Департамент освіти та науки Івано-Франківської міської ради Інформаційно-методичний центр



Сторінка1/7
Дата конвертації29.12.2017
Розмір1.5 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7

Департамент освіти та науки

Івано-Франківської міської ради

Інформаційно-методичний центр

Слово Тараса –

наша зброя і окраса

(Збірник сценаріїв позакласних заходів на відзначення Шевченківських свят)

Івано-Франківськ

2017

ББК

74.200.58

Слово Тараса – наша зброя і окраса (збірник сценаріїв позакласних заходів на відзначення Шевченківських свят)./ Упор.: А.Рудак, Н.Рущак, - Івано-Франківськ:ІМЦ Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради, 2017.- с. 108.


Матеріали підготували вчителі української мови та літератури міста.

Відповідальна за випуск:

О.Савка, директор інформаційно-методичного центру Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради

Упорядники:

А.Рудак, спеціаліст Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради;

Н.Рущак, методист ІМЦ Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради.

Художнє оформлення та комп’ютерна верстка:

Р.Бадулін, завідувач комп’ютерного

центру Департаменту освіти та науки

Івано-Франківської міської ради;

О.Мах, методист ІМЦ Департаменту

освіти та науки Івано-Франківської

міської ради

Рекомендовано до друку методичною радою інформаційно-методичного центру Департаменту освіти та науки Івано-Франківської міської ради від 14.02.2017 р., протокол № 3.

ЗМІСТ
Вступ ……………………………………………………………….. 4

Святися, молитво Шевченка, за Україну. Галуга-Гринчак С.О., учитель української мови та літератури природничо-математичного ліцею... ……………………………………….5


Свіча запалена від серця. Галуга-Гринчак С.О., учитель української мови та літератури природничо-математичного ліцею. …………………………..……....…………………………...17
Кохання в долі Тараса Шевченка. Шпільчак М.В., учитель української мови та літератури ЗШ № 24……………..28
Сценарій заходу, присвяченого вшануванню пам’яті Т.Г. Шевченку. Дмитрук І.В., учитель української мови та літератури ЗШ № 28. ……………...………………..……………......................51
«Тарас Григорович Шевченко в наших серцях». Літературно-музична композиція (5-7 класи). Дмитрук І.В., учитель української мови та літератури ЗШ № 28 ………………………..66
«Батьку наш, ти з нами завжди будеш». Равлюк В.М., учитель української мови та літератури ЗШ № 13…….……….76
«Моя ти доле! Ти не лукавила зі мною…». Шпільчак М.В., учитель української мови та літератури ЗШ № 24 ……………101

Вступ


Щороку ми відзначаємо річницю від дня народження великого сина України, геніального поета й художника Тараса Шевченка. Ми називаємо його ще апостолом правди і свободи, нескореним борцем за волю України.

Поет пов’язав свою долю з долею України, яка постала перед ним поневоленою, сплюндрованою завойовниками з усіх сторін. Він виступив зі своїм полум’яним словом на її захист від поневолювачів, закликав до боротьби, залишив своїм «живим і ненародженим землякам» важливі дороговкази. Уявімо собі, що було б з нашим народом, з Україною, якби Господь не послав нам Шевченка, виразника голосу поневоленого народу.

«Возвеличу отих рабів німих! Я на сторожі коло їх поставлю слово», – писав Кобзар. І це слово, сповнене болю за рідну Матір-Україну, за її долю, сповнене синівською любов’ю аж до пожертви, стало на той час і на всі часи надійним щитом нашого народу перед загарбниками нашої землі, які, як колись, так і тепер, у нових історичних умовах, з допомогою нових технічних засобів, зокрема інформаційних, замість збройних, намагаються зупинити процес національного самоусвідомлення нашого народу, нав’язати йому й надалі проросійський орієнтир.

Нехай пророче слово великого Кобзаря живе й перемагає!




Наталія Рущак,

методист ІМЦ

Департаменту освіти та науки


Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,

учитель української мови та літератури природничо-математичного ліцею


Святися, молитво Шевченка, за Україну…
Мета проведення заходу:

  • розширити знання учнів про життя і творчість Т. Шевченка;

  • розкрити красу поетового слова;

  • формувати громадянську і загальнокультурну компетентності через ознайомлення з творами літературного та образотворчого мистецтва;

  • виховувати почуття гордості за Україну, за її національного генія – Т. Шевченка.

Святися, молитво мого народу, за Шевченка…

На авансцені– образ Матері Божої Покрови. На столику, на вишиваному рушнику – трисвічник. На сцену виходять троє дівчат у довгих білих сукнях. Стають до образу Матері Божої, запалюють свічки.



Звучить «Молитва» Барвінського

І дівчина : Станемо на коліна перед Матір’ю Божою і помолимось за Україну.

ІІ дівчина : … І душею засвітимось праведно, як на сповіді.

ІІІ дівчина : І вознесемось духом аж до небес.

( Стають на коліна, схиливши голови)

«Аве Марія»

І дівчина :

Все упованіє моє

На Тебе, мій пресвітлий раю,

На милосердіє Твоє,

Все упованіє моє

На тебе, Мати, возлагаю.

Святая сило всіх святих,

Пренепорочная, Благая!



ІІ дівчина:

Молюся, плачу і ридаю:

Воззри, Пречистая, на їх,

Отих окрадених, сліпих

Невольників. Подай їм силу

Твойого мученика-Сина,

Щоб хрест-кайдани донесли

До самого, самого краю.

Достойно пєтая! Благаю!

ІІІ дівчина:

Царице неба і землі!

Войми їх стону і пошли

Благий конець, о Всеблагая!

А я, незлобний воспою,

Як процвітуть убогі села,

Псалом і тихим, і веселим,

Святую доленьку Твою.

Виходить Шевченко. (звучить легка мелодія)

Шевченко.

Благословенная в женах,

Святая праведная мати

Святого сина на землі…

Скорбящих радосте! Пошли,

Пошли мені святеє слово,

Святої правди голос новий!

І слово розумом святим

І оживи, і просвіти!

Голос з- за сцени.

Неначе праведних дітей,

Господь, любя отих людей,

Послав на землю їм пророка:

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!

Неначе наш Дніпро широкий,

Слова його лились, текли

І в серце падали глибоко!

Огнем невидимим пекли

Замерзлі душі…

Ведучий 1.

Шевченка називають пророком України. Частіше це є образний вислів, але пророцтво його має і реальний зміст, відповідний біблійному тлумаченню. Поза сумнівом, він носив у собі духовну візію, дану йому Богом. Як людина він мав багато вад і гріхів, але його устами часто говорило Провидіння.


Ведучий 2.

Т.Шевченко був посланий на нашу землю….

Свою любов благовістить!

Святую правду возвістить!



Ведучий 1.

Великі знання і розум Шевченка дивували сучасників, але вони не могли ще осягнути, що це - Пророк, що цей розум дано йому звища і для певної місії. Тепер уже багато хто розуміє і стверджує, що його високе мистецтво із його глибинною щирістю є не лише мистецтвом, а відбиттям справжнього життя України.



Ведучий 2.

Але Шевченко був не лише людиною, він був Пророком з Божого покликання. Іноді він сам замислювався над тим, що робить і чому робить. Іноді він дорікає собі, що закінчивши Академію мистецтв і маючи добрі здібності й гарні малярські доробки, все ж більше уваги віддавав віршам, а не малярству.



Ведучий 1.

Отже, покликання було сильнішим за самого Шевченка, покликання - до слова. Це покликання не творилось людьми, оточуючі люди всіляко спонукали його до малювання. Але перемагало вище покликання - Слово, - бо "на початку було слово", як слово Всевишнього Творця, так і післаних Ним пророків.



Учень (під музику)

Ну, що б, здавалося, слова...

Слова та голос - більш нічого.

А серце б'ється-ожива, Як їх почує!..

Знать, од Бога І голос той і ті слова Ідуть між люди!..

Шевченко.

Ридаю,


Молю ридаючи, пошли,

Подай душі убогій силу,

Щоб огненно заговорила,

Щоб слово пламенем взялось,

Щоб людям серце розтопило.

І на Украйні понеслось,

І на Україні святилось

Те слово, Божеє кадило,

Кадило істини. Амінь.

Ведучий 1.

Магія Шевченкового слова незбагненна. Яку ж небесну могуть вселив Бог у слово Шевченка, що воно осяває душу світлом всесильної енергії сонця, як всевишнє воскресіння, і непогасно зоріє через літа…



Ведучий 2.

Сяє з вічності праведна душа Шевченка і посилає біблійне пророцтво воскресіння України.



Ведуча 1.

Жива


Душа поетова святая,

Жива в святих своїх речах,

І ми, читая, оживаєм,

І чуєм Бога в небесах.



Шевченко.

Чи то недоля та неволя,

Чи то літа ті летячи

Розбили душу? Чи ніколи

Й не жив я з нею, живучи

З людьми в паскуді, опаскудив

І душу чистую?.. А люде!

(Звичайне, люде, сміючись)

Зовуть її і молодою,

І непорочною, святою,

І ще якоюсь... Вороги!!

І люті! люті! Ви ж украли,

В багно погане заховали

Алмаз мій чистий, дорогий,

Мою колись святую душу!

Та й смієтесь. Нехристияне!

Чи не меж вами ж я, погані,

Так опоганивсь, що й не знать,

Чи й був я чистим коли-небудь,

Бо ви мене з святого неба

Взяли меж себе — і писать

Погані вірші научили.

Ви тяжкий камень положили

Посеред шляху... і розбили

О його... бога боячись!

Моє малеє, та убоге,

Та серце праведне колись!

Тепер іду я без дороги,

Без шляху битого... а ви!

Дивуєтесь, що спотикаюсь,

Що вас і долю проклинаю,

І плачу тяжко, і, як ви...

Душі убогої цураюсь,

Своєї грішної душі!



Танець

Презентація

Інсценізація діалогу Варвари Рєпніної і Тараса Шевченка

Шевченко. Вчора просидів я до ранку і не міг зібрати думок, щоб закінчити листа, якесь підсвідоме почування оволоділо мною «прийдіть усі струджені і обтяжені, і я заспокою вас». Перед благовістом до утрени прийшли мені на думку оці слова Розп’ятого за нас, і я немовби віджив, - пішов на утреню і так радісно, чисто молився, як, здається, ніколи раніше. Тепер я говію, і сьогодні прийняв святі Тайни; хотів би, щоб усе моє життя було таке чисте й прекрасне, як сьогоднішній день».

Рєпніна.

Сподіваюся, що перо тепер не лежить у вас без діла. Це був би жахливий злочин



Шевченко.

Мудра сестрице, перо справді трохи залежалось, хоч, певна річ, я постійно маю його під рукою. Дякую за турботу і допомогу.



Рєпніна.

Моя допомога – краплина в морі. Але з Божою поміччю здійснимо вами задумане. Я думаю, вам допоможуть у цьому мудрі слова з Святого Писання. Прийміть цей скромний подарунок. (Дарує Біблію)



Шевченко.

Ви знаєте, сестрице, «Новий Завіт я читаю з благоговійним трепетом. Внаслідок цього читання в мені народилася думка описати серце матері по життю Пречистої Діви, Матері Спасителя». Я розумію, що жінка-матір завжди стражденна, готова захистити свою дитину. ЇЇ молитви лунають з уст і сердець.



Стишується світло; по черзі освітлюються - оживають Шевченкові образи

Мати.

У нашім раї на землі

Нічого кращого немає,

Як тая мати молодая

З своїм дитяточком малим.

Буває, іноді дивлюся,

Дивуюсь дивом, і печаль

Охватить душу; стане жаль

Мені її, і зажурюся,

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї Матері святої,

Що в мир наш Бога принесла….

Тепер їй любо, любо жити.

Вона серед ночі встає,

І стереже добро своє,

І дожидає того світу,

Щоб знов на його надивитись,

Наговоритись. – «Це моє!

Моє!» - І дивиться на його,

І молиться за його Богу,

І йде на улицю гулять

Гордіше самої цариці.

Щоб людям, бачте, показать

Своє добро. «А подивіться!

Моє найкраще над всіми!» -

І ненароком інший гляне…

І їй здається, все село

Весь день дивилося на його.

Що тілько й дива там було,

А більше не було нічого.

Щасливая!...



Сова (в одязі жебрачки)

Скалічені старі руки

До Бога здіймала,

Свою долю проклинала,

Сина вимовляла.

Та од жалю одходила

І мовчки журилась

Та на шлях той, на далекий,

Крізь сльози дивилась.

І день, і ніч дивилася

Та й стала питати:

«Чи не чув хто, чи не бачив

Москаля-солдата,

Мого сина?»…

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.

Люди лаяли…

Бо, бачте,

Спать їм не давала

Та кропиву під їх тином

Та бур’ян топтала.

Діти бігали з паліччям

Удень за вдовою

По улицях та, сміючись,

Дражнили Совою.

Катерина.

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась завірюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає…

… Де ж ти? Заховався?

Утік!.. Нема!.. Сина, сина

Батько одцурався!

Боже ти мій!.. Дитя моє!

Де дінусь з тобою?

Москалики! Голубчики!

Візьміть за собою;

Не цурайтесь, лебедики:

Воно сиротина;

Візьміть його та оддайте

Старшому за сина.

Візьміть його… бо покину,

Як батько покинув,-

Бодай його не кидала

Лихая година!

Гріхом тебе на світ Божий мати породила;

Виростай же на сміх людям!»

На шлях положила.

«Оставайся шукать батька!

А я вже шукала…»

Шевченко.

І перед нею помолюся,

Мов перед образом святим

Тієї матері святої,

Що в мир наш Бога принесла…

Монолог-інсценізація поеми «Марія»

Під пісню «Плине кача по Тисині» у виконанні «Піккардійської Терції»

Маріє! Горенько з тобою!

Молися, серденько, молись!

Окуй свою святую силу…

Долготерпенієм окуй,

В сльозах кровавих загартуй!..



Кілька кадрів із кліпу «Плине кача по Тисині»

Дитяточко собі росло,

З Івасем удовенком гралось.

Уже чимале підросло.

Якось вони собі гуляли

Удвох на улиці, знайшли

Дві палички та й понесли

Додому матерям на дрова.

Звичайні діточки! Ідуть

І веселенькі, і здорові,

Аж любо глянуть, як ідуть!

отож воно, мале, взяло

другую паличку у Йвася –

Івась у коники ігрався,-

Зробило хрестик та й несло

Додому, бачте, показати,

Що й він уміє майструвати.

Марія ще за ворітьми

Дітей зустріла, і зомліла,

І трупом пала, як узріла

Той хрестик-шибеничку. «Злий!

Недобрий чоловік, лихий

Навчив тебе, моя дитино,

Зробить оце! Покинь! Покинь!»

А він, маленький, неповинний,

Святую шибеничку кинув

І заридав, і пролились

Ще в перший раз младенчі сльози

На лоно матернє. Небозі

Ніби полегшало. Взяла

У холодочок завела,

В бур’ян, в садок, поцілувала

Та коржиком погодувала,

Свіженьким коржиком. Воно ж

Попестилось собі, погралось

Та й спатоньки, мале, лягло

Таки ж у неї на колінах,

Отож і спить собі дитина,

Мов ангеляточко в раю.

І на єдиную свою

Та мати дивиться і плаче

Тихенько-тихо. Ангел спить,

То щоб його то не збудить.

Та й не догледіла. Неначе

Окропу капля, як огонь,

На його впала, і воно

Прокинулось. Швиденько сльози

Марія втерла сміючись,

Щоб він не бачив. І небозі

Не довелося одурить

Малого сина. Подивилось

І заридало.

Доглядала ж

Сама його, сама й навчала

Добру і розуму…

Межи раввінами дитина,

Її хлоп’яточко, сидить

І научає, неповинне,

Як в світі жить, людей любить,

За правду стать! За правду згинуть!

Без правди горе! «Горе вам,

Учителі архієреї!»

І дивувались фарисеї

І книжники його речам.

А радость матері Марії

Неізреченная. Месію,

Самого бога на землі

Вона вже зріла.

За сином

Святая мати всюди йшла,

Його слова, його діла –

Все чула, й бачила, і мліла,

І мовчки трепетно раділа,

На сина дивлячись…

Поніс лукавим правди слово!

Не вняли слову! Розп’яли!

Як розпинать його вели,

Ти на розпутії стояла

З малими дітьми. Мужики,

Його брати, ученики,

Перелякались, повтікали….

Розп’ялась

Твоя єдиная дитина!

А ти, спочинувши під тином,

У Назарет отой пішла!

І ти, як палець той, осталась

Одна-однісінька! Такий

Талан твій латаний, небого!

Брати його, ученики,

Нетвердії, душеубогі,

Катам на муку не дались,

Сховались, потім розійшлись,

І ти їх мусила збирати…

І ти, великая в женах!

І їх униніє, і страх

Розвіяла, мов ту полову,

Своїм святим огненним словом!

Ти дух святий свій пронесла

В їх душі вбогії! Хвала!

І похвала тобі, Маріє!



Ансамбль дівчат виконує Молитву

Ведучий 1. Наблизившись до Шевченка, ми теж – услід за ним – повинні зробити свій внутрішній невидимий подвиг: пройти той духовний шлях, який він сам протоптав, бо Істина для всіх одна.

Ведучий 2. Шевченкове життя – це не заспокоєна жадоба правди, вічне шукання за нею. Він благає о неї Господа як о найвище добро…

Ведучий 1. Шевченкова ідеальна Україна – то, по суті, біблійна обітована земля….

Ведучий 2. Віки сиві й задумливі бережуть у нетрях вічності велику тайну. А в цій тайні нам явне тільки одне: ми будемо на землі як нація, доки жива Шевченкова душа України, доки живий її народ.

Учень.

Народе мій – кривава моя рано!

Ти аж отерп од ран і перехресть –

Уздовж і впоперек тебе батожить каїн,

А ти принишк, забувши славу й честь.

А ти мовчиш, ні пари з вуст! – співучий.

Тобі заціпило? Чи ти німим вродивсь?

Твоє минуле – в думах. А будуче?

Про що нащадкам скажеш ти колись?

Пісня «Ой, чого ти почорніло» на сл.Т.Шевченка

Інсценізація драми «Никита Гайдай»

«Пісня про Україну»

Ведучий 1. Молитву за Україну, як заповіт берегти її, Матір нашу, залишив нам Тарас Шевченко на всі віки. Залишив уже на схилі життя і як істинний християнин приходить через страждання до прощення деспотів, просить Бога, як у молитві «Отче наш», « прости нам довги наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», молить Всевишнього зупинити зло і утвердити християнське єдиномисліє і братолюбіє.

Ведучий 2. Сьогодні до нього, нашого Пророка, Звертаємо свої погляди… З його ідеалами, помислами звіряємо свої кроки в утвердженні української держави…. Адже він вибрав собі долю сам, до кінця проніс свій хрест за долю своєї нації…

Сцена затемнена. На авансцену виходить Шевченко в задумі.

Презентація. Запис. Виходить хор

Ввижаються йому Карпатські гори сині,

Хатини на грунях, круті стежки в ожині,

І чує він: шумлять потоки й ріки:

«Ти сам цей хрест узяв, не кинь його, неси!»

І чує він: за ним в тюремнім коридорі

Шумлять поля й лани пшениці неозорі,

Гуде Полтавщина, Донеччина, Волинь:

«Ти сам цей хрест узяв, не кинь його, неси!»

І голос матері летить, як світло денне:

«Ой сину мій, не зрадь, не відступись від мене,

Ти сам цей хрест узяв, будь мужнім, не впади,

Благословляю тебе! Ти йдеш в життя, іди!»

Ведучий 1.

І несучи свій хрест по тернистій дорозі, Шевченко зберіг чистоту свого серця, а гнів ніколи не заступив йому сонця Правди. І українці визнали його своїм Пророком, бо він обрав несхибний орієнтир у своїм житті, у своїй творчості і боротьбі. Він акумулював у собі досі ще не пізнаний нами до дна потенціал духовності української нації.



Ведучий 2.

Мовчазно моляться за Україну уста, а на устах живе тихе слово заповіту. Тихе, як тихо росте квітка, тихе, як ясні зорі і тихі води України, тихе, як тихо мовлять про пам’ять і любов.

Тихе слово заповіту, а чути його на цілий світ. І стоятиме це слово на сторожі людини, поки на землі є людство…

Хор виконує «Заповіт»

Галуга-Гринчак Світлана Олегівна,

учитель української мови та літератури природничо-математичного ліцею
Шевченківський вечір
Свіча запалена від серця
Мета проведення заходу:


  • поглибити знання учнів про творчість Т.Шевченка;

  • розвивати творчі здібності, музичний слух, почуття ритму, любов і повагу до спадщини Т.Шевченка;

  • виховувати в учнів активну громадянську позицію як один із проявів духовності; любов до національної культури, прагнення бути справжніми українцями; почуття гордості за Україну, за її національного генія – Т.Шевченка.


Звучить тривожна музика.

Відкривається завіса. У центрі сцени – панорама, на якій відтворено мертву, спалену сонцем пустелю, два тисячолітні дуби, один з яких – зелений – дерево Життя, а другий – сухий – дерево Смерті.

Під зеленим дубом сидить босий, простоволосий, в убогій одежині, але міцний статурою дід, плаче. Над білою його головою прикріплена дощечка, на якій напис: „Хто мені, 120-річному, уклониться до пояса, той матиме літа мої”.

Під сухим дубом на золотому троні сидить Смерть, у руках тримає косу, біля ніг лежить велика купа торбинок із золотом. Над її головою теж висить дощечка, на якій написано: „Хто мені, всемогутній Смерті, уклониться до землі сто разів, той одержить від мене торбину золота”.

Починають іти люди, босі, зморені, з різними знаряддями праці в руках. Минають старого, підходять до золотого трону, кланяються до землі, потім з великої купи хапають торбинку золота і з неприхованою біжать додому. Старий дід мовчить, лише сильніше течуть сльози.

Виходить юнак у брилі, з торбою за плечима, у старій свиті, зупиняється, розглядає написи.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©wishenko.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка