролю;

адміністративні методи регулювання ринку виражають по суті пряме управління з боку держави. Це дії адміністрації держави або регіону, спрямовані на збалансованість інтересів суб’єктів господарювання за допомогою нормативних актів, вказівок, розпоряджень. Суть адміністративних методів значною мі-рою залежить від обраного засобу управління суб’єктами

ринкової діяльності. Адміністративні методи базуються на стилі державної влади.



засоби заборони

засоби дозволу

засоби примусу

система адміністративних заходів – ліцензії, квотування, система санкцій, система норм і стандартів;

державне замовлення – це засіб прямого державного регулювання го-сподарських зв’язків між державою-замовником і підприєм-ством-виконавцем, спосіб реалізації суспільних і державних потреб, концентрації та ефективного витрачання державних ресурсів, форма співробітництва держави і підприємств під час вирішення стратегічних завдань особливої важливості. Державне замовлення полягає у формуванні на контрактній (договірній) основі складу та обсягів продукції, необхідної для державних потреб; розміщенні державних контрактів на її поставку (закупівлю) серед підприємств, організацій та інших суб’єктів господарської діяльності країни всіх форм власності;

державний контракт це договір, укладений державним замовником від імені держави з виконавцем державного замовлення, в якому визначені економічні й правові зобов’язання сторін і обумовлені взаємовідносини замовника і виконавця;

контрактна система спрямована на посилення державної підтримки пріоритетів, які забезпечують структурну перебудову, еко-номічну стабільність;

економічні методи регулювання – це система прийомів і способів пря­мого впливу та його напряму на суспільно-господарський розвиток з дотриманням вимог економічних законів за певних товарно-грошових відносин і з використанням інших економічних важелів задля створення умов, що забезпечують досягнення високих економічних результатів;

фінансова політика – процес функціонування фінансової системи для виконання визначених цілей на рівні держави;

державний бюджет – це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття;

залежно від адміністративно-територіального устрою управління конкретної країни (двоступеневого – центральні та місцеві органи або триступеневого – центральна влада, уряди респу-блік, областей, земель, провінцій, штатів тощо, а також міс-

цеві органи – муніципалітети, територіальні громади, кому-ни тощо) бюджети поділяються на центральні, регіональні та місцеві. Між ними існують досить складні відносини що-до розподілу доходів за видами надходжень і часткою в них окремих бюджетів, а також через перерозподільні функції центрального бюджету;



консолідований (сукупний) державний бюджет – охоплює бюджети всіх адміністративних одиниць країни;

центральний бюджет обговорюється і приймається парламентом країни, місцеві бюджети – парламентами відповідних адміні-стративно-територіальних одиниць. Після завершення фінан-сового року уповноважені представники фінансових органів подають до законодавчих зборів звіти про виконання бюдже­ту, тобто мобілізацію доходів і здійснення видатків, відповід-но до прийнятого у звітному році закону про бюджет. Звіти органів виконавчої влади обговорюються депутатами, за ре­зультатами виконання бюджету оцінюється їх робота;

державний бюджет завжди був компромісний і відбивав співвідно-шення сил основних носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні;

державні асигнування – це певні суми коштів, виділених із централі-зованих і децентралізованих джерел, фінансових ресурсів для покриття видатків на певні цілі;

субвенція – кошти, що виділяються з державного бюджету місцевим бюджетам;

трансфертні платежі – будь-які прямі виплати з державного бю­джету населенню або підприємствам, що здійснюються у ви-гляді субсидій, пенсій та допомоги на соціальні потреби, оплати відсотків за державний борг;

субсидія – фінансова допомога (пряма чи непряма), що надається на-селенню або госпрозрахунковим підприємствам і організа-ціям. До прямих субсидій належать дотації, державні інвес-тиції, підтримка нових форм власності, до непрямих – піль-гове оподаткування, політика прискореної амортизації та пільгове кредитування;

державні дотації – кошти, що спрямовуються на відшкодування різ-ниці в цінах, спричиненої державною політикою регулю-вання цін;

політика державних доходів – політика формування фінансових ре-сурсів держави;

податкова політика – політика держави у сфері оподаткування, яка передбачає маніпулювання податками для досягнення ви-значених цілей – підвищення обсягів виробництва і зайнято-сті або зниження рівня інфляції. Вона спрямована на регу-лювання і запобігання небажаним змінам державних доходів та податків;

автоматичні стабілізатори” – являють собою антициклічну внут-рішню пристосованість Державного бюджету, яка проявля-ється автоматично, без будь-яких заходів і витікає з природи визначених доходів або витрат;

ефект запізнення” виражається у тому, що потребується визначений час, щоб втручання фінансової політики змогло викликати очікувані зміни в економіці;

податкова еластичність – процентна зміна податкових надходжень внаслідок однопроцентної зміни національного доходу;

грошово-кредитна політика являє собою сукупність дій, за допомо-гою яких здійснюється вплив на стан кредиту і грошовий обіг з метою регулювання господарської кон’юнктури;

державне регулювання економіки, орієнтоване, в першу чергу, на ви-користання грошово-кредитних інструментів, має назву монетарне;

державне регулювання економіки за допомогою кредитно-грошових інструментів являє собою вплив на кількість і ціну позич-кового капіталу, щоб відповідно до цілей державного регу-лювання економіки впливати на кількість і ціну кредитів у народному господарстві;

кредитно-грошові методи державного регулювання економіки – су-купність заходів НБУ у сфері грошового обігу і кредиту стосовно впливу на макроекономічний процес;

суть державного регулювання економіки за допомогою кредитно-грошових інструментів – це кількісна зміна пропозиції віль-них грошей і зміна “ціни” кредиту, тобто формування про-позиції кредитних засобів;

провідниками (суб’єктами) монетарної політики є ЦБ країни і ділові банки;



об’єктами є пропозиція та попит на грошовому ринку;

інструменти регулювання грошової маси в обороті:

  • емісія грошей;

  • операції на відкритому ринку (тобто на вторинному ринку казначейських цінних паперів);

  • політика дисконтної ставки, тобто регулювання відсотка по позиках комерційних банків у ЦБ;

  • зміна нормативу обов’язкових резервів;

  • обмеження динаміки кредитування комерційних банків;

  • обмеження кредитування комерційних банків ЦБ;

  • добровільні угоди;

- інші адміністративні методи;
валютне регулювання – діяльність держави й уповноважених їм орга-
нів, направлення на регламентацію міжнародних розрахун-
ків і порядку здійснення операцій з валютними цінностями;

валютна політика поточна – полягає в організації щоденного опера­тивного регулювання поточної валютної кон’юнктури. Зада­чею поточної валютної політики є забезпечення нормально­го функціонування валютної системи, підтримка рівноваги платіжних балансів;

валютна політика перспективна – полягає в здійсненні довгостроко-вих структурних змін у міжнародному валютному механізмі, що реалізується через участь держави в міжнародних угодах. Важлива роль у формуванні цієї політики належить міжна-родним валютно-фінансовим організаціям (МВФ, ЄБРР, Всесвітньому банку);

прогноз – обґрунтоване міркування про можливий стан об’єкта у май-бутньому. Прогноз – це пошук реалістичного й економічно виправданого рішення. Задача прогнозу – дати об’єктивне, достовірне уявлення про те, що відбудеться в економіці за тих чи інших обставин;

прогнозування виявляє процеси, які слід ураховувати в майбутньому періоді, і дозволяє обґрунтувати заходи щодо активного впливу на них. Об’єктом прогнозування є економічні, соціа-льні, науково-технічні та інші явища й процеси в економіці країни, її галузях і комплексах. Предметом економічного прогнозування є якісні та кількісні зміни, які відбуваються в економіці під впливом сукупних або окремих факторів у межах періоду, що прогнозується. Предметом економічного прогнозування є передбачення економічного стану функціо-нуючих об’єктів у майбутньому. Складання прогнозів, як правило, передує процесові розробки планів і служить для нього вихідною базою;

прогнозування – це наукове, обгрунтоване системою встановлених причинно-наслідкових зв’язків і закономірностей виявлення

стану та вірогідних шляхів розвитку явищ і процесів. Про-гнозування передбачає оцінку показників, які характеризу-ють ці явища в майбутньому;



прогнозування має два конкретні аспекти: провіщати та передбачати. Залежно від того, який треба отримати результат або що не-обхідно спрогнозувати, перевага надається то одному, то іншому аспекту;

планування – це проектування бажаного майбутнього та розробка ефективних шляхів його досягнення з урахуванням сього-денних умов і можливостей;

економічне програмування – це розробка документів, у яких передба-чається здійснення окремо взятої частини плану. За своїм змістом програми бувають науково-технічні, соціальні, жит-лові, за рівнем управління – програми дій уряду, національ-ні, міжрегіональні, регіональні, цільові, комплексні. Еконо-мічне програмування не слід плутати з програмуванням для розв’язання задач на електронних обчислювальних машинах (ЕОМ);

макроекономічне планування як механізм державного регулювання – це цілеспрямована діяльність щодо забезпечення динамічно-го розвитку суспільства, визначення основних параметрів економіки в майбутньому періоді й досягнення їх з най-меншими витратами суспільної праці. Макроекономічне планування передбачає розробку й обгрунтування планових показників, які характеризують розвиток економіки, визна-чають взаємовідносини підприємницьких структур з держа­вою, використовуючи важелі економічного впливу (податки, ліміти, квоти, державні замовлення та ін.).

Питання для самоперевірки

  1. Яка об’єктивна основа поділу методів державного регулювання на прямі та непрямі (опосередковані)? У зв’язку з чим держава засто-совує, як правило, обидва варіанти?

  2. Поясніть логіку поділу державних заходів на адміністративні, еко-номічні та інституційні.

  3. За якими класифікаторами розподіляються методи ДРЕ?

  4. Що визначають закони, підзаконні і нормативні акти?

  5. Які функції законів, законодавчих і нормативних актів (указів, розпоряджень тощо)?

  6. Які закони діють в Україні стосовно регулювання економічних процесів?

  1. Назвіть основні показники, що характеризують бюджет.

  2. Скільки функцій у податків? Які?

  3. Чому система субсидій знаходиться у протиріччі з ринковим ме-ханізмом?

  4. Чи є податкова система України раціональною? Чому? Систему якої країни можна вважати раціональною? Відповідь обргрун-туйте.

  5. Які податки складають основу бюджетних надходжень у розвину-тих країнах? Чому? А в Україні?

  6. Які тенденції в розвитку окремих видів державних видатків? Чим викликана неоднаковість темпів їх розвитку?

  7. В чому полягає еластичність державних витрат? Державних доходів?

  8. Які податки мають найбільші антициклічні якості? Чому?

  9. Наведіть приклади трансфертних або трансформаційних витрат держави? Чи маєте ви до них якесь відношення?

  10. Що входить в поняття “політика державних витрат”?

  11. Які класифікації державних витрат вам відомі?

  12. На який інструментарій переважно орієнтується економічна полі-тика кейнсіанської спрямованості? Неоліберали? Які ваші доводи при відповіді на ці запитання?

  13. Які фактори визначають ступінь розвитку регулюючої ролі НБУ?

  14. Які методи НБУ є більшою мірою ринково орієнтованими, а які – ні?

  15. Які переваги і недоліки методів грошово-кредитної політики?

  16. Охарактеризуйте форми валютного регулювання.

  17. Який вплив здійснює на економічний розвиток стан платіжного балансу? Яким чином держава може його регулювати?

  18. Дайте порівняльну характеристику моделей економіки, які в своїй основі мали різний стан платіжного балансу.

  19. Які наслідки політики стабілізації на основі обмінного курсу ви могли б назвати?

  20. В чому полягає відмінність прогнозування, програмування та пла-нування на макрорівні?

  21. Який перший етап прогнозування? Яку назву має другий етап і в чому полягає його суть? А третій?

  22. Які методи прогнозування ви знаєте?

  23. Які моделі прогнозування ви знаєте?

  24. Яка різниця між різними видами макроекономічних планів? Оха­рактеризуйте кожен з них.

31. Що таке “інститут”? В якому стані знаходиться інституційна полі-тика в Україні?

Список рекомендованої літератури

  1. Албегова И.М., Емцов Р.Г., Холопов А.В. Государственная экономическая по­литика: опыт перехода к рынку. – М.: Дело и Сервис, 1998.

  2. Бункина М.К. Национальная экономика. – М.: Дело, 1997.

  3. Бункина М.К., Семенов В.А. Макроэкономика (основы экономической поли­тики). – АО ДИС, 1996.

  4. Басовский Л.Е. Прогнозирование и планирование в условиях рынка.

  5. Василик О.Д. Державні фінанси України. – К.: Вища школа, 1997.

  6. Дэниелс Джон Д., Радеба Ли Х. Международный бизнес. – М.: Дело ЛТД, 1994.

  7. Державне регулювання економіки / Михасюк І., Мельник А., Крупка М. та ін. – К.: Атака, Ельга-Н, 2000.

  8. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Дяконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. – К.: Наукова думка, 1997.

  9. Костіна Н.І., Алексєєв А.А., Василик О.Д. Фінансове прогнозування: методи та моделі. – К.: Знання, 1997.

  10. Мишкін Фредерік. Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків. – К.: Основи, 1998.

  11. Національний банк і грошово-кредитна політика / За ред. д.е.н., проф. А.М. Мороза. – К., 1999.

  12. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія). – К., 1999.

  13. Осипчук Л.Л. Организация исполнения государственного бюджета (экономи­ко-правовой аспект). – К.: МАУП, 1999.

  14. Панасюк Б., Науменко В. Впровадження методів прогнозування. – К.: Глобус, 1995.

  15. Пашута М.Т., Каліна А.В. Прогнозування та макроекономічне планування. – К.: МАУП, 1998.

  16. Розпутенко І. Бюджетний процес. – К.: УАДУ, 1997.

  17. Соколинский В.М. Государство и экономика. – М.: Финансы и статистика, 1997.

  18. Стельмах В.С., Єпіфанов А.О., Гребеник Н.І., Міщенко В.І. Грошово-кредитна політика в Україні. – К.: Знання, 2000.

  19. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки. – К.: МАУП, 2000.

  20. Стігліц Джон Е. Економіка державного сектора. – К.: Основи, 1998.

  21. Ходов Л.Г. Основы государственной экономической политики. – М.: БЕК, 1997.

  22. Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України: Навч. посіб. – К.: НІОС, 2000.

  23. Ющенко В.А., Міщенко В.І. Валютне регулювання. – К.:Знання, 1999.

  24. Арсенюк А. Отложенная реакция // Комп&ньон. – 2001. – № 18. – С. 37-38.

  25. Бурлай Т. Короткострокові моделі прогнозного розрахунку реального ВВП // Економіка України. – 1999. – № 12. – С. 35-38.

  26. Бюджет-2000: чи досягнуто балансу? // Урядовий кур’єр. – № 58. – С. 7.

  1. Вавилик О.Д. Удосконалення податкової системи України // Фінанси України. – 1997. № 2. – С. 28-49.

  2. Васильченко З.М. Доходи бюджету в системі управління економікою // Фінан-си України. – 1998. – № 6. – С. 25-34.

  3. Васюренко О. Регулирование валютных отношений. – 1997. – № 4. – С. 65-69.

  4. Величко О. Методи регулювання платіжного балансу України // Економіка України. – 1997. – № 2. – С. 28-49.

  5. Величко О. Бюджетне фінансування соціальної інфраструктури: проблеми та перспективи // Економіка України. – 1998. – № 2. – С. № 39-44.

  6. Горбулін В., Михалевич М., Сергієнко І. Про деякі проблеми і результати фі-нансового бюджетного прогнозування в умовах перехідної економіки. // Еко-номіка України. – 1997. – № 2. – С. 31-39.

  7. Городецкий Д. Концепция бюджетной сбалансированности // Экономист. – 2000. – № 4. –С. 14-27.

  8. Дем¢яненко В., Скрипченко М. Модель прогнозування і регулювання рівня життя в Україні // Економіка України. – 1997. – № 7. – С. 30-36.

  9. Дорош Н.І. Державний фінансовий контроль: зарубіжний досвід і шляхи вдос-коналення // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 47-63.

  10. Дудкин В. Американский и западноевропейский подходы к индикативному планированию: возможен ли синтез на российской почве? // Российский эко­номический журнал. – 1997. – № 10.

  11. Дудкин В. Индикативное планирования о сущности и методологическом инст­рументарии // Российский экономический журнал. – 1997. – № 4.

  12. Евграшин А. Из практики французского индикативного планирования // Рос­сийский экономический журнал. – 1997. – № 2. – С. 84-87.

  13. Земляков Д. Макропрограммирование в рыночной экономике. // Российский экономический журнал. – 1996. -№ 11-12.

  14. Кваснюк Б. Макроекономічні фактори грошово-кредитного регулювання// Економіка України. – 1997. – № 2. – С. 20-30.

  15. Користін О.Є. Податкове стимулювання розвитку малого бизнесу // Фінанси України. – 1997. – № 12. – С. 92-98.

  16. Крисоватий А.І. Державна податкова політика и система податків // Фінанси України. – 1998. – № 1. – С. 64-68.

  17. Ластовченко І.В. Фінансові показники як основа механізму регулювання еко-номіки // Фінанси України. – 1998. – № 3. – С. 73-79.

  18. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика та особливості її реалізації в Україні // Фінанси України. – 2000. – № 1. – С. 20-24.

  19. Мозенко О.В. Зміст і роль податкової політики у державному регулюванні //Фінанси України. – 1997. – № 4. – С. 92-97.

  20. Огонь Ц.Г. Податкова політика и доходи бюджетів України // Фінанси Украї-ни. – 1997. – № 5. – С. 74-85.

  21. Павловський К. Економічний прогноз та регулювання // Економіка України. – 1999. – № 2. – С. 91-95.

  22. Павловський М. Грошова маса, виробництво, неплатежі та інфляція // Еконо-міка України. – 1997. – № 12. – С. 28-34.

  23. Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. – 1998. – № 3. – С. 37-45.

  1. Панасюк Б. Деякі підходи до прогнозування науково-технічної та інноваційної сфер // Економіка України. – 1999. – № 3. – С. 10-20.

  2. Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування // Економіка України. – 1996. – № 5. С. 7-24.

  3. Панасюк Б., Сергієнко І., Гуляницький І. Прогнозування розвитку економіки України // Економіка України. – 1996. – № 1. – С. 20-31.

  4. Пешко О. Прогнозування на ринку цінних паперів // Банківська справа. – 1999. – № 4. – С. 52-57.

  5. Проект прогнозу економічного та соціального розвитку України до 2000 і 2010 року // Урядовий кур ¢єр. – 1998. – 14 травня.

  6. Соколовська Н.М. Податкова система України в контексті світового досвіду // Фінанси України. – 1997. – № 7. – С. 77-89.

  7. Ткачева Л. Эффективность монетарной политики // Бизнесинформ. – 1998. – № 16. – С. 69-70.

  8. Уряд декларує наміри своєї економічної політики на 2001 рік // Україна-business. – 2001. – № 1.

  9. Циганов С.А. Шляхи підвищення ефективності грошово-кредитного регулю-вання економіки // Фінанси України. – 2000. – № 1. – С. 11-19.

МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ЩОДО НАПИСАННЯ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

Контрольну роботу кожен студент повинен виконати у вигляді реферату. Тема контрольної роботи обирається з переліку, який наве­дено нижче. Варіант контрольної роботи визначається за таблицею останньою (по горизонталі) та передостанньою (по вертикалі) цифра­ми залікової книжки студента (додаток А).

Контрольна робота є формою самостійного опанування студен­тами заочного відділення окремих розділів курсу “Державне регулювання економіки”. Тематика контрольних робіт повністю відповідає змісту курсу. Тому зміст наведених в посібнику тем можна розглядати як схему контрольної роботи.

До складу тем також увійшли теми, пов’язані з економічною по-літикою держави (зокрема, політикою державних витрат), пояснення до змісту яких можна знайти в додатковій інформації до тем. Крім то­го, зміст цих тем поглиблює, надає більшої деталізації темам з основ­ного списку.

Контрольна робота повинна бути виконана з дотриманням насту-пних вимог:


  1. Титульна сторінка повинна бути оформлена згідно з додатком Б.

  2. Робота може бути виконана рукописним способом, або надруко-вана на машинці або набрана на комп’ютері (шрифт Times, зви-чайний, розмір шрифту 14).



  • Параметри полів сторінки:

· верхнє – 2,5 мм;

· нижнє – 3,5 мм;

· всередині – 2,4 мм (на правій (якщо ви пишете на одній сторінці) чи
лівій (якщо ви пишете на зворотній сторінці);

· зовні – 3,6 мм.



  1. Оптимальний обсяг контрольної роботи – 25 сторінок.

  2. У роботі повинні бути пронумеровані всі сторінки. Першою сто-рінкою вважається титульна. Вона, як і сторінки плану, не нуме-рується, але входить до загального обсягу роботи. Ця нумерація повинна бути відображена в плані.

  3. Список використаної літератури повинен бути правильно оформ­лений (зазначена література повинна бути дійсно використаною і опрацьованою при виконанні контрольної роботи).

Важливо, щоб дані, наведені в роботі, дійсно відображали сучас-ний стан питання. А для цього необхідно використати сучасну на день написання роботи інформацію, яку можна знайти в останніх номерах періодичних видань (це обов’язкова вимога).

Джерела можна розміщувати в переліку одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користу-вання, в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, в хронологічному порядку. Так, зокрема, подаючи дані в переліку ви-користаних джерел, необхідно записати прізвище та ініціали автора (авторів, назву книги, місце, назву видавництва та рік видання, зага-льний обсяг роботи (кількість сторінок). Якщо мова йде про окрему статтю з журналу, то необхідно навести прізвище та ініціали автора (авторів), назву статті та журналу, рік видання та його номер, вказати номери сторінок, на яких знаходиться обрана стаття. Це стосується і щотижневиків та газет. Найбільш раціональний підхід до виконання переліку літератури – скласти його відповідно до правил оформлення бібліографічного опису (ГОСТ 7.12-93).



  1. Посилання на джерела робляться так: після цитати (будь-якого обсягу) у квадратних дужках вказується номер джерела за перелі-ком, що дається в контрольній роботі, та номер сторінки на яку ви робите посилання. Наприклад, “[4, с. 63]”.

  2. Якщо в роботі є додатки, то у тексті на всі додатки повинні бути посилання. Додатки слід позначати великими літерами українсь-кої абетки, за винятком літер Г, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Додаток повинен мати заголовок, який записують симетрично відносно тексту з ве-ликої літери з абзацу.


Структура контрольної роботи:

1. Вступ.

Вступ повинен бути коротким і водночас привертати увагу реце­нзента. У вступі мова може йти про актуальність теми та про її роль у економічних процесах. Але це не можуть бути загальні фрази.

У вступі висловлюється основна ідея, яка розкривається потім в основній частині роботи.

Без сумніву, одна й та сама ідея може бути викладена по-різному.

Наступна порада: не слід пропонувати глобальну, всеохоплюючу ідею – скільки б до неї не подавалося аргументів в основній частині, їх все одно не буде достатньо. Ідею краще звузити настільки, щоб її висвітлення можна було вмістити в той обсяг контрольної роботи, який потрібний.

Необхідно зазначити, що з суто технічного боку вступ слід зро-бити інформативним, сказавши про важливість обраної теми, намага-тися не зводити все до глобальної полеміки з приводу необхідності покращення, підвищення та вдосконалення взагалі. Не слід також бу­ти голослівним стосовно тези про те, що держава повинна зробити з того чи іншого приводу. Краще обмежитися висловленням припу-щення про доцільність тієї чи іншої дії з боку держави щодо її регу-люючого впливу на економічні процеси, доповнивши в основній час-тині цю тезу аргументованими міркуваннями.

2. Основна частина.

Основна частина може складатися з декількох окремих розділів.

Інформація має бути викладена в якомога простішому та зрозу-мілішому вигляді.

В основній частині необхідно спиратися на системність, науко-вість та комплексність підходів при аналізі обраної проблеми, пам’ятати про взаємозв’язок та взаємообумовленість методів держав­ного регулювання економіки, і, що важливо, не забувати про конфлік-тність цілей, що обумовлює протиріччя та суб’єктивізм при обґрунту-ванні тієї чи іншої економічної політики держави.

Не зайвим в основному тексті може бути наведення різних сце-наріїв розвитку подій (оптимістичний, найбільш реальний та песиміс-тичний). Що буде, якщо державного втручання в економіку не перед-бачається взагалі? Які в такому випадку з’являться пріоритети в еко-номіці? Які наслідки можна очікувати від застосування засобів (і яких, в якій мірі) державного впливу? Яким чином цей вплив покра-щить або погіршить стан в окремих сферах і економіки взагалі?

Крім того, в основній частині можуть знайти відображення такі основні положення:

· теорія питання;

· інформація про виникнення проблеми взагалі і в сучасних умовах,
зокрема;

· обгрунтування місця і ролі проблеми, що аналізується, в системі


державного регулювання економіки, теоретична та практична зна-
чимість;

· зв’язок даного напрямку державного регулювання з іншими її діями;

· ретроспективний аналіз питання;

· характеристика сучасного стану проблеми;

· досвід розвинутих країн з державного регулювання відносно теми;

· специфіка стану питання в довгостроковому та короткостроковому


періодах;

· порівняльна характеристика (теорія – практика; ретроспектива – су-


часність; досвід інших країн: ситуація і перспективи в Україні; ко-
роткостроковий – довгостроковий періоди; оптимістичний – песи-
містичний сценарій тощо).

При виконанні роботи важливо пам’ятати про розмежування фу-нкцій ринкового механізму та ДРЕ. Необхідно висвітити специфіку ДРЕ, яке не повинно підмінювати ринок. ДРЕ – “останній довід”.

Робота матиме більшу цінність, якщо її проілюструвати таблиця-ми, діаграмами, графіками та ін.

Бажано, щоб робота була написана науковою, але разом з тим до­ступною (популярною мовою). В роботі бажано подати власне бачен-ня проблеми, викласти думки та своє особисте ставлення до явищ, що аналізуються, внести пропозиції та аргументувати їх.

Контрольна робота з ДРЕ – творчо-професійна робота. При роз-робці теми слід самостійно, на свій розсуд, виходячи з власного уяв-лення про проблему, здійснити пошук необхідної інформації (теоре-тичних матеріалів, фактів, статистичних даних). Для цього немає по­треби використовувати лише запропонований список літератури. Ним можна користуватися як орієнтиром для підбору періодичних видань для самостійного пошуку необхідної інформації.

Оскільки економічна політика та дії держави по регулюванню економіки дуже динамічні, інформація швидко втрачає свою актуаль-ність. Тому наведені першоджерела, інформація в яких на поточний момент недостатньо актуальна, можуть бути в подальшому викорис-тані для проведення порівняльного аналізу та визначення змін.

Для отримання альтернативної інформації необхідно використо-вувати недержавні інформаційні джерела. Такий підхід дозволить ма-ти критичний погляд відносно проблеми, яка розглядається. Це поси-лить розуміння теми, дозволить поглибити і закріпити знання при опануванні курсу “Державне регулювання економіки”, сформулювати власну думку щодо вдосконалення засобів державного регулювання.

3. Висновок.

Після основної частини слід зазначити стислий висновок за ре­зультатами виконаної роботи. Обсяг вступу та висновку повинен бути приблизно однаковим. Нейтральний і конкретний висновок може ви-глядати як рекомендація стосовно дій з державного регулювання еко-номіки та прогноз їх результативності, висновки та пропозиції щодо усунення виявлених недоліків у процесі вивчення та аналізу матеріалу даного розділу.

4. В кінці роботи, після списку використаної літератури необхідно


поставити дату виконання роботи і особистий підпис.

Після завершення робота здається на профілюючу кафедру не пі-зніше, ніж за 10 днів до початку сесії. Цей термін необхідний для пе-ревірки, рецензування та, в разі необхідності, доопрацювання роботи.

Незарахована або неподана на день початку сесії робота автома­тично призводить до недопуску до складання іспиту з дисципліни.

Якщо робота виконана без дотримання викладених рекоменда-цій, то викладач може повернути її на доробку без перевірки.

Контрольна робота – це форма зворотного зв’язку студента з ви-кладачем. Цей зв’язок дозволяє викладачеві перевірити хід виконання навчальної програми, якість вивчення навчально-методичної та нау-кової літератури і наскільки засвоєні набуті знання. Тому контрольна робота (реферат) значною мірою свідчить про ступінь засвоєння окремих знань з цієї дисципліни, грамотності, загальної культури та ерудованості студента.

Остаточно робота оцінюється під час індивідуальної співбесіди викладача зі студентом. Позитивна оцінка роботи, що рецензується, – одна з важливих умов екзамену з дисципліни “Державне регулювання економіки”.



ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ ДО ТЕМ КОНТРОЛЬНИХ РОБІТ



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка